Основні закони діалектики та їх застосування в медицині. - раздел Философия, ФІЛОСОФІЯ Ядро Матеріалістичної Діалектики – Закони, Адже Саме Виявлення Законів (Стали...
Ядро матеріалістичної діалектики – закони, адже саме виявлення законів (сталих, повторюваних зав’язків між предметами, явищами та подіями дійсності) і є завданням науки. Закони діалектики дають відповідь на три фундаментальні питання:
1. Джерело розвитку.
2. Характер розвитку.
3. Напрям розвитку.
1. Закон єдності та боротьби протилежностей. Діалектичні протилежності - це такі частини, моменти, сили, властивості, тенденції зміни об’єкту, які залежать один від одного, взаємообумовлюють існування один одного, однак при цьому мають зворотну спрямованість по відношенню один до одного та взаємозаперечують себе під час боротьби. Наприклад – притягування та відштовхування, суперечності біологічних процесів (асиміляція та дисиміляція, спадковість та мінливість). В процесі взаємодії між протилежностями утворюється суперечність, в результаті якої одна з протилежностей відіграє руйнівну, деструктивну функцію, а інша – конструктивну, творчу (співвідношення процесів асоціації та дисоціації в хімічних реакціях, перевага індивідуальної мінливості над консервативністю спадковості в розвитку організмів). Таким розподілом функцій задається вектор розвитку та закладаються основи нових суперечностей.
Тим самим розвиток постає як процес виникнення, зростання, загострення і вирішення протиріч, серед яких визначальну роль грають внутрішні суперечності даного предмету або процесу. Саме вони і виступають як вирішальне джерело, рушійною силою їх розвитку.
Джерелом розвитку в живій природі є боротьба за існування, яка являє собою множину суперечностей між протилежностями: між особами виду та середовищем, міжвидові та внутрішньовидові суперечності. Рушійною ж силою, фактором еволюції витупає мутаційний процес, популяційні хвилі, ізоляція, природній відбір.
Однією з найважливіших суперечностей медицини, а, отже, і джерелом її розвитку є суперечність між знанням сутності хвороби, знанням в загальному більшості патологічних процесів та відсутності знання конкретних механізмів виникнення хвороби та її лікування. Всі процеси, що відбуваються в організмі, наглядно ілюструють дію даного закону. Так, запалення є складним та суперечливим процесом, який одночасно може бути не лише патологічним, а й захисним, корисним для організму. При цьому позитивна роль даного процесу може перейти в свою протилежність.
Під час хвороби в організмі протидіють дві сторони – патогенез (механізм зародження та розвитку хвороби) та саногенез (комплекс захисних механізмів, спрямованих на відновлення порушеної саморегуляції організму). Обумовлюючи внутрішню суперечливість хвороби, вони одночасно пов’язані один з одним та заперечують один одного.
2. Закон взаємного переходу кількісних та якісних змін. Даний закон конкретизує перший та виявляє нові аспекти розвитку, передусім в діалектиці кількісних та якісних змін.
Якість – характеристика предмету, завдяки якій він є саме цим, а не іншим предметом. Якість стосується не окремих властивостей, а відображає в загальному специфіку предмета в цілому або ж його певну сторону як синтез окремих властивостей чи характеристик. Тобто, якість – це стійка внутрішня визначеність предмету. Без якості предмет не може існувати таким, який він є. Кількість же є такою визначеністю предмета, завдяки якій її можна розділити на окремі частини і зібрати їх воєдино. Суттєва ознака кількості – однорідність (схожість, подібність). Кількісні зміни не так пов’язані з існування предмета, як якісні, кількісна зміна не відразу і не завжди веде до зміни чи знищення предмета.
Взаємозв’язок кількісної та якісної визначеності предмета показує категорія міри – це якісно визначена кількість. Міра - кількісні межі існування даної якості, інтервал, всередині якого кількісні зміни не викликають якісних змін.
З категорією міри в медицині тісно пов’язана категорія норми. Норма – це біологічний оптимум живої системи, інтервал нормального функціонування її; оптимум – стійке функціонування живої системи без включення додаткових засобів для забезпечення її стійкого стану.
Відповідно, суперечності в протилежностях виникають тоді, коли процес кількісних змін призводить до порушення міри предмета, а, відповідно, до появи нової якості, яка, в свою чергу, передбачає нову кількість та нову міру. Так, в неорганічній природі точками переходу (порушенням міри) є точки плавлення (затвердіння), точки сублімації, перекристалізації, точки алотропічних переходів (так, графіт та алмаз – різні алотропічні стани вуглецю) що відносяться до фазових перетворень речовини. Межами міри є критична температура в явищах надпровідності, критична маса при ядерних реакціях тощо.
Для розвитку в контексті цього закону суттєві не будь-які зміни, а незворотні кількісні та якісні зміни. При цьому в розвиток вносять вклад ті незворотні якісні зміни, що не просто заперечують старий стан, а забезпечують наступність із старою якістю та синтез нового.
Процес появи нової якості виражається категорією стрибка. Форми стрибка різноманітні і можуть відбуватись поступово, як зміна цілого через окремі елементи системи (якісні зміни видів рослин і тварин), так і докорінна зміна всієї системи в цілому (перетворення одних елементарних часток в інші, мітоз в біології, революція в історії).
Поступове накопичення кількісних змін (ступеня і темпів розвитку предмету, числа його елементів, порядку їх зв'язків, просторових розмірів та ін.) в певний момент часу необхідно приводить до якісних перетворень предмету (стрибку), до виникнення нового предмету, нової якості. Остання у свою чергу надає зворотну дію на характер і темпи кількісних змін (наприклад, перетворення одних хімічних елементів на інших залежно від зміни величини заряду ядра атома і тому подібне).
На основі пізнання якісної своєрідності хвороби проводиться диференціальний діагноз захворювання. Якісна специфіка хвороби лежить в основі нозологічної класифікації захворювань. Поступовість якісних та кількісних змін виражається в існування проміжкових станів – так, між здоров’ям та хворобою спостерігаються багато чисельні перехідні стани, які називаються субклінічними.
Для лікаря суттєву роль грає закономірність – кількісні зміни безперервні, якісні перервні. Наприклад, безперервне накопичення токсичних з’єднань в організмі, досягнувши певного кількісного рівня, веде до декомпенсації функціональної системи та розвитку якісно нового клінічного стану (кома, смерть).
3. Закон заперечення заперечення виражає спрямованість, спадкоємність розвитку та його форму. Найважливішою категорією закону є категорія «заперечення», що виражає: а) процес знищення предмету в результаті дії переважно зовнішніх сил і чинників, тобто, припинення існування даного предмету як цілісної системи, кінець його розвитку (зовнішнє, «видиме» заперечення, деструкція); б) самозаперечення як внутрішній момент розвитку з утриманням позитивного змісту заперечуваного («зняття»). В процесі розвитку обидва види заперечення тісно взаємопов'язані, але визначальну роль зрештою грає внутрішнє заперечення.
Даний закон показує складність та суперечливість процесу розвитку. Останній виступає не як лінійний одномірний процес, пояснюючи виникнення новизни в процесі розвитку. Нове виникає не на «пустому» місці, а я заперечення старої якості, однак не знищуючи стару, а зберігаючи її на новому етапі розвитку. Так, епоха античності космоцентрична, епоха Середньовіччя, заперечуючи античність теоцентрична, однак водночас зберігає елементи античності в собі (філософія Аристотеля та Платона). Епоха ж Відродження заперечує і античність і Середньовіччя, однак залишає їх проблематику (космо- та теоцентризм), однак в новому, «знятому» вигляді (пантеїзм, антропоцентризм).
Заперечення заперечення також виступає фактором, який створює специфіку часу розвитку. Оскільки розвиток виступає як процес одночасно і висхідний і низхідний, тому і минуле, теперішнє та майбутнє, на розташовуються одне після одного і не змінюють один одного, навпаки, вони пронизують та взаємообумовлюють один одного. В певному сенсі, минуле, теперішнє та майбутнє співіснують в єдиному часовому вимірі. В діалектичному розвитку має місце не просто відхід майбутнього від минулого, а їх суперечливе зімкнення; і чим вища форма розвитку, тим ширше захоплення пройдених етапів. Тому показником рівня розвитку слугує не лише новизна, а й здатність зберігати «зняте» старе. Тобто, даний закон не визнає абсолютної перервності у розвитку, а показує принципову відкритість та незавершеність розвитку як такого; кінець одного циклу стає початком нового і процес в цілому отримує форму нескінченної спіралі, яка поєднує в собі рух по колу та висхідний рух.
Все темы данного раздела:
ФІЛОСОФІЯ
Автор:
Воронюк О. Л., кандидат філософських наук, голова циклової методичної комісії соціально-економічних дисциплін Житомирського базового фармацевт
Передмова
Гуманізація науки та інтеграція гуманітарного знання в умовах глобалізації та фундаментальної нестабільності суспільно-історичних процесів ставить перед дисциплінами гуманітарного ц
Світогляд, його структура та історичні типи.
Людина є соціоприродною істотою, єдністю біологічного та духовного начал. Тому вона вкорінена в життя не лише тілом, а й духом. Людина не просто біологічно функціонує («виживає») у
Філософія як специфічний тип світогляду.
Сам термін «філософія» має давньогрецьке коріння і походить від двох слів – «філео» - «любов» та «софія» – «мудрість», тобто, «філософія» означає «любов до мудрості». Вперше цей тер
Філософія та медицина.
Будучи загальним полем будь-якого знання, філософія виступає основою теоретичної медицини. Вона ставить перед собою ряд фундаментальних для наук про людину проблем:
· що є
Філософія Стародавньої Індії.
Наприкінці ІІ – на початку І тисячоліття нашої ери провідною філософсько-релігійною течією стародавньої Індії був брахманізм – світогляд арійських племен, що був викладений у
Філософія Стародавнього Китаю.
Поява та розвиток філософських вчень Китаю датується VІ – ІІІ ст. до н.е. У цей період відбувався процес об’єднання дрібних царств в одну могутню державу, тому філософська думка тог
Загальні особливості філософії Середньовіччя.
Філософія Середньовіччя, зберігши деякі елементи античної філософії, по-новому розгорнула коло проблем, спираючись на християнський світогляд, що утверджувався в тогочасній Європі.
Середньовічні патристика та схоластика.
Філософія отців церкви, або патристика сформувалась разом із становленням християнства у Західній та Східній Європі. Держави, що утворились на території зруйнованої Римської
Філософія епохи Відродження.
Епоха Відродження знаменується розвитком промисловості, торгівлі, мореплавання, військової справи, тобто розвитком матеріального виробництва, а отже, розвитком техніки, природознавс
Загальні особливості філософії Нового Часу. Становлення модерну.
Епоха Нового Часу (кінець ХV ст. – сер. ХХ ст) – це епоха утвердження капіталістичного способу виробництва в економіці. В сфері знання – це період торжества інструментального розуму
Емпіризм та раціоналізм. Проблема методу.
Першим філософом Нового часу вважається англійський філософ Френсіс Бекон (1561 – 1626) “Новий Органон”, “Про гідність і примноження наук”. За Беконом, головне покликання філ
Просвітництво як базова стратегія філософії Нового Часу.
Епоха модерну, зародившись з доби Відродження, свого філософського апогею досягла в Просвітництві, з яким модерн часто ототожнюють. Саме Просвітництво стало тим проектом переходу ві
Французький матеріалізм ХVІІІ століття.
Безпосередньо з Просвітництва та сцієнтистської орієнтації модерну виріс французький матеріалізм, який вперше чітко висунув та обґрунтував фундаментальну для європейської філософії
Філософія як антропологія: Людвіг Фейєрбах.
Німецька класична філософія є апогеєм філософії модерну, її вершиною та її завершенням. Саме представники цього історичного етапу розвитку філософії радикалізували та довели до межі те коло проблем
Теорія пізнання та етика Іммануїла Канта.
Іммануїл Кант (1724 – 1804) – найвидатніший філософ XVIII ст., родоначальник німецької класичної філософії. Філософія І. Канта є своєрідною системою “критик”, у яких досліджуються головні зд
Науковчення» Йогана Готліба Фіхте.
Йоганн Готліб Фіхте (1762 – 1814). Автор праць “Про поняття науковчення, або так званої філософії”, “Основи загального науковчення”, «Про призначення людини». Філософію Фіхте можна охарактер
Об’єктивний ідеалізм Георга Вільгельма Фрідріха Гегеля.
Філософія Георга Вільгельма Фрідріха Гегеля («Феноменологія духу», «Філософія природи», «Енциклопедія філософських наук») (1770-1831) знаменує собою поворот в історії філософ
Філософія як антропологія: Людвіг Фейєрбах.
Філософія Людвіга Андреаса Фейєрбаха (1804-1872) («До критики філософії Гегеля», «Сутність християнства») – це закінчення класичної німецької філософії та окреслення проблематики некласичної
Криза раціоналізму. Становлення ірраціоналістичної філософії. Волюнтаризм А.Шопенгауера.
Початок ХІХ століття у філософському плані характеризується панування системи об’єктивного ідеалізму Г.Гегеля, згідно якого в основі світу – саморозвиток Абсолютної ідеї. У цій діал
Екзистенціальна філософія С. К’єркегора.
Не менш радикальним противником гегелівського ідеалізму був датський теолог Сьорен К’єркегор (1813-1855) («Страх і трепет», «Або-Або», «Хвороба до смерті»). Головний аргумент, що протиставля
Філософія марксизму.
Філософія марксизму формується у 30-40 і рр. ХІХ століття і пов’язується з іменами К.Маркса та Ф.Енгельса. Маючи своїм джерелом німецьку класичну філософію (зокрема, філософію та діалектику Гегеля,
Фрідріх Ніцше та кінець модерну.
Філософія Фрідріха Ніцше (1844-1900) («По той бік добра і зла», «Так казав Заратустра», «Антихристиянин») є знаковою з точки зору процесу завершення модерну. Для Ніцше філософія, починаючи з платон
Становлення та розвиток психоаналізу.
З. Фрейд – засновник психоаналізу. Психоаналіз є одним із варіантів посткласичної філософії, в якій знайшла відображення криза філософії модерну.
Мова йде, передусім,
Екзистенціалізм: загальна характеристика.
Екзистенціалізм, або філософія існування - одна з найпопулярніших і впливовіших течій сучасної думки. Екзистенціалізм сформувався в першій половині XX століття і, як і психоаналіз, відобразив трагі
Філософська антропологія ХХ століття.
Як особливий напрям досліджень, що цілеспрямовано вивчають проблему суті і структури суті людини, філософська антропологія виникла в 20-х роках ХХ століття. Це було обумовлено пильним інтересом філ
Філософська герменевтика.
Герменевтика – дисципліна, що займається проблемами інтерпретації та розуміння. Сама назва походить від імені давньогрецького бога Гермеса, який розтлумачував смертним волю богів. Філософськ
Структуралізм.
Загальна характеристика. Структуралізм як філософський напрям бере свій початок від 30-х років ХХ століття, коли він починає оформлюватись у мовознавстві. В цей час великої популярності набу
Постмодернізм як стан сучасного філософського знання.
Сам термін «постмодерн» з'явився ще у 60-ті роки для позначення новацій у архітектурі, літературі й мистецтві, а також у технологічній, соціально-економічній, політичній сферах.
Поняття онтології. Проблема субстанції.
Однією з основних галузей філософського знання виступає онтологія (з гр. «онтос» - суще, «логос» - слово, закон, вчення). Тобто, онтологія – галузь філософського знання, що досліджує найз
Буття як філософська категорія. Основні форми буття.
Категорія буття є найзагальнішою категорією філософії і охоплює собою суще у всіх його проявах, властивостях і можливостях. В цьому контексті перед онтологією стоїть завдання виявити та описати осн
Рух як атрибут буття. Рух та розвиток.
Проблема співіснування єдиного та множинного виводить на два важливих поняття онтології – руху та розвитку. Філософія здавна запитувала про характер буття – органи чуття говорять нам про його плинн
Проблема детермінізму в філософії.
Загальність руху та розвитку виводить на ще одну проблему онтології – проблему причинності. Якщо все знаходить в русі та безперервній зміні, чи значить це, що світ знаходиться у від
Простір і час як форми буття.
Формою, в якій нам даний світ, наше «Я» та «Я» інших людей, виступає простір та час. Без них онтологічна проблематика не могла б навіть бути поставлена.
У філософії та науці існували різно
Поняття, основні категорії гносеології.
Поруч із одвічним філософським питанням – що є буття? – існує й інше – що є істина? Невипадково ці питання пов’язані між собою, адже пізнання навколишнього світу, як і самопізнання – основне завдан
Основні форми пізнання.
Процес пізнання відбувається на двох основних рівнях, на кожному з яких присутні певні форми пізнання – чуттєве та раціональне пізнання.
Чуттєве пізнання – це пізнання на основі органів чу
Поняття, ознаки, види істини. Критерії істини.
Проблема істини складає серцевину гносеологічної проблематики. Суперечливість та складність даної проблеми робить неможливим дати єдино вірне визначення істини та її критеріїв.
В класичній
Наука як основна форма пізнання.
В процесі пізнання людство виробило специфічну сферу духовно-практичної діяльності, яка за мету ставить отримання істинного знання. Це наука. З філософської точки зору наука розглядається в трьох а
Специфіка медичного пізнання.
Специфіка медичного пізнання проявляється передусім в широкому колі проблем, які ставить перед собою медицина. Широта її пізнавальних запитів поширюється від молекулярного рівня мор
Поняття та основні принципи діалектики.
Однією з основних функцій філософії є методологічна функція – філософія виступає як загальна методологія окремих наук; філософія постачає їх найзагальнішими методами пізнання, які конкретизуються в
Характеристика основних категорій діалектики.
Категорії діалектики – найзагальніші поняття, що відображають в своєму змісті закономірності розвитку дійсності. Окрім цього, в них знаходить відображення стан розвитку знання про с
Основні підходи до вирішення проблеми свідомості у філософії.
Однією з найбільших проблем філософії та науки на протязі усієї її історії є проблема свідомості, її походження, статусу, специфіки, природи. Цю проблематику зумовила якісна відмінність від інших я
Роль процесу відображення у процесі формування свідомості.
Згідно концепції відображення, свідомість є властивістю високоорганізованої матерії - головного мозку людини. Виникнувши в результаті тривалої еволюції живого, мозок людини є вінцем
Основні властивості свідомості. Проблема ідеальності свідомості. Свідомість і мова.
Спираючись на розгляд основних концепцій свідомості та на основні положення концепції відображення, можна дати таке визначення свідомості.
Свідомість є пов'язана з діяль
Структура свідомості та її функції.
Будучи складним інтегральним феноменом, свідомість можна структурувати за різноманітними ознаками.
1. За носієм: індивідуальна та колективна. Відношення між ними суп
Слово як лікувальний фактор. Сутність та місце психотерапії в сучасній медицині.
Діалогічний характери свідомості, детермінація останньої соціальними чинниками ставить перед медициною проблему можливості впливу на свідомість людини з боку іншої свідомості. Оскільки свідомість н
Людина як предмет філософського осмислення. Особливості медичної антропології.
Головним питанням філософії, яке сумує усі існуючі та водночас розгортає їх в полі філософського запитування, зрештою є питання: «Що таке людина?» Сама філософія як феномен культури
Людина як біосоціальна істота. Поняття та типи особистості.
Однією з вирішальних дихотомій, що характеризують людину, є дихотомія біологічне/соціальне. Як тіло, як біологічний механізм людина вкорінена в природу, однак в повному смислі вона
Проблема сенсу життя, смерті та безсмертя людини в контексті медицини та філософії.
Людина – єдина істота, яка усвідомлює, що помре. Чим же виступає смерть в контексті філософствування про людину?
Передусім, смерть співвідноситься з життям. З біологічної т
Суспільство як предмет філософського осмислення.
Найвищою формою організації живого, складною суперсистемою із багатоманіттям типів зв’язків виступає суспільство. Багатогранність та складність даного феномена підтверджується тим, що суспільство є
Типи суспільств.
Розглядаючи суспільство в контексті історичного розвитку, сьогодні доцільно говорити про три типи суспільств – традиційне, індустріальне (модерн), постіндустріальне (постмодерн). Та
Суспільне виробництво.
Суспільне виробництво – форма взаємодії суспільства і природи, що спрямована на перетворення предметів природи і створення матеріальних і духовних продуктів відповідно до інтересів та потреб люд
Філософське осмислення історії. Моделі історичного процесу.
Хронологічне розгортання часу та зміна структурних елементів суспільства ставить перед філософією проблему історії. Дана проблематика, як і в інших галузях філософського знання, кон
Проблема суб’єкта суспільно-історичного процесу.
У соціальній філософії та філософії історії одним із основних питань є питання суб’єкта суспільно-історичного розвитку. Простіше кажучи: хто творить історію реально? Такими суб’єкта
Проблема здоров’я та хвороби у філософії та медицині.
Як базова категорія медицини, здоров’я завжди було в центрі медичного дискурсу усіх епох. Антична епоха розглядала здоров’я в контексті найвищого блага античного світорозуміння – кр
Філософські аспекти сучасної медицини. Соціально-біологічний та психосоматичний підходи.
Актуальність поняття здоров’я, його збереження та розвитку знаходиться сьогодні в центрі не лише медичних дисциплін, що підтверджує важливість даного феномена, не лише в індивідуаль
Медична етика, її принципи. Біоетика.
Під етикою у філософії розуміють дисципліну, предметом вивчення якої є мораль. Враховуючи специфічний статус та роль медика в суспільстві, етичні принципи його діяльності стають нар
Евтаназія як головна проблема сучасної біоетики.
Швидкий розвиток реаніматології та анестезіології призвів до розмивання понять «життя» та «смерть», і, поєднавшись із гуманізацією медицини, зростання ролі пацієнта та його прав у м
Медицина Стародавньої Індії та Китаю.
Основним джерелом індійської медицини виступає ведична література, в якій загалом знаходяться дані з 27 наук. Найважливішими письмовими джерелами, що стосуються медицини, були Аюрведа і Самх
Становлення та розвиток античної медицини.
Загалом, антична медицина, як і філософія, відрізняється від східної, більшою схильністю до науковості, споглядальності, вилученні з медицини надприродних явищ, проблем та сутностей
Медицина доби Середньовіччя та Відродження.
Розвиток медицини в Середньовіччі позначений боротьбою двох суперечливих тенденцій – тенденцією до накопичення емпіричних (досвідних знань), а, відповідно, відходом від умоглядних о
Медицина в епоху Нового Часу.
Раціоналізація та сцієнтизація знання, що виступає як один з фундаментів техногенної цивілізації, в епоху Нового Часу стали провідною тенденцією в розвитку науки, в тому числі й у м
Новости и инфо для студентов