рефераты конспекты курсовые дипломные лекции шпоры

Реферат Курсовая Конспект

Проблема сенсу життя, смерті та безсмертя людини в контексті медицини та філософії.

Проблема сенсу життя, смерті та безсмертя людини в контексті медицини та філософії. - раздел Философия, ФІЛОСОФІЯ   Людина – Єдина Істота, Яка Усвідомлює, Що Помре. Чим Же Висту...

 

Людина – єдина істота, яка усвідомлює, що помре. Чим же виступає смерть в контексті філософствування про людину?

Передусім, смерть співвідноситься з життям. З біологічної точки зору, смерть – безпосереднє, неминуче закінчення процесу життя, з філософської, життя – розтягування смерті у просторі і часі. Однак життя і смерть не однопорядкові феномени. Життя співвідноситься з наявністю буття, з певним предметним змістом, смерть же є межею, за якою життя втрачає свою визначеність і починається невідоме. Звідси і страх смерті, який, до речі, не зводиться ні до страху болю, ні до жаху перед смертю.

Утопічність людини, її не-сутнісність означає, що її буття розімкнене до останньої, не-обхідної можливості – смерті, людське буття – це буття-до-смерті (Гайдеггер). Саме наявність межі спонукає людину на запитування про життя, реальність його закінчення постійно турбує людину, через що і виникає феномен радикального запитування, тобто, філософія.

Унікальність смерті в тому, що вона в певному сенсі більш реальна за життя. Східна традиція, а за нею і Шопенгауер, говорять про життя як про пелену, індивідуальну ілюзію втіленого абсолютного існування, яку індивідуальне завжди прагне продовжити. Через це ми несвідомо прагнемо до «смертельних» вимірів існування (згадаймо інстинкт смерті Фрейда, або ж елементарний факт – уві сні (а сон виступає як імітація смерті) людина може проводити до половини свого життя). В цьому контексті смерть жахає, оскільки володіє абсолютною реальністю, яка може піддаватись символізаціям (ритуали поховання, включеність смерті в контекст надання послуг тощо), однак зрештою вона через свою не-обхідність завжди залишається останньою реальністю.

Суттєвим виступає відношення смерті і часу. Смерть розчинена в часі – вона одночасно в ньому і поза ним; займаючи таке невизначене місце, людина завжди прагне до «наближення смерті», її «випередження». Цим досягається симуляція смерті та зводиться її статус з метафізичної межі до феномена буденного існування. Тому в постмодерні ніхто не вмирає, оскільки епоха постмодерну – епоха смерті метафізики, де все позначене симулякрами та тиражоване в безмежності копій. (див. питання 7.6. «Постмодерн як стан сучасного філософського знання»). Унікальність смерті в такій тиражованості стирається і стає черговим сюжетом для блокбастера чи реаліті-шоу.

А фізіологічні симптоми та вікові аналоги смерті вважають аномаліями, які потрібно ізолювати та знебезпечити. Про це, наприклад говорить ставлення до смерті в медицині. Є концепції, що вважають старіння і смерть хворобами, що можна вилікувати, себто, певними аномаліями. Так, існують генетичні хвороби, протікання яких приводить вчених до думки, що старість – це хвороба. Такою ілюстрацією виступає синдром Гетчінсона-Гілфорда, або ж прогерія (передчасна старість). Захворювання це полягає в тому, що паралельно із затримкою фізичного розвитку дитини спостерігаються передчасні ознаками старіння (полисіння, зморшки, які появляються же в перші місяці життя). Приблизний вік життя людини за такої хвороби складає 11-13 років.

Тут проявляється страх перед просторово-часовою відстанню смерті, страх перед найпершою очевидністю: людина – смертна. В цьому контексті усю культуру людства ми можемо позначити як подолання смерті через символічне безсмертя, чи, принаймні, спосіб затулитись від смерті, продовжуючи себе у своїх творіннях після смерті.

Екзистенціалізм наголошує на важливості смерті в процесі здобуття автентичності нашого існування. Лише смерть як виключно наша можливість є запорукою того, що ми здатні вирватись з середовища анонімного існування das Man (в якому ніхто не вмирає) та перетворити своє життя із сукупності подоб, гри масок, уподібнень до життя інших, на власну унікальну долю.

Саме у філософському контексті осмислення смерті і з’являється питання про смисл життя. Стереотипи буденної свідомості вбачають у ньому або ж непотрібне мудрствування, або ж відповідають на нього у площині примітивно-прагматичних інтересів пересічного громадянина: смисл життя в любові, в кар’єрі, в народженні дітей, у виконанні свого обов’язку, в матеріальному благополуччі, у повазі з боку інших тощо. Однак це банальна реалізація бажань, яка ніколи, як вчить буддизм, не досягне своєї мети, тому така постановка питання ні до чого не приводить.

Філософська дилема питання про смисл життя може бути конкретизована в наступній суперечності: смисл життя усвідомлюється та створюється в процесі життя, однак він потрібен нам із самого початку життя. Дана дилема більш продуктивна, оскільки наголошує на процесуальності та цінності самої постановки такого питання, в якому криється не стільки можливість відповіді на нього, а й неминучість відсутності такої відповіді. Простіше кажучи, запитування про сенс життя необхідне, однак треба бути готовим до того, що відповіді на це питання не буде. Тому і відповіді буденного запитування ніколи не вдовольняють людину повністю.

Проблема смерті в медицині може бути розглянута через призму декількох проблем.

Одна з них стосується сутності смерті: що це? Хвороба, яку можна вилікувати? Тоді як досягти безсмертя? Чи смерть - неминучий фізіологічний факт, з яким треба змиритись? І в чому тоді завдання медицини – перемогти смерть, чи просто розтягнути життя, зробивши смерть легкою, безболісною?

Друга проблема стосується статусу медика. Справа в тому, що до епохи Нового Часу, медик не мав безпосередньо справи із вмиранням: як тільки хворий визнавався безнадійним, медик припиняв допомогу. Сьогодні ж відбувається монополізація статусу медика в цій сфері – лікар – єдина особа, сяка має право визначати смерть.

Ще одна проблема смерті в медицині полягає в розмиванні понять «життя» та «смерть». Із прогресом технологій штучної підтримки життя (особливо реаніматології та анестезіології) традиційні критерії смерті (незворотна зупинка дихання та кровообігу) виявились недостатніми для констатування факту смерті. Тому сучасна медицина вводить розрізнення понять клінічна та біологічна смерть. Перша, на відміну, від другої не є незворотною. Клінічна смерть – це своєрідний перехідний стан між життям та смертю, який починається з моменту припинення діяльності ЦНС, кровообігу та дихання і продовжується недовгий проміжок часу (від 3 до 30 хвилин) допоки не розвинуться незворотні процеси в головному мозку. З цього часу наступає смерть біологічна (незворотна).

Однак таке розрізнення не вирішує остаточно усіх проблем, а лише породжує нові. Наприклад, до якої межі боротись за життя пацієнта? А ще одна дилема є сьогодні центральною в контексті філософії та медичної етики – це проблема добровільної смерті, або евтаназії. Докладніше про неї – в темі 14 «Філософські проблеми медицини».

Таким чином, філософсько-медичний дискурс охоплює все розмаїття запитувань про людину не лише в метафізичному (сутність, призначення людини), а й у фізичному аспекті (людина як фізіологічна система, як смертний біологічний вид). Очевидно одне: те коло проблем, які ставить філософія та медицина перед науками про людину невичерпні, як саме людське єство.


 

 

– Конец работы –

Эта тема принадлежит разделу:

ФІЛОСОФІЯ

Зміст... Передмова...

Если Вам нужно дополнительный материал на эту тему, или Вы не нашли то, что искали, рекомендуем воспользоваться поиском по нашей базе работ: Проблема сенсу життя, смерті та безсмертя людини в контексті медицини та філософії.

Что будем делать с полученным материалом:

Если этот материал оказался полезным ля Вас, Вы можете сохранить его на свою страничку в социальных сетях:

Все темы данного раздела:

ФІЛОСОФІЯ
Автор: Воронюк О. Л., кандидат філософських наук, голова циклової методичної комісії соціально-економічних дисциплін Житомирського базового фармацевт

Передмова
  Гуманізація науки та інтеграція гуманітарного знання в умовах глобалізації та фундаментальної нестабільності суспільно-історичних процесів ставить перед дисциплінами гуманітарного ц

Світогляд, його структура та історичні типи.
  Людина є соціоприродною істотою, єдністю біологічного та духовного начал. Тому вона вкорінена в життя не лише тілом, а й духом. Людина не просто біологічно функціонує («виживає») у

Філософія як специфічний тип світогляду.
  Сам термін «філософія» має давньогрецьке коріння і походить від двох слів – «філео» - «любов» та «софія» – «мудрість», тобто, «філософія» означає «любов до мудрості». Вперше цей тер

Філософія та медицина.
  Будучи загальним полем будь-якого знання, філософія виступає основою теоретичної медицини. Вона ставить перед собою ряд фундаментальних для наук про людину проблем: · що є

Філософія Стародавньої Індії.
  Наприкінці ІІ – на початку І тисячоліття нашої ери провідною філософсько-релігійною течією стародавньої Індії був брахманізм – світогляд арійських племен, що був викладений у

Філософія Стародавнього Китаю.
  Поява та розвиток філософських вчень Китаю датується VІ – ІІІ ст. до н.е. У цей період відбувався процес об’єднання дрібних царств в одну могутню державу, тому філософська думка тог

Загальні особливості філософії Середньовіччя.
  Філософія Середньовіччя, зберігши деякі елементи античної філософії, по-новому розгорнула коло проблем, спираючись на християнський світогляд, що утверджувався в тогочасній Європі.

Середньовічні патристика та схоластика.
  Філософія отців церкви, або патристика сформувалась разом із становленням християнства у Західній та Східній Європі. Держави, що утворились на території зруйнованої Римської

Філософія епохи Відродження.
  Епоха Відродження знаменується розвитком промисловості, торгівлі, мореплавання, військової справи, тобто розвитком матеріального виробництва, а отже, розвитком техніки, природознавс

Загальні особливості філософії Нового Часу. Становлення модерну.
  Епоха Нового Часу (кінець ХV ст. – сер. ХХ ст) – це епоха утвердження капіталістичного способу виробництва в економіці. В сфері знання – це період торжества інструментального розуму

Емпіризм та раціоналізм. Проблема методу.
  Першим філософом Нового часу вважається англійський філософ Френсіс Бекон (1561 – 1626) “Новий Органон”, “Про гідність і примноження наук”. За Беконом, головне покликання філ

Просвітництво як базова стратегія філософії Нового Часу.
  Епоха модерну, зародившись з доби Відродження, свого філософського апогею досягла в Просвітництві, з яким модерн часто ототожнюють. Саме Просвітництво стало тим проектом переходу ві

Французький матеріалізм ХVІІІ століття.
  Безпосередньо з Просвітництва та сцієнтистської орієнтації модерну виріс французький матеріалізм, який вперше чітко висунув та обґрунтував фундаментальну для європейської філософії

Філософія як антропологія: Людвіг Фейєрбах.
Німецька класична філософія є апогеєм філософії модерну, її вершиною та її завершенням. Саме представники цього історичного етапу розвитку філософії радикалізували та довели до межі те коло проблем

Теорія пізнання та етика Іммануїла Канта.
Іммануїл Кант (1724 – 1804) – найвидатніший філософ XVIII ст., родоначальник німецької класичної філософії. Філософія І. Канта є своєрідною системою “критик”, у яких досліджуються головні зд

Науковчення» Йогана Готліба Фіхте.
Йоганн Готліб Фіхте (1762 – 1814). Автор праць “Про поняття науковчення, або так званої філософії”, “Основи загального науковчення”, «Про призначення людини». Філософію Фіхте можна охарактер

Об’єктивний ідеалізм Георга Вільгельма Фрідріха Гегеля.
  Філософія Георга Вільгельма Фрідріха Гегеля («Феноменологія духу», «Філософія природи», «Енциклопедія філософських наук») (1770-1831) знаменує собою поворот в історії філософ

Філософія як антропологія: Людвіг Фейєрбах.
Філософія Людвіга Андреаса Фейєрбаха (1804-1872) («До критики філософії Гегеля», «Сутність християнства») – це закінчення класичної німецької філософії та окреслення проблематики некласичної

Криза раціоналізму. Становлення ірраціоналістичної філософії. Волюнтаризм А.Шопенгауера.
  Початок ХІХ століття у філософському плані характеризується панування системи об’єктивного ідеалізму Г.Гегеля, згідно якого в основі світу – саморозвиток Абсолютної ідеї. У цій діал

Екзистенціальна філософія С. К’єркегора.
Не менш радикальним противником гегелівського ідеалізму був датський теолог Сьорен К’єркегор (1813-1855) («Страх і трепет», «Або-Або», «Хвороба до смерті»). Головний аргумент, що протиставля

Філософія марксизму.
Філософія марксизму формується у 30-40 і рр. ХІХ століття і пов’язується з іменами К.Маркса та Ф.Енгельса. Маючи своїм джерелом німецьку класичну філософію (зокрема, філософію та діалектику Гегеля,

Фрідріх Ніцше та кінець модерну.
Філософія Фрідріха Ніцше (1844-1900) («По той бік добра і зла», «Так казав Заратустра», «Антихристиянин») є знаковою з точки зору процесу завершення модерну. Для Ніцше філософія, починаючи з платон

Становлення та розвиток психоаналізу.
З. Фрейд – засновник психоаналізу. Психоаналіз є одним із варіантів посткласичної філософії, в якій знайшла відображення криза філософії модерну. Мова йде, передусім,

Екзистенціалізм: загальна характеристика.
Екзистенціалізм, або філософія існування - одна з найпопулярніших і впливовіших течій сучасної думки. Екзистенціалізм сформувався в першій половині XX століття і, як і психоаналіз, відобразив трагі

Філософська антропологія ХХ століття.
Як особливий напрям досліджень, що цілеспрямовано вивчають проблему суті і структури суті людини, філософська антропологія виникла в 20-х роках ХХ століття. Це було обумовлено пильним інтересом філ

Філософська герменевтика.
Герменевтика – дисципліна, що займається проблемами інтерпретації та розуміння. Сама назва походить від імені давньогрецького бога Гермеса, який розтлумачував смертним волю богів. Філософськ

Структуралізм.
Загальна характеристика. Структуралізм як філософський напрям бере свій початок від 30-х років ХХ століття, коли він починає оформлюватись у мовознавстві. В цей час великої популярності набу

Постмодернізм як стан сучасного філософського знання.
  Сам термін «постмодерн» з'явився ще у 60-ті роки для позначення новацій у архітектурі, літературі й мистецтві, а також у технологічній, соціально-економічній, політичній сферах.

Поняття онтології. Проблема субстанції.
Однією з основних галузей філософського знання виступає онтологія (з гр. «онтос» - суще, «логос» - слово, закон, вчення). Тобто, онтологія – галузь філософського знання, що досліджує найз

Буття як філософська категорія. Основні форми буття.
Категорія буття є найзагальнішою категорією філософії і охоплює собою суще у всіх його проявах, властивостях і можливостях. В цьому контексті перед онтологією стоїть завдання виявити та описати осн

Рух як атрибут буття. Рух та розвиток.
Проблема співіснування єдиного та множинного виводить на два важливих поняття онтології – руху та розвитку. Філософія здавна запитувала про характер буття – органи чуття говорять нам про його плинн

Проблема детермінізму в філософії.
  Загальність руху та розвитку виводить на ще одну проблему онтології – проблему причинності. Якщо все знаходить в русі та безперервній зміні, чи значить це, що світ знаходиться у від

Простір і час як форми буття.
Формою, в якій нам даний світ, наше «Я» та «Я» інших людей, виступає простір та час. Без них онтологічна проблематика не могла б навіть бути поставлена. У філософії та науці існували різно

Поняття, основні категорії гносеології.
Поруч із одвічним філософським питанням – що є буття? – існує й інше – що є істина? Невипадково ці питання пов’язані між собою, адже пізнання навколишнього світу, як і самопізнання – основне завдан

Основні форми пізнання.
Процес пізнання відбувається на двох основних рівнях, на кожному з яких присутні певні форми пізнання – чуттєве та раціональне пізнання. Чуттєве пізнання – це пізнання на основі органів чу

Поняття, ознаки, види істини. Критерії істини.
Проблема істини складає серцевину гносеологічної проблематики. Суперечливість та складність даної проблеми робить неможливим дати єдино вірне визначення істини та її критеріїв. В класичній

Наука як основна форма пізнання.
В процесі пізнання людство виробило специфічну сферу духовно-практичної діяльності, яка за мету ставить отримання істинного знання. Це наука. З філософської точки зору наука розглядається в трьох а

Специфіка медичного пізнання.
  Специфіка медичного пізнання проявляється передусім в широкому колі проблем, які ставить перед собою медицина. Широта її пізнавальних запитів поширюється від молекулярного рівня мор

Поняття та основні принципи діалектики.
Однією з основних функцій філософії є методологічна функція – філософія виступає як загальна методологія окремих наук; філософія постачає їх найзагальнішими методами пізнання, які конкретизуються в

Основні закони діалектики та їх застосування в медицині.
Ядро матеріалістичної діалектики – закони, адже саме виявлення законів (сталих, повторюваних зав’язків між предметами, явищами та подіями дійсності) і є завданням науки. Закони діалектики дають від

Характеристика основних категорій діалектики.
  Категорії діалектики – найзагальніші поняття, що відображають в своєму змісті закономірності розвитку дійсності. Окрім цього, в них знаходить відображення стан розвитку знання про с

Основні підходи до вирішення проблеми свідомості у філософії.
Однією з найбільших проблем філософії та науки на протязі усієї її історії є проблема свідомості, її походження, статусу, специфіки, природи. Цю проблематику зумовила якісна відмінність від інших я

Роль процесу відображення у процесі формування свідомості.
  Згідно концепції відображення, свідомість є властивістю високоорганізованої матерії - головного мозку людини. Виникнувши в результаті тривалої еволюції живого, мозок людини є вінцем

Основні властивості свідомості. Проблема ідеальності свідомості. Свідомість і мова.
  Спираючись на розгляд основних концепцій свідомості та на основні положення концепції відображення, можна дати таке визначення свідомості. Свідомість є пов'язана з діяль

Структура свідомості та її функції.
  Будучи складним інтегральним феноменом, свідомість можна структурувати за різноманітними ознаками. 1. За носієм: індивідуальна та колективна. Відношення між ними суп

Слово як лікувальний фактор. Сутність та місце психотерапії в сучасній медицині.
Діалогічний характери свідомості, детермінація останньої соціальними чинниками ставить перед медициною проблему можливості впливу на свідомість людини з боку іншої свідомості. Оскільки свідомість н

Людина як предмет філософського осмислення. Особливості медичної антропології.
  Головним питанням філософії, яке сумує усі існуючі та водночас розгортає їх в полі філософського запитування, зрештою є питання: «Що таке людина?» Сама філософія як феномен культури

Людина як біосоціальна істота. Поняття та типи особистості.
  Однією з вирішальних дихотомій, що характеризують людину, є дихотомія біологічне/соціальне. Як тіло, як біологічний механізм людина вкорінена в природу, однак в повному смислі вона

Суспільство як предмет філософського осмислення.
Найвищою формою організації живого, складною суперсистемою із багатоманіттям типів зв’язків виступає суспільство. Багатогранність та складність даного феномена підтверджується тим, що суспільство є

Типи суспільств.
  Розглядаючи суспільство в контексті історичного розвитку, сьогодні доцільно говорити про три типи суспільств – традиційне, індустріальне (модерн), постіндустріальне (постмодерн). Та

Суспільне виробництво.
Суспільне виробництво – форма взаємодії суспільства і природи, що спрямована на перетворення предметів природи і створення матеріальних і духовних продуктів відповідно до інтересів та потреб люд

Філософське осмислення історії. Моделі історичного процесу.
  Хронологічне розгортання часу та зміна структурних елементів суспільства ставить перед філософією проблему історії. Дана проблематика, як і в інших галузях філософського знання, кон

Проблема суб’єкта суспільно-історичного процесу.
  У соціальній філософії та філософії історії одним із основних питань є питання суб’єкта суспільно-історичного розвитку. Простіше кажучи: хто творить історію реально? Такими суб’єкта

Проблема здоров’я та хвороби у філософії та медицині.
  Як базова категорія медицини, здоров’я завжди було в центрі медичного дискурсу усіх епох. Антична епоха розглядала здоров’я в контексті найвищого блага античного світорозуміння – кр

Філософські аспекти сучасної медицини. Соціально-біологічний та психосоматичний підходи.
  Актуальність поняття здоров’я, його збереження та розвитку знаходиться сьогодні в центрі не лише медичних дисциплін, що підтверджує важливість даного феномена, не лише в індивідуаль

Медична етика, її принципи. Біоетика.
  Під етикою у філософії розуміють дисципліну, предметом вивчення якої є мораль. Враховуючи специфічний статус та роль медика в суспільстві, етичні принципи його діяльності стають нар

Евтаназія як головна проблема сучасної біоетики.
  Швидкий розвиток реаніматології та анестезіології призвів до розмивання понять «життя» та «смерть», і, поєднавшись із гуманізацією медицини, зростання ролі пацієнта та його прав у м

Медицина Стародавньої Індії та Китаю.
Основним джерелом індійської медицини виступає ведична література, в якій загалом знаходяться дані з 27 наук. Найважливішими письмовими джерелами, що стосуються медицини, були Аюрведа і Самх

Становлення та розвиток античної медицини.
  Загалом, антична медицина, як і філософія, відрізняється від східної, більшою схильністю до науковості, споглядальності, вилученні з медицини надприродних явищ, проблем та сутностей

Медицина доби Середньовіччя та Відродження.
  Розвиток медицини в Середньовіччі позначений боротьбою двох суперечливих тенденцій – тенденцією до накопичення емпіричних (досвідних знань), а, відповідно, відходом від умоглядних о

Медицина в епоху Нового Часу.
  Раціоналізація та сцієнтизація знання, що виступає як один з фундаментів техногенної цивілізації, в епоху Нового Часу стали провідною тенденцією в розвитку науки, в тому числі й у м

Хотите получать на электронную почту самые свежие новости?
Education Insider Sample
Подпишитесь на Нашу рассылку
Наша политика приватности обеспечивает 100% безопасность и анонимность Ваших E-Mail
Реклама
Соответствующий теме материал
  • Похожее
  • Популярное
  • Облако тегов
  • Здесь
  • Временно
  • Пусто
Теги