Лекція 29. Зміна та припинення зобовязень

Тема 24.Зміна та припинення забовязень

1. Зміна зобов'язань.

2. Припинення зобов'язень.

 

1. Зміна зобов'язань

 

Загальним принципом трансформації зобов'язань є згода на це всіх учасників зобов"язання. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна умов договору не допускаються, за винятком випадків, передбачених законом (ст. 525 ЦК України).

Одним з найбільш поширених випадків зміни зобов'язання, спеціально передбачених у ЦК, є заміна його суб'єктів. Це може бути заміна кредитора або заміна боржника.

Заміна кредитора означає, що із зобов'язання вибуває колиш­ній (первісний) кредитор і його замінює інша особа, що вступи­ла в це зобов'язання. Це можливо у всіх випадках, крім тих, коли така заміна заборонена договором або законом. Так, ст. 515 ЦК не допускає заміну кредитора в зобов'язанні, яке нероз­ривно пов'язано із особою кредитора. Аналогічні заборони за­кріплені у спеціальних нормах ЦК. Наприклад, заборона пере­дачі іншій особі права переваленої купівлі частки у спільній частковій власності (ст. 362 ЦК України).

Слід зазначити, що заміну кредитора слід відрізняти від права регресу (права зворотної вимоги), яке виникає, напри­клад, внаслідок виконання боржником солідарного обов'язку (ст. 544 ЦК України), відшкодування шкоди, завданої іншою особою (ст. 1191 ЦК України), сплачення гарантом сум за бор­жника зворотну вимогу (регрес) до боржника в сумі, що була сплачена ним за гарантією кредиторові (ст. 569).

Підстави заміни кредитора:

1) цесія (відступлення права вимоги) - передання ним сво­їх прав іншій особі за правочином;

2) правонаступництво. Воно може бути як універсальним (наприклад, спадкування за загальними правилами), так і сингулярним, тобто частковим (наприклад, у деяких ви­падках реорганізації юридичних осіб);

3) суброгація - виконання зобов'язання за боржника тре­тьою особою із вступом зазначеної особи у права креди­тора (може мати місце у двох випадках: при виконанні обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (май­новим поручителем) та при виконанні обов'язку борж­ника третьою особою;

4) інші підстави, встановлені законом.

У зв'язку з тим, що ст. 512 ЦК України передбачає можли­вість передачі прав від колишнього кредитора новому кредито­ру не тільки за згодою (правочином), але й з інших підстав, у літературі була висловлена точка зору, що концепція ЦК з цьо­го питання ґрунтується на поширювальному тлумаченні від­ступлення права вимоги (цесії), як поняття, що охоплює усі ви­падки заміни кредитора.

Проте, для такого тлумачення закон підстав не дає, оскільки з пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України слідує, що відступленням права вимоги, тобто цесією, вважається лише вольо­ва дія(правочин) кредитора, яка полягає у переданні ним своїх прав іншій особі. Власне, на користь такого висновку свідчить і саме походження терміну «цесія», пов'язаного з поняттям римського права «іп іиге сеззіо» - «передання права». Тому поширювальне тлумачення цесії не є властивим і для більшо­сті сучасних досліджень у цій сфері.

Отже, слід розрізняти загальне поняття заміни кредитора у зобов'язанні і цесію - як передання кредитором своїх прав іншій особі за правочином.

Переведення боргу має відбуватися у тій же формі, у якій було вчинено правочин, що став підставою виникнення зобо­в'язання.

Новий боржник у зобов'язанні має право висунути проти вимоги кредитора всі заперечення, що ґрунтуються на відноси­нах між кредитором і первісним боржником. При цьому вису­вання заперечень проти вимог кредитора - це право, а не обо­в'язок нового боржника. Тому він може беззастережно (напри­клад, з морально-етичних міркувань) виконати зобов'язання первісного боржника в межах боргу, який до нього перейшов. Доля засобів забезпечення, що існували до переводу боргу, вирішується диференційовано.

Так, порука і встановлена іншою особою застава з перево­дом боргу, як правило, припиняються. При цьому поручитель або заставодавець можуть виступити гарантами виконання зо­бов'язання і новим боржником, але для цього необхідна їхня заново виявлена згода.

Застава, встановлена первісним боржником, зберігається після заміни боржника, якщо інше не встановлено договором або за­коном (ст. 523 ЦК України). При цьому первісний боржник у зобов'язанні займає місце майнового поручителя (ст. 583 ЦК України). У випадку наступної заміни боржника у зобов'язан­ні, забезпеченому такою заставою, остання припиняється.

Що ж до неустойки, завдатку, притримання, банківської га­рантії, то вони при делегації зберігаються автоматично, оскіль­ки збереження їхнього існування не порушує права та інтереси інших осіб.

На практиці виникає питання про можливість часткового переведення боргу на іншу особу. Оскільки у ст. 522 ЦК йдеть­ся про «нового боржника», можна зробити висновок, що ЦК не передбачає, у вигляді загального правила, часткового переве­дення боргу. Отже новий боржник, вступаючи у зобов'язання, повністю «витісняє» боржника колишнього.

Разом з тим, часткова заміна осіб у зобов'язанні усе ж мож­лива. Правовою основою такої заміни є ст. 525 ЦК, за змістом якої допускається можливість будь-якої зміни умов зобов'я­зання за згодою його сторін. Отже, можна зробити висновок, що суб'єкти зобов'язання можуть укласти договір про часткове переведення боргу (так само як і про часткову цесію).

 

2. Припинення зобов'язень

 

Припиненням зобов'язання називається ліквідація з перед­бачених законом або договором підстав існування суб'єктив­них прав і обов'язків, які складають його зміст. Внаслідок цьо­го учасників зобов'язання більше не пов'язують ті права і обо­в'язки, які раніше з нього випливали.

Припинення зобов'язань настає внаслідок дії так званих правоприпиняючих юридичних фактів, які можуть бути як подіями (смерть боржника або кредитора у зобов'язаннях осо­бистого характеру), так і діями (повернення боргу, передача речі і т.п.). Слід зазначити, що припиняються зобов'язання тільки правомірними юридичними діями. Правопорушення не припи­няють зобов'язання, а спричиняють лише трансформацію вже існуючих правовідносин або виникнення позадоговірних делікт­них зобов'язань, якщо до цього сторони не знаходилися у від­носних правовідносинах.

Закон (ст. 598 ЦК України) не визначає вичерпно підстави припинення зобов'язання, встановлюючи, що зобов'язання при­пиняється частково або у повному обсязі на підставах, передба­чених договором або законом.

При цьому припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом. Необхідною умовою тут є визначеність у договорі або в законі підстав для однобічного припинення зобов'язання. Внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання частково або у повному обсязі, відповідно змінюються умови зобов'язан­ня або воно припиняється. Право сторін стосовно до припинен­ня повністю або частково договірних зобов'язань виражається в принципі «свободи договору» (ст. 627 ЦК України) Однак це не виключає можливості встановлення в законі заборони при­пиняти визначені зобов'язання за згодою сторін

Окремі випадки припинення зобов'язань:

1) Виконання зобов'язання є «ідеальною» підставою його припинення. Власне кажучи, зобов"язання для того і встановлюються (як договором, так і законом), щоб бути згодом виконаними.

2) Передання відступного припиняє зобов'язання, якщо на те є згода сторін. Відступне - це певне майно, що переда­ється замість виконання зобов'язання. Саме передання боржником кредиторові відступного (грошей, іншого май­на тощо) за згодою останнього і є підставою припинення зобов'язання. Розмір, строки й порядок передання відступ­ного встановлюються сторонами (ст. 600 ЦК України).

Угода про відступне, як правило, укладається вже в ході ви­конання зобов'язання, у тому числі і після закінчення зазначе­ного в зобов'язанні терміну. Відступне не слід змішувати з новацією. Відступне припускає повне припинення юридичного зв'язку між сторонами. Тим часом при новації (ст. 604 ЦК України) відбувається заміна первісного зобов'язання.

3) Зарахування зустрічних вимог. Зобов'язання припиня­ється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк вико­нання якої настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги (ст. 601 ЦК України).

Зарахування не допускається щодо зустрічних вимог: 1) про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкоджен­ням здоров'я або смертю; 2) про стягнення аліментів; 3) щодо довічного утримання (догляду); 4) у разі спливу позовної дав­ності; 5) в інших випадках, встановлених договором або зако­ном (наприклад, при договорі довічного утримання).

Особливості має зарахування у разі заміни кредитора.

У цьому випадку боржник має право пред'явити проти ви­моги нового кредитора свою зустрічну вимогу до первісного кредитора, але зарахування проводиться, якщо вимога виник­ла на підставі, що існувала на момент одержання боржником письмового повідомлення про заміну кредитора, і строк вимоги настав до його одержання, або цей строк не встановлений чи визначений моментом пред'явлення вимоги. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора, зараху­вання проводиться, якщо вимога виникла на підставі, що існу­вала на момент пред'явлення боржникові вимоги новим кре­дитором або, якщо боржник виконав свій обов'язок до пред'яв­лення йому вимоги новим кредитором, - на момент його виконання (ст. 603 ЦК України).

4) Новація(оновлення зобов'язання) - має місце у тому випадку, коли зобов'язання припиняється за домовленіс тю сторін про заміну первісного зобов"язання новим зо­бов'язанням між тими ж сторонами (ст. 604 ЦК).

Як правило, нове зобов'язання відрізняється від попереднього своїм змістом (характером прав і обов'язків, їх об'ємом, по­рядком виконання тощо). Для того, щоб новація відбулася, сто­рони повинні обумовити в своїй угоді припинення зобов'язан­ня, що існувало раніше, і заміну його новим зобов'язанням.

Оскільки нове зобов'язання скасовує старе, то новація припи­няє всі додаткові зобов'язання, що забезпечують виконання ко­лишнього зобов'язання, якщо сторони не домовилися, що ті про­довжують свою дію. Однак, якщо має місце не новація, а проста зміна якоїсь умови договору (наприклад, подовження строку його дії), то додаткові зобов'язання свою дію зберігають.

Новація не допускається щодо зобов'язань про відшкоду­вання шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоро­в'я або смертю, про сплату аліментів та в інших випадках, вста­новлених законом.

5) Стаття 604 ЦК України як припинення зобов'язання за домовленістю сторін, розглядає лише новацію. Проте слід зазначити, що на домовленості сторін ґрунтується і такий засіб припинення зобов'язання, як прощення боргу, тобто звільнення кредитором боржника від його обов'язків (ст. 605 ЦК).

Прощення боргу не допускається, якщо це порушує права третіх осіб щодо майна кредитора. Наприклад, не допускається прощення боргу при майбутньому визнанні кредитора неспро­можним (банкрутом). Згадку про відповідні заходи проти цьо­го містить, зокрема, Закон України «Про відновлення плато­спроможності боржника або визнання його банкрутом».

6) Поєднання боржника і кредитора в одній особі.

Така ситуація можлива, якщо боржник придбає право вимо­ги, що належало раніше його кредитору. Наприклад, це може бути злиття юридичних осіб, спадкування, придбання майна тощо. Наприклад, громадянин, який знімав житло у приватно­му будинку, купує цей будинок. Таким чином, він набуває права кредитора щодо наймачів і стає начебто кредитором по відно­шенню до себе - колишнього наймача.

7) Неможливість виконання припиняє зобов'язання, якщо вона викликана обставинами, за які жодна із сторін не відповідає.

Якщо ж неможливість виконання виникла внаслідок пору­шення зобов'язання, то воно не припиняється, а трансформу­ється в додаткові обов'язки (відшкодувати заподіяні збитки, сплатити штраф тощо). Наприклад, якщо неможливість вико­нання зобов'язання виникла навіть за обставинами, що не зале­жать від боржника, але після прострочення з його сторони, то він, як сторона, що порушила зобов'язання, несе відповідаль­ність згідно з правилами частини 2 ст. 612 ЦК України.

7) Припинення зобов'язання смертю фізичної особи має міс­це в тих випадках, коли виконання неможливе без особис­тої участі боржника або виконання призначене особисто для кредитора, або зобов'язання в інший спосіб нерозрив­но пов'язане з особою кредитора. Таким чином, це можли­во, швидше, у вигляді винятку - необхідною умовою є осо­бистий характер зобов'язання. У іншому випадку зобов'я­зання зберігаються внаслідок правонаступництва.

8) Зобов'язання припиняється також ліквідацією юридич­ної особи. На відміну від попередньої ситуації таке при­пинення є загальним правилом. Ліквідація юридичної особи (боржника або кредитора), за загальним правилом, служить підставою припинення зобов'язання. Виняток складають випадки, прямо передбачені законом або ін­шими нормативно-правовими актами (наприклад, вимоги потерпілих про відшкодування шкоди, заподіяної життю і здоров'ю, в порядку правонаступництва переходять до вищестоящої організації або до організації, вказаної в рішенні про ліквідацію юридичної особи).