Філософія Стародавньої Індії. - раздел Философия, ФІЛОСОФІЯ
Наприкінці Іі – На Початку І Тисячоліття Нашої Ери Провідною ...
Наприкінці ІІ – на початку І тисячоліття нашої ери провідною філософсько-релігійною течією стародавньої Індії був брахманізм – світогляд арійських племен, що був викладений у Ведах – збірниках священних гімнів, укладений протягом ХІІ-VІІ ст. до н.е. Першим твором власне філософського спрямування вважаються «Упанішади» (в перекладі «таємне вчення») - коментарі до «Вед» VІІ ст. до н.е. В «Упанішадах» головними є два поняття: брахман та атман. Перший означає абсолют, ототожнення мислення з буттям, атман же – це суб’єктивне начало, що реалізується в людині, потік думок. Брахман та атман не протилежні один одному – атман є індивідуальний втіленням брахмана. Суть вдосконалення людини полягає в злитті атмана з брахманом – індивідуального начал з абсолютним. Ця думка розвивається в іншому філософсько-релігійному вченні – індуїзмі. Найбільш шановані божества – Брама (деміург, тобто, творець), Вішну (хранитель), Шива (творець, хранитель и руйнівник одночасно). З танцю Шиви починається ніч, він суддя над дисгармонією світу у своєму танку. Також Шива виступав як покровитель медицини.
Згідно індуїзму, злиттю атмана з брахманом заважає потік конечних проявів матеріального природного буття, що постійно змінюється (пракриті). На шляху до спасіння атман переживає безперервні перевтілення, кожна форма якого визначається кармою - долею, що створюється самою людиною. Тобто, відбувається постійний коловорот перероджень, що називається сансара, і лише індивідуальними зусиллями, спрямованими на праведність життя, коло перероджень можна перервати.
У середині І тисячоліття до н.е. у давньоіндійському суспільстві сталися суттєві соціально-політичні зміни: розвивалися ремесла і торгівля, зростали міста, замість дрібних держав виникали великі об’єднання. Збільшується кількість природних та соціальних катаклізмів, що спричинило світоглядну кризу. В цей час виникає низка філософських шкіл Стародавньої Індії, які традиційно ділять на два типи: ортодоксальні (даршан) та неортодоксальні (настіка).
До першого типу належать наступні школи: веданта, міманса, вайшешика, санкх’я, ньяя та йога. Веданта (буквально – «закінчення Вед») наголошує, що у світі немає жодної реальності, окрім, вищої духовної сутності – Брахмана, котрий невизначений, необумовлений. Уявлення про багатоманітність світу є результатом незнання: все, окрім абсолюту, є чистою ілюзією. Основним методом пізнання веданта вважає інтуїцію.
В основі міманси лежить переконання про те, що конечне звільнення від втіленого тілесно-матеріального стану (мокша) не може бути раціонально пояснене і може бути досягнуте за допомогою знання та свідомих зусиль. Основна увага повинна бути звернута на дотримання релігійного обов’язку – дхарми. Міманса визнавала існування духовного та матеріального начал у всесвіті.
Вайшешика має сильні матеріалістичні тенденції. Вона встановлює сім категорій для всього існуючого: субстанцію, якість, дію, спільність, особливість, притаманність, небуття. Світ складається з субстанцій, що володіють якістю та дією. Їх у вайшешиці 9: земля, вода, світло, повітря, ефір, час, простір, душа, розум. Атоми перших чотирьох утворюють усі матеріальні об’єкти. Ці атоми вічні, неподільні, не мають протяжності, але їх комбінації створюють протяжні тіла. Щодо питання пізнання, то вайшешика вказує на чотири види істинного пізнання. Це сприйняття, висновок, пам'ять та інтуїція.
Санкх’я визнає існування в світі двох начал – матеріального – пракриті (матерія, природа) та духовного – пуруша (свідомість). Пуруша – вічний, незмінний принцип індивідуальності, свідомість, що спостерігає як хід життя живої істоти, у котрому вона знаходиться, так і процес еволюції всесвіту, взятий у цілому. Пракриті постійно змінюється, вона підкоряється законам причинно-наслідкових зв’язків. Контакт пракриті з пурушею обумовлює початок еволюції індивіда із всесвітом. Кожна жива істота, згідно санкх'ї, складається з трьох частин: пуруші, тонкого тіла та грубого тіла. Тонке тіло складається з органів відчуттів, інтелекту та відчуття «Я». Тонке тіло зосереджує в собі карму і слідує за пурушею, поки остання не досягне свого повного звільнення від втілення у будь-якому з істот. Грубе тіло складається з матеріальних елементів і гине зі смертю істоти.
Ньяя говорить про існування матеріального всесвіту, котрий складається з атомів, поєднання котрих створює усі предмети. Ньяя визнає чотири способи пізнання: відчуття, висновок, аналогію та свідоцтво інших людей та авторитетів.
Йога («з’єднання» зі санскриту). Шлях до злиття індивідуального з абсолютом відбувається через систему вправ. Нижча ступінь йоги – хатха-йога – фізичні прийоми, спрямовані на таке оволодіння тілом, котре дає можливість перейти до раджа-йоги – системи психічних справ, що ведуть до повного відриву від дійсності. За допомогою його можна бути нескінченно малим та великим, бачити минуле та майбутнє, читати думки інших людей тощо.
До неортодоксальних філософських шкіл давньої Індії належать чарвака-локаята, джайнізм та буддизм.
Чарвака-локаята – матеріалістичне вчення. В основі вчення чарваки про буття лежить уявлення про те, що усі елементи всесвіту складаються з чотирьох елементів: землі, вогню, води та повітря. Елементи існують вічно та є незмінними. Свідомість, розум та органи відчуттів також є результатом об’єднання елементів. В деяких текстах є уявлення про еволюцію: одні елементи сходять до інших, причому висхідним, первинним є земля (твердь). Щодо теорії пізнання, то чарвака-локаята визнає єдиним істинним джерелом пізнання відчуття. Чарвака відкидає існування позачуттєвих та надчуттєвих об’єктів (бога, душі). В етиці локаяти переважав гедонізм – людське життя треба проживати так, щоб отримувати від нього максимум задоволення.
Вчення буддизму сформувалось у VІ ст. до н.е. і є складним духовним утворенням – філософією та світовою релігією (близько 300 млн. віруючих). Джерело буддизму — легенда про індійського царевича Сіддхартху Гаутаму. Його мати побачила уві сні, що у її бік увійшов білий слон, а через певний проміжок часу вона народила дитину, якого назвали Сіддхартха («той, хто виконує своє призначення»). Одного разу, проїжджаючи містом у колісниці він побачив вкритого виразками хворого, старця, поховальну процесію та аскета, що поринув у свої думи. Через цю зустріч він дізнався про існування людського страждання. Вночі царевич покинув свій дім, щоб знайти шлях, що позбавляє людей страждання. Він мандрував сім років, його осяяла істина і він став «просвітленим» — Буддою.
Буддизм вчить, що Будда пройшов нескінченну кількість перероджень, щоб стати тим, ким він є: 550 перероджень, у яких побував 85 разів царем, 83 рази пустельником, 5 — рабом і великою кількістю різноманітних тварин. Суть прозріння Будди лежить у його першій проповіді про чотири «святі істини»:
І. Істина страждання. Буття є стражданням, останнє не є результатом гріхопадіння (як у християнстві), а, як і саме буття, не має початку і проникає в усі сфери буття. Навіть задоволення включене в страждання: воно є не його протилежністю, а лише одним із аспектів. Найбільш стражденна істота – людина, оскільки вона страждає не тільки активно, а й пасивно, бо зажди знаходиться під тягарем причинно-наслідкових зв’язків.
ІІ. Істина причини. Причина страждань – потяг, бажання, прагнення до життя. Основа життя – потяг до приємного і відраза до неприємного. Саме життя регулюється законом карми. Карма – дія, що обов’язково має наслідок. Сукупність усіх дій визначає наступне життя. Це сансара – повторюваність життів і ролей, циклічна одноманітність одного і того ж. Людина ж, через своє серединне положення між богами та тваринами, здатна звільнитись від сансари.
ІІІ. Істина звільнення — звільнитися від страждань та вийти за межі кола сансари можна, відмовившись від бажань, придушивши у собі усі пристрасті. Із зникненням причини страждання зникає і саме страждання. Апофеоз такого стану – нірвана, який буддизм описує як море, що заспокоїлось після бурі. Тобто, воно продовжує існувати, однак вже ніщо його не потурбує. Нірвана означає повноту буття.
ІV. Істина шляху. Шлях до нірвани має 8 східців:
Етап мудрості:
1. Правильний шлях – засвоєння Чотирьох Благородних Істин.
2. Правильна рішучість – людина має наважитись раз і назавжди стати на шлях звільнення.
Етап моральності:
3. Правильна мова – уникати брехні, наклепів, поширення чуток, матюків.
4. Правильна поведінка: ненасильство, відмова від чужого, правильне сексуальне життя, відмова від алкоголю.
5. Правильний образ життя: відмова від торгівлі людьми, тваринами, зброєю, наркотиками, від заняття проституцією тощо.
Етап зосередження. На цьому етапі буддист постійно займається йогою, метою цих занять є досягнення стану самадхи – стану спостереження, де стираються межі між суб’єктом, об’єктом і самим процесом зосередження.
Если Вам нужно дополнительный материал на эту тему, или Вы не нашли то, что искали, рекомендуем воспользоваться поиском по нашей базе работ:
Філософія Стародавньої Індії.
Что будем делать с полученным материалом:
Если этот материал оказался полезным ля Вас, Вы можете сохранить его на свою страничку в социальных сетях:
ФІЛОСОФІЯ
Автор:
Воронюк О. Л., кандидат філософських наук, голова циклової методичної комісії соціально-економічних дисциплін Житомирського базового фармацевт
Передмова
Гуманізація науки та інтеграція гуманітарного знання в умовах глобалізації та фундаментальної нестабільності суспільно-історичних процесів ставить перед дисциплінами гуманітарного ц
Світогляд, його структура та історичні типи.
Людина є соціоприродною істотою, єдністю біологічного та духовного начал. Тому вона вкорінена в життя не лише тілом, а й духом. Людина не просто біологічно функціонує («виживає») у
Філософія як специфічний тип світогляду.
Сам термін «філософія» має давньогрецьке коріння і походить від двох слів – «філео» - «любов» та «софія» – «мудрість», тобто, «філософія» означає «любов до мудрості». Вперше цей тер
Філософія та медицина.
Будучи загальним полем будь-якого знання, філософія виступає основою теоретичної медицини. Вона ставить перед собою ряд фундаментальних для наук про людину проблем:
· що є
Філософія Стародавнього Китаю.
Поява та розвиток філософських вчень Китаю датується VІ – ІІІ ст. до н.е. У цей період відбувався процес об’єднання дрібних царств в одну могутню державу, тому філософська думка тог
Загальні особливості філософії Середньовіччя.
Філософія Середньовіччя, зберігши деякі елементи античної філософії, по-новому розгорнула коло проблем, спираючись на християнський світогляд, що утверджувався в тогочасній Європі.
Середньовічні патристика та схоластика.
Філософія отців церкви, або патристика сформувалась разом із становленням християнства у Західній та Східній Європі. Держави, що утворились на території зруйнованої Римської
Філософія епохи Відродження.
Епоха Відродження знаменується розвитком промисловості, торгівлі, мореплавання, військової справи, тобто розвитком матеріального виробництва, а отже, розвитком техніки, природознавс
Емпіризм та раціоналізм. Проблема методу.
Першим філософом Нового часу вважається англійський філософ Френсіс Бекон (1561 – 1626) “Новий Органон”, “Про гідність і примноження наук”. За Беконом, головне покликання філ
Просвітництво як базова стратегія філософії Нового Часу.
Епоха модерну, зародившись з доби Відродження, свого філософського апогею досягла в Просвітництві, з яким модерн часто ототожнюють. Саме Просвітництво стало тим проектом переходу ві
Французький матеріалізм ХVІІІ століття.
Безпосередньо з Просвітництва та сцієнтистської орієнтації модерну виріс французький матеріалізм, який вперше чітко висунув та обґрунтував фундаментальну для європейської філософії
Філософія як антропологія: Людвіг Фейєрбах.
Німецька класична філософія є апогеєм філософії модерну, її вершиною та її завершенням. Саме представники цього історичного етапу розвитку філософії радикалізували та довели до межі те коло проблем
Теорія пізнання та етика Іммануїла Канта.
Іммануїл Кант (1724 – 1804) – найвидатніший філософ XVIII ст., родоначальник німецької класичної філософії. Філософія І. Канта є своєрідною системою “критик”, у яких досліджуються головні зд
Науковчення» Йогана Готліба Фіхте.
Йоганн Готліб Фіхте (1762 – 1814). Автор праць “Про поняття науковчення, або так званої філософії”, “Основи загального науковчення”, «Про призначення людини». Філософію Фіхте можна охарактер
Об’єктивний ідеалізм Георга Вільгельма Фрідріха Гегеля.
Філософія Георга Вільгельма Фрідріха Гегеля («Феноменологія духу», «Філософія природи», «Енциклопедія філософських наук») (1770-1831) знаменує собою поворот в історії філософ
Філософія як антропологія: Людвіг Фейєрбах.
Філософія Людвіга Андреаса Фейєрбаха (1804-1872) («До критики філософії Гегеля», «Сутність християнства») – це закінчення класичної німецької філософії та окреслення проблематики некласичної
Екзистенціальна філософія С. К’єркегора.
Не менш радикальним противником гегелівського ідеалізму був датський теолог Сьорен К’єркегор (1813-1855) («Страх і трепет», «Або-Або», «Хвороба до смерті»). Головний аргумент, що протиставля
Філософія марксизму.
Філософія марксизму формується у 30-40 і рр. ХІХ століття і пов’язується з іменами К.Маркса та Ф.Енгельса. Маючи своїм джерелом німецьку класичну філософію (зокрема, філософію та діалектику Гегеля,
Фрідріх Ніцше та кінець модерну.
Філософія Фрідріха Ніцше (1844-1900) («По той бік добра і зла», «Так казав Заратустра», «Антихристиянин») є знаковою з точки зору процесу завершення модерну. Для Ніцше філософія, починаючи з платон
Становлення та розвиток психоаналізу.
З. Фрейд – засновник психоаналізу. Психоаналіз є одним із варіантів посткласичної філософії, в якій знайшла відображення криза філософії модерну.
Мова йде, передусім,
Екзистенціалізм: загальна характеристика.
Екзистенціалізм, або філософія існування - одна з найпопулярніших і впливовіших течій сучасної думки. Екзистенціалізм сформувався в першій половині XX століття і, як і психоаналіз, відобразив трагі
Філософська антропологія ХХ століття.
Як особливий напрям досліджень, що цілеспрямовано вивчають проблему суті і структури суті людини, філософська антропологія виникла в 20-х роках ХХ століття. Це було обумовлено пильним інтересом філ
Філософська герменевтика.
Герменевтика – дисципліна, що займається проблемами інтерпретації та розуміння. Сама назва походить від імені давньогрецького бога Гермеса, який розтлумачував смертним волю богів. Філософськ
Структуралізм.
Загальна характеристика. Структуралізм як філософський напрям бере свій початок від 30-х років ХХ століття, коли він починає оформлюватись у мовознавстві. В цей час великої популярності набу
Постмодернізм як стан сучасного філософського знання.
Сам термін «постмодерн» з'явився ще у 60-ті роки для позначення новацій у архітектурі, літературі й мистецтві, а також у технологічній, соціально-економічній, політичній сферах.
Поняття онтології. Проблема субстанції.
Однією з основних галузей філософського знання виступає онтологія (з гр. «онтос» - суще, «логос» - слово, закон, вчення). Тобто, онтологія – галузь філософського знання, що досліджує найз
Буття як філософська категорія. Основні форми буття.
Категорія буття є найзагальнішою категорією філософії і охоплює собою суще у всіх його проявах, властивостях і можливостях. В цьому контексті перед онтологією стоїть завдання виявити та описати осн
Рух як атрибут буття. Рух та розвиток.
Проблема співіснування єдиного та множинного виводить на два важливих поняття онтології – руху та розвитку. Філософія здавна запитувала про характер буття – органи чуття говорять нам про його плинн
Проблема детермінізму в філософії.
Загальність руху та розвитку виводить на ще одну проблему онтології – проблему причинності. Якщо все знаходить в русі та безперервній зміні, чи значить це, що світ знаходиться у від
Простір і час як форми буття.
Формою, в якій нам даний світ, наше «Я» та «Я» інших людей, виступає простір та час. Без них онтологічна проблематика не могла б навіть бути поставлена.
У філософії та науці існували різно
Поняття, основні категорії гносеології.
Поруч із одвічним філософським питанням – що є буття? – існує й інше – що є істина? Невипадково ці питання пов’язані між собою, адже пізнання навколишнього світу, як і самопізнання – основне завдан
Основні форми пізнання.
Процес пізнання відбувається на двох основних рівнях, на кожному з яких присутні певні форми пізнання – чуттєве та раціональне пізнання.
Чуттєве пізнання – це пізнання на основі органів чу
Поняття, ознаки, види істини. Критерії істини.
Проблема істини складає серцевину гносеологічної проблематики. Суперечливість та складність даної проблеми робить неможливим дати єдино вірне визначення істини та її критеріїв.
В класичній
Наука як основна форма пізнання.
В процесі пізнання людство виробило специфічну сферу духовно-практичної діяльності, яка за мету ставить отримання істинного знання. Це наука. З філософської точки зору наука розглядається в трьох а
Специфіка медичного пізнання.
Специфіка медичного пізнання проявляється передусім в широкому колі проблем, які ставить перед собою медицина. Широта її пізнавальних запитів поширюється від молекулярного рівня мор
Поняття та основні принципи діалектики.
Однією з основних функцій філософії є методологічна функція – філософія виступає як загальна методологія окремих наук; філософія постачає їх найзагальнішими методами пізнання, які конкретизуються в
Основні закони діалектики та їх застосування в медицині.
Ядро матеріалістичної діалектики – закони, адже саме виявлення законів (сталих, повторюваних зав’язків між предметами, явищами та подіями дійсності) і є завданням науки. Закони діалектики дають від
Характеристика основних категорій діалектики.
Категорії діалектики – найзагальніші поняття, що відображають в своєму змісті закономірності розвитку дійсності. Окрім цього, в них знаходить відображення стан розвитку знання про с
Основні підходи до вирішення проблеми свідомості у філософії.
Однією з найбільших проблем філософії та науки на протязі усієї її історії є проблема свідомості, її походження, статусу, специфіки, природи. Цю проблематику зумовила якісна відмінність від інших я
Роль процесу відображення у процесі формування свідомості.
Згідно концепції відображення, свідомість є властивістю високоорганізованої матерії - головного мозку людини. Виникнувши в результаті тривалої еволюції живого, мозок людини є вінцем
Структура свідомості та її функції.
Будучи складним інтегральним феноменом, свідомість можна структурувати за різноманітними ознаками.
1. За носієм: індивідуальна та колективна. Відношення між ними суп
Людина як біосоціальна істота. Поняття та типи особистості.
Однією з вирішальних дихотомій, що характеризують людину, є дихотомія біологічне/соціальне. Як тіло, як біологічний механізм людина вкорінена в природу, однак в повному смислі вона
Суспільство як предмет філософського осмислення.
Найвищою формою організації живого, складною суперсистемою із багатоманіттям типів зв’язків виступає суспільство. Багатогранність та складність даного феномена підтверджується тим, що суспільство є
Типи суспільств.
Розглядаючи суспільство в контексті історичного розвитку, сьогодні доцільно говорити про три типи суспільств – традиційне, індустріальне (модерн), постіндустріальне (постмодерн). Та
Суспільне виробництво.
Суспільне виробництво – форма взаємодії суспільства і природи, що спрямована на перетворення предметів природи і створення матеріальних і духовних продуктів відповідно до інтересів та потреб люд
Філософське осмислення історії. Моделі історичного процесу.
Хронологічне розгортання часу та зміна структурних елементів суспільства ставить перед філософією проблему історії. Дана проблематика, як і в інших галузях філософського знання, кон
Проблема суб’єкта суспільно-історичного процесу.
У соціальній філософії та філософії історії одним із основних питань є питання суб’єкта суспільно-історичного розвитку. Простіше кажучи: хто творить історію реально? Такими суб’єкта
Проблема здоров’я та хвороби у філософії та медицині.
Як базова категорія медицини, здоров’я завжди було в центрі медичного дискурсу усіх епох. Антична епоха розглядала здоров’я в контексті найвищого блага античного світорозуміння – кр
Медична етика, її принципи. Біоетика.
Під етикою у філософії розуміють дисципліну, предметом вивчення якої є мораль. Враховуючи специфічний статус та роль медика в суспільстві, етичні принципи його діяльності стають нар
Евтаназія як головна проблема сучасної біоетики.
Швидкий розвиток реаніматології та анестезіології призвів до розмивання понять «життя» та «смерть», і, поєднавшись із гуманізацією медицини, зростання ролі пацієнта та його прав у м
Медицина Стародавньої Індії та Китаю.
Основним джерелом індійської медицини виступає ведична література, в якій загалом знаходяться дані з 27 наук. Найважливішими письмовими джерелами, що стосуються медицини, були Аюрведа і Самх
Становлення та розвиток античної медицини.
Загалом, антична медицина, як і філософія, відрізняється від східної, більшою схильністю до науковості, споглядальності, вилученні з медицини надприродних явищ, проблем та сутностей
Медицина доби Середньовіччя та Відродження.
Розвиток медицини в Середньовіччі позначений боротьбою двох суперечливих тенденцій – тенденцією до накопичення емпіричних (досвідних знань), а, відповідно, відходом від умоглядних о
Медицина в епоху Нового Часу.
Раціоналізація та сцієнтизація знання, що виступає як один з фундаментів техногенної цивілізації, в епоху Нового Часу стали провідною тенденцією в розвитку науки, в тому числі й у м
Хотите получать на электронную почту самые свежие новости?
Подпишитесь на Нашу рассылку
Наша политика приватности обеспечивает 100% безопасность и анонимность Ваших E-Mail
Новости и инфо для студентов