Історико-філософський процес— процес розвитку філософської думки від давнини до сучасності. Наявність історико-філософського процесу означає, що поступ філософських знань відбувався не у вигляді відокремлених одна від одної у просторі та часі вчень великих мислителів, він був результатом об'єднування певних тенденцій та закономірностей.
Основними ланками історико-філософського процесує:
1) учення певного мислителя з тієї чи іншої проблеми;
2) система певного мислителя, що виробляє однакові принципи, якими пояснюються і людина, і суспільство, і природа;
3) школа, яка об'єднує філософів навколо певної філософської системи;
4) течія та напрям — схожі підходи до вирішення принципових філософських питань, які існували у різних мислителів на різних етапах історико- філософського процесу.
Існують основні підходи до сутності істормко-філософськоґо процесу.
Перший —класичний, викладений німецьким філософом XIX а. Г. Гегелем:
—Уся історія філософії є послідовне наближення до пізнання Абсолюту, Вищої Першооснови всього існуючого.
—Кожна наступна філософська система (школа, течія, напрям) «знімає», тобто водночас зберігає окремі елементи минулих вчень і додає до них щось нове.
—У кожний конкретний момент свого розвитку філософія орієнтована на розв'язання найбільш актуальних для свого часу суспільних проблем.
Основні принципи сучасного підходу до історико-філософського процесу:
—Плюралістичність, множинність філософських систем є невід'ємною властивістю філософії, тому що у філософії розглядаються настільки граничні проблеми, що просто неможливо дібрати загальнови-знаний критерій правильності їх вирішення.
—Філософствування (особистісне розмірковування людини над унікальністю своєї присутності у світі) переважає професійну філософську діяльність у дослідних устано-вах і навчальних закладах.
—Немає єдиної магістральної лінії розвитку філософії, цей розвиток відбувається через взаємозбагачення різких національних філософій.
—Чим ближче до сучасності, тим більш помітне подрібнення, зменшення масштабу фі-лософських проблем.
Узагалі, почалися розмови про ситуацію «кінця філософії».Однак доречніше казати про радикальну видозміну філософії порівняно з її традиційним, усталеним виглядом.
У XIX ст. вважалося, що весь розвиток філософської думки був сконцетрований навколо вирішення «основного питання філософії».
Це питання мало два аспекти:
1. Як співвідносяться буття та свідомість — що" є первинним? Ті мислителі (Платон, Гегель), які вважали первинним духовне Начало, свідомість, отримали назву Ідеалістів. Тих, хто відстоювали думку про первинність матеріального начала (Демокріт, Гольбах, Маркс) називали матеріалістами.
2. Чи є світ пізнаваним? Одні мислителі вважали його пізнаваним, хоча б у загальних принципах, це були гносеологічні оптимісти. Інші висували сумніви у можливості повного чи часткового достовірного пізнання світу таким, яким він є насправді. Це були агностики та скептики.
На сучасному етапі розвитку філософії «основне питання філософії» втратило актуальність, оскільки сучасні науково-філософські дані засвідчують неможливість однобічного, єдиного підходу до будь-яких проблем. Тому вважається, що «основне питання філософії» — проблема людини.Власне, з моменту свого виникнення і до нашого часу філософія є нічим іншим, як роздумами людини про саму себе.