рефераты конспекты курсовые дипломные лекции шпоры

Реферат Курсовая Конспект

Постмодернізм як стан сучасного філософського знання.

Постмодернізм як стан сучасного філософського знання. - раздел Философия, ФІЛОСОФІЯ   Сам Термін «Постмодерн» З'явився Ще У 60-Ті Роки Для Позначен...

 

Сам термін «постмодерн» з'явився ще у 60-ті роки для позначення новацій у архітектурі, літературі й мистецтві, а також у технологічній, соціально-економічній, політичній сферах.

Філософський статус поняття «постмодернізм» отримує з 1979 року – року виходу праці Жана-Франсуа Ліотара «Стан постмодерну: доповідь про знання». На думку філософа, сучасність можна характеризувати як постсучасність, період кризи так званих метанаративів – великих систем історії, ідеології, науки, політики, мистецтва тощо. Метанаратив, за Ліотаром, характеризується чотирма рисами: 1) він не допускає сумніву у власній легітимності; 2) претендує на універсальну значущість; 3) свою форму отримує лише у філософії; 4) виступає критерієм для істинності наукового знання. Себто, постмодерн фіксує провал філософської стратегії Просвітництва, викриваючи його насильницький статус як сукупності метанаративів, що нав’язували свою істинність.

Своїми коріннями філософський постмодернізм йде до філософії Ніцше, феноменології, (пост) структуралізму. Здійснюючи рефлексію над сучасним, можна сказати, що постмодерн – стан сучасної культури, що розгортається «після часу» в ситуації завершеності і «кінця історії» (Ф. Фукуяма). Через це постмодернізм відмовляється від лінійної концепції часу, що виражається в постмодерністському концепті постісторії. В ньому розуміння минулого як ланцюга подій, пов’язаних каузальними зв’язками, замінюється установкою на інтерпретаційну плюральність наративом історії, постмодернізм відмовляється від «логіки історії»; наративна історія означає, що рефлексія над минулим – це завжди оповідь, організована ззовні оповідачем (наратором) через нав’язаний сюжет, тому історія як теоретична дисципліна є аналіз цих сюжетів.

З ідеї постісторії випливає постмодерністська ідея зворотної апокаліптичності: передчуття майбутнього, його експлуатація заради панування метанаративів замінюється відчуттям кінця – ідеології, політики, філософії, історії тощо.

Філософський постмодернізм позиціонує себе як постфілософія: вона відмовляється від диференціації філософського знання на гносеологію, онтологію тощо, фіксуючи принципову неможливість на сьогодні побудови метафізики як такої. Відмова від метафізики прослідковується й у критиці ідеї бінарних опозицій (суб’єкт / об’єкт, чоловіче / жіноче тощо). В класичній філософії мова йде не про мирне їх співіснування, а про насильницьку ієрархію, де одна протилежність підкорює іншу, що є неприпустимим в сучасному культурному просторі ненасильства та плюральності. Окрім цього, бінаризм принципово неможливий у культурному просторі постмодерну, адже останній розуміється як текст; в ньому суб’єкт та об’єкт з самого початку розчинені один в одному – людина як носій культурних мов занурена в мовне (текстуальне) середовище.

Суще розуміється постмодернізмом як хаос становлення, як різома (фр. - кореневище) (Ж.Дельоз, Ф.Гваттарі). Відмінність різоми від дерева полягає в тому, що стеблина може розвиватись куди завгодно, ризома нелінійна, а джерелом трансформації виступає іманентна нестабільність, тому середовище різоми є самоорганізованим – синергетичним. Різома – принципово відкрите середовище, у якої немає ні початку, ні кінця, лише середина, з якої виходить множина рівнозначних виходів, які також розгалужуються до нескінченності.

Важливим концептом філософського постмодернізму виступає ідея інтертекстуальності, згідно якої, продукт творчості може бути інтерпретований не в якості оригінального твору, а як конструкція цитат (Х.Л. Борхес – «Вавилонська бібліотека»). В цьому контексті народжується ідея «смерті Автора» (Р. Барт).

Теза про «смерть Автора» тісно пов’язана з переосмисленням феномену іронії: неможливість первозданності та оригінальності в творчості (ще один пов’язаний з цим концепт – концепт deja-vu: установка на переживання культурного стану, в якому виключається претензія на новизну, що спостерігаємо у принципі «завжди вже» Ж. Дерріда); постмодернізм визнає минуле, і, якщо його не можна знищити, то його треба переглянути – переглянути іронічно. Це означає також наступне: на противагу епосі модерну (епосі серйозності), де вимагалось називати речі своїми іменами, постмодернізм керується лозунгом іронії – називати речі протилежними іменами. Через це символом постмодерністського стилю стають лапки. Чи ставляться вони реально, чи автор має їх на увазі, впізнає читач цитату чи ні – все це задає в постмодернізмові безмежну свободу мовних ігор в полі культурних смислів, де неможливе домінування одного з них. Через це іронія та гра як її здійснення виступають як форма відношення до світу, що дозволяє уникнути абсолютизації однієї з версій можливого досвіду і задає реальний простір свободи.

Постмодернізм відмовляється від сегментації темпоральності на минуле, теперішнє, майбутнє. Єдина реальність буття – теперішнє, Еон; воно розуміється як всеохоплююча тотальність даного нам буття; на думку Ж. Дельоза, теперішнє – це все, минуле і майбутнє вказують лише на відносну різницю між двома теперішніми.

Специфіку постмодерного філософствування можна прослідкувати, зіставивши філософію модерну та постмодерну.

Таблиця. Базові поняття модерну та постмодерну.

 

Модерн Постмодерн
Історія (причинно-наслідковий ланцюг подій, що тягнеться з минулого через сьогодення в майбутнє, об’єднаний певною іманентною метою (торжество Просвітництва, комунізму) та центром (Європа)) Постісторія (відмова від «логіки історії» як єдиного процесу, спрямованого в майбутнє; ситуація розриву з минулим, втрата традиції, розгортання в просторі «після часу»)
Референція (за мислимим поняттям завжди криється присутній в реальності відповідник – природа, бог, суб’єкт) «Пустий знак» (знак не відсилає до чогось відмінного від себе, бо вся реальність семіотизована, отже, знак може відсилати лише до іншого знака і так до нескінченності)
Реальність (зовнішній світ існує реально, як дещо протилежне людському сприйняттю – ідея розрізнення оригіналу і копії, того, хто породив, і того, що породжене, того, хто мислить, і того, що мислиться) Симулякр (копія копії, що виявляє одну істину: оригіналу ніколи не було, а регресія копій нескінченна)
Онто-тео-телео-фало-фоно-логоцентризм: 1. Можливість побудови вчення про буття (онтології) на основі ідеї референції. 2. Наявність зовнішньої по відношенню до сущого причини, яка його пояснює та структурує. 3. Ідея доцільності (наявності мети) сущого, яка пронизує все існування. 4. Мислення в рамках бінарних опозицій, де одна з них (у випадку Заходу, чоловіча) придушує іншу (християнство, психоаналіз). 5. Центрованість на голосі, який створює ілюзію реальності виказаних понять, співпадіння знаку та його референта. 6. Наявність в сущого внутрішньо притаманного смислу (іманентності). Деконструкція: 1. Відмова від ідеї референції (об’єктивного, поза знаковим наповненням, світу не існує). 2. Суще знаходиться в процесі постійної самоорганізації (різома) і не потребує зовнішньої причини. 3. Зв’язність та доцільність сущого змінюється на розриви, фрагментаризацію, «шизофренізацію». 4. Відмова від жорстких опозицій, деконструкція бінаризму, повноправне існування обох членів дихотомії. Зверненість на письмо, що постає як фрагментарний текст, в якого відсутній Автор, що його створив. Письмо знищує усіляке поняття про джерело письма, письмо – сфера невизначеності, де втрачається будь-яка тотожність автора. 5. Відсутність смислу як нав’язаного репресивною трансцендентною ідеєю.
Метафора дерева: ієрархічна структурованість, де чітко розділені початок, середина і кінець, першочергове та другорядне, зовнішнє та внутрішнє за принципом бінаризму. Різома: децентроване середовище, кореневище різоми може розвиватись куди завгодно, ризома нелінійна, а джерелом трансформації виступає іманентна нестабільність, тому середовище різоми є самоорганізованим – синергетичним. Різома – принципово відкрите середовище, у якої немає ні початку, ні кінця, лише середина, з якої виходить множина рівнозначних виходів, які також розгалужуються до нескінченності.
Серйозність (називати речі своїми іменами) Іронія, гра (називати речі протилежними іменами, плутати, змішувати знаки у вільній грі означування, принцип «все можливо»)
Клінічний аналог – параноя (все має значення, усе пов’язане, немає нічого випадкового; все має бути підкорене та раціоналізоване згідно одного великого плану) Клінічний аналог – шизофренія (все розірване на уламки, це простір свободи, де смисли зустрічаються та розсіюються, все має бути звільнене, дешифроване)
Реальність (дана поза суб’єктивними оцінками та інтерпретаціями) Шизореальність (наголошується на семіотичній вторинності світу, де знаки відсилають до знаків, які, зрештою, окрім самих знаків, нічого не означають. Прорватись до означуваного неможливо)
Молярність (конструювання ідентичностей за допомогою соціальних машин – сім’ї, держави, нації, релігії тощо) Молекулярність (конструювання індивідуальних багатоманітностей шизофренічного досвіду становлення-Іншим – становлення-жінкою, становлення-твариною, становлення-негром і т.д.)

 


– Конец работы –

Эта тема принадлежит разделу:

ФІЛОСОФІЯ

Зміст... Передмова...

Если Вам нужно дополнительный материал на эту тему, или Вы не нашли то, что искали, рекомендуем воспользоваться поиском по нашей базе работ: Постмодернізм як стан сучасного філософського знання.

Что будем делать с полученным материалом:

Если этот материал оказался полезным ля Вас, Вы можете сохранить его на свою страничку в социальных сетях:

Все темы данного раздела:

ФІЛОСОФІЯ
Автор: Воронюк О. Л., кандидат філософських наук, голова циклової методичної комісії соціально-економічних дисциплін Житомирського базового фармацевт

Передмова
  Гуманізація науки та інтеграція гуманітарного знання в умовах глобалізації та фундаментальної нестабільності суспільно-історичних процесів ставить перед дисциплінами гуманітарного ц

Світогляд, його структура та історичні типи.
  Людина є соціоприродною істотою, єдністю біологічного та духовного начал. Тому вона вкорінена в життя не лише тілом, а й духом. Людина не просто біологічно функціонує («виживає») у

Філософія як специфічний тип світогляду.
  Сам термін «філософія» має давньогрецьке коріння і походить від двох слів – «філео» - «любов» та «софія» – «мудрість», тобто, «філософія» означає «любов до мудрості». Вперше цей тер

Філософія та медицина.
  Будучи загальним полем будь-якого знання, філософія виступає основою теоретичної медицини. Вона ставить перед собою ряд фундаментальних для наук про людину проблем: · що є

Філософія Стародавньої Індії.
  Наприкінці ІІ – на початку І тисячоліття нашої ери провідною філософсько-релігійною течією стародавньої Індії був брахманізм – світогляд арійських племен, що був викладений у

Філософія Стародавнього Китаю.
  Поява та розвиток філософських вчень Китаю датується VІ – ІІІ ст. до н.е. У цей період відбувався процес об’єднання дрібних царств в одну могутню державу, тому філософська думка тог

Загальні особливості філософії Середньовіччя.
  Філософія Середньовіччя, зберігши деякі елементи античної філософії, по-новому розгорнула коло проблем, спираючись на християнський світогляд, що утверджувався в тогочасній Європі.

Середньовічні патристика та схоластика.
  Філософія отців церкви, або патристика сформувалась разом із становленням християнства у Західній та Східній Європі. Держави, що утворились на території зруйнованої Римської

Філософія епохи Відродження.
  Епоха Відродження знаменується розвитком промисловості, торгівлі, мореплавання, військової справи, тобто розвитком матеріального виробництва, а отже, розвитком техніки, природознавс

Загальні особливості філософії Нового Часу. Становлення модерну.
  Епоха Нового Часу (кінець ХV ст. – сер. ХХ ст) – це епоха утвердження капіталістичного способу виробництва в економіці. В сфері знання – це період торжества інструментального розуму

Емпіризм та раціоналізм. Проблема методу.
  Першим філософом Нового часу вважається англійський філософ Френсіс Бекон (1561 – 1626) “Новий Органон”, “Про гідність і примноження наук”. За Беконом, головне покликання філ

Просвітництво як базова стратегія філософії Нового Часу.
  Епоха модерну, зародившись з доби Відродження, свого філософського апогею досягла в Просвітництві, з яким модерн часто ототожнюють. Саме Просвітництво стало тим проектом переходу ві

Французький матеріалізм ХVІІІ століття.
  Безпосередньо з Просвітництва та сцієнтистської орієнтації модерну виріс французький матеріалізм, який вперше чітко висунув та обґрунтував фундаментальну для європейської філософії

Філософія як антропологія: Людвіг Фейєрбах.
Німецька класична філософія є апогеєм філософії модерну, її вершиною та її завершенням. Саме представники цього історичного етапу розвитку філософії радикалізували та довели до межі те коло проблем

Теорія пізнання та етика Іммануїла Канта.
Іммануїл Кант (1724 – 1804) – найвидатніший філософ XVIII ст., родоначальник німецької класичної філософії. Філософія І. Канта є своєрідною системою “критик”, у яких досліджуються головні зд

Науковчення» Йогана Готліба Фіхте.
Йоганн Готліб Фіхте (1762 – 1814). Автор праць “Про поняття науковчення, або так званої філософії”, “Основи загального науковчення”, «Про призначення людини». Філософію Фіхте можна охарактер

Об’єктивний ідеалізм Георга Вільгельма Фрідріха Гегеля.
  Філософія Георга Вільгельма Фрідріха Гегеля («Феноменологія духу», «Філософія природи», «Енциклопедія філософських наук») (1770-1831) знаменує собою поворот в історії філософ

Філософія як антропологія: Людвіг Фейєрбах.
Філософія Людвіга Андреаса Фейєрбаха (1804-1872) («До критики філософії Гегеля», «Сутність християнства») – це закінчення класичної німецької філософії та окреслення проблематики некласичної

Криза раціоналізму. Становлення ірраціоналістичної філософії. Волюнтаризм А.Шопенгауера.
  Початок ХІХ століття у філософському плані характеризується панування системи об’єктивного ідеалізму Г.Гегеля, згідно якого в основі світу – саморозвиток Абсолютної ідеї. У цій діал

Екзистенціальна філософія С. К’єркегора.
Не менш радикальним противником гегелівського ідеалізму був датський теолог Сьорен К’єркегор (1813-1855) («Страх і трепет», «Або-Або», «Хвороба до смерті»). Головний аргумент, що протиставля

Філософія марксизму.
Філософія марксизму формується у 30-40 і рр. ХІХ століття і пов’язується з іменами К.Маркса та Ф.Енгельса. Маючи своїм джерелом німецьку класичну філософію (зокрема, філософію та діалектику Гегеля,

Фрідріх Ніцше та кінець модерну.
Філософія Фрідріха Ніцше (1844-1900) («По той бік добра і зла», «Так казав Заратустра», «Антихристиянин») є знаковою з точки зору процесу завершення модерну. Для Ніцше філософія, починаючи з платон

Становлення та розвиток психоаналізу.
З. Фрейд – засновник психоаналізу. Психоаналіз є одним із варіантів посткласичної філософії, в якій знайшла відображення криза філософії модерну. Мова йде, передусім,

Екзистенціалізм: загальна характеристика.
Екзистенціалізм, або філософія існування - одна з найпопулярніших і впливовіших течій сучасної думки. Екзистенціалізм сформувався в першій половині XX століття і, як і психоаналіз, відобразив трагі

Філософська антропологія ХХ століття.
Як особливий напрям досліджень, що цілеспрямовано вивчають проблему суті і структури суті людини, філософська антропологія виникла в 20-х роках ХХ століття. Це було обумовлено пильним інтересом філ

Філософська герменевтика.
Герменевтика – дисципліна, що займається проблемами інтерпретації та розуміння. Сама назва походить від імені давньогрецького бога Гермеса, який розтлумачував смертним волю богів. Філософськ

Структуралізм.
Загальна характеристика. Структуралізм як філософський напрям бере свій початок від 30-х років ХХ століття, коли він починає оформлюватись у мовознавстві. В цей час великої популярності набу

Поняття онтології. Проблема субстанції.
Однією з основних галузей філософського знання виступає онтологія (з гр. «онтос» - суще, «логос» - слово, закон, вчення). Тобто, онтологія – галузь філософського знання, що досліджує найз

Буття як філософська категорія. Основні форми буття.
Категорія буття є найзагальнішою категорією філософії і охоплює собою суще у всіх його проявах, властивостях і можливостях. В цьому контексті перед онтологією стоїть завдання виявити та описати осн

Рух як атрибут буття. Рух та розвиток.
Проблема співіснування єдиного та множинного виводить на два важливих поняття онтології – руху та розвитку. Філософія здавна запитувала про характер буття – органи чуття говорять нам про його плинн

Проблема детермінізму в філософії.
  Загальність руху та розвитку виводить на ще одну проблему онтології – проблему причинності. Якщо все знаходить в русі та безперервній зміні, чи значить це, що світ знаходиться у від

Простір і час як форми буття.
Формою, в якій нам даний світ, наше «Я» та «Я» інших людей, виступає простір та час. Без них онтологічна проблематика не могла б навіть бути поставлена. У філософії та науці існували різно

Поняття, основні категорії гносеології.
Поруч із одвічним філософським питанням – що є буття? – існує й інше – що є істина? Невипадково ці питання пов’язані між собою, адже пізнання навколишнього світу, як і самопізнання – основне завдан

Основні форми пізнання.
Процес пізнання відбувається на двох основних рівнях, на кожному з яких присутні певні форми пізнання – чуттєве та раціональне пізнання. Чуттєве пізнання – це пізнання на основі органів чу

Поняття, ознаки, види істини. Критерії істини.
Проблема істини складає серцевину гносеологічної проблематики. Суперечливість та складність даної проблеми робить неможливим дати єдино вірне визначення істини та її критеріїв. В класичній

Наука як основна форма пізнання.
В процесі пізнання людство виробило специфічну сферу духовно-практичної діяльності, яка за мету ставить отримання істинного знання. Це наука. З філософської точки зору наука розглядається в трьох а

Специфіка медичного пізнання.
  Специфіка медичного пізнання проявляється передусім в широкому колі проблем, які ставить перед собою медицина. Широта її пізнавальних запитів поширюється від молекулярного рівня мор

Поняття та основні принципи діалектики.
Однією з основних функцій філософії є методологічна функція – філософія виступає як загальна методологія окремих наук; філософія постачає їх найзагальнішими методами пізнання, які конкретизуються в

Основні закони діалектики та їх застосування в медицині.
Ядро матеріалістичної діалектики – закони, адже саме виявлення законів (сталих, повторюваних зав’язків між предметами, явищами та подіями дійсності) і є завданням науки. Закони діалектики дають від

Характеристика основних категорій діалектики.
  Категорії діалектики – найзагальніші поняття, що відображають в своєму змісті закономірності розвитку дійсності. Окрім цього, в них знаходить відображення стан розвитку знання про с

Основні підходи до вирішення проблеми свідомості у філософії.
Однією з найбільших проблем філософії та науки на протязі усієї її історії є проблема свідомості, її походження, статусу, специфіки, природи. Цю проблематику зумовила якісна відмінність від інших я

Роль процесу відображення у процесі формування свідомості.
  Згідно концепції відображення, свідомість є властивістю високоорганізованої матерії - головного мозку людини. Виникнувши в результаті тривалої еволюції живого, мозок людини є вінцем

Основні властивості свідомості. Проблема ідеальності свідомості. Свідомість і мова.
  Спираючись на розгляд основних концепцій свідомості та на основні положення концепції відображення, можна дати таке визначення свідомості. Свідомість є пов'язана з діяль

Структура свідомості та її функції.
  Будучи складним інтегральним феноменом, свідомість можна структурувати за різноманітними ознаками. 1. За носієм: індивідуальна та колективна. Відношення між ними суп

Слово як лікувальний фактор. Сутність та місце психотерапії в сучасній медицині.
Діалогічний характери свідомості, детермінація останньої соціальними чинниками ставить перед медициною проблему можливості впливу на свідомість людини з боку іншої свідомості. Оскільки свідомість н

Людина як предмет філософського осмислення. Особливості медичної антропології.
  Головним питанням філософії, яке сумує усі існуючі та водночас розгортає їх в полі філософського запитування, зрештою є питання: «Що таке людина?» Сама філософія як феномен культури

Людина як біосоціальна істота. Поняття та типи особистості.
  Однією з вирішальних дихотомій, що характеризують людину, є дихотомія біологічне/соціальне. Як тіло, як біологічний механізм людина вкорінена в природу, однак в повному смислі вона

Проблема сенсу життя, смерті та безсмертя людини в контексті медицини та філософії.
  Людина – єдина істота, яка усвідомлює, що помре. Чим же виступає смерть в контексті філософствування про людину? Передусім, смерть співвідноситься з життям. З біологічної т

Суспільство як предмет філософського осмислення.
Найвищою формою організації живого, складною суперсистемою із багатоманіттям типів зв’язків виступає суспільство. Багатогранність та складність даного феномена підтверджується тим, що суспільство є

Типи суспільств.
  Розглядаючи суспільство в контексті історичного розвитку, сьогодні доцільно говорити про три типи суспільств – традиційне, індустріальне (модерн), постіндустріальне (постмодерн). Та

Суспільне виробництво.
Суспільне виробництво – форма взаємодії суспільства і природи, що спрямована на перетворення предметів природи і створення матеріальних і духовних продуктів відповідно до інтересів та потреб люд

Філософське осмислення історії. Моделі історичного процесу.
  Хронологічне розгортання часу та зміна структурних елементів суспільства ставить перед філософією проблему історії. Дана проблематика, як і в інших галузях філософського знання, кон

Проблема суб’єкта суспільно-історичного процесу.
  У соціальній філософії та філософії історії одним із основних питань є питання суб’єкта суспільно-історичного розвитку. Простіше кажучи: хто творить історію реально? Такими суб’єкта

Проблема здоров’я та хвороби у філософії та медицині.
  Як базова категорія медицини, здоров’я завжди було в центрі медичного дискурсу усіх епох. Антична епоха розглядала здоров’я в контексті найвищого блага античного світорозуміння – кр

Філософські аспекти сучасної медицини. Соціально-біологічний та психосоматичний підходи.
  Актуальність поняття здоров’я, його збереження та розвитку знаходиться сьогодні в центрі не лише медичних дисциплін, що підтверджує важливість даного феномена, не лише в індивідуаль

Медична етика, її принципи. Біоетика.
  Під етикою у філософії розуміють дисципліну, предметом вивчення якої є мораль. Враховуючи специфічний статус та роль медика в суспільстві, етичні принципи його діяльності стають нар

Евтаназія як головна проблема сучасної біоетики.
  Швидкий розвиток реаніматології та анестезіології призвів до розмивання понять «життя» та «смерть», і, поєднавшись із гуманізацією медицини, зростання ролі пацієнта та його прав у м

Медицина Стародавньої Індії та Китаю.
Основним джерелом індійської медицини виступає ведична література, в якій загалом знаходяться дані з 27 наук. Найважливішими письмовими джерелами, що стосуються медицини, були Аюрведа і Самх

Становлення та розвиток античної медицини.
  Загалом, антична медицина, як і філософія, відрізняється від східної, більшою схильністю до науковості, споглядальності, вилученні з медицини надприродних явищ, проблем та сутностей

Медицина доби Середньовіччя та Відродження.
  Розвиток медицини в Середньовіччі позначений боротьбою двох суперечливих тенденцій – тенденцією до накопичення емпіричних (досвідних знань), а, відповідно, відходом від умоглядних о

Медицина в епоху Нового Часу.
  Раціоналізація та сцієнтизація знання, що виступає як один з фундаментів техногенної цивілізації, в епоху Нового Часу стали провідною тенденцією в розвитку науки, в тому числі й у м

Хотите получать на электронную почту самые свежие новости?
Education Insider Sample
Подпишитесь на Нашу рассылку
Наша политика приватности обеспечивает 100% безопасность и анонимность Ваших E-Mail
Реклама
Соответствующий теме материал
  • Похожее
  • Популярное
  • Облако тегов
  • Здесь
  • Временно
  • Пусто
Теги