Податкові декларації та розрахунки, їх класифікація.

Податкова звітність є необхідною для зовнішніх користувачів, оскільки в ній визначаються обсяги податкових зобов’язань платника податків. Форма податкової звітності має відповідати стандартам, які розробленні відповідно до норм податкового законодавства.

Відповідальність за правильність складання податкової звітності покладено на керівника фінансової служби та директора підприємства. Звітність має достовірно відображати об’єкт або базу оподаткування, а також суму податкових зобов’язань платника податків.

Відповідно до визначення поданого в Законі України ”Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” податкова декларація, розрахунок – документ, що подається платником податків до контролюючого органу у строки, встановлені законодавством, на підставі якого здійснюється нарахування та сплата податку, збору (обов'язкового платежу).

Сьогодні в Україні податкову звітність поділяють на декларації та податкові розрахунки. Податкова декларація на відміну від розрахунку характеризується багатоелементністю та відображає операції та інші події, групуючи їх у широкі категорії відповідно до економічних характеристик. Ці категорії називаються елементами податкової звітності.

Основними формами податкових декларацій виступають:

- декларація про прибуток підприємств, а також декларації про отримані доходи фізичних осіб;

- декларація з податку на додану вартість.

Податкові розрахунки подаються платниками податків з окремих платежів, які мають статус декларацій (розрахунок акцизного збору, плати за спеціальне використання водних ресурсів, земельного податку та податку з власників транспортних засобів та інші). Такі розрахунки подаються за тими платежами де основним вимірником бази оподаткування виступає фізична одиниця, за виключенням розрахунку єдиного податку.

В податковій практиці використовують різноманітні податкові декларації, які систематизують за такими ознаками:

1) за видами платежів – прибуток, податок на додану вартість;

2) за обсягом інформації – повні, скорочені;

3) за податковими періодами – місячні, квартальні, річні;

4) за формою подання – паперові, електронні.

З позиції техніки оптимального оподаткування декларація повинна бути невеликою за обсягом та достатньо інформативною за змістом. Платники податків мають нести мінімальні витрати, пов’язані із придбанням, заповненням та поданням податкової звітності. Водночас контролюючі органи повинні отримувати всю необхідну інформацію, визначену умовами адміністрування того чи іншого податку.

Прийняття податкової декларації є обов'язком контролюючого органу. Податкова декларація приймається без попередньої перевірки зазначених у ній показників через канцелярію, чий статус визначається відповідним нормативно-правовим актом. Відмова службової (посадової) особи контролюючого органу прийняти податкову декларацію з будь-яких причин або висування нею будь-яких передумов щодо такого прийняття (включаючи зміну показників такої декларації, зменшення або скасування від'ємного значення об'єктів оподаткування, сум бюджетних відшкодувань, незаконного збільшення податкових зобов'язань тощо) забороняється та розцінюється як перевищення службових повноважень такою особою, що тягне за собою її дисциплінарну та матеріальну відповідальність у порядку, визначеному законом.

Якщо службова (посадова) особа контролюючого органу порушує порядок приймання декларації (розрахунку), платник податків зобов'язаний до закінчення граничного строку подання декларації надіслати таку декларацію поштою з описом вкладеного та повідомленням про вручення, до якої долучається заява на ім'я керівника відповідного контролюючого органу, складена у довільній формі, із зазначенням прізвища службової (посадової) особи, яка відмовилася прийняти декларацію, та/або із зазначенням дати такої відмови. При цьому декларація вважається поданою в момент її вручення пошті.

Платник податків може також оскаржити дії службової (посадової) особи контролюючого органу з відмови у прийнятті податкової декларації у судовому порядку.

Незалежно від наявності відмови у прийнятті податкової декларації платник податків зобов'язаний погасити податкове зобов'язання, самостійно визначене ним у такій податковій декларації, протягом встановлених строків.

Податкова звітність, отримана контролюючим органом від платника податків як податкова декларація, що заповнена ним всупереч правилам, зазначеним у затвердженому порядку її заповнення, може бути не визнана таким контролюючим органом як податкова декларація, якщо в ній не зазначено обов'язкових реквізитів, її не підписано відповідними посадовими особами, не скріплено печаткою платника податків. У цьому випадку, якщо контролюючий орган звертається до платника податків з письмовою пропозицією надати нову податкову декларацію з виправленими показниками (із зазначенням підстав неприйняття попередньої), то такий платник податків має право:

- надати таку нову декларацію разом зі сплатою відповідного штрафу;

- оскаржити рішення податкового органу в порядку апеляційного узгодження.

Якщо згідно з правилами податкового обліку, визначеними законами, податкова звітність щодо окремого податку, збору (обов'язкового платежу) складається наростаючим підсумком, податкова декларація за результатами останнього податкового періоду року прирівнюється до річної податкової декларації, при цьому остання не подається.

Встановлення форм або методів обов'язкової податкової звітності, які передбачають подання зведеної інформації щодо окремих доходів, витрат, пільг, інших елементів податкових баз, що були раніше відображені у податкових деклараціях або розрахунках з окремих податків, зборів (обов'язкових платежів), не дозволяється, якщо інше не встановлене законами з питань оподаткування.

Податкові декларації подаються за базовий податковий (звітний) період, що дорівнює:

а) календарному місяцю (у тому числі при сплаті місячних авансових внесків), - протягом 20 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця;

б) календарному кварталу або календарному півріччю (у тому числі при сплаті квартальних або піврічних авансових внесків), - протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу (півріччя);

в) календарному року - протягом 60 календарних днів за останнім календарним днем звітного (податкового) року;

г) календарному року для платників податку на доходи фізичних осіб (прибуткового податку з громадян), - до 1 квітня року, наступного за звітним.

Якщо податкова декларація за квартал, півріччя, три квартали або рік розраховується наростаючим підсумком на підставі показників базових податкових періодів, з яких складаються такі квартал, півріччя, три квартали або рік (без урахування авансових внесків) згідно з відповідним законом з питань оподаткування, така декларація подається у строки, визначені для такого базового податкового періоду.

Якщо останній день строку подання податкової декларації припадає на вихідний або святковий день, то останнім днем строку вважається наступний за вихідним або святковим операційний (банківський) день.

Якщо згідно із законом з питань окремого податку, збору (обов'язкового платежу) податковий період не встановлено, то податкова декларація подається та податкове зобов'язання сплачується у строки, передбачені цим пунктом для місячного базового податкового періоду, крім випадків, коли подання декларації не передбачено таким законом.

Платник податків має право не пізніше ніж за десять днів до закінчення граничного строку подання декларації, надіслати декларацію (розрахунок) на адресу податкового органу поштою з повідомленням про вручення.

У разі втрати або зіпсуття поштового відправлення чи затримки його вручення контролюючому органу відповідальність за неподання або несвоєчасне подання податкової декларації несе оператор поштового зв'язку у порядку, передбаченому законодавством, при цьому платник податків звільняється від будь-якої відповідальності за неподання або несвоєчасне подання такої податкової декларації.

Платник податків протягом п'яти робочих днів з дня отримання повідомлення про втрату або зіпсуття поштового відправлення зобов'язаний надіслати поштою або надати особисто (за його вибором) контролюючому органу другий примірник податкової декларації.

Незалежно від факту втрати або зіпсуття такого поштового відправлення чи затримки його вручення платник податків зобов'язаний сплатити суму податкового зобов'язання, самостійно зазначену ним у такій податковій декларації, протягом вставлених законодавством строків.