Через всезагальність та всеохопність філософських проблем, з розвитком філософії виникла потреба у спеціалізації філософського дослідження окремих сфер. Таким чином виникли окремі філософські дисципліни. Процес виділення філософських дисциплін розпочався ще за античних часів завдяки давньогрецькому мислителю Аристотелю і триває до наших днів. Однак відбувається не просто поява нових галузей філософського знання, а постійна видозміна його структури. Одні дисципліни висуваються на перший план, інші відсуваються за задній. В давнину більш за все цікавилися світом, у середні віки — Богом, у Новий час — природою, у XIX ст. переважають дослідження людського суспільства і самої людини.
Основні філософські дисципліни:
—Онтологіядосліджує світ у цілому та його буття. На ранніх етапах існування філософії, коли не існувало достеменних наукових знань про світ, онтологія уявлялась як метафізика — вчення про Ідеальні, надчуттєві основи буття. З переходом до Нового часу набула поширення натурфілософія — філософія природи.
—Гносеологія(епістемологія) — розділ філософії, який вивчає шляхи, можливості, способи та результати процесу пізнання.
—Етика—вчення про мораль.
—Естетика— вчення про красу.
—Аксіологія— вчення про цінності.
—Соціальна філософія та філософія Історії— розділ філософії, який вивчає людське суспільство, його устрій, основні закони історичного розвитку, місце і роль людини в суспільстві.
—Логіка— розділ філософії, який займається структурами І формами правильного мислення.
—Філософська антропологія— розділ філософського знання, який вивчає людину.
—Історія філософіїнамагається встановити основні тенденції виникнення, становлення та функціонування самої філософії.
Філософія — це форма суспільної свідомості, різновид духовної діяльності, яка виконує вкрай важливі функції для людини та суспільства. Основні функції філософії такі:
1) Світоглядна— допомагає людині знайти сенс власного життя. У принципі, від філософії годі чекати остаточних відповідей на питання: «Для чого я живу?», адже у філософії важливіше філософствування — цебто процес, а не його кінцевий результат. Однак людина не може жити без хоч якогось сенсу. Інакше її чекає «сенсожиттєвий вакуум», який вона заповнюватиме штучним шляхом — пияцтвом. наркоманією, суспільно небезпечною поведінкою.
Філософія має сприяти пробудженню творчого, конструктивного осмислення людиною самої себе, потрясінню свідомості. Потрясіння — пролог до пробудження духу, до самостійного й відповідального життя.
Крім того, продукування філософією багатьох сенсів є позитивним з огляду на те, що це допомагає людині швидше адаптуватися до життєвих обставин, які в нашому складному світі змінюються із есе зростаючою швидкістю.
2} Методологічна — вказує на основні напрями і принципи пізнання навколишнього світу. При цьому філософія сама по собі не відкриває законів, які б могли зрівнятися за ступенем точності із законами науки, однак встановлює певні межі, в яких має розвиватися наука, підсумовує її результати у загальній картині світу.
3) Аксіологічна — обґрунтовує цінності та гуманістичні ідеали, які людство не просто виробило, а вистраждало у процесі розв'язання проблем і протиріч минулих і сучасних цивілізацій та культур. Тож, узагальнюючи практичний, інтелектуальний І, духовний досвід людства, як справжня мудрість поколінь, філософія, з одного боку, застерігає («не переступіть межі загальнолюдських цінностей, бо це шлях у нікуди»), а з Іншого — пропонує («тільки спираючись на накопичений віками позитивний світоглядний, пізнавальний, методологічний та інший арсенал можна його збагатити, щоб вирішити нові проблеми»). І так буде завжди, доки існує людство.
У добу загострення глобальних проблем філософій покликана проаналізувати допустимі межі «інструментального» ставлення до світу та альтернативні шляхи прогресу, розвитку сучасної цивілізації. Нині, на межі тисячоліть, немає нічого актуальнішого, ніж збереження життя на Землі, запобігання глобальній катастрофі людства. Нині філософія не може абстрагуватися від можливого апокаліпсису, вона має бути філософією життя, І є цьому полягає її покликання.