Традиції – елементи соціальної і культурної спадщини, що передаються з покоління в покоління й зберігаються в суспільстві протягом тривалого часу. - раздел Философия, З дисципліни Основи філософських знань Бухгалтерський облік Традиції Існують У Всіх Формах Духовної Культури. Можна Говорити Про Наукові,...
Традиції існують у всіх формах духовної культури. Можна говорити про наукові, релігійні, моральні, національні, трудові, побутові та інші традиції. Завдяки їм розвивається суспільство, оскільки молоде покоління не винаходить заново "велосипеди", а засвоює досягнутий людський досвід культури.
Нехтування традиціями порушує наступність у розвитку культури, призводить до втрат цінних досягнень людства. Водночас сліпе схиляння перед традицією породжує консерватизм і застій у розвитку суспільного життя і, відповідно, культури. Тому формування і розвиток людини як суб'єкта культуротворення відбувається через освоєння і засвоєння соціально-культурних традицій, залучення до них у процесі соціалізації, виховання, освіти. Через залучення до соціально-культурної традиції люди кожного наступного покоління включаються у життя, у світ предметів і відносин, у світ символів, створених попередніми поколіннями. Традиція в культурі виступає певним типом відношення між послідовними стадіями культурного розвитку, коли "старе" переходить у "нове" і продуктивно "працює" у ньому. Якщо ця продуктивна традиція здатна перетворюватись у контексті соціально-культурного нового, сприяючи його розвитку, вона набуває сталості. Традиція, яка перешкоджає подальшому розвиткові культури, поступово відживає себе і відходить у минуле, у забуття. А все важливе, цінне, що сприяє розвиткові культури і людини, людство зберігає як дорогоцінний скарб. У культурі функціонують також вічні цінності. Культура, як правило, діє за принципом: те, що є вічним, є завжди сучасним. Доля дійсно великих творінь культури виявляється у тому, що вони набагато переживають те, чому спочатку служили, бо більшість із них зберігають своє неперехідне ціннісне значення.
Процес діяльності у сфері культури завжди реалізується через свободу, власний вільний вибір серед різних можливостей, що відповідають потребам, ідеалам, цінностям людини. Але свобода, утверджуючись на ґрунті культури в усій своїй повноті, багатоманітності і багатовимірності, крім вільного вибору, передбачає і відповідальність за вибір, а отже, самообмеження. Свобода і новації в культуротворенні мають підпорядковуватися втіленню вищих духовних цінностей: добра, правди, краси, любові, інакше матимемо анти-культуру і знелюднену, бездуховну людину. Отже, культура, з одного боку, характеризується смисловою впорядкованістю, стабільністю завдяки традиціям та спадкоємності, а з іншого – смисловою динамікою, вільним самовиявом, що є новаторством. Для гармонійного функціонування та розвитку, уникнення руйнацій культура має зберігати міру в поєднанні двох протилежних тенденцій – традицій і новаторства через органічний взаємозв'язок свободи і відповідальності на принципах вищих духовних цінностей людяності, гуманізму. Різне співвідношення традицій і оновлення, новаторства в культурі дає підстави для поділу суспільств на традиційні і сучасні.
У перших традиції є пануючими. Культурні взірці сприймаються в "першоствореному" вигляді. Зміни в межах традиції безсистемні і випадкові. Відхилення від норм, а традиція є нормою, як правило, не схвалюються і заперечуються.
Національне та загальнолюдське в культурі. Багатоманітність і взаємодія культур
Кожен народ створює свою особливу, неповторну культуру. Розмаїття культур є характерною особливістю розвитку сучасної цивілізації. Культури різних народів відрізняються між собою мовою, символами, нормами, способами спілкування та діяльності, художньо-чуттєвим відтворенням світу, міфологією і релігією, мораллю і правом тощо.
Проте головним фактором творення людського в людині є мова. Саме людська мова є основою загальнолюдського в розмаїтті культур. Але водночас це завжди мова певного народу, певного етносу, що закладає основи різноманітності, багатоманітності культур.
Культура дається людині через мову і в мові. Можна сказати навіть більше: лише завдяки мові як суспільно-історичному здобутку людина і стає людиною. Тому ще Сократ звертався до людини: "Заговори, щоб я тебе побачив".
Сутність людини міститься і виявляється в мові. Оволодіваючи мовою і мовлячи (розмовляючи) між собою і з собою, люди відкривають для себе світ свого людського буття.
Висловлену ще відомим німецьким мовознавцем і філософом Вільгельмом Гумбольдтом (1767–1835) думку про нерозривний зв'язок мови і людського способу буття у світі, мови і світогляду в Україні ґрунтовно розвивав видатний мовознавець і філософ Олександр Опанасович Потебня (1835–1891). При цьому він рішуче виступав проти мовної асиміляції, за збереження і розвиток усіх національних мов як найглибших "стихій" народного буття. З цих позицій О. Потебня рішуче засуджував колонізаторську, асиміляторську політику російського царизму та її провідників в Україні. Глибокі думки стосовно національної мови як феномена культури обстоював відомий історик культури Іван Огієнко (1882–1972). У відомій праці "Українська культура" він наголошував, що мова – це наша національна ознака, в мові наша культура, ступінь нашої свідомості. Мова – це форма нашого життя, життя культурного і національного. Мова – це душа кожної нації, її святиня, її найцінніший скарб.
Дійсно, мова є "органом культури", безпосереднім буттям культури, що твориться кожною нацією. Отже, розмаїття, багатоманітність культур зумовлені тим, що мова як основний елемент культури є завжди мовою певної нації. У національній культурі (а безнаціональних культур немає) національні особливості виявляються не лише в мові, а і в інших чинниках:
v у побуті – форми розселення, особливості помешкань, досвід народних майстрів, переважаючі будівельні матеріали (дерево, камінь, цегла тощо). Спробуйте, наприклад, уявити собі карпатське село у степовій зоні чи степове село в Карпатах;
v у національній самобутності життєвого матеріалу, який відображається у творах духовної культури – історичні та природні умови; особливості розвитку нації; її побутові традиції та звичаї; особливості психології; виразові засоби, характерні для нації;
v у фольклорі з його самобутністю (у тому числі і в анекдотах, зокрема про свій чи чужий національний характер, психологію, традиції та звичаї тощо); у формах культури — в українців думи, у росіян – билини та частушки, у таджиків – рубаї тощо;
v у хореографії – порівняйте український гопак, білоруську лявоніху, російські танці, дагестанську лезгинку тощо;
v . один і той самий жанр літератури – роман – в Україні інший, ніж у Німеччині, Франції, Англії чи Китаї; образи віршів М. Лєрмонтова, напрочуд конкретні, відрізняються від образів Т. Шевченка;
v гумор український, російський, французький та англійський – спробуйте порівняти;
v у піснях народів, що співзвучні патріотичним почуттям народу;
v у ставленні до смерті;
v в архітектурі як престижі нації та її сучасних проблемах – масове індустріальне будівництво, сучасний "модерн" тощо (згадайте надзвичайно популярний кінофільм "Іронія долі, або з легким паром").
Таким чином, у національній культурі відбивається насамперед спосіб світосприйняття народу, його світорозуміння, що особливо позначається на мистецтві та філософії.
Проте культура як спосіб людського буття все не не може не мати загальнолюдських рис, притаманних усім націям, усім народам. Саме тому культури різних народів світу, незалежно від розселення їх, мають багато спільного: люди використовують однакові знаряддя праці, розмірковують приблизно над одними і тими ж проблемами, переживають навіть однакові чуттєві стани, сподіваються і закохуються, формують свої соціальні інституції, виховують дітей як люди. Вони майже однаково усвідомлюють велич космосу, межі свого існування, свою смертність, незахищеність перед загрозою катастроф, прагнуть спасіння і звільнення від страждань, спроектувати своє майбутнє.
Людство, очевидно, має деяку глибинну основу свого існування. Розмаїття культур розкриває її багатоманітність. Взаємодія між ними є способом збереження цілісності цивілізації як унікального витвору історії. Людство пройшло тисячолітніми тернистими шляхами зіткнення культур, кривавих воєн, людських жертв і нескінченних руйнацій матеріальних і духовних цінностей, перш ніж осягнути животворну силу "вічного миру" (І. Кант), "величі людини і людяності" (Т. Шевченко), "благоговіння перед життям" (А. Швейцер).
Багатство і розмаїття культур народів світу є свідченням багатогранності вияву людського як такого. Культурні досягнення народів не суперечать одне одному, а навпаки – поповнюють скарбницю загальнолюдської культури все новими й новими надбаннями. Взаємообмін культурними надбаннями народів світу є могутнім джерелом їхнього розвитку, інтеграції світової цілісності.
Активізація зазначених процесів у другій половині XX – на початку XXI ст. стикається з не менш активними процесами розвитку національної свідомості, національних почуттів багатьох народів у різних регіонах світу. Усвідомлюючи свою самобутність, ці народи прагнуть до самостійності, до створення незалежних держав, відродження національних культур. Ця ситуація породжує цілий комплекс суперечностей, однак, рано чи пізно, всі вони будуть подолані здоровим людським глуздом і наполегливою працею. Національне аж ніяк не суперечить загальнолюдському, а навпаки – воно є його особливим виявом і входить до системи загальнолюдських надбань цивілізації.
Потрібно мати на увазі, що перебільшення чи абсолютизація значення національного не тільки не сприяє зміцненню світової єдності, а й руйнує її. А водночас вона руйнує і саму національну культуру, бо ізоляція від загальнолюдської культури не приносила користі жодному з народів світу. Дуже слушно щодо цього радив, звертаючись до українців, великий Т. Шевченко: "...і чужому научайтесь, й свого не цурайтесь". Бо якщо культура замикається сама в собі і прагне увічнити застарілі форми життя, відкидаючи будь-який обмін і порівняння, тоді вона стає безплідною і рухається до занепаду. Лише в процесі порівняння поглядів, думок, міркувань народжуються нові конструктивні підходи, розширюється горизонт глибшого усвідомлення власної позиції, визначаються її місце та роль у контексті загальноцивілізаційного розвитку людства.
Нині Україна переживає складний період своєї історії. Проголошенням незалежності вона на повний голос виявила і свій намір іти шляхом демократичного розвитку, шляхом цивілізованості й загальнолюдської культури. Незалежність є також актом глибокої поваги і шани українців до своєї національної культури, волевиявленням до її відродження та розвитку і водночас прагненням увійти в загальноцивілізаційний процес розвитку людства.
Історичний шлях розвитку української культури – це шлях страждань і боротьби, дивовижного терпіння і внутрішнього нездоланного прагнення до свободи та незалежності. Фактично від татаро-монгольської навали і донині українська культура витримувала на собі політичний, ідеологічний, економічний, моральний тиск з боку держав, у "співдружність" з якими кидала український народ його історична доля. Що характерно, своєрідна та унікальна українська культура майже завжди гармонійно вписувалась у культурне середовище іншого народу, жила і функціонувала в ньому, не втрачаючи власної цілісності та якісної історико-типологічної визначеності, щедро ділилася власними культурними надбаннями, розвивалась і квітла, спадкоємне переймаючи від інших культур все життєдайне, людяне, гуманне.
Духовною основою національної культури є самосвідомість нації, упредметнена в її святинях, у національній символіці, у звичаях, обрядах і ритуалах; її духовні почуття (національні, моральні, естетичні, громадські, родинні та ін.). Ці почуття та предмети їх (як-от: рідний край, рідні ріки, ліси, гори, образи національного епосу, дум, ідеали мужності, добра, чоловічої та жіночої краси, народна поетична символіка, мелодійний лад музики тощо) формують своєрідне для даного народу бачення світу, світосприйняття і світовідчуття, нарешті його світогляд. У своїй результативній формі цей світогляд кристалізується в народній мудрості.
Сьогодні зрозуміло практично кожному: без культури, поза культурою ні про яке оновлення суспільства не може бути й мови. Саме тому розвиток культури має розглядатися у статусі найвищих пріоритетів. Суспільно-історичний досвід людства свідчить, що "некультурна істота" не може користуватися надбаннями цивілізації, не може створювати щось таке, що оцінювалося б як загальнолюдське надбання. Спроби побудувати справедливе суспільство поза загальноцивілізаційними надбаннями людства також приречені на невдачу. Тому висновок зі сказаного може бути тільки такий: потрібно освоювати загальнокультурні надбання сучасної цивілізації, культуру в усіх її формах і проявах – мистецтво і науку, філософію і релігію, моральну і правову духовність, свята і обряди, загальнолюдське в них і національне – все, що формує мудрість, любов, віру, справді людяне в людині, розвиваючи творчість на засадах високих гуманістичних цінностей та пріоритетів.
Що стосується України, то відродження і розвиток культури, зростання її людинотворчого потенціалу є необхідною умовою повернення країни до загально-цивілізаційних засад суспільно-історичного розвитку людства.
Все темы данного раздела:
РОЗДІЛ 1
ТЕМА “ВСТУП. ФІЛОСОФІЯ, ЯК СПЕЦИФІЧНИЙ ТИП ЗНАННЯ”
План
1. Дофілософські світогляди і картини світу.
2. Філософія як світогляд.
3. Мат
Поняття світогляду.
Філософія - світоглядна форма свідомості. Однак не всякий світогляд можна назвати філософським. Насамперед, необхідно відзначити, що світогляд – це соціально-історичний феномен, що виник з появою л
Міфологічні світогляди.
Кожний, хто знайомий з міфами Древньої Греції або з міфами інших народів, знає, що протягом сотень і тисяч років люди жили як би в особливому світі мрій і фантазій. Ці вірування і уявлення грали в
Релігійний світогляд.
З надр ще не розчленованої, не диференційованої суспільної свідомості розвився релігійний світогляд. Як і міфологія, релігія звертається до фантазії і почуттів. Це можуть бути дуже високі почуття л
Дофілософське мислення і філософія.
Релігія ближче до філософії, чим міфологія. Погляд у вічність, ціннісне сприйняття життя, пошук вищих цілей і змістів притаманні усім формам свідомості. Однак є і розходження. Релігія - свідомість
Філософія як світогляд.
2.1. У масовій свідомості філософія нерідко представляється чимось дуже далеким від реального життя. Філософствування в такому розумінні - це просторікувате, туманне міркування, іс
Специфіка філософського знання.
Міцним фундаментом філософії є розуміння світу і людини з позицій розуму і знань. Виникає філософія на основі потреби в такому розумінні світу, що дозволило б визначитися людині в цьому світі. Поло
Основне питання філософії і його дві сторони.
Філософія - це навчання про сутність світу і про людину. Споконвічний рубіж філософії - це система відносин «світ - людина». Для філософії принципово важливо не роздільний розгляд ц
Матеріалізм та ідеалізм - основні філософські напрямки.
Протилежні рішення першої сторони розділяють філософів на два основних напрямки: матеріалізм і ідеалізм.
Ідеалізм є такий тип і такий спосіб філософствування, що активну, творчу роль у сві
Гносеологія.
Протилежні рішення другої сторони поділяють філософів на тих, хто визнає пізнаванність світу, відповідність образів свідомості явищам дійсності, і тих хто, заперечує це. Останній напрямок одержав н
Поняття світогляду
Такий висновок зобов'язує нас до розгляду природи, сутності, структури й особливостей розвитку поняття "світогляд".
Часто під світоглядом розуміють сукупн
Поняття світогляду
Такий висновок зобов'язує нас до розгляду природи, сутності, структури й особливостей розвитку поняття "світогляд".
Часто під світоглядом розуміють сукупн
Мораль і світогляд
Досвід і мудрість як принципи формування і розвитку світоглядної культури з необхідністю ведуть людину до сфери моралі. Мораль – це сфера соціального, що існує як систем
Мистецтво і світогляд
Світоглядні орієнтири людини і суспільства мають також мистецьки окреслений характер.
Мистецтво – це відображення людиною світу в художніх образах, естетичне освоє
Скульптура відіграє важливу світоглядну роль, оскільки сприяє формуванню ідеалів, дає змогу людині побачити себе збоку.
До найдавніших видів мистецтва належить і декоративне мистецтво – широка галузь мистецтва, пов'язана з естетично-художнім формуванням матеріального середовища, що створюєт
Сторичність світогляду
Моральний і мистецький аспекти формування і розвитку світогляду показують, що відношення "людина – світ" у своєму прояві має конкретний, всеохоплюючий, просторово-часовий
Міфологія як світогляд
Коли на рівні звичайного (буденного) світогляду мова заходить про міфи і міфологію, то передусім в уяві постають прадавні казки і легенди, перекази і думи, в яких поетично, наївно
Загальна характеристика релігійного світогляду
Надзвичайно цікавим і своєрідним проявом світоглядної культури є картина світу, яку творить релігійне орієнтована свідомість людини.
Релігійний світогляд (релігія) був і за
Особливості наукового світогляду
Значним кроком в історії розвитку світоглядної культури людства стала наука, або науковий підхід до аналізу, пояснення і характеристики відношення "люд
Філософія і світогляд
Коли мова заходить про прогрес світоглядної культури, то його завжди пов'язують із філософією, адже вона є одним із видатних надбань людської цивілізації, жи
Філософія та життя.
В процесі вивчення цієї теми студенту необхідно з'ясувати місце філософії в самопізнанні людини та в пізнанні світу в цілому, визначити функції світогляду та мислення, знати основні теми і типи філ
Місце філософії в самопізнанні людини.
Видатний філософ Кант (XVIII ст.) вважав філософію "природною схильністю душі", бо не хлібом єдиним жива людина, вона прагне іноді подивитися на зірки, піднятися над повсякденністю, погля
Філософія і наука. Функції філософії.
Філософія виникла раніше за науку. За своїм походженням вона - донаукова форма свідомості. З виникненням науки, особливо науки досвідної та математичної (XVII ст.), повстало й реальне питання про в
Питання для обговорення
1. Світогляд як духовно-практичний спосіб освоєння світу.
2. Структура світогляду.
3. Історичні типи світогляду та філософії.
Питання для контролю та с
Сторичні типи філософії та філософствування
Тема займає значне місце в навчальному курсі і розглядається на 4 лекціях та 4 семінарських заняттях, ряд проблем в межах цієї теми виноситься на самостійне вивчення.
При вивченні цієї тем
Сторія філософії, її періодизація.
Чому історія філософії вивчається в курсі сучасної філософії? Дійсно, багато наук при їх засвоєнні, вивченні студентами не потребують розгляду своєї історії. Наприклад, щоб бути хорошим сучасним фі
Рівень.
1. У якій формі людина усвідомлювала навколишній світ і своє власне життя до виникнення філософії?
2. Чи мають місце прояви дофілософського способу мислення зараз, у цивілізованому світі,
Запитання для самоконтролю
1. Яке найбільш прийнятне визначення світогляду?
2. Який структурний вибір світогляду вам до вподоби?
3. У чому полягає сутність мудрості?
4. Що є основою
Дискусійні питання
1. Який світогляд найефективніший у сьогоденні?
2. Співвідношення понять "світогляд" і "ідеологія".
3. У чому проглядається взірець світоглядно
Словник
Абсолютизувати– робити щось безумовним, самодостатнім.
Абстракція– мислене відкидання частини властивостей, зв'язків об'єкта пізнання з метою спрощення,
Особливості та фундаментальні проблеми античної філософії.
У чому полягають особливості античної філософії та які її фундаментальні проблеми? Антична філософія - це філософія давніх греків та давніх римлян. Вона існувала з 6 ст. до н.е. по 6 ст. н. е., бли
Характерні риси античних філософських вчень.
Антична філософія являє собою сукупність вчень, що розвинулися з VI ст. до н.е. до VI ст. н.е. Як правило, початок її пов'язують з ім'ям Фалеса Мілетського (625-547 р.р.), а кінець - з декретом рим
Сторико-філософський процес
Критерії типологізації (засади)
Філософи
Гносеологічне
Гносеологічне (пізнання)
Ставлення
Теми рефератів
1. Філософія Мілетської школи.
2. Філософія елеатів.
3. "Ідеальна держава" Платона та сучасність.
4. Поняття душі в філософії Аристотеля та сучасність.
Антична філософія
1. Основні етапи античної філософії.
2. Основні проблеми античної філософії.
3. Хто такі натуралісти?
4. Хто такі софісти?
5. Головний предмет філософських роздумі
Антична філософія
1. Засновник ідеалістичної філософії.
2. Головне філософське відкриття Платона.
3. Головне призначення філософії за Платаном.
4. Представник філософського "реал
Філософія середньовічної Європи.
Середньовічна європейська філософія - надзвичайно важливий змістовний та тривалий етап в історії філософії, пов'язаний передусім з християнством. Головна відмінність середньовічного мислення поляга
Гуманістичний характер філософії епохи Відродження.
"Ренесанс" або "Відродження" - важливий етап в історії філософії, Ренесанс в Європі (передусім в Італії) займає період з 14 по 16 ст.
Сама назва епохи говорить про відр
Питання, для дискусії та роздумів
1. Як відповідали на питання про сполучення свободи волі людини та божественної необхідності філософи середньовіччя і як на це питання відповідаєте ви?
2. Чи погоджуєтеся ви з твердженням
Середньовічна філософія
1. Основні етапи середньовічної філософії.
2. Представники "схоластики".
3. Представники "патристики".
4. Головний напрямок "патристики"
Філософія епохи Відродження.
1. Головна особливість філософії Ренесансу.
2. Особливість ренесансної культури та філософії ренесансу.
3. Особливість філософії знання епохи Відродження.
4. Автори
Суттєві риси та принципи німецької класичної філософії.
При розгляді першого питання студентам слід звернути увагу, що німецька класична філософія є значним і вагомим етапом у розвитку світової філософії, що охоплює напружений, дуже яскравий за своїми р
Філософія Канта, Фіхте, Шеллінга.
При вже безпосередньому вивчення конкретних представників філософської думки німецької класичної філософії необхідно вказати, що родоначальником німецької класичної філософії вважається Іммануїл Ка
Вчення Г.Гегеля
Студентам необхідно знати, що вчення Г.В.Ф.Гегеля є вищим досягненням німецької класичної філософії. Воно характеризується виключною широтою та глибиною змісту, важливістю та багатогранністю постав
Філософська система Л.А. Фейєрбаха.
Студентам слід звернути увагу на те, що філософська система Фейєрбаха закінчує період німецької класичної філософії. Вона є нетрадиційною як у самій постановці проблем, так і в їх вирішенні, і в ць
Питання для обговорення
1. Проблеми знання, методу у філософії Новогочасу.
2. Філософське обґрунтування Нової картини світу.
Питання для контролю та самоконтролю.
1. В чом
Філософія Нового часу
1. Суттєві риси філософії Нового часу.
2. Головні філософські напрямки Нового часу.
3. Головна риса емпіризму.
4. Представники емпіризму.
5. Головний метод пізнанн
Некласична філософія кінця XIX - поч.ХХ ст.
Студентам необхідно досконало висвітлити і показати, що філософія сьогодні є засобом критичного аналізу, усвідомлення найзначніших, універсальних процесів і проблем, від яких залежить розвиток суча
Екзистенціальна філософія та її різновиди.
Студенти мають визначити особливості екзистенціальної філософії та виявити, що однією з провідних течій суспільної думки XXст. є екзистенціальна філософія, що на перший план висунула ідею абсолютно
Сучасна західна філософія.
1. Особливості сучасної світової філософії.
2. Основні напрямки сучасної філософії.
3. Різновиди екзистенціалізму.
4. Представники екзистенціалізму.
5. Представник
Сучасна західна філософія.
Визначте філософські напрямки:
1. Герменевтика
2. Модернізм
3. Неопозитивізм
4. Неотомізм
5. Неофрейдизм
1. Напрямок, що передбачає пріоритет науков
Особливості типу української філософської парадигми від давніх часів до ХVII ст.
При розгляді першого питання студентам слід звернути особливу увагу на те, що національна культура стає всесвітньо відомою тільки тоді, коли набуті цінності стають надбанням усього людства. Приклад
Філософія Г. Сковороди і Т. Шевченка
Чільне місце при розгляді українських філософів займає вихованець Києво-Могилянської академії Г.С.Сковорода (1722-1794). Студенти повинні звернути увагу, що він є родоначальником української класич
Філософія України ХІХ-поч.ХХ ст.
Студенти мають знати, що значний вплив на розвиток філософії в Україні мала творчість українського вченого зі світовим ім'ям, визнаного фахівця в галузі загального мовознавства, фонетики, граматики
Питання для дискусії та міркування.
1. Чому міфологічні уявлення давніх слов'ян про граничні підстави людського буття вчені відносять до передісторії філософії, а погляд на ці самі питання у пам'ятках культури Київської Русі аналізує
Картка №9
1. Характерна риса міфологічної свідомості.
2. Характер уявлень про людину у давньоукраїнській літературі.
3. Особливість давньоукраїнсько
Питання для контролю і самоконтролю
1. Визначте передренесансні ідеї в філософській культурі України кінця XV ст.
2. Що є неоплатонізм, "ареопагітики" та ісихазм?
3. Який внесок зробили у розвиток г
Теми рефератів
1. Гурток київських книжників.
2. Філософські ідеї діячів Острозького культурно-освітнього центру.
3. Філософські погляди І Вишенського.
4. Філософія у братських ш
Філософія в Україні ХV-ХVІІ ст.
1. Головна проблема неоплатонізму.
2. Головне завдання гуртка київських книжників.
3. Київські книжники.
4. Представники Острозького культурно-освітнього осередку.
Античні мислителі про буття.
Перші філософські концепції буття були запропоновані Парменидом, Гераклітом, Демокритом, Платоном, Аристотелем.
Парменид (VI в. до н.е.) розділяє світ на дві частини: першу - мінливу, тимч
Уявлення про буття в XVII - XVIII в.в.
Нові концепції буття формуються в XVII-XVIII в.в. у період бурхливого розвитку науки, техніки і матеріального виробництва.
Буття розглядається матеріалізмом як фізична реальність, що проти
Розуміння буття в ХХ в.
У різних напрямках сучасного ідеалізму сутність буття розкривається, виходячи з аналізу станів тримання свідомості. Це чітко проглядається в неокантіанстві, неопозитивізмі, екзистенціалізмі і т.д.
Античні мислителі про матерію.
Первісні уявлення про матерію виникли вже в далекій давнині. Спираючись на повсякденний досвід спостереження, древні матеріалісти висловлювали припущення про те, що всі явища навколишнього світу ма
Уявлення про матерію в XVII - XVIII в.в.
У XVII - XVIII в.в. складається нове розуміння матерії. У цей період від філософії відбруньковуються й одержують розвиток як самостійні галузі математичні, природні і суспільні сфери знання. Найбіл
Фізичний ідеалізм» про матерію.
Більшість учених другої половини XIX в. стояли на позиціях метафізичного матеріалізму. Обмеженість поглядів стала очевидною для вчених - натуралістів на рубежі XIX -XX століть, коли почалася револю
Діалектичний матеріалізм про матерію.
Неспроможність тверджень махізму і своє розуміння матерії дав В.І. Ленін. Він визначив матерію як філософську категорію, що позначає об'єктивну реальність, що існує поза і незалежно від людини і її
Поняття руху.
Способом існування матерії є рух.
Рух є внутрішньо властивий матерії атрибут (атрибут - необхідна, істотна, невід'ємна властивість об'єкта). Рух, як і матерія, вічний і нестворений. Рух є
Рух і спокій.
Рух внутрішньо суперечливий. Він абсолютний і відносний. Рух абсолютний, як абсолютна сама матерія. У повсякденному мисленні рух, як правило, ототожнюється з переміщенням у просторі. А через те, що
Рух і розвиток.
Процеси, пов'язані з перетворенням якості предметів, з появою нових якісних станів, характеризуються як розвиток. Процес розвитку - це завжди перехід однієї якості в іншу, спрямоване формування нов
Форми руху матерії.
Кожному структурному рівню матерії відповідає своя форма руху матерії: механічна, фізична, хімічна, біологічна, соціальна. Форми руху матерії взаємозалежні. Так механічний рух обумовлений глибинним
Поняття простору і часу.
Для повсякденних-життєвих уявлень простір і час - щось звичне, відоме і навіть якоюсь мірою очевидне. Але це далеко не так.
Задамося питанням, який зміст категорій «простір» і «час».
Субстанціональна концепція простору і часу.
Ідея субстанціонального простору і часу міститься в поглядах Демокрита. Ньютон (1643 – 1727 р.р.) розвив цю ідею, що стала основою метафізичного матеріалізму. Відповідно до цієї концепції, простір
Реляційна теорія простору і часу.
Основи цієї концепції заклали Аристотель і Лейбниц. На відміну від Ньютона, Лейбниц (1646 - 1716 р.р.) розглядає простір і час не як особливі субстанціональні сутності, а як форми існування матерії
Абсолютність і відносність простору і часу.
До найважливіших властивостей простору і часу варто віднести їх абсолютність і відносність.
Абсолютність простору і часу полягає в тому, що вони є загальними і необхідними формами існуванн
Властивості простору і часу.
Простір і час характеризуються також рядом властивостей, спільних для усіх відомих структурних рівнів матерії. Властивостями простору є його тривимірність і оборотність. Положення будь-якого об'єкт
Ий рівень.
1. Як розумів буття Парменид?
2. Як розумів буття Платон?
3. Як розуміли буття в ХVІІ-ХVІІІ в.в.?
4. Що таке онтологія?
5. Що таке субстанція?
6. Як роз
Ий рівень
1. Визначите, до яких філософських напрямків можна віднести наступні судження:
а) Простір і час - «форми людської свідомості».
б) Простір і час - «не прості форми явищ, а корінні
ЛІТЕРАТУРА
1. Асмус В.Ф. Античная философия. - Учеб. пособие. Изд. 2-е, доп. - М., «Высшая школа», 1976.
2. Введение в философию: Учебник для вузов. В 2 ч. Ч II: Гл. V,VI
3. Виц Б.Б. Демокри
Відображення як загальна властивість матерії.
Категорія свідомості дозволяє розкрити дивну здатність людини - відтворювати у своїх ідеальних образах об'єкти і властивості навколишнього світу, їх взаємозв'язки і взаємодії.
Свідомість є
Поняття відображення і форми відображення
З найпростішою формою відображення ми зустрічаємося в неорганічному світі (провідник нагрівається і подовжується, якщо він включений в електричний ланцюг). Це пасивне відображення. Воно здійснюєтьс
Поняття свідомості.
Свідомість - вища форма відображення дійсного світу, властива тільки людині. Вона зв'язана з членороздільною мовою, логічними узагальненнями, абстрактними поняттями.
«Ядром» свідомості, сп
Самосвідомість - найважливіша відмінність психіки людини від психіки самих розвитих представників тваринного світу
Самосвідомість орієнтована на осмислення людиною своїх дій, почуттів, думок, мотивів поведінки, інтересів, свого положення в суспільстві. Якщо свідомість є знання про інше, то самосвідомість - знан
Свідомість і праця.
Процес становлення людини і її свідомості був процесом розкладання інстинктивної основи психіки тварин. Він відбувався під впливом праці і мови.
Зачатки праці характерні для австралопітекі
Рука і свідомість.
Мозок як орган свідомості розвивався разом з рукою як органом праці. Саме рука як «сприймаючий» орган давала повчальні уроки іншим органам почуттів, наприклад, оку. Активна рука вчила голову думати
Свідомість і мова.
Формування свідомості людини неможливо без мови. Мова така сама древня, як і свідомість. Людська мова відірвалася разом зі свідомістю від своєї ситуативності. Звичайно, тварини теж уміють повідомит
Свідомість і мова.
Формування свідомості людини неможливо без мови. Мова така сама древня, як і свідомість. Людська мова відірвалася разом зі свідомістю від своєї ситуативності. Звичайно, тварини теж уміють повідомит
Структура мозку і свідомості.
Вчення про мозок пройшло тривалу історію. Виділяються дві основні тенденції:
1) концепція строгої локалізації психічних явищ;
2) точка зору, відповідно до якої мозок функціонує як
Кібернетика і свідомість.
Знання механізму мислення, а також самого «апарата» мислення (людського мозку) має в наші дні особливе науково-технічне значення. Воно надає людині можливість моделювати певні розум
Філософські ідеї про сутність свідомості.
Прихильники об'єктивного ідеалізму розглядають свідомість, дух, ідею як єдину вірну реальність, активну настільки, що вона здатна виступати творцем (деміургом) дійсності.
Суб'єктивно - іде
Вульгарний матеріалізм про свідомість.
Деякі представники філософії і природознавства (К. Фогт, Л. Блюхер, Я. Молешотт та ін.) прагнули назвати думку матеріальною. Вони думали, що свідомість є різновид речовини, зводили свідомість до її
Рівень.
1. Чи можна зрозуміти природу людської свідомості, вивчаючи тільки людський мозок?
2. Чи може машина «мислити»? У чому відмінність її роботи від діяльності людського мозку?
3. Чи
Рівень.
1. Свідомість, говоримо ми, ідеальна, вторинна стосовно матерії. Чи означає це, що свідомість не робить впливу на матеріальний світ?
2. Чи впливають ідеальні образи нашої свідомості на пра
ТЕМА “ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ПІЗНАВАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ”.
План
1. Пізнання як предмет філософського аналізу.
2. Співвідношення почуттєвого і раціонального пізнання
3. Істина й омана.
4. Наука як об'єктивне і пред
Сторія питання.
Філософське вирішення питання про пізнаванність світу і його законів історично мінялося. У ньому відбивався рівень знань про світ, накопичений окремими науками на кожному історичному етапі. Нерозви
Відображення - найважливіше поняття діалектико-матеріалістичної гносеології.
Пізнання є моментом матеріальної взаємодії суб'єкта й об'єкта. У силу цього воно одночасно є й об'єктивним і суб'єктивним. Пізнання тотожне об'єкту, тому що у своєму змісті повинно збігатися з ним.
Відображення - найважливіше поняття діалектико-матеріалістичної гносеології.
Пізнання є моментом матеріальної взаємодії суб'єкта й об'єкта. У силу цього воно одночасно є й об'єктивним і суб'єктивним. Пізнання тотожне об'єкту, тому що у своєму змісті повинно збігатися з ним.
Дність пізнання і практики.
Розглядаючи третю умову, що допомагає перебороти труднощі в розумінні пізнання, слід звернутися до практики, як методологічної основи, на підставі якої формується і розвивається діалектико-матеріал
Почуттєве пізнання і його форми.
Почуттєве пізнання є пізнання, що здійснюється за допомогою органів почуттів. Почуттєве пізнання здійснюється в трьох основних формах: відчуття, сприйняття, уявлення.
Відчуття - це найпрос
Раціональне пізнання і його форми.
Почуттєве пізнання є першою і необхідною ступінню пізнання, але воно не дає можливості зрозуміти внутрішню сутність предметів, явищ, розкрити закономірності, ними керуючі. Цю задачу людина вирішує,
Стина й омана.
Істина й омана є основними протилежними характеристиками відношення пізнавального образа, людських знань до об'єкта. Істинним є образ, що відповідає, адекватний відбиваному об'єкту.
Стина й омана.
Істина й омана є основними протилежними характеристиками відношення пізнавального образа, людських знань до об'єкта. Істинним є образ, що відповідає, адекватний відбиваному об'єкту.
Стина як процес.
Форму вираження об'єктивної істини, що залежить від конкретних історичних умов, що характеризує ступінь її точності, строгості і повноти, яка досягнута на даному рівні пізнання, називають відносною
Стина й омана.
Істина, як і все інше, у чистому виді існує тільки в абстракції, а кожен дійсний процес руху пізнання означає рух від неістинного до істинного, і він не вільний від моментів ілюзорності, оман. Будь
Поняття науки.
Наука є основна форма людського пізнання. У задачу філософського розуміння світу входить формування уявлень про те, що таке наука, як вона побудована, як розвивається, що вона може, а що їй недосту
Відмінність науки від мистецтва.
Як уже було сказано, наука прагне до логічного, об'єктивного знання, до «мислення в поняттях». Мистецтво ж часто відносять до «мислення в образах». Це розходження в способах мислення зовсім не озна
Становлення науки.
Окремі елементи наукового знання почали формуватися в древніх суспільствах (Єгипет, Індія, Китай). Виникнення науки відносять до 6 в. до н.е., коли склалися перші теоретичні системи в Древній Греці
Елементи логічної структури науки.
Наука як система знання має свою структуру. Зміст науки в період її виникнення складали геніальні здогади, фантастичні уявлення, деякі факти. З того моменту, як із синкретичного (цілісного) знання
Загальнологічні методи пізнання.
Для того щоб пізнати предмет, його необхідно спочатку розчленувати (думкою чи практично) на складові частини, а потім, вивчивши їх, знову об'єднати і скласти досить глибоке знання про нього. Ця мет
Наукові методи емпіричного дослідження.
Найважливіший метод емпіричного дослідження - спостереження. Спостереження є цілеспрямоване сприйняття явищ дійсності, у ході якого ми одержуємо знання про зовнішні сторони, властивості, відносини
Наукові методи теоретичного дослідження.
Сучасна наука все більше проникає в структуру об'єктивних явищ, широко використовуючи при цьому такий прийом теоретичного мислення як формалізація. Формалізація є побудова абстрактно-математичної м
Етика науки.
У науці, як у будь-якій сфері людської діяльності, діють етичні норми, що визначають, що припустимо, а що неприпустимо для вченого. У нормах наукової етики знаходять своє втілення з
Соціальна відповідальність ученого.
Проблема соціальної відповідальності вченого має глибокі історичні корені. Широко відомі слова біблійного проповідника Еклесіаста: «... у великій мудрості багато суму; і хто множить пізнання, множи
Рівень.
1. Виправте таке висловлення: тільки успіх може відрізнити пізнання від омани.
2. Чи можна вважати, що природничі науки весь свій зміст одержали з зовнішнього світу, що вони за своїм поход
ЛІТЕРАТУРА
1. Введение в философию: Учебник для вузов. В.2ч. Ч.II. Гл. 12.
2. Диоген Лаэртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитых философов /А.Н. ССР, Ин-т философии; Общ., ред. и вступ. стать
Античні філософи про діалектику.
Поняття «діалектика» означало в грецькій мові мистецтво вести бесіду, міркувати. В історії філософії зміст поняття змінювався і розвивався.
У древній Греції високо цінувалося уміння доводи
Гегель про діалектику.
Згодом стало ясно, що вести діалог можна не тільки в живій суперечці, але і з людьми, що жили задовго до нас або знаходяться далеко. Можливий діалог епох, культур. Так був зроблений висновок про те
Гегель про діалектику.
Згодом стало ясно, що вести діалог можна не тільки в живій суперечці, але і з людьми, що жили задовго до нас або знаходяться далеко. Можливий діалог епох, культур. Так був зроблений висновок про те
Альтернативи діалектики.
Альтернативами діалектики виступають метафізика і релятивізм. Метафізика є однобічність, абстрактність, абсолютність того чи іншого моменту в складі цілого при розгляді різних проблем, явищ і проце
Поняття категорії.
Філософські категорії - це поняття, що відбивають загальні, універсальні зв'язки предметів і процесів дійсності.
Для діалектики характерне формування парних категорій, що відбивають «поляр
Одиничне і загальне.
Одиничне характеризує окремий предмет, явище, процес, що відрізняється від інших процесів. Загальне - об'єктивно існуючу подібність характеристик одиничних предметів. Пізнання світу з погляду співв
Частина і ціле.
Важливе місце у філософському світорозумінні здавна посідали питання «будови» світобудови. З чого усе складається і на що перетворюються речі при їхньому руйнуванні? Чи утворюють численні і різнома
Елементи і структура.
Поняття системи. Ідея системності формувалася поступово. Вагомий внесок у її розвиток внесла німецька ідеалістична філософія. Відповідно до Канта - наука - не агрегат, а система, у якій ціле - чітк
Принцип системності.
Як системний можна розглядати будь-який об'єкт. Але не до всіх об'єктів доцільно застосовувати принципи і методи системного підходу. Системний підхід потрібний там, де системні «ефекти» виражені до
Принцип детермінізму.
Відповідно до цього принципу, реальні природні, суспільні, психічні явища і процеси детерміновані, тобто виникають, розвиваються і знищуються закономірно, у результаті дії певних причин, обумовлені
Поняття закону.
Визначені необхідні зв'язки чи відносини називаються законами. Закон є те, що неминуче виявляється при відповідних умовах. Наприклад, закон вартості, що виражає обумовленість ціни товару суспільно
Закон взаємного переходу кількісних і якісних змін.
Розглядаючи становлення і розвиток об'єктивного світу, ми неминуче зіштовхуємося з питаннями: який механізм розвитку, які причини, джерела розвитку? Які тенденції розвитку?
Закон взаємного
Закон єдності і боротьби протилежностей.
Розвиток здійснюється шляхом взаємного переходу кількісних і якісних змін. Але що є причиною, джерелом розвитку? На це питання відповідає закон єдності і боротьби протилежностей. Кожна річ є внутрі
Закон заперечення заперечення.
Закон єдності і боротьби протилежностей органічно зв'язаний із законом заперечення заперечення. Особливість даного закону діалектики полягає в тому, що він визначає напрямок, форму, способи й істор
Ий рівень.
1. Що означає термін «діалектика»? Яке його походження?
2. Дайте визначення поняттям «закон», «категорія».
3. Які форми діалектики Вам відомі?
4. Визначите зміст категорі
Ий рівень.
1. Що означає термін «метафізика»? Яке його походження?
2. У чому принципова відмінність діалектики від метафізики?
3 Чим пояснити що, з другої половини XIX століття, особливо в X
Нй рівень.
1. У чому різниця між діалектичним і метафізичним розумінням джерел розвитку?
2. У чому виражається суб'єктивістський підхід до протиріч? Які методи вирішення протиріч пропонує такий підхі
ЛІТЕРАТУРА.
1. Введение в философию: Учебник для вузов. В.2ч. Ч.П. Гл. 7.
2. Гегель. Наука логики. М., Политиздат. - 1970. - Т. 1.
3. Мир философии. Книга для чтения. К. 1-Раздел 3. С. 286-29
РОЗДІЛ ІІІ СОЦІАЛЬНА ФІЛОСОФІЯ
ТЕМА “ЦІННОСТІ В ЖИТТІ ЛЮДИНИ І СУСПІЛЬСТВА”
План
1 Феномен людини та основні тлумачення її походження.
2 Роль природно-історичног
Дискусійні питання
Словник
Нині, коли ми вступили у третє тисячоліття, зростає інтерес до проблем людини. Ким є людина? Чи можна вважати її унікальним творінням на Землі? Чому на відм
Феномен людини та основні тлумачення її походження
Пошук відповідей на ці та інші "вічні" питання відбито у численних міфах народів світу, в релігійних книгах, наукових працях та філософських текстах різних епох. Вивчаючи
Роль природно-історичного середовища і спадковості у формуванні та розвитку людини
Розглядаючи проблему людини, потрібно завжди враховувати як фактор спадковості, так і роль середовища, під впливом якого формується людина як природно-соціальна істота. Кожен з на
Природні, соціокультурні та духовні виміри людського життя
Визначення людини як особливої істоти дає уявлення про неї як про суперечливу єдність природного, соціального та духовного (варто додати — і душевного). Спробуємо розглянути це пита
Сутність людини та сенс людського життя
Будь-який феномен може бути осмислений неоднозначне — або через його порівняння з іншими сутностями чи явищами, або через розкриття його власної унікальної природи. Феномен людини
Ціннісні виміри людського життя. Смерть і безсмертя
Духовні прагнення, ідеали, принципи, норми моралі належать не стільки до сфери дії інтересів, скільки до сфери цінностей. Стимули і причини людської діяльно
Поняття творчості, свободи і відповідальності
Серед загальнолюдських цінностей одне з чільних місць посідає феномен творчості. Кожна людина здійснює пошук ідеального, прекрасного, оскільки кожна людина прагне (хоча й по-своєму)
Повнота життя і щастя
Від самооцінки людиною свого життя залежить розуміння нею його повноти, а саме розуміння –від уміння цінувати кожну мить, сповнюючи життя діяльністю, роздумами, враженнями.
Поняття культури
Отже, слово культура – одне з найбільш популярних у роздумах про вічні людські проблеми. Вивченням культури займаються багато наук – історія, археологія, соціологі
Матеріальна та духовна культура
Як органічно випливає з попереднього матеріалу, загальноприйнятим є розмежування культури на матеріальну та духовну. Кожна з них, узята окремо, виражає поняття культури
Культура і цивілізація
Поняття "цивілізація" (від латинського civuilis – громадський, державний) з'явилося в середині XVIII ст. і часто вживалося з поняттям "культура" як його синонім для п
Сторичність культури. Спадкоємність, традиції і новаторство в культурі
Реальністю культури є й те, що вона виявляє себе історично. Поза історією говорити про розгортання культури неможливо. Адже принцип конкретно-історичного підходу, про який ішлося вище, повною м
Культура особистості
Звернення того чи іншого народу до цивілізаційних загальнолюдських засад неможливе поза розвитком культури особистості.
Культура особистості – ще один суттє
Культура, гуманізм, прогрес
Термін "гуманізм", "гуманістичний" виник в епоху Відродження і спочатку означав "людське", "світське" знання (studia humana) на противагу офіційно
Що прочитати?
Андреев ЮА. Три кита здоровья.– М., 1991.
Барді А.Ф. Загадковий світ людини. – К., 1988.
Жизнь после смерти. – М., 1991.
Новіков Б.В.
Запитання для самоконтролю
1. Як розуміти тезу, що людина є більше, ніж вона про себе знає?
2. Як можна довести або спростувати думку про те, що людина – космічний феномен?
3. Що таке соціал
Дискусійні питання
1. Французький художник Гоген одну зі своїх картин назвав так: "Звідкіля ми? Хто ми? Куди йдемо?" Які світоглядні питання містяться у цій назві?
2. Як ви розуміє
Словник
Абсолют— вічна, незмінна, нескінченна першооснова Всесвіту. Відображає повну і завершену досконалість якоїсь речі, явища. Найчастіше властивості абсолюту приписуються Богу, духу,
Поняття "дух", "душа", "духовність". Співвідношення духовного і тілесного
Загальноприйнятим вважається те, що своєрідна інтерпретація поняття "дух" започаткувалася ще у міфології.
Дійсно, численні міфи стародавніх суспільств розповіда
Поняття "дух", "душа", "духовність". Співвідношення духовного і тілесного
Загальноприйнятим вважається те, що своєрідна інтерпретація поняття "дух" започаткувалася ще у міфології.
Дійсно, численні міфи стародавніх суспільств розповіда
Духовне – душевно організована соціальна визначеність людини.
При цьому підкреслимо доцільність такого тлумачення тільки при такому визначенні поняття "тіло": тіло – це форма існування тілесного.
Аналізуючи факти, що даю
Почуття, інтелект, воля. Ідеали в житті людини
Здатність людини реалізовуватися духовно зумовлює зміни уявлень людини, до яких насамперед належать плани майбутньої діяльності. Саме ці уявні плани майбутніх дій ціле-спрямовують
Честь, совість, гідність людини. Інтелігентність і порядність
Основою відношення людини до світу є визнана суспільством значущість ряду предметів та подій, що слугують певними суспільними взірцями, мірами, вимогами, ідеалами. До цього ряду н
Інтелігентність – це рівень інтелектуальності людини (спільноти), що виявляється у її поведінці.
Інтелігентність є однією з невід'ємних складових умов духовності людини, її повноцінного духовного життя.
Слід зазначити, що інтелігентністю позначають не лише поведінку окремих людей, а й
Правда – це почуття і усвідомлення людиною будь-якого знання (істини чи хиби) як істини.
Щодо уявлень про об'єктивну дійсність згідно з людськими ідеалами, то саме людина є ніби критерієм оцінок притаманного об'єктивній дійсності. Тому такі оцінки не можуть бути визнані об'єктивною і
Віра, надія, любов як духовно-практичні виміри, людини
Загальноприйнятим і простим є твердження, що людина не може жити без віри. Насамперед віру тлумачать як упевненість людини в існуванні якого-небудь явища, визнання його
Прекрасне і потворне
Наші уявлення про прекрасне і потворне зумовлюються передусім світоглядними принципами. Це уявлення еволюціонує в контексті соціально-культурних обставин, у духовній атмосфері пев
Як духовність потворне – це почуття і усвідомлення людиною того, що здатне принести чи принесло людям відразу.
Зв'язок краси з ціннісною орієнтацією людини було помічено ще нашими пращурами. Тому гармонія завжди визнавалася благом, а здатність виявляти її цілеспрямовано виховувалася через формування почу
Добро і зло – вінець духовності
За різних обставин кожна людина визначає (оцінює) конкретне ставлення оточення до себе та своє ставлення до близьких і знайомих. Найпоширенішим мірилом такої "оцінки" є
Добро – це почуття й усвідомлення людиною своєї здатності творити благо.
Поняття "зло" у загальній формі означає те, що є негативним, справляє руйнівний вплив на людину у її природних і суспільних проявах. Існує таке зло, як зло фізичне (біль, хвороба, еколо
Зло – це почуття і усвідомлення людиною своєї здатності робити шкоду.
Слід зазначити, що добро і зло можуть бути двома протилежними властивостями одного й того самого явища. Наприклад, вчення про мікросвіт і його застосування в енергетиці – це добро, а загроза тер
Що прочитати?
Бородай Ю.М. От фантазии к реальности. – М., 1995.
Енциклопедія про все на світі. – К., 1999.
Етика ділового спілкування: Курс лекцій / Т.К. Чмут – К., 1999.
Запитання для самоконтролю
1. Яка відмінність між поняттями "дух" і "душа"?
2. Духовність: варіанти визначення.
3. Визначте поняття "тілесність".
4. Ін
Дискусійні питання
1. Духовність – потойбічний чи соціальний феномен?
2. Тілесність людини: природа і сутність.
3. Інтелектуальні здібності людини: межа і безмежність.
4. Ві
Словник
Авторитет– загальновизнане значення, вплив, поважність особи, організації, колективу, теорії тощо.
Герой– видатна своїми здібностями і ді
Новости и инфо для студентов