Біоетика та біобезпека - основні поняття.

1. Загальна характеристика біологічних шкідливих та небезпечних факторів довкілля.Біологічні чинники природного походження створюють значні проблеми для забезпечення нормальної життєдіяльності людини. Крім цього, певні соціальні умови теж сприяють виникненню та поширенню окремих видів захворювань. Усе це становить так звану природно-соціальну небезпеку.

2. Отруйні рослини і тварини.Одним із видів небезпеки людини у соціальному середовищі є біологічні структури, до яких відносять макроорганізми (рослини і тварини) і патогенні мікроорганізми, збудники інфекційних захворювань (бактерії, гриби, віруси, спірохети, найпростіші).

Отруєння організму можуть викликати понад 700 видів рослин. Їхні токсичні речовини, як правило, належать до алкалоїдів, глікозидів, кислот.

За ступенем токсичності рослини поділяють на:

- отруйні (біла акація, бузина, конвалія, плющ);

- дуже отруйні (гриби, наперстянка, олеандр);

- смертельно отруйні (білена чорна, рицин, белладона, цикута, дурман).

Для отруєння біленою чорною (через 30-40 хвилин) характерні почервоніння обличчя, збудження, судоми, галюцинації, слюнотеча; наперстянкою (15-25 хвилин) - біль у животі, брадикардія; цикутою (через 3-5 хвилин) - часте блювання, сильна слюнотеча, запаморочення, блідість шкіри, судоми, біль у животі, зупинка серця і дихання.

Серед отруйних структур довкілля тварин набагато більше, ніж рослин. Це павуки, кліщі, комахи (оси, бджоли, жуки, мурахи), риби (скати), інші морські тварини (медузи), рептилії (змії, скорпіони). Укуси павука (каракурт, чорна вдова) супрводжуються сильним болем у місці укуса, головним болем, порушенням свідомості, судомами, серцебиттям, смертю. При укусах ос, бджіл, шершнів виникає сильний біль у місці укуса, алергічні реакції. Можуть виникнути так званий анафілактичний шок абой смерть при одноразовому укусі багатьох комах. При уколі отруйних риб виникає слабість, деколи втрата свідомості, пронос, судоми, зниження тиску, смерть. При укусі змії виникають паралічі скелетної і дихальної мускулатур, що різко утруднює дихання, ступор, апатія, зниження тиску, смерть.

Особливої дії захисту від дії отруйних рослин і тварин, крім протизміїної сироватки, не існує. Просто слід знати їх та уникати контакту з ними.

3. Отруєння грибами, ознаки, перша допомога, профілактика.Здавен-давна гриби вживають у їжу, але до цих пір щосезону в Україні від них гинуть десятки і сотні людей.

Усі отруйні гриби за механізмом дії отрути відносять до трьох груп:

- нейротропні (ураження центральної нервової системи – червоні, панцирні мухомори),

- гастроентеротропні (ураження шлунково-кишкового тракту - сироїжки, печериця, справжні недоварені опеньки),

- гепато-, нефротропні (ураження нирок і печінки - бліда поганка, окремі види мухоморів).

Гриби першої групи через 0,5-4 год після вживання викликають нудоту, головокружіння, втрату свідомості, галюцинації, при отруєнні мухомором -слюнотеча, потовиділення, профузний пронос, біль у животі, сповільнення пульсу, стійке розширення зіниць, галюцинації.

Гриби другої групи викликають легкі отруєння, переважно кишкові та шлункові розлади, симптоми яких з’являються через 1-2 год. після вживання. Потерпілі, що вживали гриби цих двох груп, за умов вчасної медичної допомоги, швидко одужують.

Найбільшу загрозу становить бліда поганка, 50 г якої є смертельною дозою. Прихований період отруєння триває від 8 годин до 14 діб. Симптоми отруєння з’являються зненацька і частіше вночі, по досягненню отрути головного мозку: блювання, пронос, судоми, посиніння губ та нігтів пальців, падіння артеріального тиску. Смерть наступає від жирового переродження печінки, ураження нирок, серця на 2-3 день або аж на 2-3 тиждень.

Можливе отруєння і їстівними грибами з причини вживання їх у великій кількості, на фоні хронічних захворювань шлунково-кишкового тракту, при вживанні перезрілих грибів, у яких нагромадилися продукти розпаду, солі важких металів, радіонукліди. Особливою властивістю грибів є їх здатність накопичувати у великих кількостях радіонукліди, чим і користуються недобросовісні продавці - збираючи гриби на радіоактивно забрудненій території. Деякі категорії їстівних грибів викликають отруєння при одночасному вживанні їх з алкоголем.

Допомогу при отруєнні грибами повинен надавати лише лікар, але до його приходу необхідно терміново надати долікарську допомогу: випити 4-5 склянок перекип’яченої води кімнатної температури або содового розчину (1 столова ложка соди на 1 літр води), або слабкого розчину (рожевого кольору) калію перманганату. Після цього викликають блювання. Таке промивання шлунка повторюють 4-5 разів. Для виведення отрути з кишечника дають випити 2 столові ложки магнію сульфату (на склянку води) або ставлять очисну клізму. Зневоднення організму слід компенсувати міцним чаєм або підсоленою водою. З метою запобігання отруєнь необхідно дотримуватися правил збирання і вживання грибів.

Усі так звані «народні» проби на їстивність грибів (типу сквашування молока, побуріння цибулі, почорніння срібних предметів за наявності отруйних грибів) – хибні; абсолютно надійних науково обгрунтованих проб для виявлення отруйних грибів не існує (!).

4. Поняття про інфекційний та епідемічний процеси.Серед різноманітних хвороб людини значне місце займають захворювання, які викликаються патогенними мікробами і передаються здоровій людині від хворих людей або тварин. Ці хвороби дістали назву інфекційних. Вони характеризуються певною етіологією, здатністю до широкого епідемічного поширення, заразливістю, циклічністю перебігу, формуванням імунітету, можливим розвитком мікробоносійства або хронічних форм хвороби. Кожна інфекційна хвороба має свого специфічного збудника, який характеризується патогенністю (здатність викликати патологічний процес в організмі) та вірулентністю (ступінь патогенності).

Шкідлива дія на людський організм може здійснюватися як самим мікроорганізмом, так і ендо - та екзотоксинами мікроба.

Більшості інфекційних хвороб притаманна циклічність - певна послідовність розвитку захворювання (інфекційний процес). У перебігу інфекційної хвороби розрізняють декілька періодів, які змінюють один одного:

- інкубаційний (час з моменту проникнення збудника в організм до появи перших ознак захворювання), який може тривати від декількох годин до декількох тижнів, місяців або й років (як при СНІд);

- продромальний, який проявляється першими, часто неспецифічними ознаками - головний біль, нездужання, незначне підвищення температури тіла тощо;

- активних проявів хвороби, у якому виділяють початкову стадію, розпал хвороби і стадію спаду всіх патологічних проявів;

- одужання(реконвалесценції), коли відновлюються усі нормальні фізіологічні функції.

Однак одужання може бути не завжди повноцінним, деколи можливі рецидиви, повторення хвороби. Ряд інфекційних захворювань можуть набувати тривалого, затяжного перебігу (хронічна форма).

В окремих випадках, після закінчення гострого періоду, в організмі людини можуть залишатися мікроби (мікробоносійство). При цьому вони періодично можуть виділятися в навколишнє середовище, у результаті чого мікробоносії можуть ставати джерелом інфекції. Після перенесених деяких інфекційних захворювань в організмі виробляється несприйнятливість до повторного захворювання ними (імунітет).

Розповсюдження інфекційних захворювань у природі називається епідемічним процесом. У ньому виділяють три ланки: джерело інфекції, механізм передачі та сприйнятливий організм.

Джерело інфекції - це організм, в якому живе і розмножується збудник інфекційного захворювання. Джерелом інфекції може бути хвора людина або мікробоносії.

Механізм передачі інфекції вказує, яким чином збудник від джерела інфекції потрапляє в інший організм. Розрізняють декілька механізмів передачі:

1. Повітряно-краплинний, при якому збудник виділяється в навколишнє середовище із видихуваним повітрям, при розмові, кашлі, чханні і потрапляє в організм іншої людини через органи дихання;

2. Фекально-оральний (аліментарний), коли збудник з джерела інфекції виділяється в навколишнє середовище разом із випорожненнями, сечею, блювотними масами і потрапляє в організм іншої людини через рот;

3. Трансмісивний - при якому збудник із крові джерела інфекції потрапляє у кров іншої людини за допомогою членистоногих -переносників інфекційних захворювань

4. Контактно-побутовий, при якому збудник потрапляє від джерела інфекції до іншої людини шляхом прямого контакту.

5. Статевий, при якому зараження відбувається шляхом статевого контакту з хворою людиною.

Сприйнятливий організм - це організм, схильний до даного інфекційного захворювання.

5. Характеристика основних груп інфекційних захворювань, клінічні прояви поширених інфекційних захворювань (грип, дифтерія, туберкульоз, лептоспіроз, гепатити, ботулізм, харчові токсикоінфекції, група венеричних захворювань). Догляд за хворими, профілактика захворювань. Залежно від механізму передачі розрізняють такі групи інфекційних хвороб:

- кишкові інфекції - дизентерія, холера, черевний тиф, гепатити тощо. При них уражається шлунково-кишковий тракт. Збудники інфекції виділяються з калом, сечею і при забрудненні ними води, молока, харчових продуктів можуть викликати захворювання людей, які їх вживають. Поширенню інфекції найчастіше сприяють мухи.

Профілактика: рання госпіталізація, дезинфекція в осередку, дотримання вимог особистої гігієни, санітарний нагляд за водопостачанням і каналізацією, боротьба з мухами;

- інфекції дихальних шляхів - грип, кір, коклюш, дифтерія, скарлатина, паротит, вітряна віспа тощо. Збудники цих інфекцій паразитують в основному, на слизових оболонках дихальних шляхів, звідки при кашлі, чханні і навіть при розмові виділяються у повітря, заражаючи здорових людей.

Профілактика цих інфекцій включає ізоляцію хворих, носіння масок, вакцинацію і ревакцинацію;

- кров’яні інфекції - малярія, висипний тиф, кліщовий енцефаліт тощо. Збудники хвороб проникають у кров людини при укусі її зараженими вошами, блохами, комарами, кліщами, після чого вони паразитують в еритроцитах крові (малярія), ендотелії капілярів (висипний тиф), в головному мозкові (кліщовий енцефаліт) і т.д. Для багатьох з цих інфекцій характерна природна вогнищевість.

Профілактика: ізоляція, госпіталізація хворих, знищення кровососних паразитів;

- інфекції зовнішніх покривів - сибірська виразка, правець, бешиха, сап тощо. Виникають при попаданні збудника на шкіру або слизові оболонки здорової людини.

Останнім часом в Україні набули епідемічного поширення такі небезпечні інфекції, як дифтерія, лептоспіроз, туберкульоз, СНІД, гепатити, харчові токсикоінфекції, хвороби, які передаються статевим шляхом.

Дифтерія - гостре інфекційне захворювання, яке викликається дифтерійною паличкою, яка утворює сильний екзотоксин. Захворювання супроводжується важкою інтоксикацією, утворенням фібринозних плівок в ділянці вхідних воріт інфекції (зів, гортань, трахея, очі). Джерело інфекції - хворі дифтерією (бактеріоносії). Зараження відбувається повітряно-краплинним шляхом, а також через іграшки, предмети догляду. Захворювання має сезонний характер - пізня осінь, початок зими. Інкубаційний період триває 2-10 днів. Найчастіше буває дифтерія зіву. Захворювання розпочинається як при ангіні: з підвищення температури, ознобу, болю при ковтанні, головного болю. Слизова зіву гіперемійована, вкрита сіруватими плівками, які важко відділяються від прилеглих тканин. Підщелепні та шийні лімфовузли збільшуються, іноді виникає набряк тканин шиї.

Ускладнення: З 10-12 дня, а іноді швидше, розвивається парез м’якого піднебіння, через 2 тижні - гострий міокардит, ураження печінки і нирок.

Профілактика: своєчасна вакцинація і ревакцинація дифтерійним анатоксином.

Лептоспіроз - гостре інфекційне захворювання, яке супроводжується гарячкою, ураженням печінки з жовтяницею, множинними крововиливами у шкіру і слизові оболонки, ураженням нирок. Резервуаром інфекції у природі є мишовидні гризуни, зокрема щурі. Вони разом зі сечею виділяють у довкілля лептоспіри, якими заражається вода, продукти, грунт. При наявності ран, споживанні забруднених води і продуктів можливе інфікування людей.

Інкубаційний період триває 2-19 днів. Захворювання розпочинається раптово з високої температури, пропасниці, головного болю і особливо різкого болю в литкових м’язах. Уже з другого дня збільшуються печінка і селезінка, з’являється пожовтіння шкіри, склер, у подальшому приєднуються носові кровотечі, крововиливи у шкіру і слизові оболонки, ознаки ураження нирок. Тривалість хвороби біля 3 тижнів. Захворювання може ускладнюватися міокардитом, менінгітом, внутрішньою кровотечею. Смертність при цьому сягає 40 %.

Профілактика: знищення гризунів, захист колодязів і водоймищ від попадання в них сечі щурів, вживання перекип’яченої води, носіння спецодягу при роботі на шахтах, м’ясокомбінатах, при виконанні земляних і дератизаційних робіт.

Туберкульоз (народна назва - сухоти) - це інфекційне захворювання людини і деяких тварин з переважно повітряно-краплинним і повітряно-пиловим шляхами поширення (95 %), при якому уражаються, здебільшого, легені, а також кістки, нирки, суглоби, кишечник, шкіра. Можна заразитися і при вживанні заражених паличкою харчових продуктів – молока, сира, масла, сметани, погано перевареного м’яса, а також у побуті – при поцілунках, користуванні спільним рушником, через книги.

Після майже двадцятирічного періоду благополуччя ВООЗ змушена оголосити про загрозу глобальної епідемії туберкульозу. Натепер кількість хворих на туберкульоз у світі сягає 60 млн, у тому числі – 4,5-5 млн з виділенням бактерій (відкриті форми). Епідемія туберкульозу в Україні оголошена 1995 року. В Україні зареєстровано більше 600 тисяч хворих, із них - 122 тисячі - хворі на активну форму; щоденно захворюють біля 80 чоловік, а помирають - 30. 65 % із них - соціально незахищені люди, студенти та учні (!), пенсіонери, мігранти, особи, які звільнилися з місць покарання. Спостерігається ріст важких деструктивних форм, а смертність від нього зросла у 2,7 рази за рахунок виникнення резистентних до протитуберкульозних засобів форм (15-30 % від усіх вперше виявлених форм). З поширенням на теренах України СНІД’у виникла нова проблема – 30-50 % ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД в силу зниження опірності організму мають усі шанси захворіти і на туберкульоз, а лікування цієї поєднаної патології надзвичайно складне і, як правило, нефективне.

До основних причин росту захворюваності на туберкульоз належать: недостатнє фінансування профілактичних заходів, зниження санітарного і життєвого рівня населення, зростання захворюваності серед птахів і худоби, відсутність закону про обов’язкове лікування хворих з відкритими формами. Основним джерелом інфекції є хвора людина, яка виділяє мікобактерії туберкульозу, а також хвора на туберкульоз велика рогата худоба, яка зазвичай уражається так званим бичачим типом мікобактерій.

Слід відзначити, що мікобактерії туберкульозу надзвичайно стійкі у зовнішньому середовищі – у молочних продуктах вони живуть до 300 днів, у вуличному пилу – до 3-х, у річковій воді – до 5, у фекаліях – до 12, у приміщеннях – до 2-х місяців. Вони витримують нагрівання до 85 ⁰ С, охолодження – до 23 ⁰ С.

Ранні ознаки захворювання: тривале покашлювання, рум’янець на щоках, втрата апетиту, схуднення, незначне підвищення температури тіла, пітливість, особливо вночі, швидка втомлюваність, кровохаркання. При ураженні туберкульозом інших органів виникають притаманні їм симптоми – при ураженні суглобів - біль у суглобі, кульгавість, гортані – хриплість голосу, серцевої оболонки – задишка, біль в ділянці серця.

Профілактика: профілактичні щеплення вакциною БЦЖ, своєчасне і регулярне (1 раз на рік!) флюорографічне обстеження, якісне харчування, дотримання здорового способу життя.

Грип - гостра вірусна хвороба людини з краплинним механізмом передачі збудника, епідемічним і пандемічним розповсюдженням. Характеризується ураженням дихальних шляхів, вираженою інтоксикацією, гарячкою і помірними катаральними явищами. Грип та інші гострі респіраторні хвороби (ГРХ) є найпоширенішими хворобами людини. За даними ВООЗ, на них щороку хворіє кожний третій житель планети, на їх долю припадає 75 % усіх інфекційних захворювань, а в роки епідемії - до 90 %. Збудник грипу - пнемотропний вірус, який містить РНК.

Залежно від антигенної будови, розрізняють три типи вірусу: А, В і С. Перехресний імунітет вони не спричиняють.

Віруси грипу мало стійкі в довкіллі, швидко гинуть при нагріванні, під впливом сонячного проміння, дезинфекційних розчинів, довше зберігають життєздатність при низьких температурах. Джерелом збудника є людина: здорова особа наприкінці інкубаційного періоду, хворий протягом усього періоду захворювання (у середньому 5-7 діб) і реконвалесцент (в окремих осіб вірус може зберігатися до 14-15 діб).

Передача збудника здійснюється через повітря, що дає змогу вірусу грипу швидко розповсюдитися у континентальному і навіть глобальному масштабі, якщо немає колективного імунітету. Грип уражає всі вікові групи людей і має сезонність. Максимальна захворюваність припадає на зимову пору. Щорічно хворіє від 10 до 25 % населення, а під час великих спалахів - 50 % і більше.

Типовий грип розпочинається раптово: у хворого починається пропасниця, швидко наростає біль голови і підвищується температура тіла. Біль локалізується здебільшого в ділянці лоба, надбрівних дуг, рідше - у скронях, з переходом на очні яблука. Незабаром приєднуються біль і ломота у м’язах, великих суглобах і попереку, відчуття жару. Різко погіршується самопочуття, наростає слабість, дратує яскраве світло, шум. Хворий кволий, сонливий, іноді, навпаки, дещо збуджений і скаржиться на безсоння. За тяжкого перебігу грипу з’являються запаморочення, можливі порушення свідомості, марення і корчі. Усе це свідчить про розвиток сильного токсикозу. Температура тіла швидко досягає високих цифр (38,5-40°С), шкіра вкривається потом.

Хворі відзначають, що їм закладає ніс, з’являється сухий кашель, який супроводжується дряпанням і болем за грудиною. Часто приєднується осиплість голосу. Трапляються носові кровотечі. У більшості хворих на 2-4-й день кашель стає вологим і турбує рідше. Хвороба перебігає з нежитем або без нього.

Догляд за хворими. Необхідна рання ізоляція хворого. Хворий повинен лежати в окремій кімнаті, яка часто провітрюється (3-4 рази на день) і прибирається вологим способом із застосуванням дезинфекційних розчинів; рекомендується також ультрафіолетове опромінення кімнати. У гарячковий період і наступні 2 дні пацієнт повинен дотримуватися ліжкового режиму. Рекомендується молочно-рослинна вітамінізована дієта, вживання великої кількості теплої підкисленої рідини (чай з лимоном, фруктові соки). Широко використовують гарячі напої з ягід калини, малини, настій квітів липи, бузини, листя суниць, евкаліпта, хвоща польового, квітів ромашки, а також гаряче молоко з медом. Володіючи потогінним ефектом, ці засоби сприяють видаленню вірусів і токсинів, попереджують перегрівання організму. Після рясного потіння хворому необхідно замінити білизну.

Особи, які спілкуються з хворим, повинні користуватися марлевою маскою.

Сезонні профілактичні заходи (вакцинація) здійснюються у період підвищення захворюваності.

ВІЛ-інфекція. Інфікування вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ) характеризується безперервно прогресивним перебігом захворювання. Клінічна картина інфекції варіює від повної відсутності симптомів інфекції до клінічних проявів синдрому набутого імунодефіциту (СНІД’у). Досить часто люди, які заразилися ВІЛ-інфекцією, не знають про те, що є носіями інфекції, зважаючи на те, що ВІЛ-інфекція може протікати безсимптомно протягом 10 і більше років. В абсолютної більшості вірусоносіїв розвиваються ті або інші симптоми, характерні для даного виду інфекції.

Передача ВІЛ-інфекції відбувається:

- статевим шляхом при гомосексуальних і гетеросексуальних незахищених піхвових і анальних статевих актах. Зареєстровано випадки зараження в результаті орального сексу. Ступінь ризику в останньому випадку визначити важко, проте він є значно меншим, ніж при піхвовому або анальному сексі.

- через кров й інші рідкі середовища організму при спільному використання одного ін’єкційного комплекта групами наркоманів; при переливання зараженої крові або її компонентів; через контакт з ушкодженою шкірою або в результаті уколів голками або іншими гострими інструментами; попадання крові й інших рідких середовищ організму на слизову оболонку.

-перинатально: від матері дитині під час вагітності, пологів або грудного вигодовування.

Не зареєстровані випадки інфікування ВІЛ-інфекцією яким-небудь іншим шляхом, наприклад, у результаті:

- звичайних соціальних контактів;

- проживання в одному будинку;

- спільної роботи;

- спільного користування посудом;

- укусів комах;

- споживання їжі або напоїв.

Ризик інфікування ВІЛ-інфекцією суттєво зростає в результаті:

- незахищеного вагінального або анального статевого акту (тобто статевого акту без використання презервативу);

- спільного використання нестерильних голок і шприців для ін'єкцій;

- великої кількості сексуальних партнерів та партнерів, що піддаються високому ступеню ризику (ризик знижується, якщо людина практикує так званий безпечний секс);

- виразок статевих органів;

- статевого акту під час менструації.

З 1995 року в області зареєстровано 27 випадків народження дітей ВІЛ-інфікованими матерями; тільки за чотири місяці цього року зареєстровано 8 нових випадків народження дітей ВІЛ-інфікованими матерями. Загалом за період епідспостереження з 1987 р. по сьогоднішній день в області зареєстровано 455 випадків ВІЛ-інфікування із кількості 576 ВІЛ-позитивних осіб, встановлено 39 діагнозів СНІД, 26 осіб померло від СНІД’у. В Україні померло від СНІД’у від початку епідемії 5965 чоловік, у світі - більше 22 мільйонів.

Гепатити - досить поширена вірусна інфекція. Уже тепер на гепатити в усьому світі хворіє 2 млрд чоловік - кожен третій мешканець планети, а щороку від них помирає 2 млн людей.

Найрозповсюдженіший і найменш небезпечний - гепатит А, який називають ще "хворобою брудних рук". Збудник хвороби попадає в організм людини з забрудненою їжею та водою. Заходи профілактики зрозумілі.

Гепатит В- розповсюджений і небезпечний вид патолоії печінки. Перебіг хвороби характеризується тривалим перебуванням вірусу в організмі і важкими наслідками (трансформація в цироз печінки). Вірус передається через кров, слюну, статеві секрети. Ці рідини можуть попадати в організм людини:

- статевим шляхом (100 %);

-ін’єкціями, найчастіше наркотиків;

- переливанням крові та її компонентів (100 %);

- від інфікованої матері до дитини при вагітності й пологах;

- при проведенні татуювання, пірсингу ті інших немедичних процедур.

Клінічна картина гепатиту В вкрай різноманітна - від синдрому втоми і болю в суглобах до вираженої жовтяниці і порушення усіх функції печінки і печінкової коми. Профілактика - застосування специфічної вакцини.

Гепатит С називається "лагідним і тихим убивцею". Захворювання може протікати без ніяких ознак, але завжди закінчується трансформацією у цироз або (частіше) у рак печінки. Зараження вірусов гепатиту С відбувається тим самим шляхом, що і гепатиту В, але найчастіше - при переливанні крові.

Харчові токсикоінфекції (сальмонельоз, дизентерія, черевний тиф) виникають при активному розмноженні збудників в організмі людини з виділеннями ними екзотоксинів. Переносником для них служить, як правило, їжа, яку людина вживає кожен день.

При цьому слід розрізняти харчові отруєння і харчові інфекції. Харчові отруєння виникають внаслідок розмноження збудників харчових отруєнь на продуктах харчування з виділенням ними токсинів у продукт. Найбільш небезпечним є ботулізм.

Ботулізм викликається бактерією з роду клостридіїв, яка здатна утворювати спори - особливі форми існування. І якщо збудник гине при кипятінні протягом 2-5 хвилин, токсин знешкоджується при кипятінні протягом 5-15 хвилин, то спори витримують без шкоди для себе 1-5- годинне кип’ятіння і гинуть лише при автоклавуванні. Токсин палички ботулізму - найсильніший вид отрути - в 1 мг токсину міститься до 1 млн (!) смертельних доз для людини. Збудник ботулізму досить поширений у природному середовищі - спори знаходять у грунті, звідки вони, власне, й попадають у воду, на овочі та фрукти, фураж, а потім у кишечник людини і тварин. Збудник- анаероб, тобто розмножується без присутності кисню, тому він часто розмножується і утворює токсин всередині великих кусків м’яса, ковбаси, у закритих консервованих банках. Ознакою присутності мікроба або його спор у консервних банках є "бомбаж" банки, розмягчення продукта, виникнення неприємного запаху (не завжди!).

Інкубаційний період - від 12 годин до 10 днів. Клініка характеризується трьома основними симптомами - диспептичні розлади (біль у животі, пронос), порушення зору (двоїння в очах (!), порушення дихання внаслідок паралічу дихальної мускулатури та акту ковтання.

Лікування полягає в негайній госпіталізації хворого та введенні протиботуліністичної сироватки, профілактика - правильна кулінарна обробка продуктів тваринного походження та правильна термічна обробка м’ясних та овочевих блюд.

Сальмонельоз займає проміжне становище між харчовими інфекціями та харчовими отруєннями. Він перебігає як гостре шлунково-кишкове захворювання з типовими ознаками (пронос, біль у животі, температура, ознаки інтоксикації), однак є заразним внаслідок здатності збудника розмножуватися в організмі людини. Природним джерелом сальмонел є тварини: худоба, свині, коні, собаки, гризуни. Профілактика - "чисті руки", правильна кулінарна обробка продуктів тваринного походження та правильна термічна обробка мясних та овочевих блюд.

До чисто сезонних інфекцій відносять ті, які виникають лише у певну пору року і до яких причетні кліщі. Останні можуть переносити збудників таких вкрай небезпечних для життя захворювань, як бореліоз, кліщові рікетсіози, кліщовий енцефаліт, хвороба Лайма. Слід констатувати надзвичайне зростання кількості кліщів в останні роки, що зумовлене змінами клімату (потепління), а також реальною відсутністю боротьби з бродячими тваринами (собаки, кішки).

Кліщі живуть у лісах, чагарниках, лугах у місцях випасу тварин, найчастіше вони скупчуються біля доріжок і активно нападають на усе живе, що рухається або відпочиває на траві, у будь-яку годину доби і у будь-яку погоду. Найбільша активність кліщів – у квітні –жовтні. Укус кліща безболісний, він може утримуватися на тілі людини до 10 днів, поступово збільшуючись у розмірах і набуваючи коричнево-червоного кольору за рахунок випитої крові.

Найчастіше кліщі переносять збудника кліщового енцефаліту. Його прояви виникають через 7-14 днів. Вони характеризуються симптомами, схожими на грип – висока температура, головний біль, біль у животі, пронос. Протягом 3-4 днів ці симптоми зменшуються, і пацієнт одужує. Однак у частини заражених настає друга фаза – повторно виникають висока температура, інтенсивний головний біль, спазм (ригідність) м’язів потилиці, запаморочення. Явно ознакою хвороби є місцева реакція шкіри і ділянці укуса – «повзуче почервоніння». Такий стан вимагає негайної госпіталізації хворого.

Міри профілактики прості, але дієві:

1. Перед прогулянкою на природу потрібно одягти щільний одяг, який «закриває» доступ кліщів до тіла.

2. Кожні 2-3 години перебування на природі слід проводити огляд шкірних покривів тіла, особливо шиї, вух, пахвинних та пахових ділянок.

3.Оглядати також слід домашніх тварин, яких ви взяли на прогулянку до лісу.

Виявивши на тілі кліща, його слід негайно (!) видалити.

Як видалити кліща? Найкраще припинити доступ кисню до нього шляхом змащування вазеліном, камфорним маслом, гліцерином, насиченим розчином кухонної солі. Для цього можна використати також пінцет, розгойдуючи тіло кліща за годинниковою стрілкою. Після видалення кліща слід оглянути ранку (чи не залишилася його головка) і обробити її 5 % розчином йоду або спирту.

Захворювання, які передаються статевим шляхом.Важливими факторами розповсюдження інфекцій, які передаються статевим шляхом, є: проституція, алкоголізм, наркоманія, падіння життєвого рівня населення, безробіття, висока міграція, неповні сім`ї.

Проблема гостра і потребує негайного вирішення. Як найбільш розповсюджені інфекції сечостатевої сфери людини, вони у кінцевому випадку призводять до непліддя жінок дітородного віку, викиднів, мертвонародження, уроджених вад у дітей.

Люди вважають себе здоровими, навіть не проходячи огляду, і будучи інфікованими і не знаючи про це, заражають іншу людину. Тим самим збільшується кількість інфікованих. Ось ця проблема і є важливою у структурі урогенітальних інфекцій. Для вирішення цієї гострої проблеми в державі є перспектива, яка вимагає постійної уваги Міністерства охорони здоров`я до виконання тих наказів, які поставлені перед медичними працівниками:

1. Підняття культуру населення щодо профілактики цих захворювань;

2. Покращення методів їх діагностики в лікувальних закладах;

3. Посилення контролю за якісним проведенням медичних оглядів;

4. Заборона продажу в аптеках антибіотиків без рецептів;

5. Заборона лікування урологічних та гінекологічних хворих з підозрінням на цю групу захворювань без спеціального обстеження та виявлення усіх статевих контактів.

Трихомоніаз - поширена заразна хвороба, яка передається при інтимному статевому контакті. Досить часто називають її грибком.

Збудник захворювання - трихомонада, потряпляючи в сечостатеві органи, викликає запальний процес. Трихомоніаз - захворювання всього організму, для його виникнення має значення загальний стан здоров`я людини.

Хвороба розвивається при наявності в організмі певної схильності. Можливість зараження у жінок значною мірою залежить від функціонального стану внутрішніх статевих залоз - яєчників, які регулюють діяльність слизової оболонки піхви. Найчастіше воно відбувається при недостатній кількості секрету статевих залоз, особливо в період клімаксу, коли реакція вагінального вмісту стає слабокислою, нейтральною чи слабколужною, а слизова оболонка піхви стає тоншою і дуже легко пошкоджується.

Зараження трихомонами відбувається майже завжди при статевих зносинах. Єдиними джерелом піхвових трихомонад є людина (хворий або носій трихомонад без клінічних проявів). Трихомоніаз не залишає після себе імунітету, ним можна заразитися повторно, крім цього, він може мати слабо виражену симптоматику в обох статей.

Розвивається захворювання після прихованого інкубаційного періоду, тривалість якого коливається від 2 до 12 діб.

Перші ознаки трихомоніазного процесу - відчуття свербіжу (рідше печії) в ділянці статевих органів, промежини і анального отвору. Одночасно з`являється багато пінистих гнійних виділень, при сечовипусканні - відчуття печії, виділення спочатку прозорі, потім стають жовтуватими з сіруватим відтінком; вони роз’їдають слизову оболонку, мають неприємний запах.

За гострого перебігу запального процесу ознаки захворювання яскраво виражені (значні виділення, свербіж, часті позиви до сечовипускання), за підгострого вони менш помітні, а за хронічного хворі майже ні на що не скаржаться. Інколи при хронічному трихомоніазі спостерігається незначний свербіж, який після туалету зовнішніх статевих органів зникає. Як правило, хворі до цього звикають і не звертаються за допомогою до лікаря. Виявляють хворобу при черговому профілактичному огляді.

Трихомонадна інфекція найчастіше поєднується з гонореєю, ознаки якої на початку захворювання виразніші. Лише згодом виявляються ознаки характерні для трихомонозу. Значно рідше буває навпаки: знаходять трихомонад, а через 3-4 дні - гонококи.

Гонорея - інфекційне захворювання, що викликається гонококом Нейссера. Заражуються цією хворобою в основному статевим шляхом. Рідше можливі побутові зараження через предмети, що були у використання хворих. Вирізняють гостру і хронічну гонорею.

Клінічні ознаки гострої гонореї проявляються вже через 3-5 днів після зараження. У чоловіків вони виражаються відчуттям печії, свербіжем у передній частині сечовипускного каналу. Через 1-2 дні прояви хвороби посилюються, виділення стають гнійними, жовто-зеленого відтінку, забруднюють білизну. При сечовипусканні хворий відчуває пекучий біль. Нелікована гонорея поступово поширюється по всьому організму і в кінці кінців набуває хронічної форми, яка супроводжується періодичними загостреннями під впливом статевого збудження, гострої їжі, алкоголю. У процесі розвитку хвороби можуть виникати ускладнення, що у подальшому ведуть до неплідності і потребують довготривалого лікування, а іноді й оперативного втручання. Гострий період у жінок, на відміну від чоловіків, протікає в’яло, малопомітно. Не відчуваючи себе хворою, жінка не звертається до лікаря за допомогою і продовжує вести звичайний спосіб життя. А запальні процеси продовжують поширюватися і набувають характер хронічного захворювання. Малопомітні прояви гонореї майже не турбують жінку на початку захворювання, у міру прогресування хвороби вони поступово призводять до тяжких, а інколи й небезпечних явищ.

Для хронічної форми гонореї у жінок характерні періодичні загострення під впливом охолодження, перевтоми. Кожне наступне загострення призводить до більш глибоких змін в уражених органах і до розповсюдження запального процесу на сусідні органи.

Як у чоловіків, так і жінок, присутність гонореї може викликати не тільки глибокі зміни у статевих органах (що призводить до непліддя), але й викликає зміни у суглобах тощо. Але при своєчасному зверненню до лікаря сучасні методи лікування дозволяють повністю позбутися цієї хвороби.

Сифіліс(за ім`ям героя поеми Дж. Фракастро пастуха Сифілуса - syphilus), венерична хвороба, яка викликається блідою спірохетою (трепонемою). Остання, маючи велику рухомість, досить легко і швидко проникає в різні тканини і органи людини через незначні ранки на шкірних покровах і слизових оболонках людини. З проникненням блідих спірохет в організмі відбуваються складні зміни імунологічного характеру. Протягом перебігу хвороби бліді спірохети поширюються по всіх тканинам і органах. Можливі повторні ураження, оскільки стійкого імунітету не формується. Поза організмом спірохети живуть і зберігають вірулентність у вологому середовищі декілька годин; вони швидко гинуть при висиханні, нагріванні (при t 55^о С протягом 15 хвилин), під дією дезинфікуючих засобів, кислот, лугів. До охолодження малочуттєві: при заморожуванні зберігають життєздатність протягом 2-3 днів.

Зараження сифілісом можливе при прямій передачі блідих спірохет від хворого здоровому, у більшості випадків - при статевих контактах, рідше - при поцілунках. Другий (опосередкований) шлях зараження - інфікування через будь-який предмет (ложка, склянка, зубна щітка, губна помада, цигарки і т.п.), на якому є суха частина, що містить бліді спірохети (так званий побутовий сифіліс). Ще один шлях - внутрішньоутробне зараження від хворої матері до дитини через плаценту. Реакція людського організму на втручання блідої спірохети складна і різноманітна. У більшості хворих інфекція розвивається за "класичним" шляхом, коли розрізняють 3 клінічні (що послідовно змінюють один одного) періоди.

Інкубаційний період триває в середньому 3-4 тижні, іноді він скорочується до 9-11 днів чи продовжується до 92 діб. Лікування сифілісу, розпочате в інкубаційний період, може попередити розвиток клінічної картини захворювання і порівняно швидко забезпечити повне видужання.

Первинний період сифілісу триває 6-7 тижнів. Характеризується появою на місці втручання збудника в організм людини червоної плями, далі затвердіння, на поверхні якого утворюються поверхневий (ерозія) чи глибокий (виразка) дефект. Ерозія або виразка мають круглу чи овальну форму, колір свіжого м’яса, поверхня виглядає лакованою через невелику кількість серозної рідини, що виділяється. В основі ерозії чи виразки знаходиться затвердіння, що нагадує хрящ. Його наявність і послужила основою для позначення прояву первинного сифілісу терміном "твердий шанкр". Розміщення шанкрів може бути різноманітним, та частіше за все їх виявлють на статевих органах (більш ніж у 90 % хворих), у ротовій порожнині, на внутрішній поверхні стегна, біля входу у пряму кишку, на молочних залозах. Розмір їх варіює від чечевиці до 10-копійчаної монети, кількість - від 1 до 35, рідко більше. Як правило, твердий шанкр розвивається без болю, без виражених ознак гострого запалення біля дефекту, внаслідок чого хворі нерідко сприймають його за "дрібну подряпину", не звертаються до лікаря, а займаються самолікуванням. Другою ознакою первинного сифілісу є збільшення лімфатичних вузлів (регіональний лімфаденіт). Збільшення вузлів відбувається через 5-8 тижнів після появи шанкру. Вони збільшуються до розмірів квасолі, сливи, іноді і більше, не болять, щільноеластичної консистенції, рухомі. Шкіра над ними не змінюється.

Через 12 місяців після появи твердий шанкр навіть без лікування заживає, на його місці залишається маленький рубчик. Та це не означає, що сифіліс пройшов сам по собі: на короткий час він перейшов у приховану форму, під час якої йде інтенсивне розмноження блідих спірохет. Цей латентний період закінчується збільшенням всіх лімфатичних вузлів, появою втоми, слабості, головного болю, температури, болю у м’язах і суглобах.

Вторинний період сифілісу починається з появи висипання і може продовжуватися від 2 до 5 років. При відсутності лікування він характеризується чергуванням фаз активного висипання з безсимптомними фазами. При першій хвилі висипань на шкірі тіла, кінцівок і на слизових оболонках з’являються яскраві висипання, який складається частіше з плям, рідше з вузлів (папул). Плямисте висипання називається розеольозним, складається з окремих круглих рожевих чи рожево-червоних плям (3-12 мм у діаметрі). Вони не виступають над поверхнею шкіри, не лущаться, не сверблять і тому залишаються непоміченими. У хворих, що не лікуються, розеольозне висипання існує від кількох днів до 2-3 тижнів, іноді до 5-6 тижнів, а тоді зникає. Папули розміщуються у місцях з підвищеною пітливістю і постійно підлягаючих тертю (пахово-стегновій і міжсідничній складках, між пальцями ніг, під молочними залозами), поступово змінюються і стають мокрими і ерозійними. Хворі з висипанням у роті, на статевих органах дуже небезпечні при статевих і тісних побутових контактах. У жінок на 4-6 місяці після зараження іноді розвивається плямиста лейкодермія (знебарвлення) шкіри на задній і боковій поверхнях шиї (так зване "намисто Венери"). Знебарвлені плями, оточені ділянками підсиленої пігментації, розміром 3-10 мм в діаметрі можуть без змін існувати декілька місяців (іноді більше року) навіть на фоні протисифілісного лікування.

Клінічні ознаки супроводжуються у 15-20 % хворих випаданням волосся. Цей симптом з`являється через 3-6 місяців після зараження і швидко прогресує. Іноді одночасно випадають вії, брови, вуса, борода. У ході лікування волосся знову відростає. При пошкодженні сифілісом голосових зв`язок голос стає хриплим.

Протягом 3-5 років з моменту зараження сифіліс може перейти у третинний період, при якому найбільш часто ушкоджуються шкіра, кістки, слизові оболонки. Можуть ушкоджуватися внутрішні органи, великі судини (аорта), нервова система. В активній стадії третинного сифілісу з’являються горбики і великі вузли, які при розпаданні утворюють виразки з утворенням рубців. Вони часто ушкоджують слизову оболонку і кістки носа, піднебіння, язика, виникають руйнування цих тканин і їх деформація (западання спинки носа, прободіння піднебіння). Сифілісне ушкодження спинного і головного мозку може призвести до паралічу. Тривалість цього періоду при відсутності лікування не обмежена.

Ще в XV ст. був відомий уроджений сифіліс. При внутрішньоутробному зараженні під час формування плаценти, вагітність у сифілісних жінок часто закінчується передчасними пологами; частина дітей з уродженим сифілісом виживає, та вони фізично і розумово недорозвинуті.

Сифіліс виліковується. Лікування продовжується від кількох тижнів при ранніх формах до 1,5-2 років при пізніх. Лікування є обов’язковим і проводиться під наглядом лікаря. При цьому хворому забороняється укладати шлюб і вести статеве життя. Передбачені і кримінальна відповідальність за свідоме зараження сифілісом. Саме головне - не займатися самолікуванням.

Суспільна та особиста профілактика проводиться за загальними правилами боротьби з венеричними хворобами. Вони перш за все включають обов’язковий поіменний облік усіх хворих на сифіліс, госпіталізацію хворих заразними хворобами, обстеження членів сім’ї та осіб, що перебували у тісному контакті з хворим, постійний диспансерний контроль за лікуванням, подвійне серологічне обстеження вагітних з метою профілактики уродженого сифілісу у дітей. Особиста профілактика базується на утриманні від випадкових статевих зв’язків, використанні презервативів. При підозріння на зараження необхідно звернутися до лікаря не пізніше 2 годин після статевого зв`язку.

6. Біоетика та біобезпека - основні поняття.В останні десятиліття ХХ ст. - на початку ХХІ ст. в західній і вітчизняній філософії науці „біоетика”і приділяють особливу увагу. Бо вона є галузь, де складним чином перетинаються світоглядні, етичні, теоретичні та практико-технологічні питання.

Якщо аналізувати погляди на біоетику, то можна виокремити принаймні три її складові:

1 – вроджену схильність людини розглядати певний спосіб дій і поведінки як справедливий або не справедливий. Отже, можна сказати, що мова йде про біологічні засади добра і зла.

2 - включення в сферу етичного відношення також і ставлення людини до природи, до живого. Тоді біоетика - це визначення міри, меж і заборон втручання в природу, в світ живого. Вона має визначити, що є моральним, а що - ні в ставленні людини техногенного суспільства до усього живого.

3 - медична етика. Якщо наука (природознавство) досліджує певні прояви людської природності, або в певних галузях наукове дослідження стосується людини як об"єкта лише опосередковано, то медицина вивчає людське буття в певних специфічних ракурсах – здоров’я і хвороби, норми і патології, поєднує соціальний і біологічний аспекти людського буття. Відповідно, біоетика як медична етика формує орієнтації досягнення цілісного, системного розуміння людини, здоров"я якої є станом органічного поєднання біологічних, соціальних духовних, етичних, культурно-цивілізаційних вимірів. В цльму розумінні біоетика покликана захищати фундаментальні людсткі цінності. І перш за все - право на здорове життя.

Біоетика регламентує поведінку людей стосовно одне одного в умовах застосування високих технологій, які можуть змінити їх тіло, психіку і (особливо!) потомство.

В біоетиці є ключові поняття, які утворюють так званий біологічний кодекс – центральні постулати. Вони зводяться до наступного:

1. Визнання автономності особистості, права людини самій вирішувати усі питання, якеі торкаються його тіла, психіки, емоційного стану.

2. Справедливий і рівний доступ до усіх видів суспільних благ, у тому числів до медицини і біотехнологій, які створені на благо суспільства.

3. Принцип „Не нашкодь”, який запропопнований ще Гіппократом, розширяється до формули „Нетільки не нашкодь, але і сотвори благо”.

Яке ж визначення біоетики, на наш погляд, є найбільш вірним, цілісним і прийнятним?

Біоетика або етика життя — це розділ прикладної етики, філософської дисципліни, що вивчає проблеми моралі насамперед стосовно людини та всього живого, визначає, які дії щодо живого з морального погляду є припустимими, а які — неприпустимими. Іншими словами, біоетика — це органічне поєднання новітніх досягнень біологічної науки та медицини з духовністю. У сучасному суспільстві вона стала ознакою цивілізованості.

Проблеми біоетики мають міждисциплінарний характер, до них причетні біологи, медики, екологи, філософи та правознавці, представники релігійних конфесій. Узагальнюючи наукові, суспільні, релігійні погляди, національні особливості, традиції, вони розробляють сукупність моральних принципів, норм і правил, яких необхідно дотримуватись у професійній діяльності. Найважливіші з них закріплюються відповідними законодавчими актами, знаходять відображення у міжнародних документах і конвенціях, деклараціях, хартіях. Ці принципи, норми та правила з часом змінюються відповідно до змін соціально-економічних умов суспільства, державної політики та громадської думки.

Біоетика виникла не на голому місці. Їй передував тисячолітній досвід розвитку медичної етики та лікарської деонтології. Етичні норми і правила в медицині, вироблені ще Гіппократом, застосовуються і сьогодні, а його Клятва традиційно проголошується кожним, хто стає лікарем. "Канон науки про лікування", який створив видатний лікар Сходу, вчений-енциклопедист Авіценна (Ібн-Сіна), також містить чимало етичних принципів. До них, зокрема, належить вимога до лікаря зосередити зусилля на профілактиці хвороб, враховувати індивідуальні особливості та унікальність кожної людини.

Наприкінці XX століття людство усвідомило, що досягти істинного прогресу без високої моралі, моральних норм та правил неможливо. Вони конче потрібні не тільки для того, щоб захистити кожного окремого індивідуума — хворого чи здорового, дитину чи людину похилого віку, а й саме життя на Землі. Так народилася біоетика. Першу книжку, присвячену їй, як уже зазначалося, написав американський учений В. Р. Поттер у 1969 році під багатообіцяючою назвою "Біоетика — міст у майбутнє".

Подальше формування біоетики зумовлене насамперед колосальними і фантастичними досягненнями сучасної медичної науки, однак усі ці процеси вкрай загострили моральні проблеми, якіф постали перед лікарем, пацієнтом, його родичами, суспільством. Наприклад, чи існує межа, до якої слід підтримувати життя смертельного хворої людини? Чи допустима евтаназія? З якого моменту слід рахування настання смерті? З якого моменту людський зародок можна вважати живою істотою? Чи має право жінка на аборт або нененароджений плід повинен розглядатися в якості живої істоти зі своїм правом на життя? Де закінчується людське існування і коли лікар має право відключити апарат штучного дихання, щоб не вважатися убивцем? Коли у померлої людини можна взяти орган для пересадки?

А сама пересадка органів і тканин, стовбурових клітин, екстракорпоральне запліднення, використання для лікування ембріональних тканин, генна терапія, штучна зміна статі, застосування трансгенних організмів з метою отримання харчових продуктів і, нарешті, клонування тварин і людини, про що так багато говорять сьогодні навіть у парламентах та урядах розвинених держав - діапазон лікарських втручань, або, як тепер кажуть, медичних технологій, неймовірно розширився, зросла їхня віддача у лікуванні різних хвороб.

Проте разом з користю зріс і ризик. Лікарю нині часто не під силу розв'язати одвічну і дуже відповідальну та складну проблему "користь-ризик". До нових медичних технологій, що несуть багато невідомого та не завжди передбачуваного, слід додати деградацію навколишнього середовища внаслідок техногенних впливів, яка ставить під загрозу саме життя на Землі.

Наше сьогодення ставить ще одне важливе завдання перед біоетикою — активно протистояти знахарству, так званому цілительству, відвертому шаманству, що набули в державі значного поширення і завдають величезної шкоди здоров'ю населення.

Отже, бурхливий науково-технічний прогрес у галузі біології та медицини, зміна середовища проживання людини спричинили безліч нових проблем, які не вкладаються у традиційну медичну етику та деонтологію, їх коло значно ширше. Можна сказати, що біоетика є сучасним етапом розвитку медичної етики. Проте таке визначення буде неповним. Біоетика - то філософське усвідомлення нових можливостей медичної і біологічної науки та їх співвідношення з правами людини. Це також пошук шляхів подальшої гуманізації медицини, досягнення справедливості.

Найважливіші біоетичні принципи не повинні залишатися тільки добрими намірами. Суспільство загалом і кожна людина зокрема зацікавлені в тому, щоб дотримання цих принципів регулювалося законом та жорстко контролювалося.

Нерідко кажуть, що етика взагалі і біоетика зокрема — це для багатих країн, для заможних людей, а нам вона поки що не по кишені. Мимоволі виникає запитання: а скільки треба мати грошей у кишені, щоб бути моральною людиною, наскільки повинна бути наповнена державна казна, щоб у країні ці принципи домінували, стали нормою життя?

Як забезпечити впровадження біоетичних принципів? Зарубіжний досвід свідчить, що насамперед треба мати належну правову базу, яка б не тільки декларувала самі принципи, а й передбачала механізми контролю за їх здійсненням. Такої бази в Україні поки що не існує, її доведеться створювати. Проте чекати ми не маємо права. Тому слід використовувати окремі статті "Основ законодавства про охорону здоров'я". Кожен науковий проект, який передбачає дослідження на людині нових діагностичних засобів, нових медичних технологій, потребує біоетичної експертизи. Як правило, її здійснюють комітети з біоетики, які повинні функціонувати при всіх наукових закладах, де проводяться такі дослідження, а також в усіх лікувально-профілактичних установах. До складу таких комітетів входять не тільки найавторитетніші працівники цих установ, а й представники громадськості.

Основним принципом, яким мають керуватися у своїй діяльності біоетичні комітети, є повага до життя та гідності людини (здорової чи хворої). В усіх випадках без винятку інтереси людини мають бути вищими за інтереси науки і суспільства, вона повинна бути надійно захищеною від народження і до смерті. Саме це положення часто викликає дискусії. Проте не може бути сумніву, що коли відбувається жертвування інтересами особистості заради будь-яких суспільних інтересів, то це прямий шлях до перетворення людей на гвинтики, як уже траплялося в нашій історії.

Визначення понять „біобезпека” і „біозахист”. Ці терміни досить-таки співзвучні. А яка ж різниця між цими співзвучними термінами „біобезпека" та „біозахист"? Якщо сказати коротко і досить умовно, то біобезпека - це захист людей, тварин, рослин і довкілля від біозагроз. А біозахист (чи біозахищеність) - це захист небезпечних патогенів від людей, тобто від свідомого чи несвідомого проникнення та розповсюдження патогенів, здатних створити біозагрози. Біобезпека, в першу чергу, стосується виникнення і боротьби із захворюваннями, які викликаються особливо небезпечними патогенами, а також фізичного збереження колекцій цих патогенів, щоб унеможливити їхнє навмисне (біотероризм) чи ненавмисне розповсюдження поза межами місць збереження. Колекції особливо небезпечних патогенів (наприклад, чуми, сибірки, холери тощо) знаходяться на території України у певних установах Міністерства охорони здоров'я, Державного комітету ветеринарної медицини та в Українській академії аграрних наук. Мусимо забезпечити фізичний захист цих патогенів від використання зі шкідливою метою.

Біозагрози є існуючі і можливі до виникнення. Це - особливо небезпечні інфекції, а також захворювання, які викликаються не особливо небезпечними патогенами, але такими, що є дуже небезпечними з соціальної чи економічної точок зору: туберкульоз, ВІЛ-СНІД, гепатити, сальмонельоз, пандемії грипу тощо. Такі захворювання є значними біозагрозами, бо можуть принести великі економічні і соціальні збитки, оскільки вражають велику кількість населення і суттєво позначаються на стані здоров'я людей і, зрозуміло, на економіці всієї країни. Існують біозагрози у вигляді неякісної їжі і питної води, чи неякісних медикаментів, або різних інтоксикантів, що знаходяться у навколишньому середовищі, наприклад, інсектициди і пестициди, важкі метали, або радіонукліди. Їх проникненням до продуктів харчування, до питної води може бути вкрай шкідливим для організмів людей та тварин.

До біозагроз також відноситься свідоме, чи несвідоме створення небезпечних мікроорганізмів чи токсинів або біологічно-активних речовин при проведенні біологічних досліджень, при біотехнологічний діяльності або у фармацевтичній чи харчовій промисловості. Свідоме створення або використання біозагроз проти людей, тварин чи рослин є основою біотероризму. Усім згаданим комплексом проблем - виявленням і попередженням розвитку біозагроз, а у випадку їх появи - і ефективною боротьбою з біозагрозами має опікуватися державна система біобезпеки. Така система зараз знаходиться у стані започаткування саме згідно рішення РНБО України і Указу Президента.

Біозагрози можуть виникнути і ненавмисно. Зараз ми з вами є свідками, без перебільшення, фантастичного розвитку сучасних біологічних наук. З'являються нові біологічні науки, наприклад, синтетична біологія. Існують можливості перетворювати непатогенні організми у патогенні, надавати їм особливо небезпечних властивостей. Можлива поява токсинів, чи токсикантів, які можуть бути зроблені навмисно, тому що зараз існують методи їх створення, які є зрозумілими і доступними для людей, які володіють сучасними біологічними знаннями і в першу чергу - генно-інженерними методами. Ці небезпечні біологічні агенти можуть бути створені навмисно, як правило з метою біотероризму, чи ненавмисно.

Вчені, які працюють над створенням нових ліків, нових технологій, які працюють над з'ясуванням механізмів функціювання живих систем здебільшого використовують мікроорганізми, які не є патогенними, але ненавмисно можуть перетворити їх у такі, що уявляють загрозу для цих же дослідників, для людей, що працюють поруч або мають контакти з цими людьми. Біоорганізми з цих лабораторій можуть потрапити в навколишнє середовище і негативно вплинути, зокрема, на біорізноманіття. Сюди ж відносяться і генетично модифіковані організми рослинного, тваринного чи мікробіального походження.

Найбільш вразливими стосовно біозагроз в Україні є ті регіони, де існують найбільш біологічно небезпечні умови. Наприклад, це місця зберігання пестицидів та інсектицидів, яких на території України у непристосованих сховищах є декількох тисяч тон; це - залишки не знешкодженого твердого чи рідкого палива для стратегічних ракет. У місцях масового перетину кордону України людьми і товарами існує найбільша загроза виникнення інфекційних захворювань тощо. Небезпечними є місця, де найгірша екологічна ситуація, бо там у людей найбільше ослаблений імунітет. А ослаблений імунітет, звичайно, призводить до виникнення чи ускладнення не тільки інфекційних, але і інших захворювань.

На щастя, за сучасних умов практично неможливим стає використання біозагроз у якості біологічної зброї при виникненні міждержавних конфліктів. Нарешті політики зрозуміли, що виготовлення і використання біологічної зброї створює величезні загрози не тільки для країн-можливих ворогів, але й для власної країни. Саме тому таку велику увагу зараз приділяють Конвенції про заборону біологічної і токсинної зброї (КБТЗ) - першої міждержавної угоди про повну заборону зброї масового знищення.