Реферат Курсовая Конспект
Тема 1. Психологія вищої школи - раздел Философия, Зміст 1. Тема 1....
|
ЗМІСТ
1. Тема 1. Психологія вищої школи, її предмет, завдання та методи. Психологія особистості та діяльності викладача…………………………5
2. Тема 2.Психологія особистості студента. Професійне становлення особистості студента як майбутнього фахівця з вищою освітою ………13
3. Тема 3.Психологія студентської групи………………...............................22
4. Тема 4.Педагогіка вищої школи як галузь педагогіки. Дидактика вищої школи…………………………………………………………………………27
5. Тема 5. Виховання студентської молоді. Педагогічне спілкування……35
Змістовий модуль 1. Психологія вищої школи як галузь психології
Тема 1. Психологія вищої школи, її предмет, завдання та методи. Психологія особистості та діяльності викладача
План
1. Предмет і основні категорії психології вищої школи як нової галузі психологічної науки. Завдання психології вищої школи на сучасному етапі реформування вищої освіти в Україні.
2. Зв’язок психології вищої школи з іншими науками.
3. Методологія і принципи психологічного дослідження. Дослідницькі вміння. Етика дослідника.
4. Психологічна характеристика особистості викладача.
5. Професійна самосвідомість викладача. Особливості професійного самовизначення та становлення «Я-концепції» викладача.
6. Наукова організація праці викладача як чинник його професійного самовдосконалення. Психолого-педагогічна структура діяльності викладача.
7. Психологія стилів педагогічної діяльності. Типологія викладачів. Авторитет викладача.
Предмет і основні категорії психології вищої школи як нової галузі психологічної науки. Завдання психології вищої школи на сучасному етапі реформування вищої освіти в Україні.
В умовах усвідомлення кризового стану вищої освіти та пошуків науково обґрунтованих шляхів виходу з нього виникає і розвивається психологія вищої школи.
Об'єктом психологічної науки є соціальні суб'єкти, їхня діяльність, зв'язки і відношення.
Предметом психології вищої школи є особистість викладача та студента в їхній розвивальній педагогічній взаємодії. Вона досліджує роль «особистісного чинника» при впровадженні інноваційних технологій навчання та виховання у ВНЗ, психологічні умови і механізми становлення особистості майбутнього фахівця в системі ступеневої вищої освіти (молодший спеціаліст, бакалавр, спеціаліст, магістр).
Психологія вищої школи – це наука, що вивчає закономірності функціонування психіки студента як суб'єкта навчально-професійної діяльності та специфіку науково-педагогічної діяльності викладача, а також соціально-психологічні особливості професійно-педагогічного спілкування та взаємин викладачів і студентів.
Основними категоріями психології вищої школи є навчання, розвиток, виховання в єдності та взаємозв'язку, що визначається загальним поняттям едукація.
Понятійний апарат психології вищої школи становлять такі поняття, як «професійна спрямованість», «професійна соціалізація», «професійна ідентичність», «навчально-професійна діяльність», «Я-концепція студента», «професійно-педагогічне спілкування», «студентська академічна група», «професіоналізм», «адаптація», «професійна готовність» тощо.
Завдання психології вищої школина сучасному етапі реформування вищої освіти в Україні:готувати фахівців із вищою освітою до подальшої самостійної безперервної самоосвіти, озброїти їх методами теоретичного мислення й наукового пізнання;навчити орієнтуватися в потоці інформації;виховувати потребу в подальшій самоосвіті та професійному самовдосконаленні.
Зв'язок психології вищої школи з іншими науками
Психологія вищої школи має тісні зв 'язки з іншими галузями психології: педагогічною психологією, віковою психологією, соціальною психологією, психодіагностикою, психологією наукової творчості, психологією праці, акмеологією. психофізіологією дорослої людини, анатомією і фізіологією молоді , ергономікою.
Міждисциплінарні зв'язки психології вищої школи представлені такими галузями наукового знання як філософія вищої освіти, економіка вищої освіти, соціологія вищої освіти, історія вищої освіти, методологія наукового психолого-педагогічного дослідження, педагогіка вищої школи, методика викладання фахових дисциплін, основи професіоналізму і педагогічної майстерності викладача, педагогічний менеджмент.
Психологія стилів педагогічної діяльності. Типологія викладачів. Авторитет викладача.
З огляду на стосунки зі студентами виокремлюють такі стилі педагогічної діяльності: авторитарний стиль, який перетворює одного з учасників комунікативної взаємодії на пасивного виконавця; демократичний стиль, який ґрунтується на глибокій повазі, довірі й орієнтації на самоорганізацію, самоуправління особистості та колективу, покликаний донести мету діяльності до свідомості кожного студента і залучити всіх до активної участі у спільній справі.; ліберальний стиль - у викладача немає стійкої педагогічної позиції, вона виявляється у невтручанні, низькому рівні вимог до виховання.
При побудові взаємин із конкретним викладачем студентам треба враховувати такі проблемні моменти, пов'язані з можливими різними рольовими позиціями викладача:викладач-спеціаліст у своїй галузі, для будь-якого студента спілкування з таким викладачем дуже корисне; викладач-друг - у цьому разі може виникнути проблема надмірного скорочення соціальної дистанції, і тоді студенти можуть навіть не сприймати викладача як фахівця; викладач-психотерапевт - студенти вважають, що викладач повинен сам вирішувати їхні проблеми;викладач-авторитет, приклад для наслідування;викладач як об'єкт глузування. Студенти відчувають задоволення, «перемиваючи йому кісточки», викладач-військовий, який занадто суворий;
Сукупність професіоналізму діяльності та професіоналізму особистості створюють авторитет викладача.
Авторитет (лат. - влада, вплив) - визнання права викладача приймати відповідальне рішення, яке заслуговує повної довіри.
Авторитетним є той викладач, який глибоко знає свій предмет і майстерно його викладає, любить молодь, відчуває її наміри і прагнення, доброзичливо відгукується на них.
Тема 2. Психологія особистості студента. Професійне становлення особистості студента як майбутнього фахівця з вищою освітою
План
1. Психологічна характеристика студентства як періоду пізньої юності або ранньої дорослості. Суперечливості та кризи студентського віку.
2. Роль вищого навчального закладу в процесі соціалізації особистості студента як фахівця. Адаптація студента до навчання у вищій школі, її види та умови ефективності.
3. Типологічні особливості сучасних студентів. Індивідуальні особливості психічних процесів та їх прояви в пізнавальній та емоційно-вольовій сфері студента.
4. Поняття навчально-професійної діяльності та її ознаки. Професійна «Я-концепція» студента. Фахова компетентність як показник психологічної готовності студента до професійної діяльності: кваліфікаційна характеристика.
5. Емоційний інтелект як складова професійного успіху.
6. Роль самовиховання в професійному зростанні студента.
1. Психологічна характеристика студентства як періоду пізньої юності або ранньої дорослості. Суперечливості та кризи студентського віку.Термін «студент» (від лат. - такий, що старанно працює; той, що займається) означає того, хто наполегливо працює, робить справу, тобто опановує знання, вивчає (студіює) науку.
Згідно із Законом України «Про вищу освіту», студент(слухач) - особа, яка в установленому порядку зарахована до вищого навчального закладу і навчається за денною (очною), вечірньою або заочною, дистанційною формами навчання, щоб здобути певний освітній та освітньо-кваліфікаційний рівень.
Cтудентство, порівняно з іншими групами молоді цього віку, відрізняють такі риси, як вищий освітній рівень, велике прагнення до знань, висока соціальна активність, досить гармонійне поєднання інтелектуальної і соціальної зрілості. Студентський період життя людини припадає переважно на період пізньої юності або ранньої дорослості, який характеризується: оволодінням усім різноманіттям соціальних ролей дорослої людини, отриманням права життєвого вибору, набуття повної юридичної та економічної відповідальності, можливості включення в усі види соціальної активності (аж до державного рівня), здобуттям вищої освіти та опануванням професією.
Головними сферами життєдіяльності студентів є професійне навчання, особистісне зростання та самоствердження, розвиток інтелектуального потенціалу, духовне збагачення, моральне, естетичне і фізичне самовдосконалення.
Студентський вік — надзвичайно важливий період становлення «Я-концепції» як ядра особистості.
«Я-концепція» майбутнього фахівця - складна, динамічна система уявлень студента про себе як особистості й суб'єкта навчально-професійної діяльності. Вона включає в себе такі складники: «Образ-Я», що розкриває неповторність самосприйняття через фіксацію студентом певної соціально-рольової позиції та настанов щодо себе; емоційно-ціннісне ставлення до себе, що визначається самооцінкою професійних якостей і особистісних властивостей, рівнем самоприйнят-тя і самоповаги; поведінковий складник як самопрезентація - певні дії (внутрішні чи практичні), які породжені уявленням про себе та самоставленням.
Суперечливості та кризи студентського віку.Вікова криза характеризується різкими й суттєвими психологічними зрушеннями та змінами особистості, розвиток якої набуває бурхливого стрімкого характеру.
Ознаками кризи є: сильна фрустрація, інтенсивне хвилювання через незадоволення потреби; загострення рольових конфліктів «студент - викладач», «студент — студент»; ціннісно-смислова невизначеність, неструктурованість особистості (наприклад, дехто вперше дізнається про можливість самоуправління, саморегуляції та самовиховання); людина або вдається до пияцтва, сексуальної розпусти, вживання наркотиків тощо). Кожен психологічний вік вирішує своє протиріччя.
Найбільш кризовими ситуаціями студентського віку є такі, як:
1.Криза професійного вибору. Ця криза зумовлена тим, що вибір професії часто відбувається вже після вступу до ВНЗ. Через це часто виникає дисонанс між несвідомо обраною професією та необхідністю отримання вищої освіти, нехай навіть з іншої спеціальності.
2. Криза залежності від батьківської родини. З одного боку, молоді люди можуть жити окремо від своєї родини в студентському гуртожитку, мати виражену тенденцію до самостійності, проявляти особистісну зрілість, а з іншого - емоційно-особистісна й побутова (особливо матеріальна) залежність від батьків.
3. Криза інтимно-сексуальних стосунків. На студентський вік припадає період посилення сексуального потягу. Зростає потреба в інтимно-особистісних стосунках із психологічно-духовно близькою людиною (друг, коханий). Водночас створення власної сім'ї блоковане матеріальною залежністю від батьків, житловою невлаштованістю (у студентів це гостріше виражено, ніж у їхніх однолітків, які працюють на виробництві), а позашлюбні стосунки загалом є соціально несхвальними та можуть супроводжуватися внутрішньоособистісною конфліктністю (напруженістю). У деяких студентів інтимні стосунки можуть затьмарювати собою все інше.
4. Кризові ситуації в навчально-професійній діяльності. Чинниками, що провокують кризові ситуації у студентів, є деякі психологічно несприятливі особливості організації навчального процесу у вищій школі. Часто вивчення та успішне «складання» якої-небудь навчальної дисципліни стає самоціллю, а не засобом досягнення мети - оволодіти професійними знаннями та навичками, необхідними для майбутньої роботи.
Водночас кожна криза має позитивні сторони. Криза - це загострення протиріч, а саме протиріччя - рушійна сила розвитку.
Роль вищого навчального закладу в процесі соціалізації особистості студента як фахівця. Адаптація студента до навчання у вищій школі, її види та умови ефективності.
Соціалізація особистості — процес і результат засвоєння та активного відтворення індивідом соціального досвіду в діяльності та спілкуванні з іншими людьми.
У студентському віці залучені всі основні механізми соціалізації:прийняття та засвоєння нових соціальних ролей - роль студента, майбутнього фахівця, молодіжного лідера та ін.;професійно-рольова ідентифікація («Я - студент», «Я - майбутній учитель», «Я - перспективний майбутній фахівець» тощо);наслідування як відтворення професійного досвіду авторитетних викладачів, стилю їхньої науково-педагогічної діяльності або манер поведінки членів референтної групи;інтеріоризація оцінних ставлень викладачів і однокурсників у навчально-професійній діяльності;орієнтація на соціальні очікування викладачів і однокурсників, щоб досягнути бажаного соціального статусу в групі;порівняння себе з іншими студентами та професіоналами;навіюваність і конформізм.
Результатом соціалізації студента є: вироблення власної системи поглядів на життя, трансформація системи ціннісних орієнтацій, формування професійного ідеалу; засвоєння культури людських взаємин і соціально-професійних функцій;
формування індивідуального стилю навчально-професійної діяльності та власної моделі моральної поведінки; опанування професійною діяльністю та формами професійно-ділового спілкування.
Адаптація студента до навчання у вищій школі, її види та умови ефективності. Адаптація - результат (і процес) взаємодії індивіда і навколишнього середовища, що забезпечує оптимальне його пристосування до життя і діяльності
Адаптація пов'язана зі зміною соціальної ситуації розвитку студента.
Період адаптації першокурсника пов'язаний із руйнуванням раніше сформованих стереотипів, що може породжувати труднощі як у навчанні (порівняно зі школою низька успішність), так і в спілкуванні.
Розрізняють такі форми адаптації студентів-першокурсників:
1. Адаптація формальна, яка стосується інформаційної обізнаності з новими реаліями студентського життя, пристосування до умов навчального закладу, до структури вищої школи взагалі, до тих вимог, які ставляться перед студентами, усвідомлення ними своїх прав і обов'язків.
2. Адаптація соціально-психологічна як процес внутрішньої інтеграції груп студентів-першокурсників і інтеграція цих груп зі студентським оточенням загалом; пристосування до нового соціального оточення (викладачі, однокурсники, сусіди в гуртожитку, соціальна структура великого міста тощо); перебудова наявних соціальних навичок і звичок; різкий перехід до самостійного життя.
3. Дидактична адаптація, яка пов'язана з готовністю студента опанувати різноманітними новими (порівняно зі шкільними) організаційними формами навчання у вищій школі, методами і змістом навчально-професійної діяльності, пристосуватися до значного збільшення обширу навчального матеріалу, до складної мови наукових текстів і вивчення спеціальних предметів.
4. Особистісно-психологічна адаптація пов'язана з прийняттям студентом нової соціальної позиції «студент» (хто навчається самостійно, наполегливо опановує професію) та опануванням нової соціальної ролі «майбутнього фахівця».
До основних чинників, що впливають на процес адаптації студентів, належать: емоційний стан та емоційна стабільність особистості, рівень самооцінки, вольова активність, комунікативні уміння і ступінь інтеграції образу «Я».
Типологічні особливості сучасних студентів. Індивідуальні особливості психічних процесів та їх прояви в пізнавальній та емоційно-вольовій сфері студента.
Типологічні особливості сучасних студентів. Залежно від типових проявів в поведінці та діяльності сучасних студентів виділяють такі типи:
Перший тип — студенти з позитивною професійною спрямованістю, яка зберігається протягом усього періоду навчання. Вона зумовлена чітким уявленням про майбутню професію.
Другий тип- студенти, які остаточно ще не визначилися у своєму ставленні до професії. Здебільшого вибір фаху не має чітко вираженої професійної мотивації, інформація про професію поверхова.
Третій тип - студенти з негативним ставленням до професії. Мотивація вибору ВНЗ зумовлена переважно загальновизнаними в суспільстві цінностями вищої освіти. Рівень їхніх уявлень про професію низький.
Індивідуальні особливості психічних процесів та їх прояви в пізнавальній та емоційно-вольовій сфері студента. Викладачеві важливо розуміти закономірності учіння студента, формувати настанову щодо нього як суб'єкта власної пізнавальної діяльності, пізнавальної активності.
Учіння - це система пізнавальних дій, спрямованих на досягнення мети навчання, на вирішення конкретних навчальних завдань. Учіння як пізнавальна діяльність має психологічну структуру, а її успіхи залежать від активності того, хто вчиться. Студент - суб 'єкт навчання тоді, коли працює на вищому рівні активності, здатний ініціювати і здійснювати пізнавальну діяльність та брати на себе відповідальність за свої дії. Студенти найбільш активно використовують досягнення культури і характеризуються високим рівнем пізнавальної мотивації. Через це студентство - найважливіший інтелектуальний потенціал нашого суспільства.
Через пізнавальний інтерес засвоювані знання стають глибоко особистісним духовним багажем (а не лише інформацією).
Пізнавальний інтерес характеризується складним переплетенням інтелекту, емоційних і вольових процесів, їхнім взаємопроникненням і взаємовпливом.
Емоційний вплив - один із найсильніших і правильних шляхів збудження інтересу.
Поняття навчально-професійної діяльності та її ознаки. Професійна «Я-концепція» студента. Фахова компетентність як показник психологічної готовності студента до професійної діяльності.
Навчально-професійна діяльність – це діяльність, яка визначає професійне становлення студента, набуття ним професійно важливих знань, умінь і навичок, його особистісне зростання як фахівця (завершується професійне самовизначення, трансформується структура самосвідомості і формується соціально-професійний аспект «Я-концепції», «професіоналізуються» психічні процеси і стани та ін.).
Для навчально-професійної діяльності студентів характерні такі ознаки:
1. Професійне навчання у вищій школі для майбутнього фахівця розпочинається під час формування професійних знань, умінь і навичок та засвоєння способів професійно-творчої діяльності.
2. Теоретичні професійні знання мають бути включені в реальну навчальну діяльність студента. Озброєння майбутнього фахівця понятійними формами знань повинно стати способом досягнення мети професійної підготовки - системні інтегровані наукові знання, які є загальною передумовою оволодіння способами вирішення виробничих проблем.
3. У вищій школі вивчають не основи наук (як у школі), а самі науки в їхньому розвитку. До того ж самостійна навчальна робота забезпечує єдність навчальної та наукової роботи студентів.
4. Відбувається професіоналізація викладання майже всіх наук. Чим чіткіша професійна перспектива, тим краще студент розуміє, навіщо і як будуть йому необхідні набуті наукові знання.
5. Навчання студента має проблемний характер.
6. Для вищої школи характерні емоційність усього процесу навчання.
Професійна «Я-концепція» студента.«Я-концепція» майбутнього фахівця - складна динамічна система уявлень студента про себе як особистості і суб'єкта навчально-професійної діяльності, яка містить у собі взаємопов'язані і взаємозумовлені компоненти: «Образ-Я», що розкриває неповторність самосприйняття через фіксацію студентом певної соціально-рольової позиції і настанов щодо себе; «Ставлення-Я», яке визначається самооцінкою професійно-педагогічних здібностей і особистісних якостей і може викликати виявлення певних емоційно-ціннісних проявів; «Вчинок-Я», спрямований на самовиявлення і самопрезентацію власного «Я», або прояв певної захисної дії, коли є «посягання» на цінність і цілісність сформованого уявлення про себе (поведінковий складник).
«Я-концепція» забезпечує внутрішню узгодженість особистості, відносну стійкість її поведінки. Вона має велике значення для професійного зростання студента. Позитивна «Я-концепція»сприяє розкриттю та реалізації внутрішніх можливостей студента в напрямку його успішної професійної підготовки.
Фахова компетентність як показник психологічної готовності студента до професійної діяльності.Наслідком професійного зростання особистості майбутнього фахівця та розвитку його професійних здібностей є фахова компетентність, яку набуває студент.
Фахова компетентність - здатність успішно виконувати професійні завдання і обов'язки тієї посади, на яку людина претендує. Це кваліфікаційна характеристика фахівця, зокрема:ґрунтовні знання із загальноосвітніх і фахових дисциплін (загальна ерудиція); володіння професійною технологією - здатність мобілізувати знання та вміння для вирішення конкретних професійних проблем; висока кваліфікація, яка характеризується поліфункціональністю - умінням виконувати виробничі завдання на різних рівнях професійної діяльності; уміння аргументувати способи вирішення проблеми на різних рівнях активності; уміння співпрацювати з колегами (співдружність, взаємодопомога тощо); поведінка фахівця в нестандартних ситуаціях, уміння оперувати суперечливою інформацією.
Роль самовиховання в професійному зростанні студента.Суб'єктивними критеріями вдосконалення психіки є здатність зосереджуватися, концентрувати увагу на сутності явищ, керувати своїми думками і емоціями, мати потяг до вищих ідеалів. Коли таким прагненням надано повну свободу дій, вони стають найефективнішим методом самовдосконалення.
Напрями професійного самовдосконалення студента реалізуються за допомогою процесу самовиховання: постійне покращення своєї навчальної самостійної роботи, формування готовності до виконання подальших професійних завдань; особистісний розвиток - самовдосконалення якостей своєї особистості, необхідних для успішної майбутньої професійної діяльності.
Способи і методи самовиховання: самонавіювання, само переконання, самопримус, самонаказ, самосхвалення, самозаохочення тощо.
Тема 3. Психологія студентської групи
План
1. Психологічні особливості та структура студентської групи.
2. Розвиток студентської групи, характеристика студентського колективу.
3. Проблеми керівництва та лідерства в студентській групі.
4. Міжособистісні стосунки в студентській групі.
5. Види конфліктів в студентській групі.
6. Формування сприятливого соціально-психологічного клімату в студентському колективі.
7. Психологічні особливості студентського самоврядування.
Психологічні особливості та структура студентської групи.
Адаптація студента до ВНЗ, до навчально-професійної діяльності, його професійне зростання як фахівця відбувається у студентській групі.
Студентська група - первинна, реальна, офіційно створена (зовнішньо організована) мала група, яка може вміщувати в себе й неформальні мікрогрупи.
Студентська академічна група - більш-менш постійна в межах навчального року сукупність студентів, що об'єднані завданням гуртової навчально-професійної діяльності та перебувають у безпосередньому контакті один з одним.
Між студентами встановлюються, по-перше, функціональні зв'язки, які визначаються розподілом функцій між студентами як членами групи; по-друге, емоційні зв'язки, або міжособистісні комунікації, які виникають на основі симпатій, загальних інтересів. У зв'язку з цим у студентській групі може бути така структура:
1. Офіційна підструктура, яка характеризується цільовим призначенням групи - професійна підготовка, сприяння становленню особистості майбутнього фахівця. Вона ґрунтується на авторитетності офіційного керівника - старости, який призначається дирекцією (деканатом), а також інших керівників, які здійснюють рольове управління групою, організовують ділові стосунки між членами групи (профорг, культорг, редактор та ін.) – це ділова сфера взаємин.
2. Неофіційна підструктура виникає тоді, коли відбувається поділ групи на мікрогрупи, які виникають на основі однакових інтересів, прояву емпатії, симпатії один до одного - це емоційна сфера взаємин.
Розвиток студентської групи, характеристика студентського колективу.
Цілісними характеристиками студентської групи є такі показники: активність; психологічний мікроклімат у групі (емоційний статус); референтність групи - значущість, авторитетність її для членів групи; керівництво і лідерство;згуртованість та ін.
За цими показниками визначають такі стадії розвитку студентської групи: номінальна група, яка має лише зовнішнє, формальне об'єднання студентів за наказом ректора і списком дирекції (деканату); асоціація -початкова міжособистісна інтеграція, первинне об'єднання студентів за загальними ознаками. Взаємини опосередковуються переважно особистісно значущими цілями (група друзів, приятелів); кооперація, на якій соціально-психологічна й дидактична адаптація студентів майже завершилася; колектив - найвищий рівень розвитку групи, який характеризується тим, що кожен член групи приймає на себе цілі та завдання спільної навчально-професійної діяльності, яка вже має високу ефективність; група характеризується високим рівнем організованості та згуртованості.
3. Проблеми керівництва та лідерства в студентській групі. Лідерство - це здатність окремої особистості (лідера) спонукати інших діяти, надихати їхню активність на певну діяльність. Лідер - це особистість, за якою всі інші члени групи визнають право брати на себе найвідповідальніші рішення, які торкаються їхніх інтересів, і визначати напрям і характер діяльності всієї групи. Ефективна діяльність групи насамперед залежить від того, які стосунки сформуються між офіційним і неофіційним лідером або лідерами групи.
Між функціями лідерства і керівництва є суттєва різниця, а саме:1.Лідер покликаний здійснювати переважно регуляцію міжособистісних стосунків у групі, натомість керівник здійснює регуляцію офіційних відносин групи як деякої соціальної організації. 2.Лідерство виникає за умов мікросередовища (яким є мала група), керівництво - елемент макросередовища, тобто воно пов'язане з усією системою суспільних відносин у групі. 3.Лідерство виникає стихійно. Обирання або призначення керівника будь-якої реальної соціальної групи відбувається цілеспрямовано, реалізація управлінських функцій здійснюється під контролем різних елементів соціальної структури. 4.Явище лідерства менш стабільне, ніж керівництва, висунення лідера залежить від настрою та завдання групи. 5.Керівництво підлеглими порівняно з лідерством має чіткіше визначену систему санкцій. 6.Процес прийняття рішення керівником (і взагалі в системі керівництва) значно складніший. Він опосередкований багатьма обставинами, які не обов'язково мають витоки в цій групі, натомість лідер здебільшого приймає безпосередні рішення, які стосуються діяльності малої групи. 7.Сфера діяльності лідера - здебільшого мала група, де він є лідером. Сфера дії керівника ширша, оскільки він репрезентує малу групу в ширшій соціальній системі.8.Функції і соціальні ролі лідера більш диференційовані: організатор, фахівець у певній галузі діяльності, мотиватор (забезпечує емоційне налаштування на спільну дію), масовик-затійник (наприклад, організовує вечір відпочинку), жартівник (знижує напругу у взаєминах між членами групи завдяки гумору), гармонізатор (забезпечує компроміс зі складних проблем, консолідує колектив), стимулятор (спонукає групу до активності) та ін. 9.Староста як керівник студентської групи застосовує більш визначену систему санкцій, повноваження застосування яких надається йому дирекцією (деканатом) і групою, яка його обирає на цю роль (організаційні, командно-адміністративні, економічні методи впливу). Лідерство пов'язане з регулюванням внутрішньогрупових неофіційних стосунків у мікрогрупі, які також можуть суттєво впливати на педагогічний процес, на ставлення студентів до навчання, поведінку під час занять завдяки діловим якостям особистості лідера (які йому притаманні та які визнаються групою).
4. Міжособистісні стосунки у студентській групі. Міжособистісні стосунки —це сукупність об'єктивних зв'язків та взаємодій між особами, які належать до певної групи, це система міжособистісних установок, ціннісних орієнтацій, очікувань, які визначаються змістом спільної життєдіяльності людей. Характерною ознакою міжособистісних стосунків, зокрема, і в студентській групі, є їх емоційне забарвлення. Головними регуляторами сталості стосунків є привабливість і взаємовплив. М. Обозов пропонує таку класифікацію міжособистісних стосунків: знайомства, приятелювання, товариські, дружні, любовні, подружні, родинні, деструктивні. Вона спирається на кілька критеріїв:глибину стосунків, вибірковість щодо партнерів, функції стосунків.
5. Види конфліктів в студентській групі. Конфлікт - це зіткнення на індивідуально-психологічному (студент-студент) або соціально-психологічному (група- окремий студент) рівнях конкурентних або несумісних потреб, мотивів, інтересів, дій, учинків, які конфлікти супроводжуються почуттям душевного дискомфорту, емоційної напруги, тривожності, стресу, станом когнітивного дисонансу тощо. Конфлікти виникають на діловому (предметному) та міжособистісному підґрунті. Відповідно до цього можна виділити навчальні та міжособистісні видиконфліктів в студентській групі.
Виокремлюють два типи навчальних конфліктів: предметно-ділові і особистісно-прагматичні (міжособистісні у вузькому значенні).
Навчальні конфлікти. У рамках першого типу конфліктів виділяють: а) власне предметні (когнітивні) і б) організаційні. Відмінність їх полягає в тому, що перші зумовлені когнітивною, а другі - поведінковою несумісністю.
Міжособистісні видиконфліктів. Конфлікт на соціально-психологічному рівні розвивається як міжособистісний, між окремими групами, а також може бути між окремою особистістю та групою загалом.
Міжособистісний конфлікт визначається як зіткнення несумісних соціальних, психологічних, духовних просторів суб'єктів, яке викликає їхню протидію. Такі конфлікти бувають горизонтальними (між рівними за ієрархією, однаковим соціальним статусом людьми, наприклад, «студент-студент») і вертикальними («староста-студент», «лідер-рядовий член групи» тощо).
6. Формування сприятливого соціально-психологічного клімату в студентському колективі. Психологічними явищами, якими характеризується студентський колектив як цілісність, а також його соціально-психологічний клімат, є громадська думка, групові норми, груповий настрій, групова згуртованість, колективні традиції,
колективістське самовизначення.
Ознаками позитивного морально-психологічного мікрокліматуу студентському колективі єдостатня поінформованість кожного студента про загальну мету та завдання групи; довіра та висока вимогливість один до одного; відповідальність кожного за справи групи; доброзичлива, ділова критика, вільне висловлювання своїх думок щодо справ групи; кожен член колективу забезпечує свою потребу в самореалізації, самоствердженні у своїй групі; кожний студент задоволений міжособистісним спілкуванням у групі, тобто її морально-психологічним мікрокліматом.
7. Психологічні особливості студентського самоврядування. Самоврядування - це гнучка динамічна система, яка ґрунтується на поєднанні адміністративних і суспільних студентських інституцій (старостат, студентський профком, студентська дирекція тощо). Органи самоврядування розраховані на широке залучення членів студентського колективу до вирішення питань його життєдіяльності.
Можна назвати три основні сфери участі студентів в управлінні вищим навчальним закладом: включення студентів у ради інституту (факультету), університету; самоврядування у виробничому і навчально-виховному процесі групи; самоврядування у сфері побуту та відпочинку.
Функції студентського самоврядування: забезпечення результативної навчальної роботи студентів, виконання ними щоденних навчальних завдань із врахуванням їхніх здібностей та інтересів, підготовка студентів як фахівців із вищою освітою до майбутньої управлінської діяльності, формування соціальної спрямованості їхньої активності, розвиток організаторських здібностей.
Змістовий модуль 2. Педагогіка вищої школи
Структура вищої освіти. Підготовка наукових та науково-педагогічних працівників.Структуру освіти складають освітні та освітньо-кваліфікаційні рівні.
Освітній рівень означає задоволення потреб особистості у здобутті загальної середньої та вищої освіти шляхом навчання у різних типах закладів освіти.
Законом України “Про вищу освіту” встановлено такі рівні вищої освіти: неповна вища, базова вища освіта, повна вища освіта.
Освітньо-кваліфікаційний рівень передбачає здобуття певного рівня освіти і кваліфікації. Законом України “Про вищу освіту” встановлено такі освітньо-кваліфікаційні рівні:молодший спеціаліст, бакалавр, спеціаліст, магістр.
Підготовка наукових та науково-педагогічних працівників.Основними формами підготовки наукових і науково-педагогічних працівників вищої кваліфікації є аспірантура і докторантура.
Наукові ступені. Кандидат наук – перший науковий ступінь в Україні, що присуджують особам із вищою освітою, які склали кандидатські іспити і захистили кандидатську дисертацію.
Доктор наук – науковий ступінь, який присвоюють особам, що захистили докторську дисертацію й мали до того, як правило, вчений ступінь кандидата наук (в Україні) або магістра.
Наукові звання. Законом України “Про освіту” передбачено наукові звання старшого наукового співробітника, доцента і професора.
Зміст освіти. Психічний і особистісний розвиток особистості в умовах навчання у вищій школі.
Зміст освіти — науково обґрунтована система дидактичного та методично оформленого навчального матеріалу для різних освітніх і освітньо-кваліфікаційних рівнів.
Визначається зміст освіти: освітньо-професійними програмами підготовки фахівців з вищою освітою певних освітньо-кваліфікаційних рівнів; структурно-логічною схемою підготовки; навчальними планами; навчальними програмами; підручниками, посібниками, методичними вказівками.
Психічний і особистісний розвиток особистості в умовах навчання у вищій школі.Розвиток людини протягом усього життя детермінований багатьма факторами, одним з яких є научіння. Научіння - це основний процес, завдяки якому середовище викликає стійкі зміни у поведінці індивіда. У психології склалося три основні точки зору на співвідношення научіння і розвитку:розвиток повністю визначається научінням, практично не залежить ні від задатків, ні від дозрівання, (абсолютизується роль научіння); розвиток не залежить від научіння і визначається в основному задатками і дозріванням, (абсолютизується саморозвиток за генетичною програмою); розвиток залежить від научіння, але його можливості обмежені біологічними факторами (дозріванням та ін.).
6. Методи, форми організації і засоби навчання у вищій школі.Метод (буквально шлях до чогось) означає спосіб досягнення мети, певним чином упорядковану діяльність.
Методом навчання називають спосіб упорядкованої взаємозв’язаної діяльності викладача, направленої на рішення завдань виховання і розвитку навчаємих в процесі навчання.
Основні групи методів навчання. Слід виділити три основні групи методів навчання: 1.Методи організації і здійснення навчально-пізнавальної діяльності (словесні методи навчання:лекція, пояснення, розповідь, бесіда, інструктаж; наочні методи навчання:спостереження, ілюстрація, демонстрація;практичні методи навчання:вправи, лабораторні роботи, практичні роботи, графічні роботи, експеримент, виробнича практика). 2.Методи стимулювання інтересу до навчання і мотивації навчально-пізнавальної діяльності:ділові та рольові (драматизація) ігри, дискусії і диспути, студентські наукові конференції, створення ситуації емоційно-моральних переживань, створення ситуації пізнавальної новизни та зацікавленості (метод цікавих аналогій, ефект дивування, зіставлення наукових і життєвих (побутових) пояснень явища тощо).3.Методи контролю і самоконтролю за ефективністю навчально-пізнавальної діяльності(методи усного контролю:індивідуальне опитування, фронтальне опитування, усні заліки, колоквіуми, іспити, усне програмоване опитування; методи письмового контролю: контрольні письмові роботи, письмові заліки, письмові іспити, програмовані письмові роботи); методи лабораторно-практичного контролю: контрольні лабораторні роботи, контроль задопомогою комп'ютера (навчально-контрольні програми); методи самоконтролю:самостійний пошук помилок, уміння самостійно оцінювати свої знання, визначати пріоритетні напрями власного навчального процесу, самоаналіз і тощо.
Форми організації навчання у ВНЗ: аудиторні (лекції, семінари, практикуми тощо) та позааудиторні (консультації, заліки, іспити, наукові гуртки тощо).
Засоби навчання. Засоби навчання - це різноманітні матеріали і знаряддя навчального процесу, завдяки яким більш успішно і за коротший час досягаються визначені цілі навчання.
До засобів навчання належать: підручники, навчальні посібники, дидактичні матеріали, технічні засоби (ТЗН), обладнання, станки, навчальні кабінети, лабораторії, ЕОМ, ТБ та інші засоби масової комунікації. В науці немає загальноприйнятої класифікації дидактичних засобів.
7. Сучасні технології навчання у ВНЗ.У практиці навчально-виховної діяльності сучасного навчального закладу найпоширеніші такі технології навчання: диференційоване навчання, проблемне навчання, ігрові технології навчання, інформаційні технології навчання тощо.
1. Диференційоване (лат. — різниця, відмінність) навчання— спеціально організована навчально-пізнавальна діяльність, яка з огляду на вікові, індивідуальні особливості суб'єктів учіння, соціальний досвід спрямована на оптимальний фізичний, духовний і психічний розвиток студентів, засвоєння необхідного обсягу знань, практичних дій за різними навчальними планами та програмами.
2. Проблемне (грец. — задача, утруднення) навчання— дидактична система, яка грунтується на закономірностях творчого засвоєння знань і способів діяльності, на прийомах і методах викладання та учіння з елементами наукового пошуку.
3. Ігрові технології навчання.Формування соціально активної особистості вимагає використання нестандартних форм педагогічної взаємодії. Однією з таких форм є гра як засіб розвитку творчого потенціалу майбутнього фахівця. З огляду на це виокремлюютьігри-вправи, ігрові дискусії, ігрові ситуації, рольові і ділові навчальні ігри.
4. Інформаційні технології навчання. Нові інформаційні технології навчання — методологія і технологія навчально-виховного процесу з використанням новітніх електронних засобів.Впровадження в навчальний процес інформаційних технологій супроводжується збільшенням обсягів самостійної роботи студентів, що потребує постійної підтримки навчального процесу з боку викладача.
Тема 5. Виховання студентської молоді. Педагогічне спілкування
1. Сутність процесу виховання у вищій школі. Цілі, завдання і зміст сучасного виховання у вищій школі.Рушійні сили, закономірності та принципи процесу виховання. Мета і завдання національного виховання.
2.Методи, прийоми і форми виховання у вищій школі. Особистісний розвиток в умовах виховання. Основні напрями виховання студентської молоді.
3.Сутність педагогічного спілкування. Особливості, функції педагогічного спілкування. Структура педагогічного спілкування.
4.Стиль та моделі педагогічного спілкування викладача і студента.Бар’єри та ускладнення у процесі комунікації.
5.Педагогічні конфлікти, їх види, причини виникнення, розв’язання та усунення.
6.Засоби професійно-педагогічної комунікації.Формування комунікативної культури викладача і студента. Правила педагогічного спілкування.
1. Сутність процесу виховання у вищій школі. Цілі, завдання і зміст сучасного виховання у вищій школі.Рушійні сили, закономірності та принципи процесу виховання. Мета і завдання національного виховання.
Виховання у вищій школі – це процес цілеспрямованого, систематичного формування особистості, зумовлений законами суспільного розвитку, дією багатьох об’єктивних і суб’єктивних чинників.
Мета виховання у вищому навчальному закладі:у процесі підготовки спеціаліста озброїти його не лише фаховими знаннями, уміннями і навичками професійної діяльності, а й сформувати у нього відповідний світогляд, моральні, правові, трудові, естетичні та інші якості особистості.
Завдання виховання:формування національної свідомості, любові до рідної землі, свого народу, бажання працювати задля держави, готовності її захищати; забезпечення духовної єдності поколінь, виховання поваги до батьків, жінки-матері, культури та історії свого народу; оволодіння українською мовою; прищеплення шанобливого ставлення до культури, звичаїв, традицій українців та представників інших націй, які мешкають на території України; виховання духовної культури особистості, створення умов для вибору нею своєї світоглядної позиції; утвердження принципів вселюдської моралі тощо.
Рушійними силами ПВ є сукупність внутрішніх і зовнішніх суперечностей, вирішення яких сприяє просуванню до нових цілей.
Основні принципи виховання: цілеспрямованість виховання, зв’язок виховання з життям, єдність свідомості і поведінки у вихованні, виховання в праці, комплексний підхід у вихованні, виховання особистості в колективі, поєднання педагогічного керівництва з ініціативою і самодіяльністю вихованців, поєднання поваги до особистості вихованця з розумною вимогливістю до нього, індивідуальний підхід до кожного вихованця, принцип систематичності, послідовності й наступності у вихованні, єдність педегогічних вимог закладу освіти, сім’ї і громадськості.
Національне виховання –це виховання підростаючих поколінь на багатовікових традиціях у дусі українського виховного ідеалу.
Мета і завдання національного виховання:передавання молодому поколінню соціального досвіду, багатства, духовної культури народу, його національної ментальності, своєрідності, світогляду і на цій основі формування особистісних рис громадянина України, таких як національна самосвідомість, духовність, моральну, художньо-естетичну, правову, трудову, фізичну, екологічну культуру, розвиток індивідуальних здібностей і таланту.
Принципи національного виховання: гуманізм, народність, природовідповідність, самодіяльність, демократизм, єдність родинного і шкільного впливу, виховання у праці.
Методи, прийоми і форми виховання у вищій школі. Особистісний розвиток в умовах виховання. Основні напрями виховання студентської молоді.
Методи виховання: методи впливу на особистість або методи формування свідомості: розповідь, бесіда, дискусія, метод прикладу; методи формування суспільної поведінки: педагогічна вимога (прохання, доручення, наказ), громадська думка, вправляння, привчання; методи стимулювання діяльності і поведінки: змагання,заохочення, покарання; методи контролю й аналізу ефективності виховання: педагогічне спостереження, опитування, аналіз результатів діяльності тощо.
Прийоми:задушевна бесіда, диспут, роз’яснення – прийоми переконання.
Засоби:знакові символи, матеріальні засоби, способи комунікацій, світ життєдіяльності вихованця, колектив і соціальна група, технічні засоби, культурні цінності(книги, твори мистецтва).
Форми виховання: масові форми виховної роботи;групові форми виховної роботи; індивідуальна виховна робота.
Особистісний розвиток в умовах виховання. Серед основних факторів, які впливають на розвиток особистості, вчені виділяють виховання. Виховання є цілеспрямованим процесом. Наявність конкретної мети надає йому систематичності й послідовності, не допускає випадковості, епізодичності й хаотичності виховних заходів. Виховання формує внутрішній світ молодої людини, проникнути в який дуже важко. Тому воно вимагає таких методик, які давали б змогу не тільки виявляти погляди, переконання, і почуття вихованців, а й збагачувати їх духовність, за потреби коригувати якості психіки.
Основні напрями виховання студентської молоді. Всебічний розвиток особистості людини є головною метою виховання у вищій школі, яке охоплює розумове, моральне, статеве, правове, антинаркогеннє, екологічне, трудове, економічне, естетичне й фізичне виховання, виховання молоді в умовах інформаційно-освітнього середовища в їх нерозривному зв’язку, взаємозалежності та взаємозумовленості. Кожен з цих напрямів має свої завдання і зміст.
Засоби професійно-педагогічної комунікації. Формування комунікативної культури викладача і студента. Правила педагогічного спілкування.
Складовими зовнішньої техніки викладача є вербальні (мовні) й невербальні засоби(міміка, пантоміміка), комп'ютерні (інтернет, програмне забезпечення).
Формування комунікативної культури викладача і студента. Правила педагогічного спілкування.Продуктивна мовленнєва комунікація викладача передбачає також розвиток у нього низки спеціальних здібностей:1)соціально-перцептивних (розуміти внутрішній стан партнера через сприйняття його зовнішньої поведінки, вигляду);2) здібності до ідентифікації (здатність поставити себе на місце іншої людини й передбачити її можливу реакцію);3) саморегуляції, вольового впливу, навіювання, керування своїм психічним станом у спілкуванні.
Дотримання правил педагогічного спілкування вбереже педагога від багатьох труднощів та помилок, які підстерігають його в практичній діяльності.
– Конец работы –
Используемые теги: Тема, Психологія, вищої, школи0.069
Если Вам нужно дополнительный материал на эту тему, или Вы не нашли то, что искали, рекомендуем воспользоваться поиском по нашей базе работ: Тема 1. Психологія вищої школи
Если этот материал оказался полезным для Вас, Вы можете сохранить его на свою страничку в социальных сетях:
Твитнуть |
Новости и инфо для студентов