Просвітництво як базова стратегія філософії Нового Часу. - раздел Философия, ФІЛОСОФІЯ
Епоха Модерну, Зародившись З Доби Відродження, Свого Філософс...
Епоха модерну, зародившись з доби Відродження, свого філософського апогею досягла в Просвітництві, з яким модерн часто ототожнюють. Саме Просвітництво стало тим проектом переходу від світогляду традиції до світогляду модерну, і філософії тут належало чільне місце. Докорінні зміни в усіх сферах спільно-культурного життя (зародження капіталізму, наукова революція та поява експериментальної науки, криза релігії та абсолютної монархії тощо) вимагали від філософії осмислити та обґрунтувати ці зміни. Таким осмисленням і виступило Просвітництво. В найзагальнішому плані, філософія Просвітництва реалізується в таких ідеях:
· деїзм (бог створив світ, але вже не втручається в його існування, світ розвивається сам по собі). Пізнати закони існування світу можливо на основі розуму та науки;
· сцієнтизм (з лат scientia - наука). Саме наука виступає провідною формою людського освоєння дійсності, оскільки модерн базується на впевненості в існування об’єкта самого по собі, а, отже, й в існування об’єктивної абсолютної істини про нього;
· раціоналізм – віра в необмежені властивості людського розуму. Беконівська формула «знання – це сила» є формулою Просвітництва. Розум (інструментальний розум) – засіб, що здатний звільнити людину від тягаря релігійних та політичних ідеологій, зробити її кращою. Просвітництво продовжує стратегію, закладену ще Сократом – воно ототожнює знання, істину і благо; розумний не може бути злим. Розум трактувався як джерело і двигун пізнання, етики і політики: людина може і повинна діяти розумно; суспільство може і повинно бути влаштовано раціонально (що тотожне справедливості та рівності);
· прогресизм. Просвітництво історично оптимістичне; історія рухається в напрямку емансипації (звільнення) людини від невігластва та забобонів, просвітлення її істинами науки та розуму. Мета прогресу – побудова справедливо організованого, раціоналістичного суспільства.
Отже, Просвітництво – це грандіозний проект «розчаклування» світу, його демістифікація, секуляризація (звільнення знання від влади релігійних догматів) та раціоналізація. Будь-яке знання про світ, що не є науковим, Просвітництво вважає забобоном, невіглаством та просто брехнею. Звідси, тільки те, що є об’єктом науки, достойне розгляду. Метафізичні ж питання (існування душі, бога, безсмертя, потойбіччя) є безглуздими, та лише породжують «казки». Свобода Просвітництва – своєрідна: вона звільняє від влади міфу та релігії (оголошуючи останні просто-напросто збірниками систематичної брехні, за допомогою яких народ тримають під контролем, в темноті на неосвіченості), встановлюючи неосяжну владу розуму, розуму інструментального, основна мета якого – вторгнення в природу, експлуатація її заради прогресу та побудови справедливого суспільного життя, поширення своєї влади на всі сфери життя. Інструментальний розум – це передусім розум, що керує та впорядковує. Тому філософія Просвітництва тісно пов’язана з політикою.
Шарль Луї Монтеск’є (1689- 1755). Завданням філософії він вважав пізнання причинних зв'язків матерії, що підкоряється законам механіки. За поглядами Монтеск’є, за випадковим ланцюгом подій, що здається, необхідно убачати глибинні причини. Зовнішній світ відбивається в свідомості людей на основі діяльності розуму, що узагальнює результати досвіду. У творі "Про дух законів" (1748), що потрапив до "Індексу заборонених книг", мислитель спробував пояснити закони і політичне життя різних країн і народів виходячи з їх природних і історичних умов. Монтеск’є наполягав на тому, що народ призначає государя через договір і цей договір повинен виконуватися; государ представляє народ тільки так, як завгодно народу. До того ж, невірно, щоб уповноважений мав стільки ж влади, скільки той, що уповноважив, і не залежав би від нього. На прикладі англійської Конституції в своїй роботі "Персидські листи" (1721), мислитель розвивав теорію поділу державної влади на законодавчу, виконавчу та судову. Такий поділ має контролювати владу та запобігати концентрації її в одних руках.
Вольтер, справжнє ім'я - Франсуа Марі Аруе (1694-1778) - французький філософ, письменник, історик. Справжня філософія, за Вольтером, повинна бути автономна від механіцизму науки і від теології. За твердженням мислителя, метафізичні міркування містять в собі деяку частку ймовірності. Теологія переслідує приватні корпоративні інтереси і не виходить на рівень інтересів суспільства в цілому. Справжня ж міра добра і зла - благо суспільства, отже мораль не може бути пов'язана з теологічною думкою. Суспільство в цілому потребує не багатьох теологічних релігій ворогуючих "партій", а, швидше, в одній природній (державній) релігії, яка є філософською вірою в Бога (деїзм). Якщо теологічна релігія - "мати фанатизму, цивільних розбратів, ворог роду людського", то релігія державна - основа порядку і законодавець суспільної моралі. Світова історія бачиться Вольтером вищим судом людських думок. Оскільки всі дії людей ґрунтуються на якихось переконаннях, боротьба думок виступає у формі рушійного чинника історичного процесу. Саме тому історія народу виявляється невіддільною від його культури, вдач і звичаїв. Замість теологічного способу розгляду історії Вольтер пропонує інший - філософський. У зв'язку з цим він ввів в науковий обіг термін "філософія історії".
Самостійним і впливовим напрямом у французькому Просвітництві був руссоїзм. Більшість просвітителів вважали, що на первинній стадії, в так званому природному стані, люди жили поза соціумом і володіли внаслідок цього необмеженими правами і абсолютною свободою. Дуже скоро, однак, вони зрозуміли, що така свобода їм не потрібна і що набагато вигідніше добровільно обмежити свої непомірні домагання, чим вступити в "війну всіх проти всіх" (Т. Гоббс). Так доводи розумного егоїзму підштовхують людей до укладення суспільного договору, коли вони переходять на стадію суспільного або, виражаючись мовою Руссо, цивільного стану. Ця модель, яку в основному приймають всі просвітителі, знайшла свій найбільш адекватний вираз в творі Ж.-Ж. Руссо «Про суспільний договір» (1762). Розглядаючи процес виникнення суспільного, або цивільного, стану Руссо приділяє особливу увагу тій обставині, що, як він думає, первинний договір виявився неістинним, тому що багаті силою і хитрістю захопили владу і пов'язані з нею привілеї. Потреба епохи полягає в тому, щоб розірвати колишній і укласти новий, тепер уже справедливий договір. Як один із засобів його досягнення Руссо допускає революцію і навіть, в тих виняткових випадках, коли вітчизні загрожує небезпека, диктатуру. Найістотнішим при укладенні суспільного договору, згідно Руссо, виявляється те, що встановлюється суверенітет народу, який неподільний і невідчужуваний.
На думку Руссо, людина від природи не зла, а стала такою у суспільстві. Корінь зла – в нерівності, успіхи цивілізації, вважав Руссо, занадто дорогі, оскільки вони все більше і більше псують людину. Так, наука та мистецтво засновані на злі: астрономія виросла із забобонів, риторика (красномовство) – з честолюбства, геометрія зі скупості. Друга причина нерівності – приватна власність, тому Руссо пропагує „повернення до природи”.
Одним з центральних понять історичної концепції Руссо є поняття відчуження. Руссо покладає історичну відповідальність не на одних лише деспотичних і неосвічених правителів, а на всіх людей, виводячи лиха людського роду з нерівності, що поступово розвивається. Саме унаслідок перетворення в ході історичного руху дійсних людських інтересів на спотворені, неістинні з'являється відчуження - політичне (відчуження соціальних інститутів від членів суспільства), соціально-економічне (примат матеріальних інтересів веде до етичного зубожіння, а відмінності у володінні приводять до соціального розшарування і ворожнечі), психологічне (людина починає відчувати порожнечу життя, страх і самотність). Відчужений стан характеризує, за Руссо, і всю культуру в цілому.
Все темы данного раздела:
ФІЛОСОФІЯ
Автор:
Воронюк О. Л., кандидат філософських наук, голова циклової методичної комісії соціально-економічних дисциплін Житомирського базового фармацевт
Передмова
Гуманізація науки та інтеграція гуманітарного знання в умовах глобалізації та фундаментальної нестабільності суспільно-історичних процесів ставить перед дисциплінами гуманітарного ц
Світогляд, його структура та історичні типи.
Людина є соціоприродною істотою, єдністю біологічного та духовного начал. Тому вона вкорінена в життя не лише тілом, а й духом. Людина не просто біологічно функціонує («виживає») у
Філософія як специфічний тип світогляду.
Сам термін «філософія» має давньогрецьке коріння і походить від двох слів – «філео» - «любов» та «софія» – «мудрість», тобто, «філософія» означає «любов до мудрості». Вперше цей тер
Філософія та медицина.
Будучи загальним полем будь-якого знання, філософія виступає основою теоретичної медицини. Вона ставить перед собою ряд фундаментальних для наук про людину проблем:
· що є
Філософія Стародавньої Індії.
Наприкінці ІІ – на початку І тисячоліття нашої ери провідною філософсько-релігійною течією стародавньої Індії був брахманізм – світогляд арійських племен, що був викладений у
Філософія Стародавнього Китаю.
Поява та розвиток філософських вчень Китаю датується VІ – ІІІ ст. до н.е. У цей період відбувався процес об’єднання дрібних царств в одну могутню державу, тому філософська думка тог
Загальні особливості філософії Середньовіччя.
Філософія Середньовіччя, зберігши деякі елементи античної філософії, по-новому розгорнула коло проблем, спираючись на християнський світогляд, що утверджувався в тогочасній Європі.
Середньовічні патристика та схоластика.
Філософія отців церкви, або патристика сформувалась разом із становленням християнства у Західній та Східній Європі. Держави, що утворились на території зруйнованої Римської
Філософія епохи Відродження.
Епоха Відродження знаменується розвитком промисловості, торгівлі, мореплавання, військової справи, тобто розвитком матеріального виробництва, а отже, розвитком техніки, природознавс
Загальні особливості філософії Нового Часу. Становлення модерну.
Епоха Нового Часу (кінець ХV ст. – сер. ХХ ст) – це епоха утвердження капіталістичного способу виробництва в економіці. В сфері знання – це період торжества інструментального розуму
Емпіризм та раціоналізм. Проблема методу.
Першим філософом Нового часу вважається англійський філософ Френсіс Бекон (1561 – 1626) “Новий Органон”, “Про гідність і примноження наук”. За Беконом, головне покликання філ
Французький матеріалізм ХVІІІ століття.
Безпосередньо з Просвітництва та сцієнтистської орієнтації модерну виріс французький матеріалізм, який вперше чітко висунув та обґрунтував фундаментальну для європейської філософії
Філософія як антропологія: Людвіг Фейєрбах.
Німецька класична філософія є апогеєм філософії модерну, її вершиною та її завершенням. Саме представники цього історичного етапу розвитку філософії радикалізували та довели до межі те коло проблем
Теорія пізнання та етика Іммануїла Канта.
Іммануїл Кант (1724 – 1804) – найвидатніший філософ XVIII ст., родоначальник німецької класичної філософії. Філософія І. Канта є своєрідною системою “критик”, у яких досліджуються головні зд
Науковчення» Йогана Готліба Фіхте.
Йоганн Готліб Фіхте (1762 – 1814). Автор праць “Про поняття науковчення, або так званої філософії”, “Основи загального науковчення”, «Про призначення людини». Філософію Фіхте можна охарактер
Об’єктивний ідеалізм Георга Вільгельма Фрідріха Гегеля.
Філософія Георга Вільгельма Фрідріха Гегеля («Феноменологія духу», «Філософія природи», «Енциклопедія філософських наук») (1770-1831) знаменує собою поворот в історії філософ
Філософія як антропологія: Людвіг Фейєрбах.
Філософія Людвіга Андреаса Фейєрбаха (1804-1872) («До критики філософії Гегеля», «Сутність християнства») – це закінчення класичної німецької філософії та окреслення проблематики некласичної
Криза раціоналізму. Становлення ірраціоналістичної філософії. Волюнтаризм А.Шопенгауера.
Початок ХІХ століття у філософському плані характеризується панування системи об’єктивного ідеалізму Г.Гегеля, згідно якого в основі світу – саморозвиток Абсолютної ідеї. У цій діал
Екзистенціальна філософія С. К’єркегора.
Не менш радикальним противником гегелівського ідеалізму був датський теолог Сьорен К’єркегор (1813-1855) («Страх і трепет», «Або-Або», «Хвороба до смерті»). Головний аргумент, що протиставля
Філософія марксизму.
Філософія марксизму формується у 30-40 і рр. ХІХ століття і пов’язується з іменами К.Маркса та Ф.Енгельса. Маючи своїм джерелом німецьку класичну філософію (зокрема, філософію та діалектику Гегеля,
Фрідріх Ніцше та кінець модерну.
Філософія Фрідріха Ніцше (1844-1900) («По той бік добра і зла», «Так казав Заратустра», «Антихристиянин») є знаковою з точки зору процесу завершення модерну. Для Ніцше філософія, починаючи з платон
Становлення та розвиток психоаналізу.
З. Фрейд – засновник психоаналізу. Психоаналіз є одним із варіантів посткласичної філософії, в якій знайшла відображення криза філософії модерну.
Мова йде, передусім,
Екзистенціалізм: загальна характеристика.
Екзистенціалізм, або філософія існування - одна з найпопулярніших і впливовіших течій сучасної думки. Екзистенціалізм сформувався в першій половині XX століття і, як і психоаналіз, відобразив трагі
Філософська антропологія ХХ століття.
Як особливий напрям досліджень, що цілеспрямовано вивчають проблему суті і структури суті людини, філософська антропологія виникла в 20-х роках ХХ століття. Це було обумовлено пильним інтересом філ
Філософська герменевтика.
Герменевтика – дисципліна, що займається проблемами інтерпретації та розуміння. Сама назва походить від імені давньогрецького бога Гермеса, який розтлумачував смертним волю богів. Філософськ
Структуралізм.
Загальна характеристика. Структуралізм як філософський напрям бере свій початок від 30-х років ХХ століття, коли він починає оформлюватись у мовознавстві. В цей час великої популярності набу
Постмодернізм як стан сучасного філософського знання.
Сам термін «постмодерн» з'явився ще у 60-ті роки для позначення новацій у архітектурі, літературі й мистецтві, а також у технологічній, соціально-економічній, політичній сферах.
Поняття онтології. Проблема субстанції.
Однією з основних галузей філософського знання виступає онтологія (з гр. «онтос» - суще, «логос» - слово, закон, вчення). Тобто, онтологія – галузь філософського знання, що досліджує найз
Буття як філософська категорія. Основні форми буття.
Категорія буття є найзагальнішою категорією філософії і охоплює собою суще у всіх його проявах, властивостях і можливостях. В цьому контексті перед онтологією стоїть завдання виявити та описати осн
Рух як атрибут буття. Рух та розвиток.
Проблема співіснування єдиного та множинного виводить на два важливих поняття онтології – руху та розвитку. Філософія здавна запитувала про характер буття – органи чуття говорять нам про його плинн
Проблема детермінізму в філософії.
Загальність руху та розвитку виводить на ще одну проблему онтології – проблему причинності. Якщо все знаходить в русі та безперервній зміні, чи значить це, що світ знаходиться у від
Простір і час як форми буття.
Формою, в якій нам даний світ, наше «Я» та «Я» інших людей, виступає простір та час. Без них онтологічна проблематика не могла б навіть бути поставлена.
У філософії та науці існували різно
Поняття, основні категорії гносеології.
Поруч із одвічним філософським питанням – що є буття? – існує й інше – що є істина? Невипадково ці питання пов’язані між собою, адже пізнання навколишнього світу, як і самопізнання – основне завдан
Основні форми пізнання.
Процес пізнання відбувається на двох основних рівнях, на кожному з яких присутні певні форми пізнання – чуттєве та раціональне пізнання.
Чуттєве пізнання – це пізнання на основі органів чу
Поняття, ознаки, види істини. Критерії істини.
Проблема істини складає серцевину гносеологічної проблематики. Суперечливість та складність даної проблеми робить неможливим дати єдино вірне визначення істини та її критеріїв.
В класичній
Наука як основна форма пізнання.
В процесі пізнання людство виробило специфічну сферу духовно-практичної діяльності, яка за мету ставить отримання істинного знання. Це наука. З філософської точки зору наука розглядається в трьох а
Специфіка медичного пізнання.
Специфіка медичного пізнання проявляється передусім в широкому колі проблем, які ставить перед собою медицина. Широта її пізнавальних запитів поширюється від молекулярного рівня мор
Поняття та основні принципи діалектики.
Однією з основних функцій філософії є методологічна функція – філософія виступає як загальна методологія окремих наук; філософія постачає їх найзагальнішими методами пізнання, які конкретизуються в
Основні закони діалектики та їх застосування в медицині.
Ядро матеріалістичної діалектики – закони, адже саме виявлення законів (сталих, повторюваних зав’язків між предметами, явищами та подіями дійсності) і є завданням науки. Закони діалектики дають від
Характеристика основних категорій діалектики.
Категорії діалектики – найзагальніші поняття, що відображають в своєму змісті закономірності розвитку дійсності. Окрім цього, в них знаходить відображення стан розвитку знання про с
Основні підходи до вирішення проблеми свідомості у філософії.
Однією з найбільших проблем філософії та науки на протязі усієї її історії є проблема свідомості, її походження, статусу, специфіки, природи. Цю проблематику зумовила якісна відмінність від інших я
Роль процесу відображення у процесі формування свідомості.
Згідно концепції відображення, свідомість є властивістю високоорганізованої матерії - головного мозку людини. Виникнувши в результаті тривалої еволюції живого, мозок людини є вінцем
Основні властивості свідомості. Проблема ідеальності свідомості. Свідомість і мова.
Спираючись на розгляд основних концепцій свідомості та на основні положення концепції відображення, можна дати таке визначення свідомості.
Свідомість є пов'язана з діяль
Структура свідомості та її функції.
Будучи складним інтегральним феноменом, свідомість можна структурувати за різноманітними ознаками.
1. За носієм: індивідуальна та колективна. Відношення між ними суп
Слово як лікувальний фактор. Сутність та місце психотерапії в сучасній медицині.
Діалогічний характери свідомості, детермінація останньої соціальними чинниками ставить перед медициною проблему можливості впливу на свідомість людини з боку іншої свідомості. Оскільки свідомість н
Людина як предмет філософського осмислення. Особливості медичної антропології.
Головним питанням філософії, яке сумує усі існуючі та водночас розгортає їх в полі філософського запитування, зрештою є питання: «Що таке людина?» Сама філософія як феномен культури
Людина як біосоціальна істота. Поняття та типи особистості.
Однією з вирішальних дихотомій, що характеризують людину, є дихотомія біологічне/соціальне. Як тіло, як біологічний механізм людина вкорінена в природу, однак в повному смислі вона
Проблема сенсу життя, смерті та безсмертя людини в контексті медицини та філософії.
Людина – єдина істота, яка усвідомлює, що помре. Чим же виступає смерть в контексті філософствування про людину?
Передусім, смерть співвідноситься з життям. З біологічної т
Суспільство як предмет філософського осмислення.
Найвищою формою організації живого, складною суперсистемою із багатоманіттям типів зв’язків виступає суспільство. Багатогранність та складність даного феномена підтверджується тим, що суспільство є
Типи суспільств.
Розглядаючи суспільство в контексті історичного розвитку, сьогодні доцільно говорити про три типи суспільств – традиційне, індустріальне (модерн), постіндустріальне (постмодерн). Та
Суспільне виробництво.
Суспільне виробництво – форма взаємодії суспільства і природи, що спрямована на перетворення предметів природи і створення матеріальних і духовних продуктів відповідно до інтересів та потреб люд
Філософське осмислення історії. Моделі історичного процесу.
Хронологічне розгортання часу та зміна структурних елементів суспільства ставить перед філософією проблему історії. Дана проблематика, як і в інших галузях філософського знання, кон
Проблема суб’єкта суспільно-історичного процесу.
У соціальній філософії та філософії історії одним із основних питань є питання суб’єкта суспільно-історичного розвитку. Простіше кажучи: хто творить історію реально? Такими суб’єкта
Проблема здоров’я та хвороби у філософії та медицині.
Як базова категорія медицини, здоров’я завжди було в центрі медичного дискурсу усіх епох. Антична епоха розглядала здоров’я в контексті найвищого блага античного світорозуміння – кр
Філософські аспекти сучасної медицини. Соціально-біологічний та психосоматичний підходи.
Актуальність поняття здоров’я, його збереження та розвитку знаходиться сьогодні в центрі не лише медичних дисциплін, що підтверджує важливість даного феномена, не лише в індивідуаль
Медична етика, її принципи. Біоетика.
Під етикою у філософії розуміють дисципліну, предметом вивчення якої є мораль. Враховуючи специфічний статус та роль медика в суспільстві, етичні принципи його діяльності стають нар
Евтаназія як головна проблема сучасної біоетики.
Швидкий розвиток реаніматології та анестезіології призвів до розмивання понять «життя» та «смерть», і, поєднавшись із гуманізацією медицини, зростання ролі пацієнта та його прав у м
Медицина Стародавньої Індії та Китаю.
Основним джерелом індійської медицини виступає ведична література, в якій загалом знаходяться дані з 27 наук. Найважливішими письмовими джерелами, що стосуються медицини, були Аюрведа і Самх
Становлення та розвиток античної медицини.
Загалом, антична медицина, як і філософія, відрізняється від східної, більшою схильністю до науковості, споглядальності, вилученні з медицини надприродних явищ, проблем та сутностей
Медицина доби Середньовіччя та Відродження.
Розвиток медицини в Середньовіччі позначений боротьбою двох суперечливих тенденцій – тенденцією до накопичення емпіричних (досвідних знань), а, відповідно, відходом від умоглядних о
Медицина в епоху Нового Часу.
Раціоналізація та сцієнтизація знання, що виступає як один з фундаментів техногенної цивілізації, в епоху Нового Часу стали провідною тенденцією в розвитку науки, в тому числі й у м
Новости и инфо для студентов