Форми документів і порядок їх оплати у зовнішньоекономічних контактах

 

У міжнародних розрахунках застосовуються такі ж форми документів, що й у внутрішніх розрахунках країн, але з певною специфікою.

Найбільш поширеними формами розрахунків є:

· документальний акредитив;

· документальне інкасо;

· банківський переказ;

· відкритий рахунок.

Історично склалися такі особливості міжнародних розрахунків.

1. Імпортери й експортери, їхні банки вступають в певні додаткові відносини щодо оформлення, пересилання і обробки товаророзпорядчих і платіжних документів.

2. Міжнародні розрахунки регулюються як нормативними національними законодавчими актами, так і міжнародними банківськими правилами й звичаями.

3. Міжнародні розрахунки виступають об’єктом уніфікації та універсалізації інтернаціоналізованих банківських операцій. Більшість банків світу приєдналися до Уніфікованих правил щодо акредитивів та інкасо.

4. Міжнародні розрахунки мають здебільшого документальний характер, тобто здійснюються під фінансові і комерційні документи.

До фінансових документів належать

· прості й переказні векселі;

· чеки;

· акредитивні платежі;

· розписки.

Комерційні документи включають:

· рахунки-фактури;

· документи, які підтверджують відвантаження товарів, або прийняття до навантаження (коносаменти, залізничні, автомобільні й авіаційні накладні, поштові квитанції, комбіновані накладні на змішані перевезення);

· документи страхових компаній.

5. Міжнародні платежі здійснюються в різних валютах. Тому вони тісно пов’язані з валютними операціями.

На вибір форм міжнародних розрахунків впливає ряд факторів:

· вид товару, який є об’єктом зовнішньоторгової угоди (форми розрахунків відрізняються при поставках машин і обладнання або, наприклад, продовольства), а при поставках деяких товарів-деревини, зерна-застосовуються традиційні форми, які визначилися практикою;

· наявність кредитної угоди;

· платоспроможність і репутація контрагентів за зовнішньоекономічною угодою, які визначають характер капіталу між ними;

· рівень попиту і пропозиції на даний товар на світових ринках.

Акредитив– це грошове зобов’язання банку, яке виставляється на підставі доручення його клієнта-імпортера, провести платіж на користь експортера або забезпечити платіж іншим банком у межах певної суми та у встановлені терміни проти документів, указаних в акредитиві.

Розрахунки за акредитивом виконуються у такий спосіб: експортер та імпортер укладають між собою контракт, в якому вказують, що розрахунки за поставлений товар здійснюватимуться у формі документального акредитива. У ЗЕД чітко формулюються умови майбутнього акредитиву, а також має бути указано банк, в якому буде відкрито акредитив, вид акредитива, назва авізуючого та виконуючого банків, умови виконання платежу, перелік документів, проти яких буде виконуватися платіж, строки дії акредитиву, порядок виплати банківської комісії та інше.

За ступенем банківського забезпечення платежу для продавця акредитиви поділяються на:

· підтверджені;

· непідтверджені;

· переказний акредитив;

· револьверний;

· покритий;

· непокритий;

· безвідкличний;

· відкличний.

Виділяють револьверні (відновлювальні) акредитиви, які мають місце головним чином при регулярних поставках товару, коли сума акредитиву автоматично обновлюється у рамках встановленого ліміту та терміну дії акредитива (на протязі серії відвантаження товару).

 

Документальне інкасо – це доручення експортера банку отримати з імпортера суму проти передачі йому товарних документів і зарахувати виручку на рахунок експортера.

Інкасо в міжнародних розрахунках має такі особливості:

· як правило, має документальний характер, тобто банки приймають на інкасо доручення експортерів за наявності комерційних документів;

· розрахункові документи акцептуються імпортером у попередньому порядку;

· широко застосовуються кредит:

ü експортеру – у вигляді дисконту векселя;

ü імпортеру – у вигляді під товарних позичок.

Розрізняють просте і документальне інкасо:

Ø Просте (чисте) інкасо означає стягнення платежу за фінансовими документами, які не супроводжуються комерційними документами;

Ø Документальне (комерційне) інкасо означає одержання платежу за фінансовими документами, які супроводжуються комерційними документами або тільки комерційними документами. При цьому на банки не накладаються будь-які зобов’язання щодо оплати документів.

Існують два основні різновиди інкасового доручення:

· документи видаються платнику під платіж (Д/П);

· під акцепт (Д/А).

Для імпортера інкасова форма розрахунків найкраща. Вона не зв’язує його ресурси, дозволяє перевірити товарні документи і сам товар до його сплати.

Для експортера документальний акредитив. Як форма найкраща.

Для імпортера ця форма менш вигідна, бо відбувається відволікання обігових коштів, а також комісійні витрати мають місце.

Банківський переказ являє собою форму розрахунків, при якому платник (імпортер) доручає банку перевести визначену суму на користь експортера. Перекази здійснюються через банк імпортера за допомогою платіжних доручень, банківських розрахунків або інших платіжних документів.

Розрахунки чеками використовуються при готівкових розрахунках. Чек – це без умовлений наказ чекодателя банку-платнику сплатити по пред’явлені визначену суму власнику чека. Звичайно чеки зв’язані із наявністю коштів на поточному рахунку, але банк може мати домовленість із своїм клієнтом, дозволяючи виставляти на нього чеки у визначеній сумі, яка перевищує кредитовий залишок на поточному рахунку (овердрафт).

Важливим інструментом розрахунків кредитування, який використовується у міжнародній торгівлі, є вексель.

Розрізняють два види векселів: простий та переказний (трата).

Під простим векселем розуміють письмовий документ, який містить безумовний наказ однієї особи (трасанту) іншій особі (трасату) про сплату певної грошової суми визначеній особі.

По переказному векселю (навпроти простого векселю) платником виступає не векселедавець, а інша особа, яка шляхом акцепту приймає на себе обов’язки про платіж.

Індосамент – підпис на зворотній стороні векселя.

Акцепт – письмовий дозвіл здійснити платіж. Для цього ставиться підпис платника на лицьовій стороні векселя.

Ремітентом – одержувачем грошової суми, указаної у векселі може бути будь-який комерційний банк, одержавши право на здійснення розрахунків по зовнішньоекономічним зв’язкам або зовнішньоекономічний банк (ЗЕБ).

При розрахунках по акредитиву платіж експортеру може бути здійснено шляхом так званої негоціації (покупки, обліку) тратти банком експортера.

Оплата векселя може бути гарантована банком у вигляді спеціального надпису на лицьовому боці векселя – авалю.

В експортно-імпортних розрахунках використовуються здебільшого два види чеків: банківський ордерний і клієнтський. Техніка розрахунків при використанні чеків однакова. Різниця полягає в тому, що в першому випадку чек виписує банк імпортера за дорученням свого клієнта, а в другому – сам імпортер і здає його своєму банку.