Розгляд методів роботи з дисковим простором дає загальне уявлення про сукупність службових даних, необхідних для опису файлової системи. Структура службових даних типової файлової системи, наприклад Unix, на одному з розділів диска, таким чином, може складатися з чотирьох основних частин (див. мал. 12.5).
Рис. 14.5. Приклад структури файлової системи на диску
На початку розділу знаходиться суперблок, що містить загальний опис файлової системи, наприклад:
· тип файлової системи;
· розмір файлової системи в блоках;
· розмір масиву індексних вузлів;
· розмір логічного блоку.
Описані структури даних створюються на диску в результаті його форматування (наприклад, утилітами format, makefs і ін.). Їх наявність дозволяє звертатися до даних на диску як до файлової системи, а не як до звичайної послідовності блоків.
У файлових системах сучасних ОС для підвищення стійкості підтримується декілька копій суперблоку. У деяких версіях Unix суперблок включав також і структури даних, керівники розподілом дискового простору, внаслідок чого суперблок безперервно піддавався модифікації, що знижувало надійність файлової системи в цілому. Виділення структур даних, що описують дисковий простір, в окрему частину є правильнішим рішенням.
Масив індексних вузлів (ilist) містить список індексів, відповідних файлам даної файлової системи. Розмір масиву індексних вузлів визначається адміністратором при установці системи. Максимальне число файлів, які можуть бути створені у файловій системі, визначається числом доступних індексних вузлів.
У блоках даних зберігаються реальні дані файлів. Розмір логічного блоку даних може задаватися при форматуванні файлової системи. Заповнення диска змістовною інформацією припускає використання блоків зберігання даних для файлів директорій і звичайних файлів і має слідством модифікацію масиву індексних вузлів і даних, що описують простір диска. Окремо узятий блок даних може належати одному і лише одному файлу у файловій системі.