Медицина доби Середньовіччя та Відродження. - раздел Философия, ФІЛОСОФІЯ
Розвиток Медицини В Середньовіччі Позначений Боротьбою Двох С...
Розвиток медицини в Середньовіччі позначений боротьбою двох суперечливих тенденцій – тенденцією до накопичення емпіричних (досвідних знань), а, відповідно, відходом від умоглядних основ медицини, та тенденцією контролю над медициною з боку католицької церкви та християнських догматів. Остання суттєво гальмувала процес розвитку медичного знання та його окремих галузей. Наукове знання, що народжувалось, жорстко підкорялось вимогам середньовічної схоластики та її головної тези – підкорення «істин розуму» (науки та філософі) «істинам віри». Через названі тенденції медичне знання часто носило відірваний від практики характер, а здобуття освіти полягало в заучуванні текстів основних авторитетів медицини, чиї праці були ретельно відредаговані в угоду церковній ідеології – Гіппократа, Галена, Ібн Сінни (Авіценни).
Середньовічні схоласти виключили з вчення Галена експериментальні дослідження в галузі будови та функцій живого організму, в той же час як деякі його теоретичні уявлення (про пневму, надприродні сили) були возведені в ранг релігійної догми. Спроби ж переосмислити погляди авторитетів медичної науки переслідувались церквою (так, відомий науковець Середньовіччя, філософ, алхімік Роджер Бекон за свої погляди 24 роки провів у в’язниці.).
Саме алхімія стала містком між стародавньою традицією та зародженням досвідної, експериментальної науки. Беручи початок в Стародавньому Єгипті, алхімія була справою жерців – служителів релігійного культу, які виготовляли сплави різноманітних металів. Пізніше алхімія була запозичена давніми греками. В Середні ж віки з’явилась «мода» на алхімію, що пояснюється і філософськими причинами – як і філософія, алхімія прагнула вивести суще з одного-єдиного первоначала. До того ж, алхімічні досліди дали ряд важливих практичних відкриттів – європейські алхіміки відкрили залізний купорос, вуглекислий амоній, сурму, освоїли способи приготування паперу та пороху. Загалом алхімію ділять на два види – внутрішню та зовнішню. Перша була спрямована на досягнення тілесного безсмертя, друга ж була одержима ідеєю перетворення будь-якого металу в золото за допомогою універсального засобу – «філософського каменю». Дані цілі зближували алхімію та філософію, тому не дивно, що алхіміки в той же час були філософами і навпаки. В той же час, будучи прикладним знанням, алхімія відкрила шлях формуванню хімії, а, отже, була споріднена з медициною (часто середньовічні лікарі в той же час були алхіміками).
Важливим явищем медицини середньовіччя була її інституціоналізація – почали з’являтись перші медичні навчальні заклади. В Європі першою була медична школа в італійському місті Салерно, заснування якої відносять до ІХ ст. Термін навчання там складав 5 років, після чого обов’язковим був рік практики. Кращим твором цієї школи була поема «Салернський кодекс здоров’я» Арнольда Віланови (1235-1311). Поема присвячена дієтетиці та попередженню хвороб. Також в ній наведені деякі дані про будову людського тіла (кількість кісток, зубів, крупних кровоносних судин). Містився тут і традиційний сюжет – опис чотирьох типів темпераменту. Однак і навчання в медичних вузах страждало від диктату релігійних догматів – уявлення студентів про будову людини була поверховим, оскільки церква забороняла «пролиття крові» і розтин людських трупів.
Подолання схоластичної спрямованості медицини, її більше практичний характер пов'язаний з двома факторами: хрестовими походами та епідемією інфекційних хвороб. Саме хрестові походи познайомили середньовічну Європу із досягненнями арабського світу, в тому числі з медициною – Європа відкрила для себе «Канон лікарської науки» Ібн Сінни (980-103). Це була небачена для схоластичної медицини Західної Європи енциклопедична праця, яка систематизувала досягнення східної, візантійської, арабської та античної медицини. Ібн Сінна (в латинській транскрипції - Авіценна) заперечував містико-релігійні лікарські практики, дав повні і точні описи клініки туберкульозу, виразки шлунку, діабету.
Саме після хрестових походів в Європі за східним зразком почали будувати лікарні світського типу (до того вони існували лише при монастирях).
Інфекційні ж хвороби сприяли соціальній ефективності медицини, їй практичній значущості. В результаті хрестових походів середньовічною Європою прокотились хвилі епідемій – спочатку лепри (прокази), а потім – чуми. Саме висока практична цінність медицини та необхідність звільнитись від догматичних релігійних оков і викликала розквіт медицини в епоху Відродження.
Медицина епохи Відродження. Прогресивні порівняно з метафізикою Середньовіччя віяння у філософії та науці не оминули і медицину. Філософський антропоцентризм породив неабиякий інтерес до людини не лише у її зв’язку з соціальними умовами існування, чи з Божеством, а й у відносинах із власним тілом. Саме тому в цю епоху зароджується як наука анатомія. Біля її витоків стояв геніальний художник та вчений Леонардо да Вінчі (1452-1519). Він один з перших в Європі став розтинати трупи людей, систематично вивчати їх будову, застосовуючи нові методи дослідження (промивання органів, ін’єкції воску в шлуночки мозку та судин, розпил кісток та матки тощо). Справжнім же «батьком» анатомії вважається Андреас Везалій (1514-1564) («Про будову людського тіла»). Перший том його праці присвячений дослідженню кісток та суставів, другий – анатомії м’язів, третій – кровоносним судинам, четвертий – периферійній нервовій системі, п’ятий – органам брючної порожнини, шостий – будові серця та легень, сьомий – анатомії мозку та органів чуттів. Анатомуючи трупи людей, Везалій виправив біля 200 помилок Галена, правильно описав скелет людини, її м’язи та внутрішні органи; описав клапани серця, створивши умови для обґрунтування кругового руху крові (першим мале коло кровообігу опише французький філософі та лікар Мігель Серет у 1553 р.).
Анатомічні досліди стосувались не лише вивчення коло обігу, і зачепили інші системи організму. Так, Бартоломео Євстахій в 1563 р. дав детальний опис органу слуху в людини, включаючи слухову трубу, названу його ім’ям, а Габріель Фаллопій вивчав будову репродуктивних органів, розвиток людського ембріону та його судинної системи, вперше описав будову і функції маточних (фаллопієвих) труб.
На основі анатомії в епоху відродження почали розвиватись фізіологія, терапія, хірургія. Так, зародження фізіології як науки пов’язане з ім’ям англійського лікаря Вільяма Гарвея (1578-1657), якому належить заслуга створення теорії кровообігу. Базуючись на відкриттях своїх попередників, він математично точно розрахував і експериментально обґрунтував теорію, згідно якої кров повертається до серця по малому і великому колам. Значний вплив на розвиток природознавства і фізіології зокрема справила діяльність видатного англійського філософа Френсіса Бекона (1561-1626). У своїй творчості він ставив питання не лише теоретичного (завдання та мета медицини), а й практичного характеру: вивчення анатомії не лише здорового, а й хворого організму, введення знеболювання, про розвиток бальнеології (розділу курортології, що вивчає походження та фізико-хімічні властивості мінеральних вод) тощо.
Сучасник Бекона, великий французький філософ, математик Рене Декарт став основоположником ятрофізики – напряму в природознавстві та медицині, що розглядав живу природу з позицій фізики. Декарт в найпростішому вигляді розробив схему рефлекторної дуги. Усі нерви він поділив на доцентрові, по яким сигнали поступають в мозок, та центробіжні, по яким сигнали з мозку рухаються до органів.
Іншим напрямком природознавства була ятрохімія. Представники цього напрямку вважали, що процеси, які відбуваються в організмі, є хімічними за своєю природою. Одним із основоположників ятрохімії вважається Філіп Ауреол Теофраст Бомбаст фон Гогенхайм, відомий під псевдонімом Парацельс (1493-1541). Він одним із основоположників досвідного методу в науці, обстоював ідею об’єднання медицини та хірургії (остання була заняттям не медиків, а представників інших професій – парикмахерів, ремісників тощо та вважалась діяльністю, недостойною лікаря). Ця боротьба була відображенням боротьби умоглядної схоластики та практичної медицини. Саме діяльність Парацельса знаменує собою перехід від алхімії до хімії та застосування останньої по відношенню до медицини, від пошуку шляхів добування золота до виготовлення ліків.
Здоров’я, за Парацельсом, пов’язане з нормальним вмістом в організмі людини трьох начал – сіри, ртуті і солі; порушення цього вмісту і веде до хвороб. Недивно, що аптекарі епохи Відродження велику увагу приділяли саме тим препаратам, що вміщували ці три начала. Діяльність Парацельса мала ще один важливий наслідок – розширення аптекарської справи. В той же час рудименти алхімічного світогляду були досить сильними – так, вважалось що існує універсальний засіб проти усіх хвороб – теріак (з персидської «опіум»). Готувався він більш ніж з 70 елементів (імбир, аїр, алое, м’ята, ладан, чечевиця, шкірка лимона і т.д.).
В епоху Відродження продовжились епідемії інфекційних хвороб (сифілісу та віспи) в результаті колонізації американського та африканського континентів. Якщо середньовічна схоластична медицина не ставила за мету науково систематизувати інфекції прокази та чуми (а через це і не виробляти медичних препаратів для боротьби з ними), то розвиток експериментального природничо-наукового та медичного знання епохи Відродження призвів до розвитку вчень про контагію (зараження), біля витоків якого стояв італійський лікар Джироламо Фракасторо (1478-1553). У своїх працях він описував інфекційні хвороби (віспу, кір, чуму, малярію, сказ, англійський піт, проказу), висував гіпотези про способи зараження. Однак зародковий стан експериментальної медицини не зміг виробити дієвих засобів боротьби з цими інфекціями.
Отже, медицина в епоху Середньовіччя та Відродження пройшла складний шлях від умоглядно-схоластичного, закутого в релігійні догмати вчення, до практичної експериментальної сфери діяльності, і впритул наблизилась до статусу науки. Поворот до останньої знаменує собою епоху Нового Часу.
Все темы данного раздела:
ФІЛОСОФІЯ
Автор:
Воронюк О. Л., кандидат філософських наук, голова циклової методичної комісії соціально-економічних дисциплін Житомирського базового фармацевт
Передмова
Гуманізація науки та інтеграція гуманітарного знання в умовах глобалізації та фундаментальної нестабільності суспільно-історичних процесів ставить перед дисциплінами гуманітарного ц
Світогляд, його структура та історичні типи.
Людина є соціоприродною істотою, єдністю біологічного та духовного начал. Тому вона вкорінена в життя не лише тілом, а й духом. Людина не просто біологічно функціонує («виживає») у
Філософія як специфічний тип світогляду.
Сам термін «філософія» має давньогрецьке коріння і походить від двох слів – «філео» - «любов» та «софія» – «мудрість», тобто, «філософія» означає «любов до мудрості». Вперше цей тер
Філософія та медицина.
Будучи загальним полем будь-якого знання, філософія виступає основою теоретичної медицини. Вона ставить перед собою ряд фундаментальних для наук про людину проблем:
· що є
Філософія Стародавньої Індії.
Наприкінці ІІ – на початку І тисячоліття нашої ери провідною філософсько-релігійною течією стародавньої Індії був брахманізм – світогляд арійських племен, що був викладений у
Філософія Стародавнього Китаю.
Поява та розвиток філософських вчень Китаю датується VІ – ІІІ ст. до н.е. У цей період відбувався процес об’єднання дрібних царств в одну могутню державу, тому філософська думка тог
Загальні особливості філософії Середньовіччя.
Філософія Середньовіччя, зберігши деякі елементи античної філософії, по-новому розгорнула коло проблем, спираючись на християнський світогляд, що утверджувався в тогочасній Європі.
Середньовічні патристика та схоластика.
Філософія отців церкви, або патристика сформувалась разом із становленням християнства у Західній та Східній Європі. Держави, що утворились на території зруйнованої Римської
Філософія епохи Відродження.
Епоха Відродження знаменується розвитком промисловості, торгівлі, мореплавання, військової справи, тобто розвитком матеріального виробництва, а отже, розвитком техніки, природознавс
Загальні особливості філософії Нового Часу. Становлення модерну.
Епоха Нового Часу (кінець ХV ст. – сер. ХХ ст) – це епоха утвердження капіталістичного способу виробництва в економіці. В сфері знання – це період торжества інструментального розуму
Емпіризм та раціоналізм. Проблема методу.
Першим філософом Нового часу вважається англійський філософ Френсіс Бекон (1561 – 1626) “Новий Органон”, “Про гідність і примноження наук”. За Беконом, головне покликання філ
Просвітництво як базова стратегія філософії Нового Часу.
Епоха модерну, зародившись з доби Відродження, свого філософського апогею досягла в Просвітництві, з яким модерн часто ототожнюють. Саме Просвітництво стало тим проектом переходу ві
Французький матеріалізм ХVІІІ століття.
Безпосередньо з Просвітництва та сцієнтистської орієнтації модерну виріс французький матеріалізм, який вперше чітко висунув та обґрунтував фундаментальну для європейської філософії
Філософія як антропологія: Людвіг Фейєрбах.
Німецька класична філософія є апогеєм філософії модерну, її вершиною та її завершенням. Саме представники цього історичного етапу розвитку філософії радикалізували та довели до межі те коло проблем
Теорія пізнання та етика Іммануїла Канта.
Іммануїл Кант (1724 – 1804) – найвидатніший філософ XVIII ст., родоначальник німецької класичної філософії. Філософія І. Канта є своєрідною системою “критик”, у яких досліджуються головні зд
Науковчення» Йогана Готліба Фіхте.
Йоганн Готліб Фіхте (1762 – 1814). Автор праць “Про поняття науковчення, або так званої філософії”, “Основи загального науковчення”, «Про призначення людини». Філософію Фіхте можна охарактер
Об’єктивний ідеалізм Георга Вільгельма Фрідріха Гегеля.
Філософія Георга Вільгельма Фрідріха Гегеля («Феноменологія духу», «Філософія природи», «Енциклопедія філософських наук») (1770-1831) знаменує собою поворот в історії філософ
Філософія як антропологія: Людвіг Фейєрбах.
Філософія Людвіга Андреаса Фейєрбаха (1804-1872) («До критики філософії Гегеля», «Сутність християнства») – це закінчення класичної німецької філософії та окреслення проблематики некласичної
Криза раціоналізму. Становлення ірраціоналістичної філософії. Волюнтаризм А.Шопенгауера.
Початок ХІХ століття у філософському плані характеризується панування системи об’єктивного ідеалізму Г.Гегеля, згідно якого в основі світу – саморозвиток Абсолютної ідеї. У цій діал
Екзистенціальна філософія С. К’єркегора.
Не менш радикальним противником гегелівського ідеалізму був датський теолог Сьорен К’єркегор (1813-1855) («Страх і трепет», «Або-Або», «Хвороба до смерті»). Головний аргумент, що протиставля
Філософія марксизму.
Філософія марксизму формується у 30-40 і рр. ХІХ століття і пов’язується з іменами К.Маркса та Ф.Енгельса. Маючи своїм джерелом німецьку класичну філософію (зокрема, філософію та діалектику Гегеля,
Фрідріх Ніцше та кінець модерну.
Філософія Фрідріха Ніцше (1844-1900) («По той бік добра і зла», «Так казав Заратустра», «Антихристиянин») є знаковою з точки зору процесу завершення модерну. Для Ніцше філософія, починаючи з платон
Становлення та розвиток психоаналізу.
З. Фрейд – засновник психоаналізу. Психоаналіз є одним із варіантів посткласичної філософії, в якій знайшла відображення криза філософії модерну.
Мова йде, передусім,
Екзистенціалізм: загальна характеристика.
Екзистенціалізм, або філософія існування - одна з найпопулярніших і впливовіших течій сучасної думки. Екзистенціалізм сформувався в першій половині XX століття і, як і психоаналіз, відобразив трагі
Філософська антропологія ХХ століття.
Як особливий напрям досліджень, що цілеспрямовано вивчають проблему суті і структури суті людини, філософська антропологія виникла в 20-х роках ХХ століття. Це було обумовлено пильним інтересом філ
Філософська герменевтика.
Герменевтика – дисципліна, що займається проблемами інтерпретації та розуміння. Сама назва походить від імені давньогрецького бога Гермеса, який розтлумачував смертним волю богів. Філософськ
Структуралізм.
Загальна характеристика. Структуралізм як філософський напрям бере свій початок від 30-х років ХХ століття, коли він починає оформлюватись у мовознавстві. В цей час великої популярності набу
Постмодернізм як стан сучасного філософського знання.
Сам термін «постмодерн» з'явився ще у 60-ті роки для позначення новацій у архітектурі, літературі й мистецтві, а також у технологічній, соціально-економічній, політичній сферах.
Поняття онтології. Проблема субстанції.
Однією з основних галузей філософського знання виступає онтологія (з гр. «онтос» - суще, «логос» - слово, закон, вчення). Тобто, онтологія – галузь філософського знання, що досліджує найз
Буття як філософська категорія. Основні форми буття.
Категорія буття є найзагальнішою категорією філософії і охоплює собою суще у всіх його проявах, властивостях і можливостях. В цьому контексті перед онтологією стоїть завдання виявити та описати осн
Рух як атрибут буття. Рух та розвиток.
Проблема співіснування єдиного та множинного виводить на два важливих поняття онтології – руху та розвитку. Філософія здавна запитувала про характер буття – органи чуття говорять нам про його плинн
Проблема детермінізму в філософії.
Загальність руху та розвитку виводить на ще одну проблему онтології – проблему причинності. Якщо все знаходить в русі та безперервній зміні, чи значить це, що світ знаходиться у від
Простір і час як форми буття.
Формою, в якій нам даний світ, наше «Я» та «Я» інших людей, виступає простір та час. Без них онтологічна проблематика не могла б навіть бути поставлена.
У філософії та науці існували різно
Поняття, основні категорії гносеології.
Поруч із одвічним філософським питанням – що є буття? – існує й інше – що є істина? Невипадково ці питання пов’язані між собою, адже пізнання навколишнього світу, як і самопізнання – основне завдан
Основні форми пізнання.
Процес пізнання відбувається на двох основних рівнях, на кожному з яких присутні певні форми пізнання – чуттєве та раціональне пізнання.
Чуттєве пізнання – це пізнання на основі органів чу
Поняття, ознаки, види істини. Критерії істини.
Проблема істини складає серцевину гносеологічної проблематики. Суперечливість та складність даної проблеми робить неможливим дати єдино вірне визначення істини та її критеріїв.
В класичній
Наука як основна форма пізнання.
В процесі пізнання людство виробило специфічну сферу духовно-практичної діяльності, яка за мету ставить отримання істинного знання. Це наука. З філософської точки зору наука розглядається в трьох а
Специфіка медичного пізнання.
Специфіка медичного пізнання проявляється передусім в широкому колі проблем, які ставить перед собою медицина. Широта її пізнавальних запитів поширюється від молекулярного рівня мор
Поняття та основні принципи діалектики.
Однією з основних функцій філософії є методологічна функція – філософія виступає як загальна методологія окремих наук; філософія постачає їх найзагальнішими методами пізнання, які конкретизуються в
Основні закони діалектики та їх застосування в медицині.
Ядро матеріалістичної діалектики – закони, адже саме виявлення законів (сталих, повторюваних зав’язків між предметами, явищами та подіями дійсності) і є завданням науки. Закони діалектики дають від
Характеристика основних категорій діалектики.
Категорії діалектики – найзагальніші поняття, що відображають в своєму змісті закономірності розвитку дійсності. Окрім цього, в них знаходить відображення стан розвитку знання про с
Основні підходи до вирішення проблеми свідомості у філософії.
Однією з найбільших проблем філософії та науки на протязі усієї її історії є проблема свідомості, її походження, статусу, специфіки, природи. Цю проблематику зумовила якісна відмінність від інших я
Роль процесу відображення у процесі формування свідомості.
Згідно концепції відображення, свідомість є властивістю високоорганізованої матерії - головного мозку людини. Виникнувши в результаті тривалої еволюції живого, мозок людини є вінцем
Основні властивості свідомості. Проблема ідеальності свідомості. Свідомість і мова.
Спираючись на розгляд основних концепцій свідомості та на основні положення концепції відображення, можна дати таке визначення свідомості.
Свідомість є пов'язана з діяль
Структура свідомості та її функції.
Будучи складним інтегральним феноменом, свідомість можна структурувати за різноманітними ознаками.
1. За носієм: індивідуальна та колективна. Відношення між ними суп
Слово як лікувальний фактор. Сутність та місце психотерапії в сучасній медицині.
Діалогічний характери свідомості, детермінація останньої соціальними чинниками ставить перед медициною проблему можливості впливу на свідомість людини з боку іншої свідомості. Оскільки свідомість н
Людина як предмет філософського осмислення. Особливості медичної антропології.
Головним питанням філософії, яке сумує усі існуючі та водночас розгортає їх в полі філософського запитування, зрештою є питання: «Що таке людина?» Сама філософія як феномен культури
Людина як біосоціальна істота. Поняття та типи особистості.
Однією з вирішальних дихотомій, що характеризують людину, є дихотомія біологічне/соціальне. Як тіло, як біологічний механізм людина вкорінена в природу, однак в повному смислі вона
Проблема сенсу життя, смерті та безсмертя людини в контексті медицини та філософії.
Людина – єдина істота, яка усвідомлює, що помре. Чим же виступає смерть в контексті філософствування про людину?
Передусім, смерть співвідноситься з життям. З біологічної т
Суспільство як предмет філософського осмислення.
Найвищою формою організації живого, складною суперсистемою із багатоманіттям типів зв’язків виступає суспільство. Багатогранність та складність даного феномена підтверджується тим, що суспільство є
Типи суспільств.
Розглядаючи суспільство в контексті історичного розвитку, сьогодні доцільно говорити про три типи суспільств – традиційне, індустріальне (модерн), постіндустріальне (постмодерн). Та
Суспільне виробництво.
Суспільне виробництво – форма взаємодії суспільства і природи, що спрямована на перетворення предметів природи і створення матеріальних і духовних продуктів відповідно до інтересів та потреб люд
Філософське осмислення історії. Моделі історичного процесу.
Хронологічне розгортання часу та зміна структурних елементів суспільства ставить перед філософією проблему історії. Дана проблематика, як і в інших галузях філософського знання, кон
Проблема суб’єкта суспільно-історичного процесу.
У соціальній філософії та філософії історії одним із основних питань є питання суб’єкта суспільно-історичного розвитку. Простіше кажучи: хто творить історію реально? Такими суб’єкта
Проблема здоров’я та хвороби у філософії та медицині.
Як базова категорія медицини, здоров’я завжди було в центрі медичного дискурсу усіх епох. Антична епоха розглядала здоров’я в контексті найвищого блага античного світорозуміння – кр
Філософські аспекти сучасної медицини. Соціально-біологічний та психосоматичний підходи.
Актуальність поняття здоров’я, його збереження та розвитку знаходиться сьогодні в центрі не лише медичних дисциплін, що підтверджує важливість даного феномена, не лише в індивідуаль
Медична етика, її принципи. Біоетика.
Під етикою у філософії розуміють дисципліну, предметом вивчення якої є мораль. Враховуючи специфічний статус та роль медика в суспільстві, етичні принципи його діяльності стають нар
Евтаназія як головна проблема сучасної біоетики.
Швидкий розвиток реаніматології та анестезіології призвів до розмивання понять «життя» та «смерть», і, поєднавшись із гуманізацією медицини, зростання ролі пацієнта та його прав у м
Медицина Стародавньої Індії та Китаю.
Основним джерелом індійської медицини виступає ведична література, в якій загалом знаходяться дані з 27 наук. Найважливішими письмовими джерелами, що стосуються медицини, були Аюрведа і Самх
Становлення та розвиток античної медицини.
Загалом, антична медицина, як і філософія, відрізняється від східної, більшою схильністю до науковості, споглядальності, вилученні з медицини надприродних явищ, проблем та сутностей
Медицина в епоху Нового Часу.
Раціоналізація та сцієнтизація знання, що виступає як один з фундаментів техногенної цивілізації, в епоху Нового Часу стали провідною тенденцією в розвитку науки, в тому числі й у м
Новости и инфо для студентов