Реферат Курсовая Конспект
Кліматотерапія - раздел Философия, ОСНОВИ КУРОРТОЛОГІЇ Геліотерапія Лікування Сонячним Промінням У Дозованих Та Слаб...
|
Геліотерапія
Лікування сонячним промінням у дозованих та слабкодозованих формах; найбільш доцільна при захворюваннях шкіри (псоріаз, піодермія, рани, виразки тощо), рахіті, хронічних захворюваннях органів дихання (бронхіт, пневмонія), неврозах, вегетосудинній дистонії у легких формах.
Аероіонотерапія
Під аеротерапією мають на увазі використання впливу відкритого повітря при захисті від прямого сонячного опромінення. Із відомих видів аеротерапії можуть бути використані вплив відкритого повітря, повітряні ванні, таласотерапія.
Ефект впливу аеротерапії в основному визначають вміст кисню у вдихуваному повітрі і чинник охолодження. Аеротерапію можна розглядати як метод природної оксигенотерапії. Використання її сприяє відновленню й активізації окисно-відновних процесів. Завдяки впливу чинника охолодження відбувається тренування й удосконалення терморегуляції, підвищення витривалості організму щодо температурних впливів.
Проведення аеротерапії можливе в різноманітних умовах. Це можуть бути спеціальні кліматичні павільйони і звичайні веранди, балкони при лікувальних корпусах із захисними навісами від дощу та сонця. Для тривалого перебування на відкритому повітрі доцільно використовувати нічний і денний відпочинок. У теплий період року такий метод аеротерапії характеризується обережним впливом і може призначатися практично всім, тому що, по суті, не має протипоказань. Звичайно, необхідно враховувати індивідуальну термочутливість. Краще призначати сон на відкритому повітрі через 2-3 дні після прибуття на санаторне лікування.
У холодну пору року тривале перебування на відкритому повітрі стає більш активним і інтенсивним подразником і тому потребує більшої обережності. Застосовувати цей метод доцільно після попередньої адаптації. Для хворих, що прибули з контрастної кліматичної зони, призначення тривалого перебування на відкритому повітрі (нічний сон) припустиме тільки після періоду адаптації. У процесі використання нічного сну на відкритому повітрі в дні з несприятливими погодними умовами хворих доцільно переводити в палати. У разі якщо холодовий чинник може викликати загострення хвороби (ревматизм, бронхіальна астма, хвороби нирок, радикуліт та ін.), перебування на відкритому повітрі обмежене. Нічний сон на відкритому повітрі в холодну пору року та в прохолодний час протипоказаний хворим із стенокардією, гіпертонічною хворобою ІІ-ІІІ стадії, серцевою недостатністю IIі вищого ступеня.
Сон на березі моря
Особливості морського повітря дають підставу розглядати цей вид аеротерапії як самостійний. Існує навіть термін «морська аеротерапія». Активними чинниками при морській аеротерапії є не тільки газовий склад повітря і температурний вплив, але й насичення його морськими солями, особливо натрію, кальцію, магнію, озоном, фітонцидами.
Нічний сон біля моря в спеціальних кліматичних павільйонах показаний хворим з астенічним синдромом, м’якою формою гіпертонічної хвороби, неспецифічними захворюваннями легень у фазі ремісії обов’язково з урахуванням періоду року, температури повітря й адаптації до нової обстановки. Уразі якщо перебування в безпосередній близькості до моря погіршує самопочуття і сон, цей вид кліматотерапії відміняють.
Повітряні ванни
Основою цього виду аеротерапії є дозований прохолодний вплив повітряного середовища на частково або цілком оголене тіло людини.
Дія повітряних ванн складається з впливу температурного і хімічного подразників. Шкіра, в якій багато кровоносних судин і нервових рецепторів, сприймає ці подразнення. Залежно від розміру температурного впливу повітряні ванни поділяють на холодні (1-8° С), помірно холодні (9-16° С), прохолодні (17-20° С), індиферентні (21-22° С), теплі (23° С і вище).
Нетривалі холодні і прохолодні повітряні ванни мають загальновізуючу дію, стимулюють функції нервової системи та кровообігу, підвищують обмін речовин. Теплі повітряні ванні впливають м’яко, реакція нерізка, тому вони добре переносяться і мають ширші показання.
Таласотерапія
У широкому розумінні таласотерапія включає лікувальне використання клімату морського узбережжя і морських купань. Проте найбільш специфічним для таласотерапії і найбільш сильнодіючим чинником є морські купання.
Вплив морських купань на організм пов’язано з термічним, механічним і хімічним чинниками. Термічний вплив визначає температура води. Чим вона нижча, тим більша тепловтрата. Механічна дія зумовлена тиском на тіло мас морської води, що рухаються, у результаті зростає м’язова робота, спрямована на подолання опору, збереження рівноваги у воді. Хімічний вплив морської води на рецептори шкіри залежить від її складу. Велике значення має вплив фітонцидів морських водоростей. При призначенні морських купань необхідно враховувати вплив сонячної радіації, що проникає у воду на глибину до 1 м, та іонізацію морського повітря.
Застосовується при міокардіодистрофії, ІХС без частих нападів стенокардії та вираженої аритмії, гіпертонічній хворобі’ І та IIступеня, неврозах, нейроциркуляторній дистонії за змішаним типом, атеросклерозі різноманітних органів та систем, хронічних захворюваннях опорно-рухового апарату, після операцій на ньому і травм, при хворобах органів дихання тощо.
Мікрокліматотерапія
Мікроклімат – комплекс метеорологічних умов у малій географічній ділянці або ж у закритих приміщеннях. Існує багато варіантів лікувальних пристроїв із штучним мікрокліматом, так званих кліматотронів. До їх числа можна, наприклад, віднести сауну або парову лазню, що мають показання для лікувального застосування.
Лікування мікрокліматом проводять у природних (печери, гроти) або штучних (соляні копальні, штучні кліматотрони) закритих приміщеннях.
Одним з ефективних видів мікрокліматотерапії є спелеотерапія.В її основі лежить використання середовища карстових печер і соляних шахт. Основним фактором є повітря, збагачене солями й іонами галоїдів, стабільний режим температури і вологості. Такі умови найбільш сприятливі для лікування бронхолегеневих хвороб і перш за все бронхіальної астми. Соляні шахти, придатні для спелеоте-рапії, розташовані на території України у Закарпатті і Донбасі.
Дедалі більшого поширення набувають кімнати та зали мікрокліматотерапії, в яких створюється штучний мікроклімат:
- біотрон — екранована від зовнішніх електромагнітних впливів кімната з кондиційованим та іонізованим повітрям, призначена для лікування хворих на неврози і вегетосудинну дистонію;
- кімната галотерапії,в якій розпилено дрібнодисперсний аерозоль хлориду натрію, призначена для лікування алергічних захворювань і перш за все для лікування дорослих і дітей з бронхіальною астмою та хронічним астматичним бронхітом;
- зали, в яких моделюється сухе повітря гарячих пустель при температурі 40-45° С, використовуються для лікування захворювань нирок;
- кімнати психокліматотерапії, в яких може бути іонізоване, озоноване, ароматизоване повітря і застосовуються елементи психотерапії: приємна музика, на екрані показують картини ландшафтотерапії, лунає голос психотерапевта.
Дозування кліматопроцедур
У початковий період зміни звичних кліматичних умов можлива поява кліматопатичних реакцій - реакцій «першого дня». Пристосувальні зміни до умов помірного клімату середніх широт України найменш значні. Інші умови адаптації складаються при переїзді в гірські та південні кліматичні регіони. В умовах гірського клімату особливості ЇЇ визначає насамперед висота місцевості над рівнем моря. Адаптація в цих умовах пов’язана з розрідженням повітря, зниженням вмісту у ньому кисню. Легше проходять реакції в умовах низько- (400-1000 м над рівнем моря) і середньогірського (1000-1500 м над рівнем моря) клімату. У регіонах із спекотним кліматом сухих і вологих зон адаптація пов’язана з впливом термічного чинника, надлишкової сонячної радіації, у тому числі ультрафіолетової. У цих умовах реакції «першого дня» в старших вікових групах і серед пацієнтів із хворобами системи кровообігу бувають частіше.
Особливості адаптації до зміни кліматичних умов обов’язково враховуються при регламентації режиму в період адаптації.
Наявність хвороб, насамперед системи кровообігу, зумовлює високий ризик метеопатичних реакцій. Більш схильні до метеопатичних реакцій люди похилого віку, мешканці міст. Сприяють їх появі перевтома, порушення режиму, шкідливі звички. Мають значення конституціональні особливості, фізична активність.
Для метеопатичних реакцій найбільш характерне загострення клінічних проявів хвороб. Так, у хворих на ішемічну хворобу серця можуть зростати частота і тривалість нападів стенокардії, з’являтися епізоди «німої» ішемії; у хворих на гіпертонічну хворобу можуть виникати гіпертонічні кризи, цереброваскулярні зміни. У людей з метеолабільністю в дні з несприятливою погодою можуть проявлятися невдоволеність, схильність до конфліктних ситуацій, короткочасне погіршення стану здоров’я тощо.
Залежно від особливостей прояву метеопатичних реакцій їх можна класифікувати за трьома ступенями тяжкості. Для реакцій першого ступеня характерна поява суб’єктивних змін, які не супроводжуються клінічними проявами. При другому (середньому) ступені тяжкості поєднуються суб’єктивні прояви із клінічною симптоматикою загострення хвороби, геодинамічними і невротичними змінами та помірно вираженим зниженням фізичної працездатності. Третій (тяжкий) ступінь метеопатичних реакцій вирізняється вираженими змінами самопочуття, появою епізодів ішемії міокарда, кризів, порушень серцевого ритму.
Методи кліматотерапії можуть здійснюватися у режимах слабкого, середнього та сильного впливу. Це визначається станом І перебігом основних мєтеоеле-ментів, тривалістю їх впливу. Розрахунок дозувань здійснюється за допомогою спеціальних таблиць або комп’ютерних програм. Режими лікування встановлюються окремо для конкретних категорій або ж індивідуально.
Аеротерапія може проводитися у вигляді слабко- або недозованих процедур, багатогодинного (добового) перебування на свіжому повітрі під контролем медичного персоналу. Дозована аеротерапія організовується на захищених від сонця відкритих майданчиках – аераріях у формі повітряних ванн, тривалість яких визначається станом хворих, температурою, вологістю та рухом повітря. Корисними є кліматокінезитерапія, ходьба, біг, вправи на свіжому повітрі.
Геліотерапія здійснюється у вигляді сонячних ванн прямої або розсіяної радіації в соляріях. Ванни прямої радіації дозуються у вигляді біодоз починаючи з субсритемних або слабкоеритемних впливів з поступовим їх зростанням із дня у день, додаючи 1/4-1/2 біодози на кожні наступні 1-2 дні. В режимі слабкого впливу – максимально до 1-2 біодоз, в режимі середнього впливу – до 2-3 біодоз, в режимі сильного впливу – до 3-4 біодоз на одну процедуру. Сонячні ванни проводять при PET17-30° С. Ванни розсіяної сонячної радіації призначаються переважно літнім людям і ослабленим дітям. Вони відпускаються за допомогою спеціальних екранів різної конструкції або в тіні дерев.
Слабкодозовані сонячні ванни призначаються відносно міцним людям, частіше вранці, тривалістю 10-20 хвилин залежно від характеру захворювання і термічного режиму. На курс 10-30 процедур. Сонячні ванни можуть бути повними (повністю оголене тіло) або частковими.
Таласотерапія здійснюється у вигляді морського купання. Дозується для хворих за трьома показниками холодового навантаження: слабке – купання при температурі води 19-20° С протягом 2-3 хвилин; середнє – 3-5 хвилин; сильне – 5-10 хвилин. Температура повітря не нижча від 17-18° С, швидкість вітру не більша від 5 м/сек., хвилювання моря не більше від 3 балів. Кожного наступного дня тривалість купання збільшується на 30-60 сек. Рекомендується купання поєднувати з плаванням. Протягом дня рекомендуються одне-два купання.
Якщо є спеціальні таблиці або обчислювальні пристрої, холодові навантаження розраховуються в кілокалоріях або кілоджоулях на 1 см2 ділянки тіла на одну процедуру. При слабкому навантаженні - від 60-63 кДж/м2 (15 ккал) до 105 кДж/м2 (25 ккал), при середньому - від 105 кДж/м2 до 145 кДж; при сильному — від 145-146 ккал до 188 кДж/м2 (45 ккал).
Протипоказання для кліматотерапії:
- аеротерапія у широкому розумінні протипоказань практично не має. Повітряні ванни можуть бути протипоказані при гострих інфекційних захворюваннях, гострих захворюваннях органів дихання, загостреннях ревматизму та ін.;
- геліотерапія протипоказана при гарячкових станах, злоякісних новоутвореннях, хворобах крові, при гострих інфекційних захворюваннях, при ІХС з частими нападами стенокардії, при фотодерматитах, тиреотоксикозі та ін.;
- таласотерапія має в основному ТІ ж протипоказання, що і геліотерапія.
Кліматотерапевтичні споруди:
- кліматопавільйони для приймання повітряних і сонячних ванн, для денного і нічного сну на відкритому повітрі, можуть бути розташовані на садово-парковій ділянці або на даху лікувального чи спального корпусу;
- аерарій – захищений від вітру і сонця відкритий майданчик з ліжками для приймання повітряних ванн;
- солярій – захищений від вітру відкритий майданчик з ліжками для приймання сонячних ванн;
- аеросолярій – майданчик для приймання повітряних і сонячних ванн;
- лікувальний пляж - частина загального або самостійний пляж з обмеженою зоною купання та плавання хворих. На пляжі встановлюються різноманітні конструкції, тенти для захисту від сонця, обладнаний медпункт;
- теренкур - доріжки в садово-парковій зоні для дозованої ходьби на свіжому повітрі, на яких розмічені відстані, нерізко виражені підйоми та спуски.
Через кожні 100-150 метрів розташовані лави для відпочинку хворих;
кліматомедичний басейн – відкриті басейни з підігрівом прісної або мінеральної (морської) води. Зазвичай вони мають плавальну зону, місця і обладнання для гідрокінезотерапії, водну зону відпочинку, місця для відпочинку на краю басейну, теплі купальні з підігрітою водою для обмивання до і після процедур у басейні;
відкриті ігрові майданчики у садово-парковій зоні для спортивних і простих ігор на свіжому повітрі.
Водолікування
Водолікування (гідротерапія)– лікувальне застосування прісних вод поверхнево і внутрішньо. За визначенням ВООЗ, прісна вода - вода із загальним вмістом солей від 0,5 до 1,5 г/л, яка не містить біологічно активних речовин. Прісні води призначаються з лікувальною метою у формі ванн, душів, вологих обгортань, обливань, обтирань, компресів, процедур у басейнах (гідрокінезитерапія, витягування хребта та ін.), у банях (сауна, парова баня), а також у деяких порожнинних впливах: гідромасаж ясен, промивання шлунка та ін. Є і методики пиття прісної води, наприклад пиття холодної води або проковтування льоду натщесерце: при запорах, при гострому панкреатиті, при шлункових кровотечах; пиття теплої води через 40-60 хвилин після їжі при гіперсекреторних та гіпермоторпих (спазми) станах шлунка. Корисні також І парові інгаляції. Поверхнево і внутрішньо застосовують прісну воду різних температур залежно від характеру патології. Холодна вода для дорослих – нижче від +20°С, прохолодна - +21-32°С, індиферентної температури - +33-35°С, тепла - +36-39°С, гаряча – вища за +39°С. Для поверхневих лікувальних процедур не використовують воду з температурою вищою за +45° С, для пиття – вищою за +55° С. Треба пам’ятати, що при загальних процедурах вода з температурою нижчою за +35°С охолоджує організм людини, а вищою за +36°С – зігріває. Під час 1 5-20-хвилинної ванни температура у ній звичайно знижується на 2-3°С. Тому під час водно-термічних процедур у ваннах початкова температура не повинна бути нижчою, ніж +37° С Ванни можуть бути загальні та місцеві: ручні, ножні, сидячі та для обличчя. Існує багато різноманітних конструкцій ванн: для підводного душу-масажу, вихрові, перлисті, вібраційні, для витягування хребта (горизонтальні та вертикальні), для підводних кишкових промивань, для контрастних процедур, парові ванни та ін. Є також ряд конструкцій для лікувальних душів: дощовий, пиловий, струминний, циркулярний, віяловий, висхідний, паровий та ін. Душі можуть бути різних температур, а вода – подаватися під тиском від 1 до 4 атмосфер. У лікувальних закладах для відпуску душів використовується спеціальна гідропатична кафедра.
В домашніх умовах при нормальному тиску води в системі можна застосовувати дощовий, такий, що іде вгору, поперековий та комірцевий душі різних температур.
Тривалість лікувальних ванн на прісній воді та процедур у басейнах, банях коливається від 10 до 40 хвилин залежно від віку хворого, характеру та фази захворювання. На курс лікування в середньому від 10 до 20 процедур. Тривалість процедур у лікувальних душах змінюється від 3-5 до 10-15 хвилин.
В механізмі лікувальної дії прісноводних лікувальних процедур виділяють термічний, механічний, фізико-хімічнийта психотерапевтичний аспекти.
Теплі поверхневі водні процедури без посиленого механічного впливу дають седативний та протизапальний ефекти, нормалізуючи збудженість центральної вегетативної та периферичної нервової системи. Знижується підвищений артеріальний тиск, пульс та дихання стають рідшими, поліпшується периферичний кровотік. Знижується підвищений м’язовий тонус. Підвищується проникність шкіри, і вода може надходити в організм, зокрема через потові залози, ніби промиваючи його. Нерідко підвищується обмін речовин. Шкіра очищається від патогенних мікроорганізмів. У курсовому застосуванні теплі водні процедури здійснюють нормалізуючий вплив (трофотропний) на стан багатьох органів і тканин.
Гарячі поверхневі водні процедури збуджують нервову систему, стають частішими серцева діяльність і дихання, більшою мірою посилюються периферичний кровотік (гіперемія тканин) та потовиділення.
Артеріальний тиск проходить фазові зміни: на початку процедури може підвищитися, потім знижується. Більшою мірою підвищується проникність тканин і активізується обмін речовин. Відповідно більш виражена розсмоктувальна дія. Механічна дія води посилюється в душах та вихрових ваннах.
Лікувальні ефекти водно-термічних процедур: антиспастичний, судинорозширювальний, метаболічний, трофічний, седативний (у гарячих і збуджувальний), аналгетичний, розсмоктувальний, дезінтоксикаційний.
Показання до застосування водолікування (теплого або гарячого):
- хвороби нервової системи: неврози та нєврозоподібні стани, переважно при гіперстенічних явищах;
- вегетосудинні дистонії з тенденцією до гіпертензії або до коливань артеріального тиску, їхні респіраторні та гастроентерологічні форми;
- наслідки травм головного та слинного мозку, енцефалітів та мієлітів;
- захворювання периферичної нервової системи: невралгії, неврити, радикуліти та інші форми невропатій;
- центральні та периферичні нервово-судинні захворювання з ішемічними синдромами;
- хвороби опорно-рухового апарату: поліартрити поза фазою загострення та поліартрози; остеохондроз хребта; хвороба Бехтерева поза фазою загострення; наслідки травм опорно-рухового апарату; артрити, артрози, міозит;
- внутрішні хвороби: ішемічна хвороба серця без частих нападів стенокардії, вираженої аритмії, без явищ серцево-судинної недостатності II-IIIступенів;
- міокардіодистрофія різного генезу у фазі реабілітації без серцево-судинної недостатності II-IIIступеня;
- бронхіальна астма у І та IIстадіях без частих астматичних нападів, астматичний бронхіт;
- хронічний ентероколіт, гастрит, дуоденіт без схильності до кровотеч;
- хронічний спастичний холецистит, жовчнокам’яна хвороба (зокрема теплі ванни під час больових нападів);
- хронічний пієлонефрит, сечокам’яна хвороба (зокрема під час сольових нападів);
- облітеруючі захворювання периферичних судин; ожиріння І-ІІІ ступеня;
- хвороби ЛОР-органів та зубощелепної системи: гострі респіраторні захворювання, гострий риніт (ножні гарячі ванни, парові інгаляції, сауна); пародонтоз (гідромасаж ясен).
Прохолодні, холодні та контрастні водні процедури мають тонізуючий вплив на нервову систему та м’язи. Під їх впливом звужуються судини, знижуються периферичний опір та артеріальний тиск, стає частішою серцева діяльність, збільшується ударний та хвилинний об’єм крові. Знижується проникність тканин. Поглиблюється і може стати частішим дихання. Стимулюються механізми імунного захисту організму І термоадаптації.
Показання до прохолодного та холодного або контрастного водолікування:
- неврози та неврозоподібні стани у гіпостенічній стадії;
- астенічні стани різного еплов;
- вегетосудинна дистонія з тенденцією до гіпотензії, до підвищеної пітливості;
- варикозне розширення вен верхніх та нижніх кінцівок в І-IIстадіях;
загартування.
Загальні протипоказання до водолікування:
- злоякісні новоутворення;
- сепсис та гнійні вогнища в органах;
- системні хвороби білої крові;
- гарячкові стани;
- серцево-судинна недостатність II-IIIступеня;
- виражені поширені набряки;
- часті напади стенокардії, стенокардія напруження;
- стани після інфаркту міокарда та інсульту до 1 місяця;
- сечо- та жовчнокам’яна хвороби з виявленим великим камінням;
- нефросклероз;
- цироз печінки;
- мокнучі дерматити.
Ароматичні та лікувальні ванни
Переважно на прісній воді готуються ванни з додаванням ароматичних речовин (хвойний екстракт, настій м’яти, екстракт мигдалю та ін.) або різноманітних ліків: скипидару, екстракту шавлії, гірчиці, перманганату калію, екстрактів дубової кори, листя волоського горіха, кореня валеріани та ін. Ароматичні ванни діють на рецептори шкіри і додатково через органи дихання, посилюючи процеси збудження або гальмування у нервовій системі. Частіше вони мають тонізуючий ефект.
Показання до застосування лікарських ванн визначаються лікувальними властивостями розчинених медикаментів.
Скипидарні ванни, здійснюючи аналгетичну та протизапальну дію, особливо корисні при захворюваннях опорно-рухового апарату та периферичної нервової системи.
Ванни та місцеві ванночки з перманганатом калію застосовуються при запальних процесах та грибкових захворюваннях шкіри.
Галунові та крохмальні ванни, атакож ванни з відварів дубової кори, листя волоського горіха в’яжуть, дублять та здійснюють протизапальний вплив, ефективні переважно при шкірно-алергічних захворюваннях.
Ванни з відваром кореня валеріани застосовуються при розвитку гіперстеніч-ної фази неврозів та неврозоподібних станів.
Лікувальні мінеральні води
Бальнеотерапія– поверхневе застосування ЛМВ: ванни, душі, обливання, обтирання, процедури в басейнах.
Базується лікувальна дія бальнеотерапевтичних процедур головним чином на рефлекторному та гуморальному механізмах, тобто здійснюється через нервову систему та кров. Загальним для дії бальнеофакторівє їх відносна неспецифічність, тобто здатність викликати такі ефекти, кількісний бік яких багато в чому залежить від вихідного функціонального стану систем організму. При збереженні механізмів компенсації бальнеологічні фактори, як правило, виявляють нормалізуючу дію, або стимулюють потенційні можливості організму, або переводять їх на новий, більш ощадливий режим роботи. Реалізація цієї дії відбувається шляхом активізації багатьох систем і, очевидно, в першу чергу вегетативної нервової, гіпофіз-адреналової системи і системи гомеостазу.
При зовнішньому застосуванні мінеральні води за рахунок підвищеної концентрації солей та інших речовин чинять температурну, хімічну, радіаційну та інші дії на рецептори шкіри. Змінюючи їхній функціональний стан, впливають зокрема на терморегулятивнімеханізми, підвищуючи чи знижуючи теплообмін, а відповідно і рівень окисно-відновних процесів. Цьому сприяє також вплив на шкіру тиску маси води (різного при різних лікувальних методиках) і її температури. Газоподібні речовини, які містяться в мінеральних водах, проникають через шкіру, дихальні шляхи і слизову оболонку шлунково-кишкового тракту, чинячи дію на рецептори судин, внутрішніх органів і безпосередньо на нервові центри, тим самим впливають на гемодинаміку, систему гомеостазу, викликають певні зміни в механізмах компенсації, що має особливе значення при лікуванні та оздоровленні потерпілих при Чорнобильській катастрофі.
Мінеральні води діють на організм усім комплексом фізичних властивостей і розчинених речовин. Хоч дія бальнеологічних процедур на організм здійснюється відповідно до загальних фізіологічних закономірностей, лікувальний вплив мінеральних вод різного хімічного складу різний. Наявність специфічних біологічно активних компонентів (арсен, вуглекислий газ, сірководень та ін.) і особливих властивостей часто визначають методи їх лікувального використання. Із різноманітних типів мінеральних вод в бальнеотерапевтичній практиці широко застосовують хлоридні натрієві, вуглекислі, сульфідні, радонові та азотні.
Кожен тип мінеральної води чинить специфічну дію на організм, зумовлену головним чином наявністю в ній провідних хімічних інгредієнтів. Так, основним діючим фактором сульфідних вод є сірководень, якій надходить в організм через шкіру. Двоокис вуглецю зумовлює специфіку дії вуглекислих вод, які чинять вплив головним чином на функцію кровообігу. Хлоридні натрієві води завдяки розчиненим у них солям діють переважно на шкіру, викликаючи зміни функціонального стану її рецепторів, і рефлекторно - на центральну нервову систему. Діючим фактором радонових мінеральних вод є радон і продукти його розпаду. Біологічно активний мікроелемент арсен зумовлює специфічну дію (головним чином на обмінні процеси) арсеновмісних вод. Механічне і температурне подразнення рецепторів шкіри бульбашками азоту, який міститься в азотних водах, безпосередньо азот, який проник в організм, чинять переважно знеболювальну та заспокійливу дію.
Бальнеотерапія чинить вплив на вищі регуляторні механізми, зумовлюючи зникнення астено-вегетативного синдрому, на адаптаційні можливості організму, сприяє ліквідації функціональних і запальних змін, стимулює репарацію і регенерацію, неспецифічну імунну реактивність, чинить проти алергічну дію.
При внутрішньому прийомі мінеральних вод (питті) дія їх залежить від складу (в тому числі співвідношення аніонів і катіонів), температури, часу прийому відносно часу прийому їжі. При питті мінеральної води за 20-30 хв. До вживання їжі вона стимулює діяльність залоз шлунка і кишечнику (що проявляється, зокрема, посиленим виділенням шлункового соку). Пиття мінеральної води за 1,5-2 год. До вживання їжі, навпаки, викликає пригнічення їх діяльності. Фізично-хімічні особливості різних мінеральних вод зумовлюють при їх внутрішньому вживанні складні зміни, в тому числі процесів осмосу, дифузії, поверхневого натягу і електричного заряду клітин, концентрації водневих іонів, проникності клітинних мембран та ін. Поряд з ними виникають загальні реакції організму - зміни обміну речовин, кислотно-лужної рівноваги, функцій вегетативної нервової, серцево-судинної систем та ін.
Механізм дії мінеральних вод при внутрішньому вживанні пов’язаний не тільки з накопиченням іонів (наприклад, натрію) в організмі, а й з їхнім впливом на ендокриноцити кишкової гормональної системи, в якій формуються термінові і довготривалі адаптаційні реакції, що забезпечують регуляцію як самих органів, так і всього організму в цілому. В експериментах на здорових тваринах установлено, що вже одноразовий прийом мінеральної води викликає стимулюючий вплив на секрецію більшості досліджуваних гормонів (гастрину, глюкагону, інсуліну), які справляють виражений активуючий ефект на трофічні процеси в органах травлення. Паралельно відзначається профілактична дія мінеральної води в умовах стресорно-гіпоксичної ситуації, що дозволяє зробити висновок: мінеральні води підвищують резистентність організму, їхній профілактичний ефект виходить далеко за межі органів травлення.
Потерпілим від радіоактивного впливу систематичне пиття мінеральних вод показане, зокрема, в зв’язку з тим, що вони містять мікро- та макроелементи, які необхідні для нормального перебігу обміну речовин і кількість яких може знижуватися при інтенсивній радіації.
Питні лікувальні води призначаються, головним чином, при патології органів травлення. Вуглекислі та хлоридні натрієві води стимулюють шлункову секрецію та м’язовий тонус. Тому вони можуть призначатися при гігюсекреторних і атонічних станах шлунка, при анацидних гастритах. Лужні (гідрокарбонатні натрієві) води призначаються при гіперацидних гастритах, при виразковій хворобі шлунка та дванадцятипалої кишки. Сульфатні магнієві води посилюють виділення жовчі і призначаються при циститах, холециститах, холангітах, жовчнокам’яній хворобі.
Води середньої та високої мінералізації посилюють перистальтику і тому можуть використовуватися при атонічних ентероколітах.
Різноманітні лікувальні мінеральні води призначаються при різних захворюваннях. Сірководневі, радонові, хлоридні натрієві води особливо часто застосовуються при захворюваннях опорно-рухового апарату, периферичної та вегетативної нервової системи, сірководневі ванни особливо ефективні при захворюваннях периферичних судин та шкіри. Вуглекислі ванни частіше рекомендуються при захворюваннях м’яза серця, при гіпотонічних станах. Кисневі, азотні та йодобромні ванни призначаються при лікуванні неврозів, вегетосудинної дистонії, гіпертонічної хвороби, ішемічної хвороби серця (без частих нападів стенокардії).
Основні бальнеологічні курорти України (з природними лікувальними водами): -з питними водами: Моршин, Трускавець (Львівська обл.), курорти Закарпаття, Миргород (Полтавська обл.), Березівська мінеральні води, Рай-Оленівка (Харківська обл.), Сатанів (Хмельницька обл.), а також Бердянськ (Запорізька обл.), Куяльник та Великий Фонтан (Одеса), Слов’янськ (Донецька обл.). Саки (АР Крим), Бронниця (Вінницька обл.) та ін.; з сірководневими водами: Любень Великий, Немирів (Львівська обл.), Черче (Івано-Франківська обл.), Синяк (Закарпаття); з радоновими водами: Хмільник (Вінницька обл.).
Грязелікування (пелоїдотєрапія)
Згідно з сучасними уявленнями, основу механізму грязелікування становить взаємопов’язаний вплив на організм людини температурного, хімічного і механічного чинників. Фізіологічні і лікувальні ефекти пелоїдотерапії визначаються численними параметрами, головними з яких є вид процедури та інтенсивність подразнювала.
Усі типи пслоїдів належать до фізичних чинників поверхнево-гуморальної дії, для яких характерне сполучення поверхневого подразнення з впливом хімічних компонентів, які проникають в організм. В розвитку відповідної реакції організму провідна роль належить нервовій системі, залозам внутрішньої секреції і шкірі, які виконують бар’єрну, терморегуляторну, секреторно-екскреторну і рецепторну функції. Безпосередній стосунок до реалізації теплового чинника при аплікаційному грязелікуванні має терморегуляторна функція шкіри.
Сірководень, мікроелементи та органічні речовини грязі під час процедур проникають через шкіру та слизові оболонки в організм, здійснюючи лікувальний вплив. Під впливом теплих та гарячих грязьових процедур підвищується проникність тканин, посилюються кровотік та обмін речовин, активізуються процеси регенерації тканин. Антибіотичні речовини грязі чинять антисептичну дію. Адекватні за температурою та тривалістю грязьові процедури нормалізують діяльність різноманітних органів: суглобів, печінки, шлунка, кишечнику, нирок, органів жіночої та чоловічої статевої сфери, нервової системи.
Рефлекторна реакція організму на пелоїдолікування проявляється гемодинамічними зрушеннями, змінами стану ендокринної системи і рівня обмінних процесів.
Комплексними дослідженнями, які проведені в УкрНДІ медичної реабілітації і курортології, доведено, що важливою ланкою грязелікування є біоенергетичний механізм. На основі результатів експериментальних та клінічних досліджень сформульована гіпотеза про фазовий вплив пслоїдотерапії на клітинну енергетику, згідно з якою на початку курсу лікування спостерігається підвищення витрат і дефіцит макроенергетичних сполук, що потім, за типом зворотного зв’язку, викликає посилення окислювального фосфорилювання і збільшення синтезу АТФ. Ці процеси є енергетичною основою ферментативних та клітинних реакцій, які спрямовані на відновлення порушених функцій в організмі. Впливом на енергетичний метаболізм тканин і активність лімфоїдної системи здебільшого визначаються перебіг і початок процесів регенерації при грязелікуванні.
На практиці використовується як свіжа, так і регенерована грязь. Під регенерацією грязі мають на увазі відновлення фізико-хімічних, мікробіологічних і санітарно-гігієнічних властивостей використаної грязі при зберіганні її в належних умовах. Для регенерації використану грязь розміщують в спеціальних басейнах, до неї додається 20-25 % свіжої лікувальної грязі. Зверху грязь заливають мінеральною водою або 5-10-процентним сольовим розчином. Регенерація краще здійснюється у теплих приміщеннях. Середній термін регенерації – 4-6 місяців. Перед повторним використанням грязі необхідно провести її фізи-ко-хімічні та бактеріологічні дослідження. До їх показників ставляться такі вимоги, як і до свіжої грязі.
Найбільше поширення отримала методика грязелікування (пслоїдотерапії) у вигляді грязьових аплікацій, тобто накладання на відповідні ділянки тіла натуральної грязі. Широко використовуються в пелоїдотерапії порожнинне грязелікування (піхвові і ректальні грязьові тампони), грязьові припарки, компреси, розтирання, ванни.
Якщо через деякі фактори (стан серцево-судинної системи, похилий вік тощо) грязелікування в вигляді грязьових аплікацій може стати сильним подразником і тому недоцільне, застосовуються електрогрязелікування (сполучення грязьових процедур з різними видами електричного струму у вигляді гальваногрязі, електрофорезу грязьових розчинів, синусоїдально модульованих струмів, діадинамо-грязелікування, грязь-індуктотерапії, фонофорезу грязьових компонентів та ін.), газогрязьові ванни.
У лікуванні захворювань застосовуються грязьові препарати, різні за хімічним складом і способом отримання, — фільтрати, екстракти і відгони: торфат, гумі-золь, пслоїдин, пелан, пелоїдодистилят, тосол, ліпідні фракції грязей; препарати сапроміценти і пелоїдин-С, які отримані з сапропелю (ефективні при лікуванні захворювань шлунково-кишкового тракту та шкіри).
Лікувальні грязі застосовуються переважно на етапах відновлювального лікування, а також при хронічному перебігу низки захворювань.
Основні лікувальні показання:
- хвороби опорно-рухового апарату: артрит, артроз, поліартрит, поліартроз, міаглія, міозит, тендовагініт, остеомієліт, кістково-суглобний туберкульоз, наслідки травм хребта, суглобів, кісток, м’язів, сухожиль, остеохондроз хребта;
- хвороби нервової системи: невралгія, невропатія, радикулярний синдром, поліневропатія, наслідки енцефаліту, мієліту, поліомієліту, травм головного та спинного мозку, периферичної нервової системи;
- гінекологічні хвороби: вульвовагініт, пери-та параметрит, сальпінгоофорит, гіпофункція статевих залоз, первинне та вторинне безпліддя, наслідки операції на жіночих статевих органах з приводу запальних процесів;
- захворювання ЛОР-органів: хронічні фронтит, гайморит, етмоїдит, риніт, тонзиліт, ларингіт, фарингіт, мастоїдит, неврит слухових нервів;
- внутрішні хвороби: хронічний бронхіт, гастрит, гепатит, виразка шлунка та дванадцятипалої кишки, гастроентерит, пієлонефрит;
- свіжі рубцево-спайкові та склерозуючі процеси.
Основні протипоказання до грязелікування:
- сепсис та гарячкові стани;
- усі види пухлин та хвороб білої крові, поліцитемія, еритремія;
- локальні гнійні процеси;
- різноманітні захворювання у фазі загострення;
- ІХС з частими нападами стенокардії або із стенокардією напруження;
- гіпертонічна хвороба у IIта IIIстадіях;
- цироз печінки, нефросклероз;
- серцево-судинна недостатність.
– Конец работы –
Эта тема принадлежит разделу:
Кафедра фізичної реабілітації і рекреації ОСНОВИ КУРОРТОЛОГІЇ Запоріжжя... ІСТОРІЯ КУРОРТНОЇ... КУРОРТНІ РЕСУРСИ УКРАЇНИ...
Если Вам нужно дополнительный материал на эту тему, или Вы не нашли то, что искали, рекомендуем воспользоваться поиском по нашей базе работ: Кліматотерапія
Если этот материал оказался полезным ля Вас, Вы можете сохранить его на свою страничку в социальных сетях:
Твитнуть |
Новости и инфо для студентов