Конспект лекцій Змістовий модуль 1. Психологія і педагогіка як наука про людину, її світ і діяльність. Лекція 1 Тема І. Теоретичні основи психології та педагогіки

Конспект лекцій

Змістовий модуль 1. Психологія і педагогіка як наука про людину, її світ і діяльність.

Лекція 1

 

Тема І. Теоретичні основи психології та педагогіки

План

1. Психологія як наука про людину, її світ і діяльність.

2. Етапи історичного розвитку та основні напрямки вивчення психології.

3. Педагогіка як наука про навчання і виховання людини. Становлення і розвиток педагогіки.

4. Основні методи навчання, виховання та самовиховання.

 

«Пізнай самого себе і ти пізнаєш Богів і Всесвіт»

Хілон

Психологія як наука про людину, її світ і діяльність.

Лю­дина може досягнути своєї мети в житті, реалізувати себе за умови глибокого самопізнання. Людина черпає знання і з власного досвіду, отримує в… Психологія – одна з найцікавіших і найзагадковіших у світі наук. Саме вона дає… Знання психології допомагає виявити своє мислення, інтелект, пізнати суть життя, його цінність. Демонструючи шляхи…

Пит. Етапи історичного розвитку та основні напрямки вивчення психології.

Михайло Семенович Роговін вважає, що розвиток психологічної думки має бути розподілений на три етапи: 1-й етап - донаукової (міфологічної) психології (у стародавньому, антич­ному… 2-й етап - філософської психології - коли психологія становила собою частину філософії, об'єднана з нею спільним…

Галузі і методи психологічних досліджень.

1. До теоретичної психології належать: загаль­на психологія, історія психології, експериментальна, гене­тична, соціальна, порівняльна,… Загальна психологія систематизує експериментальні дані, здобуті у різних… Історія психології розглядає формування психологічних категорій і понять упродовж усього часу існування наукової…

Пит. Педагогіка як наука про навчання і виховання людини. Становлення і розвиток педагогіки.

Педагогіка є комплексною наукою, яка об'єднує, синте­зує дані природничих і суспільних наук, що стосуються процесів виховання, навчання і розвитку… Педагогіка — сукупність теоретичних і прикладних наук, що вивча­ють процеси… Педагогіку також можна розглядати як мистецтво виховання. Воно виражається в умінні знайти найбільш гуманні і водночас…

Становлення і розвиток педагогіки

1. Народна педагогіка.Термін «народна педагогіка» упер­ше вжив український письменник, культурний діяч, педагог Олександр Духнович (1803—1865) у… Народна педагогіка — галузь педагогіки, що охоплює накопиче­ний віками… Невід'ємними складовими народної педагогіки є ро­динна педагогіка, педагогічна деонтологія (народні знання про виховні…

Пит. Методи навчання, виховання та самовиховання.

 

Основними категоріями педагогіки є виховання, навчан­ня, освіта.

ВИХОВАННЯ – це цілеспрямований процес формування особистості під впливом педагогіч­ної діяльності.

Виховання завжди має конкретно-історичиий характер, воно виникло у первісному суспільстві і буде існувати зав­жди, як і потреба у пристосуванні підростаючих поколінь до умов суспільного життя.

Основним механізмом виховання є засвоєння та відтво­рення підростаючими поколіннями основних елементів соц­іального досвіду людства.

На кожному етапі історичного розвитку постають специфічний ідеал виховання, його форми і методи. Відомі іде­али "лицарського виховання", "виховання джентльмена", "ко­муністичного виховання", "українського національного виховання"та ін.

На зміст та результати виховання впливають такі фактори як:

- особливості державного устрою;

- культурно-національний контекст;

- система освіти і виховання, що вже склалася;

- загальний стан розвитку суспільства, його потреби, виховні ідеали, настрої, смаки і традиції.

Найбільш складною є виховна робота з молоддю в пер­іоди соціальних і економічних криз, швидких і кардиналь­них змін, коли старші покоління значною мірою втрачають свій авторитет у молоді, а отже їх виховуючий вплив змен­шується, а вічна проблема конфлікту "батьків і дітей" заго­стрюється. Суспільство шукає нові цінності і вже на їх ос­нові реформує систему освіти і виховання.

 

ОСНОВНІ ГРУПИ МЕТОДІВ ВИХОВАННЯ:

І. Методи формування свідомості

Роз’яснення.

Бесіда (фронтальна або індивідуальна).

· Лекція.

· Диспут.

· Приклад.

 

ІІ. Методи формування суспільної поведінки

Педагогічна вимога – педагогічний вплив на свідомість вихованця з метою спонукання його до позитивної діяльності або гальмування його негативних дій і вчинків. Педагогічну вимогу висувають у прямій чи опосередкованій формі.

§ пряма (чітко сформульована),

§ опосередкована:

- позитивна – пов’язана з виявом позитивного ставлення педагога до вихованця (довір’я, прохання, схвалення);

- нейтральна – ґрунтується на існуючому ставленні вихованця до стимульованої діяльності (порада, натяк, умовна вимога, вимога в ігровій формі);

- негативна – демонструє негативне ставлення педагога до діяльності вихованця, до прояву певних його моральних якостей (осуд, недовіра, погроза).

Громадська думка – колективна вимога.

Вправляння – поступове створення умов, в яких учень виконує певні дії з метою вироблення необхідних і закріплення позитивних форм поведінки.

4. Привчання – вимога до учня виконувати певні дії.

5. Доручення – передбачає вправляння учня в позитивних діях і вчинках. Доручення можуть бути:

- постійні,

- епізодичні.

6. Створення виховуючих ситуацій:

- творчі прийоми (доброта, увага і піклування; вияв уміння і переваги вчителя; активізація прихованих почуттів; пробудження гуманних почуттів; вияв засмучення; зміцнення віри у власні сили; довіра; залучення до цікавої діяльності);

- гальмівні прийоми (паралельна педагогічна дія, наказ, ласкавий докір, натяк, показна байдужість, іронія, вияв обурення, попередження, вибух).

 

ІІІ. Методи стимулювання діяльності та поведінки

- Змагання – ґрунтується на природній схильності дітей до здорового суперництва і самоутвердження в колективі.

- Заохочення – схвалення позитивних дій і вчинків з метою спонукання вихованців до повторення.

- Покарання – несхвалення, осуд негативних дій та вчинків з метою їх припинення або недопущення в майбутньому.

 

ІV. Методи контролю та аналізу ефективності виховання

o Бесіда. o Опитування (анкетне, усне). o Аналіз результатів суспільно-корисної роботи.

ІІІ. Методи контролю і самоконтролю у навчанні

2. Метод письмового контролю. 3. Метод графічного контролю. 4. Метод програмованого контролю.

Лекція 2

 

Тема 2. Психолого-педагогічні умови формування особистості

План

1. Індивід, суб'єкт, індивідуальність, особистість, універсум.

2. Вікові та сензитивні періоди розвитку людини.

3. Вплив спадковості, середовища і виховання на розвиток особистості.

 

Індивід, суб'єкт, особистість, індивідуальність, універсум

Коли говорять про людський індивід, то мають на увазі людину як представника homicus sapieutis. Людина і тварина народжуються індивідом. Кожний має… Але тільки в людському генотипі в процесі життя розвиваються й удосконалюються… Найбільш загальні характеристики індивіда:

Вікові та сензитивні періоди розвитку людини

Соціальна стадія має такі етапи: 1. Від народження до одного місяця – період новонародженого. Йде звикання до… 2. 1 місяць – 1 рік – період емоційного спілкування. Чітке пізнавання членів сім’ї та близького оточення, формування…

Вплив спадковості, середовища і виховання на розвиток особистості.

Розвиток людини — процес становлення та формування її особистості під впливом зовнішніх і внутрішніх, керованих і некерованих чинників, серед яких… У процесі розвитку людини з нею відбуваються фізич­ні та психічні, кількісні… До фізичних змін належать ріст, розвиток кісткової і м'язової систем, внутрішніх органів, нервової системи тощо

План

1. Спілкування, діяльність, поведінка і вчинки як основні носії культури.

2. Сенс життя, життєвий шлях і вчинки особистості.

3. Ментальність та менталітет нації.

4. Поняття екзистенційної кризи, вакууму.

5. Кодекс цінностей сучасного виховання в Україні.

6. Ціннісні засади української родини.

Спілкування, діяльність, поведінка і вчинки як основні носії культури

КУЛЬТУРА – система історично змінних надбіологічних програм людської життєактивності, яка утверджує цінність і самоцінність людської індивідуальності. „МЕТОДОЛОГІЧНИЙ КВАДРАТ” ОСНОВНИХ СКЛАДОВИХ–НОСІЇВ КУЛЬТУРИ– ПРОГРАМИ ПОВЕДІНКИ, ДІЯЛЬНОСТІ, СПІЛКУВАННЯ І ВЧИНЕННЯ.

 

 

 

 

ПОВЕДІНКА –1)система внутрішньо взаємопов’язаних дій, які здійснюються будь-яким складним (за організацією) об’єктом; ця система підкорена логіці і спрямована на реалізацію тієї чи іншої функції, притаманної даному об’єкту: збереження і розвиток життя індивіда, ліквідацію їхнього недостатку, досягнення певної мети; 2) одна із надбіологічних, історично розвиткових і ситуативно зумовлених, програм життєактивності, що забезпечує відтворення і зміну соціального життя в усіх його основних змістових і формальних виявах, регулюється суспільними нормами моралі і права та знаходить конкретне утілення в проступках (асоціальна поведінка) або вчинках (здебільшого гуманна, соціально і внутрішньо конструктивна поведінка). КУЛЬТУРА ПОВЕДІНКИ – сукупність форм повсякденної поведінки людини (в праці, в побуті, в спілкуванні з іншими людьми), де знаходять зовнішнє вираження моральні та естетичні норми цієї поведінки. Культура поведінки розкриває, яким чином здійснюються в поведінці вимоги моральності, який зовнішній образ поведінки людини, в якій мірі органічно, природно, невимушено ці норми злились із способом життя, стали повсякденними життєвими правилами.

Діяльність –це активність людини, спрямована на досягнення свідомо поставлених цілей, пов’язаних із задоволенням її потреб та інтересів, на виконання вимог до неї зі сторони суспільства і держави.

СПІЛКУВАННЯ – складний, багатогранний процес встановлення і розвитку контактів між людьми, спричинений потребами спільної діяльності. Він включає в себе обмін інформацією, вироблення єдиної стратегії взаємодії, сприйняття і розуміння іншої людини.

ВЧИНОК – 1) дія, що розглядається з точки зору єдності мотиву та наслідків, намірів та справ, цілей та засобів, котра, за В.А.Роменцем, є найсуттєвішим, найглибиннішим осередком психічного в широкому розумінні цього слова, що знімає в собі і суб’єктне, і суб’єктивне в їх різноманітних формах прояву людського в людині; 2) “буття-подія”, процес, що скеровується і переживається суб’єктом як автором і її учасником, котрий несе повну відповідальність за її наслідки (за М.М. Бахтіним); 3) всезагальний філософсько-психологічний принцип, який допомагає тлумачити природу людини і світу в їхніх пізнавальному та практичному відношеннях.

 

Сенс життя, життєвий шлях і вчинки особистості

Сенс людського життя - це психологічна проблема, що є однією з найважливіших у психології, філософії, світогляді взагалі. Цю проблему можна… Які дії людини породжувалися вирішенням питання, наприклад, про істинність… Психолог мусить уміти допомогти людині, яка розмірковує про сенс свого буття, відвернути її від крайніх рішень, а тому…

Життєвий шлях людини

Щоб зрозуміти значення якого-небудь періоду життя, треба по­рівняти його з цілісною структурою життєвого циклу, врахувати найближчі і… Сукупність таких «вимірів» становить просторову структуру жит­тєвого… Життєвий шлях — самоздійснення людини (Ш. Бюлер);

Ментальність та менталітет нації

Менталітет–це духовна основа людини, він включає в себе її суспільну самосвідомість і є засобом практично-духовного засвоєння світу. Він містить у… З цієї точки зору сфера менталітету є конкретною картиною сві­ту. Вона… Сфера менталітету формується як відповідь на істотні питання практичної самосвідомості людини: про природу і сенс…

Кодекс цінностей сучасного виховання в Україні

Абсолютно вічні цінності. Мають універсальне зна­чення та необмежену сферу застосування і є загальнолюд­ськими (добро, правда, любов, чесність,… Національні цінності. Є значущими для одного на­роду, їх не завжди поділяють… Громадянські цінності. Ґрунтуються на визнанні гідності людини. Властиві демократичним суспільствам. Вони стосуються…

Ціннісні засади української родини

Нинішні обставини національного відродження та подальшого розвитку духовної культури українського народу, маніфестовані Ак­том про незалежність… Педагогіку творить народ, а науковці і вчителі тільки її досліджують, дають їй… Звичайно, немає окремої, скажімо, національної хімії, фізики, математики, біології чи кібернетики. Проте є…

Лекція 4

Тема 4. Психологія Я-концепції та механізми психологічного захисту.

План

1. «Я» як наукова проблема психології. Я-концепція як цілісний образ власного Я.

2. Структурні компоненти Я-концепції.

3. Самооцінка особистості та її види.

4. Механізми психологічною захисту.

5. 1. «Я» як наукова проблема психології. Я-концепція як цілісний образ власного Я.

Наукове пізнання природи людськогоЯ і самосвідомості зокрема, має давню історію, оскільки завжди цікавило філософську думку і знаходило конкретизацію в одвічному запитанні кожної психічно здорової особи: "Хто Я?". Самосвідомість - визна­чальний конструкт-утворення внутрішнього світу людини, котре сутнісно полягає у сприйнятті нею численних образів самої себе у потоці найрізноманітніших ситуацій соціальної взаємодії та поєднанні цих образів у цілісне узагальнене уявлення - бачення себе у форматі Всесвіту. Загальновідомо, що людина по-справжньому вперше стає особистістю лише тоді, коли у неї повно формується поняття "Я". Адже свого часу О.М. Леонтьєв стверджував, що особистість народжу­ється двічі: у 3 роки, коли каже: "Я сам" (виникає свідомість) і в підлітковий вік, коли говорить: "Я розумію себе" (формується самосвідомість). Зауважимо лише принциповий момент: свідомість спрямована на зовнішній світ, а само­свідомість - на внутрішній простір людини. Крім того, само­свідомість - це процес, з допомогою якого особа пізнає себе, а відтак й ставиться до себе. її продуктом є уявлення людини про себе, тобто про власну Я-концепцію.

Епіцентром самосвідомості, за В.П. Зінченком, є процес усвідомлення власного Я як внутрішньої сутності людини . Ще І. Кант, обговорюючи питання самосприйняття і самосвідомості, писав, що людське Я здаєтьсяподвійним: "1) Я як суб'єкт мислення (в логіці), котре означає чисту аперцепцію (суто рефлексивне Я) і про яке ми більше нічо­го сказати не можемо, оскільки це досить просте уявлення; 2) Я як об'єкт сприйняття, отож-бо внутрішнього почуття, котре містить багатоманітність визначень, які уможливлюють внутрішній досвід".

В. Джеме переніс у психологію та обґрунтував подвійний характер самосвідомості: а) пізнавальне (об'єкт) і б) те, що пізнає (почасти суб'єкт), звідси двісторони -особистість, так зване емпіричне Едо, і "Я", тобто чисте Едо . Саме ця методологічна установка дає змогу психологам поняття "Я" співвідносити і навіть вокремих випадках ототожнювати його, з одного боку, з поняттям особистості, з іншого - самосвідомості, обґрунтовуючи пси­хологічні реальності, що описуються ними, із середини інди­віда, у вигляді внутрішніх психоформ . В.А. Петровський з цього приводу зауважує, що джерело особистісно утворювальної форми активності на всіх фазах онтогенезу одноманітне: як суперечність між двома Я-суб'сктами. Одне з них - описана у філософській і психологічній літературі триєдність "Его", "Я-концепції" і "Самості"; це - Я у власних очах індивіда, або ще "езотеричне" Я суб'єкта, котре має складну будову. Друге Я практично не відкрите і не освоєне у спеціальній літературі, однак не менш дієве і реальне, ніж перше; це - передбачуваний індивідом образ його Я із стороннього погляду інших людей, тобто гіпотетичне власне Я в очах іншого, або "іммерсивне Я" (в пер. „занурення”), а також "екзотеричне Я".

І.С. Кон, висвітлюючи еволюцію "Я" як наукової пробле­ми від ЇЇ загальнофілософської постановки до сучасної психології особистості , вказує на колосальну склад­ність цієї проблеми, у тому числі на труднощі класифікації відповідних психологічних концепцій, тому що вони дифе­ренціюються за різними засадничими лініями теоретизування.

По-перше, за предметом: одні цікавляться насамперед суб'єктними властивостями індивіда, внутрішніми джерелами його активності, щонайперше ідентичністю та "Его" (персоналістична психологія, фройдизм, екзистенціоналізм, его-психологія); інші досліджують переважно "образ Я" як еле­мент самосвідомості.

По-друге, психологічні розвідки різняться за теоретич­ним контекстом, або кутом зору, під яким розглядається проблема "Я": коли точкою відліку є теорія особистості, то "Я" найчастіше мислиться як певна структурна єдність, й увага привертається здебільшого до його регулятивної функції; навпаки, вконтексті теорії свідомості на передній план виходять кої пітніші особливості процесів самосвідо­мості, адекватністьсамооцінок і т. ін.

По-третє, істотно відмінною є методологічна стратегія дослідження. Так, підхід до вивчення самооцінок, цього най­більш вартісного джерела в розумінні "образу Я", змінюється залежно від того, чи розглядаються вони вченим як безпосе­редні компоненти аналізованого образу, чи тільки як інди­катори окремих глибинних і неусвідомлюваних особистістю якостей (наприклад, самоповаги).

Сьогодні психологами обґрунтовані наступні аспекти модальності і складових Я-концепції, а саме: психологічного пізнання є: множинні Я, Я-центр, сутнісне Я, Я-інваріант (Г.І. Гурджієв, П.Д. Успенський, А.І. Зеліченко), рефлексивне Я і рефлективне Я (І.С. Кон), езоте­ричне Я і екзотеричне, або імерсивне Я, іманентне Я, іде­альне Я, трансцедентальне Я і трансфінітне Я (В.А. Пет-ровський), ідеальне Я і реальне Я (К. Роджерс, К. Хорні), функціональне Я і субстанціональне Я (І.М. Міхеєва), фаль­шиве Я, безпорадне Я (В.В. Сталін), потаємне Я (Л.Е. Орбан-Лембрик), утілюване Я і невтілюване Я (Р. Лейнг), маленьке Я і велике Я (Т.С. Яценко), зовнігинс, наявне Я і внутрішнє, сутнісне Я (М. Бовен, К. Роджерс, А.Б. Ор-лов), апріорне, або ноуменальне Я (А. Менегетті, З.С. Кар-пенко), вище Я (Р. Ассаджолі), егоцентричне Я, егоїстичне Я, духовне Я (В. Джеме, І.С. Кон, Т.А. Флоренська), норма­тивне Я, моральне Я (Д. Болдінг, М. Раусте фон Вріхт), Абсолют духовного Я (О.Є. Гуменюк), Я вчинок (В. А. Роменець, В.І. Юрченко та ін.), Я-проблема (А.В. Фурман).

Свідомість людини зорієнтована не тільки на відобра­ження зовнішніх об'єктів — вона може бути спрямована на пізнання себе (внутрішнього світу, діяльності). Усвідом­лення людиною самої себе називають самосвідомістю.

Самосвідомість — усвідомлення людиною себе як особистості (своїх якостей і рис, стосунків з іншими людьми, місця і ролі в суспільстві).

Формуються вона в процесі життєдіяльності, водночас впливаючи на розвиток, діяль­ність і поведінку особистості, як установка щодо себе.

Я-концепція (лат. сопсерііо — сприйняття) — динамічна система уявлень людини про себе, на основі якої вона вибудовує взаємо­відносини з іншими людьми.

Структурні компоненти Я-концепції

1) внутрішньої узгодженості: людина завжди йде шляхом досягнення максимальної самозлагоди, адже уявлення, відчуття чи ідеї, вступаючи у суперечність… 2) інтерпретації досвіду: функціонування Я-концепції визначає характер… 3) набору очікувань: Я-концепція задає також коло очікувань людини, тобто її спричинює гама уявлень про те, що має…

Самооцінка особистості та її види.

Становлення Я-концепції особистості відбувається поступово в процесі нагромадження життєвого досвіду. Розвиваючись, вона починає впливати на оцінку… Пізнаючи риси іншої люди­ни, особистість одержує необхідні відомості для… Самооцінка — оцінна особистістю самої себе, своїх можливостей, якостей і місця серед інших людей.

Рівень домагань — прагнення досягти мети тієї складності, на яку людина вважає себе здатною.

Самосвідомість особистості через механізм самооцін­ки чутлива до співвідношення рівня домагань і реальних досягнень. З цим феноменом пов'язана… Самоповага.Будучи важливим компонентом образу Я, вона визначає відношення… На думку американського психолога В. Джемса, самоповагу можна представити формулою: самоповага = успіх : домагання.…

Механізми психологічного захисту

Психологічний захист — регулятивна система, яку особистість ви­користовує для усунення психологічного дискомфорту, пережи­вань, які загрожують… Захисні механізми вступають у дію, коли особистість за певних умов не може… Заперечення— намагання людини не сприймати повідомлення, яке Ті хвилює і може призвести до внутрішнього конфлікту.

Лекція 5

 

Тема 5. Соціально- психологічна структура особистості.

План

1. Психічні процеси особистості, їх види та розвиток.

2. Характеристика психічних властивостей особистості.

3. Види психічних станів людини.

4. Соціальна неповторність особистості у ролях, позиціях, статусах і установках.

5. Сутність і структура світогляду людини.

6. Поняття соціалізації особистості.

7. Фактори, ефекти, механізми та засоби соціалізації.

СТРУКТУРА ОСОБИСТОСТІ(згідно з концепцією персоналізації А.В.Петровського), включає наступні складові:

1. Внутрішньоіндивідна підсистема, яка представлена темпераментом, характером, здібностями людини, всіма характеристиками її індивідуальності;

2. Інтеріндивідна підсистема, яка виявляється у спілкуванні з іншими людьми і в якій особистісне виступає як прояв групових взаємовідносин, а групове – в конкретній формі проявів особистості;

3. Надіндивідна (метаіндивідна), в якій особистість виноситься як за межі органічного тіла індивіда, так і поза зв’язки “тут і тепер” з іншими індивідами. Цей вимір особистості визначається “внесками”, що їх робить особистість в інших людей.

СТРУКТУРА ОСОБИСТОСТІ (за К.К.Платоновим у межах системно-діяльнісного підходу):

1. Підструктура спрямованості, яка об’єднує спрямованість , ставлення та моральні якості особистості. Елементи особистості, що входять до цієї під структури, не породжуються природними задатками і відображають індивідуально заламлену класову свідомість. Формується ця під структура шляхом виховання і є соціально зумовленою;

2. Підструктура досвіду. Вона включає в себе знання, навички, уміння і звички, набуті в індивідуальному досвіді через навчання, але вже з помітним впливом біологічно зумовлених властивостей особистості. Її називають ще індивідуальною культурою, підготовленістю;

3. Біологічно зумовлена підструктура: темперамент, статеві й вікові особливості, патологічні зміни. Ці елементи залежать від фізіологічних і морфологічних особливостей мозку.

4. Підструктура психічних процесів.

СТРУКТУРА ОСОБИСТОСТІ(за С.Рубінштейном):

1. Що хоче особистість? (Спрямованість, установки, потреби, інтереси).

2. Що може особистість ? (Здібності, обдарованість).

3. Що є особистість насправді? (Темперамент, характер).

4. Що повинна особистість? (Ставлення до вимог суспільства та інших людей).

 

За висловом українського психолога Г.С. Костюка, психологічна структура особистості – це “система систем”. Справді, в особистості розвиваються, диференціюються та інтегруються психічні властивості під впливом соціальних факторів за умови здійснення нею діяльності та спілкування.

У структуру особистості входять: психічні процеси, психічні властивості, емоційно-вольова сфера, мотиваційна сфера, духовний світ, ціннісні орієнтації, досвід тощо.

 

До соціально-психологічної структури особистості входить: світ психічних явищ людини, психічні процеси, властивості, стани, утворення і соціально-психологічні явища і процеси.

Світ психічних явищ людини охоплює всі явища і процеси, які відображають основний зміст психіки людини і які вивчає психологія як специфічна сфера знань.

Психічні процеси особистості, їх види та розвиток.

Психічні процеси поділяться на: пізнавальні (відчуття, сприйняття, увага, уявлення, пам’ять, уява, мислення, мова), емоційні і вольові. Відчуття – це відображення в корі головного мозку окремих властивостей… Органи відчуття одержують, відбирають, накопичують інформацію і передають її в мозок, який щосекунди отримує і…

Сприймання.

Сприйняття – складна діяльність, у процесі якої людина глибоко пізнає навколишній світ, обстежує предмети, які сприймає. У процесі сприймання не всі аналізатори мають однакову вагу. Один з… Сприйняття не є просто механічним, дзеркальним відображенням у мозку людини того, що перебуває перед її очима, або…

Характеристика психічних властивостей особистості

До біопсихічних властивостей людини відносяться тип темпераменту, здібності та емоційність. Вони є продуктом генної програми, яку “озвучує” вища… В історії психології відомо кілька теорій темпераменту. Найдавніша з них –… У ХХ столітті була обґрунтована соматична теорія темпераменту Е. Кречмера, який пов’язував поведінку людини з будовою…

Види психічних станів людини

Психічний стан – це цілісна характеристика психіки людини, яка фіксує момент сталості і своєрідності в динаміці психічних явищ; це форма реагування, яка виражає ставлення людини до явищ власної психіки, що розкриваються в процесі взаємодії з навколишнім середовищем у певний момент часу за певних умов. Це певний рівень працездатності та якості функціонування психіки людини, характерний для неї в кожен даний момент часу. До них відносяться: активність, пасивність, бадьорість, втома, апатія та ін.

Характеристика психічних станів людини.

Людина, аналізуючи свої вчинки, вживає поняття «стан». Кому не знайомі вислови: «Я був у такому стані, що не міг працювати... »або «Я зараз у такому… Виділення сфери психічних станів заповнює прогалину в системі психології між…

Форми вияву афективної сфери особистості.

Афект (від лат. аffektus – хвилювання, пристрасть) – короткочасне бурхливе переживання людини (гнів, лють, жах, відчай, раптова радість), під час… Депресія – (від лат. depressio -пригнічення, придушення) – стан душевного… Настрій – це в значній мірі виражений емоційний стан людини, який існує впродовж тривалого часу і визначає її…

Види станів.

стани емоційні — настрої, афекти, тривога та ін.; стани вольові — рішучість, розгубленість тощо; стани пізнавальні — зосередженість, замисленість і т. д.

Соціальна неповторність особистості у ролях, позиціях, статусах і установках

Світоглядна сторона особистості –відображає суспільно значущі її якості і особливості, які дозволяють посідати достойне місце в суспільстві. Світогляд особистості –це система переконань, що склалася в неї, а також… Моральне обличчя особистості – це система уявлень особистості про мораль, яка відображає наявність в неї міцних…

Сутність і структура світогляду людини

світовідчуття (основа світогляду), які формуються на основі досвіду (індивідуального, сімейного, групового, національного, класового, суспільного та… світосприйняття, які формуються на основі цінностей (щастя, любові, істини,… світорозуміння, які формуються на основі знання (досвідного, емпіричного та теоретичного);

Поняття соціалізації особистості

Соціалізація включає в себе як соціально контрольовані процеси цілеспрямованого впливу на особистість (виховання), так і стихійні, спонтанні. Не… Соціалізацію розуміють як процес діяльності і засвоєння та дієве відтворення… Де і як відбувається процес соціалізації людини?

Фактори, ефекти, механізми та засоби соціалізації.

Макрофактори – це соціальні і природні детермінанти соціалізації та розвитку особистості, зумовлені її проживанням в складі великих соціальних… Країна, держава – (в повсякденному розумінні - синоніми) – поняття, прийняті… Поняття суспільство (в повсякденному розумінні синонім держави) – в педагогіці та інших науках використовується для…

Засоби масової комунікації – технічні засоби (друк, радіо, кінематограф, телебачення), за допомогою яких здійснюється поширення інформації (знань, духовних цінностей, моральних і правових норм і т.ін) на великі аудиторії. Засоби масової комунікації широко використовуються державою, суспільством у процесі виховання людей.

Мікрофактори – детермінанти соціалізації особистості, що стосуються виховання і навчання людей в малих групах (сім’ї, трудовому колективі, релігійній організації чи в навчальному закладі).

Особистість в процесі соціалізації проходить шість фаз. Найпершою фазою є виховання у сім'ї. Тут дитина освоює речовий світ, веде спілкування з найближчими людьми, оволодіває мовою, запам’ятовує норми поведінки і стосунків, проявляє себе, формує характер.

На другій фазі дитина встановлює початкові соціальні зв’язки поза межами сім'ї, усвідомлює протиріччя соціальної взаємодії (наприклад, характер відносин з батьками і ровесниками), виробляє спосіб поведінки у колі ровесників, зі старшими й меншими за себе. Соціалізація дитини на цій фазі відбувається в ігровій діяльності, у сфері елементарних індивідуальних обов’язків тощо.

Третя фаза соціалізації – оволодіння основами знань і суспільним досвідом. Цей процес проходить насамперед у навчальному закладі, якими є середня школа і середній професійній заклад. На кінець цієї фази припадає настання фізіологічної та психічної зрілості, яка засвідчує відповідальність особи перед суспільством.

Четверта фаза соціалізації молодих людей (випускників школи та середніх спеціальних закладів) специфічна. Одна частина молоді продовжує навчання, інша включена у виробництво або проходить службу в армії. На цій фазі виявляється рівень самостійності молодих людей, їх готовність нести моральну, правову та матеріальну відповідальність у своїй життєдіяльності. Виявлена закономірність: чим більше активності у переборенні завад на своєму життєвому шляху індивід проявляв у попередніх трьох фазах, тим він самостійніший та працьовитіший в майбутньому.

П’ята фаза соціалізації розпочинається, власне, у професійній діяльності. У значної частини людей вона збігається з професійним навчанням або з вузівською підготовкою. Період самостійної і відповідальної роботи є найтривалішим у житті людини; особистість тут може досягти найвищого рівня соціалізації, створюючи щось суспільно цінне і значуще.

Шоста (остання) фаза соціалізації характеризується інволюційними процесами в організмі, послабленням соціальних зв’язків особистості.

Механізми і засоби соціалізації.

Традиційний механізм соціалізації – це засвоєння людиною норм, еталонів поведінки, поглядів, які характерні для її сім'ї та близького оточення… Інституціональний механізм соціалізації діє в процесі взаємодії людини з… Стилізований механізм соціалізації діє в рамках субкультури. Під субкультурою в загальному вигляді розуміють той…

Змістовий модуль 2. Розвиток і становлення соціально зрілої особистості

Лекція 6

Тема 6. Міжособистісні стосунки. Спілкування.

План

1. Функції, види, рівні і сторони спілкування.

2. Комунікативні бар'єри та механізми взаєморозуміння у спілкуванні.

3. Маніпуляції у спілкуванні.

4. Невербальна комунікація та її види.

5. Поняття про психологічну сумісність.

Функції, види, рівні і сторони спілкування.

Як же відбувається цей складний багатоплано­вий процес? Які має етапи? Іноді він буває непов­ним і обмежується лише трьома етапами. Початкова думка.У Миколи виникла думки і він хоче передати її Марії.… 1. Початкове словесне виявлення.Микола говорить Марії, що йому потрібен хліб, просить її зайти до крамниці і купити…

Види спілкування.

Рівні спілкування.  

Сторони спілкування.

Ураховуючи складність природи спілкування, важливо розібратись у його структурі. Завдяки дослідженням учених виокремлено три взаємопов'язаних сторони спілкування:

• комунікативну — обмін інформацією між індивідами та її уточнення, розвиток;

• інтерактивну — організація взаємодії суб'єктів, які
спілкуються, тобто обмін не тільки знаннями, думками, ідеями, а й
діями, зокрема при побудові спільної стратегії взаємодії;

• перцептивну — процес взаємного сприймання й розуміння
співрозмовників, пізнання ними одне одного.

Комунікація, перцепція та інтеракція у просторі міжособистісної взаємодії

Комунікація

Важливу роль у здійсненні такого виду впливу відіграє невербальна комунікація, котра містить оптико-кінетичну та пара-І екстралінгвістичну системи,… Комунікативний вплив – це взаємовпливи суб’єктного досвіду людей, які… Окремі вчені (К.Шеннон, Г.Лассвел та ін.) розробляли універсальні системи комунікації. Зокрема, Р.Якобсон виокремив…

Спілкування як взаємодія(інтеракція).

Як показують дослідження, спілкування сприяє фізичній взаємодії, допомагає в разі потреби спланувати її, змінити, дає змогу об'єднати людей у групи… Розрізняють два основних види міжособистісної взаємодії: співробітництво, або… В основу іншої класифікації взаємодії покладено кількість суб'єктів. Це може бути взаємодія між групами, між…

Спілкування як сприймання та розуміння одне одного(перцепція).

Під час пізнання одна людина емоційно оцінює іншу, намагається зрозуміти її вчинки, виробити стратегію зміни її поведінки та побудувати власну. При… Відомо, що сприймання та розуміння одне одного залежить від ряду факторів,… Інколи, якщо інформації замало, під час сприймання людям приписуються певні характеристики, яких вони насправді не…

Функції спілкування.

Перший із них охоплює все, що є передаванням і прийманням інформації у психологічному розумінні цих слів. Ідеться не лише про готову інформацію, а й… Якщо взяти іншу основу для класифікації, то можна виокремити і такі функції… Усі функції спілкування спостерігаються в житті й проявляються, як правило, в єдності, доповнюючи одна одну.

Комунікативні бар'єри та механізми взаєморозуміння у спілкуванні.

По-різному поводяться, спілкуючись, чоловіки й жінки. Чоловіки більше уваги приділяють змісту спілкування, а жінки — безпосередньо процесу.… Ми не маємо права змінювати звичаї інших народів, їх потрібно пізнавати і… Бар'єрів на шляху до злагоди, взаєморозуміння між людьми багато, їх треба вчасно розпізнавати, попереджати і долати.…

Маніпуляції у діловому спілкуванні.

Маніпуляція з професійного словника циркачів вже доволі давно перейшла до термінології, мало пов’язаної з мистецтвом рук (франц. manipulateur - рухи… Маніпуляції у діловому спілкуванні - це величезний комплекс знань та вмінь як… Єдиний дієвий спосіб захисту - усвідомлення небезпеки і самозахист, вдатися до яких спроможні не всі, бо це також один…

Активний маніпулятор

Він використовує своє соціальне становище (бос, батько, старший брат, учитель, начальник). Активний маніпулятор досягає задоволення, спираючись на безсилля інших і… Він застосовує систему прав і обов'язків, наказів і прохань, табелів рангів і т. п., управляючи людьми як…

Особливості маніпулятивної поведінки.

Е. Шостром звертає увагу на те, що стиль життя маніпулятора характеризують чотири основні чинники: • неправда (маніпулятор ламає комедію і грає ролі, що мають справити… • неусвідомленість (маніпулятор не усвідомлює справжнього значення життя, бачить і чує лише те, що хоче);

Схема захисту від маніпуляцій (за Е.Доценком).

 

 

Невербальна комунікація та її види

Чому ще донедавна недооцінювалось значення цього виду спілкування? Одна з причин полягає в тому, що невербалістика найчастіше проявляється на… Вербальні та невербальні засоби спілкування можуть підсилювати або ослаблювати… Різні люди реагують неоднаково на невербальні сигнали, чутливі до них, інші або нічого не знають про цю сферу або не…

Лекція 7

Тема 7. Особистість і діяльність

План

1. Джерела активності людини.

1.1. Поняття про потреби, їх сутнісний зміст та класифікація.

1.2. Мотиви та мотивація в діяльності людини.

1.3. Інтереси і прагнення соціально зрілої особистості.

2. Здатність до професійної діяльності.

3. Професіограма та психограма спеціаліста.

4. Кар'єра особистості, атрибути та етапи її просування.

 

 

Джерела активності людини

Діяльність — одна з головних категорій психологічної науки. Предметом психології є сама цілісна діяльність людини в різних її формах і видах, у її… Діяльність включає мету, засоби, результат і сам процес. Треба спиратися на… Діяльність включає дії і операції як складові, які співвідносяться з потребами, мотивами і цілями.

Мотиви та мотивація в діяльності людини

Цілі людської діяльності виникли й розвивалися історично, в процесі праці, їх зумовлюють суспільне життя, умови, в яких живе людина. Вони залежать… Цілі бувають близькі та віддалені. Віддалена мета реалізується в низці… Суспільне важлива, змістовна мета стає джерелом активності осо­бистості. Тільки велика мета народжує велику енергію.…

ПЕРЕХІД ПОТРЕБИ В МОТИВ

Потреба нерозривно зв’язана з мотивом і психологічно виявляє себе у його формі. Якщо потреба – це нестаток суб’єкта в чомусь конкретному, то мотив – обґрунтування рішення задовільнити чи не задовільнити актуалізовану потребу в конкретному середовищі та в конкретний спосіб. Але перш ніж потреба спричинить особистісну дію, людина переживає складний психологічний комплекс мотивації, який полягає в усвідомленні значимості самої потреби, шляхів та засобів її задоволення, затрати зусиль і т.д.

Схематично перехід потреби в мотив можна зобразити так:

потреба мотивація мотив,

де потреба – нестаток у чомусь, мотивація – усвідомлення потреби, мотив – обґрунтування рішення.

 

Інтереси і прагнення соціально зрілої особистості

Інтереси можуть бути безпосередніми та опосередкованими. Безпосередні викликаються емоціями, опосередковані – результатом діяльності, їх основу… Кількісними характеристиками інтересів є їх широта, глибина та стійкість.… Глибина інтересів вказує на те, як особистість своїми знаннями проникла у зміст пізнаваних об’єктів чи окремого…

Здатність до професійної діяльності.

Забезпечує постановку практичних завдань та організацію їхнього вирішення з метою оптимізації і підвищення ефективності професійної праці. Професіографія містить комплекс методів вивчення професійної діяльності, а… 1)методи збору емпіричних даних - вивчення документації, спостереження, опитування, вивчення продуктів діяльності,…

Професія - це певний вид трудової діяльності, який характеризується низкою вимог до людини.

Кожний вид праці має такі компоненти: предмет праці, мету праці, знаряддя праці і умови діяльності, які і обумовлюють ці вимоги.

Професіограма та психограма спеціаліста

Комплексний аналіз будь- якої професії містить: 1.Виробничу характеристику професії. 2.Економічне значення професії.

Пит. Кар'єра особистості, атрибути та етапи її просування.

Дякуючи здібностям і наполегливій праці, людина може багато досягнути і зробити собі кар'єру. Терміну "кар'єра" немає у психологічних довідниках і словниках. У… Оскільки поняття передбачає швидкість, успіх досягнення, то відповідно відображає енергію досягнення, малу…

Атрибутами кар'єри, за твердженням багатьох психологів, є успіх, визнання, самоповага, авторитет, матеріальна вигода, міра відповідальності і професійний ріст.

Оскільки із вказаних вище елементів найвагомішим є успіх, коротко зупинимося на цьому понятті. Іржі Томан серед складових частин успіху називає працю, старанність, наполегливість, захоплення справою, постійний пошук і самовдосконалення. М.Сторі (8) закликає:

а) будьте особистістю;

б) будьте професіоналом;

в) будьте культурною людиною;

г) постійно вчіться і розвивайте себе;

д) вмійте вживатися з людьми;

є) будьте нетерплячі;

с) вмійте знайти своє місце у житті;

ж) займайтеся об'єктивною самооцінкою, самокорекцією, і іімоуправлінням;

і) аналізуйте свої та чужі помилки ідосягнення;

й) будьте вимогливими;

к) поважайте себе і людей навколо;

л) будьте оптимістом і успіх вам забезпечений!

Зрозуміло, що подібні глибокі зміни впливають на людей більшості професій. Не зважаючи на те, що люди не можуть контролювати зовнішні явища, можна навчитися і користуватися тими можливостями і альтернативами, котрі дарує нам життя. Ясність у питанні про власну мету - це основний засіб реалізації своїх можливостей. Виправлення процесу формування власної мети може бути доволі важкою справою, але вона глибоко відображається на повсякденному житті людини. Всі люди відрізняються один від одного, кожний діє в унікальному середовищі, тому робота із з'ясування мети повинна мати особистий характер.

Покращити свос ставлення до визначення власної мети можна, якщо відповісти на шість запитань:

1.Яка життєва позиція допомагає людині на шляху до
постановки ліети?

2.Які принципи визначення мети?

3.Для чого потрібно ставити перед собою мету?

4.Як можна поставити собі мету?

5.Що треба чинити, якщо не все вдасться ?

6. Чи здатні ви допомогти оточуючим у цій благородній

справі?

Багато людей вважають, що власна мета здатна змінити багато, якщо підпорядковується таким критеріям:

а) людина відчуває себе особисто зацікавленою в

досягненні мети;

б) можливе успішне просування до неї малими кроками;

в) визначені часові рамки;

г) чітко спланований конкретний кінцевий результат.

Якщо кар’єра- це: 1) просування в будь-якій сфері діяльності; 2)досягнення слави ;3) означення роду заняття, професії, то кар ’єризм означає безпринципну гонитву за особистим успіхом в будь-якому виді діяльності.

2. Планування професійної кар'єри та стадії ділового життя людиниі стаУ житті людини є етапи, коли їй необхідно з'ясувати власні цілі. Звичайно ці етапи співпадають із віковими періодами, наприклад:

Етап І: 0-8 років - початок кар'єри.

Етап 2: близько ЗО років - набуття певної компетентності

Етап 3: близько 40 років - аналіз досягнень і розгляд можливостей для перемін.

Етап 4: близько 50 років - підбиття підсумків кар'єри І підготовка до виходу на пенсію.

Етап 5: близько 60 років - перехід до неробочого життя.

Важливість вияснення власної мети зростає, якщо людина здійснює один з цих життєвих кроків. У той же час творчіш перехід до життя вимагає від людини постійної відкритості до всього неочікуваного і готовності здійснювати аналіз і пошук кращих рішень, яких можна досягнути в будь-який момент.

Для формування кар'єри необхідно не лише знати етапи кар'єри, але орієнтуватися на вимоги до кожного з них:

а) вивчення змісту роботи на окремих етапах службовою
росту;

б) деталізація вимог для сходження на кожному етапі
(рівень освіти, кваліфікація, вік);

в) визначення меж ділового досвіду, необхідного для переходу до вищого етапу.

Серед нових вимог найважливіші наступні:

а) надання дійсних можливостей для досягнення нових етапів, не пов'язаних із обов'язковою вислугою літ;

б) підвищена увага до розвитку змісту робіт, до пріоритетів, до людей;

в) гнучка оцінка працівника із врахуванням його компенсаторних можливостей.;

г) виявлення специфічних знань і навичок (без врахування віку) робітника.

підготовку + підвищення кваліфікації);

2) пошук та активізація резервів (управлінського) персоналу, що включає:

а) оцінка і підбір менеджерів;

б) оцінка та покращення соціально-психологічного клімату і згуртування персоналу навколо цілей організації і вдосконалення стилю, кар'єри ділових стосунків;

в) психологічне забезпечення дострокових цілей організації + розробка кадрової політики фірми + утворення ділових механізмів управління фірмою + соціотехнічна система.

У своїй концепції професійного становлення особистості І.Кудрявцева розглядає такі стадії ділового життя особистості:

1. Виникнення і формування професійних намірів під впливом загального розвитку, початкової орієнтації і залучення до різних сфер діяльності в школі.

2. Власне професійне навчання (тобто, цілеспрямована підготовка).

3. Процес входження у професію через основне оволодіння нею і знаходження свого місця у трудовій групі.

4. Повна і часткова реалізація особистості в самостійній професійній праці.

5. Творчість.

Узагальнюючи сказане, зазначимо, що кар'єра керівник азалежить від:

а) характеру і темпераменту керівника;

б) інтелектуальних та організаторських здібностей;

в) рівня готовності керівника до прийняття самостійних рішень;

г) методики прийняття оптимальних рішень;

д) уміння керівника підтримувати здоровий психологічний клімат у колективі;

є) від тісних контактів у ієрархії підлеглий - керівник, або від зворотного зв'язку підлеглий - керівник;

є) від реакції на критичні зауваження;

ж) від дотримання правил або прийняття етики службових відносин;

3) від авторитету реального керівника;

и) від способів досягнення його успіху.

Лекція 8

Тема 8. Соціальна зрілість: стратегія життєвчиняння

План

1. Рівень домагань особистості у досягненні успіху.

2. Лідерство як психологічний феномен. Теорії лідерства.

3. Складові творення привабливого іміджу ділової людини.

4. Інтелект, моральність та творчість у професійній діяльності.

5. Характеристика самоактуалізованої особистості.

 

Рівень домагань особистості у досягненні успіху

Рівень домагань — прагнення досягти мети тієї складності, на яку людина вважає… Залежно від самооцінки він теж може бути адекват­ним можливостям людини, заниженим або завищеним. Людина із заниженим…

Лідерство як психологічний феномен. Теорії лідерства

Б.Д. Паригін пропонує модель типології лідерства, яка будується на трьох засадах, пов’язаних із визначенням: а) змісту; б) стилю; в) характеру… а) лідер-натхненник, який пропонує свою програму; б) лідер-виконавець, який організовує виконання заданої програми;

Теорії лідерства

2. Згідно з ТЕОРІЄЮ РИС, лідером може бути людина, яка володіє певним набором якостей особистості. Однак складання їх повного переліку виявилося… 3. За ХАРИЗМАТИЧНОЮ КОНЦЕПЦІЄЮ, лідерство послане окремим видатним… 4. Прибічники ІНТЕРАКТИВНОЇ ТЕОРІЇ вважають, що лідером може стати будь-яка людина, яка займає відповідне місце в…

Складові творення привабливого іміджу ділової людини

Імідж- англійське слово, котре означає „образ”, „ореол”. Це емоційно забарвлений образ кого-небудь, чого-небудь, що склався у масовій свідомості у… Поняття іміджу близьке до поняття персоніфікації, але включає не лише… Складові іміджу:

Формула впливу іміджу.

Вплив іміджу на людей виникає за формулою AIDA, де А(з англ.-увага)- це притягуваня уваги, І( з англ.- інтерес)- пробудження інтересу до іміджу, D(з англ.. вимога)- пробудження потреби до дії, А- спонукання до здійснення дій.

 

Інтелект, моральність та творчість у професійній діяльності

Водночас готовність до творчості, творчого вирішення проблеми, креативність є загалом одним із механізмів пси­хологічного захисту людини в складних… Творча самореалізація в широкому смислі становить ос­новну якість, невід'ємну… Винахідництво, раціоналізаторство, взагалі різноманітні процеси в сучасному виробництві, в яких виявляється твор­чий…

Характеристика самоактуалізованої особистості

Прагнення особистості до самоактуалізації є свідченням того, що людина бажає самовдосконалитись, і робить якнайкраще те, на що вона здатна. Видатний… а) вони реалістично орієнтовані, сприймають дійсність такою, якою вона є, а не… б)такі люди повністю приймають себе, інших людей і навколишній світ, не є зверхкритичними до своїх недоліків та…

Лекція 9

 

Тема 9. Природа конфліктів та технологія запобігання їх виникненню.

План

1. Історіогенез поглядів на природу конфліктів.

2. Типологія конфліктів та причини їх виникнення.

3. Анатомія та динаміка конфлікту.

4. Стилі виходу із конфліктнихситуацій. Управління конфліктом.

 

Історіогенез поглядів на природу конфліктів

1.Особистісно-орієнтований підхід - причини конфлікту вбачаються в особливостях особистості взагалі або локалізуються в когнітивних процесах, у… 2.Мотиваційно-орієнтований підхід - підкреслюються «об'єктивні» ознаки… 3. Інтегральний підхід - спроба подолання «монокаузального» способу пояснення причин конфлікту, тобто прагнення…

Конфлікт = конфліктна ситуація + проблема + сторони конфлікту + інцидент

 

Історія розвитку конфліктологічних ідей

Давні часи. В цьому періоді заслуговують на увагу погляди давньокитайських мислителів. Особливе місце серед них посідає Конфуцій (551-479 рр. до… Цікаві конфліктологічні ідеї можна знайти, наприклад, у Арістотеля (384- 322… Середні віки. Одну з перших спроб системного аналізу соціальних конфліктів зробив флорентійський теоретик і державний…

Типологія конфліктів та причини їх виникнення

При аналізі наявної літератури з даного питання прослідковується відмова від єдиної типології з використанням своєї теоретичної моделі в залежності… А. Рапопорт вперше заявив про те, що не можна всі конфлікти підганяти під… При аналізі конфліктів А. Рапопорт в основу їх класифікації ставив перш за все форми взаємодії суб’єктів конфлікту,…

Таким чином внутрішньоособистісний конфлікт можна визначити як стан гострого негативного переживання, яке викликане боротьбою протилежно спрямованих, взаємовиключних мотивів, ціннісних орієнтації і цілей, які відображають суперечливі зв’язки особистості з оточуючим середовищем і затримують прийняття рішення.

В психології виділяють показники внутрішньоособистісного конфлікту.

Когнітивна сфера: суперечливість “образу – Я”; зниження самооцінки; усвідомлення свого стану як психологічного тупика; затримка прийняття рішення; суб’єктивне визначення наявності проблеми ціннісного вибору, сумніви в істинності мотивів і принципів, якими індивід керувався раніше.

Емоційна сфера: психоемоційна напруга; наявність значних негативних переживань.

Поведінкова сфера: зниження якості та інтенсивності діяльності; зниження задоволеності діяльністю; негативний емоційний фон спілкування.

Інтегральні показники: порушення нормального механізму адаптації; посилення психологічного стресу.

Основні види внутрішньоособистісних конфліктів

Автори виділяють наступні основні структури внутрішнього світу особистості, які вступають в конфлікт: Мотиви, які відображають різні рівні прагнення особистості (потреби, інтереси,… Цінності, які втілюють в собі суспільні норми і виступають завдяки цьому як еталони “необхідного”. Маються на увазі…

Анатомія та динаміка конфлікту

Виникнення конфліктної ситуації (передконфліктна стадія) Конфлікт не виникає миттєво, йому передують приховані або відкриті… Під конфліктною ситуацією слід розуміти відносно стійку в якийсь проміжок часу невідповідність намірів людини з…

Стилі виходу із конфліктних ситуацій. Управління конфліктом

Нагадаємо, що традиційні стратегії поведінки, які вибирають учасники конфлікту, розрізняються в залежності від їх орієнтації на досягнення своїх… · домінування (конкуренція, суперництво, боротьба, напористість); · уникнення, ігнорування;

Співробітництво – це такий тип взаємодії в конфліктній ситуації, при якому його учасники прагнуть до вирішення проблем, що виникли між ними, орієнтуючись при цьому на збереження позитивних відносин, і опираючись на них в процесі взаємодії.

Співробітництво розвивається на основі попереднього досвіду учасників конфлікту, який ґрунтується на відсутності розбіжностей в минулому або на їх успішному подоланню, пов'язаному з успішною взаємодією людей. Спілкування при співробітництві характеризується такими особливостями:

· В спілкуванні зберігаються неформальні компоненти, котрі використовуються учасниками для підтримки стосунків.

· Протилежна сторона сприймається як партнер.

· Головним засобом впливу партнерів один на одного є пошук рішення, яке задовольняє обидві сторони, спроба переконання, аргументація.

На думку Л.А. Петровської, найважливіше, до чого треба прагнути, це перш за все “засвоювати позиції партнерства”, співробітництва на фоні володіння й іншими стратегіями.

Кожна із зазначених стратегій може бути оптимальною і забезпечити найкращий ефект в залежності від конкретних умов виникнення і розвитку конфлікту.

Що стосується компромісу, то він не вигідний позаяк передбачає поступки з обох сторін, оскільки жодна з них не буде дотримуватися рішення, яке її… Підґрунтям для виділення даних стратегій і стилів поведінки є динаміка… Вибираючи стратегію своєї поведінки в конфлікті, доцільно в кожному конкретному випадку виходити з того, наскільки…

Развернуть

Открыть в широком формате