Філософські аспекти сучасної медицини. Соціально-біологічний та психосоматичний підходи.
Філософські аспекти сучасної медицини. Соціально-біологічний та психосоматичний підходи. - раздел Философия, ФІЛОСОФІЯ
Актуальність Поняття Здоров’Я, Його Збереження Та Розвитку Зн...
Актуальність поняття здоров’я, його збереження та розвитку знаходиться сьогодні в центрі не лише медичних дисциплін, що підтверджує важливість даного феномена, не лише в індивідуальному, а й у соціокультурному контексті.
Сучасна медицина відмовляється розглядати проблеми здоров’я та хвороби виключно у фізіологічному ракурсі, пояснюючи патологічні механізми з позицій механіцизму та фізіологізму. Ряд відкриттів ХХ століття дозволили зробити висновок не лише про фізіологічну, тілесну природу хвороби та здоров’я, а й про соціально-психологічну, семіотичну, культурну природу даних феноменів. Адже організм людини – не ізольована система; це відкрита система, що самоорганізовується, активно взаємодіючи з умовами навколишнього середовища, які часто відіграють вирішальну роль у його функціонуванні. Тому сьогодні активного поширення набули підходи, що акцентують увагу на соціальному аспекті здоров’я (соціальна медицина та соціально-біологічний підхід) та на детермінації соматичних процесів здоров’я та хвороби психічними факторами – психосоматичний підхід.
Соціально-біологічний підхід у сучасній медицині передусім вивчає взаємодію та роль факторів, що визначають здоров’я людини. Їх вивчення показує, що на 50-52% здоров’я визначається способом життя, на 18-25% - генетичними факторами, на 20-25% екологічними, на 10-15% визначається системою охорони здоров’я. Дані цифри дозволяють зробити висновок: здоров’я людини наполовину залежить від соціальних умов її існування. Зрозуміло, що роль даного фактора не абсолютизується, враховуючи дані сучасної науки про магнітні, космічні фактори, що впливають на здоров’я людини. Але виходячи з філософської тези про визначальний характер суспільства у формуванні людини, її свідомості, уявлень про норму та патологію, її особистісний тип, можна назвати соціальний фактор як визначальний.
Таке визнання робить медицину медициною здоров’я, відкриваючи шлях новим дисциплінам, таким як валеологія – наука про індивідуальне здоров’я людини. Валеологія вивчає фактори, шляхи формування здоров’я, формулює основні принципи здорового образу життя тощо.
Здоровий образ життя є сумою багатоманітних факторів, серед яких можемо виділити рівень життя (кількісний показник – розмір доходів, соціальна захищеність, забезпеченість житлом, доступ до освіти тощо); уклад життя – спосіб організації життя, порядок його протікання; стиль життя (індивідуальний аспект укладу життя); якість життя (якість житлових умов, системи охорони здоров’я, якість харчування, рівень комфорту тощо). В контексті єдності цих факторів здоровий образ життя є єдністю кількісних та якісних сторін життєдіяльності людини, спрямований на якомога повнішу реалізацію його матеріальних та духовних здатностей.
Психосоматичний підхід. Даний підхід у сучасній медицині базується на таких філософсько-теоретичних постулатах:
- єдність тілесного та психічного;
- детермінація тілесного умовами соціального існування, характером та темпераментом.
На перших порах медицина розвивалась згідно філософського постулату, сформульованого Декартом – про існування двох незалежних субстанцій, що не впливають одна на одну – тілесної та мислячої (ідея психофізичного паралелізму). В результаті домінування такого погляду, з системи медичних наук довгий час була виключена психіатрія, дані якої спростовували картезіанську тезу, до якої додавалась переконаність в тілесній природі будь-яких хвороб. Наприклад, дезінтеграція психічних функцій при шизофренії була стійкою до будь-яких методів терапії, до фармакологічним, хірургічним методам і не пояснювалась традиційною медичною установкою на лікування тіла. Саме тому поняття «психічна хвороба» взагалі не існувало.
Пробив цю стіну картезіанства психоаналіз Фрейда. Саме Фрейд вперше показав механізм психопатологічних процесів та розробив механізм їх лікування. Це дозволило медицині перейти від аналітичної до синтетичної точки зору, де людина розглядалась у єдності психічних та соматичних (тілесних) характеристик, і де перші отримали змогу бути описані та кваліфіковані як відхилення чи хвороба.
Окрім психоаналізу, важливий внесок у розвиток психосоматичного підходу зробила гештальт-психологія – напрям психології, який розглядав свідомість як сукупність певних сталих цілісних образів-форм – гештальтів, та ґрунтована на ній гештальт-терапія. «Збій» гештальта корелювався із соматичними відхиленнями, що знову ж таки схилило медицину до синтетичного підходу.
Окрім психоаналізу та гештальт-терапії, важлива заслуга в утвердженні синтетичного погляду на людину та становленню психосоматичного підходу належить відкриттю ендокринних залоз та ендокринної системи. Ендокринну систему можна розглядати як регуляторну і як нервову; іншими словами більшість функцій ендокринних залоз підкорюються функціям вищих мозкових центрів, тобто, психічному життю (загадаємо, наприклад, що зниження рівня йоду в щитовидній залозі може викликати депресію). Відкриття ендокринних залоз дозволили сформулювати ще один революційний для медицини висновок: психіка керує тілом.
Психосоматична медицина передбачає новий підхід до розуміння причини хвороби. Так, вивчення невротиків з позицій психоаналізу виявило, що під дією довготривалих емоційних розладів можуть розвиватись хронічні соматичні розлади. Вперше такі розлади Фрейд спостерігав в істериків. Він ввів поняття «конверсійна істерія», коли соматичні симптоми розвиваються в якості реакції на хронічні емоційні конфлікти. Фрейд зробив фундаментальне відкриття: емоція не може бути виражена через нормальні канали, безпосередньо, а придушується психічними конфліктами і виражається опосередковано – через тілесні симптоми. Тобто, психічне порушення має знакову, семіотичну природу; будь-який невроз – це повідомлення, однак спотворене та зашифроване.
На сьогодні це положення розвинуте в понятті функціонального розладу. Спочатку такі розлади шлунку, кишечника та серцево-судинної системи стали відомими під назвою шлункового, кишечного та кардіоневрозу. Дане поняття відноситься до тих випадків, коли найретельніше дослідження органу не виявляє ніяких змін у формі органу (морфології). Анатомічна структура органу залишається сталою, порушується інтенсивність та злагодженість його функцій.
Представник психосоматичного підходу Франц Александер виділяє два фундаментальні принципи психоматичного підходу:
1. Психогенез. Психологічні та соматичні функції відбуваються в одному і тому ж організмі, будучи при цьому двома сторонами одного процесу. Психогенез – це фізіологічні процеси, що складаються із збудження в центральній нервовій системі, які можуть досліджуватись психологічними методами, тому що вони сприймаються суб’єктивно у вигляді емоцій, ідей чи бажань, які можуть бути досліджені вербально від тих, хто їх пережив. В цьому контексті важливим терапевтичним фактором стає слово, що й дозволило виникнути психотерапії.
2. Фізіологічні функції, що зачіпаються психологічними впливами. Їх Александер ділить на три частини:
- скоординована довільна поведінка – здійснюється під дією психологічних мотивацій (голод викликає бажання його втамувати, для чого виконуються певні дії);
- експресивні іннервації – фізіологічні процеси (плач, сміх, почервоніння, жестикуляція), які відбуваються під дією специфічної емоційної напруги. Їх функція – розрядка емоційної напруги. Патологічні зімни, що зачіпають подібні процеси, відносять як правило, до області психіатрії. Це, наприклад, істеричний плач або сміх. В них емоції, що лежать в їх основі витіснені, і пацієнт не знає, чому він плаче або сміється;
- вегетативні реакції на емоційні стани. Їх Александер ділить на дві емоційні установки: 1. Установка на боротьбу чи втечу в екстремальній ситуації. При них вегетативні процеси активовані для агресії, однак не переходять в завершену дію. Результатом буде підтримання хронічного стану готовності в організмі поруч фізіологічними реакціями, які зазвичай наявні в екстремальній ситуації – учащання серцебиття, ріст кров’яного тиску, розширення кровоносних судин, посилений обмін речовин тощо. 2. Втеча від активності. Класичний приклад – людина, у якої при небезпеці замість необхідних дій розвивається діарея. Також сюди відноситься велика група функціональних розладів шлунково-кишечного тракту: усі форми нервової диспепсії, нервової діареї, кардіоспазму, різноманітні форми коліту та певні форми запору.
Соціальна медицина, застосовуючи психосоматичний підхід до своїх проблем, виділяє ряд моделей психосоматики, домінуючих на сьогодні:
1. Психоаналітична модель. Вона застосовується в таких аспектах соціально-медичних досліджень:
- власне соціально-медичні: неврози, декомпенсації, девіантна та деліквентна поведінка, суїцид альні установки, ексапізм (втеча від реальності); власне психосоматичні хвороби (бронхіальна астма, гіпертонічна хвороба, розлад обміну речовин);
- особистість в умовах мікросоціальних конфліктів: внутрішньосімейних, виробничих, внутрішньоособистісних;
- особистість в умовах макросоціальних конфліктів (національні, сексуальні меншини, мігранти);
- соціально-геронтологічні проблеми (старість, самотність);
- сексуальні проблеми (сексуальні меншинства, статеві збочення, статева диференціація з можливістю зміни статі);
- особистість і творчість.
2. Гуманістична модель (А.Маслоу, Ф.Александер). Наголошує на трансцендентному характері психічних проблем, виступає за зміну відносин між лікарем та пацієнтом з владно-репресивних на партнерські. Так, за Маслоу, у людини головним виступає задоволення трансцендентних потреб, які реалізуються в екстазі, виході-з-себе в іншу реальність. Американський психотерапевт Карл Роджерс наголошував на терапевтичній силі емпатії лікаря та пацієнта – лікар повинен допомогти пацієнту пережити його проблеми, розділивши їх.
3. Клінічна модель – класична модель, що обертається в напрузі між двома протилежностями: що лікувати – хворого чи хворобу? Вирішує дану суперечність моделювання клінічного процесу з точки зору трьох складових – симптому, синдрому (сукупності симптомів, що складають певну структуру) та клінічної картини хвороби. Це погляд на людину в хворобі як на «сукупність симптомів», «структуру синдрому» та «клінічну картину захворювання».
4. Психофармакологічна модель. Поширена в сучасному постіндустріальному суспільстві як результат медикалізації суспільства – збільшення ролі в суспільстві медичної сфери. Суть даної моделі полягає у прийнятті людиною медикаментів без призначення лікаря (седативні, тонізуючі, анальгезуючі). Дана модель є небезпечною з ряду причин:
- вона виховує негативне ставлення до будь-яких, навіть самих мінімальних порушень комфорту тіла, намагаючись їх приглушити або усунути медикаментами, що знаходяться у вільному продажі (наприклад, знеболювальні);
- за симптомами, що на перший погляд, здаються невинними, може приховуватись серйозна хвороба, відтягування лікування якої через зняття симптомів може призвести до смерті;
- дана модель психосоматики веде до медикаментозної (токсикоманія), а далі і до наркотичної залежності.
Таким чином, сучасний стан розвитку наук про людину вимагає від медицини розгляду людини не в колі традиційних знань (душа і тіло, здоров’я як благо, хвороба як зло), а згідно підходів, що включають організм в систему складних, взаємодетермінованих відносин з соціумом, природою та іншими людьми. Дана постановка проблеми радикально змінює не лише теоретичні установки медичної науки, а й вимагає зміни в усіх галузях медичного знання – від діагностики до медичної етики.
ФІЛОСОФІЯ
Автор:
Воронюк О. Л., кандидат філософських наук, голова циклової методичної комісії соціально-економічних дисциплін Житомирського базового фармацевт
Передмова
Гуманізація науки та інтеграція гуманітарного знання в умовах глобалізації та фундаментальної нестабільності суспільно-історичних процесів ставить перед дисциплінами гуманітарного ц
Світогляд, його структура та історичні типи.
Людина є соціоприродною істотою, єдністю біологічного та духовного начал. Тому вона вкорінена в життя не лише тілом, а й духом. Людина не просто біологічно функціонує («виживає») у
Філософія як специфічний тип світогляду.
Сам термін «філософія» має давньогрецьке коріння і походить від двох слів – «філео» - «любов» та «софія» – «мудрість», тобто, «філософія» означає «любов до мудрості». Вперше цей тер
Філософія та медицина.
Будучи загальним полем будь-якого знання, філософія виступає основою теоретичної медицини. Вона ставить перед собою ряд фундаментальних для наук про людину проблем:
· що є
Філософія Стародавньої Індії.
Наприкінці ІІ – на початку І тисячоліття нашої ери провідною філософсько-релігійною течією стародавньої Індії був брахманізм – світогляд арійських племен, що був викладений у
Філософія Стародавнього Китаю.
Поява та розвиток філософських вчень Китаю датується VІ – ІІІ ст. до н.е. У цей період відбувався процес об’єднання дрібних царств в одну могутню державу, тому філософська думка тог
Загальні особливості філософії Середньовіччя.
Філософія Середньовіччя, зберігши деякі елементи античної філософії, по-новому розгорнула коло проблем, спираючись на християнський світогляд, що утверджувався в тогочасній Європі.
Середньовічні патристика та схоластика.
Філософія отців церкви, або патристика сформувалась разом із становленням християнства у Західній та Східній Європі. Держави, що утворились на території зруйнованої Римської
Філософія епохи Відродження.
Епоха Відродження знаменується розвитком промисловості, торгівлі, мореплавання, військової справи, тобто розвитком матеріального виробництва, а отже, розвитком техніки, природознавс
Емпіризм та раціоналізм. Проблема методу.
Першим філософом Нового часу вважається англійський філософ Френсіс Бекон (1561 – 1626) “Новий Органон”, “Про гідність і примноження наук”. За Беконом, головне покликання філ
Просвітництво як базова стратегія філософії Нового Часу.
Епоха модерну, зародившись з доби Відродження, свого філософського апогею досягла в Просвітництві, з яким модерн часто ототожнюють. Саме Просвітництво стало тим проектом переходу ві
Французький матеріалізм ХVІІІ століття.
Безпосередньо з Просвітництва та сцієнтистської орієнтації модерну виріс французький матеріалізм, який вперше чітко висунув та обґрунтував фундаментальну для європейської філософії
Філософія як антропологія: Людвіг Фейєрбах.
Німецька класична філософія є апогеєм філософії модерну, її вершиною та її завершенням. Саме представники цього історичного етапу розвитку філософії радикалізували та довели до межі те коло проблем
Теорія пізнання та етика Іммануїла Канта.
Іммануїл Кант (1724 – 1804) – найвидатніший філософ XVIII ст., родоначальник німецької класичної філософії. Філософія І. Канта є своєрідною системою “критик”, у яких досліджуються головні зд
Науковчення» Йогана Готліба Фіхте.
Йоганн Готліб Фіхте (1762 – 1814). Автор праць “Про поняття науковчення, або так званої філософії”, “Основи загального науковчення”, «Про призначення людини». Філософію Фіхте можна охарактер
Об’єктивний ідеалізм Георга Вільгельма Фрідріха Гегеля.
Філософія Георга Вільгельма Фрідріха Гегеля («Феноменологія духу», «Філософія природи», «Енциклопедія філософських наук») (1770-1831) знаменує собою поворот в історії філософ
Філософія як антропологія: Людвіг Фейєрбах.
Філософія Людвіга Андреаса Фейєрбаха (1804-1872) («До критики філософії Гегеля», «Сутність християнства») – це закінчення класичної німецької філософії та окреслення проблематики некласичної
Екзистенціальна філософія С. К’єркегора.
Не менш радикальним противником гегелівського ідеалізму був датський теолог Сьорен К’єркегор (1813-1855) («Страх і трепет», «Або-Або», «Хвороба до смерті»). Головний аргумент, що протиставля
Філософія марксизму.
Філософія марксизму формується у 30-40 і рр. ХІХ століття і пов’язується з іменами К.Маркса та Ф.Енгельса. Маючи своїм джерелом німецьку класичну філософію (зокрема, філософію та діалектику Гегеля,
Фрідріх Ніцше та кінець модерну.
Філософія Фрідріха Ніцше (1844-1900) («По той бік добра і зла», «Так казав Заратустра», «Антихристиянин») є знаковою з точки зору процесу завершення модерну. Для Ніцше філософія, починаючи з платон
Становлення та розвиток психоаналізу.
З. Фрейд – засновник психоаналізу. Психоаналіз є одним із варіантів посткласичної філософії, в якій знайшла відображення криза філософії модерну.
Мова йде, передусім,
Екзистенціалізм: загальна характеристика.
Екзистенціалізм, або філософія існування - одна з найпопулярніших і впливовіших течій сучасної думки. Екзистенціалізм сформувався в першій половині XX століття і, як і психоаналіз, відобразив трагі
Філософська антропологія ХХ століття.
Як особливий напрям досліджень, що цілеспрямовано вивчають проблему суті і структури суті людини, філософська антропологія виникла в 20-х роках ХХ століття. Це було обумовлено пильним інтересом філ
Філософська герменевтика.
Герменевтика – дисципліна, що займається проблемами інтерпретації та розуміння. Сама назва походить від імені давньогрецького бога Гермеса, який розтлумачував смертним волю богів. Філософськ
Структуралізм.
Загальна характеристика. Структуралізм як філософський напрям бере свій початок від 30-х років ХХ століття, коли він починає оформлюватись у мовознавстві. В цей час великої популярності набу
Постмодернізм як стан сучасного філософського знання.
Сам термін «постмодерн» з'явився ще у 60-ті роки для позначення новацій у архітектурі, літературі й мистецтві, а також у технологічній, соціально-економічній, політичній сферах.
Поняття онтології. Проблема субстанції.
Однією з основних галузей філософського знання виступає онтологія (з гр. «онтос» - суще, «логос» - слово, закон, вчення). Тобто, онтологія – галузь філософського знання, що досліджує найз
Буття як філософська категорія. Основні форми буття.
Категорія буття є найзагальнішою категорією філософії і охоплює собою суще у всіх його проявах, властивостях і можливостях. В цьому контексті перед онтологією стоїть завдання виявити та описати осн
Рух як атрибут буття. Рух та розвиток.
Проблема співіснування єдиного та множинного виводить на два важливих поняття онтології – руху та розвитку. Філософія здавна запитувала про характер буття – органи чуття говорять нам про його плинн
Проблема детермінізму в філософії.
Загальність руху та розвитку виводить на ще одну проблему онтології – проблему причинності. Якщо все знаходить в русі та безперервній зміні, чи значить це, що світ знаходиться у від
Простір і час як форми буття.
Формою, в якій нам даний світ, наше «Я» та «Я» інших людей, виступає простір та час. Без них онтологічна проблематика не могла б навіть бути поставлена.
У філософії та науці існували різно
Поняття, основні категорії гносеології.
Поруч із одвічним філософським питанням – що є буття? – існує й інше – що є істина? Невипадково ці питання пов’язані між собою, адже пізнання навколишнього світу, як і самопізнання – основне завдан
Основні форми пізнання.
Процес пізнання відбувається на двох основних рівнях, на кожному з яких присутні певні форми пізнання – чуттєве та раціональне пізнання.
Чуттєве пізнання – це пізнання на основі органів чу
Поняття, ознаки, види істини. Критерії істини.
Проблема істини складає серцевину гносеологічної проблематики. Суперечливість та складність даної проблеми робить неможливим дати єдино вірне визначення істини та її критеріїв.
В класичній
Наука як основна форма пізнання.
В процесі пізнання людство виробило специфічну сферу духовно-практичної діяльності, яка за мету ставить отримання істинного знання. Це наука. З філософської точки зору наука розглядається в трьох а
Специфіка медичного пізнання.
Специфіка медичного пізнання проявляється передусім в широкому колі проблем, які ставить перед собою медицина. Широта її пізнавальних запитів поширюється від молекулярного рівня мор
Поняття та основні принципи діалектики.
Однією з основних функцій філософії є методологічна функція – філософія виступає як загальна методологія окремих наук; філософія постачає їх найзагальнішими методами пізнання, які конкретизуються в
Основні закони діалектики та їх застосування в медицині.
Ядро матеріалістичної діалектики – закони, адже саме виявлення законів (сталих, повторюваних зав’язків між предметами, явищами та подіями дійсності) і є завданням науки. Закони діалектики дають від
Характеристика основних категорій діалектики.
Категорії діалектики – найзагальніші поняття, що відображають в своєму змісті закономірності розвитку дійсності. Окрім цього, в них знаходить відображення стан розвитку знання про с
Основні підходи до вирішення проблеми свідомості у філософії.
Однією з найбільших проблем філософії та науки на протязі усієї її історії є проблема свідомості, її походження, статусу, специфіки, природи. Цю проблематику зумовила якісна відмінність від інших я
Роль процесу відображення у процесі формування свідомості.
Згідно концепції відображення, свідомість є властивістю високоорганізованої матерії - головного мозку людини. Виникнувши в результаті тривалої еволюції живого, мозок людини є вінцем
Структура свідомості та її функції.
Будучи складним інтегральним феноменом, свідомість можна структурувати за різноманітними ознаками.
1. За носієм: індивідуальна та колективна. Відношення між ними суп
Людина як біосоціальна істота. Поняття та типи особистості.
Однією з вирішальних дихотомій, що характеризують людину, є дихотомія біологічне/соціальне. Як тіло, як біологічний механізм людина вкорінена в природу, однак в повному смислі вона
Суспільство як предмет філософського осмислення.
Найвищою формою організації живого, складною суперсистемою із багатоманіттям типів зв’язків виступає суспільство. Багатогранність та складність даного феномена підтверджується тим, що суспільство є
Типи суспільств.
Розглядаючи суспільство в контексті історичного розвитку, сьогодні доцільно говорити про три типи суспільств – традиційне, індустріальне (модерн), постіндустріальне (постмодерн). Та
Суспільне виробництво.
Суспільне виробництво – форма взаємодії суспільства і природи, що спрямована на перетворення предметів природи і створення матеріальних і духовних продуктів відповідно до інтересів та потреб люд
Філософське осмислення історії. Моделі історичного процесу.
Хронологічне розгортання часу та зміна структурних елементів суспільства ставить перед філософією проблему історії. Дана проблематика, як і в інших галузях філософського знання, кон
Проблема суб’єкта суспільно-історичного процесу.
У соціальній філософії та філософії історії одним із основних питань є питання суб’єкта суспільно-історичного розвитку. Простіше кажучи: хто творить історію реально? Такими суб’єкта
Проблема здоров’я та хвороби у філософії та медицині.
Як базова категорія медицини, здоров’я завжди було в центрі медичного дискурсу усіх епох. Антична епоха розглядала здоров’я в контексті найвищого блага античного світорозуміння – кр
Медична етика, її принципи. Біоетика.
Під етикою у філософії розуміють дисципліну, предметом вивчення якої є мораль. Враховуючи специфічний статус та роль медика в суспільстві, етичні принципи його діяльності стають нар
Евтаназія як головна проблема сучасної біоетики.
Швидкий розвиток реаніматології та анестезіології призвів до розмивання понять «життя» та «смерть», і, поєднавшись із гуманізацією медицини, зростання ролі пацієнта та його прав у м
Медицина Стародавньої Індії та Китаю.
Основним джерелом індійської медицини виступає ведична література, в якій загалом знаходяться дані з 27 наук. Найважливішими письмовими джерелами, що стосуються медицини, були Аюрведа і Самх
Становлення та розвиток античної медицини.
Загалом, антична медицина, як і філософія, відрізняється від східної, більшою схильністю до науковості, споглядальності, вилученні з медицини надприродних явищ, проблем та сутностей
Медицина доби Середньовіччя та Відродження.
Розвиток медицини в Середньовіччі позначений боротьбою двох суперечливих тенденцій – тенденцією до накопичення емпіричних (досвідних знань), а, відповідно, відходом від умоглядних о
Медицина в епоху Нового Часу.
Раціоналізація та сцієнтизація знання, що виступає як один з фундаментів техногенної цивілізації, в епоху Нового Часу стали провідною тенденцією в розвитку науки, в тому числі й у м
Хотите получать на электронную почту самые свежие новости?
Подпишитесь на Нашу рассылку
Наша политика приватности обеспечивает 100% безопасность и анонимность Ваших E-Mail
Новости и инфо для студентов