рефераты конспекты курсовые дипломные лекции шпоры

Реферат Курсовая Конспект

Видатні особистості

Видатні особистості - раздел Философия, Організація української державності в ході визвольної війни під проводом Б.Хмельницького. Соціальні відносини Докладніше: Список Відомих Особистостей Києво-Могилянської Академії...

Докладніше: Список відомих особистостей Києво-Могилянської академії

Докладніше: Список керівників Києво-Могилянської академії

Випускники та професори старої Києво-Могилянської академії відіграли важливу роль в освітньому та професійному житті України. Багато хто з козацької старшини та гетьманів Запорізького козацтва навчалися тут. До випускників зокрема належали Іван Мазепа, Пилип Орлик, Павло Полуботок, Іван Скоропадський та Іван Самойлович. Канцлер Російської імперії Олександр Безбородько походив з України та здобував освіту в КМА. Університет довгий час був також важливою релігійною школою, звідси вийшли такі відомі християнські діячі як Степан Яворський, Феофан Прокопович і Дмитро Ростовський. Протягом 17 та 18 ст. КМА була колискою культурного життя України та Російської імперії. Декілька поколінь художників, архітекторів, музикантів та науковців були виховані в ній, наприклад архітектор Іван Григорович-Барський, композитор Артемій Ведель, філософ Григорій Сковорода та науковець Михайло Ломоносов. Після перетворення в Київську духовну академію навчальний заклад зберіг свою міжнародну репутацію як центр православної релігійної освіти.

25.
Значення революції полягало в тому, що вона:

—привела до тимчасового створення національної держави, частина якої на теренах Лівобережжя на правах автономії проіснувала в складі Російської імперії до початку 80-х років XVIII ст.;

—сформувала і проголосила національну державну ідею;

—відіграла значну роль у формуванні нової політичної еліти;

—стала імпульсом для розвитку національної самосвідомості.

— зумовила закріплення за витвореною державою назви «Україна» й започаткувала зміну назви «руський народ» на «український народ»;

—збагатила традиції боротьби проти національно-релігійного та соціального гноблення;

—справила глибокий і тривалий вплив на розвиток усної народної творчості, історичної, художньої літератури;

— протягом тривалого часу після її завершення козаки, селяни й міщани користувалися плодами соціально-економічних завоювань в роки революції.

Раніше події української революції зображувались у відриві від розвитку європейського революційного руху. Але це не так. Українська революція 1648—1676 pp. типологічно належить до одного ряду з європейськими революціями XVI—XVII ст. Вона мала багато спільного з Німецькою, Нідерландською та Англійською революціями XVI—XVII ст. Найближче вона була до Нідерландської революції 1566—1609 pp., що мала на меті виборення національної незалежності та встановлення буржуазних відносин. Українська революція, на відміну від Англійської та Нідерландської, що завершилися перемогою, зазнала поразки (як і Німецька). Але у зовнішньополітичному аспекті вона викликала серйозну зміну співвідношення сил у Східній, Південно-Східній і Центральній Європі. Вона різко послабила позиції Речі Посполитої та Криму й .зумовила зміцнення ролі Московської держави, Швеції й Брандербургу. Революція вплинула на загострення соціальної боротьби в Польщі, Московії, Молдові; національно-визвольної боротьби — в Білорусі, Валахії, Сербії, Болгарії.


26.
Національна революція середини 17 століття

 

Волелюбний народ України не міг миритися з всезростаючим польським пануванням і у січні 1648 p. почав війну проти Речі Посполитої.

Головними причинами війни були: нестерпне соціальне, національне і релігійне гноблення, яке зазнавав український народ з боку польської феодальної держави, особливо її магнатів. Усе це створювало смертельну небезпеку для українського народу, загрожувало існуванню українців.

Усі суспільні групи населення України, які брали участь у війні, палко бажали позбавитися залежності від Польщі та польських феодалів і створити власну українську православну, тобто національну державу.

Козацтво, як запорізьке, так і реєстрове, а також українська шляхта стали ядром збройних сил України; вони вносили організуюче начало в їх устрій та діяльність, а також в господарсько-політичне життя країни. Запорізькі козаки складали передову бойову частину армії українського народу і зробили значний внесок у перемогу над противником. Крім того, Запорізька Січ протягом усієї війни була центром підготовки військових кадрів, важливою тиловою базою повстанців, одночасно залишаючись передовою заставою у боротьбі з агресивними планами кримських феодалів.

Загальновизнаним керівником українського народу у війні став Зіновій-Богдан Хмельницький. Виходець із сім'ї українського православного шляхтича, добре освічений, він обіймав високі посади у реєстровому війську, був відомий своїми військовими та дипломатичними здібностями. Його історична заслуга полягає в тому, що він піднявся до розуміння потреб України, українського народу, усіх його верств і на початку 1648 p. очолив війну за визволення України.

Необхідність створення української державності та умов, що сприяли б цьому завданню, виявилися на початку національно-визвольної війни. Тривалий час український народ не мав власної національної держави, що було унікальним явищем — коли б організований у класове суспільство народ був позбавлений національної державності. Щоб усунути загрозу зникнення українського народу як етнічної спільності, в порядок денний було поставлено невідкладне завдання — створити і зміцнити державне національне утворення. Це об'єднало зусилля усіх класів українського суспільства в їх спільній боротьбі за визволення з-під влади Речі Посполитої.

Організаторами цієї держави стали козацька старшина та українська шляхта. Вони взялися за цю справу з перших днів війни. Вже у травні 1648 p. з багаточисельних джерел у Польщу почали надходити відомості, що Б.Хмельницький створює удільне князівство із столицею у Києві, а себе титулує князем Русі. На початку лютого 1649 p. Б.Хмельницький сам повідомив комісарів польського короля про свої наміри створити незалежну українську державу.

З початку формування українська держава мала основні її ознаки: органи публічної влади, які не збігалися з населенням, але виконували свої функції на визначеній території; територію, яку охоплювала державна організація і населення, що на ній проживало: податки, що збиралися на утримання органів публічної влади. Слід зазначити, що населення вільної України, визнавало нову владу.

Формування української держави здійснювалося у обстановці бойових дій, що обумовлювало її форму, а саме: для виконання державних функцій пристосовувалася вже готова, перевірена практикою військово-адміністративна, полково-сотенна організація козацтва. В екстремальних умовах війни, коли потрібно було максимально об'єднати та мобілізувати на боротьбу увесь народ, ця організація стала не тільки загальною для усіх повстанських сил, але й єдиною політико-адміністративною та судовою владою в Україні, їй не була підпорядкована тільки церква. Що ж до Запорізької Січі, то вона зберігала здавна встановлену форму правління.

Створення української національної держави вперше одержало правове оформлення та закріплення у Зборівському (серпень 1649 p.), а потім і у Білоцерківському (вересень 1651 p.) договорах, які Б.Хмельницький уклав із Річчю Посполитою.

Повноваження публічної влади було передано органам управління козацтвом. Система цих органів складалася з трьох урядів: генерального, полкового, сотенного.

Першим гетьманом вільної України став Б.Хмельницький. Спочатку його у січні 1648 p. було обрано гетьманом Війська запорізького — головнокомандувачем повсталих запорізьких та реєстрових козаків. Через рік, після перемоги під Корсунем, Б.Хмельницький оголосив себе главою звільненої України: "Правда, что я малый и незначительный человек, но Бог дал мне, что я есть единовладелец и самодержец русский".

Б.Хмельницького як главу України визнавав і польський король. 19 лютого 1649 р. на раді у Переяславі посли Яна-Казимира вручили Б.Хмельницькому разом з привілеєм на вільності гетьманську булаву і бунчук, червону корогву з білим лебедем, а також коштовні подарунки. Самовидець підтверджує, що "...разних стран монархи отозвались з приязнью до гетьмана и подарки прислали". Надійшли подарунки і від московського царя.

Б.Хмельницький дуже дбав про належну організацію і боєздатність збройних сил. Для того він влітку 1648 p. прийняв військовий Статут — "Статут про устрій Війська Запорізького". Дисципліна в ньому була суворою. Достатньо нагадати, що шановного полковника М. Кривоноса прикували до гармати за неслухняність гетьману.

Б.Хмельницький вже на початку війни визначив етнічну територію України, яку належало звільнити з-під влади Польщі. Кордон з нею передбачалося прокласти по Віслі.

Але не усі ці землі довелося звільнити. Проте до 1654 p. звільнена територія України вже охоплювала Лівобережжя, частину Правобережжя та значну частину степу на півдні. В цілому вона сягала: на заході — до р.Случ, на сході — до російського кордону, на півночі — до басейну р.Прип'ять, на півдні — до степової смуги. Площа України складала приблизно 200 тис. кв. км. Хмельницький називав п по-старому — Руська земля, Русь.

Колишні польські воєводства, звідки була вигнана польська адміністрація, поділялися на полки та сотні. Полковий поділ виникнув у 20-ті роки XVII ст. Але тоді він лише визначав територію, на якій дислокувався козацький реєстровий полк, населення якої було зобов'язано утримувати цей полк на свій кошт. Проте, починаючи з літа 1638 р., до полків та сотень, як територіальних одиниць, включили усе населення і на нього була поширена влада полкових та сотенних урядів. Згідно з Зборівським договором територія вільної Наддніпрянської України обіймала три воєводства — Київське, Брацлавське та Чернігівське, котрі поділялися на 16 юлків та 272 сотні. У 165U р. полків налічувалося 20. Це було територіальне ядро української держави, де проживало 1,4—1,6 млн. населення.

Запорізька Січ складала самостійну адміністративно-територіальну одиницю.

Б.Хмельницький намагався синтезувати ідеї козацької соборності з традиціями старої українсько-руської державності, які зберігалися й за часів панування в Україні Литви та Польщі.

Особливість української держави, що склалася, виявилася, зокрема, у виборності органів публічної влади та їх фактичній підзвітності виборцям з помітною роллю колегіальних установ — рад різних рівней, дозволяє твердити, що в українській державності була започаткована майбутня республіканська форма правління. На користь цієї думки свідчить й те, що глава цієї організації Б.Хмельницький негативно ставився до монархічних інститутів і не раз публічно засуджував їх. Втім, це не заважало йому претендувати на сильну владу, щоб протистояти своїм політичним супротивникам як в Україні, так і за її межами.

Іноземні держави визнали вільну Україну за рівноправного суб'єкта міжнародних відносин і охоче вступали з нею у договірні відносини. У 1648—1654 pp. Україна підтримувала постійні дипломатичні зв'язки з сусідніми Валахією, Кримом, Молдавією, Трансільванією, Туреччиною. За договором 1649 р. турецького султана з "Військом запорізьким і народом руським", тобто вільною Україною, сторони взяли на себе такі зобов'язання: Туреччина — надавати Україні військову допомогу, а українським купцям — право вільно плавати по Чорному морю та безмитне торгувати у турецьких володіннях, а Україна — перешкоджатиме запорізьким і донським козакам нападати на Османську імперію.

У ті ж роки Україна встановлює зв'язки з Австрією, Англією, Венецією, Персією, Францією, Швецією.

Шлях до незалежності був складним. На цьому шляху існували як здобутки, так і поразки.

За Зборівським і Білоцерківським договорами Україна визнавалася автономною частиною Речі Посполитої. Проте український народ виступав проти замирення з Польщею, яка не збиралася задовольнити його справедливі вимоги і мала намір ліквідувати українську державність. Найбільше обурення українців викликало повернення, за останнім договором, шляхти до своїх земель, яке реально загрожувало втратою завойованих здобутків. Все це породжувало політичну нестабільність в Україні, загострювало соціальні суперечності. Селяни і міщани вбивали шляхту, орендарів, урядників, знищували їх майно. Стали з'являтися опозиційні до гетьмана групи і серед старшинства. Український народ усе більше переконувався, що тільки власна незалежна держава захистить його свободу і православну віру. Він наполегливо виступав за те, щоб продовжувати війну за визволення до повної перемоги. Через це Україна фактично і юридичне розірвала Білоцерківський договір і продовжувала боротьбу з Польщею до повної незалежність від неї.

Величезна історична заслуга Хмельницького полягає в тому, що він обрав єдиний вірний шлях до незалежності у вигляді соціального компромісу. Він проводив гнучку політику: визнавав соціально-економічні вимоги селян, але не відмовлявся й від захисту інтересів старшината і шляхти. Так, він пом'якшив напруження в суспільстві, замирив населення і після блискавичної перемоги під Батогом (червень 1652 p.) рішуче узяв курс на створення незалежної держави.

Сміливий і волелюбний народ України розумів, що у визвольній війні з Польщею йому не обійтися без вірного союзника. Бажаним союзником могла стати Росія, єдиновірний російський народ.

За роки виснажувальної війни, не раз обдурені своїми підступними союзниками, Б.Хмельницький, козацтво, український народ все більше переконувалися, що без військової та іншої допомоги з боку Росії вони не зможуть відстояти незалежність України.

Питання про стосунки Росії з Україною було одним з першочергових у високій політиці, тому винести остаточне рішення належало Земському собору, який був скликаний у 1651 p. Він не дав позитивної відповіді на прохання України. Незважаючи на політику Польщі, її неповажне ставлення до Росії, царя, порушення нею мирного договору. Земський собор ухвалив впливати на Польщу, як і раніше, дипломатичними методами. Але патріарх Йосип благословив царя порушити мир, якщо Польща не піде на поступки.

Наприкінці 1653 p. Росія досить зміцніла, щоб вступити у війну з Польщею. Земський собор 1 жовтня 1653 p. прийняв рішення про розірвання договору з нею і про те, що "гетьмана Богдана Хмельницького и все Войско Запорожское з городами их и землями принять под свою государеву высокую руку...". Для здійснення цього рішення цар Олексій Михайлович направив до України повноважне посольство на чолі з боярином Бутурліним. Посольство мало завдання передати царську грамоту, яка сповіщала про рішення Земського собору.

8 січня 1654 p. у день Богоявления у Переяславі зібралася військова рада. Для участі в ній прибули також представники від міст України, усіх її соціальних верств: "...собралось великое множество всяких чинов людей". На раді було оголошено царську грамоту і багато її учасників погодилися перейти під високу руку царя Олексія Михайловича. Цим вердиктом завершився процес зближення України і Росії у 1648—1654 pp.

Запорізьких козаків, їх представників на Переяславській раді не було, але вони раніше повідомили Б.Хмельницького, що готові "со всем народом... что живет по обе стороны Днепра, под протекцию... российского монарха".

Рішення Земського собору і відповідь на нього Переяславської ради було усним договором Росії і України. Його належало зміцнити церковною присягою. Ввечері 8 січня переяславському церковному соборі Б.Хмельницький та генеральна старшина присягнули на вірність царю, після чого посли вручили гетьману клейноди — корогву, булаву і щедрі подарунки. 9 січня присягли полковники. А потім усі інші. Разом з тим такий авторитетний дослідник, як Д.Дорошенко, твердить, що далеко не всі групи населення і не повсюдно виявили бажання дати присягу. Відмовився присягати митрополит Київський і заборонив усім громадянам давати присягу. Відмовився від присяги кальницький полковник І.Богун, Уманський та Брацлавський полки.

Б.Хмельницький і козацька старшина не були впевнені, що усна домовленість виконуватиметься російською стороною. Тим більше, що московські посли ухилилися від присяги, мотивуючи це тим, що цареві не пристало присягати народові. Однак в історичній науці існує думка, що за наполяганням старшини посли присягнули, щоб "выконання прысяги изъ обоихъ сторонъ было".

Прагнучи добитися від царя реальної військової допомоги у боротьбі з Польщею, закріпити свої привілеї і вільності України як державного організму, старшинство наполягало на письмовому договорі і запропонувало свої умови царю.

Проект договору розроблявся довго і ретельно. Він складався з 23 пунктів (статей), які грунтувалися на усному договорі з Росією. Ці пункти викладалися у вигляді чолобитного прохання, і в них дуже докладно перераховувалися усі права і вільності України, козацької та інших суспільних верств. Пункти включали також прохання про різнобічну воєнну допомогу України у її боротьбі з Польщею. За умов виконання цих суплік Україна погоджувалася перейти під протекторат московського царя і на знак підданства зобов'язувалася сплачувати данину.

Цей чолобитний документ і став проектом майбутнього письмового договору з Росією, який був скріплений підписом Б.Хмельницького і його печаткою. В науці цю чолобитну називають по-різному: статті Б.Хмельницького, прохальні пункти. Переяславський чи московський договір. По суті в ньому йшлося про своєрідний конфедеративний союз між Україною і Росією.

17 лютого 1654 p. повноважні посли України — генеральний суддя Зарудний і переяславський полковник Тетеря повезли цей документ до Москви і 14 березня передали його цареві. Після попереднього вивчення його було повернуто послам для доопрацювання і редагування. 21 березня царю було подано документ, який складався вже з 11 статей. При скороченні зміст його майже не постраждав. Цар і бояри розглянули статті і супроводили кожну з них своїм указом. У такому вигляді, тобто статті Б.Хмельницького в редакції московського уряду з указами царя під ними, документ став відомий як Березневі чи Московські статті. 27 березня 1654 p. посли одержали цей документ, та жалувану грамоту царя Олексія Михайловича війську запорізькому і жалувані грамоти козацькій старшині, а також про передачу Чигиринського староства "на гетьманську булаву".

Так, нарешті, рішення Земського собору від 1 жовтня 1653 p. і Переяславської ради від 8 січня 1654 p. були закріплені письмовим договором. Укази царя під пунктами Б.Хмельницького і три жалувані грамоти за своєю юридичною природою є ратифікаційними актами.

За Березневими статтями навесні 1654 p. Б.Хмельницький вже в союзі з Росією розпочинає війну з Польщею, щоб завершити об'єднання українських земель в етнічних межах, аж до Вісли й угорського кордону. Разом з тим, гетьман наполегливо зміцнює вже існуючу незалежну українську державу.

Договір 1654 р. не торкався територіального складу української держави. Малося на увазі, що у підданство до Росії переходять землі України, на яких проживали українці, що звільнилися з-під влади Польщі. Це був великий простір: на лівому березі Дніпра — Чернігівщина і Полтавщина, на правому — Київщина, східна Подолія, частина Волині. Вже після січня 1654 р. у Польщі була відвойована частина Білорусії, яка приєднувалася до України як Білоруський полк. Запорізька Січ також входила "під високу руку" російського монарха, оскільки складала невід'ємну частину України, хоча й мала автономне становище.

Звільнення з-під влади Польщі, формування самостійної національної держави створили сприятливі умови для піднесення виробничих сил України. Цьому сприяло вигнання польських феодалів та виключення їх з економічного життя України, зменшення магнатсько-шляхетського землеволодіння, збільшення дрібної козацької власності на землю, а, отже, і виробників, що працювали на ринок з послабленням тиску феодальної експлуатації*.

Згідно з Березневими статтями в Україні зберігався апарат влади та управління — військово-адміністративна, військово-козацька і полково-сотенна система, яка склалася у 1648—1654 pp. Гетьман Б.Хмельницький твердо і впевнено очолив цю систему.

За наявності великих повноважень та впливу гетьман не був єдиновладним правителем. Як такий, він, перш за все, був важливою складовою частиною військово-адміністративної і полково-со-тенної організації, яка (і, насамперед, генеральний уряд) визначала його політику, спрямовувала його дії. Козацька старшина, шляхта, військо були опорою гетьмана.

Після 1654 p. полковий устрій поширюється й на Слобожанщину. З введенням полкового та сотенного територіального поділу тут засновується полкова та сотенна адміністрація. У 1652 p. створюється Острозький полк, потім Охтирський, Сумський та Харківський. Острозький полк заснували переселенці-козаки та селяни Чернігівського полку, чим встановлювалася спадковість між полковою організацією України та Слобожанщини. Організація на цій території відрізнялася лише тим, що в адміністративних і військових справах вона була підпорядкована безпосередньо білгородському воєводі, а через нього — Розрядному приказу. Харківський полк був підлеглий харківському воєводі.

Влада полкової організації поширювалася й на, так звані, ратушні міста. Це були міста, що знаходилися на території полку і не мали привілеїв щодо управління за магдебурзьким правом.

Але у привілейованих містах, що не підлягали безпосередньо полковій адміністрації, їх органи самоврядування входили до сфери влади гетьмана, яку вони визнавали.

Б.Хмельницький не підкорився обмеженням Березневих статтей. Україна вдається до активних дипломатичних зв'язків, про які Ро^ія не повідомлялася. Австрія, Прусія, Швеція та інші держави підтримували з Україною відносини як з самостійною державою. У документах, адресованих гетьману Б.Хмельницькому, до нього зверталися як до глави держави, називаючи приятелем, другом, братом. У договорі зі Швецією, що був підписаний у 1657 p., зазначалося, що українці народ вільний і нікому не підлеглий. Туреччина-Порта пропонувала Україні протекцію. А Польща, з якою Україна воювала, лякала своїх сусідів могутністю України і закликала повернути її у підданство Речі Посполитої.

Найважливіші для України положення договору 1654 p. — невтручання Росії в її внутрішні справи спочатку додержувалися, оскільки у Росії не було спеціальних органів управління Україною. Відносини Росії та України регулював, як і з іншими державами, Посольський приказ. Це ще один важливий доказ того, що при укладенні договору 1654 р. та в наступні роки Україна не входила до складу Російської держави, а залишалася суверенною. Україна і Росія вирішували нагальні питання шляхом постійного обміну посольствами. Україна мала власний митний кордон з Росією.

В 1656 p. цар порушив свій союзницький обов'язок, уклавши у жовтні перемир'я з Польщею. Про його зміст Україну повідомили лише на початку грудня. Цей вчинок завдав Хмельницькому великого смутку, але не зменшив його рішучості продовжувати боротьбу за зміцнення незалежності України. Хмельницький сміливо засудив політику Росії, звернув увагу царя на ненадійність укладеного перемир'я, почав активніше проводити самостійну політику України, спрямовану на розширення її дружніх зв'язків з іншими державами.

Занепокоєний майбутнім Української держави, яке він вважав справою свого життя, прагнучи посилити гетьманську владу, він у цей час добивається здійснення свого давнього наміру — зробити посаду гетьмана спадковою. За його бажанням і наполяганням генеральна рада у квітні 1657 р. в Чигирині назвала наступником гетьмана його молодшого сина 16-річного Юрія, незважаючи на те, що той був слабкий на здоров'я і не мав здібностей до управління.

Передчасна смерть Б.Хмельницького 27 липня 1657 p. призупинила державотворчі процеси в країні, що у подальшому негативно відбилося на розбудові Української національної державно-правової системи.

Після смерті Б.Хмельницького в Україні настали тяжкі часи, які тривали багато років. Дослідники називають цей період руїною, анархією, міжусобицями, хитаннями, ярмарком самолюбства. З втратою вождя, здатного об'єднати і повести за собою до спільної мети увесь народ, всі його верстви, процес політичної та економічної модернізації був загальмований. Посилюється боротьба за владу між старшинськими угрупованнями.

27.
Становлення нової української літературиУ першій половині XIX ст. продовжувалося становлення нової української літератури, яке почалося в другій половині XVIII ст. Від давньої шкільно-церковної літератури через бурлескно-травестійні жанри, елементи сентименталізму, романтизм українська література йшла до реалістичного зображення життя. Розвиваючись на власному грунті, во­на мала тісні зв'язки й з іншими слов'янськими літерату­рами.

Найважливіше значення у формуванні нової українсь­кої літератури в дошевченківський період, тобто до 40-х років XIX ст. мала творчість І. Котляревського, П.Гулака-Артемовського, Г.Квітки-Основ'яненка, Є. Гребінки, М.Шашкевича. Ці письменники, широко використовуючи надбання української літератури попередніх часів, досвід слов'янських літератур і світової літератури, значною мірою грунтуючися на сюжетах, образах, мотивах і мето­диці художнього зображення усної народної творчості, стали все яскравіше змальовувати дедалі більше сторін сучасного й минулого життя суспільства. З непідробною симпатією, співчуттям і прихильністю вони відображали внутрішній світ, сподівання, буденне життя, побут, звичаї, гумор, оптимізм простих людей, людей праці – селян і се­лянок, наймитів, міщан, ремісників, козаків.

У творах письменників дошевченківського періоду були елементи викриття, соціальних суперечностей, показу духу соціального протесту, антикріпосницьких настроїв селян­ства, тобто наближення до реалістичного зображення життя суспільства. Письменники часто подавали образи “злих”, несправедливих панів-кріпосників, змальовували їх сваволю, аморальність, духовну спустошеність, показу­вали хабарництво, підступність, зловживання царських чиновників.

У зв'язку з переходом до зображення реального життя й внутрішнього світу героїв в українську літературу вво­дяться нові художні жанри-повість, оповідання, нарис, байка, балада, опера-драма, водевіль, ода, лірична пісня, ліроепічна романтична поема та ін.

Зачинателем нової української літератури, її першим класиком став Іван Петрович Котляревський (1769-1838). Народившися 29 серпня 1769 р. у місті Полтаві в родині дрібного канцеляриста (з дворян) міської управи, Котляревський навчався у дяка й місцевій семінарії, потім працював у поміщицьких маєтках домашнім учителем, служив у армії, 1806 року брав участь у поході проти Ту­реччини, а після виходу у відставку з 1810р. оселився на­завжди в Полтаві. 1812 року сформував козачий полк для участі у боях проти військ Наполеона. У 1818-21 рр. був директором Полтавського театру, потім обіймав посаду попечителя “богоугодних закладів”.

Маючи великий хист до віршування, Котляревський на сюжетній основі “Енеїди” Вергілія створив бурлескно-тра­вестійну поему, яка була вперше видана в трьох частинах у 1798 р. в Петербурзі коштом конотопського поміщика Максима Парпури (без відома автора) під назвою “Енеида, на малороссийский язык перелицованная Й.Котляревским”. Повний текст поеми вийшов 1842 року в друкарні Харківського університету.

Написана барвистою народною мовою, “Енеїда” містить гумористично-сатиричне, але в цілому правдиве, реалістичне зображення життя й побуту України другої половини ХУIII ст. Автор з великим співчуттям малює об­рази простих людей, їх доброту, розум, спритність, по­рядність, завзяття, мужність, патр'ютизм і, в той же час, засуджує сваволю, користолюбність, жадібність, тупість, неуцтво, жорстокість панів, чиновників та інших представ­ників панівних класів.

У 1817-1818 рр. Котляревський написав п'єси “Натал­ка Полтавка” (музику пізніше написав М.Лисенко) і “Москаль-чарівник”, які вперше були поставлені на сцені Полтавського театру в 1819 р. В основних ролях висту-пав М.Щепкін. П'єси Котляревського поклали початок но­вій українській драматургії.

Одним з видатних поетів першої половини XIX ст. в Україні був Петро Петрович Гулак-Артемовський (1790-1865). Народився Гулак-Артемовський 16 січня 1790 р. в м.Городищі Черкаського повіту на Київщині (тепер місто Черкаської області) в сім'ї священника. Навчався в Київ­ській духовній академії, потім на словесному факультеті Харківського університету. Став професором цього універ­ситету, викладав російську історію, географію і статисти­ку, в 1841-1849 рр. був ректором.

У нову українську літературу Гулак-Артемовський ввійшов як автор, насамперед байок (“Справжня до­брість”, “Пан та Собака”, “Солопій та Хівря” й ін.), байок-приказок, романтичних балад (“Твардовський” - переробка твору Міцкечича і “Рибалка” – вільний пере­клад поезії Гете), а також як автор переробок од Горація, віршів побутового характеру, віршованих і прозових по­слань.

Стоячи на цілком лояльних щодо царизму позиціях, Гулак-Артемовський у той же час у своїх творах критику­вав жорстокість панів-кріпосників, подавав позитивні об­рази простих людей. Критикою кріпосницьких порядків і висловленням співчуття до гнобленого поміщиками селян­ства найбільш яскраво відзначається байка “Пан та Соба­ка” (1818), що стала найвідомішим твором автора.

У розвитку прози в новій українській літературі ви­значне місце належить Григорію Федоровичу Квітці-Основ'яненку (1778-1843), який став першим видатним українським прозаїком. Народився Г.Квітка у передмісті Харкова Основі (звідси псевдонім – Основ'яненко) в по­міщицькій родині. Замолоду кілька років був послушником у Курязькому монастирі. Потім брав активну участь у то­дішньому громадському й літературному житті, обіймав ряд посад – був директором Харківського театру, керував справами інституту шляхетних дівчат, працював одним з редакторів журналу “Украинский вестник” (1816-1819), обирався предводителем дворянства Харківського повіту, був головою Харківської кримінальної палати.

Серед творів Квітки-Основ'яненка найбільше значення мають п'єси українською та російською мовами – “Дворянские виборы”, “Шельменко-денщик”, “Сватання на Гончарівці” та ін., повісті й оповідання – “Маруся”, “Сердешна Оксана”, “Салдацький патрет”, “Конотопська відьма” та ін., романи й повісті російською мо­вою – “Жизнь и похождения Петра Степанова, сына Столбикова”, “Пан Халявский” тощо. Перша книжка “Мало­російських повістей” Квітки-Основ'яненка вийшла в 1834 р., друга – в 1837 р. у Москві.

Утворах Квітки-Основ'яненка відображалася широка панорама життя України і, насамперед, простих людей. Селян і селянок автор показував розумними, щирими, чес­ними, чуйними, такими, які мали моральну перевагу перед “благородними”. Квітка картав паразитизм, неробство, зловживання, тупість, корисливість панів, чиновників та інших представників панівних верств. Разом з тим у твор­чості Квітки-Основ'яненка сильними були елементи сенти­менталізму та ідеалізації селянського життя.

Письменником широкого діапазону – поетом, прозаї­ком, видавцем – у період становлення нової української літератури виявив себе Євген Павлович Гребінка (1812-1848). Народився Гребінка 21 січня 1812 р. в родині дріб­ного поміщика, відставного офіцера на хуторі Убіжище по­близу Пирятина по Полтавщині (тепер с. Мар'янівка Гребінківського району Полтавської обл.). Навчався в Ні­жинській гімназії вищих наук (1825-1831), після деякий час був на військовій службі. Вийшовши у відставку, 1834 року переїхав до Петербурга, працював викладачем російської словесності у військових навчальних закладах й інституті гірничих інженерів, брав активну участь у літе­ратурному житті, допомагав викупу Т.Г.Шевченка, сприяв його творчості, - публікації його творів, зокрема “Кобзаря” (1840). У 1841 р. Гребінка видав альманах “Ластівку”, в якому поряд з своїми опублікував тво­ри Т.Шевченка, Г.Квітки-Основ'яненка, Л.Боровиковського, В.Забіли та ін.

У 1834 р. в Петербурзі вийшов збірник “Малороссийские приказки”, де було опубліковано 25 байок україн­ською мовою. Використавши тематику й сюжети байок Крилова, Гребінка створив оригінальні твори, внісши в них дух української народної творчості, національний ко­лорит, погляди, настрої й думи українських селян. В але­горичній формі він реалістично зображував працьовитість, мудрість, кмітливість, порядність та доброту простих лю­дей і різко викривав і висміював дику сваволю поміщиків, їх хижацтво, неробство, чванливість, несправедливість, підкупність, хабарництво, бюрократизм чиновників і, зо­крема, суддів (байки “Ведмежий суд”, “Рибалка”, “Вовк і Огонь”, “Зозуля та Снігир”, “Школяр Денис”, “Віл” та ін.).

Гребінка писав українською й російською мовами лірич­ні поезії. Деякі з них – “Українська мелодія” (“Ні, мамо, не можна нелюба любить!”), романс ”Черные очи” (“Очи черные, очи страстные...”), вірші-пісні “Молода еще девица я была”, “Казак на чужбине” – стали популярними народними піснями.

У романтичній поезії російською мовою “Богдан”, у прозових творах російською мовою – романі “Чайковський”, повісті “Ніжинський полковник Золотаренко” та деяких інших Гребінка любовно, в дусі народних дум і пі­сень оспівав героїчне минуле України, боротьбу україн­ського народу проти іноземних загарбників-турків, крим­ських татар, польських шляхтичів, високо оцінив Богдана Хмельницького.

У деяких творах, зокрема повістях “Кулик” і “Пригоди синьої асигнації”, Гребінка критично зображував сучасне письменникові життя кріпосної Росії, подавав цілу низку типових образів, які нагадували героїв гоголівських “Мертвих душ”.

Під впливом літератури Східної України розвивалася література на західноукраїнських землях. Нечисленна прогресивно настроєна інтелігенція з захопленням читала і сприймала збірники українських народних пісень і дум Цертелєва і Максимовича, твори Котляревського, Гулака-Артемовського, Квітки-Основ'яненка, Гребінки, праці Срезневського, Бодянського та ін. Особливо любовно були зустрінуті нею твори Т.Шевченка. Важливе значення для розвитку західноукраїнської літератури, що відбувався в єдиному річищі і був складовою частиною становлення но­вої української літератури, мали діяльність “Руської трій­ці” – письменників і просвітителів Маркіяна Семеновича Шашкевича (1811-1843), Івана Миколайовича Вагиле-вича (1811-1866) і Якова Федоровича Головацького (1814-1888) і особливо виданий ними альманах “Русалка Дністровая” (1837). Опублікованими в “Русалці Дністро­вій” народними піснями, своїми власними віршами, опові­даннями, науковими працями вони проповідували єдність західноукраїнського населення з усім українським наро­дом, дружбу з слов'янськими народами, висловлювали лю­бов до трудового народу, його культури, мови, літератури і прагнули їх розвивати.

На Закарпатті серед літературно-громадських діячів (так званих будителів), які протестували проти мадяриза­ції українського населення, підкреслювали його етнічну і культурну єдність з усім українським народом, виступали за навчання в школах рідною мовою, виділявся письмен­ник і педагог Олександр Васильович Духнович (1803-1865). Хоча він поділяв реакційні погляди москвофілів, у своїх поетичних творах Духнович висловлював любов до рідного краю, оспівував його красу, співчував гнобленому феодалами люду Закарпаття, заявляв про єдність закар­патців з усіма українцями (вірші “Я русин бил, есмь і бу­ду”, “Піснь простонародна” та ін.).

Повне завершення становлення нової української літе­ратури, утвердження в ній реалізму й народності, остаточ­не літературне оформлення українсокої національної мови завершилося у творчості великого національного поета Та­раса Григоровича Шевченка.

З появою глибоко народних за змістом і високохудож­ніх за формою творів Шевченка українська література по­сіла чільне місце серед інших слов'янських літератур і вийшла на світову арену. “Маючи тепер такого поета, як Шевченко, - писав М.Чернишевський, - малоруська літе­ратура не потребує будь-чиєї прихильності”.

28.
1. Особливості розвитку української культури

Основним змістом процесів, що відбувалися в культурі цього періоду, було становлення модерної української культури. Цей процес співвідносився з українським національним відродженням. Відсутність власної державності, національне гноблення, імперські кордони, що ігнорували етнічну українську територію, мали негативний вплив на розвиток культури.

Культурні взаємини між Україною та Російською імперією у ХІХ ст. набули іншого характеру, ніж у попередні часи. Вища за рівнем розвитку українська культура XVI–XVIII ст. позитивно впливала на Російську державу та сприяла її європеїзації. Внаслідок цього вищі за культурно-освітнім рівнем українські діячі усвідомлювали себе представниками іншої національності, і в Російській державі такими їх уважали. У ХІХ ст., з утратою своєї державності, Україна позбулася і своєї культурної переваги над Росією. Внаслідок того, що імперія цілеспрямовано перетворювала Наддніпрянщину на пересічну провінцію, чимало талановитих українців відчували неможливість проявити свої здібності на Батьківщині та вимушені були шукати кращих можливостей в імперських столицях. Багатьох українських культурних діячів імперські ідеологи абсолютно безпідставно зарахували до представників російської культури. Проте більшість із них, навіть далеко від рідної землі залишалася представниками свого народу, продовжувала своїми працею і творчістю служити Україні. Тому їхні досягнення, хоч і здійснені за межами Батьківщини, належать до української культури.

Перебування під імперською владою спричинило зміни у змісті української культури. Більшість здобутків архітектури, скульптури, образотворчого мистецтва втратили національні риси і відтепер так чи інакше допомагали звеличувати імперську владу.

Позитивний вплив України на культурний розвиток Росії представники російської великодержавної ідеології намагалися ігнорувати. Уособленням цих поглядів стало твердження російського громадського діяча, Віссаріона Бєлінського, що «злив­шися навіки з єдинокровною їй Росією, Малоросія відчинила до себе двері цивілізації, освіті, мистецтву, науці...» Такі думки, незважаючи на їхню безпідставність, імперія послідовно обстоювала, пояснюючи характер своєї національно-куль­тур­ної політики на українських землях.

У дуже важких умовах розвивалася культура на західноукраїнських землях, підпорядкованих Габсбургам, де українці потерпали від онімечування, яке поєднувалося з полонізацією у Галичині, мадяризацією в Закарпатті та румунізацією на Буковині.

Австрійська імперія розглядала західноукраїнські землі як відсталі провінції та цілеспрямовано зберігала їхнє другорядне становище стосовно центру. Внаслідок цього західноукраїнські культурні діячі, як і їхні брати-наддніпрянці, вимушені були шукати можливостей прояву своїх здібностей за межами рідного краю.

 

– Конец работы –

Эта тема принадлежит разделу:

Організація української державності в ході визвольної війни під проводом Б.Хмельницького. Соціальні відносини

Гетьман П Орлик та його Конституція... Розвиток капіталістичних відносин і розклад кріпосницької системи у першій... Смерть Б Хмельницького та історичне значення його діяльності...

Если Вам нужно дополнительный материал на эту тему, или Вы не нашли то, что искали, рекомендуем воспользоваться поиском по нашей базе работ: Видатні особистості

Что будем делать с полученным материалом:

Если этот материал оказался полезным ля Вас, Вы можете сохранить его на свою страничку в социальных сетях:

Все темы данного раздела:

Іван Брюховецький
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії. Зміни шаблонів/файлів цієї версії очікують на перевірку. Стабільна версія була перевірена 6 травня 2013.   Перейт

Служка Хмельницького
Іван Брюховецький народився біля Диканьки на Полтавщині[3][4]. Дмитро Дорошенко називає його «не натуральним русином». Яким Сомко взагалі називав Брюховецького поляком.

Гетьман
Докладніше: Чорна рада 1663     Іван Брюховецький на українській марці. Ліворуч — Чорна рада 1663. Іван Брюховецький, будучи вмілим оратором, ви

Неперевірена версія
Перейти до: навігація, пошук Московські статті 1665 року — міждержавний договір, підписаний у Москві 11(21) жовтня 1665 року, за іншими даними, 12(22) жовтня між гетьманом

Порушення Росією договору 1654 р., його історична та правова оцінка.
Категорія: Історія 31 грудня 1653 р. Росія оголосила війну Польщі. 18 січня 1654 р. відбулася публічна церемонія, під час якої гетьман і козацька старшина присяглися на тім» «щоб бу

Порушення Росією договору 1654 р., його історична та правова оцінка.
Категорія: Історія 31 грудня 1653 р. Росія оголосила війну Польщі. 18 січня 1654 р. відбулася публічна церемонія, під час якої гетьман і козацька старшина присяглися на тім» «щоб бу

Зовнішня політика
Разом з активними заходами, спрямованими на реорганізацію внутрішнього державного життя України, П. Дорошенко розгорнув широку зовнішньополітичну діяльність. Стратегічною метою всієї внутрішньої й

Умови договору
Річ Посполита визнавала за Московським царством Лівобережну Україну, Київ, Запоріжжя, Чернігово-Сіверську землю з Черніговом і Стародубом та Смоленськ. Річ Посполита отримувала 146 т

Культура України в другій половині XVII — XVIII ст.
Упродовж існування національної державності другої пол. XVII—XVIII ст. український народ створив і виплекав високу й розмаїту духовну культуру, її розвивали і збагачували кілька поколінь.

Хід повстання
    Козак Мамай на тлі гайдамаків, що страчують євреїв. У лютому 1768 року під тиском російського уряду польський король Станіслав Понятовський підписав трактат

Придушення повстання
    Район Коліївщини 26 червня (7 липня) 1768 р. російські частини оточили повстанський табір і по-зрадницькому схопили керівників повстанців М. Залізняка, І. Ґ

Українсько-польські міжнародні відносини
Богдан Хмельницький жив у складний час, визначальним фактором котрого в українському національному житті було тс, що нащадки найкращих і наймогутніших оборонців українства в Речі Посполитій попадал

Українсько-московські відносини.
Ще один важливий напрямок зовнішньої політики - московський. Відчувається досить сильне напруження у царя як з Польщею, так і з козаками. З Польщею - через невирішені проблеми в польсько-московськи

Відновлення української державності Б.Хмельницьким
Найвеличнішим здобутком Богдана Хмельницького та його соратників стало відновлення української державності у формі Козацької держави. Підняте на Січі повстання швидко переросло в українську Націона

Монархізм Богдана Хмельницького
Вже на початок 1649 р. було опрацьовано політичну програму просування ідеї законності появи на карті світу Козацької держави. Цієї програми дотримувалися українські дипломати у стосунках з усіма бл

Розділ 3. Основні напрями дипломатії Хмельницького в пошуках виходу
3.1. Зовнішня політика уряду Б.Хмельницького (1648–1657) Після того, як козаки дійшли аж до Замостя й реально втрутилися у процес виборів нового короля Речі Посполитої, мо

Переяславська рада 1654 p.
Переяславська рада 1654 р. є, безумовно, однією з тих небагатьох сторінок української історії, про існування яких добре відомо широкому загалові. Навряд чи можна знайти українця чи росіянина, який

ОБРАННЯ ПИЛИПА ОРЛИКА ГЕТЬМАНОМ В ЕМІГРАЦІЇ
Після смерті Івана Мазепи та частина козаків, яка пішла з ним у вигнання, залишилася без керівника. Постала потреба обрати нового гетьмана. І хоча кандидатура претендента на гетьманс

Повстання Палія
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії. Перейти до: навігація, пошук Повстання Балія Повстання Палія 1702—1704 років

Причина повстання
Після Карловицького договору 1699 року, за яким Туреччина відмовилася від Поділля на користь Польщі, польський уряд вирішив знищити козацтво на Правобережжі. У червні 1699 р. Варшавський сейм ухвал

Початкові успіхи повстання
Сподівання повстанців на зміну ситуації справдилися. 1700 р. розпочалася Північна війна, в якій взяла участь і Польща. Щоб розрядити напруженість у відносинах з Польщею, Семен Палій на прохання пол

Польський контрнаступ
Внаслідок значних перемог повстанського війська визвольний рух на побережжі посилився. На Поділлі повстанці визволили Бар, Калюс, Жванець, Могилів та інші міста. Численні повстання вибухнули н міст

Місія Паткуля
В середині лютого 1703 р. з Відня до Москви повертався посланник царського уряду, відомий дипломат і генерал Й. Паткуль, який з 1702 р. перейшов на службу в Росію. На Правобережній Україні він відв

Закінчення повстання
Правобережні козацькі полки поповнювали свої сили, укріплювали фортеці в Білій Церкві, Фастові, Богуславі, Корсуні, готувалися до дальшої боротьби проти польсько-шляхотського наступу. На початку 17

Історія
    Петро Могила. Києво-Могилянська академія була заснована на базі Київської братської школи. 1615 року ця школа отримала приміщення від шляхтянки Галшки Гулев

Навчальний процес
    Поштова марка присвячена Києво-Могилянській академії. Навчання в академії було відкритим для всіх станів суспільства. Рік починався 1 вересня, але студентів

Згадування в культурі
    500 українських гривень, на звороті яких зображений староакадемічний (мазепинський) корпус КМА Києво-Могилянська академія та заклади-наступники згадуються в

Розвиток освіти у Наддніпрянській Україні
Перехід українських земель під владу Російської імперії значно погіршив освітній рівень українців. За часів Гетьманщини одна школа припадала в середньому на 700–800 жителів. Утримувалися вони кошто

Розвиток науки
Наприкінці XVIII – у першій половині ХІХ ст. в завжди багатій на таланти Україні з’явилося чимало вчених світового рівня. Початок українського національного відродження спричинив зростання зацікавл

Наукові відкриття
Перша половина ХІХ ст. стала періодом вагомих здобутків українських вчених у природничих науках. Спричинили це як потреби розвитку суспільства, так і відсутність перешкод з боку імперських чиновник

Життя та світоглядні погляди Т. Г. Шевченка
  Тарас Григорович Шевченко народився 25 лютого (9 березня за новим стилем) 1814 р. Батьки Шевченка були кріпаками магната генерал-лейтенанта Василя Васильовича Енгельгардта. Через рі

Українська культура XIX століття
У кінці XVIII століття територія України була розділена між Австрійсько-Угорською (20% площі) і Російською (80% площі) імперіями. До того часу завершилася ліквідація української державності. В обох

Гуманітарні науки
У багатьох європейських країнах в кінці XVIII — на початку XIX ст. починає зростати інтерес до національної історії. В Україні в уже сформованому тоді середовищі різночинської інтелігенції ця тенде

Образотворче мистецтво
Якщо в літературі, театрі вже сама мова визначала їх національний образ, то в таких сферах, як образотворче мистецтво, архітектура, вироблення національних форм було проблематичнішим. Так, в східно

Архітектура
В архітектурі XIX століття на зміну пишноті і розкутості українського бароко прийшов стриманий, академічний стиль класицизму. За будівництвом міст наглядали спеціальні комісії і комітети. Громадськ

Національні культурні організації і рухи
Паралельно з розвитком літературного процесу і мистецтва, по мірі становлення української інтелігенції в її середовищі виникають різні національно-культурні організації і рухи. Їх створення відбува

Програма
Програмні положення братства були викладені у «Книзі буття українського народу» (український варіант роботи Адама Міцкевича «Книги народу й пілігримства польського») і «Статуті Слов'янського братст

Розгром товариства
У березні 1847 року за доносом провокатора Олексія Петрова діяльність братства була викрита, а члени заарештовані. Напередодні цієї події у будинку на Подолі, власником якого був протоієрей Андріїв

Значення
На думку історика Симоненка Р. Г., історичне значення Кирило-Мефодіївського братства полягає у тому, що воно було першою спробою української інтелігенції вдатися до політичної боротьби. Брат

Політика австрійського уряду щодо українців
Австрія розглядала західноукраїнські землі як джерело для поповнення державної казни грошима, а армії – солдатами. Однак досягнення таких цілей вимагало певної перебудови життя новоприєднаних земел

Національне та соціальне становище українського населен ня
Політика австрійського уряду у національному питанні на західноукраїнських землях будувалася за відомим ще з часів римських цезарів принципом «розділяй і володарюй». Поміркуйте

Зміни у побуті, стилі та традиціях життя міста і села
  Вище зазначалося, що низький рівень життя селян, які складали більшість населення краю, відбивався й на побуті. Убоге житло, одноманітне низькокалорійне харчування були його візиткою

Декабристи і Україна
На початку XIX ст. в Російський імперії оживився суспільно-політичний рух, одним з різновидів якого були масонські ложі: у Києві („З’єднані слов’яни”) та в Полтаві („Любов до істини”), а також дека

Таємні товариства
Найпереконливішим підтвердженням зв'язку декабристського руху з Україною є не проживання або служба окремих декабристів, а діяльність декабристських організацій. В Україні, де були розквартировані

Таємні товариства
Найпереконливішим підтвердженням зв'язку декабристського руху з Україною є не проживання або служба окремих декабристів, а діяльність декабристських організацій. В Україні, де були розквартировані

Концепція нації
Сьогодні національна свідомість є все проникаючою дійсністю, і важко уявити, що на початку XIX ст. у Східній Європі, як, власне, і в більшості країн світу, вона була лише туманним поняттям, яке пов

Утиски української культури
У першій половині XIX ст. в Україні культура розвивалася передусім в умовах національно-культурного відродження українського народу, під впливом антикріпосницького визвольного руху, а також революц

Інтелігенція
Важко всебічно осмислити виникнення й поширення на Україні, як і в усій Європі XIX ст., нових ідей, не зупинившись на появі нової категорії людей, які ці ідеї народжували. У Східній Європі цих &quo

Розвиток української літературної мови
У процесі поступового становлення української нації формувалася українська національна мова, в основі якої лежала народна розмовна мова. Російський царизм, правляча австро-угорська монархічна кліка

Усна народна творчість
Величезне значення для остаточного сформування української національної мови і становлення української літератури мав дальший розвиток усної народної творчості. Як і в попередні часи, в першій поло

Становлення нової української літератури
У першій половині XIX ст. продовжувалося становлення нової української літератури, яке почалося в другій половині XVIII ст. Від давньої шкільно-церковної літератури через бурлескно-травестійні жанр

Друкарство. Журналістика
Для розвитку всієї культури й особливо літератури велике значення має друкарство. Проте в Україні на початку XIX ст. було всього близько 20 друкарень, до того ж погано обладнаних і устаткованих. Се

Зародження професінного театру. Музика
В одному річищі з художньою літературою розвивалося в Україні, мистецтво. Із початку XIX ст., поряд з домашніми аматорськими театрами в поміщицьких маєтках (театр поміщика Д.Трощинського в

Образотворче мистецтво й архітектура
Як і інші галузі культури, образотворче мистецтво в Україні розвивалося в тісній взаємодії й взаємозв'язках з передовим мистецтвом російського народу. Багато російських художників (В.Тропінін, М.Ів

Кирило-Мефодіївське товариство
З березня 1847 р. студент Київського університету Олексій Петров доніс царським властям про таємне товариство, яке він випадково виявив. Поліція зразу ж арештувала провідних членів цієї групи й дос

Три поділи Польщі та їх наслідки для українських земель.
04.01.2009 16:41 Artyom Учебные Материалы - История Украины Рейтинг пользователей: / 3 ХудшийЛучший Росiйський уряд посилював свiй вплив i на iншi yкpaїнськi регiони. Щоправд

Події революції 1848-1849 pp. на західноукраїнських землях. Головна руська Рада
1. Причини європейської революції 1848—1849 pp. 2. Результати революції. 3. Розвиток революційних подій на західноукраїнських землях. 4. Діяльність Руської Народної Ради.

Розвиток української культури в XVIII ст. Освіта та наука
1. Умови, в яких розвивалась українська культура. 2. Розвиток освіти та науки. 3. Козацькі літописи. 4. Українське барокко.   Розвиток української культ

Запорозьке козацтво після ліквідації Січі
Історичні долі різних частин запорозького козацтва після зруйнування царськими військами Січі в 1775 р. розвивалися по-різному. Частина козаків переселилася за Дунай, отримавши дозвіл від турецької

Розділ ІІІ. Наслідки інвентарної реформи
  Деяке уявлення про становище, в якому перебували селяни після введення інвентарних правил, може дати відношення подільського віце-губернатора, надіслане 10 листопада 1849 р. проскур

Хотите получать на электронную почту самые свежие новости?
Education Insider Sample
Подпишитесь на Нашу рассылку
Наша политика приватности обеспечивает 100% безопасность и анонимность Ваших E-Mail
Реклама
Соответствующий теме материал
  • Похожее
  • Популярное
  • Облако тегов
  • Здесь
  • Временно
  • Пусто
Теги