Ціннісні засади української родини - раздел Философия, Конспект лекцій Змістовий модуль 1. Психологія і педагогіка як наука про людину, її світ і діяльність. Лекція 1 Тема І. Теоретичні основи психології та педагогіки У Педагогічній Науці Репрезентовано Чимало Книг І Статей Про Сімейне Вихованн...
У педагогічній науці репрезентовано чимало книг і статей про сімейне виховання, наприклад, англійське, німецьке, французьке. І, на превеликий жаль, до цього часу не створено жодної наукової праці про характеристичні риси української національної системи родинного виховання. Що це, власне недбальство чи хибна уява, що нібито те, що завжди з нами, звичне, щоденне, елементарно просте (а саме такою загальнодоступною і є етнопедагогіка), менш важливе і ніде, ніколи і нікуди не дінеться? А може, не знайшлось відважних людей, які б перед усім світом авторитетно заявили, що українці, як і інші народи, мають свою самобутню педагогічну культуру, яка заслуговує якнайширшого наукового висвітлення? Були, звичайно, такі мужні люди! Згадаймо світлі постаті Т. Шевченка, Г. Сковороди, О. Духновича, І. Франка, Лесі Українки, М. Грушевського, С. Русової, В. Винниченка, В. Стуса. Скоріше всього, не було сприятливих умов для здійснення цих благородних намірів через лихі дії на українських землях іноземних колонізаторів чи через люте гноблення тоталітарних режимів, спрямованого на денаціоналізацію українців.
Нинішні обставини національного відродження та подальшого розвитку духовної культури українського народу, маніфестовані Актом про незалежність України, зумовили гостру потребу в активізації науково-дослідної роботи саме в цьому напрямі. Українська родинна педагогіка постала в гущі народу України й протягом усієї його історії вірно слугує його життєво важливим цінностям. Вона стосується родини. Це синонім слова «сім'я». У живому повсякденному спілкуванні українців ці величні та місткі слова «родина», «родинний» є часто вживаними — як і поняття «родитель», «родичі», тобто ті, хто породив дитину, привів на світ, дав життя та виховав, вивів у люди.
Педагогіку творить народ, а науковці і вчителі тільки її досліджують, дають їй теоретичне та наукове тлумачення, обгрунтування. З огляду на це педагогіку, а тим більше родинну, в кабінеті написати неможливо. Дійсно, наукова педагогіка народжується на грунті народної педагогіки, а тому вона обов'язково наділена певними національними рисами, тобто є національною педагогікою.
Звичайно, немає окремої, скажімо, національної хімії, фізики, математики, біології чи кібернетики. Проте є національними науки, що стосуються конкретної країни, її народу, природи, культури, побуту, історії. Наприклад, це історія України, українська мова, лінгвістика, етнографія, географія, народознавство, фольклористика, отже, і українська педагогіка, оскільки є українське шкільництво, українська система виховання, українська школа, українська сім'я, оскільки є український народ, нація. До того ж педагогіка — це не тільки наука, а й мистецтво. А мистецтво, як правило, має своє національне вираження (українська пісня, музика, живопис, хореографія, архітектура, фольклор тощо). Крім того, педагогіка як наука й мистецтво стосується особливої, властивої тільки їй сфери — формування людини, особистості з притаманними їй національними рисами, суспільно-побутовими ознаками. Педагогіка через виховання дітей і молоді відтворює та розвиває у кожному наступному поколінні народ, націю. Тому й національний підхід у науковому розв'язанні педагогічних проблем є обов'язковим. Виховання українця, який любить свій народ і з пошаною ставиться до інших народів, без української національної педагогіки немислиме.
Як багато злигоднів і небезпек зазнав на своєму тернистому історичному шляху український народ! І кожного разу його від духовної деградації як нації рятувала українська родинна педагогіка. Вірніше кажучи, тут було взаємне піклування і порятунок: наш народ, як зіницю ока, беріг і леліяв власну етнопедагогіку, а вона, в свою чергу, виховувала його дітей в дусі високої національної свідомості та людської гідності, непереможної здатності чинити опір всіляким насильникам.
Педагогічною наукою доведено й практикою високорозвинутих країн світу переконливо доведено, що високоефективна, породжена на рідному грунті з вбиранням найвищих здобутків світової педагогічної думки національна педагогіка дає прекрасні результати.
Українська родинна' педагогіка — заповіт і заповідник українського духу. Відданість її українству аж ніяк не означає зневагу до інших народів і націй. Досить згадати, що за всю свою багатовікову історію український народ ніколи нікого не завойовував і не поневолював. Українцям завжди була притаманна органічна прив'язаність до своєї місцевості, рідного краю і зовсім чужою — загарбницька сверблячка.
Родинна педагогіка включає практичні поради, скажімо: що треба зробити батькам і матерям, аби створити справжню сім'ю, як подбати, щоб діти виростали свідомими українцями, здоровими, розумними, духовно багатими, працьовитими, добрими, чесними, ініціативними, поважали батьків і шанували старших, добре вчились, були патріотами рідної землі та з повагою ставились до інших народів, свято берегли й примножували культурну спадщину своїх предків, берегли пам'ять історії родоводу, виявляли готовність, ставши дорослими, до злагодженого подружнього життя та виховання власних дітей — ось, можна сказати, ті вічні проблеми, розв'язання яких лягло в основу змісту даної книги.
Середовищем цінностей української родини є народний ідеал сім'ї; історія української родини; взаємини між подружжям, батьками та дітьми, братами й сестрами; сутність української фамілістики та дитинознавства; українське родинне виховання вчора, сьогодні, завтра, його зміст, принципи, форми, методи; евдемізм народної педагогіки — реалізація природного прагнення кожної людини до щастя; головні вихователі дітей — родина (в особах батька, матері, дідусів і бабусь, старших братів і сестер, родичів, свояків, ровесників, сусідів, кумів тощо), національна школа, природа, церква, держава та їх провідні засоби виховання: природні — догляд, привчання (призвичаєння), приклад тощо і надприродні — молитва, святі тайни; предмет виховання — тіло, душа, розум; провідні напрями формування особистості — тілесне (фізичне) виховання, раціональні способи духовно-морального виховання, вироблення позитивних рис характеру, плекання розуму.
Все темы данного раздела:
Психологія як наука про людину, її світ і діяльність.
Якщо проаналізувати всі сучасні наукові знання про живу та неживу природу, то виявиться, що найменше ми знаємо про людину. Питання "Хто ми, звідки і куди йдемо?" й сьогодні залишається б
Пит. Етапи історичного розвитку та основні напрямки вивчення психології.
Протягом багатьох століть психологія була галуззю описових знань. Психологічні знання були побічним продуктом діяльності лікарів, педагогів, філософів, фізіологів тощо. Лише у 19
Галузі і методи психологічних досліджень.
Сучасна наукова психологія являє собою досить розмаїту систему дисциплін та галузей. За спрямованістю діяльності психологів на пізнання, дослідження або перетворення психіки доцільно виділяти тр
Пит. Педагогіка як наука про навчання і виховання людини. Становлення і розвиток педагогіки.
Педагогіка є комплексною наукою, яка об'єднує, синтезує дані природничих і суспільних наук, що стосуються процесів виховання, навчання і розвитку особистості.
Становлення і розвиток педагогіки
У процесі розвитку педагогіки виокремилися такі її галузі, як народна педагогіка, духовна педагогіка і світська педагогіка.
1. Народна педагогіка.Термін «народна педагогі
ІV. Методи контролю та аналізу ефективності виховання
o Педагогічне спостереження.
o Бесіда.
o Опитування (анкетне, усне).
o Аналіз результатів суспільно-корисної роботи.
o Виконання доручень.
o Створення с
ІІІ. Методи контролю і самоконтролю у навчанні
1. Метод усного контролю.
2. Метод письмового контролю.
3. Метод графічного контролю.
4. Метод програмованого контролю.
5. Метод практичної перевірки.
6
ІІІ. Методи контролю і самоконтролю у навчанні
1. Метод усного контролю.
2. Метод письмового контролю.
3. Метод графічного контролю.
4. Метод програмованого контролю.
5. Метод практичної перевірки.
6
Вікові та сензитивні періоди розвитку людини
Розвиток особистості – це постійний перехід від одного вікового періоду до іншого, що пов’язано із якісною психічною і соціальною зміною новоутворень особистості. У процесі свого формування дитина
Вплив спадковості, середовища і виховання на розвиток особистості.
Людина народжується як індивід, як суспільний суб'єкт, із притаманними їй природними задатками і розвивається як особистість у системі суспільних відносин завдяки цілеспрямованому вихованню.
Сенс життя, життєвий шлях і вчинки особистості
СЕНС ЖИТТЯ –сутнісний, фундаментальний атрибут суб’єкта життя, що свідомо та цілеспрямовано вибудовує свій життєвий шлях і розгортає власне покликання та призначення.
Життєвий шлях людини
Послідовність фаз життєвого шляху становить його часову структуру. Кожна фаза — якісно новий рівень розвитку особистості. Вона ускладнюється багатовимірністю життєвого шляху, переплетенням у ньому
Ментальність та менталітет нації
Ментальність – це колективне несвідоме, явище критичного осмислення, нерефлексоване етнічним загалом, який здебільшого вчинково діє й соціально утверджується за звичками, канонізованими віруваннями
Кодекс цінностей сучасного виховання в Україні
Системуцінностей поділяють на абсолютно вічні, національні, громадянські, сімейні та цінності особистого життя.
Абсолютно вічні цінності. Мают
Самосвідомість — усвідомлення людиною себе як особистості (своїх якостей і рис, стосунків з іншими людьми, місця і ролі в суспільстві).
Самосвідомість дає змогу осмислити свої дії, почуття, думки, мотиви поведінки, своє місце в суспільстві. її об'єктом є сама особистість. У ній вона постає і як суб'єкт, і як об'єкт пізнання. Завдя
Структурні компоненти Я-концепції
Я-концепція є активним джерелом самовпливу, діючи у трьох функціонально-ролевих аспектах:
1) внутрішньої узгодженості: людина завжди йде шляхом досягнення максимальної самозлагоди, адже уя
Самооцінка особистості та її види.
Внаслідок повсякденної діяльності та взаємодії з іншими людьми в особистості виникає множина образів Я, кожен із яких домінує залежно від ситуації. Так, розрізняють Я-минуле, Я-реальне, Я-ідеальн
Рівень домагань — прагнення досягти мети тієї складності, на яку людина вважає себе здатною.
Залежно від самооцінки він теж може бути адекватним можливостям людини, заниженим або завищеним. Людина із заниженим рівнем, зустрівшись із новими завданнями, переживає невпевненість, тривогу, бої
Механізми психологічного захисту
У ситуаціях можливого чи реального неуспіху в діяльності задля реалізації потреби бути повноцінною особистістю часто вдаються до психологічного захисту.
Психологічний захист
Психічні процеси особистості, їх види та розвиток.
Психічні процеси – це психічні явища, що забезпечують первинне відображення і усвідомлення людиною впливів навколишньої дійсності. Як правило, вони мають чіткий початок, певне протікання і я
Сприймання.
Сприйманням називається відображення в свідомості людини предметів і явищ при їх безпосередньому впливі на органи чуття.
Сприйняття – складна діяльність, у процесі якої людина глибо
Характеристика психічних властивостей особистості
Психічні властивості особистості– це найбільш стійкі особливості особистості, що постійно проявляються і забезпечують певний якісно-кількісний рівень поведінки і діяльності, типови
Характеристика психічних станів людини.
У жодній сфері психічної діяльності так часто й так доречно не вживається термін «стан», як в емоційному житті. В емоціях яскраво виявляється тенденція специфічно забарвлювати переживання і діяльні
Форми вияву афективної сфери особистості.
Настрої, афекти, пристрасті розглядаються як форми вияву афективної сфери, афективних процесів, що розрізняються за тривалістю: від короткочасного афекту до настрою як поточного, тривалого стану
Види станів.
Психічні стани можуть бути класифіковані як вияви психічних процесів:
стани емоційні — настрої, афекти, тривога та ін.;
стани вольові — рішучість, розгубленість тощ
Соціальна неповторність особистості у ролях, позиціях, статусах і установках
Соціально-психологічна сторона особистості відображає її основні якості та характеристики, які дозволяють їй відігравати певні ролі в суспільстві, займати певне положення серед інших людей
Сутність і структура світогляду людини
Світогляд – це система переконань, і поглядів на природу, оточуючий світ і уявлення свого місця в цьому світі. Світогляд складає основу відносин особистості, проявляється у
Поняття соціалізації особистості
Соціалізація (від лат. sosialis – громадський, суспільний) – процес засвоєння людським індивідом певної системи знань, норм і цінностей, які дозволяють йому функціонувати в яко
Фактори, ефекти, механізми та засоби соціалізації.
Фактори соціалізації.
Макрофактори – це соціальні і природні детермінанти соціалізації та розвитку особистості, зум
Механізми і засоби соціалізації.
Соціалізація особистості здійснюється за допомогою таких механізмів:
Традиційний механізм соціалізації – це засвоєння людиною норм, еталонів поведінки, поглядів, які характерні для її сім'
Функції, види, рівні і сторони спілкування.
СПІЛКУВАННЯ – складний, багатогранний процес встановлення і розвитку контактів між людьми, спричинений потребами спільної діяльності. Він включає в себе обмін інформацією, вироблен
Види спілкування.
Спілкування — це багатовимірний, поліфункціональний, різновидовий процес. У психології існує кілька класифікацій видів спілкування. Вони подають цей феномен різнопланово, збагачуючи палітру його ха
Комунікація
Характер обміну інформацією – активний процес, який визначається тим, що за допомогою системи знаків ініціатор та адресат діяння впливають один на одного задля зміни поведінки, поглядів, стану тощо
Спілкування як взаємодія(інтеракція).
Спілкування — це активна взаємодія його суб'єктів. Вони по черзі діють одне на одного, оцінюють дії, сприймають або не сприймають спрямовані на них думки, оцінки, почуття. Якщо один із суб'єктів ви
Спілкування як сприймання та розуміння одне одного(перцепція).
Взаємодія між учасниками спілкування, як правило, супроводжує сприйманням і розумінням одне одного. Деякі психологи вважають, відбувається пізнання однієї людини іншою. У загальному плані можна ска
Функції спілкування.
Функції спілкування дуже різноманітні. Існують різні підходи до їх класифікації. Так, за однією з них виокремлюють три основних класи таких функцій: інформаційно-комунікативний, регулятивно-кому
Функції спілкування.
Функції спілкування дуже різноманітні. Існують різні підходи до їх класифікації. Так, за однією з них виокремлюють три основних класи таких функцій: інформаційно-комунікативний, регулятивно-кому
Маніпуляції у діловому спілкуванні.
З маніпулятивним впливом люди зустрічаються дуже часто, майже щоденно, але не завжди його можуть помітити і тим більше захиститися від нього. Особливо високого рівня розвитку, на мою думку, маніпул
Активний маніпулятор
намагається керувати іншими за допомогою активних методів.
Він використовує своє соціальне становище (бос, батько, старший брат, учитель, начальник).
Активний маніпулятор досягає
Особливості маніпулятивної поведінки.
На противагу маніпуляторові актуалізатор (цей термін запозичений автором у А. Маслоу) — це людина, яка виявляє свої внутрішні потенції активніше, ніж середній індивід, і тому живе більш повним і ба
Невербальна комунікація та її види
Поряд із словесними засобами мовленнєвими на культуру спілкування впливають жести співрозмовників, інтонація, паузи, рухи тіла тощо. Якщо раніше як у теоретичному, так і в практичному аспекті невер
Джерела активності людини
Живим істотам від природи властива активність, яка забезпечує життєво важливі зв'язки організму з середовищем. Джерелом активності живих істот є потреби, що спонукають її до відповідних реакцій, д
Мотиви та мотивація в діяльності людини
Мета - це те, до чого прагне людина, для чого вона працює, за що бореться, чого хоче досягти в своїй діяльності. Без мети не може бути свідомої діяльності.
Цілі людської діяльності виникл
Інтереси і прагнення соціально зрілої особистості
Під інтересами розуміються мотиви, які для особистості мають конкретне емоційне забарвлення й спрямовані на пізнання чогось. Інтерес проявляється як інтелектуальна вибірковість і виникає тоді, коли
Здатність до професійної діяльності.
Професіографія- це технологія вивчення вимог, які висуваються професією до особистісних якостей, психологічних здібностей, психолого-фізичних можливостей людини. Застосовується до
Професіограма та психограма спеціаліста
Професіограма- це детальний опис певної професії через систему вимог, які висуваються нею до працівника, - охоплюючи якості особистості, особливості мисленнєвих процесів, знання, в
Професіограма та психограма спеціаліста
Професіограма- це детальний опис певної професії через систему вимог, які висуваються нею до працівника, - охоплюючи якості особистості, особливості мисленнєвих процесів, знання, в
Рівень домагань особистості у досягненні успіху
Кожна особистість має свій рівень домагань. Рівень домагань визначається: а) досягненням тих цілей і того ступеня складності, які особистість, на її думку, здатна подолати; б) співвідношенням двох
Лідерство як психологічний феномен. Теорії лідерства
Типологія лідерства у психологічній літературі досконало не розроблена. Справді, як диференціювати лідерів на основі теорії характерних рис, коли співвідношення лише одних зовнішніх ознак у різних
Теорії лідерства
1. ТЕОРІЯ ЛІДЕРСЬКИХ РОЛЕЙ (Р.Бейліс) розглядає ролі "професіонала" лідера, орієнтованого на вирішення ділових проблем, і "соціально- емоційного фахівця", який вирішує п
Складові творення привабливого іміджу ділової людини
Імідж ділової людини– це зовнiшнiй вигляд, вмiння триматись на людях в дiловій i неформальній обстановці, оформлення кабiнету, службових паперiв, дiловий стиль роботи, рівень органiзованостi, вiд ч
Інтелект, моральність та творчість у професійній діяльності
Життя доводить, що в складних умовах, в умовах, що постійно змінюються, найкраще орієнтується, приймає рішення, працює людина творча, гнучка, креативна, здатна до генерування і використання нового
Характеристика самоактуалізованої особистості
Прагнення особистості до самоактуалізації є свідченням того, що людина бажає самовдосконалитись, і робить якнайкраще те, на що вона здатна. Видатний представник гуманістичної психол
Історіогенез поглядів на природу конфліктів
Проблема конфлікту почала досліджуватися в психології у 30-х роках цього сторіччя (К. Левін). В наш час загальноприйнятими підходами до проблем детермінації конфлікту є:
1.Особистісно-
Історія розвитку конфліктологічних ідей
Виникнення конфліктології як відносно самостійної теорії і практики в кінці 50-тих років ХХ століття передував тривалий період формування, накопичення і розвитку конфліктологічних ідей і поглядів,
Типологія конфліктів та причини їх виникнення
В науці ще не склалося єдиної думки з приводу поняття “конфлікти” і систематизації конфліктів.
При аналізі наявної літератури з даного питання прослідковується відмова від єдиної типології
Основні види внутрішньоособистісних конфліктів
В більшості теоретичних концепцій представлений один або декілька видів внутрішньоособистісних конфліктів. В психоаналізі, наприклад, центральне місце займають конфлікти між потребами і соціальними
Анатомія та динаміка конфлікту
В цілому динаміка розвитку конфлікту передбачає такі стадії.
Виникнення конфліктної ситуації (передконфліктна стадія)
Конфлікт не виникає миттєво, йому пер
Стилі виходу із конфліктних ситуацій. Управління конфліктом
Проблема способу реагування на конфліктну ситуацію уже була предметом розгляду. Тут ми поговоримо про дії учасників конфлікту – стратегії і тактики взаємодії.
Нагадаємо, щ
Кожна із зазначених стратегій може бути оптимальною і забезпечити найкращий ефект в залежності від конкретних умов виникнення і розвитку конфлікту.
Згідно з теорією М. Фоллет, тільки інтеграція є ефективною стратегією поведінки в конфліктних ситуаціях, оскільки при даному типу поведінки знаходиться таке рішення, при якому виконуються бажання к
Новости и инфо для студентов