Український мандрівний філософ Г. Сковорода

ЛТЕРАТУРА 1. Багалй Д. 1. Укранський мандрвний флософ Г. Сковорода . К 2. Багалй Д. 1. Григорй Саввич Сковорода. К 3. Багалй Д.1 Яворський М Укранський флософ Сковорода. К 4. Блий В.Г, Сковорода Г.С. Життя й наука. К 5. Ефименко А. Личность Г.С.Сковороди, как мислителя. К 6. Коваленский М. Й. Життя Сковороди.К 7. Кудринский Ф. Философ без системи.

К 8. Лаврецький С. Укранський флософ Г.С.Сковорода. Л 9. Пелех П. 3 життя творчост Сковороди. Л 10. Радич В. Вечний странник. К 11. Григорй Сковорода дослдження, розвдки, матерали - К 12. Сковорода Г.С. -укранський мислитель К 13. Тисяченко Г. Народний флософ-учитель Г.Сковороди. К 1922 Флософя Сковороди Дяльнсть кожного сторичного дяча, з засобами й метою, оцнються з ндивдуально-етичного погляду, корисного для суспльства щирстю його мотивв, вагою та величнстю його провдно думки. коли його мотиви дуже щир, як кришталь, прозор, коли вони високо пдносяться над особистими приватними, коли вони перейнят нтересами людського добра, особливо трудового народу, коли у свой дяльност вн де на жертви, забува про себе, коли його праця захоплю його цлком, захоплю вс його сили, здбност та енергю, тод це буде справжнй громадський дяч. Воля кожного ндивдуума суспльне детермнована.

Кожен ставить соб свою мету, виявля немов свою вагу з цих бажань, з х конфлкту складаться рвновага - сторичний процес. сторик, який опису минуле, нколи не зможе цлком обминути дячв, коли вн бажа зясувати особлив форми, в як складався сторичний розвиток при снуючих окремих умовах.

Кожний дяч дитиною свого вку свого соцального оточення. ндивдуум не утворю цлком нових громадських проблем, але нод може побачити х там, де нш нчого не бачать. Точнснько так у виршенн цих проблем людина звязана тими засобами, як да в розпорядження ж доба. Але, навпаки, вибр цього циклу проблем, якому присвячу себе людина, як вона пдходить до розвязання цих проблем, нарешт сила, з якою вона захища сво думки та погляди - це все не можна цлком зясувати тльки економчними умовами поруч з ними тут виступають ндивдуальн умови, що розвинулися завдяки свордност природних здатностей до його оточення, в якому пробувала особа.

Ус перелчен обставини впливають якщо не на напрямок розвитку, то примаймн на хд його та на той шлях, по якому приходять до неминучого наслдку. ось в цьому вдношенн окрем особи можуть дуже багато дати свой доб. Зокрема мислител краще розумють сво оточення, нж народн маси, вдкидають традиц та забобони, але ж х визнають тльки т класи, нтереси яких лежать в одному напрямку з нтересами потрбного розвитку.

Ми зробимо спробу поставити ц вимоги до Сковороди, але спочатку розглянемо, що являла собою Украна в добу, коли жив працював Генадй Сковорода, щоб на пдстав цього виршити питання, чи вн стояв вище свого оточення, чи порушував вн яксь проблеми для свого часу, з якою енергю переводив х у життя, наскльки вони були життв та в якй мр вн сам був продуктом сво доби. Генадй Сковорода народився в с. Чорнухах Лохвицького повту на Полтавщин 1772 р. в родин малоземельного козака.

Хоча його батьки були люди незаможн, але за свою чеснсть, за спокйний характер та прихильнсть до ближнх вони мали велику шану повагу вд свох знайомих. Вже з дитинства у Григоря вироблялася спокйна та роздумлива вдача. Як вс сльськ хлопчаки, користувався вн повнснькою до часу волею - нхто йому не мг заважати блукати там, де йому схочеться.

Дитинство його проходило як у всх хлопчикв. Змалку вн також мав талант до спвв та музики. Грамоти навчився у дяка, як це було заведено у т часи, у нього також навчався спвати святих церковних псень. Маючи 8 рокв, вн ходить до церкви на крилос там допомага дяков читати та спвати. Зважаючи на таку прихильнсть Гриця до освти, батьки вддали його у 1738 р. на навчання до академ, коли йому було 16-17 рокв. Сковорода народився вкнц царювання Петра 1, який зневажав укранськ вольност, затверджен Переяславською угодою його батька Олекся Михайловича та статтями гетьманв, що були псля Хмельницького.

Укран далося взнаки царювання Петра. Робив вн, що хотв на Слобдськй Укран. Те ж робили наступники Петра. Отже, автономя була тльки примарою. Були роки, коли зникла й сама гетьманська влада. диним просвтом у полтичному вдношенн була доба лизавети, яка погодилася на обрання гетьмана К. Розумовського.

Сковорода потрапив до академ в той час, коли проводилися реформи Ф. Прокоповичем. Знайомий безпосередньо з класицизмом, вн почав його заводити в академ. Запроваджено було викладання нових мов. До 1741 р. звикши до академчного життя його взяли до царського хору. Украна здебльшого постачала таких спвакв. Був вн там аж до вдставки, яку одержав у 1744 роц. В нагороду за спви у царських хорах дали йому чин придворного уставщика.

Цього ж року вн повертаться до академ продовжу сво навчання, де робить велик успхи. Сковорода дуже добре володв латинською мовою, навть писав врш. У вдомого на той час Григоря Кониського Сковорода вчився флософ. З флософських наук вн слухав логку, метафзику й етику. Кониський завжди на свох лекцях наголошував, що метою флософ блаженно человеческое житие. Ця думка мала великий вплив на Сковороду вн потм часто розвивав цей постулат. Навчаючись в академ, Сковорода прагнув побувати за кордоном. Вн в той час знайомиться з генералом Вишневським, який хав до Угорщини з метою закупити вина до царського двору хотв з собою взяти свого дяка для будайсько православно церкви.

Йому вказали на Сковороду, говорячи, що вн добре зна латинську, нмецьку та грецьку мови дуже бажа похати у захдну вропу. Вишневський взяв його в Буду Офен, а з Буди вн обйшов пшки Угорщину, Польщу, Нмеччину та талю. Тут вн найбльше дбав про те, щоб познайомитися з вченими людьми, деяк думки про його зустрч з Е. Кантом.

У 1753 р. Сковорода повертаться додому в сво рдн Чорнухи. Ковалнський говорить, що Сковорода в т часи був багатий на знання, але дуже бдний на матеральн статки, тому в той час вн був у пошуках роботи. Пзнше Сковорода дзнаться, що в Переяславськй семнар мсце вчителя поез. Вн з проханням звертаться до переяславського пископа вана Козловича той признача його вчителем. У цей час Сковорода почина формуватися як флософ. Приблизно тод, як вн сам каже, Ббля ста його улюбленою книгою, почина пильно вивчати.

Тод вн написав Рассуждение о поезии й руководство к исскуству оной для Переяславской колегии. 2. Стрелецький. Странствующий Украинский философ Г. Сковорода, Киев, 1894. 1. Д. Багалй. Укранський мандрвний флософ семинарии - твр, який не дйшов до нас. За цей твр почався конфлкт мж пископом Переяславським Сковородою. У виклад поезй Сковорода дотримувався Ломоносова, а не Полоцького, це йому зауважили. Якщо це справд так, то Сковорода випередив на клька десяткв рокв свого товариша митрополита Самула Миславського, який за свого ректорства в Кивськй академ наказував професорам вчити студентв по правилам господина Ломоносова.

Отже, Сковород було зауважено, що його Руководство може бути курсом для семнар. Але Сковорода виправдовуючи себе говорить Одне - пископський жезл, а друге - соплка Але ось багатий помщик Степан Томара шука вчителя для свого сина, панича Василя. Сковород не пощастило на посад офцйного вчителя, тому вн береться за приватну педагогчну дяльнсть у цього помщика.

Однак у 1754 р. його було вигнано з дому панича, але згодом вн знову до нього повернувся. У 1763-46 рр. Сковорода займа посаду вчителя у Харков. У цей час вн зустрчаться з Ковалнським, з яким його дна велика дружба. Вони вивчають класикв - Плутарха, Ццерона, Гораця, Лукяна, проте основну увагу вони звертали на Бблю. У 1766 р. Сковороду було призначено професором блаонравия у Харквському Колегум. Цю пропозицю вн радо прийняв не брав няко платн за роботу.

В останн роки свого життя вн мандру по монастирях, знайомих помщиках, вдвду ярмарки, де навча простий народ. Старсть не змнила його життя. Одн вважали його за розумного, нш - за юродивого, дивака, проте вс шукали його вс були рад його розмов. Вн все частше ходив у степи, бо вн вважав, що на самот можна складати трактати, збльшувати Сад божественних песен або грати на флейт чи соплц пзнавати себе, Бога Бблю. У серпн 1794 р. вн був дуже хворий пшов у Орловську губерню в с. Хотетово на зустрч з Ковалнськм, адже це була хня остання зустрч. з Хотетова вн де на рдну Украну, вдмовляться вд грошей, як да йому Ковалнськй.

Так прийшов вн до села Пан ванвки, де жив його знайомий помщик Ковалевський, там вн помер. Сам Григорй Савич у свой знаменитй сатиричнй псн Всякому городу свой нрав й права до певно мри дав врний малюнок сучасно йому епохи. Украна явлала собою тод крану, яку атакував росйський каптал, що шлях його випав через не. Таким чином, час з 1722 до 1764 р. це перехдна доба в житт Украни, пережиток старо козацько автоном, але з деякими ще старими козацькими традицями.

У 1763 р. автономя була скасована Сковород довелося прожити ЗО рокв у важку для Украни добу царювання Катерини II, яка скасувала полтичну автономю Украни. Форми полтичного життя Украни, що снували з 17 ст з часв Б. Хмельницького, автономя гетьманщини у склад Росйсько держави та полтична автономя, хоча в менших розмрах, Слобдсько Украни, були Катериною II скасован таким чином укранське суспльство з його керуючими класами - козацькою старшиною та козацтвом, що жило полтичними нтересами протягом бльш нж сто рокв, опинилося поза цими нтересами.

Накази старшини та козакв до катеринсько комс для складання проекту нового Уложення 1767 свдчать, що козацтво його старшина не примирилися з полтичним актом царського самодержавства та навть у перший час виявили деякий, хоч не дуже великий пасивний та активний опр. Цкаво, що бажання вдновлення гетьманщини висловлювало навть козацьке населення невеликих мст та сл. Звичайно, за гетьманщини йому жилося не дуже добре, але й реформи Катерини II не покращили його становища.

У всякому раз полтичн нтереси у суспльств зникли, почався полтичний занепад. саме на цей час припадали виступи Сковороди як вчителя у додаткових класах Харквського Колегуму. Саме в цей час вн познайомився з харквським губернатором Щербнним, яктий скасував автономний устрй Слобдсько Украни та перетворив в Слобдсько-Укранську губерню звичайного росйського типу, з усма хибами тодшньо губернсько адмнстрац. ось у таку сумну добу полтичного лихолття працював Сковорода.

Але бльш нж на полтичний бк реформи Катерини II, треба звернути увагу на хнй соцально-економчний бк. Козацькй старшин Слобожанщини було даровано росйськ чини таким чином й вдкрилася стежка до набуття росйського дворянства, що здйснювало стар мр та бажання, бо дворянство мало право мати крпакв. Отже, усю свою енергю дворяни звернули виключно на розвиток свого матерального добробуту - на поширення земельного фонду, на збльшення числа пдданих та хнх обовякв на користь помщикв.

Позитивним явищем тодшнього життя треба визнати нахил до освти, яким перейнят були вс кола суспльства, не тльки вищ, але й козацтво, селяни. Вони утворили та утримували на сво кошти нижч школи, що снували по всй Слобдськй Укран, в яких навчали мандрвн дяки-вчител. Сковорода вчився в однй з таких шкл, а потм сам став немовби мандрвним вчителем у найкращому розумнн цього слова.

Над такими народними школами стояли колегуми, у двох з них -Переяславському Харквському- навчав Сковорода, а над цими колегумами найвище була Кивська академя, в якй виховувався Сковорода з своми товаришами. Представники тодшньо православно церкви усю свою увагу звертали виключно на зовншнй бк християнства - обряди, танства. Отже, риси того часу не могли не вплинути на флософа. Звичайно, вн вдчував вплив свого оточення, соцальних умов стосовно його дяльност як вчителя, як мандрвного флософа, як лтератора. Це вдбилося на його мов та стил, на богословських працях.

Але разом з тим, вн виступа перед нами критиком, що тод досить гостро ставився до снуючих на той час традицй, крм того, вн утворив власний свтолгляд, свою власну флософю - науку про життя що була синтезом його позитивних поглядв, як вн поширював у суспльств, вн всупереч снуючим деалам створив свй деал, дуже хотв, щоб вн здйснився. Сковорода, безумовно, був одним з найвидатнших культурних дячв Украни 18 ст. являв високою мрою свордну особу, був звичайно продуктом свого часу, але значно перевищував загальний рвень сво доби, проводив боротьбу з деологю та забобонами у релгйнй сфер. Це була головна проблема його життя.

Вн ставився цлком негативно до сучасного йому громадського устрою з його прагненням про матеральний дубробут, що будувався на визиску прац нших людей, з його нехтуванням простого трудового, близького до природи життя. Нарешт, вн вдповдно до сво науки збудував на нових пдвалинах сво власне життя, присвятивши його розумовому та моральному пробудженню всього народу, з усма його класами, до найнижчих, до селянства включно, з якого вн вийшов з яким нколи не розлучався, не йдучи тим битим шляхом величезно бльшост свох землякв, для яких освта була тльки засобом стати паном.

Вн обрав соб просту професю мандрвного вчителя, побував у багатьох мстах за кордоном. скрзь по цих мстах Сковорода знайомився з вдомими вченими того часу. Сковорода цлком вльно володв латинською та нмецькою мовами, розумв добре грецьку, через це вн легко мг стати знайомим багатьох вчених, та набув соб разом з цим багато нового знання, якого не змг би набути у себе на батьквщин.

Гесде Калве розповда про мандрвки Сковороди по Нмеччин, по Польщ, навть по тал. Вн також слухав лекц видатних нмецьких професорв. Тут, у Нмеччин, у той час панувала флософя Вольфа, який був професором у Марбурз писав сво твори латинською та нмецькою мовами. Його практична флософя, надзвичайно поширена на той час, мала на мет зробити людей щасливими. 1. Радич. Вечний странник.

Наука про щастя Сковороди нагаду етичн погляди Вольфа. Для щастя потрбно робити те, що удосконалю людину та близьких. Удосконалю людину все, що вдповда вдач. Багалй, Яворський. ст. 26-32. Будучи вчителем Переяславського колегуму, Сковорода двч жив у родин полтавського ддича Томари, виховував його сина, був учителем у додаткових класах Харквського колегуму. Це була самостйна доба його просвтньо педагогчно дяльност. ця вся його дяльнсть перейнята головною рисою - це вдмова вд старих методв навчання та виховання, його новаторство у цй галуз. У Сковороди був, безумовно, нахил до педагогчно дяльност - це була, як вн сам казав, його стать.

У Переяславському колегум вн викладав птику поезю, рвень його знання був значно вищий, нж у тодшнх провнцйних школах, ось вн склав для свох викладв пдручник за новими правилами. пископ побачив у цьому небезпечну новину, поставив вимогу викладання по-старому. Сковорода, розумючи, що його система бльше вдповда вимогам науки в той же час бльш зрозумлою для учнв, вдмовився виконати вимогу пископа, його прогнали з посади вчителя.

Але ось багатий помщик С. Томара шука вчителя для свого сина панича Василя. На посад приватного вчитеня вн вихову Василя також у свому, новому дус спочатку виховував серце свого вихованця, зважаючи на його природн здбност. вихованець полюбив його на все сво життя. 4 роки пробув Сковорода другий раз у Томари в сел використовував цей час у 2 напрямках по-перше, в цей час псля довго внутршньо боротьби остаточно виршив обрати для себе життвий шлях бдного мандрвника, цю свою думку вн потм здйснив по-друге, тут вн написав значну частину свого лтературного збрника Сад божественних песен, що у ньому яскраво вдбилася його душевна боротьба.

У вльн години вн шов в гай, садки, степи вддавався там свом думкам. Вдмовившись псля напружено внутршньо боротьби вд того, щоб обрати соб якийсь звичайний стан, Сковорода обрав для себе шлях утримання, самообмеження, покори, працьовитост, терпння простоти.

Вн вдмовився вд усх звичайних життвих шляхв виршив стати творцем свого життя, взяти за основу зовншнього самовизначення - самовизначення внутршн. Вн вдкинув всякий готовий змст життя, поставившись з сумнвом до всх шляхв, виршив найперше залишитися самим собою, утворити соб таке житя, що цлком у всх частинах свох виходило б з чисто для де його внутршньо стоти. 1. Ковалинський. У 1759 р. Сковорода переселився в Слобдську Украну - на Харквщину, одержав посаду вчителя поез у Харквському колегум.

Жив вн тут дуже просто одягався в селянський одяг, вставав до сходу сонця, не в мяса та риби йшов за мсто у садок, при цьому завжди був бадьорий та веселий. Сковорода однаково ставився до людей усх станв, вдвдував хворих, заспокоював сумних, роздляв останн з убогими, був побожний. Очевидно, тут вн здйснював обраний ним життвий шлях. Харквський колегум був у той час, до вдкриття в Харков унверситету, освтнм осередком Слобдсько Украни, в ньому викладали свтськ дисциплни, в ньому вчилося не мало дворянських та мщанських дтей. Сковороду вмовляли прийняти чернецтво, але вн м на це так вдповв жте жирно, пийте солодко, одягайтеся мяко та чернецтвуйте.

Вн залишив навчання в колегум, але потм знов вступив до нього, щоб керувати освтою та вихованням у свому напрямку учня колегуму М. Ковалинського, свого майбутнього друга та бографа. Педагогка була, очевидно, призначенням Сковороди вн ще раз вступив вчителем до школи, щоб там викладати етику юнацтву свтського стану.

Тут вн виступив з палким словом проти вчителв-ченцв Весь свт спить. Спить глибоко, простягся. А наставники, що пасуть зраля, не тльки не будять, але ще гладять спи, не бйся, мсце гарне, чого боятися. Така була його вступна лекця. Та коли довдались про змст прочитаного ним курсу, тод Сковорода був змушений залишити школу. З цього часу, з 1769 р почалася нова, найцннша доба його життя, коли вн узяв у руки палицю пшов мандрувати, ставши мандрвним народним флософом до само смерт 1794р Сковарода, як Толстой, вдйшов вд звичайного життя задля того, щоб жити та навчати.

Сковорода обрав соб суворе, злиденне життя, вдцурався власност, майна, грошей навть сво хати. Його життя по пустелях не нагадувало життя по пустелях ченцв, воно не було вдрване вд життя та людських нтересв, а навпаки було актуальною напруженою роботою розуму для вдшукання нових флософських проблем та щастя людства. 1. Ефименко. Цим шуканням нових життвих шляхв вже не для самого себе тльки, але для всх, присвячен його численн флософсько-богословськ трактати, лтературн твори та листи, нарешт, усн розмови та навчання.

Вн нколи довго не перебував на одному мсц, мандрував з мсця на мсце, проходив при цьому пшки сотн верств у межах Слобдсько Украни. Скрзь та у всх його радо втали, скрзь вн був бажаним гостем у тих, у кого вн зупинявся. Все його майно складали клька книжок, серед яких була Ббля на врейськй мов. Вн виховував дтей - адже це була його праця.

Але й на дорослих вн також звертав свою увагу, бо думав, що дворянство та духовенство повинн проводити боротьбу з релгйними забобонами. Сковорода жив нод у такий спосб, що цлком не вдповдало його настрою та думкам, але робив це не тому, що любив хн хиби, а задля того, щоб прикладом свого життя довести х до самопзнання, любов, до стини та огиди до злочинв. Звичайно ж, вн обирав соб мсце для життя там, де йому подобалось. Вн ршуче цурався, навть коли жив у помщикв, того життя, яким вони жили, у хнх матках вн утворював мунтет для себе. Сам Сковорода так говорив про сво життя не орю убо, не сю, н куплю дю, н вонствую, отвергаю ж всякую житейскую печаль так вн писав Ковалнському, що з приводу цього зазнача Можна було життя Сковороди назвати життям.

Харкв Сковорода дуже любив 1 часто вдвдував його. Тут у нього був гурток друзв, що дуже шанували його та його науку. Незадовго до смерт вн вдвдав свого друга Ковалинського, що жив тод у себе в сел Хотетов Орловсько губерн.

Це була остання зустрч друзв. Помер вн у сел Пан ванвц, Харквського повту. Наказав поховати себе на високому мст бля гаю. Флософя Сковороди Таким чином, Сковорода пд час свого життя по пустелях останньо доби не тльки не вдйшов вд життя, але, навпаки, був активним культурним дячем. З одн сторони, вн як флософ виявив велику творчсть у галуз культури, тобто утворював нов духовн скарби, а з друго - одночасно з цим вн був провдником свох дей у суспльств, в такий спосб впливав на громадське життя.

В еволюц науково творчост Сковороди розрзняють 3 етапи 1. Раннй, присвячений ним розробц його внутршнього самопзнання. 2. Далоги про душевний мир, написан для громадянства, для пропаганди свого вже певне встановленого власного самопзнання. 3. Богословськ трактати, присвячен розвязанню проблеми Ббл. Ус ц 3 етапи повязан один з одним, флософя Сковороди диною в свой основ, бо сво головн положення Сковорода висловлював в усх працях не тльки флософсько-богословських, але й лтературних та навть по листах.

Еволюця поглядв Сковороди сну виявляться в хньому поглибленн та у все бльшому бльшому визволенн х вд пануючо традиц, надто у галуз релгйнй, бо до його мандрвного життя розум його ще пробував у влад ври. Життя по пустелях утворило для Сковороди оригнальн умови його науково-флософсько роботи. Чи був Сковорода флософом, та як вн розумв флософю Флософя, як визначав Склворода, головна мета людського життя, бо голова справ людських дух його -думки, серце флософя прагне дати життя нашому духу, лицарство - серцю, яснсть - думкам, як голов всього.

Ббля також навча, як облагородити людське серце. Тут у нього немов зливаються флософя релгя. Сковорода, релгйний мудрець, був одночасно флософом, бо за мету свого життя вважав лише вдшукання стини. Флософя Сковороди не матералстичною, а деологчною. Теоретична флософя Сковороди така. два начала -видиме та невидиме тлнне вчне. Цими двома началами перейняте усе у всесвт. Сковорода немов би дуалстом, але ц два начала мають у нього неоднакову вагу перше - субстанця, друге - атрибут.

Цими началами перейнят вс три свти великий, або космос, що складаться з багатьох нших не тльки Земля, але й нш планети, на яких також мешканц малий, або мкрокосмос, тобто людина третй - символчний свт, або Ббля. У великому та малому свтах, як навчав Сковорода, вигляд реч дав знати про заховану пд ним форму або вчний образ, так само в символчному свт або Ббл, збр тварин складав матерю тобто тут Сковорода вдкидав матерю, але над нею стоть начало вчност - це образ або форма.

Таким чином, у всесвт 2 свти -невидимий та видимий, як яблуля та тнь вона стоть нерухомо, а тнь то збльшуться, то зменшуться, то народжуться, то вмира. Так у природ, так у людин. У нй також 2 начала старе та нове, тимчасове та вчне, вони зливаються одне з одним, як тнь з деревом, але й у тлнному вдбиваться нетлнне. У Ббл пд матерю ховаться вище духовне розумння початок вчност, або Бог. Але що Сковорода ставив у центр всього свтового життя Не Бога, не свт, а людину.

У цьому поляга його глибокий безстрашний антропологзм. Для Сковороди джерелом розвязання усього тамничого у житт людина, тому що ус запитання тамниц свту скупчен у людин. Свт Бог не поза людиною, а власне у нй самй людина знаходить у соб Бога пзнавши себе самого до самснького кнця, кожна людина, незалежно вд ври, може знайти в соб початок вчност, тобто Бога. В основ пзнання лежить самопзнання. Справжнй чоловк Бог, учив Сковорода, теж саме. Не вдкидаючи няких наук, диною верховною наукою для всх, потрбною й унверсальною, вн визначав ту, яка торкаться антропологзму, тобто самопзнання людини, а саме флософю, бо без не неможливе найпотрбнше для всх загальне благо - щастя.

Наука про людину тсно повязана у Сковороди з наукою про свт. Людина в соб може мати свт, Бога. Вони пзнаються через людину. Ту унверсальну подвйнсть, яку флософ бачив у людин, вн бачив в макрокосмос - у великому свтов. Увесь свт складаться з двох натур - видимо невидимо.

Видима натура не обмежена н часом, н простором. Так, як Дж. Бруно, Сковорода оповда про незлчим заселен ншими планети. Початком всього снуючого Бог, творча сила, яким перейнята уся матеря. Вн диний, вн усюди нде, нема н початку, н кнця, наш свт, ус свти, коли вони без числа - це лише тнь вчного. снування Бога для Сковороди очевидне не бачить цього - то слпота, не чути Бога -глухота, а не говорити про нього - нмота. Для того, щоб пзнати Бога, не потрбно вимагати чуда, не потрбно цкавитись деталями.

Чуда вимага той, хто не врить Богов. Бог людина повязан мж собою особливо. Бог, якого Сковорода нод уявляв соб ще механком, що слдку за великою машиною, з машини складено за всесвтом, явив явля знак особливого промислу свого щодо людини. Який Бог не добрий механк, проте машина десь частенько чомусь псуться. Але це вже винними сам люди. через те свт, в якому ми живемо, нехороший, це за висловом Сковороди море потопляющихся, крана, де люту мор, тюрма, вогнище, танок божевльних.

Так суворо дивиться на свт Сковорода, напевно, тут багато дечого вд чернецько флософ, яку вн слухав у академ. Не менш песимстично дивиться вн на людське життя, зпсоване самими людьми це життя, на його думку нщо нше, як сон турка опьяненного опием. А проте у цьому невддаленому свт люди рвн. Рвнсть людську Сковорода уявляв соб як систему повного водою рзного розмру посуду, поставленого один у другий. Оце й нервна рвнсть Сковороди. Завдяки тому, що люди знаходяться пд особливим пклуванням Божим, Бог дарував людин премудрсть.

Що таке ця премудрсть - Сковорода напевно не визначив. Найчастше вн казав, що це нечтось, що нада гармон всьому. Вона подбна до симетр у фгур премудрсть породила розум у людин. Людина народжуться на свт без премудрост, але для не метою життя днання з премудрстю. Саме премудрсть нада мцност людськй громад, вона перетворю людину в справжню, стинну людську стоту. Премудрсть - це, наче мале зернятко, з якого вироста велике дерево, схожа вона й на царя, що поселився у маленькй хатин, одна присутнсть може зробити реч божественними. Так Ббля зробилась божественним свтом через премудрсть.

Символом ц премудрост голуб з маслиновою глочкою. Але найвищим представником премудрост Христос, син Божий. Сковорода врив, що вн народився вд Дви Мар, хоча й рекомендував нколи про це особливо не роздумувати. днання з премудрстю-Христом мета людського життя. Сковорода дуже багато уваги придля Христов. Христос був для нього бльше якоюсь частиною премудрост, нж реальною людиною.

Про Христа вн так вдгукутся дин сть во веки непроницаем в самий центр сердца нашого й души нашеся. Сей то сть истинний человек, предвечному свому Отцу существом й силою равен, один во всех нас й во всяком целий В останньому текст Сковорода певнше говорить про Христа - реальну людину, але часто вн договорються, що це сила премудрост, сила Божа, що скрзь розлита. До реч, в останнх словах Сковороди думка й про смерть, але вн наказу не боятись. А дальше про Христа - премудрсть.

Нчого Христа шукати по русалимах, даремно хреститися в нього в Йордан. Вн в кожнй людин, тльки там його можна вдшукати. Не потрбно роздумувати, як Христос мертвий воскресав, бо такй душ, що прагне чуда, не допоможе те, щоб вона сама чудо творила. Сковорода говорить, що Бог дав на допомогу людин вру надю, яка крпить вру, вдержу людину при стин, аналогчно як якор трима корабель на мсц. Вра всм доступна, часто Сковорода взива ще страхом Божим, бо крм ц Божо ври, Божого страху вра пекельна, страх пекельний. Коли страх Божий чи вра веселить серце людське, живить його, пекельна вра морду губить людину. ця вра визна Бога й Божу премудрсть, але своми вчинками цураться днання з Богом. Сковорода надавав вр великого значення, особливо у ранньому перод сво дяльност. днсть з Богом виявля людина ще й обрядами та церемонями.

Цей спосб дозволяться, щоб тльки обряд був повязаний з врою, бо без не все одно як без листкв, без яблука. Сам по соб обряд нчого не вартий, а без ври вн злом, шкодою для людини.

Людина, яка досягла премудрост, не потребу няких обрядв. Отже, вн в деякй мр негативно вдноситься до духовенства. не дивно, що духовенство якраз довго затримувало публкацю творв Сковороди - за мисли, противние священному писанию. Сковорода дуже негативно ставився до чернецтва, говорячи, що нема нчого шкдлившого для людини, як зробитися монахом. Етичн погляди. В. Блий, СТ.29-31. Практична флософя Сковороди, його етика - це його проповдь щастя. Ця частина його флософського свтогляду повязана з теоретичною флософю, але вона мцнше, нж перша була звязана з життям.

Доввши, що початком свту вчнсть, Сковорода прийшов до висновку, що ус повинн будувати сво щастя на ньому, як на унверсальному фундамент, бо усе решта, на чому його хочуть будувати багатство, чини, здоровя т.д. не мцне, не стале не унверсальним для усх - тод щастя досягне кожний це для нього не буде важко. Тут Сковорода проводить думку Епкура, що натура зробила потрбне нетрудним, а трудне непотрбним.

Що таке щастя Щастя в нас самих, а не поза нами. Добившись до себе, пзнавши самого себе, ми знайдемо свй душевний спокй веселе серце, що здобуваться мудрстю добродйством, перше пояснить нам, що воно таке - звдсля виходить найважливше значення у житт флософв -друга допоможе його знайти. Щастя кожно людини залежить вд того, щоб знайти, пзнавши себе, сво здбност, як потрбно знайти в соб вдповдно м вибрати для себе дяльнсть така дяльнсть буде корисною для суспльства дасть людин внутршн задоволення.

Ус посади гарними, якщо х вибрано за здбностями. Обираючи соб якусь професю якраз потрбно ти вд самопзнання. Якщо людина обрала соб професю не за своми здбностями, то хоча б пвсвту й належало, вона не може бути щасливою. Отже, це несродное занятие шкодить не тльки самй людин, а й всьому суспльству, всй кран, руйну мир, спокй, науку, мистецтво т.д. Тому Сковорода говорить Будь покрний свой природ, за те берись, до чого здатний. Загальний цей постулат, що несродность заваджа людському щастю, Сковорода виклада ще в 4 тезах, що деталзують його. Щастю заважа ось що 1. Входить в несродную стать. 2. Нести должность, природо противну. 3. Обучаться, к чому не рожден. 4. Дружить с теми, к кем не рожден.

Той, хто пзна себе, пзна Бога премудрсть. Для того, щоб легше прийти до щастя, треба людину виховувати з дитинства в напрямку до цього. Справа такого виховання, хоча почесна, але дуже важка. Потрбно в дитин розвинути природн здбност. Дитина повинна народитись у здоровй етично см- тод такй дитин, родженй на добро, не важко буде вже прищепити знання етику.

Тут головне зробить природа. А наука вже сама народжуться у природних здбностей. Виховувати дтей повинн батьки. Суть виховання складаться в тому, щоб дитину 1 благодарить, 2 сохранить птенцеви младое здравие, 3 благовоспитать й научить благодарности. Благодарить це зачить дати дитин поняття розумння добра. Якщо цього не буде, то няке виховання й не допоможе. Це вже не буде справжн виховання, розвиток здбностей, закладених природою, а обуздание.

Що ж до благовиховання, то воно складаться в тому, щоб розвинути оте зароджене почуття добра - навчити вдячност, яка основним завданням виховання. Потрбно вселяти вихованцев думку, що вн одиницею колективу, громади, потрбно, щоб вн був свдомий, що одиниця без громади - сирота. Нацональний момент у вихованн, за Сковородою, зводиться до того, щоб вихованець усвдомив себе представником певно нац. Виховання не мусить бути багатим, а спасенним.

Н до чого тут знання ноземних мов, коли дитина не зна вдячност. Дти ж вдносно батькв мусять памятати що батьки це Божий портрет. Потрбно шанувати любити батькв. Хто батькв не шану, той не шану й Бога. А вихователь ма памятати, що вн слуга природи, вн повинен бути таким, що вже себе пзнав. Вн повинен полегшити пошуки свого вихованця щодо вибору профес. Правильним чином вихований учень буде готовий вступити на шлях самопзнання, пройде його потм зднаться з Богом, досягне справжнього блаженства.

Самопзнання ма ще одне велике значення воно да можливсть пзнати ще й третй свт, третй елемент всесвту - Бблю. Ббля завжди була незвичайною книгою для Сковороди. Саме з Ббл почалося формування флософсько системи Сковороди. Вн дуже добре знав, вльно цитував, складав часто цл симфон з бблйних текств. Ббля - свт символв, який вдкриваться тльки перед обраними. Ббля -стрла, яка летить прямо до Бога подбна вона ще й до мудро хазяйновито людини, яка свочасно запаслася зерном для посву так говорить про Бблю Сковорода.

Той, хто сам себе вже пзав, повинен добре памятати, що Ббля - це свт символв тому розумти дослвно не можна. Кожне Бблйне слово ма якесь приховане значення, яке буде зрозумлим тльки тим, хто себе пзнав. Так робив Сковорода. Про Бблю як книгу Сковорода вчив, що написана вона Мойсем. Поетична форма цього твору, фгурально-символстичний стиль ц книги дали привд людям неглибоким думати, що там оповдаться про створення нашо планети. Правильно розумти Бблю дуже важко, Сковорода рекоменду обрати соб у цй справ наставника.

Наставниками вн вважа розумних людей до них зарахову Василя Великого, вана Златоустого, Григоря Назанзина, Августина Блаженного, Григоря Великого. Мж наставником учнем повинно бути взаморозумння. Читати Бблю потрбно в мру, добре роздумуючи над кожним словом. Така сама по соб флософська наука Сковороди- де флософя поднуться з Богословям в оригнальну, тльки Сковород властиву мудрсть, заради яко ця людина все життя ходила мж людьми, не сходячи з дороги, а прямо йдучи за свою дею. Така гармоня життя науки, слова й дла була у Сковороди.

Нехтуючи особистими користями, вн все життя присвятив свой де. Ця тверда, наче скеля, людина самостйно йшла свою дорогою переможцем пройшла все сво життя. Значення флософ Сковороди. Дослдники Сковороди звичайно шукали джерела його флософ у закордонних флософських системах, шукали за впливами заходу дивувались, що у нього якось не складаться його флософя докупи ан з феноменалзмом Беркл, ан з психологзмом Юма, ан не дентична з монзмом Спнози.

Такий дослдник Сковороди, як Зеленогорський, намагався довести, що Сковорода це синтез Платона, Арстотеля, Епкура, Флона та Лейбнца. Проте О. фременко справедливо помтила, що Сковорода сам себе предок, й син своего века. справд, Сковороду можна оцнювати розумти тльки як сина сво епохи, як продукт сучасно йому укрансько дйсност тльки в нй можна знайти вдповдь, хто такий Сковорода Яку ж флософю могло створити громадянство 18 ст Дворянство не потребувало няко флософ, тому що м не потрбно було нею виправдовувати сво панування.

Буржуазя, що на заход створила свою матералстичну флософю18 ст, на Укран була ще слабка, тому не могла створити сво флософ. Селянство у той час було неграмотним, щоб оформляти свою деологю боротьби у флософську систему. Але боротьба все-таки наростала серед загостренних класових суперечок домагалася свого деологчного оформлення, яке вона знайшла у флософ Сковороди. Флософя Сковороди, по-перше, опиралася на матералстичний свтогляд придушено буржуаз, а саме свом матералстичним пантезмом а по-друге, стояла на сектярськй утопчност укранського селянства свом етичним евдемонзмом та мстичною формою викладу думки.

Вона - вираз боротьби подвйного пригнчення, пдкорення експлуатац, а через це й била своми монстичними поглядами одночасно по матералстичнй та дуалстичнй деолог, що виправдовувала однаково снуючий на Укран громадянський дуалзм, що виправдовувала подвйне панування подвйне пдкорення, експлуатацю насильство людини людиною, грабж свордного дворянина наживу влзливого спекулянта з пвноч.

Пдведемо пдсумок творчост Сковороди стосовно рзних вчень та систем. Щодо онтолог, то Сковорода був деалстом-монстом. Дуалзм, що не раз приписувався Сковород, походить вд неуважного читання тих його трактатв, де вн про це говорить. Гносеологя Сковороди виходила з його вчення про людину. Людина основою всякого пзнання. Початок будь-якого пзнання - самопзнання людини.

Таким чином, бачимо, що пзнання Сковорода виводив вд реального факту-людини. Космологчне вчення складаться з бблйних байок. Усе снуюче результатом вчно вол до буття, закладено в початку. Теологя Сковороди, змшана з флософю, визнавала снування Бога як сили розлито природи. Дал Сковорода замнив Бога природою. Релгя була вдкиненням обряду чернецтва, духовенства. Христа вн визнавав як Божу премудрсть. Його релгйна система була дуже подбною до духовного християнства. Соцологчно системи як тако Сковорода не склав.

Вн вчив про нервне равенство, бажав примирити класи флософським способом -шляхом проймання флософською етикою вищих класв. Особист симпат були на боц пригнчених, звдки вн сам вийшов. Етична частина вчення Сковороди мала звязок з вченням про людину. Людина, як бачимо, займа центральне мсце в його систем. Вд людини йде пзнання всесвту. Найнеобхднше для людини - щастя. Щастя в самопзнанн, а звдси в духовному свт, що результатом самопзнання. Педагогчна теоря Сковороди з натуралстично основи та з самодяльност вихованця.

Вчитель - це тльки служитель природи. Вн мусить бути вездесущим в народе, вн тльки, як садвник слдку за деревом, дивиться за розвитком вихованця. Роблячи висновки з науки Сковороди, порвнюючи з економкою того часу, ми бачимо, що як флософ Сковорода антитезою соцально-економчного ладу того часу. Тлумачення святого письма. Самопзнання ма ще одне велике значення воно да можливсть пзнати ще й третй свт, третй елемент всесвту - Бблю. Ббля завжди була незвичайною книгою для Сковороди.

Саме з Ббл почалося формування флософсько системи Сковороди. Вн дуже добре знав, вльно цитував, складав часто цл симфон з бблйних текств. Бографи Сковороди свдчать, нбито вн нколи не розлучався з Бблю, так помер з нею. У його свдомост це була якась незвичайна величина, пзнати яку було потрбно кожному. яких тльки мен, яких тльки назв не вишукував Сковорода, щоб достойно величати Бблю, з чим вн не порвнював. Ббля - це свт символв, що вдкриваться тльки обраним.

Вона, наче море там, де вода стоть тихо - ховаться безодня, в якй схован дракони, що гублять людей. Це бдна удова, що тужить за померлим чоловком, це - аптека для душ, де багато-багато лкв проти рзних хвороб. Ббля - стрла Бога, що летить прямо до Бога подбна вона й до мудро хазяйновито людини, що свочасно запаслася наснням для посву, врешт-решт - вона сам Бог Отже, як кожен з свтв, хоч божественний свт, Ббля все ж таки не вльна вд плотського, тлнного начала. Для того, що сюди влз ворог Божий премудрост сатана, що насмтив у Ббл свою брехнею, якою й губить кожного, хто ще себе не пзнав, а хоче пзнати Бблю. Той же, хто сам себе вже пзнав, повинен добре памятати, що Ббля - це свт символв розумти дослвно не можна.

Кожне слово Ббл ма приховане значення, яке буде зрозумлим тим, хто себе пзнав. Так робив Сковорода. Врний свой думц, що всякое слово в ней дишет таинственним гаданий мраком, вн тлумачить Бблйн символи. А люди, що розумють Бблю так, як тлумачить священник, не знаходять шлях до щастя, а навпаки многих поколебала грязь Лотового пьянства, любовн сторй Давида тощо. Про Бблю як книгу Сковорода вчив, що написана вона Мойсем.

Поетична форма цього твору, фгурально-символстичний стиль ц книги дали привд людям неглибоким думати, що там оповдаться про створення нашо планети, що Земл близько 7000 рокв. Але це зовсм не так, бо materia acterna. Ббля оповда про нше, коли там говориться про те, що Бог сказав Хай буде свт, то це потрбно розумти, що Бог зробив свт символом себе, свою ознакою.

Сковорода говорить, що ним уся матеря перейнята. Вн диний, вн усюди нде, нема н початку, н кнця, наш свт ус свти, коли вони без числа - це лише тнь вчного. Вона нод зника, не стоть постйно на однму мст перетворються у рзн форми, але тльки не вдходить вд свого живого дерева життя. Сковорода не говорить про створення свту Богом, вн висмю бблйську казку про створення свту за 6 днв. Вн пдкреслю це, бо дума, що тльки дитячий розум може думати, що цього свту колись не було або не буде. Це тльки в десятому столтт були так розуми, що готувались до Христового приходу.

Але вн все ж таки початком всього снуючого визна Бога. Яка ж первсна основа сущого Нщо Вчна воля, каже Сковорода, забажавши проявитись у видимому свт, з нчого утворила все, що у думц у свт. Бажання вчно вол перетворилися у видим явища, одяглися у думки, думки у форми, форми в матеральн образи. Кожна стота в свт виявлення невидимого в тимчасовй видимост, закнчивши сво свтове снування, воно знову приходить до свого початку тобто перетворються в нщо, це смерть. Особливо дратував Сковороду фнал поеми про сотворення почти от дел своих.

Мало того, що написано всляких дурниць - свт зробився у перший день, а сонце на четвертий зявилося, так ось ще Будто истомлен, ничего создать не мог уж больше. А если би еще не помешало би, неизменно у нас нине показались би безхвостие льви, крилатие черепахи й всякие й прочие чудовища й уроди, а за ними би во след, как Елисейское железо, винирнуло б, сказать по-римскому, Mobile peretuum й филозофский, все блато европейское преобразует в злато, камень Або скаже Насади, Господь Бог, сад в Едеме. А Едем - то значить сад сад у саду насадив А дал ще й не те буде розкаже, що люди преобразуются в соляние столпи, возносятся к планетам, ездят колясками по морском дне й по вохдухе, солнце, будто карета, останавливается й назад падается От всяк блазн читають ймуть такй нсентниц ври, в мя таких дурниць морять себе голодом, калчать, палять на кострах, гублять душу тло, думаючи, що такими засобоми вони досягнуть царства Божого. вс, хто з такою нсентницею не погоджуються, обявля той дурень ретиками, а коли вн ще, крий Боже, ма якусь силу чи владу, то бува й грше роблять на ретика гонитву, упоряджають костри на славу Божу. Н, вже краще зовсм не читати Ббл, нж читати отак - без очей, слухати без вух. Як може натура повстати сама проти себе, сама проти свох законв Як би хоч раз залзо плавало, то так би й залишилося на вки. Що це за дивна така богословя, що говорить не про Бога Прийдуть колись так часи, коли у бурхливих хвилях брехн випливе височайшая й сладчайшая истина.

Через те, що правильно зрозумти Бблю важко, Сковорода й рекоменду обрати соб у цй справ наставника, проводиря.

Наставники - це т мудр люди, як розумють мудрсть Божу. До них Сковорода зарахову Василя Великого, вана Златоустого, Григоря Назанзина, Августина Блаженного, Григоря Великого та нших. Хто хоче зрозумти Бблю, той не може бути до не байдужим або лукавий.

Т, що задають питання Богов - чи живий буде горобець у мох руках - т не увйдуть у царство. Таким Бог вдповда живий, якщо не задавиш.

Мж наставником учнем повинно бути взаморозумння. Читати Бблю потрбно в мру, добре роздумуючи над кожним словом. Якщо трапиться таке, що чогось няк не розумш, то запитай коль великдом Божий Велик й немать конца Це вже наближаться до ври Тертуляново. Така сама по соб флософська наука Сковороди- де флософя поднуться з Богословям в оригнальну, тльки Сковород властиву мудрсть, заради яко ця людина все життя ходила мж людьми, не сходячи з дороги, а прямо йдучи за свою дею. Така гармоня життя науки, слова й дла була у Сковороди.

Сковорода як предтеча нацонального вдродження. Мета вдродження приходить у свдомсть народу потребою рефлекс над його минулим прийдешнм. Реальнсть вдродження складаться через прагнення ндивдуалзац громадського життя втлються примноженням розмаття дяльност й розбудовою гетерогенного змсту структури культури.

Укранська дйснсть 16-18 ст дала приклад бурхливого духу вольност морального полтичного вибору, суспльного демократизму. Це був час наростання субктивност укранського суспльства, нагромадження гумантарних цнностей культури з наголошенням рол людини. Актуалзуться поняття зрдненост внутршнього осереддя особи з зовншнм свтом - явище властиве для вс ренесансно вропи, надто в протестанському тлумаченн Господнього покликання людини. Подальша сторя Украни скдалася так, що з втратою самостйност в автентичнй соцонормованй дяльност укранське середовище позбавлялося природного життя у суспльнй поведнц людей.

Пасивнть пристосування набувають нормативност серед певних верств народу. Корисливсть та вимога переважно вмотивовують вчинки суспльно людини пдмосковно Украни. Громадське життя покриваться плащом лност, а дух примирення, невимогливост й упокорення передворються в неофцйну деологю формування малоросйства як придатного для мперського полтичного стану вол та мислення.

Силу для малоросйства надавали клька джерел. Серед них - цлком однозначна полтика московсько мпер щодо людини - гвинтика. Але також сумжна з нею загальновропейська суспльна тенденця возвишення вартостей цивлзац над вартостями культури. Г. Сковорода як постать козацько ментальност з нацленстю на ндивда, гостро вдчув згубу видимого свту, який вловив у сво тенета дол бльшост людей. Зовн заданй соцонормативност протистояла душа культура конкретного середовища, живого осереддя. Серце виказувало потребу не всезнаючого опкунства, а властиво для нього зрднено поведнки й стинного покликання.

Тод людина знме плащ лнощв малоросйства, коли ступатиме в ногу, биття свого серця задля самореалзац. На вдмну вд росйських просвтителв Сковорода вважа правдивим джерелом вчинкв не абстрактн моральн приписи, а серце як божественний живець. Цим вн дещо порушу грецьку традицю дихотом людини на дух матерю нада перевагу ранньохристиянському пдходов людина духом одухотвореним тлом. Сковорода не довря схоластичному чисто рацональному поясненню свту Бога. Вн обзнаний з а систематично викладеними курсами флософ у Киво-Могилянськй академ б вихолощеням Христово ври в колах укранських священникв, врних Московському патрархов, а не свому народу. мператив Сковороди пзнай себе ма ширший змст, нж ндивдуальний.

Пзнати себе в тогочасному укранському середовищ означало здйснити теоретичну рефлексю над самототожнстю народного духу продиференцювати суспльно-полтичну та полтичну реал щодо минулого й прийдешнього Украни.

Таким чином, флософя Сковороди, сформувавшись внаслдок попередьон розбудови гумантарних вартостей, проявила потребу духовно рефлекс укранського середовища над свою природою призначенням, як голос духа постала прагненням ндентифкувати самосвдомсть людини й народу, стала предтечею усвдомленого нацонального поступу. О. Кудринський. Философия без системи, 1898. ст. 39-43. Етика Сковороди Тлумачення Святого Письма. Неоднозачне ставлення Сковороди до Ббл характеризуться чтко вираженим алегоричним тлумаченням.

Для нього ця книга, яку треба дуже уважно читати при цьому не зупинятись на зовншньому, на явищах, а проникати глибоко в суть сказаного. Сковорода аргументу свй погляд на Бблю як наголошу, що Ббля не навча нас брехн, але во лжи напечетлело следи й стези, ползущий ум возводящие к превиспренней истине. Оскльки Бог сотворив свт, усе суще, вн явля собою досконалсть правдиву стину, вн вчний, до нього нчого не було, а все, що, почалося з нього, з його вол. Усе, що вн сотворив, тимчасове, мнливе, це лише оболонка, у якй може ховатися перебувати стина. Для Сковороди слово Ббл-лише тврна форма, у якй схована Божа стина.

Щоб дстатися до не, мало просто бачити або чути треба вмти це робити. Коли про ллю сказано, що вн був узятий вихором, то це не можна сприймати буквально. Той вихор був глагол Божий, не людський не про людину. Колсниця Божа, кон - теж його. Це все Бог робить, вчне начало, стина. Сей на всех их, как на апостолах й на своих ангелах, ездит, й не Симеон его, но вечний Симеона й всех их, как ветошь свою, носит.

Отже, стина мовби здить на фгурах свох, а вони в цьому процес неначе пдносяться над землею в тонкй Божества разум. Рч у тому й поляга, щоб вднайти стину, сховану у Ббл. Г. Сковорода-укранський мислитель. 1992. 1. Бленко. ст. 67-68. Л. Котова Проблема щастя в етиц Сковороди, ст. 63-64. Майже в усх свох працях флософ розкрива гармонйнсть у вдношеннях мж Богом людиною, х вчний союз, що основуться на християнськй морал, через алегоричне тлумачення змсту текств Святого Письма.

У робот Начальная дверь по християнському добронравию, Григорй Савич пдкреслю велике значення Заповдей Божих для правильного виховання та для тосягнення стинного щастя. Ц Заповд закладають мцн пдвалини християнсько морал, як мають увйти у плоть розум дтей. стинна суть сила десятисловй вмщуються в одному слов-Любов. Вона - вчний союз мж Богом людтною, невидимий вогонь, котрий сееце розпалються до Божого слова вол, а тому сама вона Бог. Отже, потрбно змалку виховувати у дтей почуття любов до Бога ближнх свох. в наш час ця проблема досить актуальна, оскльки без почуття любов ми не зможемо виховати справжнх патротв сво Батьквщини.

М. Альчук ст. 56-57. У свох дослдженнях Сковорода придля багато бльше уваги вченню про людину, нж про природу, його флософя швидше пдходить пд назву субктивно-деалстично флософ людського духу з переважаючим вченням про гносеологчний процес знання. Пзнай себе - це точка опори його вчення.

Поки ми не пзнамо самого себе, тобто живучого в нас истиннаго человека, до тих пр ми не дзнамось нчого того, що мститься в нас. Чим бльше пзнамо себе, тим вище можна пднятися на гору видння. Що потрбно робити, щоб пзнати себеАналзувати сво внутршн снування. Ищи, стучи, перебирай, испитивай, прислушивайся радить Сковорода Ето состояние анализа доставлет человеку минути царственного наслаждения, доступного лишь философу. Що таке щастя Пзнання себе Бога. Усвдом сво щастя - значить найти його. Воно у нас самих.

Людина повинна знаходити сво щастя внутршнм самоаналзом. Царство Боже всередин нас. У цьому пункт свого вчення Сковорода наближався до морально доктрини Толстого Адское царство тоже внутри нас, оно в нас биват тогда, когда ми не сознаем, как необходимо для нас царство Божее. Сковорода висува два положення про щастя. По-перше, щастя в серц, серце в любов, любов - це закон самопзнання, не залежить н вд часу, н вд мсця. По-друге, щастя у згод нашо вол з потребами природи.

Адже закон приоди - це закон гармон, який керу людським життям. Життя згдно з волею Божою означа бути щасливим. Це не важко, а тому й можливо. Що стосуться практично, життво морал, то основне положення Сковороди таке благодарение блаженному Богу, что нужное сделал он нетрудним, а трудное ненужним. Практичний висновок з етичного вчення Сковороди може бути. Щастя - це вчне питання людства. Етика. Все, що сну, що переходить вд одного стану до ншого, все се плоть тлн, а те, що необхдного, внутршнього, се вчне - Бог. У людин це вчне божественне, його внтршнй безсмертний дух, який Сковорода називав Мнервою.

Життя тльки тод справжнм, коли наш розум вислджу стежку до пзнання правди. Дал Сковорода говорить, що пзнання, таким чином, дине життя разом з тим - дине справжн щастя людини. Людина повинна пзнати себе з 3 бокв 1 перше саморозумння порозумння себе як окремо особи, як людини, що ма свою особистсть. Друге саморозумння порозумння себе як члена громадського життя, тобто людину, що ма з ншими людьми одну вру, одну Батьквщину, закони, мову звича.

Трет саморозумння порозумння себе як стоти, яку створив Бог подбно свому образу. Окрем флософи вчили про якусь одну сторону самопзнання. Христос перший навчив повному, тобто троякому самопзнанню. Пзнати себе трудно через те, що все залежить цлком вд людсько вол. Звдси загальна теоретична теза Сковороди Дяка Богов, що вн потрбне зробив нетрудним, трудне - непотрбним. Щастя для людини саме потрбне, але воно саме нетрудне, коли чоловк довдаться, в чому воно. в етичнй, як в метафзичнй, сферах Сковорода, як ми бачимо, стоть мж детермнстами та нтермнстами, хоче погодити х з собою.

Для цього вн проводить дею звичайност природно вдач. З одного боку, в людини вльна воля, а з ншого - природна вдача. Щастя бува тльки тод, коли свобода вол природний хист спвпадають у житт людини. З цього принципу звичайност незвичайност виходу Сковороди принцип нацональност. Лавровецький С. Укранський флософ Г. Сковорода, ст. 5-20. Львв, 1894.

Багалй Д

Багалй Д

Багалй Д

Багалй Д .1. M.I. Яворський Укранський флософ Сковорода, ст. 10,26,1922. Блий В. Г.С. СковородаЖиття наука, ст. 6, 21, 29. К 1924. Г. Сковорода-укранський мислител.

Львв. 1992. Проблема щастя в етиц Сковороди Серцевиною етичного вчення Сковороди питанна нормативно етики як умови досягнення щастя. дея внутршньо людини, спрямована на нтенсифкацю духовного життя, приводить до висновку, що щастя нема чого шукати у видимй природ. Щастя не залежить вд мсця часу, вд плот кров. Рдне нам щастя не в почеснй посад, не в тм хисту, не в славному столтт, не у високих науках, не в багатому достатку.

Щастя потрбно шукати в соб, у власнй невидимй природ, ством яко Бог. Етичний плюралзм Сковороди, зумовлений деалом нервно рвност, перебува для кожно людини власний життвий шлях, у якому умовою щастя спордненсть людини з тим чи ншим типом життя поведнки. У далоз Алфавт або буква свту флософ стверджу, що в кожно людини своя природа. Змнити неможливо.

Можливо лише, пзнавши, обрати соб знання життвий шлях, спорднений з цю невидимою природою. Коли людина йде за вимогами видимо природи, слпо натури, то вона потрапля в рабство до останньо. Тягар рабства ста тим бльшим, чим бльше перевищуються необхдн потреби нагромадженими людиною багатствами та матностями. Спорднен нахили людини легко вдрзнити вд неспорднених. Основними прикметами хня постйнсть доступнсть. Поняття потрбне спввдноситься в Сковороди з поняттям легко. Справд природна потреба легкодосяжна.

Золотом можеш купити село повча флософ, рч важку, бо не обовязкову, а щастя як необхдна необхднсть задурно завжди всюди даруться. 1. Г. Сковорода. Початков двер до християнсько доброчинност. Т. 1. ст. 1440. Спорднена праця не лише засб забезпечення матерального снування. Вона цнна своми наслдками, винагородою чи славою. Вона джерелом радост щастя. Вона дозволя знайти справжн царство Боже у серц людини.