рефераты конспекты курсовые дипломные лекции шпоры

Реферат Курсовая Конспект

Простір і час як форми буття.

Простір і час як форми буття. - раздел Философия, ФІЛОСОФІЯ Формою, В Якій Нам Даний Світ, Наше «Я» Та «Я» Інших Людей, Виступає Простір ...

Формою, в якій нам даний світ, наше «Я» та «Я» інших людей, виступає простір та час. Без них онтологічна проблематика не могла б навіть бути поставлена.

У філософії та науці існували різноманітні розуміння простору і часу.

Простір розумівся як:

- протяжна порожнеча, яку заповнювали всі тіла, але яка від них не залежала (Демокріт, Епікур, Ньютон);

- протяжність матерії або ефіру (Платон, Аристотель, Декарт, Спіноза, Ломоносов); форма буття матерії (Гольбах, Енгельс);

- порядок співіснування і взаємного розташування об'єктів (Лейбніц, Лобачевський);

- комплекс відчуттів і даних досвіду (Берклі, Мах) або апріорна форма чуттєвого споглядання (Кант).

Розуміння часу:

- час носить субстанційний, самодостатній характер;

- час – плинний, безперервний та універсальний;

- час – дана у відчуттях форма споглядання (Кант);

- тривалість існування і міра змін матерії (Аристотель, Декарт, Гольбах);

- час як форма буття матерії, що виражає тривалість і послідовність змін (Енгельс, Ленін);

- абсолютна тривалість, однорідна для всього Всесвіту і незалежна ні від яких взаємодій і рухів речей (концепція Ньютона).

В цілому ж, розуміння простору і часу можна звести до двох фундаментальних підходів: один з них розглядає простір і час як незалежну від явищ сутність, інший - як щось похідне від взаємодії рухомих тіл.

У класичній науці (Ньютон, Галілей) час і простір розглядаються як субстанції, що існують незалежно від матеріальних об'єктів, однак впливають на них. Вони є ніби вмістищем тих матеріальних речей, процесів і подій, які відбуваються в світі. При цьому час розглядається як абсолютна тривалість, а простір трактується як абсолютна протяжність. В цьому суть субстанційної концепції простору та часу. Дана концепція превалювала у фізиці до створення спеціальної теорії відносності.

У реляційній концепції простір і час розглядаються як особливого роду відношення між об'єктами і процесами, які невіддільні від останніх. В загальній теорії відносності простір і час є відносними властивостями буття, залежними від систем відліку (тобто, вони не однорідні, простір викривляється, а час в різних системах тече по-різному). Окрім того, простір і час виявилися взаємопов'язаними один з одним, до тривимірності простору реляційна концепція додає четвертий вимір – з’являється поняття просторово-часового континууму.

Саме час робить водночас можливим та проблематичним адекватне пізнання світу. З одного боку, всі явища та події розгортаються в часі, з іншого боку неоднозначність розуміння минулого та передбачення майбутнього теж мають місце. Справа в тому, що минуле відбулось так, а не інакше, проте неоднозначність трактування подій минулого є результатом нашого знання про події минулого, яке завжди наявне в теперішньому. Події ж майбутнього об’єктивно невизначені в силу такого фактору як відсутність миттєвої дальнодії, яка б пов’язувала миттєво всі події Всесвіту між собою, примушувала їх «стискатись» в одній точці.

Розглядаючи простір і час в різних формах руху можна прийти до висновку про їх різний характер та специфічні властивості. Так, фізичний простір і час сьогодні розглядаються з точки зору мікросвіту, де простір-час володіє кривизною, а на рівні елементарних часток зникає різниця між простором та часом.

Біологічний же час характеризується незворотністю, і не завжди може бути адекватно писаний з точки зору фізичного часу (різні живі організми проживають стадії розвитку за різний проміжок часу). Прикладами відмінності фізичного та біологічного часу є календарний та біологічний вік людини, що не завжди співпадають; стресові ситуації, в яких час «розтягується» або ж «стискається». Вчені виділяються такі властивості біологічного часу:

· нерівномірність та нерегулярність – в основі біологічного часу лежать нерегулярні зміни;

· масштаби часу в живому відрізняються від масштабів часу фізичного;

· багато масштабність біологічного часу: живі системи протиставляють себе зовнішньому середовищу та існують одночасно як індивідуальні дискретні (подільні) особи та як одиниці більш складних систем. Наприклад – людина як індивід та як частина суспільства.

Розробляючи проблему біологічного часу, наука прийшла до відкриття існування особливого класу періодичних змін діяльності та поведінки живих систем – біологічних ритмів, які були виявлені на усіх рівнях організації живої природи. Під ритмічними змінами розуміється відтворення біологічного явища чи стану біологічної системи через приблизно рівні проміжки часу (цикл). Кожен новий цикл змін лише подібний до попереднього, в новому відтворюється форма ритму, однак зміна вже нова.

Важливість вивчення біоритмів організму (в тому числі людського) сьогодні не піддається сумніву, адже саме існування живого неможливе без певної впорядкованої часової структури. Біоритми виступають основою життя; так, завдяки тому, що процеси в організмі відчуваються коливання, зберігається цілісність системи при зміні зовнішніх умов (наприклад, зміна артеріального тиску в людини на протязі доби, місяця, року).

Біоритми мають властивість лабільності – змінюватись, еволюціонувати, реагуючи на зміну умов навколишнього середовища. Адже якби параметри були дуже жорсткими, то при зміні умов середовища організми не змогли б продовжити своє життя.

Важливим аспектом вивчення природи біоритмів, є їх висока чутливість до дій факторів фізичної та хімічної природи (ліків), що сьогодні стає предметом дисципліни хронофармакології, яка вивчає способи застосування ліків з урахуванням залежності їх дії від фаз біоритму.

Якщо говорити про біоритми людини, то в неї хронобіологічна форма індивідуальна. З одного боку, вона обумовлена генетичними механізмами, а з іншого – взаємодією організму з середовищем (наприклад, зміна графіку робочого дня). В цьому контексті хронотип людини частіше всього визначають в залежності від того, в який час доби спостерігається активна фаза біоритму. Так, усіх людей прийнято ділити на сов та жайворонків.

Медичний аспект вивчення біоритмів сьогодні особливо актуальний, адже знання про закономірність біоритмів застосовують при профілактиці, діагностиці та лікуванні хвороб, що викликало до появи таку галузь медицини як хрономедицина. З появою хвороби відбувається порушення ритмічності в організмі (явище хронопатології). Змінюється порядок ритму, наприклад, збільшується частота дихання, пришвидшується скорочення сердечного м’язу тощо. При психозах відомі 48-годинні ритми, впродовж яких відбувається зміна настрою у пацієнтів, відхилення 24-годинного циклу спостерігається при певних формах депресії. У пацієнтів з онкологічними захворюваннями спостерігаються відхилення частотних змін температури в ураженій області. Часто ознакою гінекологічних захворювань є порушення менструального ритму.

Однак хвороба не просто порушує нормальний ритм, сам патологічний процес має власну ритмічну організацію, що дозволяє розглядати хворобу як повноцінний феномен поруч із здоров’ям (докладніше про це див. тему 14, пит. 14.1.). Наприклад, ритми довгих хвиль за рахунок коливань умов навколишнього середовища та зміни біологічних характеристика модулюють схильність до хвороб, смертність, частоту травматизму тощо. Багато захворювань характеризуються коливаннями, що співпадають з річними ритмами (сезонністю). Вони можуть бути викликані як змінами кліматичних умов (перегрів на сонці, дефіцит вітамінів), так і коливаннями захисних сил організму (туберкульоз, дифтерія). Біоритми беруть участь в тижневих коливаннях частоти травм та самогубств, інфарктів міокарду.

Детально проблеми часової організації біологічних систем вивчає хронобіологія. Її дані дозволили зробити ряд важливих висновків для медицини. Зокрема, окремі вище згаданої тези про порушення ритмічності як початку патологічного процесу, дані хронобіології змінюють погляд на поняття фізіологічної норми: якщо раніше вона вважалась статичною, то сьогодні фізіологічна норма розглядається динамічно, як така, що володіє власними ритмічними коливаннями.

Важливим аспектом медичного розгляду біологічного часу в контексті проблеми зв’язку патологічного процесу зі змінами ритму є хронотерапія. Адже прогрес людства, пов'язаний із поступовим звільненням людини від впливу сил природи, тісно пов'язаний із стисканнями та інтенсифікацією часу в житті людини та суспільства, що веде до порушень часової структури життя (нерегулярний образ життя, вживання снодійного і транквілізаторів, зміна денної та нічної змін на роботі). Хронотерапія розуміється як відновлення нормальної часової структури відповідно до біоритмічної типології людей, та тісно пов’язується із хронофармакологією.

Найбільш складним є соціальний час, оскільки він діє у відкритій, саморегульованій стихійній макросистемі – суспільстві. Соціальний простір конструюється завдяки двом важливим факторам – владі та комунікації. Влада розміщує індивідів по горизонталі та по вертикалі соціальної ієрархії (рівень доходу, соціальний статус, якість життя тощо). Чим більше вплив здійснює індивід на інших, тим вище він від них у соціальному просторі.

Комунікація ж розмежовує простір на соціально близький та соціально далекий. Ці поняття визначаються критерієм практичних інтересів індивіда та його діяльністю, і не завжди залежать від фізичного простору. Комунікативна взаємодія може бути справжня (поширюється на близьких людей) та функціональна (поширюється на інших членів соціального простору, мета взаємодії з якими – обмін послугами).

Безпосереднє оточення в соціальному просторі складає досяжна сфера реальності, доступна безпосередній діяльності, яка піддається видозмінам з боку індивіда, що в ній присутній. Тут все уявляється впорядкованим та зрозумілим.

Далекі ж зони соціального простору не пов’язані з повсякденною діяльністю, в ньому індивід не має практичного інтересу. Тому зазвичай він прагне уникати виходу в такі соціальні зони.

Поруч з владою та комунікацією в соціальному просторі та часі з’являється третій важливий фактор – інтерсуб’єктивність. В її контексті світ уявляється мені не моїм власним, а таким, що я його розділяю з іншими людьми. На основі інтерсуб’єктивності разом з іншими людьми у мене формується відчуття спільної реальності та спільного простору, в якому живуть усі його учасники.

Соціальний час конституюється із спілкування з попередниками, сучасниками та нащадками. Складність такого спілкування полягає в тому, що попередники залишили на цей світ як певне послання, однак відповісти на нього ми не можемо; в свою чергу, ми залишаємо послання наступникам, відповіді від яких ми не чекаємо. Тобто, соціальний час – символічний.

Соціальний простір і час конструюють весь комплекс суспільно-історичного досвіду тієї чи іншої епохи, що дозволяє говорити про їх відносність. Так, для суспільств із міфологічним способом мислення час розуміється циклічно, а простір розмічається згідно уявлень про сакральність та божественну природу світу. Суспільства ж, де панує релігія та наука, в цілому розглядають час як лінійне розгортання подій, де наявний початок та кінець. Простір же інтерпретується як протяжність, позбавлена сакральних вимірів.

Соціальний час неоднорідний, процеси в різних сферах життя відбуваються з різною швидкістю; в ньому одночасно співіснує минуле (як історична пам’ять), теперішнє (як простір-час конкретної епохи, в яку «вбудовує» себе суспільство), майбутнє (як мета розвитку соціуму). Соціальний простір опосередкований знаково-інформаційними системами, що діють в суспільстві (розвиток техніки, комунікацій тощо). Прикметна особливість соціального простору та часу – тенденція до «стискання», що найбільш помітно в ХХІ столітті, столітті інформації та комунікацій. Якщо раніше епохи тривали мільйони років, а фундаментальні зміни займали тисячі років, то сьогодні ми спостерігаємо велику густину подій на невеликому відрізку часу (роки, місяці, а то й дні).

Отже, багатоманітність форм простору і часу показують усю складність онтологічної проблематики, та дозволяє говорити про багатовимірність та багатокомплексність світу, в якому ми живемо. Часто реальність охоплює набагато більшу область, аніж просто матерія чи фізичні величини.

 

– Конец работы –

Эта тема принадлежит разделу:

ФІЛОСОФІЯ

Зміст... Передмова...

Если Вам нужно дополнительный материал на эту тему, или Вы не нашли то, что искали, рекомендуем воспользоваться поиском по нашей базе работ: Простір і час як форми буття.

Что будем делать с полученным материалом:

Если этот материал оказался полезным ля Вас, Вы можете сохранить его на свою страничку в социальных сетях:

Все темы данного раздела:

ФІЛОСОФІЯ
Автор: Воронюк О. Л., кандидат філософських наук, голова циклової методичної комісії соціально-економічних дисциплін Житомирського базового фармацевт

Передмова
  Гуманізація науки та інтеграція гуманітарного знання в умовах глобалізації та фундаментальної нестабільності суспільно-історичних процесів ставить перед дисциплінами гуманітарного ц

Світогляд, його структура та історичні типи.
  Людина є соціоприродною істотою, єдністю біологічного та духовного начал. Тому вона вкорінена в життя не лише тілом, а й духом. Людина не просто біологічно функціонує («виживає») у

Філософія як специфічний тип світогляду.
  Сам термін «філософія» має давньогрецьке коріння і походить від двох слів – «філео» - «любов» та «софія» – «мудрість», тобто, «філософія» означає «любов до мудрості». Вперше цей тер

Філософія та медицина.
  Будучи загальним полем будь-якого знання, філософія виступає основою теоретичної медицини. Вона ставить перед собою ряд фундаментальних для наук про людину проблем: · що є

Філософія Стародавньої Індії.
  Наприкінці ІІ – на початку І тисячоліття нашої ери провідною філософсько-релігійною течією стародавньої Індії був брахманізм – світогляд арійських племен, що був викладений у

Філософія Стародавнього Китаю.
  Поява та розвиток філософських вчень Китаю датується VІ – ІІІ ст. до н.е. У цей період відбувався процес об’єднання дрібних царств в одну могутню державу, тому філософська думка тог

Загальні особливості філософії Середньовіччя.
  Філософія Середньовіччя, зберігши деякі елементи античної філософії, по-новому розгорнула коло проблем, спираючись на християнський світогляд, що утверджувався в тогочасній Європі.

Середньовічні патристика та схоластика.
  Філософія отців церкви, або патристика сформувалась разом із становленням християнства у Західній та Східній Європі. Держави, що утворились на території зруйнованої Римської

Філософія епохи Відродження.
  Епоха Відродження знаменується розвитком промисловості, торгівлі, мореплавання, військової справи, тобто розвитком матеріального виробництва, а отже, розвитком техніки, природознавс

Загальні особливості філософії Нового Часу. Становлення модерну.
  Епоха Нового Часу (кінець ХV ст. – сер. ХХ ст) – це епоха утвердження капіталістичного способу виробництва в економіці. В сфері знання – це період торжества інструментального розуму

Емпіризм та раціоналізм. Проблема методу.
  Першим філософом Нового часу вважається англійський філософ Френсіс Бекон (1561 – 1626) “Новий Органон”, “Про гідність і примноження наук”. За Беконом, головне покликання філ

Просвітництво як базова стратегія філософії Нового Часу.
  Епоха модерну, зародившись з доби Відродження, свого філософського апогею досягла в Просвітництві, з яким модерн часто ототожнюють. Саме Просвітництво стало тим проектом переходу ві

Французький матеріалізм ХVІІІ століття.
  Безпосередньо з Просвітництва та сцієнтистської орієнтації модерну виріс французький матеріалізм, який вперше чітко висунув та обґрунтував фундаментальну для європейської філософії

Філософія як антропологія: Людвіг Фейєрбах.
Німецька класична філософія є апогеєм філософії модерну, її вершиною та її завершенням. Саме представники цього історичного етапу розвитку філософії радикалізували та довели до межі те коло проблем

Теорія пізнання та етика Іммануїла Канта.
Іммануїл Кант (1724 – 1804) – найвидатніший філософ XVIII ст., родоначальник німецької класичної філософії. Філософія І. Канта є своєрідною системою “критик”, у яких досліджуються головні зд

Науковчення» Йогана Готліба Фіхте.
Йоганн Готліб Фіхте (1762 – 1814). Автор праць “Про поняття науковчення, або так званої філософії”, “Основи загального науковчення”, «Про призначення людини». Філософію Фіхте можна охарактер

Об’єктивний ідеалізм Георга Вільгельма Фрідріха Гегеля.
  Філософія Георга Вільгельма Фрідріха Гегеля («Феноменологія духу», «Філософія природи», «Енциклопедія філософських наук») (1770-1831) знаменує собою поворот в історії філософ

Філософія як антропологія: Людвіг Фейєрбах.
Філософія Людвіга Андреаса Фейєрбаха (1804-1872) («До критики філософії Гегеля», «Сутність християнства») – це закінчення класичної німецької філософії та окреслення проблематики некласичної

Криза раціоналізму. Становлення ірраціоналістичної філософії. Волюнтаризм А.Шопенгауера.
  Початок ХІХ століття у філософському плані характеризується панування системи об’єктивного ідеалізму Г.Гегеля, згідно якого в основі світу – саморозвиток Абсолютної ідеї. У цій діал

Екзистенціальна філософія С. К’єркегора.
Не менш радикальним противником гегелівського ідеалізму був датський теолог Сьорен К’єркегор (1813-1855) («Страх і трепет», «Або-Або», «Хвороба до смерті»). Головний аргумент, що протиставля

Філософія марксизму.
Філософія марксизму формується у 30-40 і рр. ХІХ століття і пов’язується з іменами К.Маркса та Ф.Енгельса. Маючи своїм джерелом німецьку класичну філософію (зокрема, філософію та діалектику Гегеля,

Фрідріх Ніцше та кінець модерну.
Філософія Фрідріха Ніцше (1844-1900) («По той бік добра і зла», «Так казав Заратустра», «Антихристиянин») є знаковою з точки зору процесу завершення модерну. Для Ніцше філософія, починаючи з платон

Становлення та розвиток психоаналізу.
З. Фрейд – засновник психоаналізу. Психоаналіз є одним із варіантів посткласичної філософії, в якій знайшла відображення криза філософії модерну. Мова йде, передусім,

Екзистенціалізм: загальна характеристика.
Екзистенціалізм, або філософія існування - одна з найпопулярніших і впливовіших течій сучасної думки. Екзистенціалізм сформувався в першій половині XX століття і, як і психоаналіз, відобразив трагі

Філософська антропологія ХХ століття.
Як особливий напрям досліджень, що цілеспрямовано вивчають проблему суті і структури суті людини, філософська антропологія виникла в 20-х роках ХХ століття. Це було обумовлено пильним інтересом філ

Філософська герменевтика.
Герменевтика – дисципліна, що займається проблемами інтерпретації та розуміння. Сама назва походить від імені давньогрецького бога Гермеса, який розтлумачував смертним волю богів. Філософськ

Структуралізм.
Загальна характеристика. Структуралізм як філософський напрям бере свій початок від 30-х років ХХ століття, коли він починає оформлюватись у мовознавстві. В цей час великої популярності набу

Постмодернізм як стан сучасного філософського знання.
  Сам термін «постмодерн» з'явився ще у 60-ті роки для позначення новацій у архітектурі, літературі й мистецтві, а також у технологічній, соціально-економічній, політичній сферах.

Поняття онтології. Проблема субстанції.
Однією з основних галузей філософського знання виступає онтологія (з гр. «онтос» - суще, «логос» - слово, закон, вчення). Тобто, онтологія – галузь філософського знання, що досліджує найз

Буття як філософська категорія. Основні форми буття.
Категорія буття є найзагальнішою категорією філософії і охоплює собою суще у всіх його проявах, властивостях і можливостях. В цьому контексті перед онтологією стоїть завдання виявити та описати осн

Рух як атрибут буття. Рух та розвиток.
Проблема співіснування єдиного та множинного виводить на два важливих поняття онтології – руху та розвитку. Філософія здавна запитувала про характер буття – органи чуття говорять нам про його плинн

Проблема детермінізму в філософії.
  Загальність руху та розвитку виводить на ще одну проблему онтології – проблему причинності. Якщо все знаходить в русі та безперервній зміні, чи значить це, що світ знаходиться у від

Поняття, основні категорії гносеології.
Поруч із одвічним філософським питанням – що є буття? – існує й інше – що є істина? Невипадково ці питання пов’язані між собою, адже пізнання навколишнього світу, як і самопізнання – основне завдан

Основні форми пізнання.
Процес пізнання відбувається на двох основних рівнях, на кожному з яких присутні певні форми пізнання – чуттєве та раціональне пізнання. Чуттєве пізнання – це пізнання на основі органів чу

Поняття, ознаки, види істини. Критерії істини.
Проблема істини складає серцевину гносеологічної проблематики. Суперечливість та складність даної проблеми робить неможливим дати єдино вірне визначення істини та її критеріїв. В класичній

Наука як основна форма пізнання.
В процесі пізнання людство виробило специфічну сферу духовно-практичної діяльності, яка за мету ставить отримання істинного знання. Це наука. З філософської точки зору наука розглядається в трьох а

Специфіка медичного пізнання.
  Специфіка медичного пізнання проявляється передусім в широкому колі проблем, які ставить перед собою медицина. Широта її пізнавальних запитів поширюється від молекулярного рівня мор

Поняття та основні принципи діалектики.
Однією з основних функцій філософії є методологічна функція – філософія виступає як загальна методологія окремих наук; філософія постачає їх найзагальнішими методами пізнання, які конкретизуються в

Основні закони діалектики та їх застосування в медицині.
Ядро матеріалістичної діалектики – закони, адже саме виявлення законів (сталих, повторюваних зав’язків між предметами, явищами та подіями дійсності) і є завданням науки. Закони діалектики дають від

Характеристика основних категорій діалектики.
  Категорії діалектики – найзагальніші поняття, що відображають в своєму змісті закономірності розвитку дійсності. Окрім цього, в них знаходить відображення стан розвитку знання про с

Основні підходи до вирішення проблеми свідомості у філософії.
Однією з найбільших проблем філософії та науки на протязі усієї її історії є проблема свідомості, її походження, статусу, специфіки, природи. Цю проблематику зумовила якісна відмінність від інших я

Роль процесу відображення у процесі формування свідомості.
  Згідно концепції відображення, свідомість є властивістю високоорганізованої матерії - головного мозку людини. Виникнувши в результаті тривалої еволюції живого, мозок людини є вінцем

Основні властивості свідомості. Проблема ідеальності свідомості. Свідомість і мова.
  Спираючись на розгляд основних концепцій свідомості та на основні положення концепції відображення, можна дати таке визначення свідомості. Свідомість є пов'язана з діяль

Структура свідомості та її функції.
  Будучи складним інтегральним феноменом, свідомість можна структурувати за різноманітними ознаками. 1. За носієм: індивідуальна та колективна. Відношення між ними суп

Слово як лікувальний фактор. Сутність та місце психотерапії в сучасній медицині.
Діалогічний характери свідомості, детермінація останньої соціальними чинниками ставить перед медициною проблему можливості впливу на свідомість людини з боку іншої свідомості. Оскільки свідомість н

Людина як предмет філософського осмислення. Особливості медичної антропології.
  Головним питанням філософії, яке сумує усі існуючі та водночас розгортає їх в полі філософського запитування, зрештою є питання: «Що таке людина?» Сама філософія як феномен культури

Людина як біосоціальна істота. Поняття та типи особистості.
  Однією з вирішальних дихотомій, що характеризують людину, є дихотомія біологічне/соціальне. Як тіло, як біологічний механізм людина вкорінена в природу, однак в повному смислі вона

Проблема сенсу життя, смерті та безсмертя людини в контексті медицини та філософії.
  Людина – єдина істота, яка усвідомлює, що помре. Чим же виступає смерть в контексті філософствування про людину? Передусім, смерть співвідноситься з життям. З біологічної т

Суспільство як предмет філософського осмислення.
Найвищою формою організації живого, складною суперсистемою із багатоманіттям типів зв’язків виступає суспільство. Багатогранність та складність даного феномена підтверджується тим, що суспільство є

Типи суспільств.
  Розглядаючи суспільство в контексті історичного розвитку, сьогодні доцільно говорити про три типи суспільств – традиційне, індустріальне (модерн), постіндустріальне (постмодерн). Та

Суспільне виробництво.
Суспільне виробництво – форма взаємодії суспільства і природи, що спрямована на перетворення предметів природи і створення матеріальних і духовних продуктів відповідно до інтересів та потреб люд

Філософське осмислення історії. Моделі історичного процесу.
  Хронологічне розгортання часу та зміна структурних елементів суспільства ставить перед філософією проблему історії. Дана проблематика, як і в інших галузях філософського знання, кон

Проблема суб’єкта суспільно-історичного процесу.
  У соціальній філософії та філософії історії одним із основних питань є питання суб’єкта суспільно-історичного розвитку. Простіше кажучи: хто творить історію реально? Такими суб’єкта

Проблема здоров’я та хвороби у філософії та медицині.
  Як базова категорія медицини, здоров’я завжди було в центрі медичного дискурсу усіх епох. Антична епоха розглядала здоров’я в контексті найвищого блага античного світорозуміння – кр

Філософські аспекти сучасної медицини. Соціально-біологічний та психосоматичний підходи.
  Актуальність поняття здоров’я, його збереження та розвитку знаходиться сьогодні в центрі не лише медичних дисциплін, що підтверджує важливість даного феномена, не лише в індивідуаль

Медична етика, її принципи. Біоетика.
  Під етикою у філософії розуміють дисципліну, предметом вивчення якої є мораль. Враховуючи специфічний статус та роль медика в суспільстві, етичні принципи його діяльності стають нар

Евтаназія як головна проблема сучасної біоетики.
  Швидкий розвиток реаніматології та анестезіології призвів до розмивання понять «життя» та «смерть», і, поєднавшись із гуманізацією медицини, зростання ролі пацієнта та його прав у м

Медицина Стародавньої Індії та Китаю.
Основним джерелом індійської медицини виступає ведична література, в якій загалом знаходяться дані з 27 наук. Найважливішими письмовими джерелами, що стосуються медицини, були Аюрведа і Самх

Становлення та розвиток античної медицини.
  Загалом, антична медицина, як і філософія, відрізняється від східної, більшою схильністю до науковості, споглядальності, вилученні з медицини надприродних явищ, проблем та сутностей

Медицина доби Середньовіччя та Відродження.
  Розвиток медицини в Середньовіччі позначений боротьбою двох суперечливих тенденцій – тенденцією до накопичення емпіричних (досвідних знань), а, відповідно, відходом від умоглядних о

Медицина в епоху Нового Часу.
  Раціоналізація та сцієнтизація знання, що виступає як один з фундаментів техногенної цивілізації, в епоху Нового Часу стали провідною тенденцією в розвитку науки, в тому числі й у м

Хотите получать на электронную почту самые свежие новости?
Education Insider Sample
Подпишитесь на Нашу рассылку
Наша политика приватности обеспечивает 100% безопасность и анонимность Ваших E-Mail
Реклама
Соответствующий теме материал
  • Похожее
  • Популярное
  • Облако тегов
  • Здесь
  • Временно
  • Пусто
Теги