Історія виникнення та розвитку страхування

 

Страхування як історична категорія відображає певні економічні від­носини, які виникли та існували за стародавніх часів. Так, початки страхової діяльності можна шукати ще в Кодексі Хаммурапі (близько 1800 років до нашої ери, Месопотамія, Вавилон), в якому 282 статті були присвячені корабельній позиці (бод-мереї) – грошовій позиці під заставу судна. У разі знищення судна позикодавці втрачали право на повернення наданих коштів. Тому з метою організації свого страхового захисту вони встановлювали більш високі відсотки, ніж за звичайними позиками.

В епоху рабовласництва існували угоди з приводу захисту нерухомого майна, морського судноплавства тощо, які мали риси страхування. Вчені свідчать, що стародавні правила страхування були викладені в одній з книг Талмуду, який наказував у разі втрати погоничем свого осла іншим пого­ничам передати йому взамін тварину, але ніколи не гроші. При цьому вже тоді були визначені основні ознаки страхування. А саме – розподіл між зацікавленими особами ризику можливого збитку та використання страху­вання як захисту від ризику, але в жодному разі не як способу збагачення.

За часів Римської імперії імператором Клавдієм була створена система гарантій за втрати римських купців від морської стихії. Проте така форма компенсації втрат не може бути визнана як страхування. Адже тут відсутні такі важливі елементи страхування, як страховий внесок, тобто сплата страхувальником обіцянки компенсації втрат, та страховий фонд, створений безпосередньо за рахунок внесків страхувальників.

Як комерційне поняття “страхування” сформувалось лише в XVIII ст., коли підприємець-страховик почав вести свою справу для отримання прибутку.

Вважається, що первинні форми страхування існували вже приблизно за 3 тис. рр. до н.е. Відомі перші колективні угоди: фінікійських купців – власників торгових суден про колективну компенсацію збитків при загибелі або ушкодженні судна; у Палестині – власників худоби, які перевозили вантажі, – на випадок її крадіжки або загибелі.

У законах вавілонського царя Хаммурапі (2 тис. рр. до н.е.) передбачалося укладення угоди між учасниками торгового каравану про те, щоб разом відшкодовувати збитки, яких зазнав хтось із них у дорозі від нападу розбійників, пограбування та ін.

Приблизно у 970–931 рр. до н.е. єгипетські каменярі, які брали участь у спорудженні пірамід, заснували каси взаємодопомоги на користь своїх товаришів або їхніх родин у разі каліцтва або загибелі від нещасного випадку.

У 916 р. до н.е. на острові Родос було прийнято – ордонанс (правовий акт), в якому наведено систему розподілу збитку у випадку загальної морської аварії.

У Німеччині (900 р. н.е.) виникають перші гільдії пожежників, які створили систему страхування від вогню.

У 1310 р. у м. Брюгге засновано страхову палату, представники якої здійснювали операції щодо захисту майнових інтересів купецьких і ремісничих гільдій.

У Лондоні 18 липня 1583 р. укладено першу відому угоду про страхування життя.

Початок ХVІІ ст. характеризується виникненням перших акціонерних страхових компаній. Наприклад, відома Голандсько-Ост-Індська компанія, крім торгової діяльності, займалася також страхуванням.

У 1650 р. французький математик, фізик і філософ Блез Паскаль формулює закон великих чисел, який започатковує проведення статистичних розрахунків, зокрема для страхування.

Англієць Едмунд Галлей 1693 р. (на підставі даних про смертність жителів м. Бреслау) публікує науково обґрунтовані таблиці смертності, які почали використовувати у страхуванні життя.

У 1697 р. вийшли друком роздуми німецького математикаГотфріда Вільгельма фон Лейбніца про усі ймовірні види ризиків, при яких необхідно звертатися до страхування. Цього ж року Даніель Дефо публікує в Лондоні книгу «Essey on Projekt», в якій формулює принципи розумної передбачливості.

У 1752 р. у США Франкліном засновано перше товариство взаємного страхування на випадок пожежі.

13 грудня 1771 р. у лондонській кавярні Едварда Ллойда 79 купців підписали угоду про внесення кожним у Банк Англії визна­чених сум для здійснення страхових операцій, а через п’ять років члени асоціації «Лондонський Ллойд» прийняли «Підписаний формуляр Ллойда» (формуляр договору морського страхування), ряд положень якого донині застосовують у міжнародній практиці. У 1871 р. парламент Великобританії прийняв закон, відповідно до якого комітет Едварда Ллойда було реорганізовано в корпорацію «Ллойд».

Англія займає особливе місце в розвитку страхування. Перші страхові товариства виникли в цій країні у 80?ті роки XVII cт. у галузі вогневого страхування. Поштовхом, що прискорив його розвиток, як прийнято вважати, була пожежа, що сталася в Лондоні в 1666 р. і від якої загинуло 70 тисяч чоловік.

Водночас створюються страхові товариства в галузі морського страхування у Франції (Париж, 1686 р.).

1 серпня 1778 р. було засновано «Гамбурзьке товариство притулку для старих», яке існувало на принципах розповсюдженого нині у багатьох країнах пенсійного страхування.

У пам’ятці давньоруського права – «Русской правде» – є цікаві відомості про тогочасне законодавство. «Если кто убьет княжеского мужа, совершив на него нападение, и убийца не будет пойман, то платит за него 80 гривен та округа, где найден убитый. Если же убит простой человек, то округа платит 40 гривен.» (Гривна – злиток срібла, який слугував грошовою та ваговою одиницею Київської Русі).

Завдання страхового забезпечення мали і деякі державні заходи, які здійснювали центральна або міська влада.

Цариця Катерина ІІ в 1781 р. видала «Статут купецького судноплавства», який містив положення про морське страхування, а через 5 років спеціальним Маніфестом було запропоновано норми страхування від вогню.

У дореволюційній Росії страховою справою займалося багато підприємств і товариств. У 1913 р. в усіх страхових установах і товариствах було застраховано майно на суму 21 млрд рублів.

Більшість розглянутих прикладів свідчать про одну й ту ж мету: забезпечення спільного відшкодування збитків від стихійних та інших небезпек кожного з учасників колективу за рахунок усіх його членів.

Життєвий досвід, що ґрунтується на багаторічних спостереженнях, дозволяє зробити висновок про випадковість настання надзвичайних подій та нерівномірність заподіяння збитку. Кількість господарств, зацікавлених у страховому захисті, буває більшою за кількість тих, що постраждали від різних небезпек. Солідарний розподіл збитку між ними за таких умов робить менш відчутними наслідки стихійних лих та інших негативних випадків, і чим більша кількість гос­по­дарств бере участь у розподілі збитку, тим менша частка коштів припадає на одного учасника.

Слід зазначити таку характерну особливість, як відсутність регулярності страхових внесків у загальну касу. Також у більшості випадків існувало натуральне страхування – історичний різновид страхування, при якому матеріальне відшкодування здійснювали в натурі. У подальшому страхування набуває грошової форми, тобто воно базується на підставі регулярних платежів, які зумовлюють акумуляцію, нагромадження коштів і створення страхового фонду. Такий перехід здійснювався не одразу, і певний час ці форми страхування існували паралельно та доповнювали одна одну.

З розвитком суспільних відносин справа «братської» взаємодо­помоги перетворюється в «товарну» форму. Поступово страхування застосовують у боротьбі не тільки з небезпекою пожеж і ризиків, пов’язаних із мореплавством, а й з іншими несприятливими факторами та стихійними лихами, які завдають втрат економіці.

Страхування продовжує інтенсивно розвиватись у країнах Заходу, де з’являються його нові види, що пов’язані з певною особою. Наприклад, в Англії існувало страхування від окремих хвороб та – на випадок будь-якої операції. У1921 р. запроваджено страхування від апендициту, 1933 р. – від запалення легенів. Дуже урізноманітнюється майнове страхування. Наприклад, страхування від кра­діжок диференціюють за характером страхового випадку: від будь-яких крадіжок, крадіжок зі зломом, кишенькових крадіжок; страхування від крадіжок велосипедів, друкарських машинок, спортивного обладнання.

Страхування в Україні в межах її сучасних кордонів має свою історію. Цікаві відомості є і про українських чумаків, які подоро­жували валками, що запряжені волами, та здійснювали свої мандрівки для продажу на ярмарках одних товарів і купівлі інших. Якщо у дорозі гинув віл, то, за звичаями чумацької торгівлі на спільні гроші купували іншого.

Перші національні страхові товариства з’явились на заході Украї­ни. У Львові 1891 р. було створено товариство взаємного страхування «Дністер», яке вже через рік почало здійснювати страхові операції. Статутний фонд цього об’єднання становив 50 тис. золотих австрійських ринських, а страхуванню підлягали переважно майно селян від вогню та сільськогосподарські культури від граду.

На початку ХХ ст. жителі багатьох повітів страхували своє майно саме у «Дністрі». За 25 років своєї діяльності «Дністер» реалізував біля 4 млн полісів, зібравши 41 млн крон страхової премії і виплативши 21 млн крон страхового відшкодування.

У Чернівцях 1911 р. було створено страхову організацію «Карпатія» – товариство взаємного страхування, яке здійснюва­ло страхування життя та пенсій. Страхуватися мали можливість і бідні верстви населення, оскільки «Карпатія» пропонувала відносно низькі тарифи та різні варіанти змішаного страхування життя (тобто такі, що містять, крім страхування на випадок смерті, перелік декількох інших ризиків).

Історія Держстраху СРСР почалася з декрету Раднаркому від 28.11.18 р. «Про організацію страхової справи в Російській Федерації». Усі приватні страхові компанії та товариства було ліквідовано, а здійснення страхування в усіх його видах і формах оголошувалося монополією держави. Державні страхові організації почали функціонувати після декрету Раднаркому від 06.10.21 р. «Про державне майнове страхування». Держстрах СРСР було реорганізовано в держані організації тодішніх республік, у тому числі Укрдержстрах, який пізніше перейменовано в Національну акціонерну страхову компанію «Оранта».

Багатовіковий життєвий досвід свідчить, що хоча страхові події мають випадковий та нерівномірний характер, кількість постраждалих від їх настання завжди менша від кількості зацікавлених осіб, які застосовують страховий захист. За таких умов солідарний розподіл можливого збитку суттєво пом’якшує наслідки страхових випадків. Тобто чим більше зацікав­лених осіб бере участь у розподілі збитку, тим менша частка їх засобів, коштів, необхідних для формування страхового фонду, припадає на кожного учасника. Саме на такому підході ґрунтується страхування, сутність якого полягає в замкнутому розподілі можливого збитку між зацікавленими сторонами.

У наукових та літературних джерелах існує безліч визначень економічної категорії “страхування”, аналіз її розвитку в різних економічних суспіль­ствах. Так, наприклад, на початку XX ст. німецький вчений А. Манес представляв страхування як вид економічної передбачуваності та водночас як організацію, що ґрунтується на самодопомозі. Російський дослідник К. Воблий за радянських часів розглядає страхування як вид господарської діяльності на основі солідарності та передбачуваності, що мають на меті покриття майбутнього нестатку, який викликаний настанням страхового випадку. Однак вказаний підхід побудований виключно на інтересі стра­хувальників, хоча страхування – це також і вид бізнесу.

Вчені Л. Рейтман, В. Родіонова, Л. Дробозіна, О. Заруба та інші в суча­сних умовах розглядають страхування як суто фінансову категорію, коли страхування постає як сукупність особливих замкнутих перерозподільних відносин між його учасниками з приводу формування цільового страхового фонду за рахунок грошових внесків, який призначений для відшкодування можливого збитку при настанні страхового випадку. За таким підходом страхові відносини розглядаються не як частина суспільних відносин, а як особливі відносини, що мають розподільчий характер, є пріоритетними щодо інших. Окрім того зазначені відносини не є замкнутими у формуванні страхового фонду (для них характерна замкнута розкладка страхового збитку). Не враховується також, що страхувальник і страховик є суб’єктами страхового зобов’язання в рамках певного економічного інтересу, а страху­вання є досить прибутковим видом підприємницької діяльності.

Ряд вчених (В. Райхер, В. Шахов, Н. Внукова) вважають, що страхування слід розглядати більш широко – як економічну категорію, що пов’язана з економічними відносинами в процесі створення і використання страхових фондів. Тобто за такою думкою страхування – це система економічних відносин, направлених на стабілізацію виробництва матеріальних благ, забезпечення стабільності та збалансованості майнових інтересів членів суспільства, економічні відносини з приводу створення і використання стра­хового фонду для організації страхового захисту майнових інтересів фізич­них та юридичних осіб при настанні страхового випадку, як спосіб від­шкодування збитків за допомогою їх перерозподілу між особами страхової сукупності. І в цьому випадку також не враховуються економічні інтереси страховика, хоча фінансовий механізм страхування побудований таким чи­ном, що забезпечує реалізацію інтересів всіх суб’єктів страхових відносин.

Автори страхового словника “Страхование от А до Я” пов’язують страху­вання з видом економічної діяльності з перерозподілу ризику нанесення збитку майновим інтересам серед учасників страхування, яка здійснюється спеціалізованими організаціями, що забезпечують акумуляцію страхових внесків, створення страхових резервів і здійснення страхових виплат. За таким визначенням зовсім не видно ролі засновників страхової компанії та акціонерів, що формують статутний фонд (в досить значних розмірах – не менше 1 млн. євро для ризикових видів страхування та 1,5 млн. євро для страхування життя за умов в Україні), який є першоосновою здійснення страхових виплат і створення страхових резервів, забезпечення платоспро­можності страховика.

Сучасні вітчизняні вчені В. Базилевич, К. Базилевич розглядають зміст страхування з позицій природних інтересів, економічної зумовленості необ­хідності створення зазначеного різновиду людської діяльності у соціальному, юридичному та міжнародному аспектах. Проте визначення терміна страхування не наводять.

Західна наукова думка не приділяє значної уваги пошукам визначення категорії “страхування”. Наприклад, відомі Пол А. Самуельсон та Вільям Д. Нордхауз в “Економіці” відзнаають, що ринок управляє ризиками за допомогою їх розподілу, а розповсюдженою формою розподілу ризиків є страхування. Тобто воно представляється як спосіб захисту від ризиків. При цьому наукова думка заходу приділяє більше уваги страховій математиці як “локомотиву” страхової діяльності. Так, за дослідженням М. Клапківа, в першому каталозі найвагоміших наукових праць на страхову тематику, виданому в 1982 році, було розміщено 152 анотації статей, з яких, як з’ясу­валось, 101 – математичного спрямування, а економічного – лише 51. Тому зарубіжними вченими страхування розглядається в більшості випадків у практичні площині, що сприяло розвитку страхування до рівня стратегічного сектору економіки.

Законом України “Про внесення змін до Закону України “Про страху­вання” (від 04.10.2001 р.) визначається страхування як “вид цивільно-право­вих відносин щодо захисту майнових інтересів громадян і юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, які формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів”.

Таблиця 1.2 Етапи розвитку страхування в Україні

І етап (1991-1993 рр.)

Законодавча основа - Закон України «Про господарські товариства»

Основні характеристики

Нерегульований розвиток недержавного страхування, усунення монополії Укрдержстраху і, як наслідок, поява великої кількості (приблизно 800) різноманітних страхових товариств та перших великих страхових компаній: НАСК «ОРАНТА», «АСКО» та ін.

Головний висновок

Інститут страхування як елемент ринкової економіки не сформувався.

Причини гальмування

1. Відсутність методологічної бази страхування, у тому числі невизначеність таких базових категорій, як страхова сума, платіж, тарифна ставка, нетто-ставка, навантаження та ін.

2. Відсутність методологічної бази економіки страхування, тобто невизначеність таких понять, як собівартість, дохід, прибуток страховика та джерел їхнього формування призвела до грубих викривлень в оподаткуванні страхової діяльності.

3. Недосконалість методологічної бази бухгалтерського обліку страхових операцій.

II етап (1993-1996 рр.)

Законодавча основа - Декрет Кабінету Міністрів України „Про страхування"

Основні характеристики

1. Виділення страхування в окрему галузь

2. Утворення контролюючого та регулюючого органу - Комітету у справах нагляду за страховою діяльністю (Укрстрахнагляду).

3. Утворення лобіюючого органу - Ліги страхових організацій України (ЛСОУ).

Головні висновки

1. Здійснено першу спробу створення цивілізованого страхового ринку.

2. Підірвано довіру широких кіл населення до страхування та економічних реформ у країні.

Причини гальмування

1. Методологічну базу страхування в Декреті так і не було розроблено.

2. Учасникам страхового ринку бракувало достатнього досвіду.

ІІІ етап (1996-2001 рр.)

Законодавча основа - Закон України «Про страхування» (від 7 березня 1996 р.)

Основні характеристики

1. Утворення професійних об'єднань страховиків. 2. Реорганізація Укрстрахнагляду. 3. Удосконалення законодавчої бази зі страхування.

Головні висновки

1. Стабілізація кількості страхових компаній. 2. Наближення страхового ринку до міжнародних стандартів.

Причини гальмування

1. Недосконалість нормативно-правового регулювання у сфері страхування; 2. Нерозвиненість ринку страхування життя та інших видів особистого страхування; 3. Низька платіжоспроможність потенційних споживачів страхових послуг та їх недовіра до інституту страхування; 4. Факти шахрайства та нехтування правами страхувальників з боку окремих страховиків; 5. Нестача інформації щодо страхових компаній та послуг, що вони надають.

ІV етап (2001р.- до теперішнього часу)

Законодавча основа - Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" (від 12.07.2001 р.) та Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про страхування" (від 4.10.2001 р.)

Основні характеристики

1. Посилення вимог до статутної діяльності страховиків з боку державних регулюючих органів; 2. Реорганізація органів страхового нагляду; 3. Розширення кількості обов'язкових видів страхування та страхових продуктів загалом.

Головні висновки

1. Удосконалено систему правового забезпечення, регулювання, нагляду і контролю за діяльністю учасників страхового ринку. 2. Підвищено капіталізацію страховиків та конкурентоспроможність національного страхового ринку