Людина як біосоціальна істота. Поняття та типи особистості.
Людина як біосоціальна істота. Поняття та типи особистості. - раздел Философия, ФІЛОСОФІЯ
Однією З Вирішальних Дихотомій, Що Характеризують Людину, Є Д...
Однією з вирішальних дихотомій, що характеризують людину, є дихотомія біологічне/соціальне. Як тіло, як біологічний механізм людина вкорінена в природу, однак в повному смислі вона здійснюється лише в соціальному середовищі. Тобто, людина виростає з природи, однак виділяється з неї. В цьому контексті народжуються дискусії про домінування одного з факторів у процесі формування людини – біологічного або соціального. Уникаючи крайнощів, раціональним буде стверджувати про взаємопроникність цих сфер людського буття одне в одне з вирішальним значенням соціального фактору, адже поза соціальним середовищем людина не може сформуватись як особистість.
Особливостями людини як біологічного організму є: прямоходіння, поліфункціоналність руки, стереоскопічний зір, великий об’єм головного мозку. Генетична програма, що визначає людину як організм фіксується як інформація в молекулах ДНК. Вона визначає ряд фундаментальних для онтогенезу (індивідуального розвитку) рис: расову належність; тип вищої нервової діяльності, індивідуальні особливості типу зросту, кольору волосся, форму обличчя, тривалість життя; тривалість життєвих періодів (дитинство, зрілість, старість). Біологічно визначається темперамент, окремі риси характеру, статеві та вікові властивості психіки, природні здібності (пам'ять, схильність до творчості).
Однак вирішальну роль у формуванні людини грає соціум. Тут людина актуалізується в особистість – специфічну соціальну якість, що поєднує в собі індивідуальні особливості та соціальні норми. Саме суспільство використовує біологічні особливості людини як індивіда, включаючи їх в систему існуючих соціальних правил життя (придушуючи одні та розвиваючи інші).
В конкретних науках, зокрема, в психології, існує ряд поглядів на структуру та специфіку особистості. Однією з найпоширеніших є структура особистості, розроблена К. Платоновим. Так, за ним структура особистості включає в себе ряд підструктур, кожна з яких характеризується співвідношенням біологічного та соціального:
1. Спрямованість особистості. Дана підструктура складається з переконань, світогляду, ідеалів, схильностей, бажань, прагнень. Біологічне тут витіснене соціальним, тому дана структура формується вихованням.
2. Досвід особистості. Сюди входять знання, вміння, навички. Як і в першій підструктурі вирішальну роль тут відіграє соціальний аспект, адже перелічені елементи формуються внаслідок навчання.
3. Особливості психічних процесів. До даної підструктури включаються: воля, почуття, сприйняття, мислення, емоції, пам'ять. Тут домінування соціального не так сильно виражене, більше того, вирішальну роль відіграє біологічна складова – генетично обумовлені властивості особистості.
4. Біопсихічні властивості. Це вихідна підструктура, на яку накладаються наступні: темперамент, статеві, вікові, патологічні властивості (схильність до певних хвороб). Переважає і є визначальним біологічний елемент в людині.
Домінуючим компонентом особистості виступає спрямованість – система стійких спонукань особистості, через які вона визначає активне відношення до світу та до себе. Спрямованість тісно пов’язана з активністю – здатністю особистості пристосовуватись до навколишнього середовища, змінювати його та себе на основі стійких інтересів, прагнень та переконань. Головним джерелом активності людини виступає потреба – усвідомлення та переживання людиною нужди в необхідному для життя та розвитку його організму та особистості. Базова характеристика потреб – їх ненаситність, звідси одна з головних суперечностей існування особистості – суперечність між безмежними потребами та обмеженими можливостями їх насичення.
Будучи складним біосоціальним механізмом, що формується в соціумі, людина характеризується багатоманітністю та градацією потреб. Поширеною є класифікація людських потреб американського психолога Абрахама Маслоу (т. зв. «піраміда Маслоу»).
1. Фізіологічні потреби. Найпотужніші, без задоволення яких особистість не здатна розвиватись (голод, спрага, статевий потяг).
2. Потреба в безпеці (стабільність, безпека, потреба звільнитись від страху, потреба в законі, порядку тощо). Виражається в прагненні особистості оточити себе звичними речами, людьми, звичним, буденним розпорядком життя, що виключає будь-яку невизначеність та хаос. Рідко проявляється в нормальних умовах, характерна для умов екстремальних – війни, революції, голод, економічні кризи тощо.
3. Потреба в належності та любові. Задоволення перших двох рівнів ставить людину на більш високий рівень задоволення – потреби бути важливим, значущим для інших, людина відчуває дискомфорт, тягар самотності. Звідси – прагнення до пошуку друзів, створення сім’ї тощо.
4. Потреба у визнанні. Людина потребує почуття могутності, поваги з боку інших; починає цінуватись престиж, репутація, що досягається в суспільстві. Відсутність задоволення такої потреби веде до розладу особистості (дисоціації), що породжує пригніченість, відчуття безпомічності, безпорадності, що викликає, наприклад, суїцидальні мотиви.
5. Потреба в самоактуалізації. Найвищий рівень. Навіть задовольнивши усі потреби, людина відчуває дискомфорт, який показує: людина ще не є тим, ким вона може бути. Самоактуалізація – це процес повної реалізації своїх потенцій, духовних, інтелектуальних сил та здібностей. Це прагнення до самобутності, самототожності (стати тим, ким ти є). Цього рівня досягає абсолютна меншість (порядку 1%).
Будучи поєднанням одиничного (індивідуального) та загального (соціального), особистість володіє рядом типових характеристик, що робить можливим типологію особистостей. Так, в медицині та психології ще від Гіппократа йде традиція ділити особистості за типом темпераменту (холерик, сангвінік, флегматик, меланхолік). Карл Густав Юнг запропонував поділ в залежності від спрямованості: інтроверти (самозосередженість, більша увага до внутрішнього світу) та екстраверти (спрямованість на зовнішній світ).
Соціальна типологія акцентує увагу на мінливості особистості в залежності від умов соціально-історичного розвитку. Так, марксистська філософія говорить про особистість первісного, рабовласницького, феодального, капіталістичного, комуністичного суспільства. За роллю та місцем в історії особистості бувають:
· рядові (основна маса будь-якого суспільства). Вони забезпечують єдність та стабільність суспільства, характеризується прагненням до одноманітності життя, впорядкованості та неприязню до нововведень;
· історичні – особистості, що вплинули на хід історії в різних сферах життя, безвідносно до оцінки їх впливу: політики (Олександр Македонський, Наполеон, Гітлер, Сталін), митці (Леонардо да Вінчі, Сальвадор Далі), науковці (Ломоносов, Галілей, Ньютон, Бор, Ейнштейн), філософи (Платон, І. Кант, Г. Гегель, Ф. Ніцше).
· видатні особистості – особистості, що своїми досягненнями вплинули на розвиток суспільства, його прогрес (Г. Галілей, Р. Декарт, А. Ейнштейн, Наполеон). В цьому аспекті, Адольф Гітлер є історичною, однак не видатною особистістю.
Особистість в контексті медичного пізнання. Головним в медичній теорії особистості виступає проблема особистості як об’єкта медичного впливу та аналізу. Ця проблема породжує ряд під проблем:
· уточнення самого поняття особистості в теоретичній та клінічній медицині як об’єкта дослідження та суб’єкта діяльності;
· встановлення факторів та причин руйнування особистості хворого;
· вияснення норми та патології в аналізі особистості хворого, програмування її корекції з урахуванням особистісної особливості хворого;
· відновлення духовної цілісності хворого.
На сьогодні медичний розріз проблеми особистості виступає актуальним в силу ряду обставин. Зокрема, кінець біологічної еволюції людини та перехід до еволюції культурної дозволила медицині сформулювати т.зв. «парадокс нервово-психічної еволюції людини» (С. Давиденков). Парадокс полягає в тому, що ослаблення природного відбору, контролю природи над людиною привело до поширення слабких, неврівноважених, інертних типів нервової системи. Дана інертність проявляється досить різноманітно: в нерішучості, постійних сумнівах, страхові перед новим, нав’язливих станах тощо. Більше того, схильність до інертності успадковується і приводить до патології, домінування негативних емоцій, таких як роздратованість, конфліктність, злобність тощо. Даний парадокс має значення не лише для медицини, а й для інших наук про людину. Так, він пояснює, чому із зростанням матеріального комфорту, в людині не зростає рівень комфорту «душевного», а такі поняття як надія, любов, співчуття позбавляються свого значення і просто не переживаються в усій повноті та різноманітті.
Розглядаючи особистість як складну багаторівневу біосоціальну систему, медицина відходить від суто натуралістичних пояснень ряду хвороб, залучаючи до діагностики соціокультурні умови формування людини. Так, психічне відхилення (наприклад, істерія) пояснюється не фізіологічними причинами, чи «одержимістю духу», а деформацією процесу включення людини в суспільство, нездатністю її засвоїти певні соціальні правила та норми поведінки.
Природні властивості та особливості індивіда виступають в особистості як соціально обумовлені. Наприклад, патологія мозку обумовлена біологічно, але викликані нею риси характеру (депресія, втрата пам’яті, агресивність тощо) стають особливостями особистості с силу соціальної спрямованості, впливу тієї чи іншої спільноти, тих чи інших культурних домінант.
В іншому аспекті, психофізіологічна, біосоціальна єдність особистості вимагає від медицини активного включення в структуру своєї діяльності психотерапевтичного та психоаналітичного методів як нових стратегій комунікацій пацієнта та лікаря та методів терапії.
ФІЛОСОФІЯ
Автор:
Воронюк О. Л., кандидат філософських наук, голова циклової методичної комісії соціально-економічних дисциплін Житомирського базового фармацевт
Передмова
Гуманізація науки та інтеграція гуманітарного знання в умовах глобалізації та фундаментальної нестабільності суспільно-історичних процесів ставить перед дисциплінами гуманітарного ц
Світогляд, його структура та історичні типи.
Людина є соціоприродною істотою, єдністю біологічного та духовного начал. Тому вона вкорінена в життя не лише тілом, а й духом. Людина не просто біологічно функціонує («виживає») у
Філософія як специфічний тип світогляду.
Сам термін «філософія» має давньогрецьке коріння і походить від двох слів – «філео» - «любов» та «софія» – «мудрість», тобто, «філософія» означає «любов до мудрості». Вперше цей тер
Філософія та медицина.
Будучи загальним полем будь-якого знання, філософія виступає основою теоретичної медицини. Вона ставить перед собою ряд фундаментальних для наук про людину проблем:
· що є
Філософія Стародавньої Індії.
Наприкінці ІІ – на початку І тисячоліття нашої ери провідною філософсько-релігійною течією стародавньої Індії був брахманізм – світогляд арійських племен, що був викладений у
Філософія Стародавнього Китаю.
Поява та розвиток філософських вчень Китаю датується VІ – ІІІ ст. до н.е. У цей період відбувався процес об’єднання дрібних царств в одну могутню державу, тому філософська думка тог
Загальні особливості філософії Середньовіччя.
Філософія Середньовіччя, зберігши деякі елементи античної філософії, по-новому розгорнула коло проблем, спираючись на християнський світогляд, що утверджувався в тогочасній Європі.
Середньовічні патристика та схоластика.
Філософія отців церкви, або патристика сформувалась разом із становленням християнства у Західній та Східній Європі. Держави, що утворились на території зруйнованої Римської
Філософія епохи Відродження.
Епоха Відродження знаменується розвитком промисловості, торгівлі, мореплавання, військової справи, тобто розвитком матеріального виробництва, а отже, розвитком техніки, природознавс
Емпіризм та раціоналізм. Проблема методу.
Першим філософом Нового часу вважається англійський філософ Френсіс Бекон (1561 – 1626) “Новий Органон”, “Про гідність і примноження наук”. За Беконом, головне покликання філ
Просвітництво як базова стратегія філософії Нового Часу.
Епоха модерну, зародившись з доби Відродження, свого філософського апогею досягла в Просвітництві, з яким модерн часто ототожнюють. Саме Просвітництво стало тим проектом переходу ві
Французький матеріалізм ХVІІІ століття.
Безпосередньо з Просвітництва та сцієнтистської орієнтації модерну виріс французький матеріалізм, який вперше чітко висунув та обґрунтував фундаментальну для європейської філософії
Філософія як антропологія: Людвіг Фейєрбах.
Німецька класична філософія є апогеєм філософії модерну, її вершиною та її завершенням. Саме представники цього історичного етапу розвитку філософії радикалізували та довели до межі те коло проблем
Теорія пізнання та етика Іммануїла Канта.
Іммануїл Кант (1724 – 1804) – найвидатніший філософ XVIII ст., родоначальник німецької класичної філософії. Філософія І. Канта є своєрідною системою “критик”, у яких досліджуються головні зд
Науковчення» Йогана Готліба Фіхте.
Йоганн Готліб Фіхте (1762 – 1814). Автор праць “Про поняття науковчення, або так званої філософії”, “Основи загального науковчення”, «Про призначення людини». Філософію Фіхте можна охарактер
Об’єктивний ідеалізм Георга Вільгельма Фрідріха Гегеля.
Філософія Георга Вільгельма Фрідріха Гегеля («Феноменологія духу», «Філософія природи», «Енциклопедія філософських наук») (1770-1831) знаменує собою поворот в історії філософ
Філософія як антропологія: Людвіг Фейєрбах.
Філософія Людвіга Андреаса Фейєрбаха (1804-1872) («До критики філософії Гегеля», «Сутність християнства») – це закінчення класичної німецької філософії та окреслення проблематики некласичної
Екзистенціальна філософія С. К’єркегора.
Не менш радикальним противником гегелівського ідеалізму був датський теолог Сьорен К’єркегор (1813-1855) («Страх і трепет», «Або-Або», «Хвороба до смерті»). Головний аргумент, що протиставля
Філософія марксизму.
Філософія марксизму формується у 30-40 і рр. ХІХ століття і пов’язується з іменами К.Маркса та Ф.Енгельса. Маючи своїм джерелом німецьку класичну філософію (зокрема, філософію та діалектику Гегеля,
Фрідріх Ніцше та кінець модерну.
Філософія Фрідріха Ніцше (1844-1900) («По той бік добра і зла», «Так казав Заратустра», «Антихристиянин») є знаковою з точки зору процесу завершення модерну. Для Ніцше філософія, починаючи з платон
Становлення та розвиток психоаналізу.
З. Фрейд – засновник психоаналізу. Психоаналіз є одним із варіантів посткласичної філософії, в якій знайшла відображення криза філософії модерну.
Мова йде, передусім,
Екзистенціалізм: загальна характеристика.
Екзистенціалізм, або філософія існування - одна з найпопулярніших і впливовіших течій сучасної думки. Екзистенціалізм сформувався в першій половині XX століття і, як і психоаналіз, відобразив трагі
Філософська антропологія ХХ століття.
Як особливий напрям досліджень, що цілеспрямовано вивчають проблему суті і структури суті людини, філософська антропологія виникла в 20-х роках ХХ століття. Це було обумовлено пильним інтересом філ
Філософська герменевтика.
Герменевтика – дисципліна, що займається проблемами інтерпретації та розуміння. Сама назва походить від імені давньогрецького бога Гермеса, який розтлумачував смертним волю богів. Філософськ
Структуралізм.
Загальна характеристика. Структуралізм як філософський напрям бере свій початок від 30-х років ХХ століття, коли він починає оформлюватись у мовознавстві. В цей час великої популярності набу
Постмодернізм як стан сучасного філософського знання.
Сам термін «постмодерн» з'явився ще у 60-ті роки для позначення новацій у архітектурі, літературі й мистецтві, а також у технологічній, соціально-економічній, політичній сферах.
Поняття онтології. Проблема субстанції.
Однією з основних галузей філософського знання виступає онтологія (з гр. «онтос» - суще, «логос» - слово, закон, вчення). Тобто, онтологія – галузь філософського знання, що досліджує найз
Буття як філософська категорія. Основні форми буття.
Категорія буття є найзагальнішою категорією філософії і охоплює собою суще у всіх його проявах, властивостях і можливостях. В цьому контексті перед онтологією стоїть завдання виявити та описати осн
Рух як атрибут буття. Рух та розвиток.
Проблема співіснування єдиного та множинного виводить на два важливих поняття онтології – руху та розвитку. Філософія здавна запитувала про характер буття – органи чуття говорять нам про його плинн
Проблема детермінізму в філософії.
Загальність руху та розвитку виводить на ще одну проблему онтології – проблему причинності. Якщо все знаходить в русі та безперервній зміні, чи значить це, що світ знаходиться у від
Простір і час як форми буття.
Формою, в якій нам даний світ, наше «Я» та «Я» інших людей, виступає простір та час. Без них онтологічна проблематика не могла б навіть бути поставлена.
У філософії та науці існували різно
Поняття, основні категорії гносеології.
Поруч із одвічним філософським питанням – що є буття? – існує й інше – що є істина? Невипадково ці питання пов’язані між собою, адже пізнання навколишнього світу, як і самопізнання – основне завдан
Основні форми пізнання.
Процес пізнання відбувається на двох основних рівнях, на кожному з яких присутні певні форми пізнання – чуттєве та раціональне пізнання.
Чуттєве пізнання – це пізнання на основі органів чу
Поняття, ознаки, види істини. Критерії істини.
Проблема істини складає серцевину гносеологічної проблематики. Суперечливість та складність даної проблеми робить неможливим дати єдино вірне визначення істини та її критеріїв.
В класичній
Наука як основна форма пізнання.
В процесі пізнання людство виробило специфічну сферу духовно-практичної діяльності, яка за мету ставить отримання істинного знання. Це наука. З філософської точки зору наука розглядається в трьох а
Специфіка медичного пізнання.
Специфіка медичного пізнання проявляється передусім в широкому колі проблем, які ставить перед собою медицина. Широта її пізнавальних запитів поширюється від молекулярного рівня мор
Поняття та основні принципи діалектики.
Однією з основних функцій філософії є методологічна функція – філософія виступає як загальна методологія окремих наук; філософія постачає їх найзагальнішими методами пізнання, які конкретизуються в
Основні закони діалектики та їх застосування в медицині.
Ядро матеріалістичної діалектики – закони, адже саме виявлення законів (сталих, повторюваних зав’язків між предметами, явищами та подіями дійсності) і є завданням науки. Закони діалектики дають від
Характеристика основних категорій діалектики.
Категорії діалектики – найзагальніші поняття, що відображають в своєму змісті закономірності розвитку дійсності. Окрім цього, в них знаходить відображення стан розвитку знання про с
Основні підходи до вирішення проблеми свідомості у філософії.
Однією з найбільших проблем філософії та науки на протязі усієї її історії є проблема свідомості, її походження, статусу, специфіки, природи. Цю проблематику зумовила якісна відмінність від інших я
Роль процесу відображення у процесі формування свідомості.
Згідно концепції відображення, свідомість є властивістю високоорганізованої матерії - головного мозку людини. Виникнувши в результаті тривалої еволюції живого, мозок людини є вінцем
Структура свідомості та її функції.
Будучи складним інтегральним феноменом, свідомість можна структурувати за різноманітними ознаками.
1. За носієм: індивідуальна та колективна. Відношення між ними суп
Суспільство як предмет філософського осмислення.
Найвищою формою організації живого, складною суперсистемою із багатоманіттям типів зв’язків виступає суспільство. Багатогранність та складність даного феномена підтверджується тим, що суспільство є
Типи суспільств.
Розглядаючи суспільство в контексті історичного розвитку, сьогодні доцільно говорити про три типи суспільств – традиційне, індустріальне (модерн), постіндустріальне (постмодерн). Та
Суспільне виробництво.
Суспільне виробництво – форма взаємодії суспільства і природи, що спрямована на перетворення предметів природи і створення матеріальних і духовних продуктів відповідно до інтересів та потреб люд
Філософське осмислення історії. Моделі історичного процесу.
Хронологічне розгортання часу та зміна структурних елементів суспільства ставить перед філософією проблему історії. Дана проблематика, як і в інших галузях філософського знання, кон
Проблема суб’єкта суспільно-історичного процесу.
У соціальній філософії та філософії історії одним із основних питань є питання суб’єкта суспільно-історичного розвитку. Простіше кажучи: хто творить історію реально? Такими суб’єкта
Проблема здоров’я та хвороби у філософії та медицині.
Як базова категорія медицини, здоров’я завжди було в центрі медичного дискурсу усіх епох. Антична епоха розглядала здоров’я в контексті найвищого блага античного світорозуміння – кр
Медична етика, її принципи. Біоетика.
Під етикою у філософії розуміють дисципліну, предметом вивчення якої є мораль. Враховуючи специфічний статус та роль медика в суспільстві, етичні принципи його діяльності стають нар
Евтаназія як головна проблема сучасної біоетики.
Швидкий розвиток реаніматології та анестезіології призвів до розмивання понять «життя» та «смерть», і, поєднавшись із гуманізацією медицини, зростання ролі пацієнта та його прав у м
Медицина Стародавньої Індії та Китаю.
Основним джерелом індійської медицини виступає ведична література, в якій загалом знаходяться дані з 27 наук. Найважливішими письмовими джерелами, що стосуються медицини, були Аюрведа і Самх
Становлення та розвиток античної медицини.
Загалом, антична медицина, як і філософія, відрізняється від східної, більшою схильністю до науковості, споглядальності, вилученні з медицини надприродних явищ, проблем та сутностей
Медицина доби Середньовіччя та Відродження.
Розвиток медицини в Середньовіччі позначений боротьбою двох суперечливих тенденцій – тенденцією до накопичення емпіричних (досвідних знань), а, відповідно, відходом від умоглядних о
Медицина в епоху Нового Часу.
Раціоналізація та сцієнтизація знання, що виступає як один з фундаментів техногенної цивілізації, в епоху Нового Часу стали провідною тенденцією в розвитку науки, в тому числі й у м
Хотите получать на электронную почту самые свежие новости?
Подпишитесь на Нашу рассылку
Наша политика приватности обеспечивает 100% безопасность и анонимность Ваших E-Mail
Новости и инфо для студентов