рефераты конспекты курсовые дипломные лекции шпоры

Реферат Курсовая Конспект

Фрідріх Ніцше та кінець модерну.

Фрідріх Ніцше та кінець модерну. - раздел Философия, ФІЛОСОФІЯ Філософія Фрідріха Ніцше (1844-1900) («По Той Бік Добра І Зла», «Так Казав За...

Філософія Фрідріха Ніцше (1844-1900) («По той бік добра і зла», «Так казав Заратустра», «Антихристиянин») є знаковою з точки зору процесу завершення модерну. Для Ніцше філософія, починаючи з платонізму і закінчуючи Новим Часом, є філософією виродження, занепаду та нігілізму.

Нігілізм. Сучасний Ніцше стан культури він характеризує як нігілізм – стан втрати віри в реальність абсолютних цінностей (добра, краси, свобода, бог, істина тощо). Зникає мета, вона підмінюється засобами, що є результатом в розчаруванні ідеалами Просвітництва та модерну. Зафіксувавши їх абсолютність та істинність, філософія не змогла довести реальність їх існування. Згадаємо, що новочасна філософія деїстична – Бог більше не співприсутній створеному ним світові, від полишив його, повертаючись лише як гносеологічний гарант реальності (Д. Берклі, Р. Декарт). Матеріалістична наука дійшла до висновку, що Бог не потрібен матеріальному світові, який розвивається сам по собі. Однак, якщо немає Бога, якщо все стійке руйнується, зникає віра в реальність самого світу.

Чим же є ці ідеали? Філософія модерну вважає їх об’єктивно існуючими, а, отже, визнає можливим досягнути стану повного втілення цих ідеалів в життя. За Ніцше ж, істина, добро, свобода, суб’єкт, об’єкт, реальність (тобто, всі поняття, на яких будувалась філософія модерну) тощо є не об’єктивними даностями, а лише суб’єктивними оцінками, якими людина наділяє світ. Нігілізм же показує цю суб’єктивність, і вилучає оцінки із світу. В результаті останній стає знеціненим. Отже, нігілізм – це безодня, в яку провалилось Просвітництво. Діагноз Ніше простий і в той же час жахливий: «Бог помер».

Критика християнства. Хто ж вбив Бога? За Ніцше, це зробило християнство. Саме воно звело поняття божества з могутнього, всесильного до божества слабкого, співчутливого. Основа психології християнства – мораль ressentiment (фр. «злопам’ятство»), помсти та злопам’ятства. Людина ресентименту прагне позбутись почуття власної нікчемності, яке нав’язує їй християнство (бути смиренним, пасивним, співчутливим тощо). Це досягається переносом негативних якостей з себе на інших людей. Тому християнство завжди є ненавистю, що приховується за маскою любові. Тому і християнський бог – жорстокий та мстивий, причому мстить він своїм же створінням за те, що сам створив їх слабкими. І чим сильніша ця помста, тим сильніша любов християн до свого бога. Тобто, християнська психологія – це психологія мазохізму. Одне єднає християнина та його Бога – гріх, і чим більше останній, тим сильніший зв'язок.

Християнство, увібравши платонівську ідею розрізнення та протиставлення двох світів – істинного ідей та неістинного речей, принижує земне життя, його плинність, апелюючи до ілюзорного світу вищої незмінності та істини. Християнство, за Ніцше – це ненависть до землі.

Людина ресентименту тікає від своїх недоліків до інших, таких же, як вона людей, тому вона характеризується ще одним почуттям – стадним. Звіди усі ідеї рівності людей, справедливості, які знаходить в християнстві Ніцше. Ця ідея не сприяє вдосконаленню людей, адже основа, на якій вони єднаються – рабське ставлення до бога та до себе самих. Звідси народжується й співчуття, що роз’їдає душу великих людей, робить їх дрібними, адже основна мета співчуття – принизити до свого рівня того, хто співчуває, прикувати його кайданами альтруїзму та ресентименту. І ці кайдани стають смертельними для Бога – ставши всемогутнім, однак безмежно співчутливим, він став нестерпним для людей, які його і вбили.

«Останні люди» та надлюдина. Ніцше закликає подолати нігілізм, проте цей заклик не відноситься до його епохи, адже смерть Бога ще не відчувається повною мірою. Нігілізм лише «стоїть на порозі», повне його вираження буде якраз спостерігатися у формі протистояння активного, творчого нігілізму та масового, пасивного нігілізму. Саме внаслідок панування пасивного, нігілізму Ніцше вустами свого Заратустри пророкує в майбутньому появу «останньої» людини, яка в світлі метафізичної катастрофи — «смерті Бога» — відмовляється від самовдосконалення і віддає себе у владу дрібниць життя, гедоністичного нігілізму. Відсутність великої мети, максимум «завтра» — ось для чого буде жити «остання» людина. Ця людина не здатна на творчість, вона не здатна на повагу до свого ''Я'', тому прагне рівності, а, отже, і позбавлення відповідальності. Єдине, чого вона прагне – щастя (що ототожнюється із насолодами) та стада таких же, як вона.

Образу «останніх людей» Ніцше протиставляє образ надлюдини. Щоб стати нею треба пройти через три переродження духу.

Перше переродження філософ асоціює з верблюдом, який звалює на себе всю важкість світу та йде до пустелі нігілізму, стаючи аскетом. Там з верблюдом відбувається друге перетворення — він стає левом. Цей звір асоціюється у Ніцше з бунтом, лев прагне добути свободу від свого бога. Лев стає на шлях, який Ніцше називає "великим розривом". Його суть в тому, щоб підняти голову та сказати "ні" усім ланцюгам цивілізації. Левові раптово відкривається здогадка нового, неіснуючого світу, він ніби піднімається на крилах свободи над усім існуючим і починає задавати питання: може, добро, це зло? А, може, Бог — це вигадка диявола? А, може, усі цінності можна і треба перевернути догори ногами? Ці питання є ознакою створення свободи для творення нових цінностей. В цьому сила лева. Він — активний нігіліст, який руйнує усі святині, стає на шлях злочину, презирства до усього, що раніше колись любив, лев стає на позицію твердого "Ні" по відношенню до усього попереднього сенсу його існування.

Третє ж перетворення духу і є для Ніцше безпосереднім початком царства надлюдини — лев стає дитиною. Якщо звір веде війну проти усталених цінностей, то з вуст дитини злітає благословенне, невинне "Так", дитя є невинність та забуття, святе слово ствердження. Тепер усе готове для творення нового світу — власного світу, де попереднім відчуженим цінностям немає місця. Надлюдина не шукає ефемерного ідеалу щастя, вона, благословляючи новий світ, благословляє в ньому добро і зло, страждання і радість, усвідомлюючи, що це її світ, тому не в досягненні щастя полягає сенс життя надлюдини, а у тому, щоб бути людиною amor fati: безмежно любити власну долю. Любов до власної долі знищує передусім будь-яку заздрість, бо життя усвідомлюється як унікальна та єдина можливість, можливість творити. А творити і означає виправдовувати становлення.

Світ як становлення та воля до влади. Яким же повинен бути новий світ надлюдини? Якщо ми звільняємо його від оцінок, ставлячи "по той бік добра і зла", то тим самим його інтерпретація стає протилежною інтерпретації вини та гріха у християнстві. Світ (а не лише людина) стає невинним, його Ніцше називає становленням (Werden). Природа останнього, логічно, витікає з протиставлення метафізичному трактуванню світу: становлення не має жодної мети, воно не отримує цінність з якогось істинного потойбіччя.

Оскільки становлення протиставляється платонівському істинному буттю, значить, воно немає й напрямку, час в ньому діє не лінійно, а по-іншому. Ніцше це виражає в ідеї вічного повернення: становлення складається з безперервних моментів теперішнього, тобто, все завжди повертається, бо все вже колись було. Три фази часу – минуле, теперішнє, сучасне, повинне бути об’єднане в одну – фазу вічності, проте вічності не застиглої, а вічності, що постійно минає, повторюючись знову і знову.

Становлення є вічним поверненням як волею до влади. Остання ідея – суть становлення. Воля до влади означає постійне прагнення становлення до самоподолання та ствердження і зростання життя, йому чужий інстинкт самозбереження, воля до влади діє, заперечуючи його. Однак воля до влади не означає владу, прагнення владарювати. Це – творчість, прагнення творити на основі постійного самоподолання. Тому тільки творець здатен жити у світі становлення.

Філософія Ніцше стане прологом до ХХ століття, де нігілізм стане синонімом філософії та світогляду епохи.

 


 

– Конец работы –

Эта тема принадлежит разделу:

ФІЛОСОФІЯ

Зміст... Передмова...

Если Вам нужно дополнительный материал на эту тему, или Вы не нашли то, что искали, рекомендуем воспользоваться поиском по нашей базе работ: Фрідріх Ніцше та кінець модерну.

Что будем делать с полученным материалом:

Если этот материал оказался полезным ля Вас, Вы можете сохранить его на свою страничку в социальных сетях:

Все темы данного раздела:

ФІЛОСОФІЯ
Автор: Воронюк О. Л., кандидат філософських наук, голова циклової методичної комісії соціально-економічних дисциплін Житомирського базового фармацевт

Передмова
  Гуманізація науки та інтеграція гуманітарного знання в умовах глобалізації та фундаментальної нестабільності суспільно-історичних процесів ставить перед дисциплінами гуманітарного ц

Світогляд, його структура та історичні типи.
  Людина є соціоприродною істотою, єдністю біологічного та духовного начал. Тому вона вкорінена в життя не лише тілом, а й духом. Людина не просто біологічно функціонує («виживає») у

Філософія як специфічний тип світогляду.
  Сам термін «філософія» має давньогрецьке коріння і походить від двох слів – «філео» - «любов» та «софія» – «мудрість», тобто, «філософія» означає «любов до мудрості». Вперше цей тер

Філософія та медицина.
  Будучи загальним полем будь-якого знання, філософія виступає основою теоретичної медицини. Вона ставить перед собою ряд фундаментальних для наук про людину проблем: · що є

Філософія Стародавньої Індії.
  Наприкінці ІІ – на початку І тисячоліття нашої ери провідною філософсько-релігійною течією стародавньої Індії був брахманізм – світогляд арійських племен, що був викладений у

Філософія Стародавнього Китаю.
  Поява та розвиток філософських вчень Китаю датується VІ – ІІІ ст. до н.е. У цей період відбувався процес об’єднання дрібних царств в одну могутню державу, тому філософська думка тог

Загальні особливості філософії Середньовіччя.
  Філософія Середньовіччя, зберігши деякі елементи античної філософії, по-новому розгорнула коло проблем, спираючись на християнський світогляд, що утверджувався в тогочасній Європі.

Середньовічні патристика та схоластика.
  Філософія отців церкви, або патристика сформувалась разом із становленням християнства у Західній та Східній Європі. Держави, що утворились на території зруйнованої Римської

Філософія епохи Відродження.
  Епоха Відродження знаменується розвитком промисловості, торгівлі, мореплавання, військової справи, тобто розвитком матеріального виробництва, а отже, розвитком техніки, природознавс

Загальні особливості філософії Нового Часу. Становлення модерну.
  Епоха Нового Часу (кінець ХV ст. – сер. ХХ ст) – це епоха утвердження капіталістичного способу виробництва в економіці. В сфері знання – це період торжества інструментального розуму

Емпіризм та раціоналізм. Проблема методу.
  Першим філософом Нового часу вважається англійський філософ Френсіс Бекон (1561 – 1626) “Новий Органон”, “Про гідність і примноження наук”. За Беконом, головне покликання філ

Просвітництво як базова стратегія філософії Нового Часу.
  Епоха модерну, зародившись з доби Відродження, свого філософського апогею досягла в Просвітництві, з яким модерн часто ототожнюють. Саме Просвітництво стало тим проектом переходу ві

Французький матеріалізм ХVІІІ століття.
  Безпосередньо з Просвітництва та сцієнтистської орієнтації модерну виріс французький матеріалізм, який вперше чітко висунув та обґрунтував фундаментальну для європейської філософії

Філософія як антропологія: Людвіг Фейєрбах.
Німецька класична філософія є апогеєм філософії модерну, її вершиною та її завершенням. Саме представники цього історичного етапу розвитку філософії радикалізували та довели до межі те коло проблем

Теорія пізнання та етика Іммануїла Канта.
Іммануїл Кант (1724 – 1804) – найвидатніший філософ XVIII ст., родоначальник німецької класичної філософії. Філософія І. Канта є своєрідною системою “критик”, у яких досліджуються головні зд

Науковчення» Йогана Готліба Фіхте.
Йоганн Готліб Фіхте (1762 – 1814). Автор праць “Про поняття науковчення, або так званої філософії”, “Основи загального науковчення”, «Про призначення людини». Філософію Фіхте можна охарактер

Об’єктивний ідеалізм Георга Вільгельма Фрідріха Гегеля.
  Філософія Георга Вільгельма Фрідріха Гегеля («Феноменологія духу», «Філософія природи», «Енциклопедія філософських наук») (1770-1831) знаменує собою поворот в історії філософ

Філософія як антропологія: Людвіг Фейєрбах.
Філософія Людвіга Андреаса Фейєрбаха (1804-1872) («До критики філософії Гегеля», «Сутність християнства») – це закінчення класичної німецької філософії та окреслення проблематики некласичної

Криза раціоналізму. Становлення ірраціоналістичної філософії. Волюнтаризм А.Шопенгауера.
  Початок ХІХ століття у філософському плані характеризується панування системи об’єктивного ідеалізму Г.Гегеля, згідно якого в основі світу – саморозвиток Абсолютної ідеї. У цій діал

Екзистенціальна філософія С. К’єркегора.
Не менш радикальним противником гегелівського ідеалізму був датський теолог Сьорен К’єркегор (1813-1855) («Страх і трепет», «Або-Або», «Хвороба до смерті»). Головний аргумент, що протиставля

Філософія марксизму.
Філософія марксизму формується у 30-40 і рр. ХІХ століття і пов’язується з іменами К.Маркса та Ф.Енгельса. Маючи своїм джерелом німецьку класичну філософію (зокрема, філософію та діалектику Гегеля,

Становлення та розвиток психоаналізу.
З. Фрейд – засновник психоаналізу. Психоаналіз є одним із варіантів посткласичної філософії, в якій знайшла відображення криза філософії модерну. Мова йде, передусім,

Екзистенціалізм: загальна характеристика.
Екзистенціалізм, або філософія існування - одна з найпопулярніших і впливовіших течій сучасної думки. Екзистенціалізм сформувався в першій половині XX століття і, як і психоаналіз, відобразив трагі

Філософська антропологія ХХ століття.
Як особливий напрям досліджень, що цілеспрямовано вивчають проблему суті і структури суті людини, філософська антропологія виникла в 20-х роках ХХ століття. Це було обумовлено пильним інтересом філ

Філософська герменевтика.
Герменевтика – дисципліна, що займається проблемами інтерпретації та розуміння. Сама назва походить від імені давньогрецького бога Гермеса, який розтлумачував смертним волю богів. Філософськ

Структуралізм.
Загальна характеристика. Структуралізм як філософський напрям бере свій початок від 30-х років ХХ століття, коли він починає оформлюватись у мовознавстві. В цей час великої популярності набу

Постмодернізм як стан сучасного філософського знання.
  Сам термін «постмодерн» з'явився ще у 60-ті роки для позначення новацій у архітектурі, літературі й мистецтві, а також у технологічній, соціально-економічній, політичній сферах.

Поняття онтології. Проблема субстанції.
Однією з основних галузей філософського знання виступає онтологія (з гр. «онтос» - суще, «логос» - слово, закон, вчення). Тобто, онтологія – галузь філософського знання, що досліджує найз

Буття як філософська категорія. Основні форми буття.
Категорія буття є найзагальнішою категорією філософії і охоплює собою суще у всіх його проявах, властивостях і можливостях. В цьому контексті перед онтологією стоїть завдання виявити та описати осн

Рух як атрибут буття. Рух та розвиток.
Проблема співіснування єдиного та множинного виводить на два важливих поняття онтології – руху та розвитку. Філософія здавна запитувала про характер буття – органи чуття говорять нам про його плинн

Проблема детермінізму в філософії.
  Загальність руху та розвитку виводить на ще одну проблему онтології – проблему причинності. Якщо все знаходить в русі та безперервній зміні, чи значить це, що світ знаходиться у від

Простір і час як форми буття.
Формою, в якій нам даний світ, наше «Я» та «Я» інших людей, виступає простір та час. Без них онтологічна проблематика не могла б навіть бути поставлена. У філософії та науці існували різно

Поняття, основні категорії гносеології.
Поруч із одвічним філософським питанням – що є буття? – існує й інше – що є істина? Невипадково ці питання пов’язані між собою, адже пізнання навколишнього світу, як і самопізнання – основне завдан

Основні форми пізнання.
Процес пізнання відбувається на двох основних рівнях, на кожному з яких присутні певні форми пізнання – чуттєве та раціональне пізнання. Чуттєве пізнання – це пізнання на основі органів чу

Поняття, ознаки, види істини. Критерії істини.
Проблема істини складає серцевину гносеологічної проблематики. Суперечливість та складність даної проблеми робить неможливим дати єдино вірне визначення істини та її критеріїв. В класичній

Наука як основна форма пізнання.
В процесі пізнання людство виробило специфічну сферу духовно-практичної діяльності, яка за мету ставить отримання істинного знання. Це наука. З філософської точки зору наука розглядається в трьох а

Специфіка медичного пізнання.
  Специфіка медичного пізнання проявляється передусім в широкому колі проблем, які ставить перед собою медицина. Широта її пізнавальних запитів поширюється від молекулярного рівня мор

Поняття та основні принципи діалектики.
Однією з основних функцій філософії є методологічна функція – філософія виступає як загальна методологія окремих наук; філософія постачає їх найзагальнішими методами пізнання, які конкретизуються в

Основні закони діалектики та їх застосування в медицині.
Ядро матеріалістичної діалектики – закони, адже саме виявлення законів (сталих, повторюваних зав’язків між предметами, явищами та подіями дійсності) і є завданням науки. Закони діалектики дають від

Характеристика основних категорій діалектики.
  Категорії діалектики – найзагальніші поняття, що відображають в своєму змісті закономірності розвитку дійсності. Окрім цього, в них знаходить відображення стан розвитку знання про с

Основні підходи до вирішення проблеми свідомості у філософії.
Однією з найбільших проблем філософії та науки на протязі усієї її історії є проблема свідомості, її походження, статусу, специфіки, природи. Цю проблематику зумовила якісна відмінність від інших я

Роль процесу відображення у процесі формування свідомості.
  Згідно концепції відображення, свідомість є властивістю високоорганізованої матерії - головного мозку людини. Виникнувши в результаті тривалої еволюції живого, мозок людини є вінцем

Основні властивості свідомості. Проблема ідеальності свідомості. Свідомість і мова.
  Спираючись на розгляд основних концепцій свідомості та на основні положення концепції відображення, можна дати таке визначення свідомості. Свідомість є пов'язана з діяль

Структура свідомості та її функції.
  Будучи складним інтегральним феноменом, свідомість можна структурувати за різноманітними ознаками. 1. За носієм: індивідуальна та колективна. Відношення між ними суп

Слово як лікувальний фактор. Сутність та місце психотерапії в сучасній медицині.
Діалогічний характери свідомості, детермінація останньої соціальними чинниками ставить перед медициною проблему можливості впливу на свідомість людини з боку іншої свідомості. Оскільки свідомість н

Людина як предмет філософського осмислення. Особливості медичної антропології.
  Головним питанням філософії, яке сумує усі існуючі та водночас розгортає їх в полі філософського запитування, зрештою є питання: «Що таке людина?» Сама філософія як феномен культури

Людина як біосоціальна істота. Поняття та типи особистості.
  Однією з вирішальних дихотомій, що характеризують людину, є дихотомія біологічне/соціальне. Як тіло, як біологічний механізм людина вкорінена в природу, однак в повному смислі вона

Проблема сенсу життя, смерті та безсмертя людини в контексті медицини та філософії.
  Людина – єдина істота, яка усвідомлює, що помре. Чим же виступає смерть в контексті філософствування про людину? Передусім, смерть співвідноситься з життям. З біологічної т

Суспільство як предмет філософського осмислення.
Найвищою формою організації живого, складною суперсистемою із багатоманіттям типів зв’язків виступає суспільство. Багатогранність та складність даного феномена підтверджується тим, що суспільство є

Типи суспільств.
  Розглядаючи суспільство в контексті історичного розвитку, сьогодні доцільно говорити про три типи суспільств – традиційне, індустріальне (модерн), постіндустріальне (постмодерн). Та

Суспільне виробництво.
Суспільне виробництво – форма взаємодії суспільства і природи, що спрямована на перетворення предметів природи і створення матеріальних і духовних продуктів відповідно до інтересів та потреб люд

Філософське осмислення історії. Моделі історичного процесу.
  Хронологічне розгортання часу та зміна структурних елементів суспільства ставить перед філософією проблему історії. Дана проблематика, як і в інших галузях філософського знання, кон

Проблема суб’єкта суспільно-історичного процесу.
  У соціальній філософії та філософії історії одним із основних питань є питання суб’єкта суспільно-історичного розвитку. Простіше кажучи: хто творить історію реально? Такими суб’єкта

Проблема здоров’я та хвороби у філософії та медицині.
  Як базова категорія медицини, здоров’я завжди було в центрі медичного дискурсу усіх епох. Антична епоха розглядала здоров’я в контексті найвищого блага античного світорозуміння – кр

Філософські аспекти сучасної медицини. Соціально-біологічний та психосоматичний підходи.
  Актуальність поняття здоров’я, його збереження та розвитку знаходиться сьогодні в центрі не лише медичних дисциплін, що підтверджує важливість даного феномена, не лише в індивідуаль

Медична етика, її принципи. Біоетика.
  Під етикою у філософії розуміють дисципліну, предметом вивчення якої є мораль. Враховуючи специфічний статус та роль медика в суспільстві, етичні принципи його діяльності стають нар

Евтаназія як головна проблема сучасної біоетики.
  Швидкий розвиток реаніматології та анестезіології призвів до розмивання понять «життя» та «смерть», і, поєднавшись із гуманізацією медицини, зростання ролі пацієнта та його прав у м

Медицина Стародавньої Індії та Китаю.
Основним джерелом індійської медицини виступає ведична література, в якій загалом знаходяться дані з 27 наук. Найважливішими письмовими джерелами, що стосуються медицини, були Аюрведа і Самх

Становлення та розвиток античної медицини.
  Загалом, антична медицина, як і філософія, відрізняється від східної, більшою схильністю до науковості, споглядальності, вилученні з медицини надприродних явищ, проблем та сутностей

Медицина доби Середньовіччя та Відродження.
  Розвиток медицини в Середньовіччі позначений боротьбою двох суперечливих тенденцій – тенденцією до накопичення емпіричних (досвідних знань), а, відповідно, відходом від умоглядних о

Медицина в епоху Нового Часу.
  Раціоналізація та сцієнтизація знання, що виступає як один з фундаментів техногенної цивілізації, в епоху Нового Часу стали провідною тенденцією в розвитку науки, в тому числі й у м

Хотите получать на электронную почту самые свежие новости?
Education Insider Sample
Подпишитесь на Нашу рассылку
Наша политика приватности обеспечивает 100% безопасность и анонимность Ваших E-Mail
Реклама
Соответствующий теме материал
  • Похожее
  • Популярное
  • Облако тегов
  • Здесь
  • Временно
  • Пусто
Теги