Науковий закон

Спочатку – про закон взагалі. Звичайно поняття “закон” у філософському плані визначають через поняття “зв'язок” як одне з ключових у концепції детермінізму. При цьому вказується, що не будь-який зв'язок є законом, а лише той, який є регулярним, істотним, необхідним і загальним (загальним для всіх явищ з предметної області закону). Для науковогозакону зв'язок повинен мати, крім названих

властивостей, також об'єктивність (інтерсуб’єктивність) і відтворюваність (тобто цей зв'язок можна повторити, наприклад, у якому-небудь експерименті). Науковими законами є, наприклад, твердження: ”Якщо через провідник тече струм, навколо провідника утворюється магнітне поле”, “Хімічна реакція кисню з воднем дає воду”, “Якщо в країні немає розвиненого стійкого суспільства, у ній немає стійкої демократії” і под. Перший з цих законів належить до фізики, другий – до хімії, третій – до соціології.

Науковий закон – найважливіша складова наукового знання; він репрезентує знання в концентрованому вигляді, у формі універсальних імплікативних висловлювань (умовних речень).

Однак не слід зводити мету наукової діяльності взагалі лише до встановлення наукових законів, тому що є й такі предметні області (насамперед це стосується гуманітарних наук), де наукове знання виробляється і фіксується в інших формах (наприклад, у вигляді описів або класифікацій). Крім того, наукове пояснення, як вже вказувалося в підрозділі 2.5., можливе не тільки на основі закону: існує цілий спектр різних видів пояснень. Проте саме науковий закон у його лаконічному формулюванні справляє найсильніше враження і на самих вчених, і на широкі кола представників позанаукової діяльності. Тому науковий закон нерідко виступає синонімом наукового знання взагалі.

Науковий закон – універсальне, необхідне твердження про зв'язок явищ. Загальну форму вираження наукового закону можна подати так: “Для будь-якого об'єкта з даної предметної області правильно, що, якщо він має властивість А, то він з обов’язково має також властивість В”.

Універсальність закону означає, що він поширюється на всі об'єкти своєї предметної області. Необхідність, властива науковому закону, є не логічною, а онтологічною. Вона визначається не структурою мислення, а “влаштуванням” самого реального світу, хоча може залежати також від ієрархії тверджень, які входять до наукової теорії. Відомий російський філософ Георгій Рузавін(1922 р.) виділяє три значення універсальності наукового закону. Перше значення – універсальність, що задається самим характером понять, які входять до закону. Зрозуміло, існують різні рівні спільності наукових понять. Тому і закони можуть бути впорядковані за ознакою спільності як більш загальні (фундаментальні) і менш загальні (похідні).

Друге значення універсальності стосується просторово-часової спільності. Твердження є універсальним у цьому значенні, якщо воно застосовується до об'єктів незалежно від їхніх просторового і часового положень. Тому, наприклад, геологічні закони не можуть бути названі універсальними в цьому значенні, тому що характеризують саме земні явища. У цьому випадку можна говорити про спільність (універсальність) більш низького рівня – регіональну та навіть локальну. Нарешті, третє значення пов'язаний з логічною формою законоподібних тверджень – з

використанням у формулюванні закону спеціального логічного оператора, який дозволяє висловлюватися про будь-який “об’єкт взагалі”. Такий оператор називається квантором.В універсальних твердженнях використовується квантор всезагальності (“Для всіх об'єктів виду А має місце...”). Відмітимо, що з логічної точки зору номологічне (тобто таке, що виражає науковий закон) висловлення нічим не відрізняється від будь-якого іншого загального умовного висловлення.

Крім того, універсальність наукового закону виражається й у тому, що, описуючи сутнісні аспекти того або іншого явища, він відноситься безпосередньо не стільки до реальних конкретних явищ, які мають місце, скільки до універсальних потенційних ситуацій, які можуть реалізуватися при виконанні відповідних умов. Іншими словами, закон ніби “переборює” сферу того, що актуально існує тут і тепер. У цьому плані сучасний американський філософ і логік Нельсон Гудмен(1906 – 1998) взагалі звертає увагу на потенційний характер законів і називає як специфічну властивість наукових законів те, що з них можуть бути виведені умовні (або контрфактичні) пропозиції, тобто такі, які описують не фактичний стан справ, а те, що може або могло б відбутися за певних обставин. Наприклад, висловлення “Якби не заважало тертя, цей камінь продовжував би котитися далі” – це умовне висловлювання, яке опирається на закон інерції. Навпаки, ті судження, які відображають лише випадкові властивості якого-небудь об'єкта, не можуть служити підставою для виведення з них контрфактичних суджень.

Класифікація законів.Найбільш простим (хоча і не настільки визначеним) поділом законів є поділ за “обсягом” їхньої предметної області на часткові(наприклад, закон Ома) і загальні(наприклад, закон збереження і перетворення енергії), про що вже йшла мова.

Якщо враховувати форму вираження законів, то їх можна розділити на якісні та кількісні. Перші формулюються чисто вербально (словесно), у той час як кількісні закони допускають математичну форму вираження через зв'язок величин.

Якщо мати на увазі характер об'єктів і передбачення їхньої “поведінки”, то закони поділяють на динамічні(їм “підкоряються” одиничні об'єкти та їхні передбачення жорстко однозначні) і статистичні, які стосуються об'єктів, що включають величезну кількість елементів і тому дають лише імовірнісніпередбачення.

Якщо ж враховувати характер об'єктів в іншому плані – у сенсі їхньої природи, – то варто розрізняти, наприклад, природничо-наукові(закони природи – фізичні, хімічні, геологічні, біологічні й под.) і соціальнізакони. При цьому, наприклад, у соціальних законах доведеться враховувати істотну роль суб'єктивного фактора, тому що соціальні об'єкти, яких стосуються такі закони, – це люди, особистості, які мають, крім іншого, свободу і волю.