Повноваження органів управління та посадових осіб ЄС ЦЗ

Правова база:

1. Женевські Конвенції 1, 2, 3, 4 від 12 серпня 1949.

2. Додаткові Протоколи до Женевських Конвенцій 1, 2 від 08 червня 1977.

3. Закон України “Про правові засади цивільного захисту” від 24.06.2004 р. № 1859-IV;

4. Закон України “Про зону надзвичайної екологічної ситуації” від 13.07.2000 р. № 08–ІІІ.;

5. Закон України “Про правовий режим надзвичайного стану” від 16.03.2000 р. № 1550 – ІІІ із внесеними змінами та доповненнями, від 12.04.2000 р. № 638, від 05.09.2000 р. № 1386 від 27.07.01 р. № 920;

6. Закон України „Про аварійно-рятувальні служби”, від 14.12.1999 р. № 1281 – XIV із змінами та доповненнями 21.12.2000 р. № 2171-III;

7. Закон України „Про об’єкти підвищеної небезпеки”, від 18.01.2001 р. № 2245-III із змінами та доповненнями 15.05.2003 р. 3762-IV;

8. Закон України „Про пожежну безпеку”, від 17.12.1993 р. № 3745-XII;

9. Закон України „Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення”, від 24.02.1994 р. № 4004 – XII;

10. Закон України „Про правовий режим воєнного стану” ;

11. Положення про Державну комісію з ТЕБ та НС, затверджене постановою КМУ від 16.02.1998 р. №174;

12. Загальне положення про спеціальну комісію з ліквідації НС техногенного та природного характеру регіонального, місцевого та об’єктового рівня, затверджене постановою КМУ від 14.06.2002 р. № 843;

13. Положення про спеціальну урядову комісію з ліквідації НС техногенного та природного характеру, затверджене постановою КМУ від 14.06.2002 р. № 843;

14. Порядок класифікації НС техногенного та природного характеру за їх рівнями, затверджений постановою КМУ від 24.03.2004 р. № 368;

15. Указ Президента України „Про Державну програму перетворення військ ЦО України, органів і підрозділів державної пожежної охорони в оперативно-рятувальну службу цивільного захисту на період до 2005 р.” від 19.12.2003 р. № 1467/2003.

16. Указ Президента України „Про заходи щодо вдосконалення системи державного управління у сфері подолання наслідків Чорнобильської катастрофи” від 06.07.2004 р. №755/2004.

З усіх проблем, які зараз стоять перед Україною, найважливішою є проблема запобігання надзвичайним ситуаціям техногенного характеру та зменшення збитків від надзвичайних ситуацій природного характеру.

На території України зберігається високий рівень техногенної і природної небезпеки. Шкода заподіяна надзвичайними ситуаціями економіці України за останні десять років настільки велика, що вона вже загрожує національній безпеці всієї держави. Тому безпека населення і територій під час надзвичайних ситуацій відноситься до проблем виключної важливості для держави і суспільства, а їх розв’язання – до пріоритетної сфери національної безпеки. Крім того, гарантією незалежності і суверенності України повинна бути її достатня обороноздатність, складовою якої є заходи цивільного захисту.

1. Міжнародне гуманітарне право у сфері цивільного захисту

Світова історія – це, насамперед, історія війн. Якщо проаналізувати історичний час існування людства, то без воєнних конфліктів людство обходилось менше 1% від загального історичного часу. Відомо, що війни несуть тяжкі страждання перш за все цивільному населенню, яке потрапляє в зони воєнних конфліктів.

Про долю цивільного населення в війнах перше почав піклуватися “Міжнародний комітет Червоного Хреста”, завдяки якому у 1864 році Швейцарський уряд скликав конференцію, в якій взяли участь 12 держав. На цій конференції була підписана Женевська конвенція «Про поліпшення долі поранених у діючих арміях». Ця конвенція започаткувала міжнародне гуманітарне право.

У 1899 році в Гаазі була підписана конвенція, яка розширила принципи Женевської конвенції від 1864 р. стосовно війни на морі. У 1906 р. положення Конвенції було удосконалено та доповнено. У 1907 р. Четверта Гаазька конвенція визначила категорію комбатантів, яким надається статус військовополонених у випадку полонення та які користуються особливим ставленням до них під час усього періоду перебування у полоні. Ці конвенції були підтверджені та розширені у 1929 році.

У 1949 р. прийняті чотири Женевські конвенції, які мають силу до цього часу:

1. “Про поліпшення долі поранених та хворих в діючих арміях”.

2. “Про поліпшення долі поранених, хворих та осіб зі складу збройних сил на морі, які потерпіли корабельну аварію”.

3. “Про поводження з військовополоненими”.

4. “Про захист цивільного населення під час війни”.

У червні 1977 р. в Женеві представниками 102 країн на дипломатичній конференції прийняті два Додаткових Протоколи Женевської конвенції 1949р., які були підписані від імені СРСР в Берні у 1977 р. і ратифіковані Верховною Радою 4 серпня 1989 р., вимоги яких повинні виконуватись:

а) під час міжнародних збройних конфліктів (Протокол № 1);

б) під час не міжнародних збройних конфліктів (Протокол № 2);