Проблема істини в філософії. Релятивізм і догматизм.

Зазвичай істину визначають як відповідність знання об'єкту. Істина- це адекватна інформація про об'єкт, що отримується за допомогою деякого чуттєвого або інтелектуального збагнення, або повідомлення про нього і що характеризується з погляду її достовірності. Цінність знання визначається мірою його істинності. Істина є властивість знання, а не об'єкту пізнання.

Істина і дійсність - абсолютно|цілком| різні речі. Дійсність існує незалежно від суб'єкта, що пізнає. У найоб'єктивнішій реальності ніяких|жодних| істин немає, в ній існують лише предмети зі|із| своїми властивостями. Істина з'являється|появляється| в результаті|унаслідок| пізнання людьми цієї реальності.

Істина- це єдність об'єктивного і суб'єктивного, суб'єктивний образ об'єктивної реальності.

По своєму джерелу і змісту істина об'єктивна. Джерелом пізнання є об'єкт, і пізнання - віддзеркалення його. Під об'єктивною істиною розуміють такий зміст знань, який цілком і повністю продиктовано об'єктом, і не залежить ні від людини, ні від людства. Але істина не існує без людини і людства. Якщо реальність існує незалежно від свідомості суб'єкта, то істина завжди існує в свідомості людини. Істина є людське знання, а не сама реальність.

Для характеристики процесу поступового уточнення і поглиблення істини, насичення її об'єктивного змісту|вмісту| вводяться|запроваджують| поняття абсолютної і відносної істин.

Абсолютна істина- знання, абсолютно співпадаюче за своїм змістом з об'єктом, що відображається, тобто це повне, точне, вичерпне знання про об'єкт. Абсолютна істина в пізнанні швидше ідеал, до якого прагнуть учені, чим реальний результат. До абсолютних істин відносяться достовірно встановлені факти, дати подій, народження, смерті і так далі

Відносна істина- знання, що досягається в конкретно-історичних умовах пізнання і характеризується відносною відповідністю своєму об'єкту, тобто це частково вірна істина, вона лише приблизно і неповно відповідає дійсності. Відносна істина є більш менш дійсним знанням.

Істина історична. Кожен ступінь|рівень| пізнання обмежений рівнем розвитку суспільства|товариства|, науки... Наукові знання тому носять відносний характер|вдачу|. Відносність знань полягає в їх неповноті і імовірнісному характері|вдачі|. Істина тому відносна, бо вона відображає|відбиває| об'єктивність не повністю|цілком|, не вичерпним чином. Відносна істина є обмежено-вірне знання про що-небудь.

Але людство рідко досягає істини інакше, як через крайнощі і помилки. Помилка - це зміст свідомості, відповідний реальності, але що приймається за істинне. Помилки обумовлені і відносною свободою вибору шляхів пізнання, складністю вирішуваних проблем, прагненням до реалізації задумів в ситуації неповної інформації.

Їх слід відрізняти від брехні. Брехня - це спотворення дійсного стану справ, що має на меті ввести когось в обман. Брехнею може бути як вигадка про те, чого не було, так і свідоме приховування того, що було. Джерелом брехні може бути і логічно неправильне мислеиня.

Конкретність- це властивість істини, заснована на знанні реальних зв'язків, взаємодії всіх сторін об'єкту, головних, суттєвих властивостей, тенденцій його розвитку. Так істинність або помилковість тих або інших думок не може бути установлена, якщо не відомі умови місця, часу, у якому вони сформульовані. Думка, що вірно відображає об'єкт в даних умовах, стає помилковою по відношенню до того ж об'єкту в інших обставинах (кипіння води при100 град).

Критерій істини полягає в практиці. Саме у практиці повинна людина довести істинність, тобто дійсність свого мислення. За допомогою реалізації ідеї в практичній дії знання порівнюється, зіставляється|співставляє| зі|із| своїм об'єктом, виявляючи тим самим справжню|теперішню| міру об'єктивності, істинності свого змісту|.

Таким чином, істину визначають як адекватне віддзеркалення об'єкту пізнаючим суб'єктом, вона відтворює реальність такою, яка вона є сама по собі, зовні і незалежно від свідомості. Істина є адекватне віддзеркалення реальності в динаміці її розвитку. Істінні знання дають людям можливість розумно організовувати свої практичні дії в сьогоденні і передбачати майбутнє.

Догматизм - надмірне наголошування на цінності та незмінності виправданих знань, ідей та принципів. Це некритич-ний, односторонній тип мислення, який не враховує специфічні умови місця, часу дії і спирається на довільні, бездока-зові, упереджені побудови і конструкції. Психологічний фундамент Д - сліпа довіра авторитету, інертність розуму, волі, консервативна прихильність минулому, колись засвоєним канонам, засадам життя. Соціальні підстави Д - корпоративний (класовий, груповий) або особистий егоїзм, зацікавленість у збереженні наявного status quo. Д в політиці зв'язаний з авторитаризмом, монополією на світобачення і світосприймання, веде до розриву слова і справи, теорії і практики, обумовлює суб'єктивізм, волюнтаризм і самодискредитацію політики. Кращий спосіб боротьби - творчий позитивний розвиток теорії, уміння відштовхуватися від твердого грунту реальності, об'єктивних фактів.

Релятивізм - філософська концепція, що затверджує відносність, умовність і суб'єктивність людського пізнання. Визнаючи відносність знань, Р заперечує об'єктивність пізнання, вважає, що в наших знаннях не відбивається об'єктивний світ. Діалектичний матеріалізм визнає відносність пізнання лише в тому сенсі, що кожен історичний ступінь пізнання обмежений даним рівнем розвитку продуктивних сил і рівнем науки, а не в сенсі заперечення об'єктивної істини.