Реферат Курсовая Конспект
Конспект лекцій Змістовий модуль 1. Психологія і педагогіка як наука про людину, її світ і діяльність. Лекція 1 Тема І. Теоретичні основи психології та педагогіки - раздел Философия, Конспект Лекцій ...
|
Конспект лекцій
Змістовий модуль 1. Психологія і педагогіка як наука про людину, її світ і діяльність.
Лекція 1
Тема І. Теоретичні основи психології та педагогіки
План
1. Психологія як наука про людину, її світ і діяльність.
2. Етапи історичного розвитку та основні напрямки вивчення психології.
3. Педагогіка як наука про навчання і виховання людини. Становлення і розвиток педагогіки.
4. Основні методи навчання, виховання та самовиховання.
«Пізнай самого себе і ти пізнаєш Богів і Всесвіт»
Хілон
Пит. Методи навчання, виховання та самовиховання.
Основними категоріями педагогіки є виховання, навчання, освіта.
ВИХОВАННЯ – це цілеспрямований процес формування особистості під впливом педагогічної діяльності.
Виховання завжди має конкретно-історичиий характер, воно виникло у первісному суспільстві і буде існувати завжди, як і потреба у пристосуванні підростаючих поколінь до умов суспільного життя.
Основним механізмом виховання є засвоєння та відтворення підростаючими поколіннями основних елементів соціального досвіду людства.
На кожному етапі історичного розвитку постають специфічний ідеал виховання, його форми і методи. Відомі ідеали "лицарського виховання", "виховання джентльмена", "комуністичного виховання", "українського національного виховання"та ін.
На зміст та результати виховання впливають такі фактори як:
- особливості державного устрою;
- культурно-національний контекст;
- система освіти і виховання, що вже склалася;
- загальний стан розвитку суспільства, його потреби, виховні ідеали, настрої, смаки і традиції.
Найбільш складною є виховна робота з молоддю в періоди соціальних і економічних криз, швидких і кардинальних змін, коли старші покоління значною мірою втрачають свій авторитет у молоді, а отже їх виховуючий вплив зменшується, а вічна проблема конфлікту "батьків і дітей" загострюється. Суспільство шукає нові цінності і вже на їх основі реформує систему освіти і виховання.
ОСНОВНІ ГРУПИ МЕТОДІВ ВИХОВАННЯ:
І. Методи формування свідомості
Роз’яснення.
Бесіда (фронтальна або індивідуальна).
· Лекція.
· Диспут.
· Приклад.
ІІ. Методи формування суспільної поведінки
Педагогічна вимога – педагогічний вплив на свідомість вихованця з метою спонукання його до позитивної діяльності або гальмування його негативних дій і вчинків. Педагогічну вимогу висувають у прямій чи опосередкованій формі.
§ пряма (чітко сформульована),
§ опосередкована:
- позитивна – пов’язана з виявом позитивного ставлення педагога до вихованця (довір’я, прохання, схвалення);
- нейтральна – ґрунтується на існуючому ставленні вихованця до стимульованої діяльності (порада, натяк, умовна вимога, вимога в ігровій формі);
- негативна – демонструє негативне ставлення педагога до діяльності вихованця, до прояву певних його моральних якостей (осуд, недовіра, погроза).
Громадська думка – колективна вимога.
Вправляння – поступове створення умов, в яких учень виконує певні дії з метою вироблення необхідних і закріплення позитивних форм поведінки.
4. Привчання – вимога до учня виконувати певні дії.
5. Доручення – передбачає вправляння учня в позитивних діях і вчинках. Доручення можуть бути:
- постійні,
- епізодичні.
6. Створення виховуючих ситуацій:
- творчі прийоми (доброта, увага і піклування; вияв уміння і переваги вчителя; активізація прихованих почуттів; пробудження гуманних почуттів; вияв засмучення; зміцнення віри у власні сили; довіра; залучення до цікавої діяльності);
- гальмівні прийоми (паралельна педагогічна дія, наказ, ласкавий докір, натяк, показна байдужість, іронія, вияв обурення, попередження, вибух).
ІІІ. Методи стимулювання діяльності та поведінки
- Змагання – ґрунтується на природній схильності дітей до здорового суперництва і самоутвердження в колективі.
- Заохочення – схвалення позитивних дій і вчинків з метою спонукання вихованців до повторення.
- Покарання – несхвалення, осуд негативних дій та вчинків з метою їх припинення або недопущення в майбутньому.
Лекція 2
Тема 2. Психолого-педагогічні умови формування особистості
План
1. Індивід, суб'єкт, індивідуальність, особистість, універсум.
2. Вікові та сензитивні періоди розвитку людини.
3. Вплив спадковості, середовища і виховання на розвиток особистості.
План
1. Спілкування, діяльність, поведінка і вчинки як основні носії культури.
2. Сенс життя, життєвий шлях і вчинки особистості.
3. Ментальність та менталітет нації.
4. Поняття екзистенційної кризи, вакууму.
5. Кодекс цінностей сучасного виховання в Україні.
6. Ціннісні засади української родини.
Спілкування, діяльність, поведінка і вчинки як основні носії культури
КУЛЬТУРА – система історично змінних надбіологічних програм людської життєактивності, яка утверджує цінність і самоцінність людської індивідуальності. „МЕТОДОЛОГІЧНИЙ КВАДРАТ” ОСНОВНИХ СКЛАДОВИХ–НОСІЇВ КУЛЬТУРИ– ПРОГРАМИ ПОВЕДІНКИ, ДІЯЛЬНОСТІ, СПІЛКУВАННЯ І ВЧИНЕННЯ.
ПОВЕДІНКА –1)система внутрішньо взаємопов’язаних дій, які здійснюються будь-яким складним (за організацією) об’єктом; ця система підкорена логіці і спрямована на реалізацію тієї чи іншої функції, притаманної даному об’єкту: збереження і розвиток життя індивіда, ліквідацію їхнього недостатку, досягнення певної мети; 2) одна із надбіологічних, історично розвиткових і ситуативно зумовлених, програм життєактивності, що забезпечує відтворення і зміну соціального життя в усіх його основних змістових і формальних виявах, регулюється суспільними нормами моралі і права та знаходить конкретне утілення в проступках (асоціальна поведінка) або вчинках (здебільшого гуманна, соціально і внутрішньо конструктивна поведінка). КУЛЬТУРА ПОВЕДІНКИ – сукупність форм повсякденної поведінки людини (в праці, в побуті, в спілкуванні з іншими людьми), де знаходять зовнішнє вираження моральні та естетичні норми цієї поведінки. Культура поведінки розкриває, яким чином здійснюються в поведінці вимоги моральності, який зовнішній образ поведінки людини, в якій мірі органічно, природно, невимушено ці норми злились із способом життя, стали повсякденними життєвими правилами.
Діяльність –це активність людини, спрямована на досягнення свідомо поставлених цілей, пов’язаних із задоволенням її потреб та інтересів, на виконання вимог до неї зі сторони суспільства і держави.
СПІЛКУВАННЯ – складний, багатогранний процес встановлення і розвитку контактів між людьми, спричинений потребами спільної діяльності. Він включає в себе обмін інформацією, вироблення єдиної стратегії взаємодії, сприйняття і розуміння іншої людини.
ВЧИНОК – 1) дія, що розглядається з точки зору єдності мотиву та наслідків, намірів та справ, цілей та засобів, котра, за В.А.Роменцем, є найсуттєвішим, найглибиннішим осередком психічного в широкому розумінні цього слова, що знімає в собі і суб’єктне, і суб’єктивне в їх різноманітних формах прояву людського в людині; 2) “буття-подія”, процес, що скеровується і переживається суб’єктом як автором і її учасником, котрий несе повну відповідальність за її наслідки (за М.М. Бахтіним); 3) всезагальний філософсько-психологічний принцип, який допомагає тлумачити природу людини і світу в їхніх пізнавальному та практичному відношеннях.
Лекція 4
Тема 4. Психологія Я-концепції та механізми психологічного захисту.
План
1. «Я» як наукова проблема психології. Я-концепція як цілісний образ власного Я.
2. Структурні компоненти Я-концепції.
3. Самооцінка особистості та її види.
4. Механізми психологічною захисту.
5. 1. «Я» як наукова проблема психології. Я-концепція як цілісний образ власного Я.
Наукове пізнання природи людськогоЯ і самосвідомості зокрема, має давню історію, оскільки завжди цікавило філософську думку і знаходило конкретизацію в одвічному запитанні кожної психічно здорової особи: "Хто Я?". Самосвідомість - визначальний конструкт-утворення внутрішнього світу людини, котре сутнісно полягає у сприйнятті нею численних образів самої себе у потоці найрізноманітніших ситуацій соціальної взаємодії та поєднанні цих образів у цілісне узагальнене уявлення - бачення себе у форматі Всесвіту. Загальновідомо, що людина по-справжньому вперше стає особистістю лише тоді, коли у неї повно формується поняття "Я". Адже свого часу О.М. Леонтьєв стверджував, що особистість народжується двічі: у 3 роки, коли каже: "Я сам" (виникає свідомість) і в підлітковий вік, коли говорить: "Я розумію себе" (формується самосвідомість). Зауважимо лише принциповий момент: свідомість спрямована на зовнішній світ, а самосвідомість - на внутрішній простір людини. Крім того, самосвідомість - це процес, з допомогою якого особа пізнає себе, а відтак й ставиться до себе. її продуктом є уявлення людини про себе, тобто про власну Я-концепцію.
Епіцентром самосвідомості, за В.П. Зінченком, є процес усвідомлення власного Я як внутрішньої сутності людини . Ще І. Кант, обговорюючи питання самосприйняття і самосвідомості, писав, що людське Я здаєтьсяподвійним: "1) Я як суб'єкт мислення (в логіці), котре означає чисту аперцепцію (суто рефлексивне Я) і про яке ми більше нічого сказати не можемо, оскільки це досить просте уявлення; 2) Я як об'єкт сприйняття, отож-бо внутрішнього почуття, котре містить багатоманітність визначень, які уможливлюють внутрішній досвід".
В. Джеме переніс у психологію та обґрунтував подвійний характер самосвідомості: а) пізнавальне (об'єкт) і б) те, що пізнає (почасти суб'єкт), звідси двісторони -особистість, так зване емпіричне Едо, і "Я", тобто чисте Едо . Саме ця методологічна установка дає змогу психологам поняття "Я" співвідносити і навіть вокремих випадках ототожнювати його, з одного боку, з поняттям особистості, з іншого - самосвідомості, обґрунтовуючи психологічні реальності, що описуються ними, із середини індивіда, у вигляді внутрішніх психоформ . В.А. Петровський з цього приводу зауважує, що джерело особистісно утворювальної форми активності на всіх фазах онтогенезу одноманітне: як суперечність між двома Я-суб'сктами. Одне з них - описана у філософській і психологічній літературі триєдність "Его", "Я-концепції" і "Самості"; це - Я у власних очах індивіда, або ще "езотеричне" Я суб'єкта, котре має складну будову. Друге Я практично не відкрите і не освоєне у спеціальній літературі, однак не менш дієве і реальне, ніж перше; це - передбачуваний індивідом образ його Я із стороннього погляду інших людей, тобто гіпотетичне власне Я в очах іншого, або "іммерсивне Я" (в пер. „занурення”), а також "екзотеричне Я".
І.С. Кон, висвітлюючи еволюцію "Я" як наукової проблеми від ЇЇ загальнофілософської постановки до сучасної психології особистості , вказує на колосальну складність цієї проблеми, у тому числі на труднощі класифікації відповідних психологічних концепцій, тому що вони диференціюються за різними засадничими лініями теоретизування.
По-перше, за предметом: одні цікавляться насамперед суб'єктними властивостями індивіда, внутрішніми джерелами його активності, щонайперше ідентичністю та "Его" (персоналістична психологія, фройдизм, екзистенціоналізм, его-психологія); інші досліджують переважно "образ Я" як елемент самосвідомості.
По-друге, психологічні розвідки різняться за теоретичним контекстом, або кутом зору, під яким розглядається проблема "Я": коли точкою відліку є теорія особистості, то "Я" найчастіше мислиться як певна структурна єдність, й увага привертається здебільшого до його регулятивної функції; навпаки, вконтексті теорії свідомості на передній план виходять кої пітніші особливості процесів самосвідомості, адекватністьсамооцінок і т. ін.
По-третє, істотно відмінною є методологічна стратегія дослідження. Так, підхід до вивчення самооцінок, цього найбільш вартісного джерела в розумінні "образу Я", змінюється залежно від того, чи розглядаються вони вченим як безпосередні компоненти аналізованого образу, чи тільки як індикатори окремих глибинних і неусвідомлюваних особистістю якостей (наприклад, самоповаги).
Сьогодні психологами обґрунтовані наступні аспекти модальності і складових Я-концепції, а саме: психологічного пізнання є: множинні Я, Я-центр, сутнісне Я, Я-інваріант (Г.І. Гурджієв, П.Д. Успенський, А.І. Зеліченко), рефлексивне Я і рефлективне Я (І.С. Кон), езотеричне Я і екзотеричне, або імерсивне Я, іманентне Я, ідеальне Я, трансцедентальне Я і трансфінітне Я (В.А. Пет-ровський), ідеальне Я і реальне Я (К. Роджерс, К. Хорні), функціональне Я і субстанціональне Я (І.М. Міхеєва), фальшиве Я, безпорадне Я (В.В. Сталін), потаємне Я (Л.Е. Орбан-Лембрик), утілюване Я і невтілюване Я (Р. Лейнг), маленьке Я і велике Я (Т.С. Яценко), зовнігинс, наявне Я і внутрішнє, сутнісне Я (М. Бовен, К. Роджерс, А.Б. Ор-лов), апріорне, або ноуменальне Я (А. Менегетті, З.С. Кар-пенко), вище Я (Р. Ассаджолі), егоцентричне Я, егоїстичне Я, духовне Я (В. Джеме, І.С. Кон, Т.А. Флоренська), нормативне Я, моральне Я (Д. Болдінг, М. Раусте фон Вріхт), Абсолют духовного Я (О.Є. Гуменюк), Я вчинок (В. А. Роменець, В.І. Юрченко та ін.), Я-проблема (А.В. Фурман).
Свідомість людини зорієнтована не тільки на відображення зовнішніх об'єктів — вона може бути спрямована на пізнання себе (внутрішнього світу, діяльності). Усвідомлення людиною самої себе називають самосвідомістю.
Я-концепція (лат. сопсерііо — сприйняття) — динамічна система уявлень людини про себе, на основі якої вона вибудовує взаємовідносини з іншими людьми.
Лекція 5
Тема 5. Соціально- психологічна структура особистості.
План
1. Психічні процеси особистості, їх види та розвиток.
2. Характеристика психічних властивостей особистості.
3. Види психічних станів людини.
4. Соціальна неповторність особистості у ролях, позиціях, статусах і установках.
5. Сутність і структура світогляду людини.
6. Поняття соціалізації особистості.
7. Фактори, ефекти, механізми та засоби соціалізації.
СТРУКТУРА ОСОБИСТОСТІ(згідно з концепцією персоналізації А.В.Петровського), включає наступні складові:
1. Внутрішньоіндивідна підсистема, яка представлена темпераментом, характером, здібностями людини, всіма характеристиками її індивідуальності;
2. Інтеріндивідна підсистема, яка виявляється у спілкуванні з іншими людьми і в якій особистісне виступає як прояв групових взаємовідносин, а групове – в конкретній формі проявів особистості;
3. Надіндивідна (метаіндивідна), в якій особистість виноситься як за межі органічного тіла індивіда, так і поза зв’язки “тут і тепер” з іншими індивідами. Цей вимір особистості визначається “внесками”, що їх робить особистість в інших людей.
СТРУКТУРА ОСОБИСТОСТІ (за К.К.Платоновим у межах системно-діяльнісного підходу):
1. Підструктура спрямованості, яка об’єднує спрямованість , ставлення та моральні якості особистості. Елементи особистості, що входять до цієї під структури, не породжуються природними задатками і відображають індивідуально заламлену класову свідомість. Формується ця під структура шляхом виховання і є соціально зумовленою;
2. Підструктура досвіду. Вона включає в себе знання, навички, уміння і звички, набуті в індивідуальному досвіді через навчання, але вже з помітним впливом біологічно зумовлених властивостей особистості. Її називають ще індивідуальною культурою, підготовленістю;
3. Біологічно зумовлена підструктура: темперамент, статеві й вікові особливості, патологічні зміни. Ці елементи залежать від фізіологічних і морфологічних особливостей мозку.
4. Підструктура психічних процесів.
СТРУКТУРА ОСОБИСТОСТІ(за С.Рубінштейном):
1. Що хоче особистість? (Спрямованість, установки, потреби, інтереси).
2. Що може особистість ? (Здібності, обдарованість).
3. Що є особистість насправді? (Темперамент, характер).
4. Що повинна особистість? (Ставлення до вимог суспільства та інших людей).
За висловом українського психолога Г.С. Костюка, психологічна структура особистості – це “система систем”. Справді, в особистості розвиваються, диференціюються та інтегруються психічні властивості під впливом соціальних факторів за умови здійснення нею діяльності та спілкування.
У структуру особистості входять: психічні процеси, психічні властивості, емоційно-вольова сфера, мотиваційна сфера, духовний світ, ціннісні орієнтації, досвід тощо.
До соціально-психологічної структури особистості входить: світ психічних явищ людини, психічні процеси, властивості, стани, утворення і соціально-психологічні явища і процеси.
Світ психічних явищ людини охоплює всі явища і процеси, які відображають основний зміст психіки людини і які вивчає психологія як специфічна сфера знань.
Види психічних станів людини
Психічний стан – це цілісна характеристика психіки людини, яка фіксує момент сталості і своєрідності в динаміці психічних явищ; це форма реагування, яка виражає ставлення людини до явищ власної психіки, що розкриваються в процесі взаємодії з навколишнім середовищем у певний момент часу за певних умов. Це певний рівень працездатності та якості функціонування психіки людини, характерний для неї в кожен даний момент часу. До них відносяться: активність, пасивність, бадьорість, втома, апатія та ін.
Засоби масової комунікації – технічні засоби (друк, радіо, кінематограф, телебачення), за допомогою яких здійснюється поширення інформації (знань, духовних цінностей, моральних і правових норм і т.ін) на великі аудиторії. Засоби масової комунікації широко використовуються державою, суспільством у процесі виховання людей.
Мікрофактори – детермінанти соціалізації особистості, що стосуються виховання і навчання людей в малих групах (сім’ї, трудовому колективі, релігійній організації чи в навчальному закладі).
Особистість в процесі соціалізації проходить шість фаз. Найпершою фазою є виховання у сім'ї. Тут дитина освоює речовий світ, веде спілкування з найближчими людьми, оволодіває мовою, запам’ятовує норми поведінки і стосунків, проявляє себе, формує характер.
На другій фазі дитина встановлює початкові соціальні зв’язки поза межами сім'ї, усвідомлює протиріччя соціальної взаємодії (наприклад, характер відносин з батьками і ровесниками), виробляє спосіб поведінки у колі ровесників, зі старшими й меншими за себе. Соціалізація дитини на цій фазі відбувається в ігровій діяльності, у сфері елементарних індивідуальних обов’язків тощо.
Третя фаза соціалізації – оволодіння основами знань і суспільним досвідом. Цей процес проходить насамперед у навчальному закладі, якими є середня школа і середній професійній заклад. На кінець цієї фази припадає настання фізіологічної та психічної зрілості, яка засвідчує відповідальність особи перед суспільством.
Четверта фаза соціалізації молодих людей (випускників школи та середніх спеціальних закладів) специфічна. Одна частина молоді продовжує навчання, інша включена у виробництво або проходить службу в армії. На цій фазі виявляється рівень самостійності молодих людей, їх готовність нести моральну, правову та матеріальну відповідальність у своїй життєдіяльності. Виявлена закономірність: чим більше активності у переборенні завад на своєму життєвому шляху індивід проявляв у попередніх трьох фазах, тим він самостійніший та працьовитіший в майбутньому.
П’ята фаза соціалізації розпочинається, власне, у професійній діяльності. У значної частини людей вона збігається з професійним навчанням або з вузівською підготовкою. Період самостійної і відповідальної роботи є найтривалішим у житті людини; особистість тут може досягти найвищого рівня соціалізації, створюючи щось суспільно цінне і значуще.
Шоста (остання) фаза соціалізації характеризується інволюційними процесами в організмі, послабленням соціальних зв’язків особистості.
Змістовий модуль 2. Розвиток і становлення соціально зрілої особистості
Лекція 6
Тема 6. Міжособистісні стосунки. Спілкування.
План
1. Функції, види, рівні і сторони спілкування.
2. Комунікативні бар'єри та механізми взаєморозуміння у спілкуванні.
3. Маніпуляції у спілкуванні.
4. Невербальна комунікація та її види.
5. Поняття про психологічну сумісність.
Сторони спілкування.
Ураховуючи складність природи спілкування, важливо розібратись у його структурі. Завдяки дослідженням учених виокремлено три взаємопов'язаних сторони спілкування:
• комунікативну — обмін інформацією між індивідами та її уточнення, розвиток;
• інтерактивну — організація взаємодії суб'єктів, які
спілкуються, тобто обмін не тільки знаннями, думками, ідеями, а й
діями, зокрема при побудові спільної стратегії взаємодії;
• перцептивну — процес взаємного сприймання й розуміння
співрозмовників, пізнання ними одне одного.
Комунікація, перцепція та інтеракція у просторі міжособистісної взаємодії
Схема захисту від маніпуляцій (за Е.Доценком).
Лекція 7
Тема 7. Особистість і діяльність
План
1. Джерела активності людини.
1.1. Поняття про потреби, їх сутнісний зміст та класифікація.
1.2. Мотиви та мотивація в діяльності людини.
1.3. Інтереси і прагнення соціально зрілої особистості.
2. Здатність до професійної діяльності.
3. Професіограма та психограма спеціаліста.
4. Кар'єра особистості, атрибути та етапи її просування.
ПЕРЕХІД ПОТРЕБИ В МОТИВ
Потреба нерозривно зв’язана з мотивом і психологічно виявляє себе у його формі. Якщо потреба – це нестаток суб’єкта в чомусь конкретному, то мотив – обґрунтування рішення задовільнити чи не задовільнити актуалізовану потребу в конкретному середовищі та в конкретний спосіб. Але перш ніж потреба спричинить особистісну дію, людина переживає складний психологічний комплекс мотивації, який полягає в усвідомленні значимості самої потреби, шляхів та засобів її задоволення, затрати зусиль і т.д.
Схематично перехід потреби в мотив можна зобразити так:
потреба мотивація мотив,
де потреба – нестаток у чомусь, мотивація – усвідомлення потреби, мотив – обґрунтування рішення.
Професія - це певний вид трудової діяльності, який характеризується низкою вимог до людини.
Кожний вид праці має такі компоненти: предмет праці, мету праці, знаряддя праці і умови діяльності, які і обумовлюють ці вимоги.
Атрибутами кар'єри, за твердженням багатьох психологів, є успіх, визнання, самоповага, авторитет, матеріальна вигода, міра відповідальності і професійний ріст.
Оскільки із вказаних вище елементів найвагомішим є успіх, коротко зупинимося на цьому понятті. Іржі Томан серед складових частин успіху називає працю, старанність, наполегливість, захоплення справою, постійний пошук і самовдосконалення. М.Сторі (8) закликає:
а) будьте особистістю;
б) будьте професіоналом;
в) будьте культурною людиною;
г) постійно вчіться і розвивайте себе;
д) вмійте вживатися з людьми;
є) будьте нетерплячі;
с) вмійте знайти своє місце у житті;
ж) займайтеся об'єктивною самооцінкою, самокорекцією, і іімоуправлінням;
і) аналізуйте свої та чужі помилки ідосягнення;
й) будьте вимогливими;
к) поважайте себе і людей навколо;
л) будьте оптимістом і успіх вам забезпечений!
Зрозуміло, що подібні глибокі зміни впливають на людей більшості професій. Не зважаючи на те, що люди не можуть контролювати зовнішні явища, можна навчитися і користуватися тими можливостями і альтернативами, котрі дарує нам життя. Ясність у питанні про власну мету - це основний засіб реалізації своїх можливостей. Виправлення процесу формування власної мети може бути доволі важкою справою, але вона глибоко відображається на повсякденному житті людини. Всі люди відрізняються один від одного, кожний діє в унікальному середовищі, тому робота із з'ясування мети повинна мати особистий характер.
Покращити свос ставлення до визначення власної мети можна, якщо відповісти на шість запитань:
1.Яка життєва позиція допомагає людині на шляху до
постановки ліети?
2.Які принципи визначення мети?
3.Для чого потрібно ставити перед собою мету?
4.Як можна поставити собі мету?
5.Що треба чинити, якщо не все вдасться ?
6. Чи здатні ви допомогти оточуючим у цій благородній
справі?
Багато людей вважають, що власна мета здатна змінити багато, якщо підпорядковується таким критеріям:
а) людина відчуває себе особисто зацікавленою в
досягненні мети;
б) можливе успішне просування до неї малими кроками;
в) визначені часові рамки;
г) чітко спланований конкретний кінцевий результат.
Якщо кар’єра- це: 1) просування в будь-якій сфері діяльності; 2)досягнення слави ;3) означення роду заняття, професії, то кар ’єризм означає безпринципну гонитву за особистим успіхом в будь-якому виді діяльності.
2. Планування професійної кар'єри та стадії ділового життя людиниі стаУ житті людини є етапи, коли їй необхідно з'ясувати власні цілі. Звичайно ці етапи співпадають із віковими періодами, наприклад:
Етап І: 0-8 років - початок кар'єри.
Етап 2: близько ЗО років - набуття певної компетентності
Етап 3: близько 40 років - аналіз досягнень і розгляд можливостей для перемін.
Етап 4: близько 50 років - підбиття підсумків кар'єри І підготовка до виходу на пенсію.
Етап 5: близько 60 років - перехід до неробочого життя.
Важливість вияснення власної мети зростає, якщо людина здійснює один з цих життєвих кроків. У той же час творчіш перехід до життя вимагає від людини постійної відкритості до всього неочікуваного і готовності здійснювати аналіз і пошук кращих рішень, яких можна досягнути в будь-який момент.
Для формування кар'єри необхідно не лише знати етапи кар'єри, але орієнтуватися на вимоги до кожного з них:
а) вивчення змісту роботи на окремих етапах службовою
росту;
б) деталізація вимог для сходження на кожному етапі
(рівень освіти, кваліфікація, вік);
в) визначення меж ділового досвіду, необхідного для переходу до вищого етапу.
Серед нових вимог найважливіші наступні:
а) надання дійсних можливостей для досягнення нових етапів, не пов'язаних із обов'язковою вислугою літ;
б) підвищена увага до розвитку змісту робіт, до пріоритетів, до людей;
в) гнучка оцінка працівника із врахуванням його компенсаторних можливостей.;
г) виявлення специфічних знань і навичок (без врахування віку) робітника.
підготовку + підвищення кваліфікації);
2) пошук та активізація резервів (управлінського) персоналу, що включає:
а) оцінка і підбір менеджерів;
б) оцінка та покращення соціально-психологічного клімату і згуртування персоналу навколо цілей організації і вдосконалення стилю, кар'єри ділових стосунків;
в) психологічне забезпечення дострокових цілей організації + розробка кадрової політики фірми + утворення ділових механізмів управління фірмою + соціотехнічна система.
У своїй концепції професійного становлення особистості І.Кудрявцева розглядає такі стадії ділового життя особистості:
1. Виникнення і формування професійних намірів під впливом загального розвитку, початкової орієнтації і залучення до різних сфер діяльності в школі.
2. Власне професійне навчання (тобто, цілеспрямована підготовка).
3. Процес входження у професію через основне оволодіння нею і знаходження свого місця у трудовій групі.
4. Повна і часткова реалізація особистості в самостійній професійній праці.
5. Творчість.
Узагальнюючи сказане, зазначимо, що кар'єра керівник азалежить від:
а) характеру і темпераменту керівника;
б) інтелектуальних та організаторських здібностей;
в) рівня готовності керівника до прийняття самостійних рішень;
г) методики прийняття оптимальних рішень;
д) уміння керівника підтримувати здоровий психологічний клімат у колективі;
є) від тісних контактів у ієрархії підлеглий - керівник, або від зворотного зв'язку підлеглий - керівник;
є) від реакції на критичні зауваження;
ж) від дотримання правил або прийняття етики службових відносин;
3) від авторитету реального керівника;
и) від способів досягнення його успіху.
Лекція 8
Тема 8. Соціальна зрілість: стратегія життєвчиняння
План
1. Рівень домагань особистості у досягненні успіху.
2. Лідерство як психологічний феномен. Теорії лідерства.
3. Складові творення привабливого іміджу ділової людини.
4. Інтелект, моральність та творчість у професійній діяльності.
5. Характеристика самоактуалізованої особистості.
Формула впливу іміджу.
Вплив іміджу на людей виникає за формулою AIDA, де А(з англ.-увага)- це притягуваня уваги, І( з англ.- інтерес)- пробудження інтересу до іміджу, D(з англ.. вимога)- пробудження потреби до дії, А- спонукання до здійснення дій.
Лекція 9
Тема 9. Природа конфліктів та технологія запобігання їх виникненню.
План
1. Історіогенез поглядів на природу конфліктів.
2. Типологія конфліктів та причини їх виникнення.
3. Анатомія та динаміка конфлікту.
4. Стилі виходу із конфліктнихситуацій. Управління конфліктом.
Конфлікт = конфліктна ситуація + проблема + сторони конфлікту + інцидент
Таким чином внутрішньоособистісний конфлікт можна визначити як стан гострого негативного переживання, яке викликане боротьбою протилежно спрямованих, взаємовиключних мотивів, ціннісних орієнтації і цілей, які відображають суперечливі зв’язки особистості з оточуючим середовищем і затримують прийняття рішення.
В психології виділяють показники внутрішньоособистісного конфлікту.
Когнітивна сфера: суперечливість “образу – Я”; зниження самооцінки; усвідомлення свого стану як психологічного тупика; затримка прийняття рішення; суб’єктивне визначення наявності проблеми ціннісного вибору, сумніви в істинності мотивів і принципів, якими індивід керувався раніше.
Емоційна сфера: психоемоційна напруга; наявність значних негативних переживань.
Поведінкова сфера: зниження якості та інтенсивності діяльності; зниження задоволеності діяльністю; негативний емоційний фон спілкування.
Інтегральні показники: порушення нормального механізму адаптації; посилення психологічного стресу.
Співробітництво – це такий тип взаємодії в конфліктній ситуації, при якому його учасники прагнуть до вирішення проблем, що виникли між ними, орієнтуючись при цьому на збереження позитивних відносин, і опираючись на них в процесі взаємодії.
Співробітництво розвивається на основі попереднього досвіду учасників конфлікту, який ґрунтується на відсутності розбіжностей в минулому або на їх успішному подоланню, пов'язаному з успішною взаємодією людей. Спілкування при співробітництві характеризується такими особливостями:
· В спілкуванні зберігаються неформальні компоненти, котрі використовуються учасниками для підтримки стосунків.
· Протилежна сторона сприймається як партнер.
· Головним засобом впливу партнерів один на одного є пошук рішення, яке задовольняє обидві сторони, спроба переконання, аргументація.
На думку Л.А. Петровської, найважливіше, до чого треба прагнути, це перш за все “засвоювати позиції партнерства”, співробітництва на фоні володіння й іншими стратегіями.
– Конец работы –
Используемые теги: Конспект, лекцій, Змістовий, Модуль, Психологія, педагогіка, наука, про, людину, Світ, діяльність, Лекція, Тема, Теоретичні, основи, психології, педагогіки0.189
Если Вам нужно дополнительный материал на эту тему, или Вы не нашли то, что искали, рекомендуем воспользоваться поиском по нашей базе работ: Конспект лекцій Змістовий модуль 1. Психологія і педагогіка як наука про людину, її світ і діяльність. Лекція 1 Тема І. Теоретичні основи психології та педагогіки
Если этот материал оказался полезным для Вас, Вы можете сохранить его на свою страничку в социальных сетях:
Твитнуть |
Новости и инфо для студентов