Профілактика радіаційних уражень та їх наслідків, радіозахисне харчування.

1. Класифікація та рівні надзвичайних ситуацій (НС). Постановою КМУ № 1099 від 15.07.99 року затверджено “Положення про класифікацію НС”.

Відповідно до причин походження подій, що можуть зумовити виникнення НС на території України, розрізняють:

НС техногенного характеру – транспортні аварії (катастрофи), пожежі, неспровоковані вибухи чи їх загроза, аварії з викидом (загрозою викиду) небезпечних хімічних, радіоактивних, біологічних речовин, раптове руйнування споруд та будівель, аварії на інженерних мережах і спорудах життєзабезпечення, гідродинамічні аварії на греблях, дамбах тощо;

НС природного характеру – небезпечні геологічні, метеорологічні, гідрологічні, морські та прісноводні явища, деградація ґрунтів чи надр, природні пожежі, зміна стану повітряного басейну, інфекційна захворюваність людей, сільськогосподарських тварин, масове ураження сільськогосподарських рослин хворобами чи шкідниками, зміна стану водних ресурсів та біосфери тощо;

НС соціально-політичного характеру - пов’язані з протиправними діями терористичного та антиконституційного спрямування: здійснення або реальна загроза терористичного акту (збройний напад, захоплення важливих об’єктів, ядерних установок і матеріалів, систем зв’язку та телекомунікацій, напад чи замах на екіпаж повітряного або морського судна), викрадення (спроба викрадення) чи знищення суден, захоплення заручників, встановлення вибухових пристроїв у громадських місцях, викрадення або захоплення зброї, виявлення застарілих боєприпасів тощо;

НС воєнного характеру - пов’язані з наслідками застосування зброї масового ураження або звичайних засобів ураження, під час яких виникають вторинні фактори ураження населення внаслідок зруйнування атомних і гідроелектричних станцій, складів і сховищ радіоактивних і токсичних речовин та відходів, нафтопроводів, транспортних та інженерних комунікацій тощо.

Відповідно до територіального поширення обсягів заподіяних або очікуваних економічних збитків, кількості людей, які загинули, за класифікаційними ознаками визначають чотири рівні НС: загальнодержавний, регіональний, місцевий та об’єктовий.

Рівні НС. До загальнодержавного рівня відноситься НС, яка розвивається на території двох або більше адміністративних областей, (Автономної Республіки Крим, міст Києва та Севастополя) або загрожує транскордонним перенесенням, а також у разі, коли для її ліквідації необхідні матеріальні і технічні ресурси в обсягах, що перевищують власні можливості окремої області (Автономної Республіки Крим, міст Києва та Севастополя), але не менше одного відсотка обсягу видатків відповідного бюджету;

До регіонального рівня відноситься НС, яка розгортається на території двох або більше адміністративних районів (міст обласного значення), Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя або загрожує перенесенням на територію суміжної області України, а також у разі, коли для її ліквідації необхідні матеріальні і технічні ресурси у обсягах, що перевищують власні можливості окремого району, але не менше одного відсотка обсягу видатків відповідного бюджету;

До місцевого рівня відноситься НС, яка виходить за межі потенційно – небезпечного об’єкта, загрожує поширенням самої ситуації або її вторинних наслідків на довкілля, сусідні населені пункти, інженерні споруди, а також у разі, коли для її ліквідації необхідні матеріальні і технічні ресурси у обсягах, що перевищують власні можливості потенційно – небезпечного об’єкта, але не менш одного відсотка обсягу видатків відповідного бюджету. До місцевого рівня також належать всі НС, які виникають на об’єктах житлово–комунальної сфери та інших, що не входять до затверджених переліків потенційно – небезпечних об'єктів;

До об’єктового рівня відносяться всі НС, які не підпадають під вищезазначені визначення.

2. НС природного характеру. До НС природного походження відносяться всі види стихійних лих (урагани, торнадо, землетруси, селі, повені).

Стихійне лихо – це явище природи, яке створює катастрофічну обстановку, порушує нормальну життєдіяльність населення, руйнує будівлі, споруди, загрожує життю і призводить до загибелі людей, тварин, знищення матеріальних і культурних цінностей.

Стихійні лиха можуть бути атмосферні (урагани, смерчі, пожежі, обмерзання тощо); гідросферні (повені, селеві потоки, цунамі, снігові лавини тощо); літосферні (землетруси, виверження вулканів, зсуви тощо).

Зсув – це зміщення мас гірських порід вниз по схилу під дією сили земного тяжіння без втрати контакту з нерухомою основою. Причини: перезволоження ґрунту дощовими опадами, землетруси, підмив схилів та непродумана діяльність людини (вирубка лісу на схилах пагорбів, вибухові та земляні роботи). Внаслідок зсуву виникають руйнування і завалення будівель, інженерних та дорожніх споруд, магістральних трубопроводів та ліній електромереж, систем життєзабезпечення, травмування та загибель людей. Ознаки зсуву – заклинювання дверей та вікон, просочування води на зсувонебезпечних схилах, зміщення дерев, тріщини ґрунту, доріг тощо.

При наявності зсуву необхідно відключити всі мережі постачання, щільно зачинити вікна, двері, взяти документи та найбільш цінні та необхідні речі, запас продуктів на декілька днів, ліки, кишеньковий ліхтарик, радіоприймач на батарейках та вийти в безпечне місце.

Землетрус – підземні поштовхи або коливання ґрунту, що викликані раптово виникаючими в надрах Землі та земній корі геологічними процесами. За місцем виникнення розрізняють землетруси тектонічні та вулканічні. Землетруси призводять до утворення на поверхні землі численних тріщин, обвалів та зсувів; руйнування будівель та споруд, під уламками яких часто залишаються люди; виникнення масових пожеж; затоплення населених пунктів в результаті утворення водоспадів, підпруд на ставках та відхилення течії річок. Сила землетрусу вимірюється інтенсивністю енергії на поверхні землі за 12-бальною шкалою Ріхтера (MSK). Найбільш інтенсивні поштовхи виникають, як правило, протягом перших 30-60 секунд.

Якщо землетрус застав людину в будинку, то найкраще протягом 15-20 секунд вибігти на відкриту місцевість. При перебуванні вище другого поверху - стати в отворі внутрішніх дверей або у одному із внутрішніх кутів кімнати, подалі від вікон і важких предметів. Найбільш безпечне місце – біля капітальних стін.

Повені – це значне затоплення місцевості внаслідок підняття води вище звичайного рівня, спричиненого проливними дощами, швидким таненням снігу, заторенням льоду на річках тощо. Вони завдають значних матеріальних збитків і можуть стати причиною загибелі людей, тварин.

При загрозі повені здійснюється оповіщення населення, безперервне спостереження за рівнем води, перевірка стану дамб, гребель. В зоні можливого затоплення припиняється діяльність шкіл і дитячих установ, змінюється режим роботи підприємств і, при необхідності, проводиться евакуація населення, вивіз матеріальних цінностей, сільськогосподарських тварин.

Селі – це потоки води, піску, глини, щебеню, уламків каміння і навіть валунів, що раптово виникають в руслах гірських річок. Вони мають швидкість до 25 км/год., велику руйнівну силу і створюють характерні для них відкладення. Селеві потоки сходять раптово, тривалість їх 1-3, інколи 6-8 годин.

Від селевого потоку можна врятуватися, лише уникнувши його. При наявності часу організовується запобіжна евакуація населення.

Ураган – це вітер величезної руйнівної сили і чималої тривалості. Швидкість вітру під час урагану сягає 30-50 м/с і більше. По руйнівній силі ураган не поступається землетрусу, вітер зі швидкістю вище 32 м/с руйнує і спустошує все на своєму шляху. Причиною виникнення ураганів є різке порушення рівноваги в атмосфері.

Отримавши попередження про наближення урагану необхідно виконати запобіжні роботи: закріпити слабкі конструкції, зачинити двері, вікна, горища, вентиляційні пристосування, з балконів, лоджій прибрати предмети, які при падінні можуть нанести травми людям.

Смерч (торнадо) – це вихор, воронка якого обертається інколи зі швидкістю звуку. Ширина її, як правило, буває від декількох метрів до декількох десятків метрів. Характерними особливостями внутрішньої порожнини воронки є розрідженість в ній повітря і різко понижений барометричний тиск.

Смерчі існують недовго (від хвилини до декількох годин), рухаючись разом з хмарою. Довжина шляху – від сотень метрів до десятків кілометрів. Смерч настільки потужний, що може виривати з корінням дерева, зривати дахи, повністю руйнувати будинки, підіймати людей і тварин у повітря і переносити на значну відстань.

При неможливості залишити небезпечну територію, від смерчу краще всього рятуватися в підвалах, канавах, траншеях

Пожежі – неконтрольований стихійний процес горіння, що призводить до загибелі людей і знищення матеріальних цінностей. Пожежі природного характеру поділяються на лісові, торф’яні, степові. Лісові пожежі по характеру поділяються на низові, верхові і підземні.

Характерною особливістю торф’яних пожеж є їх довга тривалість (до декількох місяців), безполум’яне горіння торфу з накопиченням великої кількості тепла і виділенням їдкого диму, який стелиться над землею.

Степові (польові) пожежі виникають в суху погоду і, як правило, на полях із зерновими культурами.

Основними засобами боротьби з пожежами є збивання окрайки низових пожеж, засипання їх землею, створення загороджувальних смуг, пуск зустрічного вогню, гасіння водою і хімікатами.

Якщо людина опинилася у палаючому лісі або у полі, то переходити лінію вогню необхідно проти вітру, рухатись краще вздовж річки, струмків, по просіках, шляхах.

3. НС на хімічно небезпечних об’єктах з викидом аміаку і хлору.До надзвичайних ситуацій техногенного походження відносяться аварії та катастрофи на хімічно небезпечних об’єктах.

В Україні є понад 1800 хімічно небезпечних об’єктів, що виробляють, зберігають і використовують у виробництві хімічні небезпечні речовини (ХНР). ХНР називають сполуки, що в певних концентраціях шкідливо діють на людей, сільськогосподарських тварин, рослин і викликають у них ураження.

При виробничій аварії з викидом ХНР утворюється первинна хмара зараженого повітря, а при аваріях з ємностями і трубопроводами, коли утворюються ділянки розливу ХНР, при їх випаровуванні утворюється вторинна хмара, що складається лише з парів ХНР.

Таким чином, внаслідок великої виробничої аварії з викидом (виливом) ХНР може утворитися складна хімічна обстановка з утворенням зони хімічного зараження (ЗХЗ) і осередків хімічного ураження (ОХУ).

Найпоширенішими, із загального запасу ХНР в Україні, є аміак і хлор.

Хлор - зеленувато-жовтий газ з різким запахом, у два з половиною рази важчий за повітря, застосовується у виробництві соляної кислоти, хлорного вапна, для відбілювання тканин і паперу, для знезаражування питної води і стічних вод на очисних спорудах. ГДК в повітрі - 0,001 мг/ л, вражаюча - 0,01 мг/ л, смертельна - 0,1 мг/ л при експозиції в 1 годину. При високих концентраціях смерть настає після 1-2 вдихів.

Хлор вважається отруйним газом уповільненої дії, тобто його дія на організм людини проявляється через 2 – 4 год. Впливає на людей через органи дихання, подразнює слизові оболонки очей.

Ознаки отруєння: різкий біль в грудях, сухий кашель, задишка, блювання, порушення координації рухів, різь в очах, сльозотеча.

Захист: промислово-фільтруючий протигаз з коробкою марки “В” (жовтий колір), цивільні і дитячі протигази всіх марок (захисний ефект до 30 хвилин). При концентраціях хлору в повітрі більше 8,6 мг/ л потрібно використовувати лише ізолюючі протигази. При відсутності протигазу слід застосувати ватно-марлеву пов’язку, хустинку чи шматок бавовняної тканини, змочені 2% розчином питної соди або водою. Не можна ховатися на перших поверхах багатоповерхових будинків, підвальних і напівпідвальних приміщеннях, а слід піднятися на верхні поверхи (вище третього), де концентрація хлору мінімальна.

Допомога: одягнути протигаз на ураженого і винести його із зараженої місцевості; очі, рот, ніс промити 2 % розчином соди; дати випити молоко з содою. При подразненні дихальних шляхів - вдихати пари нашатирного спирту, питної соди.

Дегазація проводиться лужним та водними розчинами гіпосульфіту, гашеним вапном, мильним розчином. Нейтралізується водою.

Аміак- безбарвний газ із характерним запахом (запах нашатирного спирту), легший за повітря. Водний 10% розчин аміаку називають “нашатирним спиртом”. Застосовують аміак в холодильниках, для отримання азотних добрив, азотної кислоти і азотовмісних речовин. ГДК в повітрі - 0,02 мг/ л, вражаюча - 0,2 мг/ л, смертельна – 7 мг/ л при експозиції 30 хв.

Ознаки отруєння: пари подразнюють слизові оболонки очей, верхніх дихальних шляхів, що викликає нежить, чхання, кашель. При потраплянні аміаку на шкіру - виникають опіки різного ступеня. У високих концентраціях аміак збуджує ЦНС, викликає корчі, прискорене серцебиття, утруднене дихання. Смерть настає від набряку гортані і легень.

Захист: фільтруючі промислові протигази марок “К”, “Ш”, паро-газові респіратори – РПГ-67КД, РУ-60М-КД, при дуже високих концентраціях - ізолюючі протигази і захисний одяг. При відсутності протигазу - ватно-марлева пов’язка чи шматок тканини, змочені оцтом, 5% розчином лимонної кислоти або водою.

Допомога: одягнути на потерпілого протигаз, винести із зараженої місцевості, забезпечити спокій і тепло. Шкіру і очі промити водою, на шкіру прикласти примочки з 5% розчином оцтової чи лимонної кислоти. Дегазація проводиться водою.

4. Іонізуючі випромінювання, природні та штучні джерела іонізуючих випромінювань.

Іонізуючі випромінювання існували на Землі задовго до появи на ній людини. Проте вплив іонізуючих випромінювань на організм лю­дини був виявлений лише наприкінці XIX ст. з відкриттям французького вченого Анрі Беккереля, а потім дослідженнями П’єра і Марії Кюрі-Складовської явища радіоактивності.

Іонізуюче випромінювання є природним компонентом середовища проживання людини, який створює природний радіаційний фон. Він зумовлений космічними випромінюваннями, природними радіонуклідами земної кори, води, повітря, будівельних матеріалів, продуктів харчування, а також тканин людського організму переважно у вигляді радіоактивного вуглецю, калію, фосфору. Природний радіаційний фон має відносно постійний рівень, який становить 0,1-0,7 Рентген (Р) за рік, причому ступінь зовнішнього та внутрішнього опромінення організму людини залежить від місця про­живання та від способу життя.

Поняття “іонізуюче випромінювання” об’єднує різноманітні види, різні за своєю природою, випромінювання. Подібність їх полягає в тому, що усі вони відрізняються високою енергією, мають властивість іонізувати і руйнувати біологічні об’єкти.

Іонізуюче випромінювання— це будь-яке випромінювання, взаємо­дія якого з середовищем призводить до утворення електричних за­рядів різних знаків. Розрізняють корпускулярне і фотонне іонізуюче випромінювання.

Корпускулярне— потік елементарних частинок із масою спокою, від­мінною від нуля, що утворюються при радіоактивному розпаді, ядерних перетвореннях, або генеруються на прискорювачах. Це альфа - і бета - частки, нейтрони, протони та ін.

Фотонне (хвильове)— потік електромагнітних коливань, що поширюється у вакуумі з постійною швидкістю 300 000 км/с. Це гамма - випромінюван­ня і рентгенівське випромінювання.

Вони різняться за умовами утворення і властивостями: довжиною хвилі й енер­гією. До фотонного випромінювання належить й ультрафіолетове випромінюван­ня — найбільш короткохвильова частина спектра сонячного світла (довжина хвилі 400х10⁹м).

Іонізуюче випромінювання характеризується такими властивостями: проникаючою та іонізаційною спроможностями, даль­ністю пробігу.

Іонізуюча спроможністьвипромінювання визначається відносною (питомою) іонізацією, тобто числом пар іонів, що утворюються частинкою в одиниці об’єму, маси середовища або на одиниці довжини шляху. Різноманітні види випромінювань мають різноманітну іонізуючу спроможність.

Проникаюча спроможністьвипромі­нювань визначається розміром пробігу, тобто шляхом, пройденим часткою в речо­вині до її повного зникнення.

Щодо іонізаційної здатності, то альфа - частинки іонізують кожну третю молекулу повітря на шляху пробігу, бета - частинки мають іонізаційну здатність у 100, а гама - промені у 1000 раз меншу, ніж альфа -частинки. Дальність пробігу найбільша у гамма - променів (до 1,5 км), бета іальфа - частинок - відповідно до 10 м і 10 см. Щодо проникаючої здатності, то альфа - частинки затримуються листком паперу, одягом; бета - частинки проникають у тканини організму людини на глибину до 8 мм і затримуються алюмінієвою пластинкою товщиною 0,1 мм; гамма - промені проникають в товщу води до 1,5 м. Отже, при зовнішньому опроміненні найбільш небезпечні гамма –промені, а при внутрішньому - альфа - та бета - частинки.

Джерела іонізуючих випромінювань поділяються на природні та штучні (антропогенні).

Природні іонізуючі випромінювання.Основну частину опромінення населення земної кулі одержує від при­родних джерел випромінювань. Уникнути опро­мінення більшості з них неможливо. Протягом всієї історії існування Землі різні види випромінювання потрапляють на поверхню Землі з Космосу і над­ходять від радіоактивних речовин, які знаходяться у земній корі.

Радіаційний фон, який утворюється космічними променями, дає мен­ше половини зовнішнього опромінення, яке отримує населення від при­родних джерел радіації. Космічні промені переважно приходять до нас з глибин Всесвіту, але певна їх частина народжується на Сонці під час сонячних спалахів. Космічні промені можуть досягати поверхні Землі або взаємодіяти з її атмосферою, породжуючи повторне випромінюван­ня і призводячи до утворення різноманітних радіонуклідів.

Опромінен­ня від природних джерел радіації зазнають усі жителі Землі, проте одні з них одержують більші дози, інші — менші. Це залежить, зокрема, від місця проживання людини. Рівень радіації в деяких місцях залягання ра­діоактивних порід земної кулі значно вищий від середнього, а в інших місцях - відповідно нижчий. Доза опромінення залежить також і від способу життя людей.

Радіоактивні речовини володіють радіоактивністю тільки визначенийтермін, поки в них існують ядерні перетворення. Після закінчення цього часу вони втрачають свої властивості і перетворюються в нерадіоактивні ізотопи. Для оцінки тривалості життя радіонуклідів існує такий показник, як період напіврозпаду, тобто час, протягом якого їх активність зменшуєтьсяв середньому у два рази. Вважається, що речовина стає практично нерадіоактивною після 10 періодів напіврозпаду.

За підрахунками наукового комітету по дії атомної радіації ООН, середня ефективна еквівалентна доза зовнішнього опромінення, яку людина отримує за рік від земних джерел природної радіації, становить приблизно 350 мікрозіверт (мкВ), тобто тро­хи більше середньої дози опромінення через радіаційний фон, який зумовлений кос­мічними променями.

Людина зазнає опромінення двома способами — зовнішнім та внутрішнім. Якщо радіоактивні речовини знаходяться поза організмом і опроміню­ють його зовні, то у цьому випадку говорять про зовнішнє опромінення. А якщо ж вони знаходяться у повітрі, яким дихає людина, або у їжі чи воді і потрапляють всередину організму через органи дихання та кишко­во-шлунковий тракт, то таке опромінення називають внутрішнім.

Перед тим як потрапити до організму людини, радіоактивні речови­ни проходять складний маршрут у навколишньому середовищі, і це не­обхідно враховувати при оцінюванні доз опромінення, отриманих від того чи іншого джерела.

Внутрішнє опромінення в середньому становить 2/3 ефективної еквівалентної дози опромінення, яку людина одержує від природних джерел радіації. Воно над­ходить від радіоактивних речовин, що потрапили в організм з їжею, водою або повітрям. Невеличка частина цієї дози припадає на радіоактивні ізотопи (типу С₁₄, тритій), що утворюються під впливом космічної радіації. Все інше надходить від джерел земного походження. В середньому людина одержує близько 180 мкЗв/рік за рахунок калію-40, який засвоюється організмом разом із нерадіоактивним ізотопом калію, що є необхідним для життєдіяльності людини. Проте значно більшу дозу внутрішнього опромінення людина одержує від нуклідів радіоак­тивного ряду урану-238 і в меншій кількості від радіонуклідів ряду торію-232.

Штучні джерела іонізуючих випромінювань. Штучними джерелами іонізуючих випромінюваньє ядерні вибухи, ядерні установки для виробництва енергії, ядерні реактори, при­скорювачі заряджених частинок, рентгенівські апарати, прилади апаратури засобів зв’язку високої напруги тощо. Найбільша кількість іонізуючих випромінювань виникає за ядерного вибуху.

Крім використання у воєнних цілях, на сьогоднішній день іонізуюча радіація знаходить широке застосування в народному господарстві, зокрема у медицині, геології, хімічній технології, в приладах для контролю та автоматизації виробничих процесів, як джерел електричної енергії.

Усе це при­зводить до збільшення дози опромінення як окремих людей, так і населення Землі загалом. Індивідуальні дози, які отримують різні люди від штучних джерел іонізу­ючих випромінювань, сильно відрізняються. У більшості випадків ці дози незначні, але іноді опромінення за рахунок техногенних джерел у багато тисяч разів інтенсивніші, ніж за рахунок природних. Проте слід зазначити, що породжені техноген­ними джерелами випромінювання звичайно легше контролювати, ніж опромінен­ня, пов’язані з радіоактивними опадами від ядерних вибухів і аварій на АЕС, так само як і опромінення, зумовлені космічними і наземними природними джерелами. Опромінення населення України за останні роки за рахунок штучних джерел радіації, в основному пов’язане з наслідками аварії на Чорно­бильській АЕС, а також експлуатацією і “дрібними” аваріями на інших АЕС. Про це достатньо багато і докладно написано у літературі.

Серед техногенних джерел іонізуючого опромінення на сьогодні лю­дина найбільш опромінюється під час медичних процедур, які проводяться з метою діагностики та лікування. Одним із найпоширеніших медичних приладів є рентгенівський апарат. Усе більше поширюються й нові складні діагностичні методи, що грунтуються на використанні радіоізотопів. Наприклад, одним із ефективних засобів боротьби з раком, як відомо, є про­менева терапія. В розвинених країнах річна колективна ефективна еквівалентна доза від рентгенівських досліджень становить приблизно 1000 Зв на 1 млн. жителів.

Одиниці вимірювання радіоактивних випромінювань. Серед різноманітних видів іонізуючих випромінювань, як уже за­значалося вище, надзвичайно важливими при вивченні питання небез­пеки для здоров’я і життя людини є випромінювання, що виникають в результаті розпаду ядер радіоактивних елементів, тобто радіоактивне випромінювання.

Щоб уникнути плутанини утермінах, варто пам’ятати, що радіоактивні випромінювання, незважаючи на їхнє величезне значення, є одним з видів іонізуючих випромінювань. Радіонукліди утворюють випромінювання в момент перетворення одних атомних ядер вінші. Вони характеризу­ються періодом напіврозпаду (від секунд до млн. років) та активністю(чис­лом радіоактивних перетворень за одиницю часу), що характеризує їх іонізуючу спроможність. Активність у міжнародній системі (СВ) вимі­рюється в беккерелях (Бк), а позасистемною одиницею є кюрі (Кі). Один Кі = 37 х 10⁹Бк.

Міра дії іонізуючого випромінювання в будь-якому се­редовищі залежить від енергії випромінювання й оцінюється дозою іонізуючого випромінювання. Останнє визначається для повітря, речо­вини і біологічної тканини. Відповідно розрізняють: експозиційну, поглинену та еквівалентну дози іонізуючого випромінювання.

Експозиційна доза характеризує іонізуючу спроможність випромі­нювання в повітрі, вимірюється в кулонах на 1 кг (Кл/кг); позасистемна одиниця — рентген (Р); 1 Кл/кг = 3,88 х 10³Р. За експозиційною дозою можна визначити потенційні можливості іонізуючого випромінювання.

Поглинута доза характеризує енергію іонізуючого випромінювання, що поглинається одиницею маси опроміненої речовини. Вона вимірюється в греях Гр (1 Гр=1 джоуль/кг (Дж/кг). Застосовується і позасистемна одиниця рад (1 рад = 0,01Гр= 0,01 Дж/кг).