Окремі засади філософського знання з'являються у Стародавній Індіїще наприкінці І тис. до н. е. Його наступний розвиток проходить у три етапи:
1. Ведичний (до 600 р. до н. е.) — передфілософський період формування головних філософських ідей у священних текстах індуїзму.
2. Епічний (600-200 рр. до н. є.) — ідеї, спочатку висловлені в релігійній літературі, отримують власне філософську обробку, утворюються всі основні школи Індійської філософії.
3. Класичний (після 200 р. до н. є.) — час розвитку філософського методу: критичного, який вимагає аргументів і доказів, а на його основі — систематизації філософських уявлень в. індійській філософії.
На кожному з цих етапів філософська думка існувала в різних формах, мала різні джерела.Це «Веди», чотири збірки релігійних гімнів, а також численні коментарі до них («Упанішади»), поеми «Рамаяна» і «Махабхарата», сутри — трактати, які підсумовували філософські погляди у певній галузі, напряму знань.
У класичний період в індійській філософії оформлюються шість основних шкіл,які різняться між собою ставленням до Вед, це:
—ортодоксальні школи (наприклад йога, санкх'я) визнають авторитет Вед;
—неортодоксальні (буддизм, чарвака, джайнізм) його заперечують і засновують свої уявлення на власних джерелах знань.
Особливості індійської філософії:
1) Орієнтація на авторитет учителя, наставника, його особистість, адже вона завжди єносієм прихованого, незафіксованого, але суттєвого змісту, який надає ідеї, теорії цілісності.
2) Тісний зв'язок з релігією. Практично про кожну із шкіл індійської філософії ми говоримо не просто як про філософську систему, але й як про систему філософсько-релігійну. Філософські ідеї цього часу ще не відокремлені ні від релігійних, ні навіть від міфологічних, вони «розчинені» в них. Це пов'язано із випереджальним поступом науково-філософських знань на Стародавньому Сході.
3) Орієнтація на розробку життєвих цінностей, що виходять за рамки задоволення без-посередніх потреб. Пізнання ототожнюється зі змістом та шляхом духовного удосконален-ня, при цьому одним із