ЦАРСТВО ДУХУ І ЦАРСТВО КЕСАРЯ

(Фрагмент)

Людина вкладає в історію творчу силу і робить це з ентузіазмом. Історія не хоче знати людину, користується нею як матеріалом для нелюдського будівництва, має свою нелюдську й антилюдську мораль. Історія – це жорстока боротьба людей, класів, націй і держав, віросповідань та ідеологій. Вона рухається з ненавистю, і з гостротою ненависті пов’язані найбільш динамічні її моменти. Ця божевільна боротьба ведеться людьми в ім’я історичних цілей, але вона жорстоко ранить особистість, заподіюючи їй великі страждання. По суті, історія створювалася як злочин. І разом із тим ми не можемо відмовитися від тисячолітньої історії, не можемо перестати бути історичними істотами. Це був би дуже легкий вихід. Однак не можна бачити в історії прогресивну перевагу розуму. Герой “Записок з підпілля” у Достоєвського говорить: “Одноманітно б’ються та б’ються, і тепер б’ються, і раніше билися”. Погодьтеся, що це навіть аж надто одноманітно. Одним словом, усе це можна сказати про всесвітню історію, усе, що тільки найзасмученішій уяві може прийти в голову. З цим пов’язана основна тема Достоєвського: про свавілля людини і світової гармонії. Людина свавілля ставить вище за своє благополуччя. її мучить воля до могутності й до примусової світової єдності. Людина терзає себе та інших ілюзорними цілями історичної потужності й величі. Освіта і руйнування царств – одна з головних цілей історії. Про це мовиться в першій книжці філосо-

фії історії – у книжку Данила, – і там простежується доля царств. Всі могутні й великі царства, в ім’я створення яких були принесені величезні людські жертви, приречені на загибель і загинули. Загинули всі стародавні східні імперії, загинула імперія Александра Македонського, який знав про це в час своєї смерті, загинула Римська імперія, загинула Візантійська імперія, зникли всі теократії; і ми присутні при загибелі Російської імперії. І так само загинуть всі імперії, які будуть створені. Царство кесаря і його слава швидко проходять. Історія припускає свободу людини. Детермінізм (учення про те, що все у світі підпорядковане певним матеріальним причинам. – Авт.) не може бути перенесений на історію. Це приймав Достоєвський глибше за всіх. Історія припускає свободу людини, вона заперечує й зневажає свободу людини, майже не дає їй вільно передихнути. Трагедія і мука історії передусім – це трагедія і мука часу. Історія має сенс тільки тому, що вона закінчиться... Прогрес, що має звичай жертвувати будь-якими поколіннями, які живуть, і будь-якою особистістю в ім’я прийдешньої досконалості, яка перетворюється на вампіра, прийнятний лише в тому випадку, якщо буде кінець історії, результатами якої скористаються всі минулі покоління, будь-яка особистість, яка жила на землі. Історичний песимізм значною мірою правий, історичний оптимізм не має емпіричних (тут: фактичних. – Авт.) підстав.

 

словник

ФІЛОСОФСЬКИХ ТЕРМІНІВ

Абсолютна ідея – безособова пантеїстична основа, у якій сконцентровано все, і тому вона є буттям, що має різноманітні форми або проходить усаморозвитку три основні етапи.

Агностицизм(від грец. agnostos – недоступний для пізнання) – твердження про непізнаванність світу.

Аналітична філософія – напрям у західній філософії XX ст., що об’єднує ряд теорій. Предметом аналізу в аналітичній філософії стали мовні засоби науки, буденна мова і мова філософії.

Антична філософія – стародавня філософія, що поширювалася на теренах сучасної Європи.

Антропологізм – філософська течія, що визначає людину як висхідну позицію та кінцеву мету філософії.

Антропоморфний(від грец. anthropo – людина і morphos – вигляд, форма) – тобто людиноподібний, надання зовнішньому світу людських рис. Апейрон – безкінечне, божественне, творчо-рушійне начало: воно не доступне для чуттєвого сприйняття, але осягається розумом.

Астика – філософія-даршана, яка підтримувала сакральність (священ-ність) Вед.

Атараксія – відсутність позитивних і негативних емоцій, цілковита незворушність душі, байдужість до всього, що відбувається.

Атман – індивідуальна людська душа, яка є частиною брахмана і тому повинна перебувати в єдності з ним.

Брахман – це весь світ. Індійський брахман постає як безособовий початок, пантеїстичне божество.

Буддизм – одна з найвідоміших неведичних індійських філософій (від санскр. Будда – пробуджений, або просвітлений). Буддизм спрямований на активне практичне застосування та вирішення проблем людини в період її життя, а не колись на небесах.

Буття – походить від дієслова “бути”, яке в особовій формі звучить як “є”. Буття означає все, що існує, усе, що є.

Веданта-міманса – філософія індійського народу. Філософія веданти пройшла тривалий шлях розвитку, а її успіх пояснюється тим, що вона вперше в історії індійської філософії зрозуміла істинного мудреця в образі індійського народу.

Веди – священні книги аріїв, які завоювали Індію в середині II тис. до н. е. У перекладі із санскриту (староіндійської мови) слово “веди” означає “відання” або “священне знання”.

Гедонізм(від грец. hedone – задоволення) – культивація задоволень.

Герменевтика(грец. hermeneutike – роз’яснюю, витлумачую) – мистецтво і способи тлумачення багатозначних текстів, один з актуальних напрямів сучасної філософії.

Гностицизм – перша християнська єресь, прихильники якої не заперечували істин Біблії, але хотіли їх пізнати в пошуках відповіді на запитання: хто ми? навіщо ми?

Дао – шлях, яким прямують усі речі. В “І-цзині” він витлумачується як закономірність, закон. Лаоцзи надає цьому поняттю універсального, усе-охоплюючого змісту, розглядаючи його як спосіб усього сутнього, основу світу, “корінь неба і землі”, “матір усіх речей”.

Де – природний потенціал дао, сила, доброчинність. Лаоцзи розумів під де природну здатність досягати досконалості.

Дедукція(від латин, deductio – виведення) – спосіб міркування, при якому із загального правила робиться висновок для окремого випадку.

Джайнізм – учення, засновниками якого вважають 24 мудрих першо-предків, котрі завдяки власним зусиллям досягли всезнання й стали переможцями карми.

Діалектика – філософське вчення про вічний рух, зміну і розвиток, а також про загальний взаємозв’язок усього сущого.

Евдемоністична філософія – філософія еллінізму, у перекладі з грец. – така, що шукає щастя.

Евристика(від грец. heurisko – знаходжу) – сукупність методів дослідження, спрямованих на відкриття, пізнання нового, раніше невідомого.

Екзистенціалізм – напрям сучасної думки, що виник на початку 20-х років XIX ст. в Німеччині та Франції.

Емпіричне філософствування – виведення знання з навколишнього світу в процесі життєвого досвіду й послідовне наповнення спочатку порожнього або чистого людського розуму різними уявленнями й інформацією.

Епоха Відродження – період у розвитку європейської культури, назва якого походить від переконання її творців у тому, що вони відроджують класичну античність.

Індукція – спосіб міркування, у якому з декількох окремих випадків виводиться одне загальне правило, міркування йдевід меншого до більшого знання.

 

Інь-Ян-ці – одна з найстародавніших філософських доктрин Китаю, яка належала до натурфілософської школи прибічників учення про іньіян.

Йога – у давні часи трактувалося як “переживання святості”, “приборкання почуттів”. Слово “йога” досить поширене й сьогодні, воно перекладається як “зв’язувати”, “тримати”. Мистецтвом йоги захоплюється чимало наших сучасників.

Карма(із санскр. дія) – закон, що визначає людське життя.

Кінізм – філософія, у якій ідеться про досконалість і гармонію природи та згубну недосконалість цивілізації; закликає повернутися до природного стану й проповідує аскетизм – обмеження потреб і анархізм – безумовну особисту свободу людини від усього нав’язаного їй ззовні.

Конфуціанство – філософська доктрина, сформульована Конфуцієм (551–479 pp. до н. е.), котрий уважав себе причетним до традиції прадавнього мислення, якій він прагнув забезпечити загальне визнання.

Майєвтика(від грец. maieutike – повивальний) – сократівський метод, зміст якого полягає в тому, що філософ надає допомогу народженню істини. Однак його участь у цьому не вирішальна, адже вона все ж таки має народжуватися сама в душі людини.

Метод – основний спосіб реалізації поставлених завдань. Філософський метод – це спосіб мислення або пізнання, шлях, яким ми просуваємося в осягненні того, що нас оточує.

Монотеїзм – варіант теїзма і пантеїзма (від грец. monos – один і theos – Бог) – уявлення, за яким існує лише один Бог (особистий або безособовий).

Наука – знання, що народжується шляхом вільного особистого пошуку . істини заради неї самої, має логічне обґрунтування та приведене в систему.

Неоплатонізм – напрям у античній філософії III–VI ст., що став реакцією філософів на реалії життя в Римській імперії, спробою захистити внутрішній спокій людини від катастроф і потрясінь історії.

Неотомізм – один із напрямів сучасної філософії, у якому збережені основні ідеї вчення Томи Аквінського.

Нірвана – стан, у якому немає страждань.

Номіналізм (латин, потпіпа – назви, імена) – напрям середньовічної
філософії, представники якого стверджували, що універсали існують як
імена, тобто після одиничних речей у думці людини як результат абстра-
гувальної діяльності розуму. * .

Об’єкт пізнання – те, що пізнається: світ, людина, суспільство, мислення.

Пантеїзм – філософсько-релігійне вчення, за яким Бог утілений у Всесвіті, Він скрізь, а тому ніде конкретно, Він не поза світом, а всередині нього, оскільки Він і є світ (Бог-природа).

Патристика – теологічні та соціально-філософське вчення батьків церкви (грец. pater – батько), у яких істини Біблії приймаються безумовно, на віру.

Пізнання – соціально опосередкований процес відображення суб’єктом об’єкта.

Політеїзм(від грец. poly ~ багато і theos – Бог) – уявлення, за яким існує багато богів.

Постмодерн – термін, яким у сучасній філософії позначають ряд концепцій західних філософів середини та кінця XX ст.

Прагматизм – філософія справи, дії, учення. Виник у 70-х роках XIX ст. в США. Засновниками були відомі філософи Чарлз Пірс (1839–1914); Вільям Джеме (1842–1910), Джон Дьюї (1859–1957).

Пракриті – це першооснова, праматерія, що стала основою творення світу й наділена трьома якостями – світлою (саатва) і темною (тамас) основами та енергією (раджас).

Просвітництво – політична ідеологія, філософія і культура епохи краху феодалізму і встановлення капіталістичних відносин.

Психоаналіз – теорія, що пояснює роль несвідомого в житті людини і суспільства.

Пуруша – абсолютна свідомість, або “абсолютне Я”, що має сенс лише разом із першоосновою – пракриті.

Раціоналізм(від латин, ratio – розум) – філософський напрям, який стверджує, що розум є вирішальним джерелом істинного знання; практичне ставлення до життя.

Реалісти(пізньолашн. realis – речовинний) стверджували, що універсали існують реально в самій структурі буття до одиничних речей у думці Бога. “На початку було Слово, і Слово було у Бога, і Слово було Бог” (Бут. 1:1). Еманація думки Бога, тобто витік Його божественної енергії, приводить до матеріалізації думки Бога в одиничних речах.

Релігійно-філософське вчення – учення, що претендує на те, щоб “науковими методами” довести “божественну мудрість”, зробивши її надбанням особи.

Релятивізм (з латин, relativus – відносний) – положення про відносність усього сущого і мислимого.

Реформація – релігійне оновлення, спрямоване проти офіційної церкви. Рух – властивість матерії, без якої не можна збагнути будь-яких змін, процесів, виникнення і зникнення, круговороту в природі.

Сансара – вічне народження (колесо перероджень).

Світогляд – система поглядів людини, на основі яких формується її ставлення до світу.

Серце – це “безодня” людської душі, через яку відкривається божественна “безодня”, тому “безодня кличе безодню”, через пізнання себе людина пізнає Бога.

Скептицизм(від грец. skeptikos – недовірливий) – філософська концепція, що піддає сумніву можливість достовірного пізнання об’єктивного світу, а його представники – скептики – філософи, що сумніваються в усьому.

Соліпсизм(від латин, solus – єдиний і ipse – я сам) – твердження, за яким увесь світ – це самі лише мої відчуття, тобто жодної реальності немає, а існую лише я, і все, що я спостерігаю зовні, – це мої відчуття, ілюзії, вигадки, подібні до образів сновидінь. Я – є, а світу немає взагалі.

Софісти – деякі філософи, які стали брати гроші за навчання, тобто платні учителі мудрості.

Спосіб епохе – така операція думки, коли увага вченого спрямована не на предмет, а на те, як він відображений у нашій свідомості.

Суб’єкт пізнання – свідома істота, яка пізнає.

Сутра(від санскр. – нитка, на яку нанизані намистини) – виклад у формі лаконічних і легких для запам’ятовування висловів про світ. Пізніше сутри доповнили різними коментарями – бхашья, які відображали філософське знання.

Сцієнтизм(від латин, scientia – знання, наука) – філософська концепція, що спирається на принципи і методи природничих наук.

Теїзм(від грец. theos – Бог) – світогляд, згідно з яким Бог є творцем світу, який стоїть поза світом або над світом. У теїзмі Бог – це особистий початок (оскільки існує у вигляді особи), а тому досить часто називається особистим Богом.

Теодицея(грец. theos – Бог і dire – справедливість) – проблема існування зла у світі. За ученням Августина, добро – це прояв Бога на землі, а зло – це відсутність добра.

Теорія суспільного договору – теорія, згідно з якою колись люди жили в природному стані, подібному до тваринного; кожен піклувався тільки про власне існування, підкоряючись інстинкту самозбереження, і міг робити з ближнім усе, що заманеться. У цьому стані, за Т. Гоббсом, “людина людині вовк” (латин, homo homini lupus est) і йшла “війна всіх проти всіх” (латин, helium omnium contra omnes). Щоб не винищити одне одного остаточно, люди домовилися упорядкувати й нормалізувати своє життя, створити закони (правила, яких повинен дотримуватися кожен), а також сформувати суспільство і державу, які б контролювали виконання законів і гаранту-

вали порядок. Підкоряючись цим законам, суспільству і державі, людина втрачала частину своєї колишньої природної свободи, натомість отримувала захист і безпеку від зазіхань оточуючих. Так люди перейшли з природного стану в суспільний. Теорія суспільного договору звільнила соціальну думку від теологічних уявлень.

Упанішади(близько 800–500 pp. до н. е.) не є гомогенним філософським ученням, а являють собою розмаїття поглядів. Найвідоміше і найбільш впливове вчення про єдність брахмана й атмана.

Утопія(з грец. и – не, topos – місце, букв, неіснуюче місце) – учення про досконале суспільство.

Філософія – наука про найзагальніші та універсальні питання, спрямовані на пошук вищого начала й сенсу буття.

Філософія даршана-вайшешика – напрям у давньоіндійській філософії, заснований мудрецем Улука, на прізвисько Канада (бл. III ст. до н. е.).

Філософія ньяя – одна із систем давньоіндійської філософії. В перекладі на українську означає “правило, підґрунтя, канон, аналіз” тощо.

Філософія стоїцизмуполягає в цілковитій байдужості до всіх мінли-востей долі, якими б жахливими вони не були. Оскільки людина при такому погляді на речі сама собі не належить, то і життя її також не належить їй, а отже, з ним можна запросто розлучитися. Однією з основних чеснот стоїків є здатність спокійно й мужньо зустріти власну смерть.

Філософська герменевтика – мистецтво розуміння, тлумачення текстів, пам’яток минулого. У філософії XX ст. цим словом позначалося вчення про розуміння і наукове осягнення сфери культури і в широкому значенні – людського духу.

Феномен – те, що ми бачимо, що уявляється нам як таке, що реально існує або є “річчю для нас”.

Фундаментальна закономірність Всесвіту – основний принцип діалектики – учення про загальний зв’язок і вічну зміну речей.

Чарвака-локаята – учення, що визнає тільки цей світ. Його суть розкриває гасло “Насолоджуйся життям, поки живий!”.

 

ЗМІСТ

Від авторів З

Розділ І. ВСТУП ДО ІСТОРІЇ ФІЛОСОФІЇ 5

§ 1. Що таке філософія? 6

§ 2. Міфологія – колиска філософії 11