Заняття 12.

1. Основи і фундаменти.

2. Стіни і елементи каркасу.

3. Перекриття. Перегородки, вікна,двері. Покриття.

Фундамент (рис. 23) - підземна частина будинків (споруд), конструкції якої сприймають і передають на природну (грунт) або штучну основу споруди наванта­ження від вищерозміщених частин будинків (споруд), бічного тиску грунту і нерівномірних його деформацій.

Підошва фундаменту - нижня поверхня фундаменту, якою він спирається на основу.

 

 

Рис. 23. Фундамент: а- стрічковий; б - стовпчастий; в - пальовкй; 1 - стрічка фундаменту; 2 - цоколь; З - стіна; 4 - підошва стіни; 5- підошва фундаменту; 6-рандбалка (фундаментна балка); 7- фундаментний стовп; 8-вимощення; 9-підлога 1-го поверху; 10-ростверк

 

 

Глибина закладення підошви фундаменту залежить від характеру і якості ґрунтової основи, рівня ґрунтових вод і глибини промерзання грунту, а також від призначення, об'ємно-планувального і конструктивного рішення будівлі, рельєфу місцевості і ряду інших факторів.

Верхня поверхня фундаменту, на яку спирається стіна, називається обрізом. Відстань від обрізу до підошви - висотою, а відстань від планувальної відмітки поверхні землі до підошви - глибиною закладення фундаменту.

Розрізняють фундаменти мілкого і глибокого закладення. До фундаментів мілкого закладення належать стрічкові, стовпчасті, плитні і суцільні.

Стрічкові фундаменти виконуються під стінами будівлі (споруди) на усій їх довжині у вигляді суцільної стрічки звичайно прямо­кутного перерізу, часто з розширенням нижньої частини в залежності від несучої здатності грунту.

Стовпчасті — у вигляді окремих стовпів під опорами, під рогами будівлі, в місцях перетинання і прилягання стін і під простінками. Стрічкові і стовпчасті фундаменти можуть бути мо­нолітними (кладка з природного каменю, бетон, залізобетон) і збірними (великі бетонні й залізобетонні блоки, великі панелі тощо) (рис. 24).

Плитні й суцільні фундаменти виконуються у разі особливих вимог до конструкцій у вигляді суцільної плити з мо­нолітного залізобетону чи

бетону під усією будівлею (спорудою), окремою її частиною або окремими важкими елементами конструкцій і устаткування.

Для фундаментів і підземних будівель використовують фундаментні плити, блоки стін підвалу, плити тощо.

Фундаментні блоки - це прямокутні паралелепіпеди з важкого бетону класу В10. Довжина блоків може досягати 2,4 м, товщина 30- 60см, висота - 60 см. Блоки армують лише монтажною арматурою.

В будівлях з підвалами фундаменти в межах підвалу роблять прямокутними (в перетині) з розширеннями нижче підлоги, які називаються подушкою.

Пальові фундаменти являють собою опорні конструкції глибокого закладення. Палі, що проходять через слабкий шар грунту і спираються на міцний грунт, називають палями-стійками. Палі, що не досягають міцного грунту, сприймають навантаження від будівлі за рахунок сил тертя, що з'являються між їхніми бічними поверхнями і грунтом, називаються висячими.

За способом заглиблення у грунт палі бувають забивні і набивні. За формою поперечного перетину вони бувають квадратні, круглі та інші. За конструкцією - суцільні або складові.

Зверху палі з'єднують залізобетонним ростверком.

Ширину ростверку приймають рівною товщині стіни, але не менше 300 мм при висоті 400-500 мм. За способом виконання робіт ростверк може бути монолітним або збірним.

Ростверк - це монолітна або збірна верхня частина пальових фундаментів, на яку спирається стіна.

Цоколь - нижня частина зовнішніх стін будівель, що лежать безпосередньо на фундаменті. У старих будівлях виконувався з більш міцних матеріалів (або облицьовувався такими матеріалами), виступав за зовнішню поверхню стіни і завершувався невеликим карнизом або тягою. Якщо нижня частина стіни викладена із збірних бетонних блоків, а верхня - з

цегли, то такий цоколь називають підрізним.

У будівництві з застосуванням великих панелей цоколь виконується з западаючим фундаментом. Цоколь починається з рівня

 

 

багатоповерхових будівель: а—під кам'яні і б—збірні колони; в—фундамент стаканного типу; 1-блок- подушка; 2-колони; 3-підколонник; 4-заливка цементним розчином: 5 -піщана підсипка

вимощення фундаментів від проникнення в них атмосферних вод і заходів для захисту стін від проникнення вологи з фундаментів.

Відвід атмосферних вод від фундаментів і попередження проникнення їх у грунт досягаються влаштуванням вимощення вздовж зовнішніх стін будівлі. Вимощення влаштовується шириною не менше 0,5 м з ухилом від будівлі 2-3 %. Роблять вимощення з шару асфальту товщиною 20-25 мм, покладеного на ущільненій щебінчатій підготовці товщиною 100-150 мм. На маломіцних лесових грунтах ширина вимощення повинна бути не менше 1,5 м. Незважаючи на наявність вимощення або тротуару, вологість фундаментів буде вища, ніж стін, незалежно від матеріалу, із якого виконані стіни. Для захисту від ґрунтової вологи влаштовують горизонтальну і вертикальну гідроізоляцію.

Горизонтальна гідроізоляція в стінах виконується з двох шарів толю, пергаміну або руберойду, склеєних відповідно дьогтьовою, бітумною мастикою, або з шару цементного розчину (складом 1:2 з добавкою церезиту). Вертикальна гідроізоляція здійснюється ретельним фарбуванням зовнішніх поверхонь стін підвалу, що стикаються з грунтом, гарячим бітумом.

Захист підвалів від напірної ґрунтової води здійснюється влаштуванням безперервного гідроізоляційного килима з двох-трьох шарів гідроізола, ізола, скловолокна й інших гнилостійких рулонних матеріалів на мастиці. Гідроізоляційний килим розташовують у товщі підлоги на бетонній підготовці, пропускають через стіни підвалу і заводять на поверхню зовнішніх стін до висоти більше 0,5 м від рівня ґрунтових вод. На гідроізоляційний килим вкладають навантажувальний шар бетону, що врівноважує тиск води .

У умовах значного гідростатичного підпору замість навантажувального шару бетону влаштовують суцільну залізобетонну плиту, затиснену в стінах підвалу, що має гідроізоляційний килим. При вертикальній зовнішній ізоляції останню захищають від можливих ушкоджень облицюванням із керамічної цегли на цементному розчині. Вище облицювання зовнішню поверхню фундаменту промащують гарячим бітумом.

В сучасних умовах для гідроізоляції широко використовують полімерні плівки.

Стіна у будівлі є вертикальною огороджувальною конструкцією, яка відділяє будівлю від зовнішнього простору (зовнішні) і розділяє окремі приміщення (внутрішні). В залежності від сприйняття навантажень розрізняють стіни несучі, самонесучі і ненесучі (навісні).

Несучі стіни сприймають навантаження від інших частин будівлі (перекриттів і покриттів, даху), вітру і разом з власною вагою передають їх фундаменту.

Самонесучі стіни опираються на фундаменти, але навантаження несуть тільки від власної ваги і вітру.

Ненесучі (навісні) стіни є тільки огороджувальними і передають навантаження на інші елементи будівлі (каркас) звичайно у межах одного поверху.

За способом зведення стіни поділяються на:

монолітні, які зводяться з цегли, дрібнорозмірних каменів, блоків тощо на розчині або формуються із пластичної бетонної, шлакобетонної та інших сумішей в опалубці;

У збірні, які монтуються на будівельному майданчику ' із великорозмірних панелей або блоків заводського виготовлення.

За масою стіни поділяються на важкі (з цегли, природного каменю, важкого бетону), полегшені (з порожнистих каменів або великих елементів з легкого і ніздрюватого бетону), особливо легкі (з листового металу, азбестоцементу, пластмаси у поєднанні з ефективними утеплю­ вачами).

В залежності від прийнятого матеріалу роз­різняють стіни з штучних матеріалі (бетонні, цегельні, азбестові й ін.) і з природних матеріалів (вапняку, туфу, черепашнику й ін.).

 

 

Рис. 26. Види мурування: а — кам'яне; б — цегляне; 1 — циклопічне; 2 - з крупного неотесаного каміння; 3 — з тесаного каміння неправильної форми; 4 — з забутками; 5 — з тесаного каміння правильної форми; 6 — змішане з каменю і цегли; 7 — рядове; 8 — слов'янське; 9 — польське або готичне; 10 — голландське

 

Конструктивні елементи стін. Індивідуальний вигляд будівлі залежить від конструкції зовнішніх стін, від розташування і розмірів вікон і інших архітектурно-конструктивних елементів.

Для проходу, проїзду, пропуску комунікацій, освітлення у стінах, перегородках, перекриттях влаштовуються отвори, які називаються прорізами. Бічні і верхні площини прорізів називають укосами.

 

Розрізняють:

Проріз світловий, призначений для освітлення внутрішнього простору, який звичайно заповнюють вікнами або іншим світлопрозорим огородженням.

Проріз монтажний — проріз, передбачений проектом для переміщення всередину будівлі великогабаритного устаткування або укрупнених вузлів конструкцій. Після виконання цих робіт проріз монтажний звичайно закривається цегляною кладкою або іншим стіновим огородженням так, щоб при потребі його можна було знову розібрати, не „

порушуючи конструкцію.

Простінки - це ділянки стін, розташовані між прорізами. Розрізняють

простінки: рядові (між двома прорізами) і куткові (у кутках приміщення). Напуски цегли з зовнішньої сторони кладки з боків і зверху прорізів називаються чвертю. Вони прикривають щілину між кладкою і віконним або дверним блоком і утримують їх.

Перемички (рис. 29)- це конструкції, що перекривають проріз зверху. Вони бувають брускові залізобетонні або цегляні (арочні).

Карниз (рис. 30) - це горизонтальний виступ із площини стін, який підтримує звіс покрівлі та захищає стіну від стічної води (вінцевий), і також завершує горизонтальні елементи фасаду (цокольний, поярусний, підвіконний або надвіконний і т. д.). Вінцеві карнизи мають ступінчасту форму, їх викладають з цегли, каменів (рядових або з криволінійних блоків).

 

Сандрик (рис.31)—архітектурне оздоблення стіни бу­дівлі над віконним або дверним прорізом. Як правило, являє собою рельєфне зображення карниза або цілого антаблемента, що інколи увінчуються фронтоном Сандрик м.оже спиратися на крон­штейни, колони або пілястри, розміщені по боках прорізу.

Стіни, збагачені архі­тектурно-конструктивними еле­ментами, надають будівлі архітек­турної виразності.

Місцеві потовщення стін (рис. 32) : пілястри - вертикальні виступи прямокутного перетину. Служать для підсилення або членування стіни, обрамлення прорізів, тощо.

 

Рис. 31. Сандрик у вигляді: а-карниза, б-трикутного фронтону; в-лучкового фронтону.

 

 

Напівколони - вертикальні виступи півкруглого перетину; пристінки - вертикальні стовщення (до 250 мм) протяжної ділянки стіни.

І'ис. 30. Різновиди сучасних карнизів: •і—У малоповерховому будівництві; б—з фігурної кераміки; и — із збірних залізобетонних плит; 1 — крокви; 2 — мауерлат; З — кобилка; 4 — покриття; 5 — настил, лати; 6 — вінцевий елемент; 7 — модильйон; 8 — зубчики; 9 — перекриття; 10— падуга; 1 —залізобетонна карнизна плита; 12 — слізниця; 13 — скрутень; 14 — анкерна балка; 15—анкер

Рис. 32. Місцеві потовщення стін: 1 — пілястра; 2 — півколона; З — розкреповка

Портал — парадне оформлення входу або в'їзду (деерей, воріт) у великі, переважно громадські й культові, будинки або на їх територію. Створюється обрамляючими вхід архітектурними фор­мами (арки, фронтони, карнизи тощо) часто у поєднанні із скульптурою, ліпниною, розписом та ін

 

Парапет - прямокутне завершення стіни, на 0,7-1 м виступаюче над дахом. Конструкція і висота парапету залежать від влаштування водостоків з даху. У стінах, які викладають із дрібнорозмірних виробів (цегла, дрібні блоки), парапет виконується з того самого матеріалу, що й стіни. У повнозбірних будівлях для нього пе­редбачають спеціальні панелі або великі блоки. Для покриття парапету застосовують збірні залізобетонні плити, блоки або покрівельну сталь. Парапетом називають також невисоку глуху огорожу набережних, підпірних стінок, мостів, естакад та інших інженерних споруд. Споруджують із залізобетону, обробленого природного каменю тощо.

Фронтон - трикутна частина стіни, що захищає частину горища й обрамлена по периметру карнизом.

Контрфорс - вертикальна допоміжна підпірна конструкція (виступ в стіні, поперечна стіна, стовп і т. ін.), призначена для посилення основних конструкцій (стін, гребель тощо) при сприйнятті ними розпору або інших

горизонтальних сил (тиску грунту на підпірну стінку, води на греблю тощо.

 

 

Балкон (рис. 33, а) являє собою відкриту огороджену площадку, що

виступає із площини зовнішньої стіни будівлі, сполучається з внутрішніми приміщеннями і служить для відпочинку в теплу пору року. Конструктивно звичайно вирішується у вигляді консольної плити, закладеної в стіну або суміщеної з пе­рекриттям, чи плити, яка спирається на консолі (кронштейни). Винос балкону залежить від його конструкції та кліматичних умов будівництва. Огородженням балкону служать перила, закріплені на стійках по всьому периметру залізобетонної плити. Закріплення досягається защемленням та анкеровкою. В деяких випадках балконні плити закріплюються на кронштейнах.

Рис. 33: а - балкони; б - лоджії; в - еркери

Еркер (рис. 33,в)— частина приміщення, яка виступає за лицьову поверхню зовнішньої стіни будівлі. Широко застосовуються в сучасному житловому будівництві з метою поліпшення освітленості та

інсоляції та збільшення площі приміщення. У плані еркери можуть вико­нуватись прямокутними, півкруглими, гранчастими і (рідше) трикутними або криволінійного обрису. Як правило, мають віконні прорізи або суцільне засклення. Еркери бувають: консольні - в цьому випадку вони спираються на виступаючі елементи міжповерхового перекриття чи полегшених стінових конструкцій; прибудовані до будівлі і ті, що мають особистий фундамент.

Лоджії (рис. 33, б) являють собою частину будівлі, приміщення, обмежену з трьох боків стінами і перегородками, а з чет­вертого — відкриту, огороджену пара­петом або ґратами. Розрізняють лоджії, заглиблені в об'єм будівлі у вигляді відкритої зовні ніші, й такі, що виступають з цього об'єму у вигляді відкритого з фасадного боку еркера з глухими бічними огорожами. Служить для затінення і захисту від перегрівання приміщень, які виходять на південний бік горизонту, і використовується як захищене від

сонця й вітру приміщення (особливо у південних районах).

Тераса - літня неопалювана прибудова до будинку, яка сполучається з ним дверима, перекрита дахом на стовпах, звичайно відкрита з трьох сторін, іноді засклена. Під терасою розуміють також широкий просторий ґанок.

Перегородка — внутрішня вертикальна огороджувальна конструкція, яка служить для розділення суміжних приміщень, їх звукової та візуальної ізоляції. Перегородки, як правило, виконують самонесучими, але іноді вони використовуються і як несучі стіни. Перегородки бувають глухі і з прорізами, повні й неповні (які не дохо­дять до стелі). За функціональними вимогами можуть бути стаціонарними, положення яких незмінне, і тимчасовими або такими, що трансформуються. Розміщення останніх може змінюватись без переробки інших конструкцій. Виготовляються перегородки панельної та каркасної конструкції, а також із плит і дрібнорозмірних виробів із бетону, гіпсових плит, шлакобетонних каменів, цегли, склоблоків, гіпсокартону і алюмінієвих листів тощо. За звукоізоляційними характеристиками розрізняють акустично однорідні й неоднорідні перегородки. Однорідні складаються з одного шару матеріалу, неоднорідні виготовляються у вигляді шаруватої та порожнистої конструкції. Найбільшу будівельну готовність мають перегородки із панелей і гіпсокартонних листів.

Опори у вигляді залізобетонних колон, цегляних стовпів, які замінюють внутрішні стіни і використовуються для зменшення розмірів балок і залізобетонних плит перекриття, передають навантаження на фундамент від вищерозміщених елементів.

Колони — вертикальні жорсткі опори типу стрижня, який працює переважно на стиск, несучі конструкції (стояки) стояко-балкової системи. Колона може бути суцільною з круглим, прямокутним чи більш складним поперечним перерізом або ґратчастою і утворюватися кількома з'єднаними між собою стрижнями, які працюють сумісно. Споруджується з каменю, цегли, залізобетону або металу.

Горизонтальні і вертикальні зв'язки - конструктивні елементи, що забезпечують просторову жорсткість будівель.

Перекриття спираються, як правило, на покладені по колонах балки, які називаються прогонами чи ригелями. Інколи перекриття спираються саме на колони. Розміщенні всередині будівлі окремі пори і ригелі утворюють внутрішній каркас будівлі.

Ригель (рис. 34)— горизонтальний несучий елемент каркасу (балка, ферма), на який спираються панелі, іноді діафрагми жорсткості. Може бути суцільним або ґратчастим різного поперечного перерізу (прямокутний, тавровий та ін.). Залежно від вирішення каркаса виготов­ляється з металу або залізобетону.

 

 

Рис.34.Ригельбагатоповерхових будівель:

а-трапецієвидного перетину; б-прямокутного перетину; 1- полиця для спирання панелей; 2-випуски арматури.

 

Перекриття - горизонтальна або похила несуча і огороджувальна конструкція, що розділяє будівлю на поверхи, несе постійне навантаження від своєї маси, маси підлоги і тимчасове (корисне) - від людей, обладнання тощо, і передає навантаження на стіни або колони. Перекриття сполучають між собою стіни, значно підвищують їх стійкість і збільшують • просторову жорсткість будівлі. Перекриття забезпечує звуко- і теплоізоляцію розділюваних приміщень. Нижня частина перекриття служить стелею нижнього, верхня — підлогою верхнього приміщень. У залежності від місця розташування перекриттів їх називають: міжповерхові - роз'єднують в будівлі один поверх від іншого; надпідвальні, що відокремлюють перший поверх від підвалу; горищні, що відокремлюють верхній поверх від горища.

Перекриття житлових і громадських будівель можуть бути із порожнистих і суцільних ребристих плит. Пустотні плити перекриттів

виготовляють з круглими та овальними пустотами. Ребристі плити мають П-подібний переріз. Для великих прольотів випускають ребристі плити типу 2 Т завдовжки до 15 м, завширшки до 3 м і заввишки 60 см. Плити виготовляють із звичайним чи попередньо напруженим армуванням. Ребристі плити використовуються в дахових покриттях.

Вироби завширшки на всю кімнату звичайно називають панелями, а вужчі — плитами.

Панель — плоска великорозмірна конструкція заводського виготовлення. Застосовуються у збірному і збірно-монолітному ци­вільному і промисловому будівництві для влаштування перекриттів, покриттів, перегородок, стін, цоколів та ін. елементів будівель і споруд. Стінові панелі і панелі перекриттів і покриттів виготовляються суцільними і порожнистими, одно- і багатошаровими із застосуванням важкого і легкого бетону, ніздрюватого бетону, керамзитобетону, а також азбестоцементу, металу, пластмас та ін. листових матеріалів. У будівництві панеллю також називають опорядження нижньої частини стіни приміщення, яке відрізняється від опорядження решти поверхні стіни за матеріалом, фактурою тощо. Застосовується з декоративною, гігієнічною та іншою метою (опорядження олійним пофарбуванням або керамічними плитками у приміщеннях з підвищеною вологістю, опо­рядження деревиною або «під дерево», фільонками тощо.

Плита — площинна несуча і огороджувальна конструкція, призначена для сприймання навантажень, які діють переважно у напрямку, перпендикулярному до її основної поверхні. Застосовується для улаштування перекриттів і покриттів, стін цивільних і промислових будинків, а також фундаментів, підземних каналів, дорожніх та аеродромних покриттів. У сучасному будівництві плити звичайно виконуються із залізобетону і можуть бути монолітними, нероздільно з'єднаними з колонами і балками, і збірними, які кріпляться до колон (стінові) або балок (плити перекриттів і покриттів) у процесі монтажу, плити можуть бути плоскими або криволінійними, гладкими або ребристими, суцільними або порожнистими.

Стеля — нижня частина міжповерхового перекриття або покриття будівлі, поверхня конструкції перекриття (покриття), іноді додатково опоряджена шаром штукатурки, гіпсокартонними листами або ін. опоряджувальними матеріалами (суміщена стеля). У будівництві застосовується підвісна стеля, тобто спеціальна конструкція, яка відокремлена від перекриття і кріпиться до нього додатковими деталями чи спирається на стіни і колони (самонесуча стеля). Підвісні стелі звичайно виконуються у вигляді легкого дерев'яного або металевого каркасу.

обладнанням. Монтаж будівель з об'ємних елементів є новим, вищим ступенем індустріального будівництва.

 

Рис.37. Заповнення віконного прорізу:

1-віконна коробка; 2-фрамуга; 3-перечка; 4-стулка;

5-імпост; 6-рама; 7-підвіконна дошка; 8-кватирка;

9-укіс прорізу; 10-перемичка;11-ніша для радіаторів опалення

 

Вікна (рис. 37)— світлопрозорі огородження, призначені для освітлення, провітрювання і теплоізоляції приміщень. Вікна виготовляються у вигляді віконної коробки, що наглухо закріплюється у прорізі, на яку навішуються одна або декілька засклених стулок (віконних рам, фрамуг), глухих або таких, що відчиняються. Для віконних рам і коробок застосовують деревину, метал, синтетичні матеріали.

Скління виконується із листового прозорого, ма­тового і сонцезахисного скла. У необ­хідних випадках використовують ар­моване скло. Залежно від місцевих умов будівництва і призначення будинків ви­конується одинарне, подвійне або потрійне скління вікон. За засобами відчинення вікна можуть бути з роздільними або спареними віконними рамами, які відчиняються всередину, назовні або у різні боки на вертикальній чи горизонтальній осі, розміщеній по краю віконної коробки або в середині неї, і з розсувними шибками, (рис. 38).В сучасній архітектурі поширене також заповнення віконних прорізів глу­хим світло- прозорим ого­родженням — склопакетами з повітряним шаром, скло­профілітом, склоблоками тощо.

Двері (рис. 39)- рухливі огородження, що забезпечують зв'язок між людьми у приміщеннях, а також вхід у будинок і вихід із нього.

 

39. Різновиди дверей: а— одностулкові; б—двостулкові; в—двійчасті; г — обертові, д — складчасті; е— розсувні; є — підйомні (жалюзі)

 

Двері складаються з коробки і дверного полотна.що навішується на коробку. За призначенням двері підрозділяють на зовнішні і внутрішні, за способом відкриття - на розпашні, роздвижні,обер­тальні і шторні.

Дверні полотна застосо­вують наступних розмірів: вхідні в квартири одностулкові і полуторні завширшки 890-1090 мм, ванних кімнат - 700 мм, прибиралень – 600 мм; двостулкові громадських будівель - 1400 мм; двері вхідні жилих будівель шириною 1290, 1390, 1490 мм, заввишки 2300 мм. Дверні полотна влаштовують в коробки вхідних дверей в чверть дверних прорізів огороджувальних стін. Двері застосовують щитові і фільончасті. Щитові двері,широко

розповсюджені в масовому будівництві, виконуються з брусків і оклеюються

фанерним шпоном чи пластиком. Фільончасті двері включають обв'язку, середника і фільонки (одношарові чи двошарові).

В громадських будівлях засто­совують також дверні полотна з загартованого скла. Розташу­вання дверей в будівлі, розміри їх і характер відкривання визначаються умовами еваку­ації людей з будівлі.

Іноді над воротами, дверима, рідше вікнами влаштовують козирок - невеликий навіс, звичайно у вигляді консольної плити.

Дах - (рис. 40) завершальна частина будівлі, захищає її від впливу зовнішнього середовища (атмосферних опадів, вітру і перегріву сонячним промінням)

 

 

Рис.40. Види дахів: а-односхилий; б-двосхилий (шпильовий);в-чотирисхилий (вальмовий); г-піввальмовий: д-півшпильовий; е- з перепадом(заломом); є-шатровий: ж-конічний; з-пірамідальний; і-купольний; к,л-цибулиноподібний; м-угнутий; н-пилкоподібний; о-циліндричний; п,р-коноїдальний; 1-схил; 2-гребінь; 3-шпиль;4-вальма.

За конструктивним вирішенням дахи бувають:

горищні, що мають простір між перекриттям верхнього поверху і дахом (роздільного типу);

безгорищні, що об'єднують в один конструктивний елемент перекриття верхнього поверху і покрівлю (суміщені).

Суміщені дахи (рис. 42) представляють собою конструкцію, яка об'єднує разом горищне перекриття та покрівлю. Такі дахи значно економніші скатних (горищних), так як потребують менших затрат праці на їх спорудження. Найбільш розповсюджені вони в масовому будівництві житлових та цивільних будівель.

Суміщені дахи бувають: непровітрювані, частково провітрювані та провітрювані. В масовому будівництві цивільних будівель потрібно рекомендувати застосовувати провітрювані та частково провітрювані дахи.

Непровітрювані дахи застосовують, якщо гарантована відсутність накопичення вологи в період експлуатації і розрахункова температура взимку не нижче -30°С. Вони складаються з залізобетонних плит, пароізоляції, теплоізоляції, вирівнюючої цементної або асфальтової стяжки і водоізолюючого три-, чотиришарового рубероїдного покриву. Пароізоляція представляє собою шар руберойду, наклеєнрго на поверхню плити бітумною мастикою. Утеплювач роблять із піно- або газобетонних плит, а також керамзиту (звичайно керамзит насипають змінної товщини для створення потрібного нахилу) та інших. Товщина шару утеплювача визначається теплотехнічним розрахунком. Вирівнюючий шар може бути виконаний із цементного розчину товщиною 20-25 мм, армованого стальною сіткою, або у вигляді асфальтової стяжки 15-25 мм.

Суміщений дах, який вентилюється, складається із залізобетонних плит, пароізоляції по ній і утеплювача. По стовпцям змінної висоти (для забезпечення нахилу) кладуть ребристі або плоскі панелі, на яких і влаштовують покрівлю з рулонних матеріалів. Вентиляцію простору над теплоізоляційним шаром даху проводять через приточні отвори, які розташовані під карнизом в повздовжніх зовнішніх

стінах. Для витяжки по гребеню даху влаштовують спеціальні витяжні шахти.

Вентиляційну систему будівлі з суміщеними дахами в зв'язку з відсутністю горища роблять прямоточною з проходом усіх вентиляційних каналів вертикально через дах.

Похилий кроквяний дах складається з несучих дерев'яних або залізобетонних конструкцій (крокви, прогони, мауерлат) та покрівлі (стальної, черепичної, з азбестоцементних хвилястих листів тощо) (рис. 41). Похилі площини називають схилами, місця їхнього перетину — ребрами (якщо кут між схилами менше 180°) і розжолобками (єндова) (якщо кут між схилами перебільшив і 80°). Верхнє горизонтальне ребро називається гребенем, нижня кромка схилу, яка виступає за площину зовнішньої стіни, — звісом. Трикутний схил з торця будівлі, що йде від гребеня до карниза, називається вальмою, а той, що не доходить до карниза або до гребеня, — напіввальмою. Форма даху залежить від конфігурації зовнішніх стін будівлі, кількості і ухилу схилів, типу або гребня несучих конструкцій.

У будівлях, що мають більш як 6 поверхів, звичайно роблять плоскі горизонтальні покриття з внутрішнім водостоком.

Покрівля — верхній водонепроникний захисний шар даху або

Рис 41. Конструкція і елементи даху (ліворуч — з холодною покрівлею по приставних кроквах, праворуч — з теплою покрівлею по висячих кроквах)

покриття будівлі і споруди. Залежно від архітектурно- будівельного вирі­шення даху (покриття) покрівля буває рулонна, лис­това, безрулонна та з дрібнорозмірних виробів. Для влаш­тування покрівлі застосовуються ор­ганічні (рубероїд, толь, пергамін, мас­тики), азбесто­цементні хвилясті листи і плоскі плитки, глиняна і цементно-піщана

 

 

черепиця, металеві (ста­льні, алюмінієві, мідні хвилясті й плоскі листи) матеріали і вироби. Для рулонних, мастичних, без- рулонних покрівель зви­чайно застосовують внут­рішній, а для покрівлі із силі­катних матеріалів та покрівельного заліза (сталі) — зовнішній водостік.В бу­дівлях до 3-х поверхів - неорганізований.

 

Підлога (рис. 43)- верхня частина конструкції перекриття або кон­струкція, яку влаштовують по грунту (на першому поверсі або підвалі). До конструкції підлоги входять усі елементи, які укладаються зверху зміцненої основи або несучої панелі (плити) перекриття: теплоізоляційний шар (стяжка або плита) і верхній шар - чиста підлога, або власне підлога. В вологих приміщеннях під чистою підлогою укладають гідроізоляційний шар. Часто підлога може бути монолітна (бетонна, мозаїчна та інше), поштучна - дощата й плиткова (кам'яна, бетонна, керамічна, полівінілхлоридна та ін.), щитова (паркет) і листова (лінолеум, килими). Добір матеріалу чистої підлоги здійснюється з урахуванням її міцності, зносостійкості, водостійкості і спеціальних вимог (наприклад, кислотостійкості) й виходячи з умов експлуатації.

Підлогу влаштовують по перекриттю або по грунту. В першому випадку роль основи виконує несуча частина перекриття. При влаштуванні по грунту підлогу вкладають на підстильний шар, що розподіляє навантаження по основі, основою при цьому служить грунт. Місця сполучення підлоги зі стінами і перегородками затуляють плінтусами чи галтелями.

Рис. 42. Конструкція суміщених дахів: 1 — рулонний гідроізоляційний килим; 2 — стяжка; 3 — засипний гравійний прошарок; 4 — додатковий прошарок килиму; 5 — бетонний бірт; 6 — захисний фартух; 7 — дерев'яна пробка; 8 — прошарок розчину; 9 — парапетна плита

Конструкція підлоги може включати ще шар звукоізоляції, а також термогідроізоляційні шари. Підлога повинна характеризуватись достатнім опором різноманітним механічним впливам, малим пилоутворенням, піддаватися легкому очищенню і швидкому ремонту,бути водонепроникною, а в пожежонебезпечних приміщеннях - неспалимою. Вона повинна мати естетичний вигляд і відповідати архітектурі інтер'єра. Методи влаштування підлог повинні бути достатньо індустріальними й одночасно економічними.

Дощату підлогу настилають із шпунтованих дощок товщиною 37 мм, що прибиваються до лаг із пластин товщиною 60 мм , паркетні - з невеликих дощечок-клепок товщиною 17-20 мм на бітумній мастиці або з паркетних дощок, що заміняють від 40 до 150 клепок штучного паркету.

До плиткових відносять підлогу з різноманітних керамічних плиток, а також із плиток, виготовлених на основі синтетичних матеріалів. В даний час широке поширення одержали плитки поліхлорвінілові, із феноліту і відходів гуми (рис 43).

Ксилолітову підлогу роблять із суміші каустичного магнезиту, водяного розчину хлористого магнію і дрібних деревних стружок. Таку підлогу вкладають звичайно в два шари загальною товщиною 20 мм. Товщина нижнього, більш пористого, шару (складом 1:4) — 10-12 мм, верхнього, більш щільного (1:2) — 8-10 мм.

Мастичну наливну підлогу одержують шляхом нанесення розпорошувачем рідкої пасти в один або у два шари загальною товщиною 2-4,5 мм.

Рис. 43. Підлога: а—мозаїчна; б—ксилолітова; в—дощата; з—паркетна; д—з кера­мічної плитки; 1—бетонна підготовка; 2—прошарок цементного розчину; 3—мозаїчна підлога; 4—підстилаючий прошарок ксилоліту; 5—опоряджувальний прошарок ксилоліту; 6—дощата підлога; 7—лага; 8—антисептована прокладка; 9— два прошарки толю; 10—цегляний стовпчик; 11—паркет; 12—шлакобетон; 13— керамічна плитка; 14 — прошарок рубероїду чи толю на мастиці

 

Часто в житлових і громадських будівлях роблять підлогу з полімерних матеріалів, що відрізняються високою зносостійкістю, довговічністю й еластичністю. Це рулонні матеріали - лінолеум і ін. Лінолеум приклеюють до основи спеціальним клеєм (на основі синтетичних, природних смол і каучуків, казеїну або бітуму).

Цементну підлогу влаштовують із цементного розчину (1:2 - 1:3) товщиною 20 мм по бетонній основі.

Асфальтову підлогу виконують з литого асфальту в один або в два шари. Товщина одношарової підлоги - 15-20 мм, двошарового - 35 мм (верхній шар - 15 мм, нижній - 20 мм)

 

Питання для самоконтролю:

1. Що таке глибина закладання фундаменту?

2. Визначити класифікацію фундаментів за конструктивним вирішенням.

3. Як захистити фундамент і стіни від вливу грунтових вод?

4. Дати класифікацію стін за характером роботи, матеріалом, засобом зведення.

5. Назвати конструктивні елементи стін і визначити їх призначення.

6. Які функції виконують перегородки?

7. Які бувають перекриття в залежності від місця розташування?

8. З яких елементів складається заповнення віконних прорізів?

9. Як класифікують двері за способом зачинення?

10. Назвати елементи похилого даху.