рефераты конспекты курсовые дипломные лекции шпоры
- Раздел Философия
- /
- Розділ 6
Реферат Курсовая Конспект
Розділ 6
Розділ 6 - раздел Философия, Роман / Стівен Кінг ; пер. з англ. та комент. О. Красюка : Книжковий Клуб Клуб Сімейного Дозвілля Вранці Наступного Дня Мене...
Вранці наступного дня мене забрав той самий незмінний курій-таксист, і коли він висадив мене перед Тайтесовим «Шевроном», кабріолет ще стояв на місці. Сам цього я й очікував, але все одно відчув полегшення. На мені був непримітний, вільного крою сіренький піджак, куплений у крамниці Мейсона. Моє новеньке портмоне зі шкіри страуса, напаковане п’ятьма сотнями Елових доларів, ховалося в безпеці його внутрішньої кишені. Я замилувався «Фордом», а далі, витираючи собі руки, схоже, тією ж самою учорашньою ганчіркою, до мене надійшов і Тайтес.
— Я переспав з цією думкою і вирішив, що хочу його купити, — промовив я.
— Це добре, — сказав він, а тоді продовжив з удаваним сумом в голосі. — Але я теж з цією думкою переспав, містере Емберсон, і гадаю, був збрехав вам учора, коли сказав, що існує можливість поторгуватися. Знаєте, що сьогодні вранці мені сказала дружина, коли ми з нею снідали оладками з беконом? Вона сказала: «Білле, ти будеш клятим дурнем, якщо випустиш з рук цього „Санлайнера“ менш ніж за три з половиною». Фактично, вона сказала, що я вже виставив себе клятим дурнем, коли зі старту оцінив його так низько.
— Окей, — я кивнув так, ніби нічого іншого й не очікував.
На його обличчі відбилося здивування.
— Ось що я можу зробити, містере Тайтес. Можу виписати вам чек на триста п’ятдесят доларів — добрий чек, на «Траст рідного міста», можете їм зателефонувати і переконатися — або я можу просто зараз прямо з портмоне видати вам три сотні готівкою. Якщо зробимо так, менше буде усякої паперової тяганини. То що скажете?
Він вишкірився, показавши зуби ледь не лячної білості.
— Скажу, що у Вісконсині таки вміють торгуватися. Якщо накинете до трьохсот двадцяти, я приклею липучку техогляду, причеплю двотижневий номер і їжджайте собі.
— Триста десять.
— Го-го, не змушуйте мене соромитися, — промовив Тайтес; він явно отримував насолоду. — Накидайте ще п’ятірку, і скажемо вже гаразд.
Я простягнув йому руку:
— Три сотні й п’ятнадцять доларів мене влаштовують[151].
— Овва, — цього разу він уже поручкався зі мною, не згадуючи про мастило. А потім показав на будочку каси. Сьогодні гарнюня з кінським хвостиком читала «Конфіденційно»[152]. Вам треба заплатити он отій юній леді, котра, до речі, є моєю дочкою. Вона оформить продаж. Потім підходьте, і я приклею ту липучку. І повний бак заллю, звісно.
Через сорок хвилин, сидячи за кермом «Форда»-складня моделі 1954 року, який тепер належав мені, я мчав на північ, у напрямку Деррі. Кермувати я колись був навчався на стандартній коробці передач, тож з цим не було жодних проблем, але оце вперше я вів машину з важелем трансмісії при колонці керма. Спершу було дивно, але щойно я призвичаївся (а ще мені доведеться звикнути до регулятора потужності передніх фар під лівою ступнею), так мені це вже й сподобалося. І Білл Тайтес був правий щодо другої швидкості; на другій «Санлайнер» летів, як скажений. В Агасті[153]я зупинився не на довше часу, ніж знадобилося, щоб опустити верх. У Вотервілі[154]я з апетитом пообідав чудовим м’ясним рулетом, який коштував мені дев’яносто п’ять центів, включно з яблучним пирогом з морозивом. Звісно, ціна знаного мені раніше фетбургера тепер почала здаватися явно завищеною. Я мчав під звуки «Скайлайнерів», «Костерів», «Дель-Вікінгів» й «Елегантів»[155]. Сонце дарувало мені тепло, бриз ворушив мою нову коротку зачіску, і автострада (яка, судячи з білбордів, мала неформальну назву «Миля за хвилину») майже цілком належала мені. Схоже було, всі мої сумніви минулої ночі потонули у тій копанці для корів разом з мобільним телефоном і футуристичним дріб’язком. Я почувався чудово.
Поки не побачив Деррі.
Щось не те було з цим містом, і, як мені здається, я зрозумів це з першого погляду.
Коли «Миля за хвилину» знесилилася до простої двосмужної дороги з латаним асфальтом, я вибрався на штатне шосе № 7 і миль десь за двадцять північніше Ньюпорта[156], подолавши узгірок, побачив Деррі; місто скупчилося на західному березі річечки Кендаскіґ[157], придавлене згори хмарами димових викидів з бозна-скількох папірень і текстильних фабрик, що геть усі працювали повним ходом. Через середмістя тягнулася якась зелена артерія. Звіддаля вона скидалася на шрам. Здавалося, місто обабіч цього пояса з рваними краями складається лише з чорних і кіптяво-сірих відтінків, тоді як завдяки димам, що бухали з усіх тих труб, небо над ним бовваніло насичене жовтим кольором сечі.
Я проїхав повз кілька торгових яток, де люди, що опікувалися товаром (чи просто стовбичили при дорозі, зирячи на проїжджих), скидалися більше не на мейнських фермерів, а на горян, виплодків інцестуальних шлюбів, з фільму «Порятунок» [158]. Коли я минав останню з них «ПРИДОРОЖНЮ ЯТКУ БАВЕРСА», з-за піраміди ящиків з помідорами вискочив великий безпородний пес і погнався за мною, оскаженіло кусаючи задні колеса «Санлайнера». Скидався він на якогось виродка з-під бульдога. Перед тим, як псу загубитися з мого виду, я встиг побачити, як якась кощава жінка в комбінезоні наздогнала його й почала дубасити уламком дошки.
Тут народився і ріс Гаррі Даннінг, а я зненавидів це місто з першого погляду. Без якихось конкретних причин; просто зненавидів і все. Розташований у низині між трьома крутими пагорбами, центральний торгівельний квартал вражав жалюгідністю, а ще він навіював клаустрофобію. Мій вишнево-червоний «Форд» виявився ледь не найяскравішою річчю на цій вулиці; бентежним (і небажаним, судячи з більшості поглядів, які він викликав) сплеском кольору серед чорних «Плімутів», коричневих «Шевроле» й задрипаних розвізних пікапів. Через середмістя тік канал, заповнений чорною водою майже до вершечків своїх облямованих мохом бетонних підпорних стін.
Місце для стоянки я знайшов на Канал-стрит. Одного нікелю, вкинутого до лічильника, вистачило на придбання вільної години, яку я збирався витратити на закупи. Я забув купити собі капелюх у Лізбон-Фолзі, але тут, проминувши пару-трійку вітрин, я побачив заклад, що звався «Деррійський Одяг & Аксесуари. Найелегантніша галантерея в Центральному Мейні». Я сумнівався, щоб у цій царині в Деррі існувала бодай хоч якась конкуренція.
Машину я ставив перед аптекою і затримався, щоб прочитати оголошення в її вітрині. У певному сенсі воно підсумовує мої власні враження від Деррі — зла недовірливість, атмосфера ледь стримуваного насильства — краще, ніж будь-що інше, хоча я прожив там майже два місяці і набрався відрази до абсолютно всього (либонь, за винятком кількох людей, з якими мені пощастило пізнатися) з ним пов’язаного. Там було написано:
– Конец работы –
Эта тема принадлежит разделу:
Роман / Стівен Кінг ; пер. з англ. та комент. О. Красюка : Книжковий Клуб Клуб Сімейного Дозвілля
На сайте allrefs.net читайте: 11/22/63 : роман / Стівен Кінг ; пер. з англ. та комент. О. Красюка : Книжковий Клуб Клуб Сімейного Дозвілля ; Харків; 2012.
Если Вам нужно дополнительный материал на эту тему, или Вы не нашли то, что искали, рекомендуем воспользоваться поиском по нашей базе работ: Розділ 6
Что будем делать с полученным материалом:
Если этот материал оказался полезным ля Вас, Вы можете сохранить его на свою страничку в социальных сетях:
| Твитнуть |
Хотите получать на электронную почту самые свежие новости?
Подпишитесь на Нашу рассылку
Реклама
Информация в виде рефератов, конспектов, лекций, курсовых и дипломных работ имеют своего автора, которому принадлежат права. Поэтому, прежде чем использовать какую либо информацию с этого сайта, убедитесь, что этим Вы не нарушаете чье либо право.
© copyright 1999 - 2024 allRefs.net. Все права защищены. Страница сгенерирована за: 0.062 сек.
Новости и инфо для студентов