Становлення та розвиток психоаналізу. - раздел Философия, ФІЛОСОФІЯ З. Фрейд – Засновник Психоаналізу. Психоаналіз Є Одним І...
З. Фрейд – засновник психоаналізу. Психоаналіз є одним із варіантів посткласичної філософії, в якій знайшла відображення криза філософії модерну.
Мова йде, передусім, про критику декартівського суб’єкта. До психоаналізу Фрейда суб’єкт ототожнювався із свідомістю та самосвідомістю. Однак в процесі лікування неврозів Зігмунд Фрейд (1856-1939) («Тлумачення сновидінь», «Психопатологія буденного життя», «Я і Воно», «По той бік принципу заводолення») зробив висновок про існування більш глибокого, аніж свідомість та первинного щодо нього, шару психіки, що завдало нищівного удару по філософії суб’єкта. Цей шар Фрейд назвав несвідомим.
У несвідомому криються усі наші істинні бажання та прагнення, які Фрейд передусім пов’язує із поняттям лібідо – життєвої сексуальної енергії. Бажання несвідомого прагнуть до задоволення, однак виховання, суспільні норми забороняють це зробити, тому в людини формується два фундаментальних комплекси:
1. Комплекс Едіпа. Перший об’єкт, з яким пов’язується наше сексуальне бажання – матір. Тому дитина прагне до любові матері, і через це ненавидить батька, адже той забороняє таку любов. В результаті бажання придушується, а батьківська фігура сприймається як негативний символ заборон.
2. Комплекс кастрації. Лібідо символізується фалосом – статевим членом. Влада батька проявляється як загроза позбавити хлопчика цього символу, в результаті чого дитина відчуває себе пригніченою та жалюгідною перед всемогутністю батьківської влади.
Бажання несвідомого прориваються до нашого свідомого життя не прямо, а у формі незначних, на перший погляд, деталей: обмовок, забувань, гумору, сновидінь. Саме аналізуючи такі форми, Фрейд прийшов до відкриття несвідомого.
Блокує реалізацію цих бажань наше свідоме, те, з чим класична філософія ототожнювала людину, наше «Я». Воно відіграє роль цензури наших підсвідомих прагнень. Якщо несвідоме прагне задоволення, то свідоме прагне обмежити бажання, породити його нестачу. Так народжується принцип реальності, що протистоїть принципу задоволення.
Третій пласт психіки – надсвідоме, «над-Я». Воно містить у собі усі культурні норми та правила, що обмежують несвідоме та регулюють життя свідомого. Долучаючись до «над-Я» відбувається фундаментальна трансформація: людина перестає сприймати фігуру батька як репресивну, він перетворюється на ідеал, до якого тепер треба прагнути.
Досліджуючи лібідо, Фрейд доходить висновку, що цей імпульс може бути, по-перше, розряджений в якійсь дії, по-друге, пригнічений і витіснений назад в несвідоме, по-третє, - сублімований, тобто перемкнутий на інших, вищі сфери діяльності людей: мистецтво, мораль, політику. Звідси головний висновок філософії психоаналізу: культура створена на основі біологічно детермінованого процесу перетворення сексуального інстинкту людини в інші, сублімовані види діяльності. Це дозволило йому охарактеризувати європейську культуру як культуру, створену невротиками, людьми, чиї нормальні сексуальні потяги були свого часу пригнічені та потім трансформувалися в заміщені види діяльності.
Пізніше Фрейд уточнить свою концепцію, додавши, що принцип реальності і принцип задоволення є ні чим іншим, як вираженням двох фундаментальних потягів людини – потягу до життя (Ерос) та потягу до смерті (Танатос).
Таким чином, у психоаналізі Фрейда базові поняття модерну – суб’єкт та об’єкт – постають як сконструйовані заборонами реалізації бажання інстанції, а, отже, вони не є самоцінними та автономними.
«Аналітична психологія» К.Г. Юнга. Карл ГуставЮнг (1875-1961) – найближчий учень З.Фрейда, однак у своєму варіанті психоаналізу він відійшов від основних положень свого вчителя. Так, аналізуючи патологічні стани своїх пацієнтів, фольклор різних народів світу (казки, міфи, легенди), Юнг помітив спільність сюжетів фольклору та їх постійну присутність в патологічних станах хворих. Це дозволило йому зробити висновок – несвідоме функціонує передусім не як індивідуальне (як у Фрейда), а як колективне. Якщо індивідуальне несвідоме є породженням власного досвіду, то колективне несвідоме є вродженим. Воно виступає чимось на зразок історичної пам’яті, що передається з покоління в покоління. Ця передача відбувається за допомогою певних сталих форм, образів, що наповнюються конкретним змістом в залежності від культурної традиції та історичної епохи. Їх Юнг називає архетипами.
Персона. Це архетип прихованого, маски, яку надягає людина, щоб не бачити саму себе, свого зворотного боку – Тіні.
Тінь – архетип «злого» начала в людині. Він втілюється в демонічних образах, зокрема, в образі Сатани.
Самість – це істинна сутність людини, яка приховується за маскою Персони. Розкриття Самості – головне завдання людини.
Юнг заперечував сексуальну природу лібідо, як на тому наголошував Фрейд. Для Юнга, лібідо – символ життєвої енергії взагалі, який зокрема (однак не завжди) може реалізовуватись в сексуальній сфері.
Соціально-філософські проблеми та фрейдизм у творчості Е. Фромма. Еріх Фромм (1900-1980) («Анатомія людської деструктивності», «Втеча від свободи», ««Мати» чи «бути»?») застосував теоретичні положення психоаналізу до соціально-філософських проблем ХХ століття. На його думку, природа несвідомого та сублімація його прагнень визначається впливом соціального середовища, а не біологічних інстинктів Еросу і Танатосу, як у Фрейда. Відповідно, сублімація може бути як негативна, так і позитивна. Фромм описує два ідеальних типи особистості, сформованих під впливом соціуму – некрофіла та біофіла. Некрофіл – це продукт техногенної капіталістичної цивілізації, де все виступає товаром, в тому числі і люди та почуття. Некрофіл орієнтований на володіння та контроль, тому його цікавить неживе, застигле, мертве. Він нездатний на глибокі альтруїстичні почуття (любов, дружба), для нього вони – загроза втратити власну значущість та владу. Єдине, що захоплює некрофіла – спостереження загибелі, руйнувань. Це емоційно атрофований тип особистості. Некрофіл також нездатний на самопожертву заради ближнього. Типовим прикладом некрофіла Фромм вважає Адольфа Гітлера.
Біофіл же навпаки, спрямований на життя, він позитивно сприймає його плинність, він не стоїть на місці, а постійно творчо самовдосконалюється. Біофіл здатний пожертвувати собою заради високої ідеї або ж заради життя іншої людини, він здатний любити, співчувати. На думку Фромма, техногенна цивілізація формує саме некрофілічний тип людини, адже вона заснована на пануванні техніки та бюрократії, це тип цивілізації, в якому панує відчуження людини від людини. Прикладами біофілії Фромм вважав життя Будди, Ісуса, матері Терези, Альберта Швейцера.
Інша дихотомія, яку розглядає Фромм, стосується базових орієнтацій особистості в житті. Він протиставляє орієнтацію «мати» та орієнтацію «бути». Західний світ ґрунтується на способі життя «мати», де основним багатством вважається володіння матеріальними цінностями, відповідно така людина розглядає усе оточуюче, в тому числі і інших людей виключно як об’єкт владарювання та підкорення. Орієнтація ж «бути» глибоко гуманістична, тут панує примат духовного над матеріальним.
Через домінування орієнтації «мати» люди часто відмовляють від свободи заради комфортного рабства світу речей, адже свобода передбачає відповідальність та самокритику, а на це споживач західного світу і нездатний. Зручніше жити чужим розумом, чужими ідеями. Саме відмова, «втеча» від свободи призвела на думку Фромма, до появи в ХХ столітті антигуманістичних тоталітарних режимів, де окрема людина, в її унікальності та неповторності була підкорена безжалісній та бездушній машинерії бюрократизму.
Отже, психоаналіз сформувався в умовах кризи філософії модерну. Оптимістичний просвітницький погляд на людину замінився скептично-песимістичним; людина – це звір, яким керує несвідоме, яка здатна до руйнувань та насильства заради них самих. Однак тут присутній і гуманістичний пафос: людина – матеріал, з якого можна і треба створити щось високе та велике. Певною мірою, психоаналіз успадкував від модерну необхідність звільнення людини – однак не від нав’язаних владою забобонів, а від невротичних комплексів, заснованих на придушенні життєвої (сексуальної) творчої енергії. Необхідність такого звільнення зробила психоаналіз одним із найвпливовіших напрямків не лише у психології, а й у філософії, соціальній філософії, мистецькій практиці тощо.
Если Вам нужно дополнительный материал на эту тему, или Вы не нашли то, что искали, рекомендуем воспользоваться поиском по нашей базе работ:
Становлення та розвиток психоаналізу.
Что будем делать с полученным материалом:
Если этот материал оказался полезным ля Вас, Вы можете сохранить его на свою страничку в социальных сетях:
ФІЛОСОФІЯ
Автор:
Воронюк О. Л., кандидат філософських наук, голова циклової методичної комісії соціально-економічних дисциплін Житомирського базового фармацевт
Передмова
Гуманізація науки та інтеграція гуманітарного знання в умовах глобалізації та фундаментальної нестабільності суспільно-історичних процесів ставить перед дисциплінами гуманітарного ц
Світогляд, його структура та історичні типи.
Людина є соціоприродною істотою, єдністю біологічного та духовного начал. Тому вона вкорінена в життя не лише тілом, а й духом. Людина не просто біологічно функціонує («виживає») у
Філософія як специфічний тип світогляду.
Сам термін «філософія» має давньогрецьке коріння і походить від двох слів – «філео» - «любов» та «софія» – «мудрість», тобто, «філософія» означає «любов до мудрості». Вперше цей тер
Філософія та медицина.
Будучи загальним полем будь-якого знання, філософія виступає основою теоретичної медицини. Вона ставить перед собою ряд фундаментальних для наук про людину проблем:
· що є
Філософія Стародавньої Індії.
Наприкінці ІІ – на початку І тисячоліття нашої ери провідною філософсько-релігійною течією стародавньої Індії був брахманізм – світогляд арійських племен, що був викладений у
Філософія Стародавнього Китаю.
Поява та розвиток філософських вчень Китаю датується VІ – ІІІ ст. до н.е. У цей період відбувався процес об’єднання дрібних царств в одну могутню державу, тому філософська думка тог
Загальні особливості філософії Середньовіччя.
Філософія Середньовіччя, зберігши деякі елементи античної філософії, по-новому розгорнула коло проблем, спираючись на християнський світогляд, що утверджувався в тогочасній Європі.
Середньовічні патристика та схоластика.
Філософія отців церкви, або патристика сформувалась разом із становленням християнства у Західній та Східній Європі. Держави, що утворились на території зруйнованої Римської
Філософія епохи Відродження.
Епоха Відродження знаменується розвитком промисловості, торгівлі, мореплавання, військової справи, тобто розвитком матеріального виробництва, а отже, розвитком техніки, природознавс
Емпіризм та раціоналізм. Проблема методу.
Першим філософом Нового часу вважається англійський філософ Френсіс Бекон (1561 – 1626) “Новий Органон”, “Про гідність і примноження наук”. За Беконом, головне покликання філ
Просвітництво як базова стратегія філософії Нового Часу.
Епоха модерну, зародившись з доби Відродження, свого філософського апогею досягла в Просвітництві, з яким модерн часто ототожнюють. Саме Просвітництво стало тим проектом переходу ві
Французький матеріалізм ХVІІІ століття.
Безпосередньо з Просвітництва та сцієнтистської орієнтації модерну виріс французький матеріалізм, який вперше чітко висунув та обґрунтував фундаментальну для європейської філософії
Філософія як антропологія: Людвіг Фейєрбах.
Німецька класична філософія є апогеєм філософії модерну, її вершиною та її завершенням. Саме представники цього історичного етапу розвитку філософії радикалізували та довели до межі те коло проблем
Теорія пізнання та етика Іммануїла Канта.
Іммануїл Кант (1724 – 1804) – найвидатніший філософ XVIII ст., родоначальник німецької класичної філософії. Філософія І. Канта є своєрідною системою “критик”, у яких досліджуються головні зд
Науковчення» Йогана Готліба Фіхте.
Йоганн Готліб Фіхте (1762 – 1814). Автор праць “Про поняття науковчення, або так званої філософії”, “Основи загального науковчення”, «Про призначення людини». Філософію Фіхте можна охарактер
Об’єктивний ідеалізм Георга Вільгельма Фрідріха Гегеля.
Філософія Георга Вільгельма Фрідріха Гегеля («Феноменологія духу», «Філософія природи», «Енциклопедія філософських наук») (1770-1831) знаменує собою поворот в історії філософ
Філософія як антропологія: Людвіг Фейєрбах.
Філософія Людвіга Андреаса Фейєрбаха (1804-1872) («До критики філософії Гегеля», «Сутність християнства») – це закінчення класичної німецької філософії та окреслення проблематики некласичної
Екзистенціальна філософія С. К’єркегора.
Не менш радикальним противником гегелівського ідеалізму був датський теолог Сьорен К’єркегор (1813-1855) («Страх і трепет», «Або-Або», «Хвороба до смерті»). Головний аргумент, що протиставля
Філософія марксизму.
Філософія марксизму формується у 30-40 і рр. ХІХ століття і пов’язується з іменами К.Маркса та Ф.Енгельса. Маючи своїм джерелом німецьку класичну філософію (зокрема, філософію та діалектику Гегеля,
Фрідріх Ніцше та кінець модерну.
Філософія Фрідріха Ніцше (1844-1900) («По той бік добра і зла», «Так казав Заратустра», «Антихристиянин») є знаковою з точки зору процесу завершення модерну. Для Ніцше філософія, починаючи з платон
Екзистенціалізм: загальна характеристика.
Екзистенціалізм, або філософія існування - одна з найпопулярніших і впливовіших течій сучасної думки. Екзистенціалізм сформувався в першій половині XX століття і, як і психоаналіз, відобразив трагі
Філософська антропологія ХХ століття.
Як особливий напрям досліджень, що цілеспрямовано вивчають проблему суті і структури суті людини, філософська антропологія виникла в 20-х роках ХХ століття. Це було обумовлено пильним інтересом філ
Філософська герменевтика.
Герменевтика – дисципліна, що займається проблемами інтерпретації та розуміння. Сама назва походить від імені давньогрецького бога Гермеса, який розтлумачував смертним волю богів. Філософськ
Структуралізм.
Загальна характеристика. Структуралізм як філософський напрям бере свій початок від 30-х років ХХ століття, коли він починає оформлюватись у мовознавстві. В цей час великої популярності набу
Постмодернізм як стан сучасного філософського знання.
Сам термін «постмодерн» з'явився ще у 60-ті роки для позначення новацій у архітектурі, літературі й мистецтві, а також у технологічній, соціально-економічній, політичній сферах.
Поняття онтології. Проблема субстанції.
Однією з основних галузей філософського знання виступає онтологія (з гр. «онтос» - суще, «логос» - слово, закон, вчення). Тобто, онтологія – галузь філософського знання, що досліджує найз
Буття як філософська категорія. Основні форми буття.
Категорія буття є найзагальнішою категорією філософії і охоплює собою суще у всіх його проявах, властивостях і можливостях. В цьому контексті перед онтологією стоїть завдання виявити та описати осн
Рух як атрибут буття. Рух та розвиток.
Проблема співіснування єдиного та множинного виводить на два важливих поняття онтології – руху та розвитку. Філософія здавна запитувала про характер буття – органи чуття говорять нам про його плинн
Проблема детермінізму в філософії.
Загальність руху та розвитку виводить на ще одну проблему онтології – проблему причинності. Якщо все знаходить в русі та безперервній зміні, чи значить це, що світ знаходиться у від
Простір і час як форми буття.
Формою, в якій нам даний світ, наше «Я» та «Я» інших людей, виступає простір та час. Без них онтологічна проблематика не могла б навіть бути поставлена.
У філософії та науці існували різно
Поняття, основні категорії гносеології.
Поруч із одвічним філософським питанням – що є буття? – існує й інше – що є істина? Невипадково ці питання пов’язані між собою, адже пізнання навколишнього світу, як і самопізнання – основне завдан
Основні форми пізнання.
Процес пізнання відбувається на двох основних рівнях, на кожному з яких присутні певні форми пізнання – чуттєве та раціональне пізнання.
Чуттєве пізнання – це пізнання на основі органів чу
Поняття, ознаки, види істини. Критерії істини.
Проблема істини складає серцевину гносеологічної проблематики. Суперечливість та складність даної проблеми робить неможливим дати єдино вірне визначення істини та її критеріїв.
В класичній
Наука як основна форма пізнання.
В процесі пізнання людство виробило специфічну сферу духовно-практичної діяльності, яка за мету ставить отримання істинного знання. Це наука. З філософської точки зору наука розглядається в трьох а
Специфіка медичного пізнання.
Специфіка медичного пізнання проявляється передусім в широкому колі проблем, які ставить перед собою медицина. Широта її пізнавальних запитів поширюється від молекулярного рівня мор
Поняття та основні принципи діалектики.
Однією з основних функцій філософії є методологічна функція – філософія виступає як загальна методологія окремих наук; філософія постачає їх найзагальнішими методами пізнання, які конкретизуються в
Основні закони діалектики та їх застосування в медицині.
Ядро матеріалістичної діалектики – закони, адже саме виявлення законів (сталих, повторюваних зав’язків між предметами, явищами та подіями дійсності) і є завданням науки. Закони діалектики дають від
Характеристика основних категорій діалектики.
Категорії діалектики – найзагальніші поняття, що відображають в своєму змісті закономірності розвитку дійсності. Окрім цього, в них знаходить відображення стан розвитку знання про с
Основні підходи до вирішення проблеми свідомості у філософії.
Однією з найбільших проблем філософії та науки на протязі усієї її історії є проблема свідомості, її походження, статусу, специфіки, природи. Цю проблематику зумовила якісна відмінність від інших я
Роль процесу відображення у процесі формування свідомості.
Згідно концепції відображення, свідомість є властивістю високоорганізованої матерії - головного мозку людини. Виникнувши в результаті тривалої еволюції живого, мозок людини є вінцем
Структура свідомості та її функції.
Будучи складним інтегральним феноменом, свідомість можна структурувати за різноманітними ознаками.
1. За носієм: індивідуальна та колективна. Відношення між ними суп
Людина як біосоціальна істота. Поняття та типи особистості.
Однією з вирішальних дихотомій, що характеризують людину, є дихотомія біологічне/соціальне. Як тіло, як біологічний механізм людина вкорінена в природу, однак в повному смислі вона
Суспільство як предмет філософського осмислення.
Найвищою формою організації живого, складною суперсистемою із багатоманіттям типів зв’язків виступає суспільство. Багатогранність та складність даного феномена підтверджується тим, що суспільство є
Типи суспільств.
Розглядаючи суспільство в контексті історичного розвитку, сьогодні доцільно говорити про три типи суспільств – традиційне, індустріальне (модерн), постіндустріальне (постмодерн). Та
Суспільне виробництво.
Суспільне виробництво – форма взаємодії суспільства і природи, що спрямована на перетворення предметів природи і створення матеріальних і духовних продуктів відповідно до інтересів та потреб люд
Філософське осмислення історії. Моделі історичного процесу.
Хронологічне розгортання часу та зміна структурних елементів суспільства ставить перед філософією проблему історії. Дана проблематика, як і в інших галузях філософського знання, кон
Проблема суб’єкта суспільно-історичного процесу.
У соціальній філософії та філософії історії одним із основних питань є питання суб’єкта суспільно-історичного розвитку. Простіше кажучи: хто творить історію реально? Такими суб’єкта
Проблема здоров’я та хвороби у філософії та медицині.
Як базова категорія медицини, здоров’я завжди було в центрі медичного дискурсу усіх епох. Антична епоха розглядала здоров’я в контексті найвищого блага античного світорозуміння – кр
Медична етика, її принципи. Біоетика.
Під етикою у філософії розуміють дисципліну, предметом вивчення якої є мораль. Враховуючи специфічний статус та роль медика в суспільстві, етичні принципи його діяльності стають нар
Евтаназія як головна проблема сучасної біоетики.
Швидкий розвиток реаніматології та анестезіології призвів до розмивання понять «життя» та «смерть», і, поєднавшись із гуманізацією медицини, зростання ролі пацієнта та його прав у м
Медицина Стародавньої Індії та Китаю.
Основним джерелом індійської медицини виступає ведична література, в якій загалом знаходяться дані з 27 наук. Найважливішими письмовими джерелами, що стосуються медицини, були Аюрведа і Самх
Становлення та розвиток античної медицини.
Загалом, антична медицина, як і філософія, відрізняється від східної, більшою схильністю до науковості, споглядальності, вилученні з медицини надприродних явищ, проблем та сутностей
Медицина доби Середньовіччя та Відродження.
Розвиток медицини в Середньовіччі позначений боротьбою двох суперечливих тенденцій – тенденцією до накопичення емпіричних (досвідних знань), а, відповідно, відходом від умоглядних о
Медицина в епоху Нового Часу.
Раціоналізація та сцієнтизація знання, що виступає як один з фундаментів техногенної цивілізації, в епоху Нового Часу стали провідною тенденцією в розвитку науки, в тому числі й у м
Хотите получать на электронную почту самые свежие новости?
Подпишитесь на Нашу рассылку
Наша политика приватности обеспечивает 100% безопасность и анонимность Ваших E-Mail
Новости и инфо для студентов