МІЖНАРОДНІ РИНКИ ПОЗИКОВОГО ТА ІНВЕСТИЦІЙНОГО КАПІТАЛУ

Не завжди навіть розвиненим країнам вистачає коштів тому і виникла потреба у міжнародному ринку позичкових капіталів — це сьогодні гло­бальна система накопичення вільних фінансових ресурсів та їх надання позичальникам із різних країн приватними позикодавця­ми на принципах ринкової конкуренції. Виникнувши в 50-ті роки XX ст. і набувши значного розвитку в 60-ті роки, цей ринок до кінця 90-х років набрав величезних масштабів і такої сили, що перетво­рився в одне з найважливіших джерел ресурсів і визначальний фак­тор господарського життя.

Головним джерелом накопичення грошових ресурсів виступа­ють промислове розвинуті країни та їхні агенти. Вони ж є і головни­ми одержувачами міжнародних фінансових ресурсів. Починаючи з 70-х років все більш активно використовують ресурси зі світового позичкового ринку багато країн, що розвиваються. А деякі з них, такі як Гонконг, Тайвань, Китай, є одночасно і кредиторами. З 80-х років почали одержувати позики на цьому ринку і постсоціалістичні країни, а з кінця 90-х років на ньому стали освоюватися і країни пострадянського простору.

Міжнародний кредит— це надання у тимчасове користування грошово-матеріальних ресурсів одних країн іншим. На практиці здійснюється шляхом надання валютних і товарних ресурсів на умовах зворотності та виплати процентів, переважно у вигляді позик.

Залежно від того, хто виступає кредитором, розрізняють кредити приватні, урядові та кредити міжнародних і регіональних органі­зацій. Приватні кредитинадаються приватними фірмами та банками й у свою чергу поділяються на фірмові та банківські. Урядові кредити(міжурядові, державні позики) надаються уря­довими кредитними установами. Кредити міжнародних організацій надаються переважно че­рез Міжнародний валютний фонд, структури Світового банку, Євро­пейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР), регіональні банки розвитку країн "третього світу" та інші кредитно-фінансові інсти­туції. Змішані кредити— це кредити, в яких беруть участь приватні підприємства, компанії і відповідні державні органи.

Значним і динамічним сегментом світового ринку позич­кових капіталів виступає ринок синдикованих позик, принципом діяльності якого є створення різноманітних об’єднань банків для надання великих банківських кредитів.

Спочатку цей ринок використовувався переважно для фінансу­вання великих проектів у розвинутих країнах. Синдиковані позики останніми роками набули поширення й у відносинах з країнами Центральної і Східної Європи, оскільки вони дають змогу розподілити ризики між банками, що надають кредити.

Другим сегментом світового ринку позичкового капіталу виступають ринки міжнародних середньострокових і довготерміно­вих цінних паперів.

Далеко не завжди кошти просто надаються у кредит, іноді на міжнародному ринку фінансів виникають і інвестиційні стосунки. Міжнародна інвестиційна діяльністьзумовлюється спрямованістю інвестиційно­го капіталу за кордон у грошовій або товарній формі з метою одержання прибут­ку і розширення економічного впливу.

Такий підприємницький капітал поділяється на прямі і портфельні інвестиції. Прямі іноземні інвестиції— вкладення у зарубіжні підприємства, що забезпечу­ють контроль особи, що вкладає капітал, або її участь в управлінні підприємством. Прямими ін­вестиціями є вкладення, усі внутрішньокорпораційні пере­кази капіталу у формі кредитів і позичок філіям, дочірні­м та асоційованим компаніям.

Портфельні іноземні інвестиції— це вкладення в акції зарубіжних підприємств, облігації та інші цінні папери іноземних держав, міжнародних валютно-кредитних організацій (документи, що приносять їх власникам прибуток у вигляді відсотків до тієї суми, що вони вкладають у підприємство чи операцію, або у вигляді паїв, тобто встановленою суми) з метою одержання підви­щеного доходу за рахунок податкових пільг, зміни валютного курсу тощо. Такі інвестиції не дають реального контролю інвестора над об'єктом інвестування.

В останнє десятиліття конкуренція між країнами за отримання з-за кордону іноземного капіталу значно посилилася. Країни, що залучають кошти, застосовують найрізноманітніші пільги, значно зрос­ли в цих країнах витрати на залучення іноземних інвесторів.

Особливу роль у стимулюванні іноземних інвестицій відіграють державні органи. Так, адміністрація штату Алабама (США) для за­лучення інвестицій німецької фірми "Мерседес-Бенц" свого часу витратила по 168 тис. дол. на одного робітника нового автомобільного підприємства. Уряд Великої Британії субсидував завод з ви­пуску автомобілів "Ягуар" у центральних графствах країни, витра­тивши 100 тис. дол. США на одного зайнятого.

Однак разом з цим деякі країни водночас із заохоченням іно­земного інвестування в одних галузях та сферах вдаються до певних обмежень в інших. Так, у 18 штатах США існує обмеження на воло­діння землею іноземними фірмами. Обмежується або не допускаєть­ся іноземний капітал у видавничу справу, підприємства оборонної промисловості, в авіаційний і морський транспорт, атомну і гідро­енергетику, радіо, телебачення. У зв’язку з виникненням поняття інвестиції та розвитком інвестиційних відносин виникло поняття міжнародного ринку цінних па­перів. Як правило, на цьому ринку відбувається торгівля цінни­ми паперами між нерезидентами та торгівля фондовими цінностями (цінними паперами), вираженими не в національних валютах. Критерій "міжнародності" визначається тим, що капітал перетікає з однієї країни в іншу, а інвестиційні ресурси перетинають національні кордони.