Поведінка на дорогах людей з різними типами нервової системи.

Кожна людина неповторна, бо має індивідуальні характеристики показників фізіологічних процесів і психічної діяльності. Люди по-різному пристосовуються до умов навколишнього середовища, по-різному поводяться в екстремальних ситуаціях, мають різні схильності й здібності. Учення про індивідуальність людини бере свій початок у найдавнішій індійській, китайській та античній медицині й пов'язане з темпераментом.

Темперамент (від лат. темпераментум – належне співвідношення частин) характеризує індивіда з боку динамічних особливостей його психічної діяльності (темпу, ритму, інтенсивності психічних процесів і станів). Основні компоненти темпераменту: загальна активність індивіда, його рухливість (рухова активність) і емоційність.

Науково обґрунтував темпераменти людини І. П. Павлов. Він відкрив три властивості процесів збудження та гальмування: сила, рухливість і врівноваженість. Сила збуджувальних процесів характеризує здатність нейронів кори великого мозку до тривалого сильного збудження, а сила гальмівних процесів – здатність клітин кори до підтримування тривалого стану гальмування. Рухливість нервових процесів - це здатність кіркових нейронів швидко переходити від стану збудження до стану гальмування, та навпаки. Врівноваженість нервових процесів характеризує співвідношення процесів гальмування і збудження. В одних людей ці два процеси взаємно врівноважені, а в інших рівновага не спостерігається: переважає процес гальмування або збудження.

Отже, комбінації зазначених властивостей нервових процесів утворюють чотири основних типи вищої нервової діяльності: сильний врівноважений рухливий, сильний врівноважений інертний, сильний неврівноважений, слабкий.
Перший тип нервової системи характеризується великою силою і рухливістю нервових процесів, урівноваженістю процесів збудження і гальмування. Це так званий жвавий тип, якому відповідає сангвінічний тип темпераменту. Люди з таким типом нервової системи (сангвініки) відрізняються широкими інтересами, допитливі, енергійні, з великим самовладанням і стриманістю характеру.

Другий тип нервової системи характеризується великою силою, але малою рухливістю (інертністю) нервових процесів, урівноваженістю процесів збудження і гальмування. Це спокійний тип нервової системи. Він притаманний флегматичному типу темпераменту. Люди з таким типом нервової системи (флегматики) у міру енергійні й наполегливі, їм властива постійність у звичках і прихильностях.

Третій тип нервової системи характеризується великою силою, рухливістю, але неврівноваженістю нервових процесів (переважають процеси збудження над гальмуванням). Це неврівноважений тип нервової системи. Він притаманний холеричному типу темпераменту. Люди з таким типом нервової системи (холерики) легко збуджуються, нестримані; вони енергійні, сміливі в судженнях і схильні до рішучих діянь, але іноді необачні в своїх вчинках.

Четвертий тип нервової системи характеризується слабкістю нервових процесів, їхньою нестійкістю. Він збігається з меланхолічним типом темпераменту. Люди з таким типом нервової системи (меланхоліки) характеризуються боязкістю, замкненістю, надмірною чутливістю, схильні перебільшувати труднощі. Утім вони мають тонку душевну організацію, часто виражають себе в мистецтві.

У енергійних та впевнених у собі людей будь-які труднощі викликають ентузіазм та з успіхом долаються. Навпаки, у людей зі слабкою волею життєві перешкоди руйнують орієнтовний рефлекс, що робить їх не рішучими та безпорадними.

При дії надто сильного та довготривалого подразника на нервову систему, процес збудження може охопити нервові клітини головного мозку. В такому стані гальмівні рефлекси не спрацьовують і людина повністю втрачає контроль над своїми діями. Такий стан організму називається — стан афекту. Багато кримінальних злочинів скоюється саме в стані афекту.

Для забезпечення надійності та безпеки у складних ситуаціях слід виділити

такі риси мислення: винахідливість, кмітливість, швидкість прийняття рішення, критичність, роздумливість.

Психомоторні здібності характеризуються діями, спрямованими на досягнення елементарної мети одним або декількома рухами.

Види рухових реакцій:

– сенсорні реакції як реакції на зовнішній вплив, у яких реалізований

зв’язок сприйняття та адекватного руху;

– сенсорна координація, що включає координацію рухів руки, обох рук та

рук і ніг.

Психомоторні здібності впливають на безпеку діяльності людини, особливо пов’язаної з виробництвом в умовах автоматизації та механізації. При цьому велике значення мають такі ознаки рухів та реакцій: швидкість реакцій, швидкість руху, точність рухів, координованість, темп рухів, ритми рухів (періодичність), надійність. Для підвищення рівня сенсорної та рухової активності важливу роль відіграє увага.

Увага займає особливе місце серед психічних явищ. Увага – це спрямованість та зосередженість у свідомості на об’єктах або явищах, що сприяє підвищенню рівня сенсорної, інтелектуальної та рухової активності.

До основних функцій уваги належить вибір впливів, регулювання і контроль діяльності доти, доки не буде досягнута її мета. Увагу характеризують

концентрація, стійкість, розподіл, переключення й обсяг.

Концентрація уваги – це стан свідомості, необхідний для того, щоб включитися в діяльність, зосередитися на завданні.

Стійкість уваги – це тривалість привертання уваги до одного й того самого

об’єкта або завдання. Стійкість мимовільної уваги, що виникає без зусилля,

всього 2–3 секунди, довільна увага досягається вольовим зусиллям, послабляється через 15 хв. напруженої праці.

Розподіл уваги – це здатність людини одночасно концентрувати увагу на

декількох об’єктах, що дає можливість виконувати одразу декілька дій.

Переключення уваги – це зворотний бік розподілу уваги. Воно вимірюється швидкістю переходу від одного виду діяльності до іншого. Погане переключення уваги призводить до неуважності.

Обсяг уваги – це кількість предметів або явищ, що їх людина утримує одночасно в своїй свідомості. Як правило, свідомість відбиває 7 2 предмети (магічне число “7”).

За всіх обставин управління увагою – це передумова ефективної життєдіяльності та безпеки людини.

Вплив конкретної ситуації на поведінку людини визначається тим, як людина переживає цю ситуацію. Переживання ситуації, різноманітні реакції людини на неї розуміють як емоції. Емоції – це психічні процеси, які відображають особисту значимість та оцінку зовнішніх і внутрішніх ситуацій для життєдіяльності людини у формі переживання.

Прояв емоційного життя людини відбувається у таких станах, як афекти, власне емоції, почуття, настрій і стрес.

Афект – це найсильніша емоційна реакція. Афект повністю захоплює людину і підкоряє її думки і рухи. Він завжди ситуаційний, інтенсивний і відносно короткий. Афект постає як наслідок якогось сильного потрясіння. В афекті змінюється увага: знижується можливість переключення, забувається все, що відбувалося до події, яка викликала афектну реакцію (стан ейфорії після звільнення від небезпеки, ступор при повідомленні про смерть).

Власне емоції – це більш тривалі реакції і ті, що виникають не тільки внаслідок події, яка сталася, а й ті, що передбачаються або згадуються. Почуття – стійкий емоційний стан, який має чітко означений предметний характер і висловлюють ставлення як до конкретної події або людей, так і до уявлення.

Настрій – найстійкіший емоційний стан. Настрій відображає загальне ставлення щодо сприйняття або несприйняття людиною світу. Настрій може бути похідним від темпераменту.

Стрес – це неспецифічна реакція організму у відповідь на несподівану та напружену ситуацію. Це фізіологічна реакція, що мобілізує резерви організму і готує його до фізичної активності типу боротьби, втечі. Під час стресу виділяються гормони, змінюється режим роботи багатьох органів і систем (ритм серця, частота пульсу тощо). Стресова реакція має різний прояв у різних людей: активна – зростає ефективність діяльності, пасивна – ефективність діяльності різко зменшується.

Людина, як і тварина, народжується з певними емоційними реакціями. Це первинні емоції: страх і тривога як прояв потреб у самозбереженні; радість як реакція задоволення від реалізації потреб; гнів як наслідок обмеження потреби у рухах. Вторинні емоції у людини формуються внаслідок її соціальності та усвідомлення власного “Я”. Ці емоції не пов’язані з життєво важливими потребами (образа, провина, почуття сорому, заздрість, злорадство, пихатість тощо).

Головне в природі емоцій – залежність їх від потреб (цілей) та дефіцит прагматичної інформації.

Кілька прикладів негативних емоцій: лють, страх, переляк, горе тощо. Отже, емоціональна урівноваженість сприятливо впливає на життєдіяльність людини і зменшує її схильність до небезпеки.