Господарські комплекси економічних районів України характеризуються значними відмінностями.
За потужністю виробничого потенціалу вони розміщуються у такій послідовності: Донецький, Придніпровський, Східний, Центральний, Південний (Причорноморський), Подільський, Поліський і Карпатський економічні райони. Розглянемо більш детально особливості зазначених економічних районів та надамо їм стислу характеристику.
Донецький економічний район (Донецька, Луганська області) – це типовий старопромисловий район, де співвідношення промисловості й сільського господарства за випуском товарів і послуг складає 10:1.
Донецький економічний район включає Донецьку й Луганську області. Площа району — 53,2 тис. км2, населення — 6,9 млн осіб (2007 р.). Регіон має досить вигідне економіко-географічне положення: межує з економічно розвинутими Схід-ним і Придніпровським економічними районами України, а на сході — з Російською Федерацією. На півдні він має вихід до Азовського моря.
Сучасний Донецький економічний район є одним з найпотужніших в економічному відношенні регіонів України. Займаючи 8,8 % території і зосереджуючи 15,2 % населення, регіон виробляє майже 25,0 % обсягу промислової та 8,0 % обсягу сільськогосподарської продукції країни. Його економічний потенціал — індустріально-аграрний господарський комплекс з переважним розвитком галузей важкої промисловості. В територіальному по-ділі праці район виділяється вугільною промисловістю, електро-енергетикою, чорною металургією, машинобудуванням, хімічною та нафтохімічною промисловістю.
Тут зосереджений значний природно-ресурсний потенціал – 21% потенціалу держави, зокрема: мінерально-сировинних ресурсів – 54,5%, водних – 9,1, земельних – 7,4 і рекреаційних – 10,5% (у грошовому вимірі). Трудоресурсний потенціал складає у країні 15,3%, а виробничий – 16,7%.
Природно-ресурсний потенціал. Район має потужний природно-ресурсний потенціал (21 % від природно-ресурсного потенціалу України), який відіграє важливу роль у формуванні економіки району. В його структурі особливо виділяються міне-рально-сировинні й земельні ресурси. Водні і лісові ресурси до-сить обмежені. Рельєф і клімат Донецького економічного району в цілому сприятливі для активного сільськогосподарського та промисло-вого освоєння його території. Рельєф району — переважно рівнинний, слабо розчленований долинами річок. Клімат — помір-но-континентальний, з відносно холодною і малосніжною зимою та теплим літом.
За потужністю і різноманітністю мінеральної бази район є одним з найбагатших у Європі й характеризується високим рівнем зосередження ресурсів. Саме мінерально-ресурсна база стала основною передумовою розвитку економіки Донецького економіч-ного району. В її структурі найбільше значення має кам'яне вугілля, промислові запаси якого складають 48 млрд т, у тому числі 16 млрд т — коксівне вугілля. Донецький економічний район багатий на різноманітні нерудні корисні копалини. Особливе місце серед них займає хімічна сировина — великі поклади кам'яної солі поблизу Артемівська й Слов'янська та значні родовища крейди для виробництва соди, фарбувальної сировини.
Регіон має достатні запаси допоміжної сировини для розвитку металургійного комплексу: вогнетривкі глини, флюсові вапняки, формувальний пісок, доломіти, кварцити, графіт і каолін. Для розвитку будівельної індустрії тут є потужні ресурси цементної сировини — мергелю (Амвросіївське родовище), піску та будівельного каменю, керамзитової, черепичної, скляної сировини.
Земельні ресурси Донецького економічного району характеризуються значною освоєністю як у сільськогосподарському відношенні, так і великою зайнятістю під об'єктами промисловості, транспорту та ін. У структурі сільськогосподарських угідь пере-важають орні землі, площі яких складають 81 %, тоді як площі під сіножатями і пасовищами — лише 19 %.
Лісові ресурси району представлені зеленими зонами навколо великих міст та полезахисними смугами, які не мають промислово-експлуатаційного значення. У видовому складі лісів перева-жають листяні породи — дуб, липа, зрідка зустрічаються хвойні— сосна, ялина. Ліси регіону потребують відновлення та розробки загальнодержавної програми їх охорони.
Водні ресурси Донецького економічного району дуже обмежені. Основою їх формування є річковий стік Сіверського Донця і Кальміусу, який зарегульований численними ставками і водосховищами.
Рекреаційні ресурси представлені ресурсами узбережжя Азовського моря, лікувальними грязями, мінеральними водами різних типів у центральних районах Донецької області. Найбільшими центрами морської кліматології є Маріуполь і Новоазовськ.
Демографічний потенціал. Чисельність населення Донецького економічного району становить 6894 тис. осіб.
Густота населення району на початок 2010 року становила 130 осіб на 1 км2 проти 77 осіб на 1 км2 в середньому по Україні. Це — найвищий показник серед усіх економічних районів України.
Відтворення населення. Показники народжуваності, смертності та природного приросту населення Донецького економічного району є гіршими за середньоукраїнські і складають відповідно 8,8 %0, 17,9 та мінус 9,1 %о. Це зумовлено, передусім, соціально-економічними, екологічними причинами, постарінням населення, поширенням міського способу життя. Показник дитячої смертності у Донбасі становить 13,8 %о і є вищим, ніж у середньому в Україні.
Вікова структура. Спостерігається постаріння населення. Питома вага населення старше працездатного віку в загальній чисельності збільшилася з 21,1 % у 1990 р. до 25,8 % у 2010 р. У віковій структурі частка осіб працездатного віку у 1990 р. становила 56,8 %, у 2010 р. — 61,4 %, але надалі це співвідношення змен-шуватиметься на користь населення старше працездатного віку.
Трудовий потенціал. Чисельність зайнятого населення у Донецькому економічному районі у І півріччі 2010 р. складала 3196,7 тис. осіб: у Донецькій області — 2134,2 тис. осіб (60,6 % відповідного віку), у Луганській області — 1062,5 тис. осіб (57,7 %). У структурі зайнятості регіон має одну з найбільших у державі питому вагу зайнятих у сфері матеріального, і насамперед промислового виробництва.
Виробничий потенціал. Донецький економічний район — це старопромисловий район, де більше двох століть формується виробничий потенціал, у структурі якого різко переважають галузі важкої індустрії. Зокрема, у структурі основних фондів найбільшу питому вагу займають галузі матеріального виробництва: промисловість — 51,3 %, транспорт та зв'язок — 11,1, сільське господарство — 4,5, будівництво — 1,5 %.
Науково-технічний потенціал. Основою науково-технічного потенціалу району є науково-дослідні установи галузевого та академічного підпорядкування, вищі навчальні заклади III і IV рівнів акредитації, а також 15 наукових установ, в яких дослі-джуються проблеми розвитку і розміщення вугільної промисловості. В економіці та галузях соціальної сфери працюють понад 730 докторів та майже 5,8 тис. кандидатів наук.
У регіоні діє Донецький науковий центр HAH України, до складу якого входять п'ять науково-дослідних інститутів Доне-цька, а також філії академічних установ у Горлівці, Макіївці, Луганську.
Галузева і територіальна структура господарства району. За рівнем економічного розвитку Донецький економічний район займає провідне місце серед регіонів України. В загальному обсязі валової доданої вартості (ВДВ) в регіоні зосере-джено 44,7 % добувної та 25,4 % обробної промисловості України. Питома вага інших галузей матеріального виробництва дещо нижча за середні показники по країні. Значне місце в структурі господарства району займають також сільське господарство, транспорт і зв'язок та галузі сфери обігу.
Промисловий комплекс Донецького економічного району спеціалізується на випуску продукції важкої промисловості, зокрема паливно-енергетичного й металургійного комплексів, які становлять відповідно по 40 % від загального виробництва цих комплексів в Україні. Галузями спеціалізації району є також важ-ке машинобудування і металообробка, представлені виробництвом гірничо-шахтного та металургійного устаткування, верстато і приладобудування, транспортне машинобудування, виробництво обладнання для переробних галузей АПК і легкої промисловості та промисловості будівельних матеріалів (цементної і скля-ної). Тут розвинуті також хімічна та нафтохімічна промисловість, які представлені виробництвом мінеральних добрив і іншої продукції неорганічної хімії та гумотехнічною промисловістю.
Агропромисловий комплекс (АПК). В Донецькому економічному районі розвиваються всі ланки АПК, але рівень розвитку їх різний і в цілому значно відстає від рівня розвитку промисловості. Особливо недостатній рівень розвитку ланки, яка за-безпечує АПК засобами виробництва. Ця ланка представлена лише виробництвом мінеральних (азотних і фосфатних) добрив, засобів захисту рослин, технологічного обладнання для переробних галузей АПК та запасних частин для сільськогосподарських машин. Дещо ефективніше в районі розвинуто сільське господарство, яке дає 8,0 % валової доданої вартості сільського господарства України і має переважно приміський напрямок спеціалізації: виробництво овочів, кормів для тваринництва, садівництво, молочне скотарство, птахівництво й свинарство.
Транспортний комплекс. Вигідне географічне положення, галузева структура господарства, висока густота населених пунктів як центрів територіальної організації виробництва, вихід до узбережжя Азовського моря та інші фактори сприяють інтенсивному розвитку тут усіх основних видів транспорту: залізничного, автомобільно-го, трубопровідного й морського. Розвиваються також річковий та повітряний види транспорту. Провідну роль у транспортній системі регіону займає залізничний транспорт.
Зовнішньоекономічна діяльність. Потужний економічний по-тенціал Донецького економічного району, високий рівень його спеціалізації в багатьох галузях сприяли тісному залученню району до зовнішньоекономічної діяльності. Головним зовнішньоекономічним партнером регіону традиційно залишається Російська Федерація. Зростає питома вага країн Південно-Східної Азії, Європейського Союзу, США, Туреч-чини й інших країн СНД.
Територіальна організація продуктивних сил Донецького економічного району зумовила формування семи спеціалізованих господарських підрайонів: Донецько-Макіївського і Горлівсько-Єнакієвського промислового; Красноармійського індустріально-аграрного, який охоплює західну частину району; Північно-Донецького промислового; Приазовського промислово-аграрного; Південно-Східного (промислова зона Луганщини); Старобільського аграрного.
У Донецькій області сформовані крупні агломерації і промислові вузли, зокрема Донецько-Макіївський, Горлівсько-Єнакієвський; Торезо-Сніжнянський, Краматорсько-Костянтинівський, Селідово-Курахівський, Новотроїцько-Докучаївський.
У Луганській області сформовані крупні промислові вузли, зокрема Алчевсько-Стаханівський, Свердловсько-Ровенківський, Краснолуцько-Антрацитівський, які мають переважно паливно-енергетичну спеціалізацію зі значним поширенням екологонебезпечних гірничо-промислових технологій на перших стадіях переробки палива. Виділяється також Лисичансько-Рубежанський промисловий вузол, який характеризується багатогалузевою спеціалізацією на виробництві продукції хімічного комплексу.
На території Донецької та Луганської областей сформовані такі агропромислові спеціалізовані комплекси: олійно-жировий, зерно-, плодоовочево-, м'ясо-, молочно- і птахопромисловий. Навколо великих міст розвинутий приміський АПК.
Основні напрями соціально-економічного розвитку Донецького економічного району
З метою трансформації економіки Донецького економічного району в ринкову необхідно здійснити наступне:
• вдосконалити галузеву структуру господарського комплексу через збалансування розвитку основних галузей спеціалізації (вугільної, металургійної та хімічної) з потребами України, впровадити сучасні технології та нову техніку, безвідходні виробництва, сприяти випереджальному розвитку галузей, пов'язаних із задоволенням потреб населення;
• реформувати структуру металургійного комплексу, скоротивши виробництво чавуну, нерафінованої сталі, вогнетривів; збільшити виробництво електросталі, тонколистової продукції, розширити виробництво вторинної і переробної кольорової металургії, налагодити випуск нових видів напівпровідників;
• удосконалити структуру машинобудівного комплексу, зокрема перепрофілювання частини підприємств воєнно-промислового комплексу на виготовлення технічно-складної цивільної продукції, товарів народного споживання;
• поліпшити екологічну ситуацію за рахунок перепрофілювання окремих виробництв, технічного переоснащення підприємств, здійснення комплексу природоохоронних заходів; підвищити інтенсивний розвиток сільськогосподарського виробництва, зокрема тваринництва м'ясо-молочного напряму;
• забезпечити ефективну зайнятість населення шляхом диверсифікації виробництва та створення нових робочих місць.