Філософське осмислення історії. Моделі історичного процесу.
Філософське осмислення історії. Моделі історичного процесу. - раздел Философия, ФІЛОСОФІЯ
Хронологічне Розгортання Часу Та Зміна Структурних Елементів ...
Хронологічне розгортання часу та зміна структурних елементів суспільства ставить перед філософією проблему історії. Дана проблематика, як і в інших галузях філософського знання, конкретизується в ряді проблем: напрямок історичного процесу (чи розвивається суспільство прогресивно, чи навпаки - регресивно), які критерії дозволяють говорити про регресивність чи прогресивність історичної долі суспільства; хто творить історію; чи є історичний розвиток загальнолюдським, всеохоплюючим, чи він обмежується певними просторовими межами (проблема всесвітньої історії); чи є в історії певна мета, прихований смисл, який відкривається поступово в процесі історичного поступу тощо.
Традиційне світорозуміння не знало історії як поступового руху часу, для традиційних суспільств час вимірювався циклами, що повторювались, а відповідно, проблема новизни та розвитку не стояла. В цьому контексті історія та її філософське осмислення починається із руйнування традиційного циклічного розуміння часу та переходу до лінійного його усвідомлення. Першою системою знання, яка здійснила цей перехід, була християнська. Саме з часу утвердження християнської філософії може йти мова про історію як таку.
Існуючі моделі історичного процесу можна умовно поділити на дві великі групи за напрямком руху історії та характером цього руху:
1. Лінійні (прогресистські та регресистські).
2. Нелінійні (некласичні).
Лінійні моделі історії. Прогресистські моделі. Дана група філософсько-історичних вчень наголошує увагу на прогресивному рухові історії, причому характер цього руху виключно прогресивний – історія не знає відхилень, руху назад тощо. Рухаючись в напрямку прогресу, історія реалізовує в собі певну мету, що не завжди осягається діячами історії – рух свободи (просвітники, Гегель), рух до безкласового суспільства (марксистська філософія історії), реалізацію Божого задуму (християнська філософія історії) тощо.
Перша лінійна філософія історії викладена Августином Блаженним. Згідно його поглядів, історія має початок і кінець творіння з граничним моменту вигляді воскресіння і страшного суду. В основі історії лежить боротьба двох градів – граду земного (грішного) та граду Божого (праведного): церкви та держави, божественного та природного в людині й суспільстві. Періодизація цієї боротьби будується на аналогії з шістьма днями божественного творіння світу і шістьма віками людського життя (раннє дитинство, дитинство, отроцтво, юність, зрілий вік і старість). Перший період історії людства, його дитинство, або раннє дитинство, починається з перших членів царства небесного і царства земного Авеля і каїна і триває до потопу - першої серйозної кари всіх нечестивців. Шостий період кладе кінець земної історії людства. Кінець історії - це друге пришестя Христа, воскресіння і страшний суд, коли праведники будуть остаточно відокремлені від грішників; перші з'єднаються з Богом, своїм істинним владикою, знайдуть вічне блаженство, а другі відправляться в пекло на стогони і муки вічні.
Ліній моделі історичного процесу, запропоновані Просвітництвом, повністю відповідали його головному завданню – звільненню людства від епохи забобонів та фанатизму за допомогою розуму та виховання. Виправдання неминучості даного процесу, його історичної необхідності й містилось у філософсько-історичних концепціях просвітників. Так, Вольтер критерієм прогресу вбачав пізнання законів природи за допомогою розуму, завдяки чому люди стають більш освіченими та щасливими. Тотальність цього процесу породила поняття всесвітньої історії, що показує прагнення Просвітництва поширити власний проект на все людство. Так, оптимістичний філософсько-історичний проект викладений у Кондорсе, згідно якого людство проходить прогресивний шлях розвитку на основі розуму, минаючи три великі епохи. В першу епоху домінуючу роль відіграють матеріальні чинники існування суспільства (скотарство, землеробство); в цей час люди об’єднуються в перші спільноти – сім’ї та племена; розвиток другої епохи визначає вже духовна сфера (поява писемності, розвиток науки та освіти); третя ж, прийдешня епоха, буде пов’язана з вирішенням проблеми нерівності між націями, і вдосконалення людини на основі ідеї рівності всіх.
Апогей просвітницького оптимізму та лінійної філософії історії досягнутий у філософсько-історичних дослідженнях Гегеля та марксистської філософії (див. пит. 5.3., 6.2.). Саме Гегелю належить грандіозна філософсько-історична система, основою якої виступає усвідомлення себе Абсолютної Ідеї як шляху розуму та звільнення. В процесі такого освідомлення історія проходить три етапи – східний, греко-римський та германо-християнський. На останньому етапі Абсолютна Ідея пізнає себе у своїй повноті і історія закінчується; втіленням, носієм Абсолютної Ідеї Гегель вважав Наполеона Бонапарта.
Філософію історії Гегеля часто називають ідеологічним проектом виправдання насильства, адже він центральне місце в історичному процесі відводив державі як інструменту панування та підкорення заради гармонії та порядку. Саме державність, за Гегелем, гарантує народу прогресивний розвиток і навпаки. Без держави неможливе подальше розгортання цінностей розуму та його форм – релігії, мистецтва, науки. Оцінюючи історика як «пророка навиворіт», Гегель виправдовував усі прояви насильства, зокрема, війни як необхідний етап самопізнання Абсолютної Ідеї в часі, тобто, в історії.
Прикладом регресистської моделі історії може слугувати філософія Жан-Жака Руссо та Фрідріха Ніцше (див. пит. 4.3., 6.3.). Спільна для них риса – твердження про існування певного первісного ідеального стану суспільства, після якого відбулось історичне «гріхопадіння» - відповідно, історія описується як втрата першопочаткової невинності та рух занепаду.
Нелінійні моделі. Дана група філософсько-історичних концепцій наголошує на складності та неоднозначності історичного процесу. Розквіт нелінійних моделей історії припав на ІІ половину ХІХ – ХХ століття, коли просвітницька філософія історії з її оптимізмом та вірою у всесильність людського розуму була дискредитована.
Однак перші нелінійні моделі історії знаходимо ще на стикові епох Відродження та Просвітництва в італійського історика Джамбатісти Віко (1668-1744). В його філософсько-історичній концепції поєдналось переконання в наявності смислу історії, що все більше розкривається з прогресом із циклічним характером історичного розвитку. Усю історію Віко ділить на три епохи:
1. Епоха богів. Люди в цю епоху максимально пов’язані з природою, вони дикуни, ототожнюють природу з божественним. На основі цього ними керує мораль смирення і трепету.
2. Епоха героїв. Центральна постать – герой, що виражає волю богів та являється вождем племені. Страх перед божественним поступається місцем фантазії; раціональність ще слабка.
3. Епоха людей. Тут вже панує раціональність, відбувається перехід до критичної свідомості, зароджується філософія, люди все більше звільняються від природи.
Головна відмінність нелінійних моделей філософії історії, що сформувались наприкінці ХІХ -у ХХ столітті від лінійних в тому, що вони: а) заперечують тотальність історичного процесу (відкидання гегелівської ідеї всесвітньої історії); б) заперечують іманентний смисл історичного поступу (наявність в історії певної мети – чи то людської, чи то божественної); в) заперечення європоцентризму – філософсько-історичного виправдання зверхності європейської цивілізації над іншими.
Філософія історії Освальда Шпенглера. Освальд Шпенглер (1880-1936) – німецький історик, філософ, автор фундаментальної праці «Присмерк Європи». Найважливіше завдання, що ставить перед собою Шпенглер, - критика європоцентризму. Шпенглер підмовляється від концепції єдиного «всесвітнього» історичного процесу, єдиної лінії еволюції людства, що проходить послідовні етапи розвитку та «приречена» на прогрес.
Європоцентризм Шпенглер замінює ідеєю рівноцінності та самобутності усіх культур. Кожна з виокремлених мислителем культур (їх є вісім - єгипетська, індійська, вавилонська, китайська, греко-римська, європейсько-християнська, візантійсько-арабська, культура майя) володіє «душею», певним збірним образом-гештальтом, що і вирізняє її від усіх інших. Приміром, греко-римська культура – це культура «аполонівська», в ній домінує начало впорядкованості, гармонії (згадаймо античний космоцентризм та впорядкованість життя грецького полісу, симетрію античного мистецтва тощо); європейсько-християнська культура – фаустівська, нею керує жага пізнання, адже європейська цивілізація ще із Сократа ототожнює знання і благо.
Кожна з цих культур існує приблизно однаковий період – 1000-1200 років. Це виключає ідею наступності та поступальності історичного процесу. В людства, наголошує Шпенглер, немає жодної мети, адже самого людства не існує, є ізольовані культури, що проходять певні етапи життя подібно до живих організмів: дитинство, юність, зрілість, старість. Початком кінця будь-якої культури виступає її виродження в цивілізацію; якщо культура характеризується гуманітарними началами (філософія, мистецтво тощо), що цивілізація – технізована форма існування культури. В цьому контексті будь-яка культура приречена на загибель, в тому числі і західноєвропейська.
Філософсько-історична концепція Арнольда Тойнбі. У своїй 12-томній праці «Дослідження історії» Арнольд Тойнбі (1889-1975) розглядає історичний процес як колообіг світових цивілізацій, не відмовляючи їм у спадковості та взаємозв’язку.
Тойнбі позбавляє цивілізацію негативних характеристик Шпенглера і віддає їм центральну роль в історичному процесі. Головною умовою перетворення нецивілізованого народу в цивілізацію виступає «відповідь», яку має дати нецивілізоване суспільство на «виклик» середовища (небезпека війни, природні катаклізми тощо). Якщо відповідь наявна, виникає цивілізація й увесь її розвиток є пульсацією дихотомії «виклик/відповідь».
У своєму існування цивілізація проходить чотири стадії: зародження, зростання, надлом, занепад. Для зростання цивілізації, її укріплення та розквіту Тойнбі фундаментальну роль відводить творчій меншості – еліті суспільства, яка і формулює відповідь на виклики. Найважливішим же соціальним та духовним утворенням, який визначає характер цивілізації та є її інтегруючою силою (забезпечує єдність суспільства), є релігія. Якщо зникає творча меншість, цивілізація переходить в стан надлому та занепадає. Подальша її доля може бути різна: вона повністю зникає, або ж дає життя новим цивілізаціям. В другому випадку цивілізація стає материнською, а та, яка виростає з неї – дочірньою. Наприклад, західноєвропейська цивілізація виникла з греко-римського суспільства, далекосхідна – з давньокитайського. Загалом же Тойнбі нарахував 32 цивілізації, з яких 21 розкрилась повністю.
ФІЛОСОФІЯ
Автор:
Воронюк О. Л., кандидат філософських наук, голова циклової методичної комісії соціально-економічних дисциплін Житомирського базового фармацевт
Передмова
Гуманізація науки та інтеграція гуманітарного знання в умовах глобалізації та фундаментальної нестабільності суспільно-історичних процесів ставить перед дисциплінами гуманітарного ц
Світогляд, його структура та історичні типи.
Людина є соціоприродною істотою, єдністю біологічного та духовного начал. Тому вона вкорінена в життя не лише тілом, а й духом. Людина не просто біологічно функціонує («виживає») у
Філософія як специфічний тип світогляду.
Сам термін «філософія» має давньогрецьке коріння і походить від двох слів – «філео» - «любов» та «софія» – «мудрість», тобто, «філософія» означає «любов до мудрості». Вперше цей тер
Філософія та медицина.
Будучи загальним полем будь-якого знання, філософія виступає основою теоретичної медицини. Вона ставить перед собою ряд фундаментальних для наук про людину проблем:
· що є
Філософія Стародавньої Індії.
Наприкінці ІІ – на початку І тисячоліття нашої ери провідною філософсько-релігійною течією стародавньої Індії був брахманізм – світогляд арійських племен, що був викладений у
Філософія Стародавнього Китаю.
Поява та розвиток філософських вчень Китаю датується VІ – ІІІ ст. до н.е. У цей період відбувався процес об’єднання дрібних царств в одну могутню державу, тому філософська думка тог
Загальні особливості філософії Середньовіччя.
Філософія Середньовіччя, зберігши деякі елементи античної філософії, по-новому розгорнула коло проблем, спираючись на християнський світогляд, що утверджувався в тогочасній Європі.
Середньовічні патристика та схоластика.
Філософія отців церкви, або патристика сформувалась разом із становленням християнства у Західній та Східній Європі. Держави, що утворились на території зруйнованої Римської
Філософія епохи Відродження.
Епоха Відродження знаменується розвитком промисловості, торгівлі, мореплавання, військової справи, тобто розвитком матеріального виробництва, а отже, розвитком техніки, природознавс
Емпіризм та раціоналізм. Проблема методу.
Першим філософом Нового часу вважається англійський філософ Френсіс Бекон (1561 – 1626) “Новий Органон”, “Про гідність і примноження наук”. За Беконом, головне покликання філ
Просвітництво як базова стратегія філософії Нового Часу.
Епоха модерну, зародившись з доби Відродження, свого філософського апогею досягла в Просвітництві, з яким модерн часто ототожнюють. Саме Просвітництво стало тим проектом переходу ві
Французький матеріалізм ХVІІІ століття.
Безпосередньо з Просвітництва та сцієнтистської орієнтації модерну виріс французький матеріалізм, який вперше чітко висунув та обґрунтував фундаментальну для європейської філософії
Філософія як антропологія: Людвіг Фейєрбах.
Німецька класична філософія є апогеєм філософії модерну, її вершиною та її завершенням. Саме представники цього історичного етапу розвитку філософії радикалізували та довели до межі те коло проблем
Теорія пізнання та етика Іммануїла Канта.
Іммануїл Кант (1724 – 1804) – найвидатніший філософ XVIII ст., родоначальник німецької класичної філософії. Філософія І. Канта є своєрідною системою “критик”, у яких досліджуються головні зд
Науковчення» Йогана Готліба Фіхте.
Йоганн Готліб Фіхте (1762 – 1814). Автор праць “Про поняття науковчення, або так званої філософії”, “Основи загального науковчення”, «Про призначення людини». Філософію Фіхте можна охарактер
Об’єктивний ідеалізм Георга Вільгельма Фрідріха Гегеля.
Філософія Георга Вільгельма Фрідріха Гегеля («Феноменологія духу», «Філософія природи», «Енциклопедія філософських наук») (1770-1831) знаменує собою поворот в історії філософ
Філософія як антропологія: Людвіг Фейєрбах.
Філософія Людвіга Андреаса Фейєрбаха (1804-1872) («До критики філософії Гегеля», «Сутність християнства») – це закінчення класичної німецької філософії та окреслення проблематики некласичної
Екзистенціальна філософія С. К’єркегора.
Не менш радикальним противником гегелівського ідеалізму був датський теолог Сьорен К’єркегор (1813-1855) («Страх і трепет», «Або-Або», «Хвороба до смерті»). Головний аргумент, що протиставля
Філософія марксизму.
Філософія марксизму формується у 30-40 і рр. ХІХ століття і пов’язується з іменами К.Маркса та Ф.Енгельса. Маючи своїм джерелом німецьку класичну філософію (зокрема, філософію та діалектику Гегеля,
Фрідріх Ніцше та кінець модерну.
Філософія Фрідріха Ніцше (1844-1900) («По той бік добра і зла», «Так казав Заратустра», «Антихристиянин») є знаковою з точки зору процесу завершення модерну. Для Ніцше філософія, починаючи з платон
Становлення та розвиток психоаналізу.
З. Фрейд – засновник психоаналізу. Психоаналіз є одним із варіантів посткласичної філософії, в якій знайшла відображення криза філософії модерну.
Мова йде, передусім,
Екзистенціалізм: загальна характеристика.
Екзистенціалізм, або філософія існування - одна з найпопулярніших і впливовіших течій сучасної думки. Екзистенціалізм сформувався в першій половині XX століття і, як і психоаналіз, відобразив трагі
Філософська антропологія ХХ століття.
Як особливий напрям досліджень, що цілеспрямовано вивчають проблему суті і структури суті людини, філософська антропологія виникла в 20-х роках ХХ століття. Це було обумовлено пильним інтересом філ
Філософська герменевтика.
Герменевтика – дисципліна, що займається проблемами інтерпретації та розуміння. Сама назва походить від імені давньогрецького бога Гермеса, який розтлумачував смертним волю богів. Філософськ
Структуралізм.
Загальна характеристика. Структуралізм як філософський напрям бере свій початок від 30-х років ХХ століття, коли він починає оформлюватись у мовознавстві. В цей час великої популярності набу
Постмодернізм як стан сучасного філософського знання.
Сам термін «постмодерн» з'явився ще у 60-ті роки для позначення новацій у архітектурі, літературі й мистецтві, а також у технологічній, соціально-економічній, політичній сферах.
Поняття онтології. Проблема субстанції.
Однією з основних галузей філософського знання виступає онтологія (з гр. «онтос» - суще, «логос» - слово, закон, вчення). Тобто, онтологія – галузь філософського знання, що досліджує найз
Буття як філософська категорія. Основні форми буття.
Категорія буття є найзагальнішою категорією філософії і охоплює собою суще у всіх його проявах, властивостях і можливостях. В цьому контексті перед онтологією стоїть завдання виявити та описати осн
Рух як атрибут буття. Рух та розвиток.
Проблема співіснування єдиного та множинного виводить на два важливих поняття онтології – руху та розвитку. Філософія здавна запитувала про характер буття – органи чуття говорять нам про його плинн
Проблема детермінізму в філософії.
Загальність руху та розвитку виводить на ще одну проблему онтології – проблему причинності. Якщо все знаходить в русі та безперервній зміні, чи значить це, що світ знаходиться у від
Простір і час як форми буття.
Формою, в якій нам даний світ, наше «Я» та «Я» інших людей, виступає простір та час. Без них онтологічна проблематика не могла б навіть бути поставлена.
У філософії та науці існували різно
Поняття, основні категорії гносеології.
Поруч із одвічним філософським питанням – що є буття? – існує й інше – що є істина? Невипадково ці питання пов’язані між собою, адже пізнання навколишнього світу, як і самопізнання – основне завдан
Основні форми пізнання.
Процес пізнання відбувається на двох основних рівнях, на кожному з яких присутні певні форми пізнання – чуттєве та раціональне пізнання.
Чуттєве пізнання – це пізнання на основі органів чу
Поняття, ознаки, види істини. Критерії істини.
Проблема істини складає серцевину гносеологічної проблематики. Суперечливість та складність даної проблеми робить неможливим дати єдино вірне визначення істини та її критеріїв.
В класичній
Наука як основна форма пізнання.
В процесі пізнання людство виробило специфічну сферу духовно-практичної діяльності, яка за мету ставить отримання істинного знання. Це наука. З філософської точки зору наука розглядається в трьох а
Специфіка медичного пізнання.
Специфіка медичного пізнання проявляється передусім в широкому колі проблем, які ставить перед собою медицина. Широта її пізнавальних запитів поширюється від молекулярного рівня мор
Поняття та основні принципи діалектики.
Однією з основних функцій філософії є методологічна функція – філософія виступає як загальна методологія окремих наук; філософія постачає їх найзагальнішими методами пізнання, які конкретизуються в
Основні закони діалектики та їх застосування в медицині.
Ядро матеріалістичної діалектики – закони, адже саме виявлення законів (сталих, повторюваних зав’язків між предметами, явищами та подіями дійсності) і є завданням науки. Закони діалектики дають від
Характеристика основних категорій діалектики.
Категорії діалектики – найзагальніші поняття, що відображають в своєму змісті закономірності розвитку дійсності. Окрім цього, в них знаходить відображення стан розвитку знання про с
Основні підходи до вирішення проблеми свідомості у філософії.
Однією з найбільших проблем філософії та науки на протязі усієї її історії є проблема свідомості, її походження, статусу, специфіки, природи. Цю проблематику зумовила якісна відмінність від інших я
Роль процесу відображення у процесі формування свідомості.
Згідно концепції відображення, свідомість є властивістю високоорганізованої матерії - головного мозку людини. Виникнувши в результаті тривалої еволюції живого, мозок людини є вінцем
Структура свідомості та її функції.
Будучи складним інтегральним феноменом, свідомість можна структурувати за різноманітними ознаками.
1. За носієм: індивідуальна та колективна. Відношення між ними суп
Людина як біосоціальна істота. Поняття та типи особистості.
Однією з вирішальних дихотомій, що характеризують людину, є дихотомія біологічне/соціальне. Як тіло, як біологічний механізм людина вкорінена в природу, однак в повному смислі вона
Суспільство як предмет філософського осмислення.
Найвищою формою організації живого, складною суперсистемою із багатоманіттям типів зв’язків виступає суспільство. Багатогранність та складність даного феномена підтверджується тим, що суспільство є
Типи суспільств.
Розглядаючи суспільство в контексті історичного розвитку, сьогодні доцільно говорити про три типи суспільств – традиційне, індустріальне (модерн), постіндустріальне (постмодерн). Та
Суспільне виробництво.
Суспільне виробництво – форма взаємодії суспільства і природи, що спрямована на перетворення предметів природи і створення матеріальних і духовних продуктів відповідно до інтересів та потреб люд
Проблема суб’єкта суспільно-історичного процесу.
У соціальній філософії та філософії історії одним із основних питань є питання суб’єкта суспільно-історичного розвитку. Простіше кажучи: хто творить історію реально? Такими суб’єкта
Проблема здоров’я та хвороби у філософії та медицині.
Як базова категорія медицини, здоров’я завжди було в центрі медичного дискурсу усіх епох. Антична епоха розглядала здоров’я в контексті найвищого блага античного світорозуміння – кр
Медична етика, її принципи. Біоетика.
Під етикою у філософії розуміють дисципліну, предметом вивчення якої є мораль. Враховуючи специфічний статус та роль медика в суспільстві, етичні принципи його діяльності стають нар
Евтаназія як головна проблема сучасної біоетики.
Швидкий розвиток реаніматології та анестезіології призвів до розмивання понять «життя» та «смерть», і, поєднавшись із гуманізацією медицини, зростання ролі пацієнта та його прав у м
Медицина Стародавньої Індії та Китаю.
Основним джерелом індійської медицини виступає ведична література, в якій загалом знаходяться дані з 27 наук. Найважливішими письмовими джерелами, що стосуються медицини, були Аюрведа і Самх
Становлення та розвиток античної медицини.
Загалом, антична медицина, як і філософія, відрізняється від східної, більшою схильністю до науковості, споглядальності, вилученні з медицини надприродних явищ, проблем та сутностей
Медицина доби Середньовіччя та Відродження.
Розвиток медицини в Середньовіччі позначений боротьбою двох суперечливих тенденцій – тенденцією до накопичення емпіричних (досвідних знань), а, відповідно, відходом від умоглядних о
Медицина в епоху Нового Часу.
Раціоналізація та сцієнтизація знання, що виступає як один з фундаментів техногенної цивілізації, в епоху Нового Часу стали провідною тенденцією в розвитку науки, в тому числі й у м
Хотите получать на электронную почту самые свежие новости?
Подпишитесь на Нашу рассылку
Наша политика приватности обеспечивает 100% безопасность и анонимность Ваших E-Mail
Новости и инфо для студентов