Текстовий матеріал

до практичного заняття на тему “ Безпека в умовах кримінальної злочинності і тероризму “

1. Причини зростання злочинності.Злочинність – актуальна соціальна проблема сучасності в усьому світі, хоча своїми коренями вона простягається в далеке минуле. Уже в первісні часи люди проводили насильницьке захоплення майна, людей в інших родових племенах. З плином часу і розробкою нових видів зброї локальні війни і злочинність набули значного поширення. Як свідчать статистичні дані, кількість зареєстрованих у світі злочинів щорічно зростає на 5 %, причому наростає кількість тих, які відносяться до категорії тяжких (убивства, розбої, згвалтування).

Основними причинами зростання злочинності є:

- економічна нестабільність суспільства;

- різке розшарування суспільства на багатих (супербагатих) і бідних;

- значний відсоток безробітних;

- недоліки законодавства;

- негативний вплив телебачення з демонстрацією фільмів насильницького і провокаційного характеру (з садистським нахилом).

Найбільш поширеними видами кримінальних злочинів, які супроводжуються важкими наслідками, є вбивство і згвалтування. Власне тому за них і передбачена найбільша кара – від 10-15 років позбавлення волі до пожиттєвого ув’язнення.

Особливого поширення набули згвалтування. На жаль, цей вид злочину має тенденцію до зростання. Слід зауважити, що далеко не усі потерпілі звертаються у правоохоронні органи через страх громадського розголосу, а також несприйняття процедури слідства та суду. За результатами соціологічних досліджень, на кожне згвалтування, з приводу якого проводиться слідство, припадає 6-8 аналогічних злочинів, які залишаються без покарання.

Стосовно злочинних угрупувань, то слід констатувати виникнення нових, однак достатньо прогресуючих і небезпечних форм (організовані злочинні групи з міжнародними та міжрегіональними зв’язками).

Виділяють три рівні організованої злочинності: кримінальний, середній, високий.

Найбільш небезпечний власне високий рівень, який характеризується організацією зв’язків між різними групами та координація їх роботи не тільки у межах держави, але і за кордоном.

Основними напрямками організованої злочинності є:

- незаконний обіг наркотичних речовин та прекурсорів;

- викрадення і збут радіоактивних речовин;

- “відмивання” нечесних прибутків;

- контрабанда людськими органами і тканинами;

- рекет і шантаж з метою вимагання грошей;

- контроль над нелегальною міграцією, секс-бізнесом;

- торгівля дітьми;

- викрадення та контрабанда предметів мистецтва та антикваріату;

- викрадення і реалізація автотранспорту;

- незаконний обіг зброї.

Слід вказати, що такі міжнародні групи у своїй діяльності використовують окремі недоліки національного і міжнародного законодавства, новітні досягнення науки і техніки.

Не можна ігнорувати і зв’язок організованої злочинності та тероризму. До терору такі групи вдаються для того, щоб створити сприятливі умови для досягнення своїх злочинних цілей. У керівників цих груп постійно є прагнення ефективно впливати на законну владу і правоохоронні органи. Прикладом може бути італійська мафія, колумбійські картелі по виробництву та збуту наркотиків. Експерти ООН відмічають, що такому злиттю сприяє науково-технічний прогрес. Крадіжки ядерних матеріалів і можливість їх використання з метою досягнення масштабних цілей стирають грань між такими злочинами, як рекет і політичний тероризм, оскільки транснаціональні злочинні організації можуть реалізувати крадені радіоактивні матеріали терористам.

Формами впливу організованих угрупувань на органи державної влади, правоохоронні органи і суд є:

- дача хабара;

- підкуп, тобто тривале матеріальне утримання посадової особи за надані нею послуги;

- отримання посадовою особою частки прибутку від незаконної діяльності;

- включення посадової особи або її близьких у керівну ланку комерційної структури;

- опікування керівництва по службі, просування на вищу посаду;

- надання фінансової допомоги владним структурам у вигляді безпроцентних тривалих у часі кредитів;

- “спонсорська” допомога;

- шантаж, тобто примушення до виконання певних дій шляхом загрози насильства над особою або членами сім’ї, збирання компроментуючих особу матеріалів.

За існуючих економічних умов корумпованість в Україні досягла такого рівня, що представляє собою загрозу для державного устрію держави. Так, згідно інформації МВС України, тільки за 9 місяців 2005 року вчинено понад 600 злочинів за класифікацією “організована злочинна діяльність у фінансовій сфері”.

2. Зброя для самозахисту.Аксіомою є положення, що кожна людина має право на захист свого життя і здоров’я. Яка ж зброя існує для самозахисту?.

Найдешешим і доступним засобом є аерозольний балончик, для придбання якого не потрібно мати спеціального дозволу. Як правило, газовий балончик – це алюмінієвий контейнер невеликого розміру ємністю від 20 до 100 мл, заповнений спеціальною речовиною. Ці речовини здатні викликати різні за силою ефекти – від подразнення очей і слозотечі (капсаїцин) до короткотривалої втрати свідомості (газ CS). Радіус дії становить від 1,5 до 3 м, тривалість – від 10 до 30 хвилин. Вкажемо, що як засіб самозахисту може бути використаний балончик з лаком для волосся, дезодорант у вигляді аерозолю, отвір з яких слід направити в очі нападника.

Газовий пістолет. Для його придбання потрібно мати спеціальний дозвіл органів внутрішніх справ. Він видається громадянам, які досягли 18-річного віку і мають довідку спецільного медичного закладу про відсутність психічних відхилень. Дозвіл оформляється на 1-3 роки, після чого пістолет потрібно перереєструвати. При втраті пістолета некобхідно терміново повідомити про це органи внутрішніх справ. !!! Забороняється передавати пістолет і патрони іншим особам.

Пневматична зброя. На її придбання дозволу мати не потрібно, однак з січня 1995 року її придбання обмежене – щоб купити таку зброю калібром 4,5 мм і більше і швидкості польоту кулі понад 100 м/с, потрібно уже мати дозвіл. Вкажемо, що з відстані 10 м куля пневматичного пістолета може увійти у м’які тканини тіла на 2-3 мм.

Автономні сигнальні пристрої. Їхня захисна дія полягає у виникненні гучних і пронизливих звуків. Такий пристрій розрохований на подачу сигналу протягом 1-2 годин, і вимкнути його, не знаючи “секрету” (брелок, ключі від машини, дому, сумка, дипломат) звуків неможливо.

3. Правила особистої безпеки у криміногенних ситуаціях.Деякі поради щодо особистої безпеки для уникнення криміногенних наслідків:

- не залишати гроші та цінні речі без нагляду;

- не відкривати двері свого дому незнайомій людині, грабіжники можуть призодити під виглядом сантехніків, працівників пожежної охорни, міліції, соціальних служб: слід при цьому попросити показати посвідчення через щілину у дверях або в “око” на дверях;

- безпечніше носити сумку з документами та грошима на ремені через плече, притискаючи до себе;

- не слід брати зі собою велику суму грошей, а тим більше показувати її у людних місцях (магазині);

- ніколи не носити разом гроші та документи;

- гаманець з грошима не слід класти у зовнішню кишеню пальто, у сумку з харчами;

- повертаючись пізно ввечері додому, слід іти по освітленій стороні вулиці, уникати темних провулків, підворіть, завжди бути напоготові до можливого нападу на вулиці, у транспорті, ліфті, власному під’їзді;

- уникати ситуацій, які загрожують насильством (суперечка з п’яними, юрбою агресивно налаштованих підлітків);

- не сідати у машини до незнайомих людей;

- не провокувати спроби згвалтування своїм зовнішнім виглядом !!!;

- уникати улюблених місць гвалтівників – віддалених пляжів, темних дворів, алей у парках;

- уникати проходження біля місць збору груп підлітків, які розпивають алкогольні напої або знаходяться у стані нркотичного сп’яніння;

- при нападі слід застосувати засоби фізичного спротиву – удари коліном, ліктем, пальцями у чутливі і вразливі місця (очі, пах, сонячне сплетіння нападника) або голосно кричати, або розбити вікно у квартирі, магазині;

- слід сказати, що у вас невиліковна хвороба і зараз ви проходите курс лікування.

4. Визначення тероризму, його особливості на сучасному етапі. Тероризм (лат.: terror – страх, залякування) форма політичного екстремізму, застосування чи загроза застосування найжорстокіших методів насилля, включаючи фізичне знищення великої кількості людей, залякування урядів або певного етнічного виду населення для досягнення свої цілей. Натепер явище тероризму досить поширене, і воно набуло глобального характеру. Немає жодного дня, щоб по телебаченню не проходила інформація про здійснені терористичні акти, і більшістю населення планети вони сприймаються як політики неминучість теперішньої. Особливості тероризму на сучасному етапі полягають у тому, що найбільш поширеними методами є насилля стосовно не представників влади, а мирних, беззахисних людей і, що найбільш вражає,- до тих, хто не має відношення до “адресата” терору з обов’язковою демонстрацією результатів по телебаченню і пред”явленням умов його припинення через усі засоби масової інформації.

Головна умова терору – бурхлива реакція ЗМІ, дотиковим результатом якої є зневіра у справедливість і можливості влади тримати ситуацію у країні під контролем. Типовим прикладом такої технології є захоплення лікарень (Будьоновськ), театрів (Норд-Ост). Таким чином, з’являється абсолютно новий елемент тероризму – засоби масової інформації, як спеціальний ретранслятор між терористами й адресатами терору.

Стаття 258 КК України говорить, що “... терористичний акт, тобто застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу чи інших дій, які створили небезпеку для життя або здоров”я людини або заподіяння значної майнової шкоди..., якщо такі дії були вчинені з метою порушення громадської безпеки, залякування населення, провокації воєнного конфлікту, міжнародного ускладнення, або з метою впливу на прийняття відповідних рішень... позбавленням волі від 5 до 10 років...”.

У полі зору Генеральної Асамблеї ООН питання боротьби з тероризмом знаходиться у центрі уваги практично постійно. У грудні 1972 року був створений Спеціальний Комітет з питань міжнародного тероризму, до якого увійшли представники 34 держав. 1995 року ця Асамблея одноголосно прийняла Декларацію про заходи з ліквідації міжнародного тероризму, однак проблема його ліквідації досить далека від вирішення.

Тероризм може реалізуватися як окремими виконавцями, так і цілими екстремістськими організаціями, які виражають інтереси певних соціальних або релігійних груп, окремих політичних діячів або представляють країну, де тероризм піднесений до рівня державної політики (Лівія). Інколи до терору звертаються мафіозні структури або кримінальний світ. Виділяють основні види тероризму – політичний, релігійний, кримінальний.

5. Види терористичних актів.Найбільш поширеними видами тероризму є:

- напади на державні або промислові об’єкти, які призводять до значних матеріальних втрат, а також є способом демонстрації сили та залякування;

- захоплення державних установ (частіше посольств) з захопленням заручників – великий суспільний резонанс;

- захоплення літаків або інших великих транспортних засобів (поїзди, пароплави) з мотивацією – увільнення певних осіб;

- викрадення окремих осіб (міністри, керівники великих компаній, посли, представники гуманітарних місій);

- політичні убивства з метою зміни курсу уряду, держави;

- вибухи або масові убивства, які розраховані, крім жертв, переважно на психологічний ефект;

- біотероризм.

Арена активного терору натепер змістилася з Європи на країни Близького Сходу (Палестина, Ізраїль, Ірак). Загальновідомими є такі терористичні організації, як італійські “Червоні бригади”, американські “Чорні пантери” та “Ку-Клукс-Клан”, бакська ЕТА, Ірландська республіканська армія (ІРА), близькосхідна “Аль-Каїда”, палестинська “Мученики Аль-Акси” та бойовики правого крила організації ФАТХ. У Росії тероризм набрав розмаху у зв’язку з війною у Чечні – досить згадати терористичні акти у Будьоновську, Волгодонську, Буйнакську, у самій Москві (підрив житлових будинків, захоплення розважального центру “Норд-Ост”. Експерти з міжнародного центру прогнозування розвитку тероризму попереджають, що у наступному десятиріччі ісламський фундаменталізм може набути глобального поширення і розповсюдитися на більшу частину планети.

Викликає серйозне занепокоєння правових структур в різних країнах світу розповсюдження убивств “на замовлення” – у середовищі терористів відбувається своєрідна “спеціалізація” і “розподіл праці” – існують замовник, технічні працівники, які виготовляють зброю для терору, кілери. Підготовка таких терористичних актів проводиться настільки ретельно, що значна їх частина залишається нерозкритою, а на лаву підсудних попадають далеко не замовники. Прикладів багато, наприклад, в Україні - це і убивство депутата Вадима Гетьмана, і керівництва футбольної команди “Шахтар”, і журналістів Ігоря Олександрова та Георгія Гонгадзе.

Особливістю теперішнього тероризму є те, що на арену виходять жінки-терористки і діти-терористи. Експерт по тероризму Уолтер Лакер показав, що жінки – члени терористичних структур, як правило, більш мужні, більш віддані ідеям організації і більш фанатичні. Особливо багато жінок знаходиться у складі терористичних організацій Курдистану, Латинської Америки, Палестини, Шрі-Ланки, Непалу, Колумбії. Він же доводить, що жінки-терористки борються не “в ім.’я”, а “проти” або “за”: проти низького статусу жінки в суспільстві, проти влади, яка поступила по-жорсткому з її близькими або рідними, за любиму людину і т.д.

Не залишаються осторонь від цього процесу і діти – вихованці “шкіл юних терористів”. Так, у столиці Марокко Рабаті дві 14-річні сестри-близнючки були визнані винними у підготовці убивства членів мароканської королівської родини та вибуху в одному із великих супермаркетів. І тільки тому, що теракт не вдався, їх засудили лише до 5 років позбавлення волі.

Головною ціллю для тероризму є країни великої сімки – США, Великобританія, Італія. У лютому 1993 року терористи підірвали бомбу у Всесвітньому торговому центрі у Нью-Йорку (66 чоловік загинуло, тисячі отримали поранення), 1995 року Тимоти Маквей організував вибух в Оклахома-Сіті, в результаті якого загинуло 168 людей, у тому числі 19 дітей. Сам Маквей був членом екстремістської організації “Мічіганська міліція”, до складу якої входить біля 12 тис чоловік. Вибухи посольства США в Кенії і Танзанії забрали життя 224 людей. Катастрофічними для усієї світової спільности стали вибухи 11 вересня 2001 року у США, у результаті яких загинуло понад 3 тис осіб. Теророистам з “Аль-Каїди” удалося захопити декілька літаків, за штурвалами яких сиділи терористи-смертники. Вони протаранили вежі Всесвітнього торгового центру та будівлю Пентагону. Головним організатором цієї акції став Халід Шейх Мохамед, а її ідейним вождем був Усама бін Ладен. Він взяв на себе відповідальність і за вибух у підземному паркінгу у тому ж Центрі у 1993 році, а також у проведенні терактів на курорті Балі (Індонезія). Відомі також недавні вибухи у Лондонському метро (понад 100 загиблих). В одній з мечетей у м. Перуджа (Італія) поліція “протестувала” мусульманську “школу”, де “студентів” навчали поводженню з отрутами, вибуховими речовинами, управлінню “Боїнгами-707”. Підготовлені бойовики направлялися в інші регіони Європи. Так звана неформальна федерація анархістів Італії (FAI), у яку входить понад 350 осіб, спеціалізується на розсилці бомб окремим європейським політикам. Ця організація взяла на себе відповідальність за доставку Голові Єврокомісії Романо Проді посилки з книгою, яка загорілася у нього в руках. До цього у смітнику біля його дому вибухнули дві саморобні бомби.

В Україні не виявлено терористичних організацій, діяльність яких орієнтується на повалення існуючого державного ладу. Проблема тероризму в нашій державі перебуває в іншій площині – “бізнесовий та кримінальний тероризм” і діяльність закордонних терористичних організацій на території України.

6. Біотероризм, особливості ситуації.Слід констатувати, що усе більшого розмаху на даному етапі набирає так званий біотероризм, в основі якого лежить використання хвороботворних чинників (патогенних бактерій, вірусів та інших мікрорганізмів або продуктів їхньої життєдіяльності (токсинів).

Біологічна зброя володіє безсумнівними перевагами перд іншими видами зброї - вона досить доступна, придатна для зберігання, траспортування і поширення, невидима, що практично унеможливлює установлення точного часу її застосування до моменту виникнення проявів.

Про можливості згубної дії такого виду зброї відомо давно. Ще у ІІІ столітті до нашої ери войовничі асірійці отруювали воду в колодязях на території ворога ерготаміном (токсична речовина, яка знаходиться у житніх ріжках), а у середні віки римляни закидали за допомогою баліст в обложені міста трупи людей, померлих від чуми або холери. Історично доведеним є також факт роздачі індіанцям Південної Америки конкістадорами Пізарро одягу людей, які хворіли на віспу. Це супроводжувалося виникнення епідемії, яка забрала життя 3 млн індіанців. Аналогічної тактики дотримувалися солдати рабовласницького Півдня США, доставляючи солдатам Півночі аналогічний одяг.

Подальший розвиток мікробіології сприяв і прогресу у створенні нових видів біологічної зброї. Останнє проявилося конкретно під час Першої світової війни. Пальма першості у цьому питанні належить Німеччині, яка, починаючи з 1915 року, крім застосування хімічної зброї (знаменита атака хлорною парою), систематично втілювала у життя спроби загибелі військових тварин, заражаючи останніх збудниками сибірки й сапу. Результати цієї “роботи”: епізоотія ящуру серед тварин у тилу західного фронту, загибель декількох тисяч (понад 4 тис.) мулів, призначеннях для перевезення вантажів військами Антанти. Загальновідомі також факти зростання рівня захворюваності населення США на правець після вступу цієї країни у війну, що теж пов’язують з диверсією з боку Німеччнини.

Страх перед цим видом диверсій призвів до вироблення Конвенції 1925 року (Женевський протокол), який забороняє використання у воєнних діях хімічної та бактеріологічної зброї. На жаль, цей протокол не заборонив вивчення і володіння такою зброєю, і Великобританія, а за нею і Франція, США, Канада, гітлерівська Німеччнина почали активно створювати дослідницькі лабораторії з метою моделювання різних патогенів та удосконалення способів їх доставляння на територію противника.

Так, Німеччина розпочала вивчення можливостей біологічної зброї ще 1933 року. Цього року вона започаткувала експерименти з вивчення ефективності аерозольного шляху розповсюдження бактерій і забруднення таким чином овочів та фруктів, а 1937 року – розпочала активні пошуки способу використання збудника сибірки як біологічної зброї.

Найбільшого “прогресу” у цих питання досягла мілітаристська Японія. Уже 1932 року тут рзпочали нечуване за масштабом вивчення властивостей біологічної зброї. На території Маньчжурії були створені глибоко законспіровані науково-дослідні лабораторії, які в цілому отримали назви “загін 731” і “загін 100”, причому усі дослідження проводилися на військовополонених. Потужності “загону 731” дозволяли продукувати щомісячно 300 кг зависі збудника чуми, 600 кг суспензії сибіркових бацил, 1 тонну зависі холерних вібріонів, 900 кг зависі черевнотифозних бактерій, 200 кг живих бліх. Для доставки цих збудників на територію противника, крім бліх, використовували десятки тисяч заражених щурів, розроблялися і різні типи авіабомб.. Ця зброя була випробувана 1939 року у Монголії, 1941 року – у Китаї. Наслідки були вражаючі – десятки тисяч хворих і померлих людей.

У СРСР вивчення можливостей біологічного нападу та розробка способів захисту від нього датується 1930 роком. Вважається, що уже на початку другої світової війни у СРСР були достатні запаси бактеріологічної зброї, які не дали можливості Гітлеру застосувати її аналог у війні проти Радянського Союзу.

Після війни наші союзники (США, Великобританія, Канада) продовжувати активно удосконалювати старі й розробляти нові види біологічної зброї (переважно спори сибірки, ботулотоксин, бактерії холери, чуми), а також види захисту від неї (захисні костюми, вакцини, сироватки, антидоти).

Не сиділи, склавши руки, й учені в СРСР, про що буде повідомлено нижче. Однак протести світової громадськості й розуміння, що світ наближається до нечуваного лиха, призвели до того, що 1972 року було схвалено Конвенцію про заборону виробництва, використання й зберігання біологічної та токсичної зброї, а також про необхідність знищення її запасів. Слід, констатувати, що на теренах бувшого СРСР під прикриттям дозволеної діяльності таємно розвивалася гігінтська комплексна програма “Біопрепарат”- потужний військово-біологічний науково-виробничий архіпелаг зі щонайменше 55 тис. працівників різного рівня. .

В офіційні обов”язки “Біопрепарату” входило керівництво роботою різних “відкритих” об”єктів, які офіційно працювали над дослідженням ефективності вакцин, сироваток біопестицидів, виробництвом лабораторного обладнання. Частина цих структур одночасно працювали як заклади виробництва біологічної зброї (Оболенськ, Московська область; Вірусологічний інститут під Новосибірськом; Інститут особливо чистих перепаратів у Санкт-Петербурзі, Імунологічний інститут у Любучанах, Пензенський комбінат “Біосинтез”, Мікробіологічний інститут у Степногорську, науково-виробнича база у Бердську тощо), і у короткий термін могли у разі необхідності перейти на її масове виробництво. У розпорядженні “Біопрепарату” було також 7 резервних підприємств, які могли б бути введені в дію негайно на випадок війни, а також 5 випробувальних полігонів (Нукус, Кара-Калпакія; Реутов, Московська область; Шихани, район Волги; Стрижі, район Кірова; острів Відродження, Казахстан).

Ще з 90-х років вчені цих структур проводили інтенсивне вивчення генетично модифікованих бактерій чуми, вірусів натуральної віспи, геморагічних гарячок типу Марбург, Мачупо, туляремії, венесуельського енцефаліту коней, хвороби “синього язика”свиней. І на цей час такі штами, як сибіркова бактерія і бактерія чуми уже були підготовлені до виробництва у великих кількостях і розміщення у стратегічних ракетах 3 10 роздільними головними частинами, а системи терморегуляції зберігали життєздатність збудника до входу в атмосферу. Після входу в атмосферу на певні висоті з кожної боєголовки виривалася велика кількість овальних “динь”, які на певній відстані розкривалися, випускаючи хмару біологічного чинника. На момент розпаду СРСР за даними К Алібека, на теренах країни було нагромаджено 20-тонний постійний запас вірусів натуральної віспи, декілька десятків тонн спор сибірки для можливого ураження так званих “глибинних” цілей – Лондона, Вашингтона, Чикаго, Лос-Анджелеса.

На разі немає достовірної інформації про те, що 1992 року за наказом Б. Єльцина програма “Біопрепарат” була остаточно згорнута і проведено знищення певної кількості запасів біологічної зброї. У спадок військовому відомству Росії дісталися науково-дослідний інститут мікробіології в Кірові з двома науковими центрами – вірусологічним у Сергієвому Посаді (Московьска область) та військово-технічних проблем протибактерійного захисту в Єкатеринбурзі. Ці центри володіють так званою державною колекцією мікроорганізмів – потенційного джерела біологічної зброї, хоча вчені і запевнять громадськість, що це стандартизована колекція з державним реєстром, а мікроби використовуються лише для створення ефективних способів захисту.

На 1995 рік уже біля 16 країн володіли біологічною зброєю й активно працювали над її вдосконаленням (Ірак, Сирія, Лівія, Південна Африка, обидві Кореї, Тайвань, Ізраїль, Єгипет, Індія, Пакистан та ін.).

Найбільш задокументовані розробки у цьому напрямку торкаються Іраку. Виготовляти біологічну зброю в Іраку почали 1987 року, а 1990 року ця країна мала уже 100 авіабомб, кожна з яких містила біля 100 літрів токсину ботулізму, 50 бомб зі спорами сибірки, 16 – з афлатоксином і 25 боєголовок до ракет СКАД з такою ж начинкою. Іракські офіційні особи всіляко заперечували наявність у них біологічної зброї. Однак перша інспекція ООН (1991 року), а потім і друга (1995 року) засвідчили наявність великої кількості такої зброї наступального характеру – 19000 літрів концетрованого токсину ботулізму, 8500 літрів спор сибірки, 2200 літрів афлатоксину.

Натепер, біотероризм стає “модним” вчинком, і частота запланованих і реалізованих терористичних актів невпинно зростає. 1997 року було порушено 74 кримінальні справи, пов’язані зі загрозою застосування біологічної зброї (із них у 22 випадках – її реальне застосування), 1998 року – 121 й відповідно 112, 1999 року - 267 і відповідно 187, 2000 року – 257 і відповідно 115). 2001 року США зазнали несподіваного біонападу з використанням спор сибірки. У жовтні цього року захворіли 8 працівників видавництва “Амерікан Медіа”, у наступному сибірка була виявлена у поліцейських, поштових службовців і працівників телекомпанії NBC (усього 22 чоловіки, 5 із яких померло). Цей терористичний акт викликав суспільну паніку, а також послужив поштовхом для каскадного зростання кількості фальшивих тривог, для ліквідації яких було затрачено значні кошти.

Як уже згадувалося вище, історія біотероризму сягає часів Старого Завіту, однак загроза масових біотерористичних актів стала реальністю лише у минулому тисячолітті. Так, 1984 року релігійна секта “Радж Ніша” використала інфікування виборців сальмонелами шляхом забруднення ємностей зі салатами у ресторанах бактеріями черевного тифу. У результаті такої акції захворіли понад 700 осіб. Печально відома своїм терористичним актом у токійському метро релігійна секта “Аум сенрікьо” протягом 5 років вивчала можливість використання токсину ботулізму і спор сибірки у вигляді аерозолю. Декілька цих замахів, на щастя невдалих, було зареєстровано у парламенті Японії, аеропорту. Після замаху у метро на складах цієї секти було виявлено запаси ботулотоксину, бактерій сибірки, а також літак, пристосований для їх розпилення.

З 1997 року активність у цьому напрямку проявляють арабські терористи, які могли отримати хвороботворні чинники з секретних лабораторій колишнього СРСР або завербувати для роботи бувших вчених, які емігрували за кордон у пошуках кращої долі. Не виключена можливість наявності такої зброї у прихильників “Аль-Каїди”.

У терористичній атаці біологічна зброя може бути використана шляхом розпилення аерозолю або контамінації тварин, продуктів харчування, води. Найбільш ефективні такі атаки у місцях масового скупчення людей – вокзалах, аеропортах, станціях метро, торгових центрах, місцях дислокації військ, будинках відпочинку. Крім прогнозованого кількісного ефекту від такого нападу, вкрай непрогнозованим є розмір і ступінь вираження паніки, психозів та деморалізації частини суспільства.

7. Правила поведінки у ситуації “заручник”. Найважливіше для заручника – залишитися живим, тому не можна провокувати терористів на насильницькі дії. Найкраще – це тихо сидіти і не привертати до себе увагу, тобто, не вставати без дозволу, не ходити, навіть не дивитися у бік терористів, особливо в очі (це розцінюється як виклик). У присутності терористів не слід вести між собою розмови, не робити різких рухів руками, особливо у внутрішню кишеню, де, на думку терористів, може зберігатися зброя. Слід позбавитися усього, що виділяє вас серед інших заручників (прикраси, надлишкова косметика, криклива одежа). При стрілянині слід негайно лягти на підлогу.