Тема 2. Мозок і психіка

Носієм психіки людини є головний мозок. Всі явища людської психіки виникають, формуються та розвиваються у процесі діяльності мозку. Тому для з’ясування змісту психічної діяльності людини потрібно знати будову її мозку.

Нервова система людини – явище надзвичайно складне. Основний її елемент – нервова клітина, тобто нейрон. Діаметр тіла нейрона має мікроскопічну величину, приблизно 0,03 мм, хоч довжина нервового волокна може сягати кількох сантиметрів. Саме в нейронах виникають процеси збудження (біоструми). Нервове збудження поширюється зі швидкістю 120 м/с. Скупчення нервових волокон з загальною з’єднувальною оболонкою називається нервами. А скупчення тіл нервових клітин складають сіру речовину головного та спинного мозку. Скупчення ж нервових волокон – білу речовину. Роль сірої мозкової речовини полягає у накопиченні, посиленні та переробці збудження, а білої речовини – передачі збудження від одних нервових клітин до інших. Нерви проводять збудження тільки в одному напрямку – від різних частин тіла до мозку (доцентрові нерви) або навпаки, від мозку до різних частин тіла (відцентрові нерви). Головний мозок разом із спинним складають собою центральну нервову систему людини.

За фізіологічним складом 80 % мозку людини – це вода, все інше – це ті ж речовини, що й решта її тіла. Вага мозку людини 1-2 кг., що значно більше, ніж вага мозку тварин (мавпи – 400 гр., собаки – 80 гр.). Однак талант людини, велич її розуму не залежить від ваги її мозку. Як показала практика, навіть дуже талановиті люди мали середню вагу мозку (Д. Менделєєв – 1571 гр., І. Павлов – 1653 гр., математик К. Гаусс – 1500 гр. і т. д.). Деякі видатні особистості мали навіть досить малу вагу мозку (письменник А. Франс – 1017 гр., відомий юрист А. Коні – 1100 гр). Разом з тим, звичайні, з посередніми здібностями люди, мали вагу мозку понад 2 кг. Отже, слід зауважити, що безпосереднього зв’язку між вагою мозкової речовини і рівнем психічного розвитку особи не існує. Рівень психічного розвитку людини визначається іншими особливостями мозку. На ці особливості звернемо увагу насамперед.

Найбільш розвинута частина головного мозку – це його великі півкулі: права і ліва, які з’єднані між собою т. зв. мозолистим тілом. Зовні великі півкулі покриті тонким шаром сірої мозкової речовини товщиною 3-4 мм. Цей шар сірої речовини називається корою великих півкуль. Решта півкуль мозку – це біла мозкова речовина. В корі мозку нараховується майже 15 млрд. нейронів різного розміру, форми та будови. Ці нейрони дуже щільно «запаковані» у сіру речовину ( в одному кубічному міліметрі речовини – ЗО 000 нейронів). «Упаковки» згруповані у задану йому функцію. Клітини кори через свої відростки вступають у численні контакти з іншими (до 6 тисяч контактів). Якщо врахувати, що клітин є приблизно 15 мільярдів, то виходить астрономічне число контактів. Таким чином, мозок людини діє як чітко відлагоджений, дуже складний природний механізм. Разом з тим зазначимо, що нервові клітини кори не діляться і не розмножуються. У новонародженої дитини та ж сама кількість нервових клітинок, що й у дорослої людини. Розвиток іде лише шляхом ускладнення будови клітин та збільшення кількості контактів між ними. Починаючи з 30-35 років, кількість нервових клітин зменшується (щоденно гине приблизно 50 тисяч).

Кора – безпосередня матеріальна основа психічних процесів у тварин, мислення та свідомості у людини. У тварин кора лише частково розвинута, а у людини кора головного мозку досягає вищого рівня досконалості. Еволюція кори йде шляхом збільшення її поверхності. У вищих тварин і особливо у людини це досягається за рахунок зростання кількості та глибини борозен і складок на поверхні кори мозку. Якщо розправити та розгладити усі складини, то поверхня кори великих півкуль людини склала б 2 тис. см. кв. (у дельфіна – 900, у шимпанзе – 500, у собаки – 130 см. кв.).

Кора великих півкуль відчуває на собі вплив різноманітних сигналів зовнішнього світу, здійснює складну аналітико-синтетичну діяльність – аналізує зовнішній світ, виділяє різні подразнення, сприймає усілякі сигнали. Синтетична діяльність кори полягає в утворенні тимчасових зв’язків. Найпростішим прикладом синтезу с утворення умовного рефлексу.

Нервові процеси в корі головного мозку відбуваються (хоч і дуже складні за біохімічним змістом) непомітно зовні. Основні нервові процеси – це з б у д ж е н н я і г а л ь м у в а н н я. Ці процеси протилежні за характером. Збудження – це активізація роботи мозку на утворення нових нервових зв’язків, а гальмування, навпаки, – блокування тимчасових нервових зв’язків. Гальмування – це також активний нервовий процес, але спрямований на захист роботи мозку, а не на його збудження. Гальмування неначе призупиняє діяльність мозку з метою збереження його працездатності у майбутньому. Це дуже яскраво спостерігається під час сну людини, коли її мозок відпочиває, але не припиняє своєї діяльності зовсім. Відпочивають лише ті клітини мозку, які активно працювали впродовж дня.

В и д и г а л ь м у в а н н я. Існує два види гальмування в корі головного мозку: зовнішнє і внутрішнє. Зовнішнє гальмування – це результат дії якогось сильного зовнішнього подразника. Наприклад, студент захоплений лекцією викладача, уважно його слухає і записує зміст лекції у конспект. Раптом за вікном почався якийсь шум, крики. Студент перестає записувати, його увага переключається на новий сильний подразник, а хід думок, який володів ним до цього, припиняється, тобто активно гальмується.

Особливою формою гальмування є так зване охоронне гальмування. Загалом це важливий процес у діяльності мозку. Коли людина перенасичена враженнями, інформацією, переживаннями, мозок включає процес гальмування, щоб захистити роботу мозку від перевантаження.

Внутрішнє гальмування. Внутрішнє гальмування за своїм змістом є виявом внутрішніх закономірностей роботи кори головного мозку. Даний тип гальмування не пов’язаний з діями сильного зовнішнього подразника. Прикладом внутрішнього гальмування є гасіння умовних рефлексів. Якщо умовний подразник кілька разів підряд давати без підкріплення його безумовним подразником, то він перестане викликати умовний рефлекс. Спостерігається поступовий розлад певного вміння (знання іноземної мови), якщо його не підкріплювати вправами (мовою практичною). До цього виду гальмування належить вміння людини стримувати себе, вести себе культурно, позбуватися поганих звичок та ін.

Нервові процеси, які відбуваються в корі головного мозку, є біохімічними процесами. Живий мозок безперервно генерує своєрідні біоструми. Сила їх дуже слабка (сто тисячні долі вольт). Однак є надчутливі прилади (осцилографи), які записують ці біоструми. Графічні зображення електричної активності кори на осцилографі називають електроенцефалограмами (від гр. енцефалос – мозок). У спокійному стані мозок працює в ритмі 9-12 коливань на секунду (альфа=ритм). Під час сну – 2-4 коливання па секунду (дельта =ритм). Під час напруженої розумової праці 13-З0 коливань на секунду (бета=ритм). До речі, ці дані дають уявлення про ритм роботи мозку, а не про зміст розумової діяльності. Тому «читати» думки піддослідного за допомогою осцилографа неможливо. Разом з тим, проблеми передачі думок на відстані є актуальними і широко нині дискутуються.

Вища нервова діяльність людини заснована на другій сигнальній системі – тобто не на сигналах речей і явищ світу, а на сигналах слів, звуків, які означають ці речі і явища. Саме завдяки другій сигнальній системі людина навчилася мислити, активно діяти і жити свідомим суспільним життям. Таким чином, в основі мислення людини лежить мова, рівень розвитку якої визначає рівень культури певного народу чи нації. Досконала, вишукана мова людини, високий її інтелектуальний та загальнокультурний рівень викликає зацікавленість та інтерес оточуючих людей даною особистістю.

Розвиток психіки – дуже складний еволюційний процес. В ході еволюційного розвитку цей процес пройшов ряд етапів: від звичайних інстинктів до високоінтелектуальної поведінки сучасної людини. Вищий щабель розвитку психіки – це свідомість людини. Свідомість властива лише людині. Вона розвинулася внаслідок мислення, що почало функціонувати на основі оперування певною системою знаків, тобто мовою. Жодна з тварин не володіє свідомістю. Лише мавпи та дельфіни мають певні проблиски свідомості і здатні виконувати елементарні мислительні завдання. Людина, наділена свідомістю, здатна продумувати свою поведінку, аналізувати свої вчинки, вивчати себе, а, отже, планувати саморозвиток, самовдосконалення.