Наукове поняття

З логічної точки зору поняття – це мінімальна логічна форма подання знань. Традиційна логіка відводить поняттям важливе місце в мисленні. Однак не тільки наука користується поняттями, але саме в науковій діяльності поняття набувають гранично уточненого і строгого вигляду.

Важливо відрізняти поняття від уявлення(або образа), яке може виникнути у свідомості людини при міркуванні про щось або при сприйнятті мови. Уявлення істотно пов'язане з почуттєвою складовою свідомості. Поняття ж належить до сугубо когнітивногоплану. Це означає, що незалежно від того, якими перцептивними образами може супроводжуватися поняття в індивідуальній свідомості, воно може бути вербально висловлене,стати частиною судження,піддане аргументованому звіту про свій зміст і повинне бути зрозумілиміншому учаснику дискурсу (мовної взаємодії).

З логічної точки зору поняття – це форма мислення, що включає в себе сукупність ознак, необхідних і достатніх для вказання або виділення якого-небудь об'єкта (або класу об'єктів).

Іншими словами, якщо ми маємо поняття про який-небудь предмет, то тим самим ми маємо інформацію про деякі властивості та відносини цього предмета, достатню для того, щоб уміти визначити його серед інших предметів і використати це в якій-небудь системі знань.

У традиційній логіці прийнято вважати, що поняття має зміст і обсяг. Зміст –це значеннєвий бік поняття. Зміст – це те, що розумієтьсяучасниками мовної взаємодії (дискурсу) при використанні того або іншого поняття. Але що означає розуміти? Це питання належить до числа нелегких у філософії, і на нього в різних філософських течіях відповідають різними способами. Головним тут є таке: якщо в комунікативній взаємодії людина розуміє якесь поняття, то осягнуте нею розуміння може бути яким-небудь чином реалізоване далі. Наприклад, людина може перелічити ту сукупність ознак, якими вона користується для виділення об'єкта, позначуваного поняттям, або, не знаючи чітко всієї сукупності ознак, вона може назвати хоча б частину з них, а також далі уточнювати їх (експлікувати), або може назвати ті умови, за яких речення, що містить дане поняття, виявляється істинним, або хоча б (це мінімальна вимога) вміє правильно вживати дане поняття в мовній практиці.

Обсяг –це фактичний бік поняття. Обсяг поняття – це клас предметів, які характеризуються даним поняттям. Скажімо, до обсягу поняття “стіл” включаються всі столи, що існують у дійсності.

Відмітимо, однак, що проста схема “обсяг / зміст”, яка прийшла з традиційної логіки, не повністю відповідає специфіці наукової практики: через високоабстрактний характер наукових понять буває досить важко (або взагалі неможливо) вказати на ті реальні об'єкти, які повинні були б відповідати тому чи іншому поняттю.

До традиційних операцій, які виконуються над поняттями, відносять визначенняпоняття і логічний поділ, який складається з поділу обсягу поняття на більш дрібні одиниці на підставі якоїсь додаткової ознаки. Найпоширенішим варіантом поділу є операція класифікації, яка у даному виданні віднесена до загальнологічних прийомів (методів) наукового дослідження, які розглядаються у підрозділі 4.4.

Оскільки поняття фіксує в собі певні знання, то зміст поняття, як правило, може бути розгорнутий в деяку сукупність суджень.Наприклад, в науковому понятті “ген” уже передбачається деяка концепція того, що таке ген. Це не означає, що подібна концепція єдино можлива. Мова йде лише про те, що при вживанні наукового поняття ми можемо висунути принаймні одну концепцію, яка дає попереднє розуміння того, що розуміється під даним поняттям.

Формування і функціонування наукових понять.Наукові поняття часто приходять в науку з повсякденності (як, наприклад, у фізику: сила, робота і под.). Однак у науковому контексті вони набувають специфічного і уточненого змісту. Формування понять в науці є не довільним процесом, а цілеспрямованою діяльністю, яка повинна привести до одержання повноцінного наукового поняття.

На відміну від ненаукового вживання понять, при якому зазвичай задовольняються тим мінімумом змісту, якого досить для взаємного розуміння співрозмовників, у науці при формуванні поняття намагаються зафіксувати найбільш істотні, найважливіші властивості, відносини та закономірні зв'язки досліджуваного об'єкта.

Формування наукових понять – складний процес. В його основі лежить безліч взаємозалежних логіко-методологічних процедур, таких як абстрагування, ідеалізація, індуктивне узагальнення, уявне конструювання, висування гіпотез та ін. Наука прагне до такого змісту понять, який був би не хаотичною сукупністю ознак, а являв би собою зв'язну логічну систему, концептуальну єдність. Це, зокрема, переконливо продемонстрував відомий німецький філософ Ернст Касирер(1874 – 1945) у своїй книзі “Пізнання й дійсність” [1]. Він показав, що утворення абстрактних понять в науці йде не шляхом простого “відкидання” несуттєвих ознак (зі “збіднінням” поняттєвого змісту), а опирається на деякий інтелектуальний задум. Наукове поняття, за Касирером, містить у собі який-небудь продуктивний принцип, логічний проект, тобто деяке породжуюче відношення, що приводить до систематичної єдності класу іменованих ним предметів (скажімо, поняття числа опирається на певний принцип

конструюваннятого або іншого числового ряду як концептуальної структури).

У природничих науках формування поняття підкоряється найважливішій вимозі операціоналізації. Операціоналізаціяпоняття полягає у з'ясуванні та уточненні того, якими способами можливо оперувати даним поняттям і тією сутністю, яка припускається цим поняттям: перевірити її наявність, виміряти або визначити її градації та ступені, з'ясувати її відносини з іншими сутностями. Історичним прикладом тут може служити одне з видатних досягнень англійського хіміка і фізика Джона Дальтона(1766 – 1844). Гіпотеза атомної будови речовини була відома і до нього, однак, лише Дальтон зміг операціоналізувати поняття “атом”, пов'язавши його з поняттям атомної ваги та ввівши в науку процедуру вимірювання останнього. Загальною тенденцією природознавства є позбавлення від неопераціоналізованих, тобто від неефективних, понять. Вимога операціоналізації відома в різних варіантах, наприклад як принцип спостережуваності, сформульований видатним німецьким фізиком Вернером Гейзенбергом(1901 – 1976).

В ряді гуманітарних наук (у тих напрямках, які використовують відповідні стратегії раціоналізації) вимога операціоналізації теж є важливим пізнавальним регулятивом.

Оскільки зміст поняття залишає широкий спектр можливостей його уточнення, то вчені користуються певною свободою формування і використання наукових понять. Не слід уявляти наукове мислення як запропоноване “шкільною логікою” бездоганно правильне оперування точними поняттями з вивіреними обсягом і змістом. Наукове пізнання – це творча діяльність, яка опирається в тому числі на інтуїцію та висування сміливих гіпотез.

Так, формування наукових понять не слід уявляти собі тільки як процес фіксації того, що вже відомо. Часто поняття виступають інструментом дослідницького пошуку. У цьому випадку поняття вводяться як імена гіпотетичних сутностей, а питання про існування цих сутностей та їхніх можливих властивостей стає науковим завданням. Існування деяких гіпотетичних об'єктів згодом виявляється підтвердженим (наприклад, нейтрино, позитрон). Інші ж, навпаки, можуть бути згодом відкинуті як неадекватні (скажімо, теплород або флогістон), але це не є свідченням помилковості самого способу введення гіпотетичних понять. Адже головна функція наукового поняття – сприяти подальшому прогресу наукового пізнання.

Крім того, поняття не обов'язково повинні з'являтися в науковому побуті як відразу максимально уточнені, експліцитні. Історія науки показує, що неточні, попередні поняття, які фігурують на початку становлення якоїсь наукової концепції, теж стимулюють наукове просування. Поліпшення загального рівня знань у якій-небудь науковій галузі та успіх в уточненні початкового поняття – це два боки того ж

процесу. Але навіть при успішному просуванні залишаються специфічні проблеми, пов'язані з логічними властивостями наукових понять. Так, навряд чи варто розраховувати на те, що можливо домогтися гранично ясного і повного визначення у відношенні будь-якого наукового поняття, особливо якщо це стосується теоретичних термінів.

Формування наукового поняття часто є найважливішою подією, великим досягненням у тій або іншій науковій галузі. Прикладом може служити ситуація у фізиці в перші десятиліття XIX ст. У цей час фізика “нащупувала” поняття енергії. Вважалося, що існує якийсь фактор, який може виступати у вигляді руху, електрики, теплоти, магнетизму і под. Вважалося також, що ці форми можуть переходити одна в одну. Але для того, щоб перетворити цю неясну ідею в наукове поняття, було потрібно вирішити ряд проблем. Насамперед було потрібно знайти загальну міру цього шуканого єдиного фактора. Неясна ідея єдності природних сил підігрівала фантазії натурфілософів, які висували різні умоглядні версії. Інтелектуальний прорив наступив лише в 40-і рр. XIХ ст., коли з різних боків була показана можливість ототожнити і виміряти те, що міститься в різних феноменах. Нарешті, у 1853 р. видатний англійський фізик Вільям Томсон (лорд Кельвін)(1824 – 1907) сформулював остаточне визначення енергії. Поняття енергії та пов'язаний з ним закон збереження енергії незабаром стали фундаментом природознавства.

Систематизуючий ефект поняття позначається на тому, що нове введене в науку поняття може “елегантним” чином узагальнити незалежні до цього фрагменти знань, забезпечити “сходження” різних галузей в єдину теорію. Подібний теоретичний синтез завжди є великим успіхом науки.

У ході наукового пізнання змінюються і наукові поняття; адже поняття відповідає поточному, досягнутому наукою рівню знань і уявлень. Будучи результатом пройденого періоду розвитку, поняття є концептуальною опорою та інструментом для подальшого руху. Ріст наукового знання приводить до переосмислення змісту вихідних понять, до перевизначення сфери їхньої застосовності. У підсумку може знадобитися перехід до нового поняття. Тому динаміка науки містить у собі “траєкторію” понять, що змінюють одне одного. У деякому сенсі історія науки є історія її понять.