ТЕМА 14. ЕКОНОМІЧНА ОСВІТА МОЛОДІ В ГАЛИЧИНІ НА ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ

Становлення українського торговельно-кооперативного шкільництва в регіоні відбувалося в умовах жорстоких утисків, заборон як австро-угорських, так і польських можновладців. У той же час, незважаючи на відсутність держави, авторитарність системи освіти, прогресивні культурно-освітні діячі Східної Галичини кінця ХІХ – першої половини ХХ ст. (І.Бариляк, Р.Білинський, Д.Великанович, В.Вербицька, А.Гаврилко, М.Галущинський, А.Жук, А.Качор, К.Коберський, Д.Коренець, А.Кущинський, В.Левицький, К.Левицький, О.Луцький, І.Лучишин, Г.Микитей, А.Мудрик, Ю.Павликовський, А.Палій, З.Петрів, А.Романенко, М.Росткович, М.Токаревський, М.Холєвчук, Є.Храпливий, І.Филипович, І.Ющишин та ін.) сприяли становленню системи торговельно-кооперативного шкільництва на національних засадах, використовуючи передусім громадсько-педагогічне сподвижництво, яке найбільш яскраво виявилося у діяльності товариств «Просвіта», «Рідна школа», «Ревізійний Союз Українських Кооперативів», «Народна Торгівля», «Сільський Господар», «Маслосоюз» та ін.

Особливу роль в популяризації ідей кооперативного руху відіграло товариство «Просвіта», стараннями якого здійснювалися: організація економічних спілок, крамниць, кас взаємодопомоги, громадських фондів кредитування; підготовка та випуск періодичних видань і літератури господарсько-економічного спрямування (як на популярному, так і науковому рівнях); відкриття економічних курсів, фахових шкіл, бібліотек.

Одним із напрямів діяльності товариства «Рідна школа» в галузі економічного виховання української молоді стало створення учнівських кооперативів і запровадження теоретичного курсу з кооперації. Економічні товариства «Народна Торгівля», «Сільський Господар», «Маслосоюз» мали свою специфіку роботи, яка полягала у підготовці кваліфікованих кадрів для власних потреб. «Ревізійний Союз Українських Кооперативів» виконував інформаційно-координуючі функції в процесі поширення та реалізації кооперативних ідей. Уся діяльність національних культурно-освітніх та економічних товариств, громадських організацій, спілок та об’єднань сприяла не лише піднесенню української громадської культури краю, але й формуванню національної свідомості й гідності автохтонного населення Східної Галичини [Коренець Д. 20-ліття нашої торговельно-кооперативної школи // Кооперативна республіка. – 1931. – №2].

Запровадження економічного шкільництва, зокрема торговельно-кооперативного, пов’язане з діяльністю українських товариств «Просвіта» і «Народна Торгівля». Саме вони розпочали вишкіл наших кооперативних працівників, залучаючи мандрівних вчителів-інструкторів. Їхніми обов’язками були інструктаж та ревізія діяльності продавців, членів управ, а пізніше – організація нових кооперативів, переведення господарських закладів «Просвіти» на належний рівень кооперативної роботи. Цим займалися відомі фахівці й організатори кооперативного руху – В. Король, О. Тарасевич, С. Кузик, Я. Литвинович і В. Нагірний.

З 1904 р. Крайовий Ревізійний Союз, поодинокі центральні і повітові Союзи, Ревізійний Союз Українських Кооперативів (РСУК) розпочали організацію різноманітних фахових курсів. І це було наступним кроком у розвитку кооперативно-торговельного шкільництва.

Так, заочні курси РСУК навчали діловодства, готували крамарів, фахівців надзірних рад і контрольних комісій. Вакаційні курси РСУК влаштовували влітку кожного року в гірській місцевості, тривали три-чотири тижні, їх відвідували 50-60 слухачів. Викладали на курсах досвідчені спеціалісти: Ю.Павликовський, О.Луцький, К.Коберський, А.Жук, І.Витанович. Кооперативні курси організовували також керівництво «Сільського Господаря», «Масло союзу», Жіночої Кооперативної Гільдії, товариств «Просвіта» і «Рідна Школа», окружних кооперативних організацій. Ці курси функціонували успішно, але відчувалася потреба у фахових школах, які б ґрунтовніше, систематично готували молодь до праці в кооперації.

За поданням господарсько-промислової комісії товариства «Просвіта» в 1911 р. з представників львівських українських товариств було створено комітет для організації торговельної школи. Комітет у відозвах до фінансових установ у Львові і в краї просив сприяти коштами на утримання школи. У зверненнях до українських шкіл й інших освітніх установ запрошував молодь вступати до новоствореної школи. Для опіки над школою було встановлено кураторію, до якої увійшли представники «Просвіти», Крайового Ревізійного Союзу, «Сільського Господаря», НТШ, Учительської Громади, Учительського Педагогічного Товариства та приватні особи. Цей навчальний заклад готував фахівців для ведення спілок або приватних торговельних і економічних підприємств [Коренець Д. Нові типи торговельних шкіл і їх значіння для нас //Діло. – 1923. – Ч. 7. – С. 6 ].

Після реорганізації у 1924 р. трирічна торговельна школа почала готувати працівників для більших промислових і торговельних підприємств, розширивши кількість загальноосвітніх предметів і поглибивши вивчення фахових. В напрямі різних спеціалізацій та згідно з тенденцією розвитку тодішнього торговельного шкільництва у трирічній торговельній школі вводився четвертий рік кооперативної спеціалізації, упродовж якого молодь вивчала книговедення і діловодство, техніку ведення ревізії всіх видів кооперації та поглиблювала свої економічні і кооперативні знання. Зауважимо, що лише в чотирирічній школі обов’язково вивчалася кооперація протягом усіх років навчання. Практичні навички учні здобували у шкільному кооперативі “Чайка” (випуск шкільних підручників і приладдя, споживчих товарів), в наукових гуртках (проведення дискусій і лекцій), відвідуючи кооперативні підприємства й установи, а також у позашкільній торговельній практиці, яка була передумовою допущення кандидата до кінцевого іспиту.

За прикладом Львівської торговельної школи у 1934 р. в Яворові організовано “Українську Приватну Торговельну Школу”, а у 1939 р. в Станіславові – чотирирічну торговельно-кооперативну гімназію [Качор А. Денис Коренець. Начерк його життя та праці на тлі українського фахового шкільництва і сільськогосподарської кооперації на Західній Україні. – Вінніпег, 1955. – С. 39-40]. З 1920 р. при Львівській торговельній школі працює Вища Економічна Школа (Однорічний Курс Абітурієнтів).

З 1938 р. розпочав свою діяльність Український Коедукаційний Ліцей у Львові при РСУК як школа вищого ступеня, призначена для вишколу кооперативних провідників і службовців середньої ланки кооперативних організацій усіх видів. До ліцею приймали молодь, яка закінчила гімназію нового типу або фахову школу. Перевагу при вступі мали стипендіати кооперативів. Після двох років вивчення економічних і технічно-торговельних предметів була матура. Відтепер матуристи могли переходити на навчання до вищих шкіл – в університет чи політехніку або закінчувати третій рік ліцею, який працював за системою вищої школи. Після закінчення ліцею окремі випускники проходили за кордоном однорічну кооперативну практику [Качор А. Денис Коренець. Начерк його життя та праці на тлі українського фахового шкільництва і сільськогосподарської кооперації на Західній Україні. – Вінніпег, 1955. – С. 40].

Основи кооперативної науки було впроваджено в програми деяких народних і загальноосвітніх приватних середніх шкіл. А саме: теоретичне навчання в двох вищих класах з практикою в шкільних кооперативах у містах, що було введено за вказівками РСУК. Кооперацію як окремий предмет вивчали в Хліборобському Ліцеї у Черниці, в Українській Ремісничій Школі у Львові та в інших фахових школах [Бабенко С.Г., Гелей С.Д., Гончарук Я.А. та ін. Історія кооперативного руху: Підручн. для кооперативних вузів / Укоопспілка, Львівська комерційна академія. – Львів: Інститут українознавства НАНУ, 1995. –С. 318; Качор А. Денис Коренець. Начерк його життя та праці на тлі українського фахового шкільництва і сільськогосподарської кооперації на Західній Україні. – Вінніпег, 1955. – С. 59].

Вища українська школа політехнічного типу – Українська Господарська Академія (УГА) була заснована у 1922 р. в Подєбрадах (Чехословаччина) як наукова фахово-освітня установа. Її завданням було готувати молодь до самостійної господарської і технічної праці в таких ділянках, як агрономія, лісознавство, гідротехніка, економіка, статистика, кооперація. УГА мала три факультети: агрономічно-лісовий, економічно-кооперативний та інженерний; понад 50 кафедр [Семчишин М. Тисяча років української культури. – К.: АТ «Друга рука», МП «Фенікс», 1993. – С. 523].

У 1932 р. при УГА організовано Український Технічно-Господарський Інститут заочного навчання (УТГІ), в якому здійснювалась підготовка громадян української національності до самостійної праці в різних галузях промисловості, технічної і господарської кооперації та комерції. Повний курс навчання охоплював вісім семестрів. УТГІ мав економічно-кооперативний, агрономічно-лісовий і хіміко-технологічний відділи, курси українознавства, школу політичних наук. При відділах було відкрито низку фахових курсів, зокрема короткочасних практичних та з окремих предметів, запроваджено проходження практики в шкільних семінарах, кабінетах, лабораторіях та в інших місцевих закладах під керівництвом фахівців. Уведено індивідуальне і колективно-групове навчання шляхом систематичного обов’язкового кореспондування професорів з студентами для кожного предмета. Студентами-заочниками були вчителі, хлібороби, ремісники, урядовці, кооператори.

Українська молодь здобувала вищу освіту також у Віденській Школі Світової Торгівлі та в польських торговельних школах.

Отже, якщо наприкінці ХІХ ст. у свідомості мас панувала думка, що цінується лише класична освіта, то вже на початку ХХ ст. спостерігаємо зміну світогляду, у якому поступово вкорінюється розуміння ролі фахового, зокрема торговельно-кооперативного шкільництва для розвитку суспільства. Одночасно з тим розбудовується мережа державних і приватних торговельно-кооперативних шкіл різного рівня, поряд з вивченням загальноосвітніх та фахових предметів значна увага приділяється виробленню практичних навичок. Завдяки подвижницькій праці досвідчених фахівців-авторів студій, доброчинній діяльності культурно-освітніх товариств краю, жертовності української прогресивної інтелігенції на західноукраїнських землях активно діяли українські фахові школи, котрі змогли дати «так потрібних нашому народові незалежних і засібних людей, творців і організаторів нашого господарського життя; виховати не тільки добрих бізнесменів, а й свідомих своїх народних обов’язків та з умовами нашого життя і його потребами ознайомлених народних робітників» [Коренець Д. Нові типи торговельних шкіл і їх значіння для нас // Діло. – 1923. – Ч. 7].

В сучасних умовах, коли зростає престиж економічної освіти серед молоді, важливо наголосити, що виховання особистості громадянина – це комплексний і безперервний процес, який має спиратися на історичний досвід, національну ідею, традиції, звичаї, ментальність народу, не відкидаючи при цьому загальнолюдські духовні цінності і надбання.