рефераты конспекты курсовые дипломные лекции шпоры

Реферат Курсовая Конспект

ПСИХІЧНО ХВОРИЙ ПОРІЗАВ ДРУЖИНУ, ПОКІНЧИВШИ ЖИТТЯ САМОГУБСТВОМ

ПСИХІЧНО ХВОРИЙ ПОРІЗАВ ДРУЖИНУ, ПОКІНЧИВШИ ЖИТТЯ САМОГУБСТВОМ - раздел Философия, Роман / Стівен Кінг ; пер. з англ. та комент. О. Красюка : Книжковий Клуб Клуб Сімейного Дозвілля Автор — Мак Дагес (Джоді) 77-Річний Дікон «Дік»...

автор — Мак Дагес

(ДЖОДІ) 77-річний Дікон «Дік» Сімонс та директорка Денголмської консолідованої середньої школи Еллен Докерті прибули занадто пізно, щоб урятувати Сейді Дангіл від серйозних ушкоджень, але все могло обернутися значно гірше для популярної 28-річної шкільної бібліотекарки.

Згідно зі словами констебля міста Джоді Дагласа Рімза: «Якби Дік з Еллі не прибули саме в той момент, міс Дангіл майже напевне було б убито».

Двоє освітян приїхали з каструлькою тунця і хлібним пудингом. Обоє не схотіли розповісти про своє героїчне втручання. Сімонс сказав тільки: «Краще б ми опинилися там раніше».

Згідно зі словами констебля Рімза, Сімонс скрутив значно молодшого Джона Клейтона з Саванни, Джорджія, після того, як міс Докерті шпурнула в нього каструльку, тим самим його відволікши. Сімонс відібрав у нього невеликий револьвер. Тоді Клейтон вихопив ніж, яким він був порізав обличчя своєї колишньої дружини, і перерізав ним собі горло. Сімонс із міс Докерті намагалися зупинити кровотечу, але безуспішно. Клейтона було визнано померлим на місці.

Міс Докерті сказала констеблеві Рімзу, що Клейтон міг стежити за своєю екс-дружиною багато місяців. Персонал Денголмської консолідованої школи було попереджено про те, що екс-чоловік міс Дангіл може бути небезпечним, міс Дангіл сама надала фотографію Клейтона, але директорка Докерті сказала, що він змінив собі зовнішність.

Міс Дангіл каретою «швидкої допомоги» було доставлено в Меморіальний шпиталь Паркленд в Далласі, де її стан визначається як задовільний.

 

 

 

У жодному випадку не плаксій — саме так, це про мене, — але того вечора я плакав. Того вечора я заснув у сльозах, і вперше за довгий час сон мій був глибоким й утішливим.

Жива.

Вона залишилася живою.

Наляканою на все життя — ох, авжеж, безсумнівно, — але живою.

Жива, жива, жива.

 

 

Світ залишався на своєму місці, однак і надалі гармонізувався… чи, може, це я сам змушував його гармонізуватися. Коли ми створюємо таку гармонію власноруч, гадаю, ми звемо це звичкою. Я почав з того, що став підмінним вчителем в освітній системі Вестборо, а потім перейшов у штат. Мене не здивувало, що директором місцевої середньої школи працює фанатичний маніяк футболу на ім’я Борман… як в одного забавного тренера, котрого я був знав колись в іншому світі. Я підтримував зв’язки зі своїми старими друзями в Лізбон-Фолзі якийсь час, а потім перестав. Се ля ві .

Не перестаючи досліджувати архіви Далласької «Морнінг Ньюз», я знайшов коротке повідомлення за 29 травня 1963 року: БІБЛІОТЕКАРКУ З ДЖОДІ ВИПИСАНО ЗІ ШПИТАЛЮ. Коротка й неінформативна замітка. Ні слова про її стан, нічого про її плани на майбутнє. І без жодної фотографії. Замітки, запхнуті на 20 сторінку, — між оголошеннями про продаж вживаних меблів та доставку товарів додому — ніколи не мають фотоілюстрацій. Це один з фундаментальних трюїзмів життя того ж кшталту, що й телефон завжди дзвонить, якраз коли ти або на унітазі, або в душі.

І через рік після того, як я повернувся до Країни Тепер, все ще залишалися деякі сайти і теми для пошуку, яких я уникав. Чи відчував я спокусу? Авжеж. Але інтернет — двосічний меч. На всяку річ, що дарує тобі втіху — як-от дізнатися, що жінка, яку ти кохав, вижила, всупереч її екс-чоловіку, — знайдеться ще дві, які тебе боляче вразять. Шукаючи інформацію про небайдужу тобі людину, можеш відкрити для себе, що вона загинула в якійсь катастрофі. Або покінчила життя самогубством, що моя людина найімовірніше могла здійснити через комбінацію алкоголю зі снодійними пігулками.

Сейді самотня, нема кому розтермосити її, привести до тями, загнати до холодного душу. Якщо саме це трапилося, я не бажав про те знати.

Я використовував інтернет, щоб готуватися до уроків, цікавився змінами в кіноафіші, раз чи два на тиждень переглядав найновіші з пошесних відеокліпів. Чого я не робив, то це не шукав нічого про Сейді. Підозрюю, що, якби в Джоді була своя газета, мене б угризала більша спокуса, але газети там не існувало тоді, і звісно, нема її й зараз, коли той самий інтернет повільно додавлює всю друковану пресу. Крім того, є стара приказка: не підзирай у шпарину, не впече око жарина. А хіба була бодай колись в історії людства шпарина більша за інтернет?

Вона пережила Клейтона. Найкраще буде, запевняв я себе, обмежитися лише цим знанням про Сейді.

 

 

Так воно й було б, якби до мого класу з поглибленого вивчення англійської не перевелася нова учениця. У квітні 2012 то було; можливо, навіть 10 квітня, у сорок дев’яту річницю замаху на генерала Едвіна Вокера. Її звали Ерін Толлівер, її сім’я переїхала до Вестборо з міста Кіліна, що в Техасі.

Мені була добре відома ця назва. Кілін, де я купував гумки в аптекаря з гидливо розуміючою усмішкою. «Не роби ніц протизаконного, синку» , — ще порадив мені він. Кілін, де ми з Сейді провели так багато солодких ночей у «Кендлвудських Бунгало».

Кілін, де публікувався тижневик «Віклі Ґазет» .

На другий тиждень після її появи у класі — на той час моя нова учениця вже завела собі кількох подружок і причарувала кількох хлопців — я спитав у Ерін, чи й зараз іще виходить «Віклі Ґазет» . В неї освітилось обличчя.

— Ви бували в Кіліні, містере Еппінг?

— Я там бував колись дуже давно, — заява, яка й на йоту не змусила б поворухнутися стрілку детектора брехні.

— Газета ще виходить. Мама любила казати, що вона годиться хіба що рибу загортати.

— А в ній так само друкують колонку «Новини Джоді»?

— У ній є своя колонка новин кожного маленького містечка на південь від Далласа, — захихотіла Ерін. — Не сумніваюся, що ви могли б знайти її в мережі, якби вам дуже схотілося, містере Еппінг. В мережі є все .

Щодо цього вона була абсолютно права, і я після того протримався акурат один тиждень. Подеколи шпарина занадто зваблива.

 

 

Намір я мав простий: зазирну до архіву (якщо «Віклі Ґазет» його має) і пошукаю ім’я Сейді. Це йшло всупереч моїй настанові самому собі, проте Ерін Толлівер мимовіль збурила в мені вже було відмучені почуття і я знав, що легко не заспокоюся, допоки не перевірю. Як виявилося, в архіві не виникло потреби. Те, що мене цікавило, знайшлося не в колонці «Новини Джоді», а на першій шпальті свіжого числа газети.

Заголовок повідомляв:

 

 

ДО СВОГО ВІКОВОГО ЮВІЛЕЮ, ЯКИЙ СВЯТКУВАТИМЕТЬСЯ В ЛИПНІ,

ДЖОДІ ОБИРАЄ «ЛЮДИНУ СТОРІЧЧЯ»

 

А на фото під цим заголовком… їй було зараз вісімдесят, але деякі обличчя просто неможливо забути. Ймовірно, фотограф їй пропонував, щоб вона повернула голову так, щоб приховати ліву щоку, але Сейді дивилася в камеру анфас. А чом би й ні? Тепер то був старий шрам, рана, заподіяна чоловіком, чиї кості давно зотліли в могилі. Мені подумалося, що це додає сили її образу, але ж, звісно, моє судження не могло бути об’єктивним. Люблячим очам навіть уразки від віспи гарні.

Наприкінці червня, після завершення навчального року, я спакував валізу і знову вирушив у Техас.

 

 

Літні сутінки в техаському містечку Джоді. Воно трохи побільшало, аніж було у 1963 році, але ненабагато. На Бортьовій алеї, де раніше жила Сейді, тепер стоїть якась ящична фабрика. Нема старої перукарні, а там, де була автозаправка «Сітіз Сервіс», на якій я колись купував пальне для свого «Санлайнера», тепер крамничка «7-11». Там, де Ел Стівенс колись готував свої бургери «Вилороги» і смажену картоплю «Мескит», працює «Сабвей»[717].

Всі промови на честь вікового ювілею Джоді вже завершилися. Виступ жінки, котру місцеве Історичне товариство й Міська рада вибрали «Людиною сторіччя», був чарівно коротким, натомість промова мера відзначалась велемовством та інформативністю. Я дізнався, що Сейді й сама один термін була відслужила мером і чотири терміни в Законодавчих зборах штату Техас, але це була лиш дещиця. Розповідалося про її благодійницьку роботу, про її безперестанні зусилля покращити якість освіти у ДКСШ і її сабатикел, який вона взяла, щоби рік працювати волонтеркою в зруйнованому ураганом Катрина Новому Орлеані. Була там згадана й програма Бібліотеки штату Техас для сліпих учнів, ініціатива, спрямована на покращення шпитального обслуговування ветеранів і її невтомні (які продовжуються й зараз, коли їй вісімдесят) зусилля забезпечити кращу допомогу від штату нужденним ментально хворим. У 1996 році їй було запропоновано балотуватися в Конгрес США, але вона відхилила пропозицію, кажучи, що їй вистачає роботи й на місцевому рівні.

Вона більше ніколи не виходила заміж. Ніколи не переїжджала з Джоді. Вона така ж висока, тіло її не покручене остеопорозом. І вона така ж вродлива, її довге сиве волосся розвівається в неї за спиною майже до попереку.

Нарешті всі промови завершилися і Головну вулицю перекрито для проїзду. На протилежних кінцях її тепер вдвічі довшого бізнес-кварталу висять банери:

 

 

– Конец работы –

Эта тема принадлежит разделу:

Роман / Стівен Кінг ; пер. з англ. та комент. О. Красюка : Книжковий Клуб Клуб Сімейного Дозвілля

На сайте allrefs.net читайте: 11/22/63 : роман / Стівен Кінг ; пер. з англ. та комент. О. Красюка : Книжковий Клуб Клуб Сімейного Дозвілля ; Харків; 2012.

Если Вам нужно дополнительный материал на эту тему, или Вы не нашли то, что искали, рекомендуем воспользоваться поиском по нашей базе работ: ПСИХІЧНО ХВОРИЙ ПОРІЗАВ ДРУЖИНУ, ПОКІНЧИВШИ ЖИТТЯ САМОГУБСТВОМ

Что будем делать с полученным материалом:

Если этот материал оказался полезным ля Вас, Вы можете сохранить его на свою страничку в социальных сетях:

Все темы данного раздела:

Розділ 1
      Гаррі Даннінг випустився блискуче. На його запрошення я прийшов на скромну церемонію в актовому залі ЛСШ. Він дійсно не мав більше нікого іншого,

Розділ 2
      Я зробив ще один крок уперед і зійшов ще на одну сходинку. Власні очі продовжували запевняти мене, що я залишаюся на підлозі у коморі харчевні Ела

Розділ 3
      Таки дійсно, гном стояв з прапором, проте не з американським. Навіть не з прапором штату Мейн, на якому зображений лось. Той, що його тримав гном,

Розділ 4
      Ел дозволив мені провести себе до спальні й навіть буркнув «дякую, друже», коли я опустився на коліна, щоб розшнурувати і стягнути з нього черевик

Розділ 5
      Я пройшов вздовж стіни сушарні, точно як перед тим. Підпірнув під ланцюг з висячою на ньому табличкою ДОСТУП ДАЛІ ЗАБОРОНЕНО , то

Розділ 6
      Вранці наступного дня мене забрав той самий незмінний курій-таксист, і коли він висадив мене перед Тайтесовим «Шевроном», кабріолет ще стояв на мі

ЗА ЯКИЙ БУДЕ ПОКАРАНО!
НОРБЕРТ КІН ХАЗЯЇН & МЕНЕДЖЕР   А худий чоловік в окулярах і білому халаті, котрий дивився на мене, майже напевне й

Розділ 7
      Як розповісти вам про мої сім тижнів у Деррі? Як пояснити те, яким чином я дійшов до того, що почав його ненавидіти і боятися? Це не від

ХАТНІ ТВАРИНИ ЗАБОРОНЕНІ!
  Під цією великою вивіскою, на гачках, висіла менша, помаранчевого кольору, з написом: МІСЦЬ БРАК. Через дві зупинки я теж залишив автобус. Подякувавши водію й почувши у від

Розділ 8
      Упродовж тих тижнів, що залишалися до Гелловіну, містер Джордж Емберсон обстежив майже кожну зоновану під комерційне використання ділянку в Деррі

Розділ 9
      Сказати б, що на той час я вже втратив здатність чомусь дивуватися, проте побачене ліворуч від Ела змусило відпасти мою щелепу: тліюча сигарета у

Розділ 10
      Я втретє, й аж ніяк не бігом, перетнув робітничу автостоянку. Знову, проходячи повз «Плімут Ф’юрі», я поплескав його по багажнику. На удачу, гадаю

БІЗНЕСМЕНА ЗНАЙДЕНО ВБИТИМ НА МІСЦЕВОМУ ЦВИНТАРІ
Даннінг брав активну участь у багатьох благодійних справах   За словами шефа поліції Деррі, його департамент має доволі всіляких провідних ниточок, тож н

Розділ 11
  Прямуючи на південь по «Милі за хвилину», я намагався переконати себе, що не мушу перейматися Каролін Пулен. Запевняв себе, що то був експеримент Ела Темплтона, а не мій, а його екс

Розділ 12
      На південь мене вело шосе № 1[297]. Я попоїв у багатьох придорожніх ресторанах з обов’язковою «маминою домашньою кухнею», у тих закладах, де «Блак

Розділ 13
      18 травня 1961 року, сьома година сорок п’ять хвилин вечора. Світло довгих техаських сутінків простягнулося через моє заднє подвір’я. Вікно відчин

Розділ 14
      Меморіальні збори відбулися наприкінці першого дня нового навчального року, і якщо можливо оцінити успіх за кількістю мокрих носовичків, то зорган

Розділ 15
      О десятій ранку тієї неділі я стрибнув у «Санлайнер» і промчав двадцять миль до міста Раунд-Гілл. На головній вулиці там стояла аптека, і вона бул

Розділ 16
      Різдвяна гулянка у тренера Бормана вийшла провальною, і привид Вінса Нолза не прислужився тому єдиною причиною. Двадцять першого числа Боббі Джилл

Розділ 17
      За кілька днів до початку річної екзаменаційної сесії мене покликала до себе в кабінет Еллен Докерті. Причинивши двері, вона сказала: — П

Розділ 18
      На моє замовлення мені встановили телефон, і першою особою, якій я подзвонив, була Еллен Докерті, котра радо поділилася зі мною адресою Сейді в Рі

Розділ 19
      Джордж де Мореншильд здійснив свою величну появу пополудні п’ятнадцятого вересня, в похмуру дощову неділю. Прибув він за кермом «Кадилака» кольору

Розділ 20
      Отже, кінець кінцем, знадобилася лише загроза ядерної війни, щоби знову нас звести разом — хіба це не романтично? Гаразд, можливо, й ні.

ПРОТЕСТУЙМО ПРОТИ ГЕНЕРАЛА-ФАШИСТА ЕДВІНА ВОКЕРА
Під час вечірньої телемтрансляції так званого «Христового похода» Біллі Джеймса Хергіса 9-й канал надасть ефирний час ГЕНЕРАЛУ ЕДВІНУ ВОКЕРУ, фашисту, який підбивав ДжФК вдертися в мирну краіну Куб

Розділ 21
      Освальди стали моїми верхніми сусідами 2 березня 1963 року. Речі свої з того порепаного цегляного будинку на Елсбет-стрит вони переносили самотужк

Сміються всі троє — від їхньої радості мене обсипає морозом).
Лі: «Мамуню, принеси нам (російське слово). Нам вода потрапила у вушко». Марина(сміючись): «О Боже мій, а що іще вам принести?»   Я

Розділ 22
      День десятого квітня видався ясним і теплим, наче передсмак літа. Я одяг один із тих спортивних піджаків, що накупив собі, поки рік працював у Ден

СТРІЛЕЦЬ ЦІЛИВСЯ У ВОКЕРА
автор — Едді Х’юз Стрілець з потужною гвинтівкою, як повідомляє поліція, намагався вбити генерал-майора у відставці Едвіна А. Вокера у нього вдома ввечері в середу, ал

ПСИХІЧНО ХВОРИЙ ПОРІЗАВ колишню ДРУЖИНУ І ПОКІНЧИВ ЖИТТЯ САМОГУБСТВОМ
автор — Мак Дюгас (ДЖОДІ) 77-річний Дікон «Дік» Сімонс увечері в середу прибув надто пізно, щоб урятувати Сейді Дангіл від поранень, але все могло обернутися значно гі

НЬЮ-ОРЛЕАНСЬКИЙ ЕКСПРЕС
  Я зачекав, поки він виїде естакадою вгору на трасу І-20, а потім пройшовся два квартали туди, де був залишив свою машину, сів за кермо і поїхав назад у Джоді.  

Розділ 24
      Зважаючи на схильність історії до самоповторень, принаймні навкруг мене, ви не здивуєтеся, дізнавшись, що план Майка Косло щодо збору грошей на сп

КВИТКИ ПРОДАЮТЬСЯ ТУТ
  Нижче містилися фотографії двох гологрудих бугаїв, як того вимагає традиція, із задертими вгору кулаками в боксерських рукавицях. Один з них молодий, неушкоджений. Другий парубок бу

РОБЕРТ «РОББІ» ДЖЕНКІНС — БІЛИЙ РИЦАР ДАЛЛАСА!
  Якщо вірити газетам, Дженкінс саме таким і був, політиком суто правих поглядів, котрий говорить однією мовою з генералом Вокером і генераловим духовним наставником Біллі Джеймсом Хе

Розділ 25
      Зранку п’ятого серпня я залишався з Сейді, аж поки її не поклали на каталку і повезли до операційної. Там на неї чекав доктор Еллертон разом з інш

Розділ 26
  У наступні одинадцять тижнів я знову жив двома життями. Одне буле тим, про яке я уявлення майже не мав — моє зовнішнє життя, — а в інше я був аж занадто зануреним. Внутрішнє, де мен

Розділ 27
    17/11/63 (Неділя)   Після того як ми з’їли те, що вона назвала вечерею, а я обідом, Сейді захотіла помити посуд, але я ска

Даллас, Техас
  Я подумав: «Це звідти було вкрадено мою машину» . І ще подумав: «Освальд. Ім’я вбивці Освальд Кріль» [644]. Ні, ні, аж ніяк. Він людина, а не персона

Листопада 1963
  Дорога Сейді. Я тобі казав неправду. Гадаю, вже якийсь час ти це підозрювала. Гадаю, ти задумала приїхати сьогодні рано. Саме тому ти не побачиш мене, аж поки не зак

Розділ 28
    22/11/63 (П’ятниця)   Я сів і обняв її, без жодних думок. Вона обняла мене навзаєм, сильно-сильно, як тільки могла. Потім

Розділ 29
      Я не перебував під арештом у формальному сенсі, але мене затримали, відвізши до поліцейської дільниці в патрульному автомобілі. Наприкінці цієї по

ВРЯТОВАНИЙ!
  Я розгорнув газету на другій сторінці й закляк перед іншою фотографією. Сейді, фантастично молода й фантастично вродлива. Вона усміхалась. «У мене попереду ціле життя», — про

Розділ 30
      Зі свого останнього «Ґрейгаунда» я вийшов на автовокзалі на Майнот-авеню в Оберні, у Мейні, щойно після полудня двадцять шостого листопада[685]. П

Розділ 31
      Він так само жив на Годдард-стрит. Я закотив його по пандусу на ґанок, і там він уже видобув лячно велику низку ключів. Недарма. Його передні двер

ПРИХОДЬТЕ ВСІ!
  Сейді зараз в оточенні друзів — деяких з них, гадаю, я ще міг би впізнати — тож я підхожу до діджейської платформи, встановленої перед тим, що було колись «Вестерн Авто», а тепер ст

Післямова
  Майже півстоліття минуло відтоді, як у Далласі було вбито Джона Кеннеді, але два питання ще жевріють: чи стрільцем дійсно був Лі Освальд, а якщо так, то чи діяв він сам? Ніщо з напи

Хотите получать на электронную почту самые свежие новости?
Education Insider Sample
Подпишитесь на Нашу рассылку
Наша политика приватности обеспечивает 100% безопасность и анонимность Ваших E-Mail
Реклама
Соответствующий теме материал
  • Похожее
  • Популярное
  • Облако тегов
  • Здесь
  • Временно
  • Пусто
Теги