Категорія машинобудівних підприємств з тоски зору вибухопожежної небезпеки

Характеристика	Катего- рія	Найменування виробництва
Виробництва, пов’язані з переробкою твердих горючих матеріалів, а також рідин з температурою спалаху понад 61 °С	В	Деревообробні підприємства, столярні, модельні цехи, склади ГММ, трансформаторні, майстерні, закриті транспортні галереї для вугілля та торфу
Виробництва, пов’язані з переробкою твердих него-рючих матеріалів в розігрі-тому або у розплавленому стані	Г	Ливарні, зварювальні цехи, цехи прокатки, термічної обробки, закриті розподільні установки, високовольтні лабораторії з вимикачами і апаратурою, що містить до 60 кг масла
Виробництва, що переробляють негорючі матеріали в холодному стані	Д	Механічні цехи, цехи холодної прокатки, обробки металів тиском, приміщення щита управління, електроремонтні майстерні, машинні відділення з гідротурбінами

 

У СниП 2.01.02-85 «Противопожарные нормы проектирования зданий и сооружений» наведено дані про вогнестійкість конструкцій будівель і споруд та з евакуації людей із приміщень і будівель.

Будівельні матеріали за здатністю до загоряння поділяють на три групи:

- здатні горіти - конструкції, що виконані з органічних матеріалів (деревина, тканина, пластмаса);

- з обмеженою здатністю горіти - конструкції з органічних і неорганічних матеріалів (суха штукатурка, саман, ебоніт, гетинакс, текстоліт);

- не здатні горіти - конструкції, що виконані із неорганічних матеріалів (мінералів) – асбест, бетон, цегла, скло, фарфор.

Здатність конструкцій витримати з часом вплив пожежі при збереженні експлуатаційних характеристик називається вогнестійкістю.Вона характеризується межею вогнестійкості і визначається в годинах від початку дії полум’я до появи наступних ознак: утворення в конструкції тріщин, отворів, через які проникає полум’я; підвищення температури на зворотній стороні понад 140°С, втрата конструкцією несучої здатності, перехід горіння на суміжні конструкції або приміщення, руйнування конструкції.

Будівлі і споруди відносно межі вогнестійкості будівельних конструкцій і меж розповсюдження вогню конструкціями будівель і споруд поділяють на п’ять ступенів, наприклад: для будівель І ступеня вогнестійкості межа вогнестійкості несучих стін, колон - не менше 2,5 год, сходових площадок - 1 год, зовнішніх стін, перетинок - 0,5 год. Для будівель II ступеня вогнестійкості - відповідно - 2; 1 і 0,25 год. Для будівель V ступеня - мінімальна межа вогнестійкості усіх конструкцій не нормується.

9. Протипожежні вимоги до улаштування устаткування і технологічних процесів, обладнання виробничих приміщень, електроустаткування, систем опалення і вентиляції.Улаштування устаткування технологічних процесів повинно відповідати вимогам пожежної безпеки. З метою забезпечення пожежної безпеки устаткування групують за ступенем пожежної безпеки і розташовують у відповідних приміщеннях, обладнаних вогнезахисними стінами, протипожежними зонами, автоматичними системами пожежегасіння та сповіщувачами (оповіщувачами) про пожежу. Електроустаткування вибирають з урахуванням величини струму короткого замикання, перевантаження, виконують його за рівнем електрозахисту (вибухозахищене електроустаткування).

Крім машин і апаратів велику пожежну небезпеку мають світильники, нагрівальні прилади, електричні проводи, апарати захисту.

Відносно улаштування технологічних процесів, то до основних вимог належить розташування устаткування згідно з ходом технологічного процесу. Перехрещування його веде до збоїв, аварій. Усі інші заходи не відрізняються від заходів стосовно улаштування устаткування.

Згідно з ПБЕ приміщення і устаткування у яких знаходяться ГР і горючий пил, нижня гранична концентрація яких не вище 65 г/м³, відносять до пожежонебезпечних і класифікують таким чином:

Зона класу П-І. До неї належать приміщення, в яких утримують ГР (наприклад, мінеральні масла).

Зонакласу П-ІІ. В цю зону входять приміщення, в яких утримують горючий пил з нижньою граничною концентрацією 65 г/м³.

Зонакласу П-ІІа. До неї відносять приміщення, в яких утримують тверді горючі речовини, не здатні переходити у зважений стан.

Зонакласу П-ІІІ До нього відносять зовнішнє устаткування у якому утримують ГР з температурою спалаху понад 61°С (або тверді горючі речовини).

При розташуванні виробничих приміщень ураховують рельєф місцевості і в низинах розміщують найбільш пожежонебезпечні виробництва (регенераційні цехи, склади ГММ, складські приміщення). Ураховують також переважний напрямок вітру в даній місцевості, і з підвітряної сторони розміщують виробничі приміщення, в яких виникають іскри, або працюють з розплавленим металом.

Цех повинен примикати однією стороною до однієї з основних доріг заводу, а хоча б одна сторона заводу — до основної вулиці міста.

При висоті приміщень понад 10 м повинні бути пожежні драбини, розміщені на відстані одна від одної не більше 200 м. Двері евакуаційних виходів повинні розміщуватися на відстані не більше 30 м у протилежних сторонах приміщення. Кількість виходів і сходів - не менше двох. Відстань від найбільш віддаленого робочого місця до виходу - не більше 30 м. Двері в приміщеннях повинні відчинятися тільки зовні.

Виробниче приміщення улаштовується вогнеперешкоджувальними стінами, протипожежними зонами.

Вогнеперешкоджувальні стіни - це суцільні конструкції, які перегороджують приміщення або відгороджують частину його. Стіна повинна здійматися над дахом на висоту не менше 0,6 м і мати вогнестійкість не менше 2,5 год. Якщо в цих стінах роблять двері, вентиляційні канали тощо, то ці двері, клапани повинні мати такий рівень вогнестійкості, як і сама стіна.

Протипожежні зони розташовують на підлогах і стелях приміщень. Розміри їх, як правило, кратні відстані між колонами (6, 12, 24, 36 м). Протипожежну зону виконують із бетону або стандартних бетонних блоків.

З метою запобігання розповсюдження пожежі з однієї будівлі на другу між ними влаштовують протипожежні розриви, ширина яких залежить від ступеня вогнестійкості будівлі (від 9 до 18 м). Протипожежні розриви можуть не нормуватися (бут відсутніми) при розміщенні виробництв категорій Г і Д в будівлях І і II ступенів вогнестійкості з дахом, не здатним горіти, а також при влаштуванні зовнішніх протипожежних стін.

Найбільшу пожежну небезпеку несуть маслонаповнені апарати -трансформатори, вимикачі, кабелі, а також електродвигуни, запобіжники, лампи розжарення. Практично все це устаткування може бути як в закритих розподільних установках (ЗРУ), так і у відкритих (ВРУ).

В ЗРУ масляні трансформатори можна розташовувати як на першому, так і на другому поверхах. Під трансформаторами (та іншим маслонаповненим устаткуванням) влаштовують маслоприймачі (у вигляді приямків чи бортиків). Вихід з будівлі повинен бути тільки зовнішній. Масляні трансформатори, як правило, розміщують в окремих, ізольованих камерах.

В інтересах забезпечення пожежної безпеки на баці трансформатора установлюють трубу з запобіжною тонкою мембраною, яка забезпечує вільний вихід газів при розкладанні масла при короткому замиканні у витках обмоток. Газовий захист влаштовують на трансформаторах потужністю 1 000 КВ і більше.

При експлуатації трансформаторів потужністю 400 КВ і більше усередині бака передбачають газовий захист, основним елементом якого є газове реле. Цей захист чутливий до внутрішніх пошкоджень, при яких у маслі трансформатора спостерігається газоутворення.

Масляні вимикачі (з кількістю масла понад 60 кг) розміщують в окремих вибухових камерах як відкритих, так і закритих.

Залежно від довжини розподільних пристроїв передбачають кількість виходів:

- до 7 м - один вихід;

- понад 7 м і до 60 м - два виходи з кінців, з розподілом їх на відстані до 7 м від торців будівлі;

- понад 60 м - крім виходів з кінців, передбачають допоміжні виходи.

Маслонаповнене устаткування розміщують від виробничих будівель категорій В, Г, Д на віддалі:

- 16 м- при І і II ступенях;

- 20 м - при III;

- 24 м - при IV і V ступенях вогнестійкості будівель і споруд.

Під трансформаторами насипають чистий гравій і роблять маслоприймальні ями. Між трансформаторами ставлять протипожежні стіни зі ступенем вогнестійкості 1,5 год. Якщо трансформатори установлені на відстані понад 15 м, розподільні повітряні перетинки не роблять.

Пожежі у масляних вимикачах можуть виникнути внаслідок:

- недостатнього рівня масла в баці вимикача або надмірного рівня його (при цьому зменшується повітряний прошарок);

- утворення надмірних електричних дуг (удари блискавок, значних струмів короткого замикання);

- утворення внутрішнього іскрового перекриття (низька електрична міцність масла);

- загоряння газів під кришкою вимикача.

Забороняється захаращувати місця розміщення вимикачів. Працюючі на даній ділянці повинні знати, де розміщується головний вимикач (рубильник). На підлозі біля нього повинен бути гумовий килимок, а на працюючому - захисні окуляри, рукавиці.

Кнопку пуску розміщують безпосередньо у механізмі. Висота установки кнопки від підлоги - 1,2 м, а до середньої точки апарата -1,6 м. Електродвигуни розміщують на відстані не менше 0,3 м один від одного і закриваються кришками. Корпус електродвигуна заземлюють. Електродвигуни повинні мати миттєвий захист від струмів короткого замикання, а також захист від перенавантаження, який установлюють в ланцюгах електродвигуна з важкими умовами пуску або при систематичному перенавантаженні з технологічних причин.

Стаціонарні електросвітильники, залежно від класу пожежонебезпеки приміщення, повинні мати закрите або пилезахищене виконання. Для усіх видів світильників температура на поверхні їх деталей в місцях кріплення з горючими незахищеними конструкціями не повинна перевищувати 80°С.

Мінімальна віддаль від горючих матеріалів і конструкцій повинна бути не меншою 0,5 м для світильників з лампами розжарення до ІОО Вт, 0,8 м -для світильників потужністю від 100 до 300 Вт і 1 м - для світильників потужністю від 300 до 500 Вт.

Люмінесцентні лампи менш пожежонебезпечні, але при затяжному пусковому режимі з коротко замкнутою ємністю температура на оболонці пускорегулювального апарата може досягати 270°С. При нормальному режимі роботи лампи на лампоутримувальній панелі температура сягає +75°С.

Пересувні електросвітильники повинні мати закрите виконання. Скляний ковпак необхідно захищати металевою сіткою. Вони повинні підключатися до електромереж напругою не вище 36 В, а при підвищеній небезпеці ураження електричним струмом - не вище 12 В.

З метою запобігання розповсюдження пожеж кабельними тунелями у них кожні 50-75 м влаштовуються вогнеперешкоджуючі пояси (бетонні труби з отворами, через які проходять кабелі). Тунелі розділяють на відсіки довжиною 150 м (а при наявності маслонаповненого кабелю - не довше 100 м). Вогнестійкість стін - не менше 1,5 год. У відсіках повинні бути сповіщувачі та стаціонарне устаткування гасіння пожеж. Поблизу від входів, люків і вентиляційних шахт (в радіусі до 25 м) повинні бути установлені пожежні гідранти (ПГ).

Проведення тимчасових електрогазозварювальних робіт можливе тільки з письмового дозволу особи, що відповідає за пожежну безпеку об’єкта. Тимчасові місця проведення зварювальних робіт повинні бути звільнені від горючих матеріалів в радіусі 5 м. Місце проведення зварювальних робіт у пожежонебезпечних приміщеннях огороджується суцільною стінкою із негорючих речовин. Стінка (або щит) повинна бути висотою 2,5 м і відстояти від підлоги на висоту більше 5 см.

Віддаль від машин точкового, шовного, рельєфного, а також від машин стикового зварювання до горючих конструкцій і матеріалів повинна бути не меншою 4 м (при зварюванні деталей площею перетину до 50 мм²) та 6 м, якщо проводять зварювання деталей, площа перетину яких сягає понад 50 мм². СНиП 2.04.85-86 забороняє улаштування пічного опалення в приміщеннях і будівлях виробництв категорій А, Б, В, а також будь-яких будівлях, які вищі двох поверхів.

10. Пожежонебезпека опалювальних систем.Пожежонебезпека опалювальних систем полягає у тому, що тепло, яке вони виділяють за певних умов, може викликати загорання горючих матеріалів і конструкцій.

Системи опалення поділяють на дві основні групи:

- центральне - тепло, яке вироблене в одному центрі (котельні, теплоелектростанції), з допомогою теплоносія (води, пари, повітря) трубопроводами чи каналами транспортується для обігрівання усіх приміщень заводу, району, міста;

- місцеве - опалюється одна будівля або приміщення мешканцями чи тими, хто працює у даному приміщенні. Опалення може бути пічним, газовим, електричним, повітряним від теплогенераторів, водяним від малогабаритних котлів.

При будівництві котелень забороняється їх прибудова до окремих будівель (лікарні, школи, дитячі садки). Якщо ж вони прибудовуються, то передбачають при цьому протипожежні стіни з вогнестійкістю не менше 0,75 год. Димові труби котельних облаштовують іскрогасниками.

Більшу безпеку мають системи центрального опалення, але вони теж не зовсім небезпечні.

У приміщеннях виробництв категорій Г і Д, побутових приміщеннях температура теплоносія досягає 150°С, а при постійному тепловому режимі -130°С. При цьому труби з теплоносієм, який нагріто понад 100°С, при проходженні крізь конструкції, що згоряють, ізолюють азбестом (або іншою негорючою речовиною). Теплопроводи і нагрівальні прилади повинні бути віддалені від конструкцій, що згоряють, на відстані не менше 100 мм.

У приміщеннях з великою кількістю пилу і ворси заборонено використовувати ребристі батареї (бо на них накопичується пил, який може самозагорятися).

Електронагрівальні прилади мають високу температуру поверхні (80-320°С), що достатньо для загоряння горючих матеріалів. Електронагрівальні прилади влаштовують не ближче 0,4 м від негорючих, 0,7 м - від важкозаймистих і 1 м - від горючих конструкцій.

Вентиляційні канали можуть служити місцями накопичення горючого та вибухонебезпечного пилу, тому забороняється застосовувати загальнообмінну вентиляцію в пожежо- і вибухонебезпечних приміщеннях. У них влаштовують самостійні системи вентиляції. Довжина каналів природної вентиляції – 8 м, штучної - не більше 30 м. Металеві повітряні канали, трубопроводи, фільтри та інше устаткування вентиляційних систем заземлюють.

Повітря, в якому утримуються горючі відходи, горючий пил, до їх подання у вентилятор очищають. Перевірку, профілактичний огляд і очищення вентиляційного устаткування проводять згідно з графіком, затвердженим керівником підприємства або цеху.

У разі виникнення пожежі у виробничому приміщенні вентиляційна система і устаткування повинні бути негайно виключені, а вогнезатримуючі клапани, шибери, заслінки - закриті автоматично або вручну.

11. Правила користування побутовим газовим обладнанням.Газове обладнання – найбільш поширений технічний пристрій у наших домах і водночас воно найбільш небезпечне. Достатньо згадати недавній вибух побутового газу у Дніпропетровську, щоб зрозуміти серйозність ситуації.

Суміші природного горючого газу і повітря, крім високої токсичності, мають здатність вибухати. Усі горючі гази (метан, етан, пропан, пентан) практично не мають запаху, а ті, які спрямовані у газопроводи (пропан) підлягають одоризації, тобто, їм надають різкого специфічного запаху (етилмеркаптан), за яким вони легко виявляються навіть за малої концентрації. Практично це означає, що природний газ, який має межу вибуху 5 %, повинен уже відчуватися у повітрі при 0,5 % концентрації.

Які правила слід ретельно виконувати, щоб уникнути небезпеки вибуху і пожежі?

Найголовніші – наступні:

- пройти інструктаж на підприємствах газового обладнання;

- слідкувати за нормальним станом вентиляційних решіток і димоходів;

- після користування перекривати крани на газовій установці і перд нею;

- не намагатися самостійно усувати недоліки;

- при появі у приміщенні запаху газу негайно припинити користування! Не включати електричне обладнання, відкрити вікна, викликати аварійну службу;

- перед входом у підвали і вмиканням світла переконатися у відсутності газу на запах;

- при наявності запаху газу у під’їзді, на подвір’ї необхідно нгайно повідомити аварійну службу, вжити заходів для повідомлення інших людей про небезпеку.

12.Протипожежний зв’язок і сигналізація, види та принципи дії. Залежно від призначення приміщень розробляють і порядок сповіщення людей у разі евакуації. Для сповіщення людей про пожежу використовують внутрішню радіотрансляційну мережу або спеціально змонтовані місцеві мережі гучномовлення, мегафони тощо. На переважній більшості підприємств та у містах і селищах пожежний зв’язок забезпечується по телефону 0-1. За справністю усіх видів пожежного зв’язку повинен бути установлений систематичний нагляд. До всіх засобів пожежної мережі (телефони, сповіщувачі тощо) повинен бути вільний доступ у будь-який час доби. Біля усіх апаратів зв’язку вивішують таблички з указаним порядком подання сигналів та виклику пожежної частини. На зіпсованих або вимкнутих сповіщувачах повинна бути табличка з надписом "Не працює".

У розпорядженні пожежних є радіостанції з радіусом дії від 2 до 45 км і спеціальні пожежні скафандри з влаштованими переговорними пристроями.

Пожежна сигналізація та приміщення, в яких вона розташовується, приведені в інструкції ВПСН-61-78.

Залежно від схеми включення сповіщувачів сигналізаційні пожежні системи ділять на променеві та кільцеві. Вони складаються з однотипних елементів: приймальної станції, провідників, сповіщувачів.

Позитивна якість променевої системи - надійність, недолік - велика кількість дротів.

Позитивна якість кінцевої системи - менша кількість дротів, недолік - менша надійність.

Найпростішими сповіщувачами пожежі є ручні - людина вмикає повідомлювач натисненням кнопки.

Дія автоматичних сповіщувачів ґрунтується на впливі диму, тепла і світла на чутливі елементи сповіщувачів. Їх поділяють на теплові, димові, світлові, комбіновані. В якості чутливого елемента в них використовують біметали, термопари, напівпровідники та ін.

Теплові сповіщувачі в більшості випадків мають велику інерційність -від 50 с до 2 хв. Температура їх спрацювання - від 60 до 80°С, площа яку вони контролюють - 15-30 м².

Прилади миттєвої дії засновані на використанні фотоелементів, іонізаційних камер, напівпровідників, термопар.

Теплові сповіщувачі містять термопари, терморезистори, спіралі, біметалічні пластини або легкоплавні вставки - реагують миттєво.

Димові - у них використовують фотоелементи, фотореле, ізоляційні камери. Дим, який є у приміщенні, зменшує іонізацію повітря і це призводить до подання сигналу.

Світлові - у них використовують датчики, які реагують на інфрачервону частину спектра оптичного випромінювання: терморезистори, фотоелементи, фоторезистори, лічильники фотонів.

Комбінованіповідомлювачі мають терморезистори та іонізаційну камери.

Сигналізаційна теплова пожежна установка СТПУ-1 сприймає сигнали про пожежу, повідомляє про пошкодження і вмикає резервну мережу живлення. Ємність приймальної станції складає п’ять променів і 25 сповіщувачів (по п’ять в кожному промені). Площа, яку контролює установка, складає 600-700 м².

У сигналізаційній димовій пожежній установці СДПУ-1 десять променів по десять сповіщувачів в кожному. Площа яку охороняє установка, складає 10 000 м².

Сигналізаційна комбінована пожежна установка СКПУ-1 включає 50 променів по 10 комбінованих сповіщувачів. Площа, що контролюється установкою, складає 50 000-100 000 м².

Крім установок автоматичної пожежної сигналізації, використовують установки пожежної сигналізації з ручним включенням типу ТОЛ-10/100, ТОЛ-10/50 з кнопочними сповіщувачами ОКИЛ-6 і ОКИЛ-9.

Останнім часом широке застосування одержали сумісні види охоронно-пожежної сигналізації, такі, як "Комар-сигнал-12-АМ", "Сигнал М-1", "Сигнал-31", ультразвуковий сповіщувач (сигналізатор) "Фікус-МП" та інші. Крім охоронних датчиків, у промені приладів включають пожежні сповіщувачі. Площа, яку вони охороняють 25-30 м².

До установок автоматичного пожежогасіння, залежно від виду вогнегасного складу, належать водяні, парові, пінні, порошкові, хладонові пристрої. Усі ці установки одночасно з гасінням подають сигнал тривоги.

Спринклерні і дренчерні установки.Ці установки можуть бути водяного або пінного гасіння і монтуватися в приміщеннях опалювальних і не опалювальних будівель.

Спринклерні системи знаходяться під тиском пожежогасної речовини (переважно води). При пожежі, під дією тепла, замок зрошувача руйнується, і вогнище зрошується водою, крім цього подається сигнал тривоги. Спринклерні зрошувачі бувають зі скляними і металевими легкоплавкими замками. Температура відкриття зрошувача зі скляним замком - 57°С, а з металевими - 72, 93, 141, 182 і 240°С. Інтенсивність зрошування водою із розрахунку на один зрошувач - від 0,08 до 0,3-0,4 л/с/м², а зрошувана площа - 9-12 м².

Дренчерні зрошувачі завжди відкриті. Автоматичні дренчерні установки обладнують клапаном групової дії, що спрацьовує від тросових збудників з легкоплавкими замками. Дренчер служить для утворення водяних завіс з метою захисту будівлі від пожежі на сусідній споруді, а також в приміщенні з метою попередження розповсюдження полум’я і в умовах підвищеної пожежонебезпеки. Витрата води - близько 0,1 л/с/м², а для приміщень з підвищеною пожежонебезпекою - близько 0,3 л/с/м².

Спринклерні і дренчерні установки пінного пожежогасіння відрізняються від водяних піностворювальними зрошувачами, які також (які і водяні) вкручені у патрубки труб на стелях або у протипожежних розривах. Ці системи постійно удосконалюються.

Установки газового (вуглекислота, азот, аргон) і хладонового (суміші "3,5", "3,5В", хладон) пожежогасіння найбільш ефективні. Вони можуть мати ручний і автоматичний приводи. Найбільш розповсюджені установки з тросовим, пневматичним, пневмотросовим і електричним пусками. Площа об’ємного пожежегасіння цими установками – 3 000-6 000 м².

Установки порошкового пожежогасіння застосовуються для ліквідації загоряння речовин і матеріалів, гасіння яких іншими вогнегасники речовинами малоефективне.

13. Методи гасіння пожеж та основні вогнегасні речовини. Гасіння пожеж може бути виконано: охолодженням речовин, які горять; ізоляцією речовин, які горять від кисню повітря; зниженням концентрації кисню; спеціальними хімічними сполуками.

Для гасіння пожеж використовують: воду, водяну пару, хімічну та повітряно-механічну піну, інертні гази, вуглекислоту, порошки, спеціальні хімічні речовини і сполуки, вибухи.

Усі пожежогасні речовини та гази мають два фактори дії на пожежу: перший фактор властивий усім речовинам - охолодження зони горіння; другий фактор - залежить від хімічного складу речовини та її агрегатного стану.

1. Гасіння водою.Це найбільш поширена і дешева рідина, яку застосовують для гасіння малих і великих пожеж. Вогнегасні властивості води полягають в її великій теплоємності. При нагріванні з 20°С до 100°С 1 л води поглинає до 80 ккал, а при випаровуванні - 539 ккал. Воду не можна застосовувати для гасіння речовин, які вступають з нею в реакцію (Na, К), тому що при цьому виділяється водень і утворюється вибухова суміш. Вогнегасні властивості води: охолодження зони горіння, зменшення вмісту кисню в зоні горіння за рахунок утворення пари.

2. Гасіння парою - застосовується на підприємствах, які мають її надлишок. Ефективність залежить від концентрації пари. Вогнегасні властивості такі ж, як і води.

3. Гасіння пінами. їх поділяють на хімічні і повітряно-механічні. Склад хімічної піни: 80 % - вуглекислий газ, 19,7 % - вода, 0,3 % - піноутворювальна речовина; повітряно-механічна піна складається з 90% повітря, 9,6 % води і 0,4 % піноутворювальної речовини. Вогнегасні властивості: охолодження зони горіння та ізоляція речовини, яка горить, від кисню повітря.

4. Гасіння вуглекислотою засноване на зміні складу повітря (внаслідок чого горіння стає неможливим) і дуже сильному зниженні температури в зоні горіння.

5. Гасіння спеціальними хімічними речовинами. До них належать:

- бромистий етил - застосування його обмежується, оскільки ця речовина в суміші з іншими, за певних умов, може сама горіти. Вогнегасні властивості вуглекислотно-бромметилових сумішей: зниження температури в зоні горіння і хімічне гальмування горіння;

- тетрахлор (чотирихлористий вуглець) - ця рідина легко випаровується. Один літр тетрахлору утворює 250 л газу. Він швидко переходить у пару і витісняє кисень. Недолік - при 250°С він розкладається на воду і отруйний газ - фосген.

Останнім часом знаходять розповсюдження галоїдовуглеводні суміші (галоїди - хлор, фтор, бром) - тетрафтордибромметан, бромистий метилен, трифторбромметан.

Вогнегасники.Кожен із вогнегасників, який застосовується для ручного вогнегасіння, можна використовувати для гасіння різних пожеж. Але кожен із них розроблено для гасіння якоїсь конкретної пожеж і при цьому він буде найбільш ефективним.

ОХП-10- вогнегасник хімічно-пінний об’ємом десять літрів. Введення в дію: прочистити сприск, повернути ексцентрикову рукоятку догори до упору (на 180°С). При цьому підіймається гумовий клапан і відкривається балон з кислотною частиною. Вогнегасник перевертають догори дном. Кислотна частина реагує з лужною. Вуглекислий газ, який виділяється внаслідок реакції, утворює піну і створює підвищений тиск, під дією якого піна через сприск виштовхується назовні. Пряме призначення вогнегасника- гасіння пожеж твердих горючих речовин та нафтопродуктів.

ОП-8, ОП-10, "Момент".Вогнегасник ОП-8 вводять в дію наступним чином: зняти запобіжник, вдарити по бойку будь-яким предметом - бойок пробиває мембрану металевого балона зі стиснутим газом (повітрям), який викидає порошок через сприск. Аналогічна дія і вогнегасника типу "Момент". Його беруть в руку за корпус біля днища і вдаряють головкою у тверду поверхню. Направляють струмінь порошку на джерело горіння.

Вогнегасник ОП-10 вводять в роботу шляхом натиску на ручку. Пряме призначення порошкових вогнегасників - гасіння пожеж лужних металів (магній, калій, натрій, алюміній). Вогнегасна властивість порошку полягає у зниженні температури в зоні горіння та ізоляції джерела горіння від кисню повітря.

ОУ-3, ОУ-5, ОУ-8.Ці вогнегасники вводять в дію шляхом відкриття вентиля балона до кінця. Розтруб-снігоутворювач спрямовують на об’єкт горіння. Вогнегасна дія вуглекислоти полягає у зниженні температури джерела пожежі і зміні складу повітря.

ОУБ-3, ОУБ-7.Вуглекислотно-бромметилові вогнегасники вводять в дію таким же шляхом, як і вуглекислотні. Дія зарядів цих вогнегасників ґрунтується на хімічному гальмуванні реакції горіння та зниженні температури у зоні горіння. Пряме призначення цих вогнегасників - гасіння пожеж речовин, які горять без доступу кисню (кіноплівка, порох, бавовна).

3 метою забезпечення пожежної безпеки в 1993 р. прийнято Закон України "Про пожежну безпеку", а в 1995 р. - "Правила пожежної безпеки в Україні". Положення цих документів є обов’язковими для виконання усіма центральними і місцевими органами державної виконавчої влади, підприємствами, установами, організаціями (незалежно від виду їх діяльності та форм власності), посадовими особами та громадянами.

14. Зобов’язання власників та працівників підприємств щодо забезпечення пожежої безпеки. До заходів щодо пожежної профілактики відносяться організаційні (правильна експлуатація машин, утримання будівель, організація дружин, пожежно-технічних комісій, видання наказів з питань посилення пожежної безпеки, тощо); технічні (дотримання протипожежних правил, норм при проектуванні будівель, при улаштуванні електроустаткування, опалення, вентиляції та ін.) ; експлуатаційні заходи (своєчасні профілактичні огляди, ремонт та випробування технологічного обладнання), заходи режимного характеру - заборона паління у неустановлених місцях, виконання зварювальних робіт тощо.

Власники підприємств зобов'язані:

- розробляти комплексні заходи щодо забезпечення пожежної безпеки;

- розробляти і затверджувати положення, інструкції, інші нормативні акти, які діють в межах підприємств;

- забезпечувати додержання проти пожежних вимог стандартів, норм, правил, а також виконання вимог приписів і постанов органів Держпожнагляду;

- організовувати навчання працівників правилам пожежної безпеки;

- утримувати у справному стані засоби протипожежного захисту і зв’язку та не використовувати їх не за призначенням;

- створювати, у разі потреби, підрозділи пожежної охорони;

- здійснювати заходи щодо упровадження автоматичних засобів виявлення та гасіння пожеж;

- подавати, на вимогу Держпожохорони відомості про стан пожежної безпеки об’єктів, несправність пожежної техніки;

- проводити службове розслідування випадків пожежі.

На кожному підприємстві наказом повинен бути установлений протипожежний режим, у тому числі визначено:

- можливість (місце) паління, застосування відкритого вогню;

- порядок проведення тимчасових пожежонебезпечних робіт (у тому числі зварювальних);

- правила проїзду та стоянки транспортних засобів;

- місця зберігання та допустима кількість вогненебезпечної сировини;

- порядок прибирання горючого пилу й відходів зберігання промасленого спецодягу та шмаття, очищення повітроводів;

- порядок огляду і зачинення приміщень після закінчення роботи;

- порядок проходження посадовими особами навчання;

- дії працівників у разі виявлення пожежі;

- порядок оповіщення людей про пожежу;

- порядок збирання членів ДПД та відповідальних посадових осіб у разі виникнення пожежі, виклику вночі, у вихідні та святкові дні.

Працівники охорони повинні мати список посадових осіб підприємства з зазначенням їх домашньої адреси, службового й домашнього телефонів. Вони зобов’язані знати порядок дій у разі виявлення пожежі, правила користування первинними засобами пожежогасіння.

Працівники підприємства зобов’язані:

- не уникати вивчення заходів пожежної безпеки та проходити протипожежні інструктажі;

- дотримуватися установленого протипожежного режиму на підприємстві;

У разі виникнення (виявлення) пожежі слід:

- негайно повідомити про це телефоном пожежну охорону;

- відключити електрообладнання, газові та інші установки, вжити заходи до евакуації людей, гасіння пожежі;

- повідомити про пожежу керівника чи компетентну посадову особу;

- у разі необхідності викликати аварійно-рятувальну службу.

Протипожежні інструктажі поділяють на: вступний, первинний, повторний, позаплановий, цільовий.

Усі працівники під час прийняття на роботу і щорічно за місцем роботи проходять інструктаж з питань пожежної безпеки.

Особи, яких приймають на роботу, пов’язану з підвищеною небезпекою, повинні пройти спеціальне навчання (пожежно-технічний мінімум) у обсязі 15 годин. Ці особи один раз на рік мають проходити перевірку знань з пожежної безпеки.

Посадові особи до початку виконання своїх обов’язків і періодично один раз на три роки повинні проходити навчання і перевірку знань з питань пожежної безпеки (Положення від 17.11.94 № 628).

На підприємстві, в установі та організації з кількістю працюючих 50 і більше чоловік рішенням трудового колективу може створюватися ПТК. У виняткових випадках її функції може виконувати комісія з охорони праці. Роботу ПТК організують згідно з типовим положенням про ПТК, затвердженим наказом МВС України від 27.09.94р. № 521. Згідно з цим Положенням на підприємстві створюються ДПД та команди ДПК. Кількісний склав ДПД визначається керівником підприємства. Начальників ДПД призначають із осіб цехової адміністрації наказом по підприємству. У випадку пожежі він зобов’язаний подати сигнал тривоги, повідомити адміністрацію про пожежу, особисто прийняти участь у відключенні небезпечного устаткування, яке загорілося. Члени ДПД повинні приступити до гасіння пожежі до прибуття пожежної команди, зустрічати та супроводжувати машини пожежних команд до місця пожежі.

Пожежна охорона поділяється на державну, відомчу, територіальну (міську, сільську) та добровільну.

Нагляд за протипожежним станом виконують представники Держпожінспекції.

Держпожінспекція:

- розробляє і узгоджує протипожежні норми, технічні умови, правила пожежної безпеки;

- контролює додержання проектними та будівельними установами протипожежних норм, ТБ, правил;

- виконує безпосередній нагляд за справністю пожежогасних систем;

- притягає до адміністративної відповідальності винних осіб, застосовує штрафні санкції до установи (до 2 % місячного фонду заробітної плати);

- веде пропаганду з питань боротьби з пожежами.

Особи рядового та начальницького складу державної пожежної охорони та члени ДПД (ДГЖ) підлягають обов’язковому особистому страхуванню у розмірі десятирічної заробітної плати. Установлено також пільги для осіб, які одержали ушкодження здоров’я та для сімей загиблих. Для працівників добровільних пожежних дружин (команд) установлюється додаткова оплачувана десятиденна відпустка, яку працівник може використати разом з основною відпусткою.

 

Основна література

1. Бакалюк О.Й., Луй З.І., Лукащук-Федик С.В., Олійник Н.М., Русенко Я. Г., Цетнар Л.Й. Безпека життєдіяльності (курс лекцій) Навчально-методичний посібник. Тернопіль, 2008.- С. 184-207.

2 Желібо Є. П., Заверуха Н.М. Безпека життєдіяльності – К.: Каравела, 2004.-С. 199.

3. Пістун І.П. Безпека життєдіяльності. Суми: Університетська книга, 2003.- С. 252-263, 271-273, 2873-290.

4. Русенко Я.Г. Терміни і поняття з безпеки життєдіяльності людини з основами медичних знань. Довідник-словник. Тернопіль, 2006.- 158 с.

5. Гогішвілі Г.Г., Лапін В.М. Основи охорони праці.- Львів, 2006.- С.158-163, 177-190.

6. Правила пожежної безпеки в Україні.- Львів, 1995.

Додаткова література

1.Бедрій Я.І. Охорона праці. Навчальний посібник.- Львів: Р.П. “Арі”, 2000.

2. Державний реєстр міжгалузевих і галузевих нормативних актів про охорону праці.- К., 1998.

3. ЧП: азбука поведения / Под ред А.П.Майданикова, С.В.Петрова и др.- М.: Интердетектив, 1992.