Система розселення України

Для характеристики розміщення населення використовують поняття "розселення".

Особливості розміщення населення, рівень розвитку господарства, історичні традиції народу формують систему розселення – мережу населених пунктів на певній території, об'єднаних соціально-економічними зв'язками. Розрізняють розселення міське і сільське.

Населені пункти в Україні представлені містами, селищами міського типу (п м т) і селами. На 1.01.2006 р. в Україні 458 міст (у 1990 р. було 436), 490 районів (у 1990 – 479), 885 п м т (у 1990 – 927) і 28 562 сіл (у 1990 – 28 804).

Виділяють регіональні (Центральна, Західна, Північно-Східна і Південна, а іноді Подільська) й обласні (всього 24) системи розселення. Останні є сукупністю міських і сільських поселень, об'єднаних навколо обласних центрів і керованих ними. Виділяють ще локальні системи у межах областей: міжрайонні, кущові й елементарні. Всі вони формуються навколо якогось центру на основі виробничих, трудових, культурно-побутових, адміністративних та родинних зв'язків.

Система регіонального розселення — це сукупність поселень, які об'єднані цілісністю наявних економічних і соціальних зв'язків. Формуються такі системи під впливом різних чинників, головними з яких є розміщення продуктивних сил, економіко-географічне положення, поєднання природних умов і ресурсів, демографічна ситуація, рівень розвитку інфраструктури тощо.

У Донецько-Придніпровському районі розселення зумовлено передусім промисловим розвитком. Особливо щодо цього виділяються Донбас, Криворіжжя, Середнє Придніпров’я, Харківська область. Західно-Український район більшою мірою зазнав впливу фактора сільського розселення, бо промислове виробництво запанувало тут порівняно пізно. У південному районі вплив обох факторів приблизно врівноважений.

На розміщення населення, в тому числі міського, на території України впливають три основні чинники, найважливішим з яких є соціально-економічний чинник, тобто розміщення продуктивних сил, від якого залежать виникнення міст і значний приплив сільського населення до них. В усіх міських поселеннях України проживає 68,6 % усього її населення. Нині в Україні є 459 міст (у т. ч. 179 — республіканського та обласного значення) і 885 селищ міського типу. Між цими видами міських поселень є істотна відмінність.

Місто — це населений пункт, який виконує промислові, транспортні, культурно-торгові та адміністративні функції, а його населення складається переважно з робітників, службовців та їхніх сімей.

Міста поділяють на економічні (промислові, транспортні, торгово-розподільчі) та неекономічні (адміністративні, культурницькі, рекреаційні тощо). Часто міста виконують якусь одну функцію, тому їх називають монофункціональними. Проте найчастіше вони є поліфункціональними.

Найгустіша мережа міст у Донецькій (52), Львівській (44), Луганській (37), Київській (26) та Дніпропетровській (20) областях. Найменше їх у Миколаївській та Херсонській (по 9), Житомирській, Закарпатській, Рівненській і Чернівецькій (по 11) областях.

Більшість міських жителів припадає на так звані селища міського типу — проміжну між містом і селом ланку поселень. Розміщуються вони навколо промислових підприємств, залізничних вузлів, курортів чи санаторіїв. У них мешкає дві чи більше тисяч осіб, переважно робітників і службовців, членів їхніх сімей.

Розрізняють селища міського типу індустріальні, агропромислові, сільськогосподарські, несільськогосподарські та мішаного типу. В 2009 р. їх у країні було 885, або 66,2 % від загальної кількості всіх міських поселень України, проте проживало в них тільки 12,6 % загальної кількості міського населення.

В Україні виділяють такі групи міських поселень: малі (до 50 тис. осіб), середні (50—100 тис. осіб), великі (100—500 тис. осіб), дуже великі (500 тис. — 1 млн осіб), міста-мільйонери (понад 1 млн осіб).

Найчисельніша група — малі міста (до яких належать і селища міського типу). Із загальної кількості міст (1344) вони становлять 1240, проте в них проживає всього 32 % міського населення України. Середніх міст 56 (в них мешкає 11,1 % міського населення), великих — 37 (26,3 % міських жителів), дуже великих — 5 (8,5 % мешканців), міст-мільйонерів — 4 (22,1 % міського населення). Отже, у великих, дуже великих містах і містах-мільйонерах проживає 56,9 % міського населення України.

До міст-мільйонерів належать (на 01.01.2010 р.) Київ (2,785 млн осіб), Харків (1,452 млн). Трохи більше як 1 млн осіб у містах Дніпропетровську (1,011 млн осіб), Одесі (1,010 млн осіб). Дуже великими містами в Україні є: Донецьк (968 тис. осіб), Запоріжжя (781 тис. осіб), Львів (734 тис. осіб), Кривий Ріг (670 тис. осіб), Миколаїв (501 тис. осіб).

Малі й середні міста, як правило, виконують адміністративні та торгово-розподільчі функції та є центрами областей і адміністративних районів України. У них часто зосереджуються переробні підприємства поблизу джерел сільськогосподарської сировини, родовищ корисних копалин. Ці міста використовують власну робочу силу й економічно активне населення навколишніх сільських місцевостей.

На сході України є низка великих міст, які обслуговують потужну промисловість Донбасу й Подніпров'я. Це — Горлівка, Єнакієве, Костянтинівна, Алчевськ, Макіївка, Краматорськ. У них за останні 10 років чисельність населення зменшилася на 14 %. Те саме сталося й у великих містах і містах-мільйонерах.

На півдні міста Севастополь, Сімферополь, Керч та інші спеціалізуються на морському транспорті, курортно-рекреаційній галузі.

Є пряма залежність між рівнем урбанізації та загальною щільністю населення. В Україні високий рівень міського населення в: Донецькій — 90,5 % (щільність населення — 168,0 осіб/км2), Луганській — 86,7 % (87 осіб/км2), Дніпропетровській — 83,5 % (105 осіб/км2), Харківській — 80,0 % (88 осіб/км2)областях тощо. Винятком є лише Запорізька область, яка має досить високу частку міського населення (76,8 %) за невеликої щільності населення (67 осіб/км2).

В Україні 19 міських агломерацій — зосереджень функціонально пов'язаних між собою міських поселень, в яких сконцентровані потужні виробничий, культурний, освітній і торговий потенціали. Проте надмірна концентрація великих міських агломерацій породжує негативні явища: внаслідок надмірної концентрації промисловості зменшуються рекреаційні зони і взагалі вільні території для озеленення та ін.

Моноцентричні агломерації(міста Київ, Харків, Одеса, Львів) зумовлені значним виробничим та невиробничим потенціалом, транспортом. Біцентричні й поліцентричні міські агломерації характерні для районів інтенсивного розвитку сучасної важкої індустрії — Донецького та Придніпровського: Донецько-Макіївська, Дніпропетровсько-Дніпродзержинська, Горлівсько-Єнакіївська та ін.

У всіх 19 агломераціях України проживає понад 15 млн осіб міського населення.

До невеликих міст, які виконують організаційно-господарські, промислово-переробні та культурно-освітні функції місцевого значення, належать Жидачів, Коломия, Косів, Стрий, Кременець, Дубно, Острог, Славута, Літин, Ніжин та ін.

Центрами рекреації й оздоровлення населення є такі міста, як Моршин, Хмільник, Трускавець, Євпаторія, Ялта тощо.

На сучасному етапі розвитку територіальної організації суспільства питання сільського розселення є дуже актуальним. Чисельність сільського населення в Україні постійно зменшується. Якщо в 1913 р. його частка становила 80,7 % всього населення України, то в 2009 р. — лише 31,4 %. Сільське населення переважає у Закарпатській (62,8 %), Чернівецькій (58,1 %), Івано-Франківській (56,8 %), Тернопільській (62,8 % ), Вінницькій (51,7 %) областях, тобто в західному регіоні України та на Поділлі, де промисловість розвивалася повільніше, ніж на сході. Найменша частка сільського населення в Донецькій (9,5 %), Луганській (13,3 %), Дніпропетровській (16,5 %), Харківській (20 %) областях. Сільське населення проживає в селах, загальна кількість яких зменшується (з 42 229 у 1961 р. до 28 471 у 2009 p., або майже в 2 рази). Більше половини сіл (54,8 % ) зосереджена в західних областях України.

За кількістю жителів села поділяють на малі (І тип — до 500 осіб) — 57,7 %, середні (П тип — 500—1000 осіб) — 22,4 % і великі (III тип — понад 1000 осіб) — 19,9 %. Більшість сільського населення проживає в середніх і великих селах.

У Закарпатті та Прикарпатті села великі, в Криму — розміщені уздовж водотоків та на крутих гірських схилах.

Сільські поселення виконують сільськогосподарські й несільськогосподарські (біля промислових підприємств, транспортних вузлів, лісопромислових закладів та ін.) функції.

Для сільських поселень характерна інтенсивна депопуляція, особливо в Чернігівській, Сумській, Полтавській, Житомирській, Черкаській, Вінницькій, Кіровоградській, Дніпропетровській та інших областях. Смертність тут значно перевищує народжуваність, спостерігається природний регрес населення. Це свідчить про несприятливу демографічну ситуацію.

Сільське розселення на сучасному етапі деградує, села знепліднюються. На постійне мешкання тут залишаються переважно люди старшого віку (35 %).

Від рівня розвитку господарства, природного та демографічного факторів залежить щільність населення (кількість населення, що проживає на 1 км² території).

Україна належить до найбільш густо заселених країн Європи. Середня щільність населення 1.01.2007 р. – 78 осіб на 1 км² (1993 р. – 87 осіб/км², 1996 р. – 85 осіб/км², 2000 р. – 80 осіб/км², 2006 р. – 78 осіб/км²). Найвища щільність населення в Донецькій обл. (понад 200 осіб/км²), найменша в Чернігівській обл. (44 осіб/км²). Висока щільність у Луганській, Дніпропетровській, Запорізькій, Львівській, Івано-Франківській, Тернопільській, Закарпатській областях – тут вона навіть перевищує 100 осіб на 1 км². Досить низька щільність населення в Поліссі і степовій зоні України.