рефераты конспекты курсовые дипломные лекции шпоры

Реферат Курсовая Конспект

Введення у військове управління

Введення у військове управління - раздел Философия, ОСНОВИ ВІЙСЬКОВОГО УПРАВЛІННЯ 1.1.1.1. Основні Визначення Й Поняття Менеджменту Й Військового Управління...

1.1.1.1. Основні визначення й поняття менеджменту й військового управління

Організація й військова організація.Найголовнішим поняттям військового управління є військова організація. Спочатку з’ясуємо, що ж таке організація? «Організація – це: 1) внутрішня впорядкованість, погодженість, взаємодія більш-менш диференційованих і автономних частин цілого, обумовлених його будовою; 2) сукупність процесів або дій, що ведуть до утворення й удосконалювання взаємозв’язків між частинами цілого; 3) об’єднання людей, що спільно реалізують програму або ціль і діють на основі певних правил і процедур. Застосовується до біологічних, соціальним і деяким технічним об’єктів, фіксуючи динамічні закономірності, тобто щодо функціонування, поведінки й взаємодії частин; співвідноситься з поняттями структура, система, управління» [46, с. 945].

Будь-яка військова організації складається з головних (основних) явищ (елементів): особи, що входять до військової організації; завдання (цілі), для вирішення яких дана військова організація існує, і управління, яке формує, мобілізує й надає руху потенціалу військової організації для вирішення поставлених перед нею завдань ( цілей).

У 30-40-ві роки минулого століття один із класиків менеджменту Честер Барнард називав будь-яку формальну організацію «системою свідомо координуємих дій двох або більш осіб» [31,с.11 ].

Для того, щоб уважатися організацією, у тому числі й військової, об’єднання людей повинне відповідати наступним вимогам: наявність не менш двох осіб, які вважають себе частиною цього об’єднання; наявність, принаймні, одного завдання або цілі (ці терміни взаємозамінні), яке приймається як загальне всіма членами даного об’єднання; наявність членів об’єднання, які свідомо виконують завдання разом, щоб досягти значимого для всіх результату.

З огляду на те, що найголовнішим елементом військової організації є особи, то її можна віднести до соціальних систем.

Отже, для визначення поняття «військова організація» застосуємо третю частину дефініції, «організація» для соціальних систем.

Таким чином: військова організація – це об’єднання військовослужбовців, які спільно реалізують програму або завдання (ціль) і діють на основі певних правил і процедур.

Стосовно соціальних об’єктів військова організація звичайно співвідноситься з поняттями структура, система, управління.

До військових організацій будемо відносити всі військові формування, які відповідають трьом вище наведеним вимогам. Наприклад, відділення (група), взвод, рота, батальйон, окремий батальйон та ін..

Управління.Саме широке визначення цього поняття наведено в роботі [46, c. 1396]:

«Управління – елемент, функція організованих систем різної природи (біологічних, соціальних, технічних), що забезпечує збереження їх певної структури, підтримку режиму діяльності, реалізацію їх програм і цілей».

Виходячи із цього визначення управління буває біологічним, соціальним, технічним.

Управління біологічними й технічними системами розглядається відповідно природними й технічними науками.

Управління соціальними системами (соціальне управління) вивчається суспільними й військовими науками.

Соціальним управлінням називається діяльність по впорядкуванню процесів, що протікають у суспільстві, усуненню їх дезорганізації й приведенню в новий стан з урахуванням тенденцій їх розвитку й зміни середовища.

Об’єктом соціального управління є люди і їх спільна діяльність, яку необхідно погоджувати для досягнення певної мети.

Управління як вплив на діяльність осіб, об’єднаних у групи, колективи, з їх різними інтересами, являє собою управління особами (працівниками, військовослужбовцями). Це найбільш складна сфера управління, тому що її основним елементом є людина – елемент сам по собі складний, активний і далеко не завжди передбачуваний.

Без керування жодна організація, у тому числі й військова, не може досягти успіху.

Військове управління.Що таке «військове управління» ? На це питання немає відповіді в солідних радянських виданнях словників і енциклопедій, таких як [7,45,46]. Військова наука сучасної України також не дає визначення терміна «військове управління». Хоча цей термін зустрічається часто в сучасних офіційних документах України (наприклад, див. Військову доктрину України й закони України: «Про основи національної безпеки України», «Про оборону України», «Про Збройні Сили України» і ін., але в жодному з них не наведено визначення поняття «військове управління».

На нашу думку, «військове управління» включає три аспекти (складових):

1) управління військовослужбовцями;

2) управління бойовими засобами (зброєю);

3) управління військами (силами).

Другий і третій аспекти військового управління визначені військовою наукою й розуміються військовими вченими однаково:

«керування бойовими засобами» - процес виробки й передачі керуючих впливів (команд, сигналів) з метою ефективного використання бойових засобів»;

«управління військами» (силами) – діяльність командуючих (командирів, начальників), штабів та інших органів управління, направлена на підтримку постійної бойової готовності військ (сил), підготовку операцій і бойових дій і управління військами (силами) при виконанні поставлених завдань» [7, с. 766].

Визначення першого елементу військового управління – управління військовослужбовцями – відсутнє як у радянських, так і в сучасних наукових працях України й Росії. На нашу думку, це пояснюється наступними обставинами:

1) у радянські часи, при адміністративно-командній системі управління, військова наука зовсім не розглядала військового управління людьми (військовослужбовцями) тому, що у часи соціалізму вважалося, що управління членами будь-яких організацій, у тому числі й військової, в основному займаються партійні й політичні органи;

2) при соціалізмі «менеджмент» як наука управління людьми в будь-яких організаціях і кібернетика як наука про загальні закони управління в живій і неживій природі були оголошені КПРС «лженауками». Отже, військове керівництво не вивчало цих наук у вищих військових навчальних закладах, а було покликано відповідати тільки принципам управління, розробленими теоретиками марксизму - ленінізму;

3) нині ж у Збройних Силах України заборонена діяльність партій і ліквідовані партійні й політичні органи. У цих умовах уся відповідальність за управління членами військової організації повністю покладена на командирів. Проте вони ефективно управляти членами військової організації не можуть через те, що їх так керувати не вчили. З огляду на ці причини й військова наука України не приділяє необхідної уваги питанням військового управління і його складовій – керуванню членами військової організації;

4) управляти людьми в сучасних умовах, переходу економіки України до ринкових відносин й демократичних принципів управління стало складніше, ніж при адміністративно-командній системі. При такій системі управління було побудовано на принципах тоталітаризму, командного адміністрування й прийняття ненаукових рішень, розрахованих на військовослужбовців - «гвинтиків», які ці рішення беззаперечно виконували, подобалися вони їм чи ні. У сучасних умовах не можна розраховувати на «гвинтиків». Потрібно вчитися управляти самостійними, творчими, ініціативними, тобто інтелектуальними особистостями.

На нашу думку, однією із причин того, що у військових організаціях України не зникли ганебні випадки дідівщини, дезертирства, неправильного застосування зброї є відсутність у військових командирів (начальників) (офіцерських кадрів) знань у галузі сучасної науки керування членами військової організації.

Для усунення недоліків в освіті військових кадрів з питань управління членами військової організації в навчальні плани вищих військових навчальних закладів (ВВНЗ) України введена нова навчальна дисципліна «Основи військового управління».

Виходячи з вищевикладеного й враховуючи визначення понять «військова організація», «соціальне управління» і «соціальний об’єкт управління», дамо визначення терміна «управління військовослужбовцями».

Управліннявійськовослужбовцями – це безперервний процес впливу суб’єкта управління (командира, начальника) на об’єкт управління (окремого військовослужбовця, військовослужбовців об’єднаних у групи й військовий колектив) з метою досягнення оптимальних результатів при найменших витратах ресурсів (тимчасових, людських, матеріальних, фінансових і т.д.).

Управління членами військової організації найбільш складна складова військового управління, тому що кожен військовослужбовець – індивідуальність, має особливий характер, психологічні якості та ін., його реакція на управлінський вплив є суб’єктивною і важко передбачуваною. Це робить управління військовослужбовцями досить складним процесом з невизначеними результатами.

Як відомо, керує бойовими засобами й військами людина. Тому для того, щоб ефективно керувати бойовими засобами й військами, необхідно насамперед ефективно управляти членами військової організації.

Таким чином, у сучасних умовах військове управління полягає, передусім, у вмінні управляти людьми, а вже потім у вмінні керувати бойовими засобами й військами.

Через обмеженість часу, що відведено на навчальну дисципліну «Основи військового управління», ми не будемо зосереджуватися на керуванні бойовими засобами й управлінні військами, а тільки будемо вивчати головну складову військового управління – це управління членами військової організації.

При викладі матеріалу навчального посібника ми термін «управління членами військової організації» будемо заміняти такими рівнозначними словосполученнями: «управління військовослужбовцями», «управління підлеглими», «управління військовою організацією».

Менеджмент і військовий менеджмент.Існує безліч розумінь терміна «менеджмент». Нормативне, тобто обов’язкове для застосування, розуміння терміна відсутнє.

Наведемо три визначення поняття «менеджмент», які найчастіше зустрічаються в літературі.

1. «Англійське слово «менеджмент» походить від кореня латинського слова «манус» – рука. Спочатку термін означав проводження з тваринами й означав мистецтво поводження з кіньми. Пізніше термін був перенесений у сферу трудової діяльності й став означати галузь науки й практики управління людьми й організаціями» [10, с.13].

2. «Англійське слово «management», можливо, походить від того ж латинського кореня, що й французьке слово «menagement», відоме з XVI в., утворене від дієслова «menager» (уміло підготовляти, ретельно впорядковувати)».

3. Міститься в більшості праць американських учених. На їх думку, менеджмент слід розглядати в широкому й вузькому розумінні. Зміст поняття «менеджменту» у широкому розумінні це:

1) функція, вид діяльності з керівництва людьми в найрізноманітніших організаціях;

2) сфера людського знання, що допомагає здійснювати цю функцію;

3) від менеджерів - це певна категорія осіб, соціальний прошарок тих, хто здійснює роботу з управління [31, с.14].

У вузькому змісті менеджмент являє собою галузь знань і професійної діяльності, спрямованої на формування й забезпечення досягнення цілей шляхом раціонального використання наявних ресурсів.

Ми будемо користуватися третім визначенням менеджменту.

Російською і українською мовами «менеджмент»перекладається як «управління».

Багато фахівців терміни «управління» і «менеджмент» використовує як тотожні [50,c.14.] На нашу думку це не зовсім точно. Термін «управління» використовується в різних за природою системах (біологічних, соціальних, технічних), а термін «менеджмент» тільки в соціальних системах.

Таким чином, термін «управління» вміщує термін «менеджмент», і вони можуть уважатися тотожними тільки тоді, коли вони використовуються для соціальних систем.

Дуже часто замість слова «менеджмент» або «управління» застосовується слово «керівництво». Однак це не зовсім точно. Менеджмент передбачає виконання певних повторюваних функцій керування для досягнення соціальним об’єктом деякої мети або стану. Керівництво засноване на можливостях і здатностях командира (менеджера) впливати на людей. Різниця між керівництвом і управлінням полягає в тому, що управління включає не тільки дії по здійсненню впливу на людей, й функції управління. Таким чином, менеджмент і керівництво є більш вузькими поняттями, чим управління.

Нині американські дослідники виділяють шість основних видів менеджменту [44, c. 152]: уряд; державний менеджмент; військовий менеджмент (особливий вид державного менеджменту); асоціаційний (клубний) менеджмент; бізнес-менеджмент; менеджмент у державній власності.

Надалі поняття «управління військовослужбовцями» і «військовий менеджмент» будемо вважати рівноцінними.

Менеджер і військовий менеджер.Менеджери – це соціальний прошарок людей, які здійснюють управління.

Командирів (начальників), що здійснюють управління військовослужбовцями у військовій організації, будемо називати військовими менеджерами.

Справедливості заради зазначимо, сучасні командири (начальники) в Україні бояться користуватися терміном «військовий менеджмент», використовують тільки термін «військове управління» або «управління військами» або «керування бойовими засобами».

1.1.1.2. Основні категорії військового управління

Система.«Система – це безліч елементів, що перебувають у відносинах і зв’язаних один з одним, що утворюють певну цілісність, єдність. Виділяють матеріальні й абстрактні системи. Особливий клас матеріальних живих систем - соціальні системи ( від найпростіших соціальних об’єднань до соціально-економічних структур суспільства)» [46, c.1225].

Системи діляться на закриті й відриті. Закриті системи не залежать від зовнішнього середовища, наприклад, літак і супутник Землі в польоті, годинник. Відкриті системи повністю залежать від зовнішнього середовища, наприклад, організації, у тому числі й військові.

Докладно про системи можна прочитати в роботах [8, 25, 26, 27].

Процес і система військового управління.Принципово військове управління як процес характеризується двома основними складовими: керуючою системою (суб’єктом управління) і керованою системою (об’єктом управління). Об’єкт – це той, ким управляють, суб’єкт – цей той, хто управляє. Вони пов’язані між собою каналами прямого і зворотного зв’язку. Каналами прямого зв’язку суб’єкт управляє об’єктом (ставить йому завдання й строк їх виконання), а каналами зворотного зв’язку об’єкт доповідає суб’єктові управління про виконання завдання або передає інформацію про свій стан. Основна особливість процесу управління – єдність, взаємозв’язок його складових і замкнутість, що забезпечується зворотним зв’язком. Військове управління забезпечує безперервний і цілеспрямований вплив на керований об’єкт, яким може бути військова організація, військовий колектив (група військовослужбовців) і окремий військовослужбовець. Військове управління є процесом, а система управління – механізм, який забезпечує цей процес. Схема будь-якої системи управління може бути представлена у вигляді рис.1.1, а). У цьому випадку управління здійснюється по замкненому циклу. Інформація про стан керованого об’єкта каналом зворотного зв’язку надходить в орган порівняння системи, який може внести необхідні корективи в процес управління [19, с.31].

Розглянемо процес управління в соціальних системах (рис. 1.1, б)). Він полягає в наступному:

Суб’єкт управління направляє об’єкту команди, які містять у собі в явному або прихованому вигляді інформацію щодо того, як повинен функціонувати надалі об’єкт. Дану інформацію будемо називати управлінськими командами; об’єкт управління одержує такі команди й функціонує відповідно до їх змісту.

Про управлінський процес можна говорити як про реально існуючий тільки у випадку, якщо об’єкт управління виконує команди суб’єкта. Для того щоб це виконувалося, необхідні, по-перше, наявність у суб’єкта управління потреби й можливостіуправляти об’єктом, розробляючи для цього відповідні управлінські команди, і, по-друге, наявність в об’єкта управлінняготовності й можливості ці команди виконувати. Дані умови є необхідними й достатніми для того, щоб суб’єкт здійснював управління об’єктом. Інакше, дивитися на управління з позицій суб’єкта, того, як він впливає на об’єкт управління, невірно. Потрібно дивитися з позицій взаємодії суб’єкта й об’єкта управління. Для цього потрібен зворотний зв’язок між об’єктом і суб’єктом.

 

 

Особливо складним об’єктом управління є військовий колектив, тобто група осіб, об’єднана на основі спільних завдань, дій, постійних контактів. Інтелектуальний, культурний і моральний потенціал членів колективу настільки різний, що важко передбачити реакцію кожної особистості на керуючий вплив.

Об’єкти військового управління.Об’єкти військового управління досить різноманітні. До них належать, наприклад, військова організація в цілому, її функціональні одиниці: штаби, служби, а також її структурні підрозділи (батальйон, рота, взвод).

Об’єкт військового управління визначається деяким рівнем ієрархії: бригада, батальйон, рота, взвод. Здійснювати військове управління можна як військовою організацією в цілому (бригадою), так і структурним підрозділом (батальйоном, ротою, взводом, управлінням, службою), елементом структурного підрозділу (відділенням, групою військовослужбовців, окремим військовослужбовцем).

Перераховані вище об’єкти військового управління за рівнем ієрархії належать до систем.

Суб’єкти військового управління.Суб’єктами військового управління слід визнати всі, хто здійснює управління військовими соціальними об’єктами, тобто командирів, начальників. Суб’єктами військового управління (командир, начальник) — це особа, що займає постійну посаду, наділена повноваженнями й на яку покладено відповідальність в сфері організації певних видів діяльності.

Функції військового управління.Під функціями військового управління слід розуміти стійкий склад специфічних видів управлінської діяльності. Ці види діяльності характеризуються однорідністю цілей, дій або об’єктів. Виділення функцій військового управління дозволяє встановити правила й процедури виконання специфічних видів управлінської діяльності.

Функції військового управління мають універсальний характер і є змістом управління будь-яким соціальним об’єктом (див. гл. 1.4).

Принципи військового управління.Принципи військового управління – являють собою загальні рекомендації для дій і прийняття рішень, при дотриманні яких забезпечується ефективне управління й розвиток об’єкта військового управління.

Ретельне вивчення принципів, вибудовування всіляких класифікацій і систем принципів прерогатива військового управління як науки (див. пп.1.2.2 і 1.2.3).

 

1.1.1.3. Історичні передумови менеджменту

Як тільки доісторична людина стала жити організованими групами, у неї з’явилася необхідність управління у трьох сферах людської діяльності:

1) оборонній (військовій) – захист від диких звірів і ворогів;

2) політичній – установлення й підтримка порядку у групі;

3) економічній – виробництво й розподіл обмежених ресурсів: їжі, одягу, знарядь праці, зброї та ін.

З легкої руки американських учених у XX столітті управління людьми в економічній сфері одержало назву менеджмент. Управління ж людьми у політичній і оборонній сферах усе частіше стало називатися державним і військовим менеджментом відповідно.

Будь-яка наука базується на використанні історичного методу, що дозволяє вивчити історію розвитку управлінської думки у всьому її різноманітті.

Наука управління, у тому числі й військове управління, мало чим відрізняється від інших наук. Як і будь-яка наука, військове управління цікавиться минулим, сьогоденням і майбутнім. Аналіз минулого дозволяє краще зрозуміти сьогодення, щоб спрогнозувати майбутній розвиток.

Усі три види менеджменту (економічний, політичний і військовий) розвивалися іноді паралельно, іноді випливали один з одного, проявляючи взаємний вплив один на одного. Історія розвитку менеджменту докладно висвітлена в роботах (6, 30, 44). Аналіз цих праць дозволяє виявити історичні передумови менеджменту й його еволюцію.

Управління –найдавніше мистецтво й новітня наука у всіх сферах людської діяльності, у тому числі й у військовій. Перші найпростіші зародкові форми впорядкування й організації спільної праці існували на стадії первіснообщинного ладу. У цей час управління здійснювалося спільно всіма членами роду, племені або громади. Старійшини й вожді родів і племен уособлювали керівне начало усіх видів діяльності того періоду.

Приблизно у ІХ-VII тисячолітті до н.е. у ряді місць Близького Сходу відбувся перехід від господарства, що привласнює (полювання, збір плодів і тощо), до принципово нової форми одержання продуктів – їх виробництва. Перехід до виробляючої економіки й став відправною точкою в зародженні управління, віхою в накопиченні людиною певних знань у сфері управління. Перш ніж управління на рубежі ХIХ-ХХ століть виділилося в самостійну галузь знань, людство тисячоліттями по частиночках накопичувало досвід мистецтва управління.

Про існування практики управління виробництвом і суспільством у прадавні часи свідчать глиняні таблички, датовані третім тисячоліттям до нашої ери. На них записані відомості про елементи адміністративного управління (інвентаризація, реєстрація фактів, звітність, контроль, комерційні справи) і про закони прадавньої Шумерії.

Близько 4000 років тому великий знавець мистецтва управління Птаххотеп написав трактат про методи й стиль управління колективом, який і зараз може слугувати настільною книгою сучасного менеджера. Наприклад, у цьому трактаті він радить начальникові: бути спокійним із прохачем; не відштовхувати його перш, ніж він полегшить душу від того, що хотів сказати тобі; вислухати його прохання до кінця; по можливості на прохання прийняти сприятливе рішення. Уміння слухати – важливий засіб мистецтва управління, про що ми будемо говорити пізніше.

При спорудженні храму в Єрусалимі на початку першого тисячоліття до нашої ери, його творець Хирам увів делегування повноважень, децентралізацію управління, вахтовий метод (настільки розповсюджений нині при освоєнні нафтових і газових родовищ), три рівні управління. Таке мистецтво управління Хирама забезпечило швидкі темпи будівництва.

У Давньому Єгипті був накопичений багатий досвід управління при будівництві пірамід (3000-2800 рр. до н.е.). Будівництво величезних єгипетських пірамід вимагало, насамперед, чіткого планування, організації й координації всіх видів робіт і дій тисяч рабів, селян і чиновників.

Неоціненний внесок в управління соціумом зробили мислителів Прадавньої Греції й Рима (Сократ, Платон, Аристотель, Олександр Македонський і ін.).

Одним із перших дав характеристику управління як особливій сфері діяльності Сократ. Він проголосив принцип універсальності управління й говорив про те, що головним в управлінні є вміння поставити потрібну людину на потрібне місце й домогтися виконання поставлених перед нею завдань. Сучасна позиція по суті не змінилася.

Разом із тим слід зазначити, що ще в стародавні часи великі організації, у тому числі й військові, мали формальні структури управління із чітко виділеними рівнями.

У практиці управління існують приклади організацій, що виникли в далекій давнині й успішно функціонують і в цей час завдяки створенню раціональної структури управління. До них належить римська католицька церква, яка має найбільш просту структуру управління: папа, кардинал, архієпископ, єпископ і парафіяльний священик. Сучасні військові організації теж мають структуру, схожу на структуру римської католицької церкви.

Виникнення й розвиток практики військового управління пов’язують із іменем Олександра Македонського (356-323рр. до н.е.). Він відокремив управління підготовкою й веденням збройної боротьби від державного управління, розвинув практику управління у військовій справі. Армія Македонського вела воєнні дії на основі глибоко продуманого плану, застосовуючи передові методи управління військами. Завдяки цьому Македонський завоював землі від Північної Африки до ріки Інд, створив найбільшу монархію стародавності (див. п. 2.3.1).

Прадавні філософи вважалися, що причиною тяжкого становища суспільства, як правило, є відсутність належного управління. Це положення актуальне й нині.

Епоха рабовласництва в цілому характеризувалася перевагою методів прямого примусу й страху покарання у якості головних засобів спонукання до праці. Далі з розвитком суспільного виробництва, примусова праця виявила властиву йому неефективність, що й привело до заміни системою найманої праці в буржуазну епоху, що зароджувалася, ґрунтувалася на принципово іншому механізмі соціального примусу, у якому широко використовуються матеріальні стимули й економічні важелі в управлінні працею.

Помітний внесок у вирішення проблем управління державою й розвиток правових вчень вніс італійський державний і політичний діяч Ніколо Макіавеллі (1469-1527)..

В епоху Петра I (1672-1725) у Росії склалися сприятливі умови для зміцнення централізованої держави. Проведені Петром І реформи були спрямовані на досягнення " загального добра". Влада государя трактувалася як необмежена й вища закону.

У середині XVIII в. почалася промислова революція, яка здійснила переворот у виробничих відносинах. Особливо в перший період розвитку фабричного виробництва управління характеризується суворою дисципліною й побудовою організацій на військовий лад, щоб домогтися високої віддачі від робітників. На цьому етапі розвитку управління тільки намітилася тенденція переходу від принципу нагляду за працівниками до принципу організації праці на наукових основах.

Великий внесок, у розвиток військового управління зробив видатний полководець, генералісимус Олександр Васильович Суворов (1730-1800), який поклав початок теорії військового управління своєю працею «Наука перемагати» (див. п. 2.3.2).

Кутузов М. І. (1745-1813), генерал-фельдмаршал, учень Суворова, військовий теоретик, обґрунтував значення, структуру й завдання штабів. У Вітчизняну війну 1812 р. він був головнокомандуючим російською армією, яка розгромила армію Наполеона.

Значний внесок у розвиток військового управління зробив російський військовий начальник і військовий теоретик Драгомиров М. І (1830-1905). Він написав «Підручник із тактики», у якому обґрунтував необхідність досягнення цілей війни з найменшими втратами; комбінація волі й розуму у командира (начальника) ; зміст людського фактора у військовому управлінні; значення управління для єдності дій багатьох родів військ на війні; зміст дисципліни у військовій справі; співвідношення холодної та вогнепальної зброї в майбутніх війнах.

Наприкінці XVIII в. Адам Сміт на прикладі мануфактури по виробництву шпильок переконливо довів, що поділ праці й спеціалізація працівників на виконанні певних операцій виробничого процесу дозволяють підвищити продуктивність праці в десятки разів.

У період становлення й розвитку капіталізму як соціально-технологічної системи, заснованої на машинному виробництві, виникає гостра необхідність в управлінні організацією, оскільки виробництво носить регулярний характер (серійне, крупносерійне й масове виробництво).

Промислова революція дала поштовх розвитку теоретичних досліджень і практики управління. У цьому зв’язку не можна не відзначити важливості внеску англійського соціаліста-утопіста Роберта Оуена (1771-1858) у розвиток управлінської думки й практики управління. Раніше інших він звернув увагу і оцінив роль людського фактора на виробництві, до необхідності обліку якого інші дослідники дійшли лише через 100 років. На своїй фабриці в Шотландії він здійснював матеріальне й моральне стимулювання праці робітників. За рахунок цього збільшився прибуток власника. Одного разу він з’явився на своїй фабриці із трьома мотками стрічок - жовтих, зелених і червоних - і прив’язав червоні стрічки до верстатів робітників, які добре працюють, зелені - до верстатів робітників, що мають середній рівень виробітку, і жовті - до верстатів робітників, що не виконують установлені норми. Робітники це відразу помітили й через два місяці на всіх верстатах були червоні стрічки. Так без збільшення зарплати Оуен домігся підвищення продуктивності праці.

У 1833 р. англійський математик Ч. Беббідж створив "аналітичну машину", - праобраз цифрової обчислювальної машини далекого майбутнього, що звільняє людину від виконання рутинних арифметичних операцій.

На формування теорії управління в соціалістичному суспільстві великий вплив мали праці К.Маркса й Ф.Енгельса.

Ф.Енгельс наголошував на тому, що слід розрізняти керування речами й управління людьми.Від цієї тези надалі буде відштовхуватися багато вчених у своїх дослідженнях.

Будучи історично закономірною передумовою розширення масштабів промисловості й умовою підвищення продуктивності праці, індустріальна організація виробництва, що форсується капіталізмом, почала потребувати специфічних форм управління й нагляду за працівниками великих підприємств. Власники засобів виробництва стали передавати частину своїх повноважень щодо управління персоналом висококваліфікованим найманим службовцям – менеджерам.

Виникнення й удосконалювання ринкової економіки викликало до життя потребу у творчих управлінцях, які краще інформовані про те, як ефективно управляти організаціями. У сучасних умовах конкурентного, мінливого зовнішнього середовища менеджери є носіями системи знань про те, як краще використовувати ресурси.

У світі бізнесу існують два основні типи прийняття рішень – через ринок і через ієрархію. Перший – більш ефективний, однак і другий досить розповсюджений, особливо у військових організаціях. По своїй природі ринковий метод – руйнівник бюрократії, саме тому слід шукати способи впровадження ринкової моделі прийняття рішень в ієрархію влади.

Таким чином, управління в соціальних системах розвивалося й змінювалося із часом. Однак управління – це не тільки розпорядження своїм часом, але й управління процесами у часі. Відома формула Б. Франкліна «час - гроші» (1748 р.) на багато десятиліть стала девізом господарювання й наполегливості [11,с.221].

У практиці сучасного менеджменту є способи, які провідні компанії використовують при розподілі часу (при виробництві, розробці нової продукції, впровадженні тощо), і які слугують джерелом нових конкурентних переваг. Ефективний розподіл часу дозволяє провідним японським компаніям, наприклад, не тільки зменшити виробничі витрати, а також запропонувати більш широкий вибір товарів, охопити значно більше ринків і підвищити технологічну досконалість своєї продукції.

Згідно із старою істиною військової стратегії ще із часів Клаузевица: «Теорія війни переважно займається дослідженням питання: як домогтися на вирішальному пункті переваги матеріальних засобів і переваг».

У сучасних умовах, як в економічному, так і в економіко-організаційному плані, саме виграш у часі стає головною стратегічною перевагою, особливо це характерно для військового управління. Це розуміли й застосовували в управлінні військами великі полководці Суворов А. В, Кутузов М. І., Жуков Г.К., та інші.

Таким чином, основними історичними передумовами менеджменту, як науки, є становлення ринкового типу господарювання, розвиток індустріальної організації виробництва, перехід до менеджменту на основі й за допомогою часу.

 

1.1.1.4. Еволюція менеджменту й військового управління

Практичний менеджмент існував ще з глибокої стародавності до 1885 року (рис. 1.2).

Розвиток менеджменту як науки починається на рубежі XIX–XX століть і обертається навколо головних трьох явищ (елементів) організації, у тому числі й військової: завдання, людина, управлінська діяльність [див. 6, с. 43 – 56].

Для першої половини ХХ століття, коли закладалися основи сучасної науки про управління, був характерний упор на якесь одне із цих явищ – з’явилися “одномірні” вчення про управління:

– науковий менеджмент (НМ) - з 1885 р. по 1920 р. - вихідним для ефективного управління виступає завдання;

– адміністративний менеджмент (АМ) – з 1920 р. по 1950 р. - основою ефективного управління вважалася управлінська діяльність;

– менеджмент міжособистісних відносин (ММВ) – з 1930 р. по 1950 р. – головною у ефективному управлінні була людина.

Із середини ХХ століття й дотепер з поглибленням знань про управління, а також зі зміною характеру управління більшого розвитку став отримав новий підхід, що погоджує ці явища (завдання, людину, управлінську діяльність) з іншими елементами організації в єдине й органічне ціле. Цей період відповідає “багатомірним” (“синтетичним”) вченням про управління (рис. 1.2), таким як:

– поведінковий менеджмент (ПМ) - з 1950 р. по теперішній час;

– наука управління (НУ), що включає кількісні методи управління й прийняття рішень і три підходи до управління: процесний (ПрП) - з 1950 р. по теперішній час, системний (СисП) – з 1950 р. по теперішній час і ситуаційний (СитП) – з 1980 р. по теперішній час. Докладніше про школи менеджменту йдеться в п. 2.1 і 2.2, а про історію – в роботі [44].

Еволюція військового управління.Еволюцію військового управління умовно розіб’ємо на п’ять етапів (див. рис.1.2).

 

ЭТАПЫ ЭВОЛЮЦИИ ПЕРИОДЫ РАЗВИТИЯ ОБЩЕСТВА
9-7 тысяч лет до н. э.   XVIII век н.э. XIX век н.э. XX век н.э. XXI век н.э.
МЕНЕДЖМЕНТ
Практический менеджмент            
Научный менеджмент                                    
Административный менеджмент                              
Менеджмент «человеческих отношений»                                  
Поведенческий менеджмент                                  
Наука управления                                  
ВОЕННОЕ УПРАВЛЕНИЕ
Македонско-петровская школа                  
Суворовская школа                  
Жуковская школа                              
Кибернетическая школа                              
Информационная школа                                  
                                                   

 

Рис.1.2. Еволюція менеджменту й військового управління

 

Перший етап – македонсько-петровська школа (МПШ) практики військового управління (менеджменту). Цей етап тривав з 9-7 тис. до н.е. до першої чверті XVIII століття й охоплює війни епохи рабовласництва й феодалізму із застосуванням холодної зброї й мускульної енергії людини й тварин.

Другий етап – суворівська школа (СШ)практики й виникнення теорії військового управління (менеджменту).Цей етап охоплює період з першої чверті XVIII століття до кінця XIX століття. У цей час ведуться війни із широким застосуванням вогнепальної зброї.

Третій етап – Жуковська школа (ЖШ) практики й теорії військового менеджменту.Цей етап охоплює період з кінця XIX століття до середини XX століття. Він характеризується кровопролитними війнами, включаючи й дві світові війни, із застосуванням автоматичної зброї (кулемети, скорострільні знаряддя) і бойової машинної техніки (танки, літаки, самохідна артилерія, бронетранспортери тощо).

Четвертий етап – кібернетична школа (КШ) військового управління (менеджменту). Він охоплює період із середини XX століття до 90-х років. Цей етап позначився « холодною війною» між США (іншими країнами НАТО) і СРСР (іншими державами Варшавського Договору) і війнами за звільнення від колоніальної й іншої залежності. На озброєнні армій основних держав світу була ядерна й ракетна зброя, звичайна високоточна зброя й автоматизована система управління зброєю й військами

П’ятий етап – інформаційна школа (ІШ) військового управління (менеджменту).Сучасний етап військової управлінської думки охоплює період з кінця XX століття й дотепер. Він характеризується закінченням « холодної війни» між Заходом і Сходом, «гарячими» інформаційними війнами («війнами-заколотами») між основними цивілізованими країнами світу й міжнародним тероризмом.

Таким чином, (див. рис. 1.2.) перший етап – македонсько-петровська школа практики військового управління й другий етап – суворівська школа практики й виникнення теорії військового управління за часовим періодом відповідають практичному менеджменту, третій етап – Жуковська школа практики й теорії військового управління – науковому менеджменту, адміністративному менеджменту й менеджменту міжособистісних відносин, четвертий етап (кібернетична школа військового управління) й п’ятий етап (інформаційна школа військового управління) – поведінковому менеджменту і науці управління. Більш докладно етапи військового управління викладені в роботах [31, с. 22 – 48; 33, с.14 – 73].

 

– Конец работы –

Эта тема принадлежит разделу:

ОСНОВИ ВІЙСЬКОВОГО УПРАВЛІННЯ

ББК Ц УКР Я... Поляков С Ю Куртов А І Полікашин В С Полікашин О В Зміївський Г А Потіхенський А І...

Если Вам нужно дополнительный материал на эту тему, или Вы не нашли то, что искали, рекомендуем воспользоваться поиском по нашей базе работ: Введення у військове управління

Что будем делать с полученным материалом:

Если этот материал оказался полезным ля Вас, Вы можете сохранить его на свою страничку в социальных сетях:

Все темы данного раздела:

ОСНОВИ ВІЙСЬКОВОГО УПРАВЛІННЯ
Навчальний посібник За загальною редакцією кандидата юридичних наук доцента С. Ю. Полякова   УДК 355/359.07 (075.8) Рекомендова

З М І С Т
ВСТУП..................................................................................................................…. Розділ 1. Т

В С Т У П
Військове управління включає три аспекти (складових): 1) управління військовослужбовцями; 2) управління бойовими засобами (зброєю); 3) управління військами (силами).

Соціально - технічна система
  1.1.2.1. Військові організації і їх класифікація Визначення військової організації дано в п. 1.1.1.1. Сучасний світ нерідко розглядається як світ найрізнома

Структури військової організації
У військовій організації є організаційні структури й структури управління. 1.1.3.1. Визначення, елементи й класифікація організаційних структур і структур управління вій

Ієрархічні структури управління військовою організацією
До ієрархічних (бюрократичним) структурам належать: лінійна, лінійно-штабна й багатофункціональна.   1.1.4.1. Лінійна структура управління   Це

Принципи й підходи до управління військовою організацією
  У п. 1.1.1.2 було наведено таке визначення: «Принципи військового управління – являють собою загальні рекомендації щодо дій і прийняття рішень, при дотриманні яких забезпечується еф

Одномірних» теорій (шкіл) менеджменту
  У п. 1.1.1.4. усі теорії менеджменту розбиті на дві групи: «одномірні» і «багатомірні». До «одномірних» теорій були віднесені школи наукового, адміністративного менеджменту й школа

Назвемо ці принципи.
1. Наявність чітко поставлених цілей або ідеалів як головна передумова ефективної роботи. 2. Присутність здорового глузду у всякій роботі. 3. Можливість одержання кваліфікованої п

Багатомірних теорій (шкіл) менеджменту
1.2.2.1. Принципи військового управління на основі поведінкових теорій «Х» і «У»   Приблизно з кінця 50-х років школа людських стосунків трансформувала

Принципи військового управління видатних полководців
В історії війн було багато полководців, але видатних обмежена кількість. Військові дослідники й теоретики зазвичай до числа таких полководців зараховують Олександра Македонського, Ганнібала, Гай Юл

Зосередження сил на вирішальному напрямку.
4. Різноманітність тактичних прийомів ведення бою. Він розвив тактику наступу колонами й розсипним строєм, що дозволяло концентрувати значні сили на головних напрямках.

Полководець (командир) повинен бути завжди великим психологом
Наведемо навчальну історію, що доводить унікальність психологічних знахідок полководця. Молодий, необстріляний солдат Кузьма Шапкін під час бою у ріки Римнік злякався, і весь день просидів

Ціна часу.
Коли до Суворова приїжджали з візитами імениті чиновники, полководець іноді виходив з будинку, сідав у карету візитера, кілька хвилин розмовляв з ним і відпускав з Богом. Так він заощаджував час на

Неповторна особистість полководця
Про «дивацтва» полководця.Слава «дивака» супроводжувала Суворова з юнацтва й до останніх днів його насиченого подіями життя. Спочатку він вражав близьких своїми примхами щ

Самовладання і звичка у разі небезпеки вести гру на загострення
За весь несприятливий час Сталін ніде не сказав про Жукова жодного поганого слова. І Жуков, звичайно, був вдячний йому за таку об’єктивність». Не виявлене висловлювань Жукова, які можна бу

Зарозумілість.
7. Мужність Жукова. Жуков був, безумовно, дуже сміливою людиною. В атмосфері страху перед репресіями армійське командування було паралізовано. Щоб не потрапити під молот НКВД, «не

Оскільки військова організація не може діяти без одержання ресурсів із зовнішнього середовища, вона є відкритою системою.
Соціальні системи.Теорія соціальних систем розглядає організацію як відкриту систему, багатофакторне і багатоцільове об’єднання.

Системні моделі
Завдяки системному підходу вчені й практики менеджменту розробили моделі організацій і їх частин (підрозділів). Нижченаведені моделі є демонстрацією застосування теорії соціальних систем.

Упралінська діяльність командира
У пункті 1.1.1.2 розглядаючи систему управління військовою організацією, було зазначено, що суб’єктом управління є командир. Без нього не може функціонувати жодна система військового управління.

Вимоги, які висуваються до нього
Командир ‑це член військової організації, що здійснює управлінську діяльність і вирішує управлінські завдання. Специфіка таких завдань визначає переважно розумовий, творчий х

Стилі управління командира
1.3.3.1. Визначення й класифікація основних стилів управління Стиль управління – характерні риси поведінки, прийомів, дій, які використовує командир у процесі управ

Основні характеристики трьох стилів управління
  №пп Параметри взаємодії командира з підлеглими Стилі керівництва Авторитарний (автократичний)

Влада командира
Як було зазначено в п. 1.2.4.1, керівництво (лідерство) розглядається як самостійна діяльність, яка припускає можливість впливу на окремих військовослужбовців і військові колективи таким чином, щоб

Лідерство командира
  Військові організації, що домагаються успіху, відрізняються від протилежних їм головним чином тим, що застосовують більш динамічне й ефективне керівництво й лідерство. Синонімами сл

Відмінності командира від лідера
Командир Лідер Призначається офіційно Висувається стихійно Має права й обов’язки Мож

Комунікація як єднальна функція управління військовою організацією
Майже неможливо переоцінити важливість комунікації в управлінні. Все, що роблять командири, щоб забезпечити досягнення військовою організацією цілей, вимагає ефективного обміну інформацією. Якщо лю

Військовою організацією
Управлінське рішення становить основу процесів управління. Процес виробки й прийняття рішення носить творчий характер і становить саму суть управлінської діяльності командирів усіх рівнів управлінн

Рішення – це вибір альтернативи.
Жодна людина, коли дорослішає, не може не пізнати на практиці процесу прийняття рішень. Як здатність до комунікацій, так і здатність приймати рішення – це вміння розвивається з досвідом. Кожен з на

Класифікація управлінських рішень
  № Ознаки класифікації Управлінські рішення Керівна інстанція Вищий, середній й

Перший етап - аналіз проблеми
Проблемною вважається ситуація, коли поставлених цілей не досягнуто. Інакше, ви довідаєтеся про проблему у силу того, що не відбувається те, що повинно було відбутися. Однак занадто часто командири

Процес реалізації.
Процес прийняття рішення не закінчується вибором єдиного варіанта вирішення проблеми. Простий вибір напрямку дій мало цінний для військової організації. Для вирішення проблеми або отримання вигоди

Методи прийняття колективних управлінських рішень
У п. 2.2.1 – 2.2.4 ми дали визначення, розглянули класифікацію й навели методику прийняття й реалізації управлінських рішень. У цьому пункті ми розглянемо найпоширеніші методи прийняття колективних

Стадія пошуку
Стадія пошуку включає п’ять етапів: – представлення й аналіз проблеми ведучим; – висловлення спонтанних пропозицій за рішенням з боку учасників; – розвиток ідей;

Стадія оцінки
Більшість учасників – “генераторів” залишає нараду. Стадія оцінки проводитися групою “аналітиків” або комітетом з оцінки. Їх завдання: розвинути висунуті на стадії пошуку ідеї для їх експе

Планування як функція управління військовою організацією
Військова організація раніше була визначена як група військовослужбовців, діяльність яких свідомо координується для досягнення загальних цілей. Функція планування передбачає прийняття рішення про т

Делегування, відповідальність і повноваження
Функція організація – це дія по досягненню раціональної комбінації людських і матеріальних ресурсів виконання завдання в просторі й часі. Організація як функція управління військовою орган

Мотивація як функція управління військовою організацією
Командир знайшов удале рішення складної управлінської проблеми, розробив план його реалізації, має необхідні ресурси, перед усіма підлеглими поставив конкретні завдання. Здавалося б, успіх справи з

Контроль як функція управління військовою організацією
Контроль – діяльність командирів по виміру й оцінці результату діяльності військової організації. Контроль необхідний для підбиття підсумків дій військової організації, виявлення й попередження кри

Військовою організацією
Під управлінською інформацієюрозуміється сукупність відомостей про процеси, що протікають усередині організації й у її оточенні. Їх використання дозволяє знизити невизначеність при

Технічні засоби управління, обробки й передачі інформації.
З появою нових засобів управління змінюються погляди, смаки й мода на технічне оснащення роботи командирів вищого рівня управління. Зовсім недавно високий начальник повинен був мати велики

Управлінської культури
2.2.1.1. Поняття, структура й зміст військової організаційної культури Військова організація живе завдяки двом основним потенціалам: організаційна структура й організаційна культура

Методи кейс - технологій для прийняття рішень командиром
по складних управлінських ситуаціях (проблемам)   Ситуація – сукупність взаємозв’язаних чинників і явищ, що характеризують певний етап, період і подію управл

Взаємини співробітництва у військовій організації
Взаємини співробітництва– це вид спільних дій, при якому військовослужбовці об’єднують свої зусилля добровільно. Взаємини співробітництва між військовослужбовцями у війсь

Взаємини співробітництва між колегами можливі, якщо вони будуть проявляти:лояльність,повагу, терпимість, повну довіру.
Коротко розглянемо ці прояви: 1) лояльність: члени військового колективу можуть сваритися й сперечатися один з одним, але для зовнішнього оточення вони ст

Об’єктивна військова організаційна культура
Військова організаційна культура має два аспекти: суб’єктивний і об’єктивний (див. п. 2.2.1). Суб’єктивний аспект відбиває духовний бік життя військової організації, а об’єктивний ‑ матеріаль

Обладнання робочого місця
Робочі місця командирів можуть бути оснащені засобами адміністративного зв’язку й сигналізації, складання, копіювання, зберігання й пошуку текстових документів, виконання креслень і відображення ау

При плануванні робочого часу доцільно дотримуватися такої послідовності.
1. Визначення переліку запланованих справ (завдань). 2. Визначення витрат часу для виконання планованих справ. 3.Зіставлення витрат часу на плановані справи з особистим бюджетом ч

План дня
Завдання (роботи) плану дня № завдання (роботи) Час на виконання завдання (годин) РК – робота в комісії В – приймання з

Остаточний варіант плану на день
Категорії Завдання Час, (годин) Делегування (передоручення) (час у годинах, кому) А РК – робота

Хотите получать на электронную почту самые свежие новости?
Education Insider Sample
Подпишитесь на Нашу рассылку
Наша политика приватности обеспечивает 100% безопасность и анонимность Ваших E-Mail
Реклама
Соответствующий теме материал
  • Похожее
  • Популярное
  • Облако тегов
  • Здесь
  • Временно
  • Пусто
Теги