ФІЛОСОФІЯ. ІСТОРІЯ ФІЛОСОФІЇ

В. О. Огнев’юк, I. Г. Утюж

ФІЛОСОФІЯ. ІСТОРІЯ ФІЛОСОФІЇ

Підручник для 10 класу загальноосвітніх навчальних закладів (профільний рівень)

Огнев’юк В., Утюж І.

  ISBN 978–966–349–269–8  

Дорогі десятикласники!

Кожен із вас не раз розмірковував над вічними питаннями світобудови: хто я? Чому ми народжуємося й помираємо? Для чого живемо? У чому сенс нашого… До цього часу ви засвоювали досить конкретні навчальні предмети, так би мовити… Настав час, коли з окремих фрагментів мозаїки необхідно скласти цілісну картину й побачити не тільки конкретні речі та…

ВСТУП ДО ІСТОРІЇ ФІЛОСОФІЇ

 

Філософія не є наукою, не є навіть наукою про сутність, а є творчим усвідомленням, духом сенсу людського існування.

М. Бердяєв

Що таке філософія?

Серед усіх видів духовної діяльності людини філософії належить особливе місце. Адже вона проникає у свідомість людини незалежно від того, хоче вона… Що ж вивчає філософія? Власне, предмет її вивчення не був постійним, він… Проте в XIX ст. від такого розуміння довелося відмовитися. Один із великих представників німецької філософії Нового…

Наука є знанням, що народжується шляхом вільного особистого пошуку істини заради неї самої, має логічне обґрунтування та приведене в систему.

Отже, філософія – це наука про найзагальніші та універсальні питання, спрямовані на пошук вищого начала й сенсу буття.Філософія розглядає питання,… Філософія відрізняється від конкретних наук ще й тим, що, на відміну від… Традиційно так склалося, що з найдавніших часів філософи поділилися на дві великі групи: ідеалістів і матеріалістів.…

Міфологія – колиска філософії

Люди завжди думали про Всесвіт і намагалися відповісти на одні й ті самі запитання, вирішити подібні проблеми, оскільки людину – де б вона не… Для зручності вивчення історії була створена її періодизація. Всю історію… Точний час появи Homo sapiens установити неможливо, оскільки цей процес відбувався неодночасно. Є різні думки з…

Розділ II

СХІДНА ФІЛОСОФІЯ

 

Тисячі шляхів ведуть до істини, і всі вони істинні.

Давньоіндійська мудрість

Мудрість ведичної ночі. Давня індійська філософія

Витоки індійської філософії потрібно шукати в глибинах сивої давнини. її символом є індійський мудрець як усамітнена, самодостатня, поміркована,… панування на території Індії тривав до середини І тис. до н. е. і ввійшов в… Література Вед створювалася тривалий час, найдавніші й основні її пам’ятки датуються приблизно серединою II тис. до н.…

Чотири істини буддизму

Батько, намагаючись відмежувати сина від реального життя, створив для нього ідеальний світ. Гаутама жив у розкішному палаці, оточеному прекрасним… Одного дня, гуляючи в саду, принц підійшов до самого його краю, переліз через… старця з обличчям, порізаним глибокими зморшками, і зрозумів, що молодість його не вічна і він сам коли-небудь стане…

Усунення власних бажань називається аскетизмом і є шляхом правильного життя в буддистському вченні.

  Четвертий ступінь передбачає правильну поведінку – утримання від неправильних… Буддизм відхиляє життя, спрямоване на отримання насолод, але, з іншого боку, він заперечує і аскетизм як крайню форму…

Нь-Ян-ці. Філософія китайського народу

Інь-Ян-ці – одна з найстародавніших філософських доктрин Китаю, яка належала натурфілософській школі – прибічникам учення про інь і ян. У…   33”

Лаоцзи. Осягнення шляху. Даосизм

За однією легендою, він здійснив самозародження, створивши тіло власної матері – нефритової діви, проникнув у її лоно у вигляді сонячної енергії… Філософ жив за декілька століть до об’єднання Китаю, у період, коли існувала… Одна з легенд стверджує, що підґрунтям для виникнення буддизму в Індії були проповіді Лаоцзи, який переселився туди.…

Конфуціанство

  Філософські погляди Конфуція принципово відрізняються від поглядів Лаоцзи,… Конфуціанці наполягають на тому, що існує певна система моральних цінностей і вивчення, культивування цих цінностей –…

І 48

Розділ III

АНТИЧНА ФІЛОСОФІЯ

і мудрим, то не було б серед людей ворожої суперечки. Піррон

Пошук першооснови.Мілетці та Піфагор

Розмірковуючи про будову Всесвіту, мислителі з Мілета трактували, що людей оточують різні речі, причому різноманіття їх безмежне. Жодна з них не… го світового різноманіття. Вони прагнули визначити основний принцип світу, що… Фалес(640/625–547/545 pp. до н. е.), “у мудрості старший над усіма”, як було написано на його могилі, уважається…

Суперечки про природу буття

Основною формулою вчення Геракліта були знамениті вислови: “Все тече, і ніщо не стає”, “В одну і ту ж річку не можна ввійти двічі”, “У світі немає… Таке відчуття мінливості призводило до крайнього скептицизму одного з учнів… Відповідно до поглядів Геракліта, перехід явищ з одного стану до іншого відбувається через боротьбу протилежностей,…

Тільки атоми і порожнеча...” Демокріт

Гераклітівська та елейська точки зору знайшли примирення в поглядах Демокріта Абдерського(бл. 460–370 pp. до н. е.). Він здійснив синтез цих двох концепцій. Так само як і Геракліт, він уважав, що все у світі перебуває в русі, змінюється і ділиться на частини, але лише буття може бути неподільним і незмінним. Адже буття вічне, що випливає із самого цього поняття, а вічне не може ділитися, оскільки те, що складається з частин, існує не завжди (якщо частини разом, воно існує, якщо ж вони відокремляться, то його не буде). Навчаючись у магів Мідії, Демокріт ознайомився з атомістичним ученням, суть якого розвинув і виклав у своїй інтерпретації. Кожна річ складається з частин, уважав Демокріт, але й кожна її частина також складається з частин. І так усе ділиться, як завгодно довго. Проте якщо поділ можливий до безкінечності, якщо все складається з частин і все ділиться, то що ж тоді можна назвати буттям? Усе, що ділиться, не вічне, а все є тим, що ділиться, а відтак – не вічне, але буття може бути лише вічним, отже, його

взагалі немає. Проте буття не може не бути, що випливає із самого поняття. Тому необхідно припустити, що все ділиться не до нескінченності, а до якоїсь певної межі, за якою поділ неможливий, тобто існує деяка частинка, нехай дуже маленька, але неподільна. Будучи неподільною, вона не може знищитись, бо не складається з частин, на які може розпастися. Вона існує вічно, а значить, і є дійсною основою буття, його носієм, власне, є буттям. Усе, що ділиться, з грецької перекладається як “томос”. Заперечна частка – “а”. Тому неподільне – це “атомос”, або атом. Це слово, як бачимо, уперше вжив Демокріт, і ось уже понад дві тисячі років воно існує в усіх західних мовах. Зрозуміло, що атом у сучасному розумінні – не те ж саме, що атом у Демокріта. Нині цим поняттям позначається дуже маленький.елемент речовини, але зовсім не неподільний: ми знаємо, що атом складається з елементарних частинок і має складну структуру. У Демокріта ж атом – це щось обов’язково неподільне і тому вічне, те, що можна вважати справжнім буттям. Адже єдина властивість атома – це бути завжди. Навіть якщо б він захотів не бути, то не зміг би цього зробити. Атом приречений на незмінне існування, на буття. Демокріт у своєму вченні про постійну основу всього сущого – атом, частинку вічної світобудови, неподільної і незмінної, – поділяє погляди елейських філософів.

Демокріт уважав, що світ вічно змінюється, що атомів нескінченно багато, вони рухаються в порожнечі і, зіштовхуючись, з’єднуються, існують якийсь час разом. Потім під впливом нових зіткнень відокремлюються і знову рухаються, взаємодіючи один з одним. Сполука атомів приводить до народження речей, роз’єднання – до їх загибелі. Усі предмети, таким чином, виникають і знищуються, а світ є вічним рухомим і мінливим. Усі речі цілком різні, але всі вони – одне і те ж саме, адже складаються з одних і тих самих атомів. Світове різноманіття зводиться до однієї основи – атомів, що рухаються в порожнечі. Як за різноманітністю світобудови у Фалеса стоїть єдиний початок – вода, а в Анаксімена – повітря, у Піфагора – число, так у Демокріта – атоми. Чому речі відрізняються одна від одної, якщо зроблені з одного матеріалу? Тому що атоми, з яких вони утворені, поєднуються в кожній речі в різних пропорціях та в різній конфігурації.

 

Будь-який предмет – усього лише тимчасова комбінація неподільних частинок, яка існує тільки до того часу, поки вони разом. Речі то з’являються, то зникають, а відтак – вони не є дійсним буттям, інакше кажучи, їх узагалі немає, а є тільки те, з чого вони складаються, – набір незмінних атомів. Так само і властивості речей існують тимчасово: немає речі, немає і її властивостей. Вони, таким чином, також не існують, оскільки речі є лише породженнями атомних комбінацій.

За Демокрітом, усе, що ми бачимо навколо себе, насправді не є справжньою реальністю. За тим несправжнім світом, який нас оточує, перебуває дійсний, але невидимий нами світ атомів і порожнечі. Він і є істинно сущим, а все, що ми сприймаємо чуттєво, – усього лиш його породження, а тому – ефемерність, фантом, міраж, ілюзія. Немає ні небесних тіл, ні води, ні землі, ні повітря, немає рослин і тварин, уважає мислитель, немає ні холодного, ні теплого; ні солодкого, ні солоного, ні білого, ні зеленого, немає взагалі нічого, а нам тільки здається, що все це є. А от єдино і дійсно існують лише атоми, порожнеча.

Для характеристики атомістичної картини світу Демокріта наведемо аналогію. Усім добре відомий такий вид образотворчого мистецтва, як мозаїка: із набору кольорових скелець можна скласти той чи інший візерунок або орнамент, певну комбінацію. Зробімо з них яку-небудь картинку, потім зламаймо її і побудуймо іншу і т. д. Чи існують реально всі ці малюнки? Ні, не існують, вони є тільки можливістю. А що ж існує реально? Лише цей набір мозаїчних скелець – і більше нічого! Так і Всесвіт, за Демокрітом, є не речами та їх властивостями, а тільки сумою атомів, яка і є єдиною реальністю.

Великою заслугою Демокріта є запропонований ним науковий метод пізнання, що ґрунтувався на досліді, спостереженні й теоретичному узагальненні фактичного матеріалу. Відчуття, уважав він, є недостатнім, але необхідним джерелом пізнання. Свідчення про навколишній світ, які ми отримуємо через відчуття, доповнюються та виправляються ювелірною роботою нашого розуму. Всесвіт Демокріта підпорядкований причинності: усе виникає на якійсь підставі та в силу певної причини. Саме в причинності він убачав суть речей та подій. Філософ з пафосом сказав: “Знайти одне причинне пояснення для мене краще, аніж оволодіти всім Перським царством!”

Атомізм Демокріта став геніальним злетом філософської думки, вивівши її на принципово новий рівень осягнення світобудови.

 

) апитання і
) авдання ^^ г

1. Визначте мотиви елейської філософії в системі Демокріта.

2. Поясніть сенс демокрітівського твердження: “Якщо все ділиться
до нескінченності, тоді буття немає”.

3. Які ідеї Геракліта запозичував Демокріт, вибудовуючи своє філо
софське вчення?

4. Якщо атоми не мають якості, то чому утворений із них реальний
світ, в ученні Демокріта, володіє нескінченною кількістю якостей і
властивостей? Чи можна називати його, з погляду Демокріта, вір
туальною реальністю?

5. Якщо атоми неможливо відчути, то звідки ми знаємо про їх існу
вання?

6. У чому суть наукового методу пізнання, запропонованого Демокрітом?

7. Яке розуміння причинності було запропоновано Демокрітом?

8. Філософська класика.Прочитайте уривок з праці Діогена
Лаертського “Про життя, учення та висловлювання славетних
філософів”, що дає уяву про погляди Демокріта. Охарактери
зуйте ці погляди.

Скільки існує істин? Софісти і Сократ

Деякі філософи брали гроші за навчання й отримали назву софісти (грец. sophistes – платний учитель філософії, політики, математики   та інших наук), тобто “учителі мудрості”. Вони навчали насамперед риторики (грец. rhetorike – наука красномовства),…

Речовина без ідеї – ніщо”. Платон і Арістотель

Одним з основних міркувань Платона є відоме твердження про те, що видиме – нереальне: якщо ми щось бачимо, то це зовсім не означає, що воно існує… Цілком можливо, що ми бачимо одне, а насправді існує зовсім інше. Щоб краще зрозуміти теорію Платона, уявімо собі таку картину. Припустимо, що перед нами лежить яблуко, груша і слива.…

Як можна досягти щастя? Епікурейці, стоїки, скептики, кініки

Зважаючи на реалії життя, філософія еллінізму та Стародавнього Риму насамперед розглядала проблеми людини, а інші питання – буття, пізнання тощо –… Засновником однієї з них був Епікур (341– 270 pp. до н. е.) з острова Самос.… Епікур уважав: боги – безсмертні істоти, а отже, й абсолютно блаженні (тобто володіють цілковитим благом, абсолютно…

СЕРЕДНЬОВІЧНА ФІЛОСОФІЯ

І

Ні про що не можна сказати так точно, щоб зміст не можна було спотворити.

П. Абеляр

§16. Філософія раннього Середньовіччя. Патристика і гностицизм

З історії середніх віків ви пам’ятаєте, що на зміну античності як періоду дитинства в історії людства приходить Середньовіччя з його підлітковою рефлексією. Разом із тим це був час у європейській історії, коли неподільно панувала християнська релігія, яка сформувалася в римській провінції Іудеї та швидко поширилася імперією, здобувши величезну кількість прихильників і послідовників. Оскільки офіційною релігією Стародавнього Риму було язичництво, то новоз’явлене християнство тривалий час зазнавало жорстоких переслідувань державою. Проте в IV ст. його було проголошено новою офіційною релігією, і гноблені раніше християни з гнаних стали гонителями, почали невблаганно переслідувати язичників іревно боротися із залишками старої державної релігії.

Цей найдраматичніший і тривалий період має свою внутрішню динаміку. Оскільки процес відмирання старого суспільства і народження нового збігається в часі, важко провести чітку лінію між античністю і Середньовіччям. Раннє Середньовіччя українські історики філософії пов’язують із періодом утвердження християнства, що відбувалося впродовж перших століть нашої ери і завершилося у VIII ст. Такий підхід дещо відрізняється від загальноприйнятої періодизації історії середніх віків, в основу якої покладено не розвиток ідей, а великі історичні події, що мали значний вплив на подальший хід історії. Зокрема, початок Середньовіччя прийнято пов’язувати із загибеллю під натиском варварів Західної Римської імперії в V ст. н. е. В історії європейської філософії цей період характеризується боротьбою патристики і гностицизму.

Патристика(грец. pater – батько) – це теологічні та соціально-філософські вчення батьків церкви, у яких істини Біблії приймаються, безумовно, на віру. Гностицизм(грец. gnosis – знання, учення) – перша християнська єресь, прихильники якої не заперечували істин Біблії, але хотіли їх пізнати.

Однак, де є пізнання, там – спокуса сумніву, тому пошуки гностиків почали трактувати як єресь.

Гностицизм розвивався як широка релігійно-філософська світоглядна течія, що складається з поєднання християнських релігійних догматів, грецької ідеалістичної філософії та східних релігій. У ранньому Середньовіччі закладається основна наскрізна проблема цієї епохи: співвідношення віри і знання. Найбільш ранній етап патристики одержав назву апологетика (грец. apologia – захист), для якої характерний вищий ступінь абсолютизації християнських догматів (грец. dogma – положення, що приймається за незаперечну істину). Своєрідне кредо апологетики було висловлене ранньохристиянським письменником Квінтом Тертулліаном(155/165–220/240): “Вірую навіть тому, що розумові видається абсурдним”.

Саме в ранньому Середньовіччі через віру і любов до Бога людина намагалася зрозуміти саму себе. Були дуже поширені трактати “Про свободу волі”-, за допомогою яких аналізували проблему зла в цьому світі. Багато трактатів були анонімні, це зумовлювалося прагненням авторів донести до читача первозданну істину, не спотворивши її своєю суб’єктивністю. У цьому виражався релігійний традиціоналізм Середньовіччя: чим давніша думка, тим вона істинніша.

Перші спроби систематизації християнської філософії зробили засновники катехізисної школи Климент Александрійський та його учень Оріген. Вони запозичили з грецької філософії її понятійну базу, розгортаючи неоплатонівську методологію на християнському підґрунті. Загальною рисою християнської патристики є те, що вона, на відміну від головної мети апологетів – захисту християнства, переходить до побудови універсальних систем християнського світогляду, свідомо використовуючи античну спадщину.

Климента Александрійського(р. н. невід. – 211/216) уважають першим християнським філософом. Він здобув доволі фундаментальну як на той час освіту. Багато мандрував Грецією, Малою Азією та Єгиптом, що сприяло поглибленню його знань. Відвідуючи Сицилію, Климент Александрійський прийняв християнство, а з часом став духовним наставником і священиком. Його філософські погляди розкриваються в твердженні, що Логос є Великим Розумом, утіленим у Христі, творцем світу і просвітлювачем людського розуму. Тому обов’язком кожної людини є опанування релігії, філософії та різних наук.

 

Філософ прагнув знайти гармонію між християнством і знанням. “Віра, – як уважав мислитель, – є основою знання, а якщо ви не вірите – не зможете його здобути”. Постать Климента значною мірою розкриває межовість часу між античністю і Середньовіччям, адже саме він прагнув поєднати античну мудрість і віровчення християн. Уважаючи людину вінцем Божого творіння, він закликав її свідомо розкривати в собі образ Бога, за подобою якого вона створена, і тим самим позбавлятися зла.

Оріген(185–253/ 254) є найвпливовішим філософом раннього християнства. Він став зачинатилем релігійної філософії, богослов’я, містики, проповіді, бесід, схолій (примітки на полях), але насамперед Оріген невтомно вивчав Біблію. Філософ став фактичним укладачем Нового Заповіту, систематизуючи різні списки Євангелій, що були в різних християнських центрах узбережжя Середземного моря. Дослідник відкрив у Святому Письмі три смислові рівні: буквальний, що відповідає тілесному; моральний – душі; духовний – духу. При цьому моральний смисл часто виявляється більш широким за етичний, оскільки виводиться з містичного смислу та відображає життя божественного слова в людській душі.

Оріген значною мірою сприяв підготовці філософського ґрунту для офіційного визнання християнства, що було зроблено Першим Вселенським собором християнської церкви (Нікейський собор – від назви м. Нікея, нині – Ізник, Туреччина) у 325 р. Собор офіційно надає фундаментальної інтерпретації християнському догмату^про Трійцю, приймаючи версію єдиносущності Сина Отцеві та Його передвічне народження. Після цього починається пошук довершеного формулювання цього догмата.

!^апитанняі|^

. ІПавдання *^

1. У чому полягає принципова відмінність між періодизацією історії середніх віків та історії середньовічної філософії?

2. Порівняйте патристикута гностицизм, визначивши подібність і відмінність між ними.

3. Чим відрізняється патристика від апологетики?

4. Аналізуючи погляди Климента Александрійського, спробуйте довести його належність до апологетики або гностицизму.

5. Чому філософ Оріген уважається одним із найвпливовіших у період раннього Середньовіччя?

6. Яке значення має Перший Вселенський собор християнської церкви для розвитку європейської філософії? Обґрунтуйте свою відповідь.

Філософія Святого Августина

Святий Августин,або Августин Блаженний,(354–430) – мислитель, творчість якого відобразила основну суперечність раннього Середньовіччя. Августин… Навчаючись на ораторському відділенні, Августин захопився працями Цицерона.… Мислитель був джерелом численних і різноманітних ідей та течій не лише в богослов’ї та загальній філософії, а й у…

З

апитання і

яе”-авдання

1. Сформулюйте провідну ідею й головний принцип середньовічної філософії.

2. Які основні етапи можна визначити в розвитку середньовічної філософи?

3. У чому полягає суперечність між патристикою і гностицизмом?

4. Що нового вніс Святий Августин у теорію пізнання?

5. У чому сутність учення філософа про буття?

6. Яку роль відіграє Бог у світогляді Августина?

7. Чи залишаються актуальними погляди мислителя на вічність і час?

8. Як співвідносяться добро і зло в поглядах ученого?

9. Філософська класика.Святий Августин в одному зі своїх творів стверджував: “...існувало завжди не більш, як два роди людського спілкування, які ми справедливо можемо назвати двома градами. Один із них складається з людей, охочих жити у світі свого роду по плоті; інший – з охочих жити також по духу. Два гради створені двома родами любові: земний – любов’ю до себе, доведеною до презирства до Бога, а небесний – любов’ю до Бога, доведеною

 

до презирства до самого себе. Перший потім уважає славу свою в самому собі, другий – у Господі”.

Що називає святий Августин земним градом, а що – небесним? Які принципи, з його точки зору, узято за основу існування першого й другого градів?

Між патристикою і схоластикою

Поняття “схоластика” є похідним від слова “школа”. Схоластика є типом релігійної філософії, що характеризується панівним становищем теології, або… Проте схоластика не виникла сама собою, її появу підготували філософи. Серед… Найосвіченіша людина свого часу, глибокий знавець грецької філософії та науки, Боецій мав надзвичайний вплив на…

ФІЛОСОФІЯ ЕПОХИ ВІДРОДЖЕННЯ

Дж. Бруно § 19. Повернення до людини Назва епоха Відродження походить від переконання її творців у тому, що вони відроджують класичну античність.…

ФІЛОСОФІЯ

НОВОГО ЧАСУ

ДОБИ ПРОСВІТНИЦТВА

Г. Гейне § 20. Пафос розуму і науки Епоха Відродження стала провісником Нового часу – епохи, яка охоплює в історії людства XVH-XIX ст. Умовно початком…

Емпіричне філософствування – це виведення знання з навколишнього світу в процесі життєвого досвіду й послідовне наповнення спочатку порожнього, або чистого, людського розуму різними уявленнями й інформацією.

У цьому підході джерелом пізнання є зовнішній світ, у свідомості людини немає жодних знань, які передують досвіду, а отже, немає і жодної реальності, окрім чуттєвого світу, з якої можна було б такі знання отримати (пригадаємо, що в ученні Платона людська душа до вселення в тіло мешкає в досконалому світі ідей і все знає, тому завдання пізнання полягає в тому, щоб проявити це вище знання).

Френсіс Бекон став визнаним авторитетом як скульптор методології наукового дослідження, що ґрунтується на досвіді.

) апитання і ._ іавдання “^

1. Пригадайте з курсу Нової історії основні соціально-економічні та політичні риси епохи, названої Новим часом.

2. Які принципи та ідеї взято за основу філософії Нового часу?

3. За що Ф. Бекон критикував стару філософію і в чому він бачив основні завдання нової?

4. Що таке дедукція? Які її переваги та недоліки? Чому дедукція, на думку Ф. Бекона, майже не просунула людину в пізнанні світу?

5. Який філософський метод запропонував Ф. Бекон замість середньовічної силогістики? Які його переваги та недоліки?

 

6. Що є процесом пізнання за Ф. Беконом? Розкрийте зміст поняття емпіризм. Що є людською свідомістю від народження з погляду емпіризму?

7. Філософська класика.Френсіс Бекон стверджував, що пізнанню навколишнього світу перешкоджають різні забобони й стереотипи нашого мислення, які він називав ідолами. Прочитайте міркування Ф. Бекона і визначте, про які пізнавальні перешкоди йдеться: “Існують, зрештою, ідоли, які вселилися в душі людей із різних догматів філософії, а також із хибних законів доказів. їх ми називаємо ідолами театру, бо ми вважаємо, що скільки є прийнятих або винайдених філософських систем, стільки поставлено і зіграно комедій, що представляють вигадані й штучні світи”.

§21. Теорія суспільного договору і натуралізм

Англійський філософ Томас Гоббс(1588–1679) хоч і був близьким до Ф. Бекона, оскільки працював у нього секретарем, але свій філософський погляд спрямував у бік механістичного розуміння світу. Він уважав, що реальними є лише тіла, а їх атрибути – величина, рух і властивості – суб’єктивні. Відтак теорія пізнання будувалася ним на принципах сенсуалізму (від латин, sensus – відчуття).

Філософ критикував різноманітні забобони, але дотримувався думки, що Бог існує, але лише як джерело початкової “енергії сві-тостворення, як першопричина всього існуючого”. Бог, на думку філософа, не вміщується у розвиток подій їхнього життя.

Томас Гоббс порівнював державу з машиною, уважаючи її “штучним тілом”, що створене людиною для збереження свого життя. У своєму творі “Левіафан” він розкрив державу як “механічне чудовисько”, наділене незвичайною і страшною силою: воно може захищати інтереси людини, інтереси партій і великої суспільної групи людей.

Томас Гоббс покладав на державу великі сподівання і вважав, що всі люди мають бути зацікавлені в удосконаленні держави, яка виникла внаслідок суспільної згоди, але, виникнувши, відокремилася від суспільства. Вона покликана турбуватися про інтереси і щастя народу, захищати його від ворогів. Якраз погляди Гоббса на суспільство і є його значним філософським надбанням.

Погляди Т. Гоббса та Дж. Локка про походження суспільства і держави вирізнялися своєю новизною. У середні віки більшість філософів дотримувалися іншої думки: “Бог наказав людям жити суспільним життям, дарував їм закони і державну владу”.

Англійський філософ Джон Локк(1632– 1704) уважав, що віра не може мати сили авторитету перед зрозумілими й очевидними дослідними даними, що всі знання виводяться з навколишнього світу за допомогою чуттєвих сприймань. Він назвав первинний стан людської свідомості чистою дошкою (латин, tabula rasa), на якій у процесі набуття життєвого досвіду записується різна інформація. Тому все, що є в нашій думці, потрапило туди каналами органів чуття із зовнішнього світу і жодною автономністю (тобто незалежністю від навколишньої дійсності) не відрізняється. Це твердження Дж. Локк сформулював у вислові, що став згодом класичною формулою емпіризму: “Немає нічого в розумі, чого раніше не було б у відчуттях”.

Джон Локк визначив три види знання за рівнем очевидності: вихідне (чуттєве, безпосереднє), що дає знати про одиничні речі; демонстративне – через порівняння і відношення понять; інтуїтивне – безпосередня оцінка розумом відповідності та невідповідності ідей одна одній.

Англійські мислителі висунули натуралістичне (від латин. natura – природа) уявлення, тобто спробували пояснити існування суспільства й держави природними причинами. їхнє вчення одержало назву теорія суспільного договору: Згідно з цією теорією, колись люди жили в природному стані, подібному до тваринного; кожен піклувався тільки про власне існування, підкоряючись інстинкту самозбереження, і міг робити з ближнім усе, що заманеться. У цьому стані, за Т. Гоббсом, “людина людині вовк” (латин. homo homini lupus est) і йшла “війна всіх проти всіх” (латин, helium omnium contra omnes). Щоб не винищити одне одного остаточно, люди домовилися упорядкувати й нормалізувати своє життя, створити закони (правила, яких повинен дотримуватися кожен), а також сформувати суспільство і державу, які контролювали б виконання законів і гарантували б порядок. Підкоряючись цим законам, суспільству і державі, людина втрачала частину своєї колишньої природної свободи, натомість знаходила захист і безпеку від зазіхань оточуючих. Так люди перейшли з природного стану

 

в цивільний. Теорія суспільного договору звільнила соціальну думку від теологічних уявлень.

В емпіризмі Ф. Бекона і Т. Гоббса виразно помітні основні риси філософії Нового часу: антропоцентризм, секулярність, гносеологічний оптимізм. Ці характеристики можна застосувати і щодо інших філософських напрямів даної епохи. Проте спільність цілей і завдань, що проголошуються в різних ученнях, зовсім не означає подібності підходів до їх вирішення. У новій філософії був вироблений і абсолютно інший, протилежний беконівському метод пізнання навколишнього світу й удосконалення людської природи.

Значне місце у філософії Нового часу посідає також французький філософ Блез Паскаль(1623–1662). Він був одним із засновників теорії ймовірнсті. Після розчарування в природничих і математичних науках учений присвятив своє життя проблемам релігії та філософії людини. Паскаль відомий як перший, хто в науковому світі поставив питання про межі науковості.

з)

апитання і авдання

1. Як ви зрозуміли теорію суспільного договору Т. Гоббса?

2. Як ви вважаєте, який із двох напрямів середньовічної філософії–реалізм або номіналізм – продовжує емпірична філософія Нового часу?

3. Розкажіть про представників емпіризму – послідовників філософських ідей Ф. Бекона.

Природжені ідеї, або “Значення духу досвід не покриє”. Рене Декарт

якщо ми в усьому сумніваємося, то не можемо сумніватися у своєму власному сумніві. Однак якщо ми сумніваємося, значить, ми мислимо, бо сумнів – це… Цю тезу, згідно з Р. Декартом, не потрібно розуміти в тому сенсі, що наше… існування ми знаємо тільки завдяки тому, що володіємо мисленням. Кішка, наприклад, теж існує, але чи знає вона про це?…

Дійсність – потік відчуттів. Готфрід Лейбніц, Джордж Берклі, Девід Юм

Завдання пізнання полягає в тому, щоб цей ледве відчутний контур перетворити на систему знань, повністю виявити прихований у природжених ідеях… збирати знання по частинах, треба дедуктивно вивести його з безмежних і… Все дослід, дослід! Дослід – це дурня. Значимість духу – дослід не покриє. Все, що пізнали до цих пір, Шукати й знати…

З

апитання і авдання

1. Чим відрізняється декартівське вчення про природжені ідеї від теорії природженого знання Г. Лейбніца?

2. Чи згодні ви з тим, що ідея про невідповідність видимого нами з тим, що реально існує, – одна з найважливіших у філософії? Доведіть на різних прикладах з історії філософії, як ця ідея виражалася в різних ученнях.

3. Проблема невідповідності видимого й того, що існує реально, вирішувалася у філософії двояко: одні мислителі пропонували, ігноруючи видиме, вічно шукати те, що існує, а інші вважали, що треба орієнтуватися на видиме, не намагаючись осягнути те, що істинно існує. Які з відомих вам мислителів дотримувалися погляду перших, а які – других?

4. Як ви розумієте твердження Дж. Берклі і Д. Юма про те, що дійсність – це потік відчуттів?

5. Як Дж. Берклі та Д. Юм доводять, що питання про існування зовнішнього світу можна відкинути, зважаючи на його непридатність? Чи згодні ви з їхнім твердженням?

6. Чи можна охарактеризувати вчення Д. Юма такими поняттями, як агностицизм, скептицизм, емпіризм? Якщо так, то чому? Обґрунтуйте свою відповідь.

7. Що таке природна релігія в ученні Д. Юма? Як теза про природну релігію пов’язана з юмівським скептицизмом?

8. Розкрийте зміст понять прагматизм і утилітаризм.

9. Як ви думаєте, про які філософські питання і проблеми йдеться у висловлюванні Д. Юма: “Усі ці питання страшенно мене бентежать, і мені здається, що перебуваю в щонайприкрішому стано* вищі, яке тільки можна уявити... я відчуваю, що заплутався в такому лабіринті, що не знаю, ні як виправити свої колишні переконання, ані як узгодити їх одне з одним”?

 

§ 24. Доба Просвітництва

XVIII ст. увійшло в історію під назвою доба Просвітництва й у філософському сенсі завершило ті ідеї, які з’явилися в епоху Відродження і розвивалися впродовж XVII ст. Просвітництво було загальноєвропейським явищем, але найбільш масштабно воно поширилося у Франції. Знаменитими французькими просвітниками були: Вольтер (Марі ФрансуаАруе, 1694–1778), Жан-Жак Руссо (1712–1778), ДеніДідро (1713–1784), Поль Гольбах(1723–1789) та ін. Не розглядаючи окремо погляди кожного представника французького Просвітництва, проаналізуємо найбільш загальні та істотні риси їхньої філософської спадщини.

Для всіх просвітників була характерна се-кулярність мислення (відмежування від церкви і релігії), і кожен так чи інакше виступив із критикою теїстичної християнської релігії як світогляду. Більшість із них поділяла точку зору Р. Декарта (деїзм), згідно з якою Богу відводиться лише роль першопочатку Всесвіту (Він створив світ, але після цього ніде, ніяк і ніколи не присутній). Уявлення про Бога потрібне тільки для пояснення походження світу. Деякі просвітники поділяли атеїстичні переконання. В будь-якому разі для всіх філософів Просвітництва головним об’єктом вивчення був фізичний світ або природа, яку, як вони вважали, можна зрозуміти й пояснити, виходячи з неї самої, тобто знайти природні причини всього, що існує і відбувається, не вдаючись до міркувань про потойбічне, таємниче і невідоме. Ця характерна риса світогляду просвітників називається натуралізмом. Найдосконалішою істотою в природі є, на їхню думку, людина. Ця особливість, як ми вже знаємо, визначає антропоцентризм. Людина ж цілком спроможна осягнути навколишній світ, уважали просвітники, і поставити його собі на службу. Пізнання не має меж: таємниці Всесвіту повинні відкритися перед могутністю людського інтелекту.

Як бачимо, просвітницька філософія вирізнялася гносеологічним (пізнавальним) оптимізмом і раціоналізмом, її представники безмежно вірили в досконалість розуму, всесилля науки і безумовність прогресу. Крім того, просвітники одним зі своїх основних завдань уважали максимальне поширення і популяризацію головних ідей нової філософії, тобто, у буквальному розумінні, прагнули до просвіти широких мас населення.

Проте найважливішими питаннями для просвітників були: Чому люди живуть погано? Чому в історії людства неможливо знайти хоча б десяток безумовно щасливих років, коли всі процвітали б і не було б ворожнечі, насильства і несправедливості?

Усі нещастя відбуваються тому, стверджували філософи-про-світники, що люди просто не знають, як жити добре, а тому живуть погано. Отже, для того щоб покращити суспільне життя, потрібно лише показати всім, як треба жити добре, просвітити людську свідомість, наповнити розум людей добрими ідеями, і тоді реальне життя стане доброчинним, справедливим і щасливим. “Змініть свідомість, – говорили вони, – й услід за цим зміниться сама реальність”.

Головна рушійна сила прогресу і визволення від усіх соціальних бід убачалася в просвіті (освіті), через що саме це поняття й набуло значного сенсу і зайняло центральне місце в духовній культурі XVIII ст.

Ідеї, поширені в умах, уважали просвітники, роблять суспільне життя щасливим або нещасним, рухають історію людства. Це бачення

 

протистояло стародавньому теологічному поглядові на історичні процеси: уважалося, що головною, єдиною і прихованою причиною всього, що відбувається в історії, є воля Бога, його помисли і плани, а всі люди – від раба до імператора – усього лише засоби Його втілення. Тепер на місце божественних помислів ставилося людське розуміння: історичні події відбуваються силою тих чи інших ідей, а тому нове розуміння історії отримало назву ідеалістичне (не плутайте з ідеалізмом філософським, за яким фізичний, матеріальний, видимий світ є проявом або втіленням деякого духовного, ідеального, невидимого початку).

Відтепер уважалося, що історію творить не Бог, а самі люди, однак роблять це, виходячи з власного бачення, орієнтуючись на свої бажання та думки, здійснюють історичні події так, як хочуть, і тому останні є наслідком цілком свідомої і цілеспрямованої людської діяльності. А оскільки великим впливом і владою користуються монархи, полководці, дипломати та інші визначні люди, отже, саме їхні бажання і плани найбільше впливають на хід суспільного життя, а історія перетворюється на сукупність біографій видатних особистостей. Більше того, за такого розуміння подій виходить, що вони випадкові: адже якби не народився той чи інший видатний історичний діяч, усе могло б бути інакше; якби певна думка не виникла у видатному розумові, то людство нині могло б опинитися не там, де воно є. Історію роблять видатні особистості на власний розсуд і з власної волі, уважали просвітники.

Подібні пояснення історичних подій трапляються досить часто, і ми, значною мірою, мимоволі схильні перебільшувати роль особистості в історії. Принаймні цілком очевидно, що судження на кшталт: “Князь Володимир хрестив Русь”, “Гетьман Хмельницький переміг під Корсунем” та багато інших, їм подібних, насправді далекі від істинного стану справ колишніх і теперішніх. Ми, звичайно ж, не стверджуємо, що особистість в історії зовсім нічого не значить. Навпаки, не можна не визнати, що її роль в історичних процесах значна. Ми лише хочемо наголосити, що навряд чи можна вважати історію тільки результатом діяльності видатних особистостей; сумнівно, щоби вони творили її тільки з власної волі і на власний розсуд. Несправедливо розглядати історію як сукупність біографій монархів, полководців, дипломатів, президентів та їхніх таємних і явних фаворитів.

Просвітництво не було однорідним філософським явищем. Просвітники у своїй більшості виступали з апологією розуму, науки і прогресу, уважали одним з основних завдань людини підкорення природи й посилення своєї могутності.

Проте один із відомих французьких філо-софів-просвітників висунув протилежні ідеї. Це був Жан-Жак Руссо(1712–1778), який у своїх філософських міркуваннях різко протиставив природне (усе природне, не створене людиною) і культурне (усе штучне, створене людиною) і виступив із негативною оцінкою другого.

“Між природним і гармонійним життям почуття і штучністю та однобічністю розсудливого мислення, – говорив Ж.-Ж. Руссо, – існує нерозв’язна суперечність. Почуття –– це первинна форма духовної діяльності, яка з’являється на історичному шляху людства і в індивідуальному розвитку кожної людини набагато раніше, аніж розум, і зумовлює нехай інстинктивні та неусвідомлювані, але водночас надзвичайно доцільні рухи і дії, робить людину єдиною з усім світом, а також внутрішньо цілісною і тому щасливою”.

Розвиток розуму і цивілізації, з точки зору Ж.-Ж. Руссо, зруйнував у людині первинну гармонію, ослабив природну потужність людини. Головна причина людських страждань – це розірваність, роздвоєність людини, породжена випаданням її з первинного природного й гармонійного стану та перетворенням на розумну, цивілізовану, соціальну істоту. У цьому стані людина роздвоюється між своїми можливостями й бажаннями, обов’язком і схильностями, природною

організацією та соціальними установами тощо, іншими словами, людина не належить сама собі. “Зробіть людину знов єдиною, – говорив Ж.-Ж. Руссо, – і ви зробите її такою щасливою, якою вона тільки може бути”-.

“Усе виходить прекрасним із рук Творця, усе вироджується в руках людини” – це один із вічних філософських сюжетів, який по-різному виявлявся в різні епохи. Про досконалість природи і недосконалість людини як соціальної істоти говорили і китайські даоси, і грецькі кініки. Пригадуєте Діогена, який жив у діжці та закликав людей повернутися назад до природи, бо рух уперед, на його думку, – це шлях не у світле майбутнє, а в безодню самознищення?

Ідеї даосів, кініків і Ж.-Ж. Руссо про досконалість природи і недосконалість суспільства, про руйнівну силу цивілізації поділяв російський письменник і філософ Л. Толстой. У його романі “Війна і мир” є сцена, яка майже повністю за змістом збігається із зустріччю Діогена й Александра.

Поранений князь Андрій Волконський лежить на полі Аустерліца. Він ішов на війну, заздривши славі та величі Наполеона, і таємно мріяв там прославитися. Він кинувся вперед із прапором у руках, закликаючи своїм прикладом солдатів, і був поранений. Тепер він лежав на полі і бачив над собою бездонне небо, вічне та безмовне, під яким люди вбивали й зраджували одне одного, відчайдушно прагнули багатства і слави, напружувалися, метушилися і змінювали одне одного покоління за поколінням; марні помисли і справи людські швидко минали й назавжди зникали, а це безкрайнє небо завжди залишалося. Біля пораненого Андрія опинився Наполеон, який об’їздив поле битви, і, вказуючи на нього, сказав: “Ось прекрасна смерть”. Волконський дивився на Наполеона, свого нещодавнього кумира, і розумів, наскільки смішний і жалюгідний цей маленький пихатий чоловічок, що вважає себе зараз володарем світу, наскільки він нікчемний зі всіма своїми планами і справами перед глибиною і вічністю безкрайнього неба: адже ні від самого Наполеона, ні від його звершень нічого не залишиться, по Землі пройдуть і зникнуть невідомо куди ще тисячі таких же честолюбних наполеонів, а небо залишиться і буде так само мовчки дивитися на людську суєту, як дивилося тисячі років тому.

“Так чи ні, – думав князь Андрій, – природне життя людини і природи – щось незмірно більш досконале й істинне, ніж суєтне життя соціального організму; що гордо називає себе цивілізацією?”

Усі ці ідеї, що протиставляють природне й соціокультурне та різко критикують друге, не були особливо серйозними і не мали

значного поширення ні на зорі людської історії, ні в Новий час. Китайських даосів було небагато, і вони були ізольовані від суспільства, із грецьких кініків їхні співгромадяни та сучасники переважно сміялися, Ж.-Ж. Руссо був єдиним відомим представником французького Просвітництва, який виступив супроти апології розуму, науки, прогресу і взагалі культури, антицивілізаційні ідеї Л. Толстого викликали подив і роздратування в багатьох його сучасників. Проте ситуація значно змінилася. Песимістичних прогнозів майбутнього, яке чекає на людське суспільство, стає дедалі більше. І це не дивно, адже сьогодні ми не можемо точно сказати, куди рухається людство – до процвітання і щасливого майбутнього чи до безодні самознищення.

з)

апитання і авдання

1. Яку епоху в історії філософії називають Просвітництвом? Які основні риси філософії доби Просвітництва?

2. Які надії пов’язували філософи XVIII ст. з просвітою людського розуму?

3. Яка специфіка розуміння просвітниками рушійних сил історичного процесу?

4. У чому полягають переваги та недоліки ідеалістичного розуміння історії?

5. З курсу Нової історії пригадайте ідеї французьких просвітників XVIII ст. Яку роль відіграли вони в підготовці Великої французької буржуазної революції 1789–1794 pp.?

6. Як ви вважаєте, які ідейні цілі переслідує міркування французького матеріаліста П. Гольбаха: “Релігія становить людство на коліна перед істотою, яка не володіє протяжністю і водночас – безмежна, яка все наповнює своєю безмірністю; перед істотою всемогутньою і такою, що ніколи не виконує своїх бажань; перед істотою безмежно доброю, яка пробуджує саме невдоволення; перед істотою, що прагне до гармонії й усюди сіє розбрат і безладдя. Хай же хто-небудь спробує розгадати, що таке бог богословів”?

7. Філософська класика.Прочитавши міркування відомого французького просвітника Ж.-Ж. Руссо, визначте, у чому він убачав головне джерело суспільних нещасть і як пропонував удосконалити соціальне життя: “Перший, хто натрапив на думку, обгородивши ділянку землі, сказати: “Це моє” – і знайшов людей, достатньо

простодушних, щоб цьому повірити, був справжнім засновником громадянського суспільства. Від скількох злочинів, воєн і вбивств, від скількох лих і жахів позбавив би рід людський той, хто, висмикнувши кілки і засипавши рів, гукнув би своїм ближнім: “Не слухайте краще цього обманщика, ви загинули, якщо здатні забути, що плоди земні належать всім, а земля – нікому!”” Чим філософські ідеї Ж.-Ж. Руссо значно відрізняються від інших представників французького Просвітництва? У чому полягає близькість його переконань з ідеями китайського даосизму, грецького кінізму і філософськими ідеями Л. Толстого? Ж.-Ж. Руссо вважав, що в людині відчуття важливіші, аніж розум. Він був не тільки філософом, а й видатним письменником, засновником однієї з великих течій в європейській культурі та художній літературі XVIII ст. Визначте, до якого з напрямів літератури відносилися твори Ж.-Ж. Руссо: романтизму, класицизму, сентименталізму чи реалізму.

J) апам’ятайте

/ Метод, емпіризм, раціоналізм, індукція, дедукція, наука, природжені ідеї, мислення, сенсуалізм, соліпсизм, свобода, рівність, демократія, доба Просвітництва.

/ загальнення.

Новий час пов’язують з початком буржуазних революцій і періодом становлення буржуазних відносин в європейських країнах XVI-XVII ст., що обумовлено розвитком науки і появою нової філософської орієнтації на науку.

Нова філософія і наука повинні прийняти на озброєння новий метод (метод індукції, дедукції). Розробка методу стає основою філософії Нового часу.

Філософія доби Просвітництва вирізнялася гносеологічним (пізнавальним) оптимізмом і раціоналізмом, безмежною вірою в досконалість розуму, всесиллям науки і безумовністю прогресу.

Розділ VII

НІМЕЦЬКА ФІЛОСОФІЯ НОВОГО ЧАСУ

/. Кант § 25. З’ясування можливостей розуму Філософія Нового часу досягла свого розквіту у видатних ученнях декількох знаменитих німецьких мислителів другої…

З

апитання і _ авдання

1. У чому суть кантівського розуміння людини?

2. У чому І. Кант убачав головний предмет філософи? Чому його філософія називається критичною?

3. Що таке феномен і ноумен у вченні І. Канта і як вони співвідносяться?

4. Що називав І. Кант апріорними формами свідомості? Як виглядає процес пізнання в його вченні?

5. Уважається, що І. Кант здійснив у філософії переворот, що дорівнює за своїм значенням перевороту, який зробив Копернику природознавстві. На вашу думку, у чому полягає “коперниківський переворот” І. Канта?

6. Які етичні переконання І. Канта? Що є етичним доказом існування Бога? Які вчинки І. Кант називає легальними, а які – моральними? Що таке категоричний імператив?

 

145*

7. Коли І. Кант говорив, що моральний закон у душі так само прекрасний, як зоряне небо над головою, що він, на ваш погляд, називав моральним законом?

8. Філософську діяльність І. Канта прийнято ділити на докритичний період і критичний, у який він створив свої основні твори. І. Кант говорив, що в докритичному періоді своєї творчості він перебував у догматичному сні і що збудив його від цього сну Д. Юм. Які ідеї Д. Юма вплинули на формування кантівської філософії?

9. Чи згодні ви з міркуванням І. Канта, який доводить та ілюструє наявність апріорних форм свідомості (обґрунтуйте свою відповідь): “Проте не тільки в думках, а навіть і в поняттях виявляється апріорне походження деяких із них. Відкидайте поступово від вашого емпіричного поняття тіла все, що є в ньому емпіричного: колір, твердість або м’якість, вагу, непроникність; тоді все ж таки залишиться простір, який тіло (тепер уже абсолютно зникле) займає і який ви не можете відкинути... Тому ви маєте під тиском необхідності, з якою вам нав’язується це поняття, визнати, що воно a priori перебуває в нашій пізнавальній здатності”?

10. Філософська класика.Головна риса вчення І. Канта – проблемність і проблематичність. Зокрема, філософ визначив категорії як переддосвідні апріорні поняття, які об’єднують, синтезують матеріал чуттєвості. Прочитайте уривок із праці І. Канта “Критика чистого розуму” і подумайте над таким висловлюванням: “Мислення є пізнання через поняття”.

§ 26. Усесвіт – застигла думка

Найвизначнішою постаттю в німецькій класичній філософії був Георг Вільгельм Фрідріх Гегель(1770–1831). Учення про тотожність суб’єкта та об’єкта, яке взято за основу філософської системи, за своїм розмахом і значимістю в духовному житті Нового часу можна порівняти з ученням Платона, що становило цілу епоху в культурі античного світу.

Гегель пройшов шлях від домашнього вчителя, викладача Єн-ського університету, директора гімназії в Нюрнберзі до професора Гейдельберзького та Берлінського університетів. Йому було майже п’ятдесят, коли він здобув визнання своїх заслуг у філософії. Загалом, як зазначали сучасники, Гегель не був талановитим оратором, а тому користувався детально розписаними текстами, які виголошував досить повільно, неначе видавлюючи із себе слова. Однак його лекції називають лабораторією народження філософської думки. І слухачі

спільно з Гегелем брали участь у процесі творення його великої філософської системи.

Життя філософа обірвала холера, досить поширена хвороба тих років. Перед смертю, коли дружина звернулася до нього із запитанням про Бога, змучений хворобою Гегель показав пальцем на Біблію, що лежала на столику біля ліжка, і сказав: “Ось тут – уся мудрість Бога”.

Основною гегелівською думкою є положення про те, що есе дійсне є розумніш, а есе розумне – дійсним, хоча, на перший погляд, це видається не зовсім зрозумілим. Удумаймося в першу частину фрази: “Все дійсне є розумним...” Ідеться про те, що навколишній світ (дійсність) улаштований незвичайно розумно. Ми спостерігаємо лад і гармонію в усьому сущому. Пригадаймо теологічний аргумент, де йдеться якраз про доцільність і бездоганність світового цілого. Чи могла фізична природа, будучи безрозсудною (відсутність духу є властивістю матерії), сама так правильно й розумно влаштуватися? Якщо не могла (а це очевидно), то необхідно припустити наявність якогось розуму, досконалішого порівняно з людським, який і привів матеріальне в стан доцільності та гармонії. З розумності всього дійсного неминуче випливає наявність чогось розумного, духовного, ідеального, що існує не як людське мислення, а самостійно, окремо, саме собою і є певною, невидимою нами реальністю. І оскільки це розумне не вигадка, не фантазія, не продукт нашого розуму, а щось реально суще, то ми говоримо, що воно дійсне, що воно є, – про це і йдеться в другій частині гегелівського положення: “...все розумне є дійсним”.

На думку Г. Гегеля, чуттєвий, або фізичний, світ створений якоюсь духовною реальністю, а точніше – є її проявом, утіленням, реалізацією в іншій, матеріальній формі. Ця думка пантеїстична: те, що ми бачимо навколо себе, – це зовсім не те, що є насправді, а всього-навсього ідеальна, невидима, збагненна лиш розумом дійсність, яка існує, але інакше. Що вона є: душа Всесвіту (подібна до брахмана в індійській філософії), число (як у Піфагора), безособове єдине (як у Ксенофана), загальний закон (як гераклітівський логос), світ ідей (як у Платона),

 

божественний максимум буття (як у Миколи Кузанського)? Філософ називав цю вищу духовну реальність абсолютною ідеєю, або світовим розумом, а все суще уявляв як її саморозвиток. Абсолютна ідея – це безособовий пантеїстичний початок, у якому сконцентровано все, і тому воно є буттям, яке має різноманітні форми або проходить у саморозвитку три основні етапи.

Перший етап – існування абсолютної ідеї у власному лоні, коли вона є сама собою, перебуває у винятково ідеальній сфері, чистий дух, досконале мислення. Ця сфера в Г. Гегеля називається логікою і подібна до світу платонівських ідей, вона є вищою, позамежною і неосяжною. Важливо зазначити, що логіка в ученні німецького філософа – це зовсім не те, що ми зазвичай розуміємо під цим поняттям: це не наука, а ідеальний, незримий і розумово осяжний світ, що є первинною й істинно сущою реальністю.

На другому етапі абсолютна ідея залишає сферу логіки й переходить в іншу форму, утілюючись у фізичний, або матеріальний світ, який є не самостійною дійсністю, а інобуттям абсолютної ідеї. Природа, – за словами Г. Гегеля, – це дух, що існує в чуттєвому або тілесному вигляді, або ж застигла думка (під терміном “думка” маємо на увазі, звичайно ж, абсолютну ідею). Тут найчіткіше простежується гегелівський ідеалізм. Отже, видимий світ зовсім не те, що є насправді, він – прояв невидимої реальності, яку ми й повинні угледіти за всім фізичним і чуттєвим осяжним. Іншими словами, нам тільки здається, нібито світ існує сам по собі, насправді ж він ілюзія, або фантом, тому що є ідеальним буттям, утіленим у матеріальному вигляді. Припустимо, що перед вами – чистий аркуш паперу. На ньому нічого немає, але у вашій свідомості є якісь образи або уявлення, які ви можете за допомогою олівців і фарб перенести на папір, тобто зобразити якийсь свій задум. Тепер на цьому аркуші чудово видно, що саме було у вашій свідомості, які образи ви хотіли передати через свій малюнок, котрий є не що інше, як ваші думки і почуття, представлені в іншій формі – інобуття, або прояв вашого духу. Чому б не припустити, що природа, яка нас оточує, – утілення якогось розумного задуму, грандіозна матеріалізована композиція якоїсь духовної реальності, утілені у фізичних об’єктах поняття і думки? У будь-якому разі таке розуміння навколишнього світу не виключене, але й немає жодних гарантій, що все відбувається дійсно так.

Основними розділами природи як інобуття абсолютної ідеї є, за Г. Гегелем, механіка (простір, час, матерія, рух, всесвітнє тяжіння), фізика (небесні тіла, світло, теплота, хімізм і т. п.), органіка (геологічні об’єкти, рослинний і тваринний світ).

На третьому етапі саморозвитку абсолютна ідея знову переходить із фізичної, або природної, сфери в ідеальну, або розумну, котра є людською свідомістю. Тепер вона існує в мисленні, або в людському дусі. Формами її буття на цьому етапі є суб’єктивний дух (антропологія, феноменологія, психологія), об’єктивний дух (право, моральність, держава) й абсолютний дух (мистецтво, релігія, філософія).

У гегелівському вченні про саморозвиток абсолютної ідеї ми бачимо тріаду. Існування її у власному лоні –

це перебування (теза), перехід у форму чуттєвого світу, у предмети та речі, що є відокремленням її від самої себе (антитеза), бо вона матеріалізується, немовби зраджує своїй ідеальній природі. Проте її нове втілення в різних видах людської свідомості (синтез) є но-вознайденою духовністю, а значить, поверненням до самої себе. Із тріадою ми ознайомлювалися раніше, вона присутня в найрізноманітніших ученнях, як стародавніх, так і сучасних, має місце і в ідеалістичних, і в матеріалістичних побудовах.

Георг Гегель був не тільки творцем одного з класичних варіантів ідеалістичної філософії. У його переконаннях досягла свого апогею діалектика – філософське вчення (яке зародилося ще в давнину) про загальний взаємозв’язок, вічну зміну і розвиток усього сущого. Він сформулював основні закони (загальні правила, або принципи) і категорії (основні поняття) діалектики, які є, на його погляд, універсальними, тобто пронизують усе буття. Оскільки останнє, – за Г. Гегелем, – це передусім світовий розум, або абсолютна ідея, то його діалектичне вчення стосується переважно саме цієї духовної реальності й уже в другу чергу – матеріального світу, який є її інобуттям. Гегелівські ідеї багато в чому стали основою філософського вчення визначних німецьких філософів XIX ст. – Карла Маркса і Фрідріха Енгельса, які сприйняли діалектику Г. Гегеля, але дали їй іншу, матеріалістичну, інтерпретацію.

Перший закон діалектики – єдність і боротьба протилежностей – стверджує, що все у світі складається з протилежностей (день – ніч, розквіт – занепад, творення – руйнування і т. п.), які постійно борються одна з одною. Ця боротьба і є джерелом постійного руху, зміни і розвитку. Проте протилежності не тільки перебувають

 

у стані боротьби, вони також утворюють єдність: без однієї протилежності не може бути інша, вони обумовлюють одна одну, передбачають, створюють (пригадайте доктрину Інь-Ян-ці в давній китайській філософії).

Другий закон – перехід кількісних змін у якісні – стверджує, що кількість і якість, будучи протилежностями, діалектично взаємопов’язані так, що при зміні кількості (збільшенні або зменшенні) до якоїсь межі (міри) відбувається перехід (стрибок) до нової якості. Наприклад, воду можна охолоджувати до +5, +1, 0, –1, –5 °С, але в певний момент зменшення температури до 0 °С (зміна кількості) призводить до різкої зміни якості – вода змінює свій стан з рідкого на твердий – з води на лід.

Третій закон – заперечення заперечення – стверджує те, що будь-яка річ, з’являючись на світ із будь-якої іншої речі (своєї причини), посідає її місце і тим самим заперечує її, але через якийсь час сама заперечується новою річчю, яку вона породжує собі на зміну. Так, наприклад, кинуте у весняну землю насіння перетворюється на рослину і поступається їй місцем, заперечується нею, а потім ця рослина перетворюється на доспілі наприкінці літа плоди і заперечується ними. Як бачимо, заперечення – це не знищення, а перехід на новий рівень існування: старе присутнє в новому, але є перетвореним (або знятим, висловлюючись по-гегелівськи).

До Гегеля існували два основні уявлення про рух: прямолінійне і циклічне. В одному випадку має місце постійне виникнення нового (графічно це можна зобразити висхідною прямою), а в другому – нескінченне повторення старого (графічно зображається колом). Рух, за основу якого взято закон заперечення заперечення, є діалектична єдність протилежних початків: і створення нового, і повторення старого. Графічно його можна зобразити витками спіралі (старе повторюється, але кожного разу на новому рівні). Наприклад, нинішня зима така ж, як і торішня (холодна, сніжна і т. п.), але все ж таки це нова, нинішня зима, а не торішня, що назавжди пішла в минуле.

Приклади, що ілюструють закони діалектики, нескінченні, тому що ці закони, як стверджував Гегель, універсальні, тобто діють на всіх рівнях організації світу.

Важливим елементом гегелівського діалектичного вчення є його основні категорії – найбільш загальні (широкі) поняття, що максимально охоплюють різні сфери сущого. Категорії є парними, тобто позначають протилежності, що перебувають у боротьбі та єдності.

Одна з пар – це загальне й одиничне: будь-яка річ поєднує ознаки, що роблять її подібною на інші речі та відмінною від них.

Так, наприклад, будь-хто з нас володіє рисами, властивими людині взагалі (прямоходіння, членороздільна мова, мислення, соціальність і т. п.), але водночас жодна людина на Землі не схожа на іншу, вона унікальна й одинична. її загальна людська природа виражається через її одиничну унікальність: кожна конкретна людина – це діалектична єдність загального й одиничного.

Друга пара категорій – це причина і наслідок: будь-яка річ має яку-небудь причину (адже ніщо не походить з нічого) і є її наслідком, але через якийсь час сама стає причиною для майбутніх наслідків. Наприклад, рослина – наслідок кинутого в землю зерна, але водночас і причина майбутнього насіння, яке в ній достигне. Отже, будь-яка річ – це діалектична єдність причини і наслідку. Те ж саме можна сказати й про інші парні категорії, такі як можливість і дійсність, форма і зміст, ціле і частина, сутність і явище.

Докладніше потрібно зупинитися на парах категорій свобода-необхідність і випадковість-закономірність. На перший погляд, свобода і необхідність виключають одна одну, адже свобода – це відсутність якого-небудь зовнішнього примусу, цілковита довільність, а необхідність, навпаки, наявність зовнішнього примусу, не-довільність. Проте (з погляду і гегеліанства, і марксизму) при пильнішому погляді на свободу і необхідність виявляється, що вони діалектично взаємопов’язані. Припустимо, двоє чоловіків заблукали в лісі. Один із них, намагаючись вийти з хащів, рухається в довільно вибраному напрямі. Коли завгодно він може змінити свій шлях і йти куди заманеться, будучи абсолютно вільним. Однак, діючи таким чином, навряд чи вибереться з лісу. Інший, навпаки, орієнтується за зірками і йде в якомусь певному, чітко визначеному напрямі, не відхиляючись від нього. Зрозуміло, що в цьому русі він скований, але саме тому йому вдається вийти з лісу і знайти свободу. Як це не дивно, свобода полягає в усвідомленні необхідності та її практичному використанні. Інакше кажучи, свобода – це усвідомлена необхідність.

Те ж саме можна сказати про випадковість і закономірність. На перший погляд, це взаємовиключні протилежності. Ніхто не заперечуватиме наявність у світі закономірності. Ще давні філософи говорили, що якби її не було, то все було б суцільним хаосом, у якому неможливо було б розібратися: мурашки могли б народжуватися від слонів, а миші – від крокодилів, коло могло б бути трикутником, а Сонце – планетою і т. д. Але якщо у світі є впорядкованість і закономірність, то що ж тоді є випадковістю? І гегелівська, і марксистська діалектика стверджують, що випадковість – це форма реалізації закономірності, її доповнення: закономірність проторує

 

собі дорогу через масу випадковостей. Кажучи інакше, випадковість – це невизначеність у прояві (здійсненні) закономірності за місцем, часом і формою (подія неминуче повинна відбутися, але невідомо де, коли і як вона здійсниться). Наприклад, французький учений Анрі Беккерель відкрив явище радіоактивності випадково: уранова сіль опинилася в одній шафі з фотопластиною. Якби не було цієї випадковості, радіоактивність все одно була б виявлена, оскільки це відкриття було підготовлене всім ходом розвитку науки, закономірним (можливо, що його здійснили б і в інший час, і в іншому місці, і не Беккерель).

) апитання і )авдання

1. Як розуміти одне з основних положень гегелівської філософії: “Усе дійсне є розумним, усе розумне – дійсним”?

2. Чи можна стверджувати, що вчення Г. Гегеля продовжує пантеїстичну філософську традицію? У чому полягає гегелівський пантеїзм?

3. Що є Всесвітом за Г. Гегелем? Які стадії саморозвитку проходить гегелівська абсолютна ідея?

4. Як розуміти гегелівське твердження про те, що природа – це застигла думка?

5. Що таке гегелівська тріада? Охарактеризуйте її основні елементи.

6. Чому систему ідеалізму Г. Гегеля називають класичною? Визначте риси подібності платонівського і гегелівського ідеалізму.

7. В одному зі своїх творів Г. Гегель зазначав, що з факту наявності різноманітних філософських систем і вчень, що суперечать одне одному і називають себе істинними, багато хто виводить неможливість філософії взагалі. Цьому твердженню він протиставляв міркування: “Ми повинні дати зрозуміти, що це різноманіття філософських систем не тільки не шкодить самій філософії – можливості філософі)’, – а що, навпаки, таке різноманіття було й безумовно необхідне для існування самої науки філософії, що це є Ті істотною рисою... початковим пунктом, кінцевою ж метою філософії є пізнання, що ця єдина істина разом із тим є джерелом, з якого лише витікає все інше, усі закони природи, усі явища життя і свідомості є лише віддзеркаленням цього джерела; або, формулюючи інакше, мета філософії полягає в тому, щоб звести всі ці закони і явища позірно зворотним шляхом до цього єдиного джерела, але зробити це лише для того, щоб пізнати, як вони з нього виводяться”.

Як ви вважаєте, про яку єдину істину та єдине джерело йдеться в цих гегелівських словах?

8. Що таке діалектика? Які її основні закони, сформульовані Г. Гегелем? Наведіть приклади з найрізноманітніших сфер життя, що ілюструють закони діалектики.

9. Що таке категорії діалектики? Чому вони є парними? Який зміст парних категорій загального й одиничного, причини й наслідку, свободи та необхідності, випадковості та закономірності? Самостійно розкрийте зміст парних категорій можливості й дійсності, форми та змісту, цілого й частини, сутності та явища.

10. Філософська класика.Прочитайте уривок з праці Г. В. Ф. Гегеля “Наука логіки” і проаналізуйте вислів: “Метафізичне визначення Бога”.

§ 27. “Нам тутешній світ так багато говорить”. Людвіг Фейербах

Георг Гегель уважав, що за видимим фізичним світом стоїть духовна реальність, яка не відчувається, але саме вона є справжнім, або істинним, існуванням. Проте не менше підстав існує для того, щоб припустити, що жодної ідеальної дійсності немає, а є тільки те, що нас оточує і чуттєво сприймається, і єдина реальність – це природний світ, що і зробив останній представник німецької класичної філософії Людвіг Андреас Фейербах(1804–1872).

На його думку, поняття “буття”, “природа” “реальність” означають одне і те ж. Можна, звичайно ж, при бажанні побачити за тілесними об’єктами що завгодно і нафантазувати будь-які неявні причини й приховані рушії. Та чи варто це робити, коли в цьому немає жодної потреби? Хіба неможливо пояснити те, що існує, винятково природними причинами? У тому-то й річ, що, можливо, стверджував Л. Фейербах.

Колишня філософія вдавалася до уявлень про вище і позамежне, тому що люди мало знали й багато чого не розуміли. Тепер, коли людина значно просунулася вперед у пізнанні, саме час відкинути вигадки й пояснити світ із нього самого. Натуралізм і атеїзм повинні стати головними рисами прийдешньої філософії, яку німецький мислитель називав новою філософією, або філософією майбутнього.

 

Природа, або фізичний світ, – єдино сущий, нізвідки не взявся і нікуди не міг подітися, нескінченний і самототожний (рівний самому собі, такий, що не потребує нічого для свого існування і припускає повну відсутність чогось іще, окрім себе самого). Є тільки матеріальний світ, безкрайній у просторі і в часі, неосяжно різноманітний, організований на найрізноманітніших якісних рівнях (більш чи менш складні тіла й організми), такий, що постійно змінюється, розвивається, еволюціонує. Жива природа виникла з неживої. Проте чому ж тепер ми не бачимо, щоб де-небудь або коли-небудь із неживого походило живе, і тому не можемо це експериментально обґрунтувати? Відповідаючи на це запитання, Л. Фейербах стверджував, що це перетворення було можливе за певних умов, які мали місце мільйони років тому і відсутні тепер, тому ми позбавлені можливості безпосередньо спостерігати такий процес. Так само розумна природа (людина) багато тисячоліть тому виокремилася з живої природи, і з тих же причин цього не відбувається зараз, тобто твердження про те, що колись людина пішла від мавпи, зовсім не означає, що нинішні мавпи теж неодмінно повинні перетворюватися на людей. Людина, наділена розумом, є найдосконалішим творінням природи. Вона ж, на думку Фейербаха, є єдиною реальністю. Тому предметом філософії може і повинно бути не що інше, як фізичний світ і людська свідомість. “Споглядайте ж природу, – наголошував він, – споглядайте людину! Тут перед вашими очима ви маєте містерії філософії”.

Оскільки німецький мислитель рішуче заперечував будь-що потойбічне і надчуттєве, значне місце в його вченні посідає гостра критика релігії. Пригадаймо, як грецький філософ Ксенофан, розглядаючи олімпійських богів, стверджував, що вони вигадані людьми, оскільки майже нічим не відрізняються від них. За Л. Фейербахом, Бог також є людською фантазією. Звідки вона береться? Із незадо-волених потреб, нереальних прагнень і нездійсненних бажань. Не дивно, що реальне життя, як правило, не влаштовує людину загалом. Хто з нас міг би похвалитися тим, що абсолютно щасливий? Будь-хто хоче більшого й кращого. Зрозуміло, що уявлення про благо в кожного свої і кожен по-своєму невдоволений життям. Проте чим можуть бути незадоволені всі, яка претензія є найбільш загальною і чого собі побажав би кожен незалежно від віку, статі, національності, вдачі, поглядів і всього іншого? Пригадаймо, що Епікур загальною людською особливістю вважав страх перед смертю, яка примушує болісно шукати сенс життя, а також перед богами і долею, які впливають на людину, підпорядковуючи собі, ігноруючи її бажання і плани. Думка про власну смертність і слабкість є основною ідеєю, що пригноблює будь-який розум. Хто не хотів би бути

непідвладним смерті й необмеженим у своїх можливостях? Мрія про безсмертя і могутність – основна в людській свідомості. Однак при цьому всі добре розуміють, що таке бажання вкрай нереальне і воно ніколи не здійсниться. Що ж залишається? Нічого, крім як, зневірившись, мріяти крізь сльози про ідеального Бога, безсмертного і всемогутнього (а також абсолютно справедливого), поклонятися його досконалості, вірити в нього як у реальність. Тому немає нічого дивного в тому, що Бог – це уявлення (або мрія) людини про себе саму, тільки більш досконалу, яке неминуче породжується розумом. Свою власну сутність, саму себе вона мимоволі доводить до абсолюту, до можливої межі бажань, потім отриманий результат також несвідомо відриває від свого реального існування (відчужує) і переносить на небо. Фейербах назвав релігію несвідомою самосвідомістю людини. Будучи не в змозі що-небудь суттєво змінити в земному житті, люди сподіваються на потойбічну і позамежну сферу, у якій те, що відсутнє на землі, не тільки може, але й неодмінно мусить бути.

І якщо це дійсно так, то жодної вищої реальності насправді немає, а є тільки ми (і нічого, і нікого більше в цілому Всесвіті), а Бог – усього лише фантазія, що виникає у свідомості. Тоді чи не варто нам гордо підняти голову й розпрямити плечі, відчути себе вільними й незалежними? Людина має власну сутність, відчужену в Богові, повернути самій собі і тут, на землі, здійснити те, що вона перенесла у вигаданий, надприродний світ. І нехай неможливо стати безсмертним, але можна увічнити себе своїми діяннями, власним життям зробити внесок у розвиток людства, з’явитися нехай маленькою, але ланкою в нерозривному і нескінченному ланцюзі світобудови й тим самим подолати смерть і знайти вічність. Хай неможливо стати всемогутньою, але збільшувати свою силу й робити себе менш підлеглою зовнішньому світові людина цілком здатна. їй під силу стати творцем власного життя і приборкати долю, а також безперервною працею вдосконалити себе й змінити життя, зробивши його щасливішим.

Філософ стверджував, що релігію як несвідому самосвідомість необхідно замінити усвідомленим, тобто уявленням про те, що людина – найдосконаліша істота природи, над якою немає жодних вищих сил. На місце віри в Бога потрібно поставити віру в людину і, можливо, навіть замість старої теїстичної релігії створити нову, антропоцентричну, яка буде вірою в сили й можливості людини, захопленням її фізичною і духовною красою, готовністю виконати своє земне призначення. І оскільки основним об’єктом уваги та вивчення стає людина, то філософія, на думку Л. Фейербаха, має

 

перетворитися на антропологію, головним питанням якої буде встановлення нашої сутності, тобто спільних рис, які пов’язують і об’єднують всіх людей, обов’язково властивих будь-кому, незважаючи на жодні індивідуальні особливості. Ці спільні риси він називав людською природою, незмінною і незалежною ні від епохи, ні від національності, ані від будь-чого іншого, основною рушійною силою всякого конкретного життя. Найсуттєвіші властивості людської природи – це любов до життя, інстинкт самозбереження, егоїзм (у широкому сенсі(!), тобто сприйняття світу через себе) і, звичайно ж, прагнення до щастя, що складається з безлічі додан-v ків (найважливішим з яких є прагнення кохати і бути коханим). У філософії часто лунало питання про те, добра чи погана людина за своєю природою, і, зрозуміло, існує думка, що спочатку людина доброчесна, так само є твердження, що вона в будь-якому разі

порочна.

Людвіг Фейербах уважав, що людська природа не є ні поганою, ні хорошою: людина сама по собі ні погана, ні добра, вона така, яка вона є, і жодну оцінку з погляду добра і зла їй дати неможливо. А от умови людського життя якраз і роблять кожного добрим або поганим, тобто нейтральна в моральному сенсі наша природа по-різному реалізується в конкретних обставинах. І тому якщо ви хочете, щоб людина була доброю, то створіть їй такі умови, у яких її незмінна (від неї не залежна) природа виявилася б найкраще. Якщо ж ці умови відсутні, не дивуйтеся з того, що людина погана, і не ображайтеся на неї. Вади людини – це невдалі чесноти, вони стали б чеснотами, якби умови її життя були іншими.

З приводу перетворення суспільного життя завжди існували дві думки: одні стверджували, що необхідне моральне вдосконалення кожного, виправлення людської природи (позиція, як правило, релігійна або ідеалістична), інші ж пропонували радикально змінювати умови людського життя, уважаючи їх недосконалість головною причиною всіх нещасть (як правило, матеріалістичне переконання). Фейербах, звичайно ж, поділяв другу точку зору, а його філософські погляди багато в чому стали ідейною основою марксизму, що з’явився в середині XIX ст., – теорії революційного перетворення дійсності, руйнування старого, несправедливого громадського порядку і побудови нової соціальної реальності, яка забезпечить процвітання суспільства і благополуччя кожного його представника. Основоположники цього вчення – К. Маркс і Ф. Енгельс – мали за утопію самостійне етичне переродження кожного, але вважали цілком здійсненною організовану докорінну зміну суспільного устрою й створення таких умов, за яких будь-яка

людина неминуче стане кращою морально. Тому головне, на їхню думку, – це не абстраговані роздуми про причини недосконалості нашого життя, а активна діяльність, спрямована на його перетворення.

) апитання і іавдання

1. Яка провідна ідея Л. Фейербаха? Чому філософія, на його думку,
має зосередитися на вивченні природи та людини?

2. Які головні причини виникнення релігії, з погляду Л. Фейербаха? Чим пропонує він замінити релігійні уявлення?

3. Чому вчення Л. Фейербаха називають антропологічним?

4. Що розумів Л. Фейербах під незмінною людською природою? Які
її основні ознаки з його точки зору? Чи згодні ви з характеристи
кою людської природи, запропонованою Л. Фейербахом?

5. Охарактеризуйте основні погляди соціальної філософії на виправлення суспільної недосконалості. Якої з них дотримувався Л. Фейербах?

6. Прочитайте міркування XI. Фейербаха: “Я розумію під егоїзмом егоїзм необхідний, неминучий, не моральний... а метафізичний, тобто егоїзм, що ґрунтується на сутності людини без її відома і волі, той егоїзм, без якого людина не може жити: бо для того, щоб жити, я повинен постійно привласнювати собі те, що мені корисно, і відчужувати те, що для мене вороже і шкідливе, той егоїзм, отже, який корениться в самому організмі, у засвоєнні засвоюваної матерії й у викиданні незасвоєної. Я розумію під егоїзмом любов людини до самої себе, тобто любов до людської істоти, ту любов, яка є імпульсом до задоволення і розвитку всіх тих потягів і схильностей, без задоволення і розвитку яких людина не є справжньою, досконалою людиною і не може нею бути; я розумію під егоїзмом любов індивідуума до собі подібних індивідуумів, – бо що я без них, що я без любові до істот, подібних до мене? – Любов індивідуума до самого себе лише остільки, оскільки всяка любов до предмета, до істоти є побічно любов до самого себе, адже я можу любити лише те, що відповідає моєму ідеалові, моєму почуттю, моїй істоті”.

Як ви вважаєте, про який егоїзм ідеться у висловлюванні Фейербаха? Як відображається в них його уявлення про незмінну людську природу? Чи згодні ви з цим уявленням?

 

7. Філософська класика.Л. Фейербах головним завданням своєї філософії вважав відповідь на запитання: Якою є справжня природа людини? Як визначити її шлях до щастя? Для розкриття природи людини застосовував поняття “смерть” та “безсмертя”. Безсмертя принципово заперечував, уважав його марнотратною мрією. Прочитавши уривок із праці Л. Фейербаха “Думки про смерть та безсмертя”, знайдіть аргументи на підтвердження та спростування думки філософа.

Не пояснювати світ, а змінювати його”. Марксизм

Марксизм виник на основі філософських, економічних і соціально-політичних ідей другої половини XVIII – першої половини XIX ст. Кожна з його… Фундатори марксизму розробили й власну економічну теорію, джерелом якої стала… Сен-Сімона і Шарля Фур’є – мислителів, які розвивали ідею Платона щодо досконалого суспільного ладу.

Матеріалізмі називається суспільно-економічною формацією.

Підкреслюючи наявність в історії об’єктивних законів, марксизм стверджує, що зовні надзвичайно строката палітра історичного життя народів в основі… Основний історичний закон із погляду марксизму полягає в такому. Продуктивні… Ми вже говорили про п’ять суспільно-економічних формацій переходу від однієї до іншої, які, згідно з марксизмом,…

ПОСТКЛАСИЧНА

ВРОПЕЙСЬКА ФІЛОСОФІЯ

Наприкінці ХІХ-ХХ ст.

Німецька філософія Нового часу підбиває підсумок розвитку філософи другої половини XVIII – першої половини XIX ст. До цієї філософської течії… Німецька філософія Нового часу створила універсальну і все-загальну картину… Життя є те материнське лоно, у якому народжуються всі його прояви: і дрімотна, повна нескінченних можливостей і мрій…

Філософія на роздоріжжі. Посткласична європейська філософія ХІХ-ХХ ст. Артур Шопенгауер, Фрідріх Ніцше, Огюст Конт

У чому суть основних посткласичних філософських систем? Почнемо з філософії ірраціоналізму. Для розуміння суті європейського ірраціоналізму XIX ст.… Як ми вже знаємо, система європейського раціоналізму складалася в процесі… Якщо розум має закони, які пізнає філософія і які доступні пізнанню людини, то розумом можна керувати на основі знання…

ЗО. Філософія XX століття. Феноменологія, буття людини, прагматизм і психоаналіз

Основні цілі феноменології – побудувати науку про науку, науковчення і розкрити життєвий світ, світ повсякденного життя як основу всього пізнання,… Феноменологи прагнуть виокремити “чисту”, тобто допредметну, досимволічну… У своїй діяльності, як теоретичній, так і практичній, людина “наївна”, тобто не бачить тих сенсів, які сама вносить в…

Контури сучасності. Мистецтво розуміння, аналітична філософія і посїмодерн

Філософська герменевтика. Поняття “герменевтика” позначає мистецтво розуміння, тлумачення текстів, пам’ятників минулого. У філософії XX ст. цим словом позначається вчення про розуміння і наукове осягнення сфери культури і ширше – людського духу.

Біля витоків герменевтики стоїть протестантський філософ і теолог

XIX ст. Фрідріх Шлейєрмахер(1768–1834). Його послідовники –

Вільгельм Дільтей (1831–1911), Мартін

Гайдеггер(1889–1976) і Ганс Гадамер

Ганс Гадамер, учень Гайдеггера, уважав, що основне завдання філософії – це практика тлумачення й осмислення тексту. Текст у його розумінні – це не… Розуміння – це не межа пізнання в ряді інших (пояснення, дефініція тощо). Це… Розуміння зумовлене історичним контекстом, який називається передрозумінням. Щотаке передрозуміння? Головне в ньому –…

УКРАЇНСЬКА ФІЛОСОФСЬКА ДУМКА

Філософія, або любов до мудрості, скеровує все коло діл своїх до тієї мети, щоб дати життя духу нашому, благородство серцю, світлість думкам, як голові всього. Коли дух веселий, думки спокійні, серце мирне, – то й усе світле, щасливе, блаженне. Оце є філософія.

Г. Сковорода

Любомудріе”. Філософія Київської Русі

У цих висловлюваннях виявлені світоглядні орієнтації наших пращурів, їхні цінності, які вони сповідали: упевненість у власних силах, працьовитість,… Найдавніші збережені пам’ятки писемності Київської Русі, що є джерелом… написана як частина “Повісті минулих літ” “Промова філософа”, де лаконічно зображується відповідно до християнського…

Божественна мудрість. Українська філософія XIV-XVI ст.

Єресі (від грец. hairesis – особливе віровчення) слугували релігійною оболонкою соціального протесту народних мас проти існуючої влади, підтриманої… віровчення. Перший гуманістичний напрям розвитку філософії України репрезентують такі мислителі, як Юрій Дрогобич(1450–1494),…

Intermezzo”), а то й смерть як спокута за втрачену гармонію (“Тіні забутих предків”).

Поширення, навіть “наступ” об’єктивістсько-раціоналістичного (наукового) бачення світу сприймаються екзистенційно орієнтованими представниками… На початку XX ст. для філософії були також характерними платонівські концепції… Загалом українській філософії були притаманні такі основні риси:

Українська філософія XX століття

Значну роль у філософському осягненні історії відіграли праці відомого громадсько-політичного діяча періоду Української революції, голови… Основні позиції суспільно-політичних поглядів ученого випливають з його… Зрозуміти історіософську концепцію М. Грушевського і його суспільно-політичну позицію нам допоможе розгляд трьох…

З

апам ятаитеи

Любомудріє, філософія серця, божественна мудрість, єресі,братства, теософія, пантеїзм, слов’янська проблема, державність, культурне відродження.

О о - < З давніх-давен український народ був високорозвиненим етносом, про що свідчать…  

В. ШИНКАРУК СВІТОГЛЯД І ФІЛОСОФІЯ

...Світогляд є однією із суспільно вироблених форм відображення дійсності у свідомості людини. Його відмінна риса полягає в тому, що він відображає… ...Людська свідомість має творчий характер, спирається на продуктивну силу… Завдяки своєму теоретичному характеру філософія істотно відрізняється від стихійно сформованих форм масового…

Е. КАССИРЕР МІФ ТА РЕЛІГІЯ

...Світ міфу – це драматичний світ, світ діянь, енергій, конфліктуючих сил. У кожному явищі природи він убачає колізію цих сил. Міфічне…   речей. Вони втрачають свої звичайні “обличчя”, несподівано змінюють свою фізіогномію, набувають специфічного…

ДЮГЕН ЛАЕРТСЬКИЙ

ПРО ЖИТТЯ, УЧЕННЯ І ВИСЛОВЛЮВАННЯ

СЛАВЕТНИХ ФІЛОСОФІВ

...Справді суще у Всесвіті є атоми і порожнеча, решта існує лише в загальній уяві. Існує безкінечна множина світів, що виникають і гинуть. Ніщо не… ПЛАТОН ДІАЛОГИ (ПІСЛЯ СМЕРТНОГО ВИРОКУ) (Фрагмент)

АРІСТОТЕЛЬ

КАТЕГОРІЇ ФІЛОСОФІЇ, ЇХ ЗМІСТІ ФУНКЦІЇ

(Фрагмент) Сутність, названа так у найбільш основному, первинному й безумовному значенні,… Зі сказаного очевидно, що з того, де йдеться про предмет, необхідно говорити про предмет й ім’я та поняття; так,…

Р. ДЕКАРТ МЕТАФІЗИЧНІ РОЗМИСЛИ

Ось уже якийсь час як я спостеріг, що з раннього дитинства сприйняв як істинні чимало суджень, а те, що надалі вибудував на таких хибних принципах,… ним; тож треба було якось раз у житті всерйоз заходитися й позбутися всіх… Тож нині, коли мій розум вільний від усіляких турбот, я, забезпечивши собі спокій у мирному усамітненні, серйозно…

Г. В. Ф. ГЕГЕЛЬ НАУКА ЛОГІКИ

Саме буття, а також і наступні визначення (не тільки буття, а й логічні визначення взагалі), можна розглядати як визначення абсолютного, як… Додаток. Кожна сфера логічної ідеї виявляється деякою тотальністю визначень і…  

Л. ФЕЙЄРБАХ

ДУМКИ ПРО СМЕРТЬ ТА БЕЗСМЕРТЯ

Тепер головне питання про те, як примирити попередню суперечність між потойбічним та поцейбічним, щоб людство одностайно, усім серцем зосередилося… Світ жалюгідний лише для жалюгідної людини, світ порожній лише для порожньої… Колісниця світової історії – тісна колісниця. І якщо пропустити слушний момент, то не можна потрапити в цю колісницю;…

К. МАРКС ДО КРИТИКИ ПОЛІТИЧНОЇ ЕКОНОМІЇ

Я розглядаю систему буржуазної економіки в такому порядку: капітал, земельна власність, наймана праця, держава, зовнішня торгівля, світовий ринок.… економічні умови життя трьох великих класів, на які розпадається сучасне… Загальний вступ, який я був накидав, опускаю, бо після ґрунтовнішого обміркування вирішив, що всяке перехоплення…

Добро і зло. Хороше і дурне

...Судження “добро” веде свій початок не від тих, для кого робиться “добро”! Навпаки, самі “добрі”, тобто знатні, могутні, високопоставлені, й ті,… -..Джерелом контрасту “гарного” та “поганого” є, як сказано, відчуття… Набагато розумнішою є протилежна теорія, що, втім, не робить її істинною, представником якої, наприклад, є Герберт…

МИТРОПОЛИТ ІЛАРІОН СЛОВО ПРО ЗАКОН І БЛАГОДАТЬ

Благословен Господь Бог Ізраїлев, Бог християнський, що відвідав і порятував людей своїх (Лк. 1 : 68), що не відмовився від створінь своїх остаточно… Хто ще великий такий, як і Бог наш? (Пс. 76 : 14). Він один, що творить…  

Г. СКОВОРОДА

вступтдвЕРі

ДО ХРИСТИЯНСЬКОЇ ДОБРОНРАВНОСТІ

Хвала ж блаженному Богові, що потрібне зробив неважким, а важке непотрібним. Немає солодшого для людини і немає потрібнішого, як щастя; немає і легшого за…  

К.ПОШІЕР

ВІДКРИТЕ СУСПІЛЬСТВО І ЙОГО ВОРОГИ.

ЧИ МАЄ ІСТОРІЯ ЯКИЙ-НЕБУДЬ СЕНС?

...На поставлене запитання я відповідаю: “Історія сенсу не має”... Як більшість людей використовують термін “історія”? (Я маю на увазі те… Однак ми вже бачили, що фактів дуже багато, і тут необхідний відбір. Відповідно до наших інтересів ми могли б,…

ДОСВІД ЕСХАТОЛОГІЧНОЇ МЕТАФІЗИКИ.

ЦАРСТВО ДУХУ І ЦАРСТВО КЕСАРЯ

Людина вкладає в історію творчу силу і робить це з ентузіазмом. Історія не хоче знати людину, користується нею як матеріалом для нелюдського… фії історії – у книжку Данила, – і там простежується доля царств. Всі могутні…  

Розділ II. СХІДНА ФІЛОСОФІЯ ‘. 17

§ 4. Настика – заперечення сакральності Вед 25 § 5. Чотири істини буддизму 28 § 6. Інь-Ян-ці. Філософія китайського народу 33

Розділ VI. ФІЛОСОФІЯ НОВОГО ЧАСУ І ДОБИ

§ 20. Пафос розуму і науки 116 § 21. Теорія суспільного договору і натуралізм 120 § 22. Природжені ідеї, або “Значення духу досвід не покриє”.

Розділ VIII. ПОСТКЛАСИЧНА ЄВРОПЕЙСЬКА

ФІЛОСОФІЯ наприкінці ХІХ-ХХ ст 167

§ 29. Філософія на роздоріжжі. Посткласична європейська

філософія ХІХ-ХХ ст. Артур Шопенгауер, Фрідріх Ніцше,

Огюст Конт 168

§ ЗО. Філософія XX століття. Феноменологія, буття людини,

прагматизм і психоаналіз 174

§ 31. Контури сучасності. Мистецтво розуміння,

аналітична філософія і постмодерн 180

§ 32. Підсумки XX століття 184

Розділ IX. УКРАЇНСЬКА ФІЛОСОФСЬКА ДУМКА.. 191

§ 33. “Любомудріє”. Філософія Київської Русі 192

§ 34. Божественна мудрість. Українська філософія

XIV-XVI ст 198

§ 35. У пошуку істини. Українська філософія XIX –

початку XX ст 206

§ 36. Українська філософія XX століття 215

ХРЕСТОМАТІЙНІ ТВОРИ

ДЛЯ САМОСТІЙНОГО ОПРАЦЮВАННЯ 224

Словник філософських термінів 248

Навчальне видання

Огнев ‘юк Віктор Олександрович УтюжІрина Геннадіївна

ФІЛОСОФІЯ

Сторія філософії

Підручник для 10 класу загальноосвітніх навчальних закладів Рекомендовано Міністерством освіти і науки України Редактори Н. Забаштансъка, Л. Загоронюк