Реферат Курсовая Конспект
Текстовий матеріал - раздел Философия, Дисципліни “БЕЗПЕКА ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ” До Практичного Заняття На Тему “ Статеве Виховання Як Основа Формуван...
|
до практичного заняття на тему “ Статеве виховання як основа формування здорової сім'ї та профілактики хвороб, що передаються статевим шляхом. Проблеми планування сім’ї. Формування сексуальної культури в умовах навчального закладу“
І. Медико-соціальні аспекти статевого виховання молоді на сучасному етапі.Сьогодні вибір партнера для шлюбу - це виключно справа двох зацікавлених - жінки і чоловіка, а не так, як колись - рішення сім’ї, на яке молоді не мали ніякого впливу. Загальність та доступність освіти, можливість отримати цікаву спеціальність та роботу, що досить швидко дає молодій людині стати самостійною, вплинуло на більш раннє, ніж будь-коли, укладання шлюбного союзу.
Головним чинником одруження в наш час є почуття людей. Економічні питання і питання іміджу сьогодні приймаються до уваги не так вже й часто.
Головним в ієрархії людських цінностей є подружнє щастя. Союз, в якому партнери повинні досягнути повного щастя, виконання власних бажань, запитів поставлено на перший план, міцність - на дальній.
Знаменним проявом змін у відносинах подружжя є вирівнювання у правах. Місце єдиного авторитету - чоловіка як голови сім’ї - замінило партнерство між чоловіком та жінкою. Значною мірою, крім юридичного регулювання, на цей процес вплинула професійна активізація жінки. Вирішення важливих сімейних питань частіше всього відбувається спільно, причому досить часто батьки приймають до уваги думку дітей. Перелік змін у стосунках сім’ї значно ширший, проте навіть наведеного вже достатньо, щоб уявити собі складні ситуації, які можуть виникнути у подружжя, і які вимагають, безперечно, втручання третьої сторони.
Поради у таких випадках - не нова справа, вони так само старі, як світ. У складних ситуаціях люди здебільшого звертаються до інших. Частіше всього - до близьких та знайомих (родичів та друзів), рідше - до чужих.
У наш час частіше шукають поради у незнайомих, переважно у спеціалістів. Пояснюється це тим, що існуючі на сьогоднішній час моральні норми і поняття не витримують життєвого екзамену в існуванні окремої особистості. Перед нею стоїть альтернатива: приймати старі, відомі їй норми поведінки, що може призвести до невдачі, або виробити власні нові. У другому випадку людина повинна бути готовою до вирішення всіх сумнівів творця: чи гарантує новий спосіб життя їй і її близьким щастя? Чи захистить це від поразки? І навіть якщо станеться невдача, то чи будуть її причиною об’єктивні умови, або новий, створений нею спосіб життя? Проте ні в першому, ні в другому випадку порад сім’ї та близьких недостатньо. Вони такі ж безпорадні, як і ті, що відчувають необхідність творчого формування свого життя. Саме звідси і йдуть пошуки спеціалістів, які, на думку суспільства, є компетентними людьми, щоб давати поради іншим.
2. Теоретичні основи статевого виховання. Сьогодні вже стало аксіомою, що до сімейного життя людей потрібно готувати. Тому, визначаючи важливість всебічної підготовки юнаків та дівчат до шлюбу, не можна не сказати про те, що, безперечно, жодна зі сторін людських взаємовідносин не оточена такою великою кількістю таємниць, заборон, забобонів і приписань, як сексуальні стосунки. Проте саме статеве виховання є особливо важливою складовою частиною морального виховання особистості, і будь-які сором’язливі замовчування можуть у подальшому обернутися істинною трагедією для сім’ї. А це значить, що навчання мистецтву жити разом, у тому числі і сексуальному аспектові цього мистецтва, - це є завдання державного рівня, і відноситися до нього потрібно серйозно і відповідально. Поки що ж ми повинні визнати, що стан справ із проведенням статевого виховання і освіти в життя бажає бути кращим.
Статеве виховання - це процес, спрямований на вироблення якостей, рис, властивостей, а також установок особистості, які визначають корисне для суспільства відношення людини до представників протилежної статі.
Сферу статевого виховання складають не тільки специфічні відносини між чоловіком і жінкою, як подружні, але також і будь-які інші їхні стосунки - у суспільному житті, праці, відпочинку, тобто будь-які взаємовідносини людей різної статі. Статеве виховання охоплює не лише моральну поведінку дорослих, але і моральні стосунки дітей, які повинні бути правильно виховані і у статевому відношенні.
Мета і завдання статевого виховання повністю визначаються інтересами суспільства. Невірно було би вважати, що в сфері особистого життя людина знаходиться поза суспільством. Адже особливості кожної людини на індивідуальному рівні виражають особливості того суспільства, представником якого він є. Тому той, хто не може знайти себе у суспільному житті, не може досить успішно затвердити себе і у сім’ї, у так званому особистому житті.
Мета статевого виховання - оволодіння представниками молодого покоління особливостями моральної культури у сфері взаємовідносин статі, виховання в них необхідності і бажання керуватися у цих відношеннях нормами суспільної моралі. Це означає, по-перше, розуміння людиною суспільних інтересів, яке полягає в її взаємовідносинах із представником протилежної статі; по-друге, вміння знаходити правильне вирішення конкретних моральних проблем, які можуть виникнути у сфері цих відносин.
Дотримання норм суспільної моралі у сфері взаємовідносин статі сприяє досягненню таких важливих для суспільства результатів, як:
- високий рівень духовного і фізичного рівня громадян (мається на увазі їх здоров’я);
- повноцінна міцна сім’я, яка успішно здійснює завдання народження декількох дітей і виховання їх гідними членами нашого суспільства;
- сприятлива суспільна атмосфера, завдяки знанню громадянами специфічних статевих особливостей представників протилежної статі (фізичних, психічних, емоційних), здатності і можливості їх враховувати і поважати у процесі спільної діяльності.
Таким чином, інтереси будь-кого з громадян і суспільства в основному співпадають. І статеве виховання корисне як окремій людині, так і всім разом.
Закономірно постає питання, яку ж конкретну користь може принести статеве виховання?
Розглянемо питання про збереження здоров’я громадян.
Здоров’я - це одна із головних цінностей людини, і його збереження - важливе суспільне завдання. Тут ми розглянемо лише ті аспекти збереження здоров’я, які мають безпосереднє відношення до статевого виховання.
Перш за все, - це профілактика захворювань, які передаються статевим шляхом. Саме по собі існування збудників сифілісу і гонореї є перша, необхідна, але ще недостатня умова для розповсюдження цього захворювання. Друга умова - це безвідповідальність і нерозбірливість у статевих відносинах. Породжується ця безвідповідальність у тих випадках, коли представник протилежної статі сприймається лише як сексуальний партнер і ніяких інших вимог до нього не пред’являється й інші його якості не цікавлять. Звідси і випадковий характер статевих зв’язків. Нерідко пацієнт, який потрапив на лікування у шкірно-венерологічний диспансер, не в змозі дати конкретну відповідь на запитання: де, коли і з ким.
Розповсюдженню венеричних захворювань сприяє також і безвідповідальне ставлення до власного здоров’я. Як правило, про здоров’я починають думати лише тоді, коли його вже немає або виникла серйозна загроза. Думати про здоров’я і турбуватися про його збереження потрібно постійно. Деякі люди вважають, що успіхи сучасної медицини гарантують надію на швидке звільнення від венеричних захворювань. Дійсно, лікувати їх стало значно легше, ніж до винайдення антибіотиків, проте широке застосування антибіотиків не призвело до зникнення венеричних захворювань. І справа тут не тільки в тому, що існує так звана стійкість збудника до антибіотиків. Головне все-таки - у відсутності статевого виховання, одне із завдань якого - попередження венеричних захворювань.
Правильне статеве виховання необхідне і для гармонійних подружніх відносин - важливого фактора повноцінної сім’ї, високої працездатності і активності у праці, гарного настрою, тобто всього того, що необхідно для високого рівня духовного здоров’я. І справа тут не лише у любові та повазі. Необхідна також і повноцінність людини саме у подружніх відносинах. Мається на увазі, що сім’я може успішно вирішувати свої проблеми лише у тому випадку, якщо вона заснована на взаємній любові подружжя, які здійснили одруження за власною згодою, а не завдяки чужій волі; якщо, вступаючи у шлюб, є повна готовність до взаємодопомоги і рівноправ’я у всіх видах сімейної діяльності, є здатність проявляти взаємну чуйність та піклування, а також терпіння і такт у вирішенні протиріч, які можуть виникнути у сім’ї; якщо ставлення до народження дітей та їх виховання - це ставлення як до суспільного обов’язку.
3. Народжуваність та репродуктивна поведінка. Народжуваність у демографічному контексті - це процес дітонародження у сукупності людей, що складають генерацію, або у сукупності генерацій - населенні. Взаємодіючи зі смертністю, народжуваність зумовлює неперервність процесу відтворення населення. Народжуваність у демографічному розумінні як один із компонентів відтворення населення - це частота дітонародження у тій чи іншій сукупності населення. Тут береться до розрахунку і проміжок часу, до якого ця частота належить, - календарний рік. Отже, народжуваність - це поняття перш за все статистичне.
Біологічним підґрунтям народжуваності є здатність людини до відтворення потомства: запліднення, зачаття й виношування плоду. Потенційна можливість дітонародження - плідність- реалізується у сукупності жінок у результаті репродуктивної поведінки, яка усуспільстві детермінована системою соціально зумовлених потреб і регульована соціальними й культурними нормами, традиціями, громадською думкою.
Плідність являє собою біологічну здатність жінки, чоловіка (або шлюбної пари) до зачаття й народження живих дітей. Здатність до дітонародження необхідно відрізняти від фактичного дітонародження, яке характеризує кількість народжених дітей. Плідність залежить від генетичних особливостей і стану здоров’я членів подружжя, від поєднання їхніх властивостей у шлюбі. Жіночу плідність характеризує здатність до зачаття, виношування плоду й народження живої дитини, чоловічу плідність - здатність до запліднення. Оскільки через біологічну несумісність подружжя, які поодинці мають нормальну плідність, остання не може бути реалізована, доцільніше говорити про плідність шлюбу або шлюбної пари.
Індивідуальна плідність може широко варіювати від майже повної неплідності до 35 живонароджень за все життя (в одноплідних пологах). Проте її рідко реалізують повністю. Середня плідність людини як біологічного виду становить 10-12 живонароджень за все життя, або 12-15 вагітностей з урахуванням мертвонароджень та спонтанних абортів.
Для характеристики народжуваності на підставі остаточної кількості народжень у шлюбної пари використовують показник продуктивностішлюбу, який обчислюють як середню кількість народжених дітей на один шлюб у шлюбній когорті - реальній або гіпотетичній. Значення продуктивності шлюбу коливаються від 11-12 народжень на один шлюб у ранніх шлюбах за відсутності внутрішньосімейного обмеження дітонародження та низького рівня неплідності до дуже низьких величин для пізніх шлюбів. Фактично середні показники продуктивності шлюбу дуже рідко перевищують 8 живонароджень за все життя в шлюбі від 15 до 50 років. В історичній демографії зафіксовані приклади невеликих груп населення, які унікально поєднували добре здоров’я, відносно високий рівень життя і відсутність обмежень дітонародження. У демографічних дослідженнях плідність вивчають як один із чинників народжуваності й репродуктивної поведінки. Її оцінюють не лише за показниками народжуваності у групах населення, які не обмежують дітонародження, й за показниками поширеності неплідності.
4. Що розуміють під поняттям “репродуктивна поведінка”? Підрепродуктивною поведінкою у демографії розуміють систему дій та відносин, які опосередковують народження або відмову від народження дитини у шлюбі або поза шлюбом. Автором цього визначення є російський демограф і соціолог В.О. Борисов, який запропонував його у 1970 році. Деякі дослідники використовують для позначення репродуктивної поведінки та її змісту й інші терміни, нариклад, генеративна поведінка.
Репродуктивна поведінка охоплює, з одного боку, дії та відносини, пов’язані із здійсненням повного репродуктивного .циклу й послідовною зміною репродуктивних подій, а з іншого, - дії та відносини, які перешкоджають настанню кожної ланки репродуктивного циклу. Для позначення останніх використовують поняття “регулювання народжуваності”, “внутрішньосімейний контроль за народжуваністю”, “планування сім'ї”. В теорії репродуктивної поведінки всі вони об'єднані поняттям “контрацептивна поведінка”. Застосування контрацепції та штучного аборту, знижена плідність або неплідність шлюбної пари є причинами неповноти репродуктивного циклу. За нормальної плідності та відсутності внутрішньосімейного контролю за народжуваністю репродуктивний цикл розгортається послідовно й завершується живонародженням.
Народження дітей у шлюбі пов’язане з чергуванням повних та часткових репродуктивних циклів, при цьому кількість повних циклів визначена кількістю живонароджень. Чим нижчий рівень потреби сім'ї в дітях, тим більша частина її репродуктивного періоду життя жінки (він становить у середньому 25 років - від 18 до 43 років) буде пов’язана з частковими репродуктивними циклами.
Розрізняють три головних типи репродуктивної поведінки - багатодітну (потреба у 5 і більше дітях), середньодітну (потреба у 3-4 дітях) та малодітну (потреба в 1-2 дітях).
Для багатодітної репродуктивної поведінки часткові цикли зумовлені переважно біологічними чинниками - особливостями плідності; для малодітного типу репродуктивної поведінки вони пов’язані з попередженням та перериванням вагітності.
З точки зору соціально-психологічної зумовленості репродуктивної поведінки усі її три типи мають спільну структуру регуляції поведінки. Як головний результат репродуктивної поведінки особистості та сім’ї розглядають підсумкову кількість народжень наприкінці репродуктивного періоду життя.
Середня кількість дітей у сім’ї як індикатор інтенсивності дітонародження дає можливість оцінити рівень народжуваності у країні загалом.
В останні 20 років демографи значно просунулися вперед у розумінні механізму впливу соціально-економічних умов на народжуваність та причин її зниження до надто низького рівня. Важливим досягненням стало усвідомлення того, що соціально-економічні умови впливають на народжуваність не безпосередньо, а через репродуктивну поведінку, зміни у структурі потреб, цінностей, норм. І тоді як найважливіше методологічне завдання постала необхідність емпіричного дослідження репродуктивних установок.
Репродуктивна установка є не що інше, як психічний регулятор поведінки, схильність особистості, яка визначає узгодженість різного роду дій, зумовлених позитивним або негативним ставленням до народження певної кількості дітей. Репродуктивна установка означає готовність до певного результату репродуктивної поведінки, прийнятність для особистості народження тієї чи іншої кількості дітей, у тому числі синів та дочок.
Репродуктивних установок може бути скільки завгодно. Як правило, їх поділяють на дві головні групи: установки дітності, які регулюють досягнення головного результату репродуктивної поведінки, та установки, які так чи інакше пов’язані з практикою контрацепції. Про наявність репродуктивної установки можна говорити, якщо індивід має нормальну плідність. У випадку неплідності збережена готовність мати дітей розцінюється як установка до усиновлення (удочеріння).
Репродуктивна установка складається з трьох компонентів: когнітивного (пізнавального), афективного (емоційного) та поведінкового (спонукального). Сутність репродуктивної установки виявляє себе у взаємодії всіх трьох компонентів і не зводиться до якогось одного з них.
Когнітивний компонентвідображає орієнтації на ту чи іншу кількість дітей, на інтервали між їх народженнями, установку на бажану стать дитини, на вагітність та її щасливе завершення.
Емоційний компонент репродуктивної установки складають позитивні та негативні почуття, пов’язані з народженням тієї чи іншої кількості дітей.
Поведінковий компонент репродуктивної установки характеризує інтенсивність спонукань до народження, потужність або слабкість репродуктивної установки.
Відомості про репродуктивні установки отримують зазвичай при опитуваннях виключно жінок. Як свідчать більшість літературних джерел, у 30-50 % сімей наявний незбіг репродуктивних установок членів подружжя. Крім того, було виявлено, що репродуктивні установки формуються, як правило, ще у дитячому віці. Найбільш поширеними у демографії стали показники, що вимірюють когнітивний компонент репродуктивної установки. Серед них - бажана кількість дітей, очікувана кількість дітей, планована кількість дітей.
Найнадійніший серед них - показник очікуваної кількості дітей. Емоції вимірюють, як правило, при вивченні репродуктивної мотивації, яка розкриває якісний бік потреби в дітях, її зміст і виражає спонукальний компонент репродуктивної установки.
Репродуктивна мотивація, або репродуктивні мотиви, або мотиви народження дітей - це психічний стан особистості, який спонукає її до досягнення особистих цілей економічного, соціального й психологічного характеру через народження певної кількості дітей. Мотив народжування характеризує сенс появи дитини будь-якої черговості, а також певної статі. Розрізняють економічні, соціальні та психологічні мотиви народження дітей.
Економічні репродуктивні мотиви пов’язані з прагненням особистості зміцнити добробут сім’ї та економічний статус батьків, з різними пільгами, надаваними при народженні певної кількості дітей.
Соціальні репродуктивні мотиви сприяють збереженню або підвищенню соціального статусу батьків та їх суспільного авторитету й престижу, спадковості роду й сім’ї.
Психологічні репродуктивні мотиви поділяють на три групи:
- перша - мотиви, зумовлені потребою у наповненні свого життя сенсом, потребою у синівській або дочірній любові, повазі, прагненням продовжити себе в дітях, відкрити через спілкування з ними раніше незнані аспекти життя;
- друга - потреба у піклуванні про малу дитину та любові до неї, бажання виховати в ній особистість, передати їй свій життєвий досвід;
- третя - умовно об’єднує решту різновидів репродуктивних мотивів - бажання уникнути самотності на старість, бажання членів подружжя зміцнити шлюб тощо.
У різні історичні періоди пріоритетними були ті чи інші групи мотивів. Різними можуть виявитися й просторові складники репродуктивної мотивації. У минулому, коли в суспільстві переважала потреба у багатодітності й перевагу віддавали синам, пріоритетними були економічні репродуктивні мотиви. Сьогодні ж, за установки на одну дитину, для батьків прийнятні однаковою мірою діти будь-якої статі. За умов малодітності народження однієї дитини або двох дітей пов’язане передусім з психологічними мотивами. Слід також зазначити, що мотиви народження дітей значною мірою диференційовані етнічною приналежністю батьків, національною традицією, релігійними нормами.
5. Структурно-функціональна модель формування сексуальної культури в умовах навчального закладу. XXI століття змінює світобачення людини не тільки до життя, здоров’я, системи загальнолюдських цінностей, але й до статевого життя і сексуальних цінностей. Щоб виховати сексуально-культурну людину необхідно знати, що таке сексуальна культура.
Сексуальна культура - це аспект культури, який стосується шлюбно-сімейних традицій, вірувань, цінностей, орієнтацій та поведінки статей. Сексуальна культура передусім включає в себе морально-психологічні якості особистості, оцінку різних граней статевого "я". Сюди включають самооцінку, ставлення до власного тіла, ступінь розуміння та саморегуляція сексуального потягу, уміння встановлювати контакти з особами протилежної статі, підтримувати дружні зв’язки і таке інше.
Сексуальна культура - це здатність до вироблення власної лінії поведінки у близьких контактах, контролю власної поведінки у цих ситуаціях, контроль власної сексуальності, переживання радості від відчуття себе сексуальною істотою, здатність дарувати себе коханій людині. Сексуальна культура - це не тільки вміння діставати насолоду самому, а й задовольняти партнера.
Людина сексуальної культури передбачає і те, що юнак або дівчина, спілкуючись, повинні знати, як проявляється сексуальність у неї і у партнера, до чого може призвести вихід на інтимне спілкування, як контролювати свої статеві потяги і що робити в період статевого збудження.
Отже, сексуальна культура - це відносини між юнаком та дівчиною, чоловіком та жінкою в інтимній сфері, побудовані на досягненні сексуальної гармонії, задоволенні індивідуальних потреб кожного з одночасним шануванням та пристосуванням до тонкощів натури партнера; це сукупність знань про функціонування людини як сексуальної істоти.
Сьогодні дуже важливою є підготовка молоді до самостійного статевого життя, формування у них норм сексуальної поведінки та сексуальних орієнтацій, формування усвідомленого вибору певної лінії статевої поведінки, вироблення сталих вмінь орієнтуватися у складних життєвих ситуаціях. Це є найважливіші завдання навчальних закладів.
Виходячи з цього, формування сексуальної культури молоді в умовах навчального закладу передбачає:
- пропаганду сексуальної культури, що полягає у відповідному ставленні до статевого життя, шлюбу та створення сім’ї;
- виховання соціально - ціннісних мотивів будь-якої діяльності (навчальної, суспільно-корисної, продуктивної), спрямованої на зміцнення та збереження сексуальної культури;
- формування і розвиток навичок самовиховання (самоорганізації, самореалізації, самореабілітації, корекції вчинків, визначення своєї позиції в житті);
- формування позитивних моральних якостей як громадянина, працівника, майбутнього сім’янина, тобто постійне прагнення до фізичного і духовного вдосконалення; формування позитивної мотивації на здоровий спосіб життя; формування обізнаності з етичними, психологічними, гігієнічними, фізіологічними аспектами статевого життя, устрою сім’ї та подружнього життя, формування особистості сім’янина.
Основна література по темі практичного заняття
1. Лукащук-Федик С.В. Репродуктивна культура особистості: Навчальний посібник.- Тернопіль: Астон, 2004.- С. 10-19.
2. Лукащук-Федик С.В., Поляруш Т.О., Волотовська Н.В. Проблеми сексуальної та репродуктивної поведінки молоді: Навчальний посібник.- Тернопіль:Астон, 2007.- С. 7-19.
3. Оржеховська В.М., Корчова Г.Л. Формування сексуальної культури молоді.- К.:ВПЦ “Експрес”, 2005.- С. 42-87.
4. Страшко С.В., Кривич І.П. Інфекційні хвороби, що набули соціального значення. К.:”Освіта України”, 2006.- 56 с.
– Конец работы –
Эта тема принадлежит разделу:
ТА СПОРТУ УКРАЇНИ... Тернопільський національний економічний університет Кафедра психологічних і педагогічних дисциплін...
Если Вам нужно дополнительный материал на эту тему, или Вы не нашли то, что искали, рекомендуем воспользоваться поиском по нашей базе работ: Текстовий матеріал
Если этот материал оказался полезным ля Вас, Вы можете сохранить его на свою страничку в социальных сетях:
Твитнуть |
Новости и инфо для студентов