Тема 1. Роль грошей в економіці, їх необхідність, сутність та функції. - Конспект, раздел Философия, Міністерство Освіти І Науки України ...
|
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
Кафедра Банківської та страхової справи
Рег. №____________
Тема 1. Роль грошей в економіці, їх необхідність, сутність та функції.
Питання, які необхідно розглянути.
1. Необхідність та еволюція грошей
2. Сутність грошей.
3. Функції грошей.
4. Сутність раціонування.
5. Грошові потоки в кругообігу продуктів і доходів, їх балансування.
Додаткова література
1. Долан Э. Деньги, банковское дело и денежно – кредитная политика. М. 1991г.
2. В.Д. Лагутін. Гроші та грошовий обіг.К. Знання 2002.
1. Необхідність та еволюція грошей.
Гроші (анг.money, нім. Geld) – один з найдавніших та значущих винаходів людства.
Фактично всі сучасні економічні науки беруть свій початок з вивчення проблем грошей, з намагання зрозуміти їх природу та суть.
Існує дві концепції походження грошей: раціоналістична та еволюційна.
Раціоналістична пояснює походження грошей угодою між людьми, які впевнилися в тому, що для руху вартості в міновому обороті необхідні спеціальні інструменти.
Еволюційна концепція доводить, що гроші з’явилися незалежно від волі людей в результаті тривалого розвитку обміну, коли із маси товарів виділялися особливі товари, які починали виконувати роль грошей.
В період панування первіснообщинного ладу, коли общини вели натуральне господарство, обмін носив випадковий характер, і потреби в грошах не було. З поділом праці з’являється товарне виробництво. Поступово учасники обміну почали виділяти окремі товари попит на які був найбільший, (сіль, зерно, хутро, худоба та ін.), а відтак вони поступово набувають нової споживчої вартості – властивості бути загальним товарним еквівалентом. Стихійне закріплення за одним із товарів ролі загального еквіваленту означало появу грошей в їх найпростішому вигляді.
З подальшим розширенням товарного виробництва та розвитком обміну ці товари, в силу своїх специфічних фізичних якостей перестали задовольняти потреби ринку. Зокрема, вони, в основному, були громіздкі, мали низьку питому вартість, не могли ділитися та зберігати свої фізичні якості.
Перелічені недоліки привели до того, що роль загального еквіваленту поступово перейшла до металів, спочатку простих (міді, заліза), потім до благородних (срібла, золота). Спочатку металеві гроші виступали в вигляді безформенних шматків або різних виробів. Однак, такі форми грошей обумовлювали певні незручності.
Щоб їх уникнути, зливки стали робити однієї ваги і засвідчувати їх ваговий вміст та пробу штемпелем, тобто відповідним зображенням. Такі зливки дістали назву монет.
Монета виявилася найдосконалішою формою повноцінних грошей. Вона обслуговувала економічні відносини людей майже протягом трьох тисячоліть.
Карбування монет із дорогоцінних металів, їх висока питома вартість обумовили необхідність виготовлення монет надто малих розмірів. Однак така монета була незручна в користуванні оскільки легко губилася, що приводило до додаткових витрат монетарного металу. Таким чином з’явилися передумови до виникнення неповноцінної розмінної монети з дрібною вартістю та паперових грошей.
В подальшому з розширенням потреб ринку в засобах обігу, роль грошей перейшла до нематеріальних носіїв, тобто до безготівкових грошей.
В основі сучасних форм безготівкових розрахунків лежить система “жиророзрахунків” (“жиро” від італ. Giro – коло, оборот), яка виникла в Італії у 16 ст. Вони здійснювалась жиробанками шляхом перерахування грошових сум з одного рахунку на інший без застосування готівки.
Розвиток форм грошей проходив у напрямку від повноцінних до неповноцінних.
Повноцінні – це гроші, номінальна вартість яких відповідає вартості того металу, з якого вони виготовлені.
Неповноцінні – це гроші, номінальна вартість яких вище вартості матеріалу який в них міститься. При чому, неповноцінні гроші набувають своєї вартості виключно в обігу.
Між епохами використання повноцінних і неповноцінних грошей, знаходиться період використання змішаних форм.
Аналізуючи вищесказане можна зробити висновок, що між обома концепціями існує багато спільного. Звичайно, гроші мають товарне походження, але в процесі розвитку вони часто густо губили свою внутрішню вартість і ставали тільки знаками, вартість яких декретується державою, тобто ставали продуктом згоди між людьми.
Виникнення грошей – це тривалий історичний процес зумовлений розвитком товарного виробництва та обміну. Як результат тривалого історичного процесу, гроші не можуть бути застиглим явищем, а повинні постійно розвиватися як по суті, так і за формою. Вони не можуть бути створені або відмінені рішенням державних органів поки не з’явились адекватні їм суспільні відносини.
Необхідність грошей в економіці пояснюється тією роллю, яку гроші виконують в економіці.
По – перше, суспільна роль грошей, їх функції в економічній системі, призводять до того, що гроші виступають в якості пов’язуючої ланки між товаровиробниками.
По друге, гроші виконують роль саморостучої вартості, тобто стають капіталом. Вони функціонально включені в кругообіг промислового капіталу, і є вихідним пунктом і кінцевим результатом останнього.
По третє, за допомогою грошей відбувається створення та перерозподіл національного доходу.
По четверте, гроші є об’єктом грошово – кредитного регулювання економіки промислово розвинених країн, економічна політика яких базується на монетариській теорії грошей.
2. Сутність грошей.
Незважаючи на багатовікову історію грошей, на сьогоднішній день в економічній теорії нема єдиного визначення що таке гроші, в чому їх суть.
Виходячи з економічної теорії, виникнення грошей пов’язане з розвитком протиріччя товару і його споживчої вартості.
З розвитком товарного виробництва, коли продукт завідомо виготовляють на продаж, появилось протиріччя між індивідуальними витратами праці та суспільною потребою в їх результатах. На цьому етапі виникла потреба в реалізації товару, тобто вирішенню протиріччя між вартістю та споживчою вартістю продукту. Економічною формою вирішення цього протиріччя стало виділення з товарної маси особливого товару – грошей, що взяв на себе специфічну функцію – реалізації суспільної вартості. Таким чином гроші являють собою специфічний засіб реалізації вартості. Вартість є тією базою, що робить гроші і товар економічно тотожними структурами.
Метаморфоза Т – Г – Т можлива тому, що ці ринкові величини мають спільну основу - вартість.
В розглянутій площині гроші виступають не тільки як втілення вартості, але і як суспільний еталон виміру останнього. Здійснення в товарному обігу функції еталона виміру вартості є суспільною монополією грошей.
Однак зазначене вище призначення грошей не може обмежуватися лише цією функцією. В процесі обміну за їх допомогою забезпечується реалізація не лише вартості, а і споживчої вартості товару. У зв’язку з цим складовою ознакою грошей є їх здатність обслуговувати технічний бік обміну – рух споживчої вартості.
Це свідчить про подвійну природу грошей, розвиток двох їх форм – гроші, як уособлення загального вартісного еквіваленту, і гроші, як технічний інструмент обміну товарів.
Аналізуючи вище сказане можна зробити висновок:
Гроші, за своїм місцем у товарному виробництві й обміні – це специфічний товар, що має властивість обмінюватися на будь – який інший товар, тобто є загальним еквівалентом.
3. Функції грошей.
В питаннях що до функцій грошей, трактування окремих їх положень, а також кількості, серед представників різних теоретичних шкіл на сьогоднішній день нема єдиної точки зору.
Розглянемо п’ять відомих на сьогодні основних функцій: міри вартості; засіб обігу; засіб платежу; засіб накопичення та збереження вартості;. світові гроші.
Міра вартості – це функція, за допомогою якої гроші забезпечують вираження і вимірювання вартості товарів, надаючи ім форму ціни. За допомогою міри вартості вартість товарів визначається так же, як за допомогою кілограма і метра визначаються вага і відстань.
Найчіткіше сутність міри вартості проявлялась в умовах використання благородних металів в ролі грошей. Всі товари виражали свою вартість через золотий або срібний еквівалент і одержували ціну як певну вагову кількість цього металу.
З початком централізованого карбування монет державами виник масштаб цін - вагова кількість монетарного металу, що закріплюється державою за певною грошовою одиницею.
В умовах обігу нерозмінних на золото грошових знаків механізм дії міри вартості дещо змінився. Золото перестало виконувати роль монетарного товару, воно уже не є посередником в обміні товарами. Тепер гроші безпосередньо вимірюють вартість товарів. Економічний суб’єкт виходячи на ринок із своїм товаром і бажаючи поміняти його на інший необхідний йому товар, через механізм ціни визначає в кінцевому варіанті мінову вартість товарів, або суму грошей, якою ці товари оцінюються на ринку і задовольняють побажання обох суб’єктів операції. В цьому в загальних рисах і полягає економічний зміст вираження функції грошей як міри вартості в сучасних умовах.
Гроші перестають виконувати функцію міри вартості в період високого рівня інфляції в державі.
Засіб обігу – це функція, в якій гроші виступають як посередник в обміні товарів і забезпечують просування вартості в міновому обороті, тобто забезпечують обіг товарів.
На сьогоднішній день обміну товарів за допомогою грошей нема альтернативи, тобто обмін товарів за схемою Т – Г – Т є найбільш економним. Використання грошей в якості засобу обігу дозволило відійти від бартерної форми розрахунків і значно зменшити витрати обігу. Таким чином, зменшуючи витрати обігу гроші стимулюють розвиток виробництва, що в свою чергу створює додаткову масу прибутку в державі і сприяє загальному росту добробуту суспільства.
Гроші дають можливість в процесі обміну товару на товар робити розрив як в просторі, так і в часі. Важливою ознакою грошей є те, що вони забезпечують перебіг товарів від виробника до споживача, після чого товари виходять із сфери обігу, а гроші залишаються, переходячи від одного суб’єкта до іншого. В певних економічних умовах сфера застосування грошей в їх функції засобу обігу звужується.
Швидкий розвиток ринкових відносин в тому числі широке застосування кредиту приводить до звуження сфери використання грошей як засобу обігу і розширення сфери застосування грошей як засобу платежу.
Засіб платежу – це функція, в якій гроші обслуговують погашення різноманітних боргових зобов’язань між суб’єктами економічних відносин.
Дана функція виникла в результаті розвитку кредитних відносин в ринковому господарстві і походить з товарообороту. Якщо при функціонуванні грошей як засобу обігу має місце зустрічний рух грошей і товарів, то при їх використанні в якості засобу платежу в цьому русі мається розрив.
Використання грошей в якості засобу платежу відбувається не тільки при продажі в кредит товарів. Функцію засобу платежу гроші виконують в усіх випадках коли не відбувається безпосередній обмін товару на гроші і вони виступають в якості самостійної мінової вартості. Характерними ознаками функції грошей як засобу платежу є їх односторонній рух і наявність розриву в часі між фактором передачі товару покупцеві і грошей продавцю товару. Такий рух грошей називається платежем, а гроші виступають в функції засобу платежу, яка відображає більш високий стан в розвитку товарного виробництва і обігу.
Засіб нагромадження – це функція, в якій гроші обслуговують нагромадження вартості в її загальній абстрактній формі. В цій функції гроші перетворюються в особливий актив, який накопичується та зберігається після продажу товарів або послуг і забезпечує його власнику купівельну спроможність в майбутньому.
Ця функція виникла на певному історичному етапі, коли виробники змогли деяку частину доходу в грошовій формі зберегти, відкласти на майбутні витрати. Звичайно накопичувати вартість можна не тільки в грошовій формі. Але гроші найбільше підходять для виконання цієї функції, оскільки вони мають абсолютну ліквідність. Ліквідними називаються такі активи, які легко можуть бути використані як засіб платежу, або легко перетворитись в засіб платежу і мати фіксовану номінальну вартість.
Процес розвитку функції грошей, як засобу нагромадження, можна умовно розбити на три етапи.
На першому етапі нагромадження грошей мало одну визначену ціль – збереження вартості на випадок політичних, економічних, природних потрясінь.
На другому етапі, поряд із збереженням вартості, скарб почав задовольняти потреби людини в самовираженні та естетичному задоволенні.
Однак скарб у вигляді кусків чи брусків дорогоцінного металу чи в естетичній формі не приносить своєму власнику прибутку, тому на третьому етапі сформувалась ще одна форма нагромадження - заради розширення виробництва й одержання додаткового прибутку в майбутньому.
Необхідно відмітити, що і в таких умовах нагромадження продовжує здійснюватися як в естетичній так і в класичній формі, тобто в вигляді брусків чи монет із дорогоцінного металу особливо золота. Значні запаси золота зберігаються в державних скарбницях, центральних банках, міжнародних валютно-фінансових центрах, в приватній тезаврації.
Світові гроші – це функція, в якій гроші обслуговують рух вартості в міжнародному економічному обороті і забезпечують реалізацію взаємовідносин між країнами.
Світові гроші – це комплекс функцій, який по суті повторює всі функції властиві грошам на внутрішньому ринку. Вони мають трояке значення і служать загальним платіжним засобом, загальним купівельним засобом, засобом перенесення багатства із однієї країни в іншу.
Найскладнішим, до сьогоднішнього дня не вирішеним, є питання про форму в якій світові гроші виконують свої функції. На сучасному етапі розвитку світової економіки роль світових грошей в основному виконують національні валюти провідних держав світу.
Суб’єкти міжнародних економічних відносин зацікавлені в формуванні високої довіри до національних валют, і поки в них буде впевненість у тому, що вони зможуть купувати за цю валюту необхідні їм товари, вони будуть брати їх у платіж, що підтверджується в широких масштабах сучасною практикою міжнародних розрахунків.
Однак і на сьогоднішній день золотий запас держави відіграє значну роль в стабільності національних валют і при оцінці економічного потенціалу держави обов’язково враховується золотий запас.
4. Сутність раціонування.
Як альтернативу грошовому обігу чи бартеру, уряд країни може ввести талони на розподіл товарів першої необхідності, так зване раціонування. Така система досить часто використовувалася в різних країнах світу і відігравала свою позитивну роль. Однак вона має ряд суттєвих недоліків.
По – перше, дуже важко досягти того, щоб кількість товарів відповідала кількості випущених в обіг талонів.
По – друге, така система обмежує право громадян на вибір товару по його кількості та якості.
По - третє, в разі довгого використання ця система рушиться, оскільки при неякісному задоволенні потреб населення в товарах, в кінцевому рахунку талони стають новою грошовою одиницею і починають виконувати функції грошей з новою ринковою вартістю.
Таким чином зникають химерні переваги раціонування, і залишаються лише незручності, пов’язані з використанням двох папірців замість одного.
5. Грошові потоки в кругообігу продуктів і доходів, їх балансування.
В процесі відтворення рух вартості проявляється як два самостійні процеси - як рух продуктів і як рух грошей. Ці два поняття взаємопов'язані, тобто рух продуктів опосередковується відповідним оборотом грошей. Таким чином виникають протилежні за напрямком але взаємопов'язані товарні та грошові потоки. Для з'ясування особливостей та закономірностей руху грошей в процесі суспільного відтворення побудуємо умовну модель відому як кругообігу продуктів і доходів.
На схемі відображені напрямки грошових потоків між суб'єктами ринку, які згруповані в укрупнені групи: фірми, сімейні господарство, уряд, центральний банк, фінансові ринки, ринок продуктів, ринок ресурсів, світовий ринок.
Звичайно відносити між суб'єктами ринку здійснюються через різноманітні ринки, які на схемі згруповані в чотири види ринків. Ринок продуктів, де реалізується створений фірмами внутрішній валовий продукт. Ринок ресурсів, де фірми купують необхідні для процесу виробництва ресурсів. Фінансові ринки, де акумулюються вільні фінансові ресурси, які в подальшому використовуються урядом та фірмами, та світовий ринок.
Сімейні господарства виставляють на ринок ресурсів та реалізують трудові, інтелектуальні, сировинні, матеріальні ресурси тощо, за що отримують оплату, яка в сумі своїй буде дорівнювати національному доходу, на схемі відображена як грошовий потік 1. Фірми купують ресурси на ринку ресурсів, в результаті формуються грошовий потік 2 в вигляді плати за ресурси.
Національний доход, отриманий сімейними господарствами, в подальшому розподіляється на декілька окремих грошових потоків . Найбільша його маса направляється на споживання, таким чином формується грошовий потік 3 , затрати на внутрішнє споживання.
Частину національного доходу сімейні господарство витрачують на сплату податків. Слід зауважити, що частина податків повертається до сімейних господарств в вигляді трансфертних платежів (державних пенсій, допомоги малозабезпеченим сім'ям і інше), в результаті формується грошовий потік 4, чисті податки, тобто, загальна сума податків за мінусом трансфертних платежів.
Частина національного доходу залишається в сімейних господарствах і може в вигляді заощаджень направлятися на фінансові ринки, тобто капіталізуватися. Цей грошовий потік відображено на схемі під номером 5, заощадження. Частина коштів повертається в вигляді видатків по вкладах та дивідендів.
Якщо в сімейних господарствах накопичуються тимчасово вільні грошові ресурси, то фірми для розширення виробництва їх, як правило, не вистачає. Таким чином формується грошовий потік 6, інвестиції, в результаті якого фінансові ресурси поступають до фірм і беруть участь в розширенні виробництва. Отримавши інвестиції фірми витрачають їх на купівлю необхідних їм матеріальних цінностей (машин, приладів тощо). Таким чином формується грошовий потік 7, затрати на інвестиції.
Створивши додаткові потужності виробництва за рахунок "затрат на інвестиції" і придбавши необхідні ресурси за рахунок "плати за ресурси", фірми створюють внутрішній національний продукт, який поступає на ринок продуктів на реалізацію. В результаті реалізації фірмами ВНП створюється ще один грошовий потік 8 , затрати на національний продукт (ВНП).
Держава, відображена на схемі як "Уряд", як правило витрачає більше, коштів ніж отримує. Дефіцит грошових ресурсів вона може покрити в результаті запозичення коштів на фінансових ринках. В результаті формується грошовий потік 9, державні позики. Уряд, отримавши податкові кошти та позики, проводить державні закупки на ринку продуктів, сформувавши грошовий потік 10, державні закупки.
Використовуючи свої зв'язки з економічною системою, держава може значно впливати на кругообіг продуктів і доходів. Одним із важелів впливу на процес кругообігу є фіскальна політика, тобто політика яка відноситься до податків та державних затрат. Збільшують чисті податки уряд збільшує розмір коштів, які вилучаються в сімейних господарств. Тим самим спонукає їх зменшувати або затрати на споживання, або заощадження. У всякому разі результатом буде зменшення об'єму національного продукту (ВНП). В свою чергу зменшення податків стимулює ріст заощаджень та споживання і позитивно впливає на ріст національного продукту.
Іншим важливим важелем впливу держави на кругообіг продуктів і доходів є грошово-кредитна політика, тобто вплив на грошову масу в обігу. Уряд через центральний банк впливає на грошову масу в державі. В результаті формуються грошові потоки 11 та 12 відповідно емісія грошей та їх вилучення із обігу. Збільшуючи або зменшуючи кількість грошей в обігу, уряд може регулювати рівень інфляції, швидкість обігу грошей інші показники, які значною мірою впливають на соціально - економічний стан в державі.
Україна - відкрита економічна система. Вона пов’язана з навколишнім світом через експорт, імпорт, а також через рух капіталу.
Частина грошей залишає сферу внутрішнього обороту і виходить на світові ринки. В результаті формується грошовий потік 13, імпорт. Однак зв’язок з зовнішньою економічною системою неминуче приведе і до продажу національних товарів за кордон, в результаті чого формується грошовий потік 14, експорт.
Експортні та імпортні грошові потоки як правило не врівноважуються, що створює певні труднощі в грошовому обороті та в реалізації внутрішнього валового продукту. Для збалансування можливих диспропорцій між імпортом і експортом держава може використати зв’язки з світовими фінансовими ринками. У разі перевищення імпорту над експортом і виникнення від’ємного сальдо платіжного балансу уряд може використати механізми зовнішнього кредитування, залучення коштів через займи, кредити, реалізації фінансових активів. У разі перевищення експорту над імпортом і виникнення позитивного сальдо, уряд може спрямувати частину коштів із внутрішнього на зовнішній ринок через надання позичок іноземним імпортерам та купівлю іноземних фінансових активів. Такі грошові потоки відображені на схемі під номером 15 – рух капіталу.
Таким чином через рух капіталу досягається збалансування грошових потоків які пов’язують національну економіку із світовою і врешті решт забезпечується збалансування двох ключових потоків - національного доходу і національного продукту.
Розглядаючи схему можна зробити деякі висновки і припущення. По - перше, весь національний доход, отриманий в економічній системі концентрується в сімейних господарствах. В подальшому він розподіляється на податки, які поступають в розпорядження уряду, заощадження, які поступають на фінансові ринки та платежі по імпорту. Ці три способи використання грошових ресурсів носять назву "втеч". Загальна сума вказаних трьох втеч, плюс затрати на споживання завжди будуть рівні національному доходу.
По - друге, весь національний продукт вироблений фірмами концентрується на ринку продуктів. Тобто там сконцентрована сумарна вартість всіх готових товарів та послуг вироблених в економічній системі які сімейні господарства, уряд, фірми мають можливість придбати. На схемі відображені основні грошові потоки, через які реалізується національний продукт, це затрати на інвестиції, державні закупки та експорт. Ці три види грошових потоків носять назву "ін’єкцій". Загальна сума вказаних трьох ін’єкцій, плюс затрати на споживання завжди будуть рівні національному продукту.
Із залежності між цими компонентами можна вивести деякі корисні рівняння. Нехай: С - споживання, І-інвестиції, G- державні закупки, X -експорт, S-заощадження, T- чисті податки , М - імпорт. Тоді:
С+І+G+X= національний продукт
С+S+T+М= національний доход
Виходячи із рівності національного продукту та національного доходу, можна зробити висновок, що:
С+І+G+X=С+S+T+М
Це рівняння, в свого чергу, може бути перетворене в інше, яке показує що сума "втеч" дорівнює сумі "ін’єкцій":
І+G+X=S+T+М
Важливо відмітити, що тільки сумарні показники "втеч" та "ін’єкцій" повинні бути рівні. В окремих парах баланс частіше за все відсутній. Тобто, не обов’язково, щоб державні закупки збалансовувалися чистими податками, інвестиції - заощадженнями, затрати по імпорту - експортними надходженнями.
Для розуміння залежностей між різними грошовими потоками необхідно з’ясувати поняття номінальний та реальний дохід.
Номінальний дохід – дохід у грошовому вираженні, обчислений без врахування купівельної спроможності грошей, рівня цін, інфляції.
Реальний дохід – дохід у грошовій формі скорегований на рівень купівельної спроможності грошей, цін та інфляції.
Незважаючи на те, що в наведеній моделі зроблено деякі припущення, вони в достатній мірі розкриває рух грошей в процесі суспільного відтворення, що дає можливість глибше зрозуміти це складне економічне явище.
Задача
За звітній період в державі грошові потоки проводились по таких напрямках: національний дохід – 20 млрд. грн., держзамовлення – 2 млрд. грн., заощадження – 3 млрд. грн., податки – 8 млрд. грн., трансферні платежі – 1 млрд. грн., імпорт – 2 млрд. грн., експорт більше імпорту в 1,5 рази. Визначити розмір споживання та суму інвестицій.
Рішення задачі
При вирішенні завдання будемо виходити з того, що національний доход дорівнює національному продукту, тобто:
НД = НП;
Крім того:
НД = С + G + М + Т
HП = С + S + Х + І
А також чисті податки Т будуть дорівнювати загальній сумі податків за мінусом трансфертних платежів:
Т = Н – t
Контрольні питання
1. Які існують концепції походження грошей?
2. Охарактеризуйте еволюцію грошей.
3. В чому проявляється необхідність грошей?
4. В чому проявляється подвійна природа грошей: гроші, як уособлення загального вартісного еквіваленту, і як технічного інструменту обміну товарів?
5. Які Ви знаєте функції грошей?
6. Чим відрізняється функція обігу грошей як засобу обігу і як засобу платежу?
7. Які інструменти виконують функцію світових грошей?
8. В чому сутність раціонування?
9. Через які грошові потоки реалізується національний дохід?
10. Назвіть склад „ін’єкцій”.
11. Які грошові потоки будуть відбуватися в разі виникнення позитивного та негативного сальдо платіжного балансу?
Гмас. = Ггот. + Д
Грошова маса має певний кількісний вираз (обсяг у мільярдах чи мільйонах грошових одиниць), надзвичайно складну структуру та динаміку руху.
З точки зору структуризації грошової маси, виділяють кілька її елементів, комбінацією яких можна визначати різні за складом і обсягом показники грошової маси, що називаються грошовими агрегатами.
Грошовий агрегат — це специфічний показник грошової маси, що характеризує певний набір її елементів залежно від їх ліквідності.
У статистичній практиці України визначаються і використовуються для цілей аналізу і регулювання чотири грошові агрегати: МО, МІ, М2, МЗ.
Агрегат МО відображає масу готівки, яка перебуває поза банками, тобто на руках у фізичних осіб і в касах юридичних осіб. Готівка в касах банків сюди не входить.
Агрегат МІ включає гроші в агрегаті МО + вклади в банках, які можуть бути використані власниками без попередження банків, тобто запаси коштів на поточних рахунках та на ощадних рахунках до запитання.
Агрегат М2 — це гроші в агрегаті МІ + кошти на всіх видах строкових рахунків, кошти на рахунках капітальних вкладів та інших спеціальних рахунках.
Агрегат МЗ охоплює гроші в агрегаті М2 + кошти на вкладах за трастовими операціями банків.
Наведені грошові агрегати відрізняються між собою не тільки кількісно, а й якісно. Так, агрегат МІ виражає масу грошей, яка перебуває безпосередньо в обігу, реально виконуючи функції засобів обігу та платежу, і тому є найбільш ліквідною. Вона найтісніше пов'язана з товарною масою, що проходить процес реалізації, і безпосередньо впливає на ринкову кон'юнктуру. Саме тому цей агрегат перебуває під найпильнішою увагою аналітиків та регулюючих органів.
Пильної уваги заслуговує також агрегат МО. Він має ті ж самі якісні характеристики, що й грошова маса агрегату МІ, але оборот готівки здійснюється поза банками і тому регулювання і контроль за ним складніші.
В інших грошових агрегатах (М2, МЗ) ураховані також запаси грошей у різних формах заощаджень (строкові депозити, ощадні сертифікати, трастові вклади тощо). Ці гроші тимчасово перебувають у покої, виконуючи для їх власників функцію нагромадження вартості. Тому ліквідність грошової маси знижується з кожним наступним агрегатом. Найбільш ліквідними і готовими обслуговувати товарооборот є гроші агрегату МО. Найнижчу ліквідність мають гроші агрегату МЗ, оскільки значна частина їх не може вступити в обіг без того, щоб власник заздалегідь не попередив про це банк і не зазнав певних фінансових утрат.
Водночас агрегат МО — найвужчий показник грошової маси, оскільки характеризує лише один її елемент — готівкову масу. Найширшим агрегатом є МЗ, бо він охоплює всі елементи грошової маси, що перебувають в обороті.
Показник грошової бази характеризує масу грошей з боку прояву її на балансі центрального банку. Тому цей показник інколи називають ще грошима центрального банку, який їх безпосередньо контролює і регулює.
Грошова база включає запаси всієї готівки, яка перебуває в обороті поза банківською системою та в касах банків, а також суму резервів комерційних банків на їх кореспондентських рахунках у центральному банку.
Величину грошової бази можна визначити за формулою:
Гбаз = Ггот. + Р,
Де Ггот. — сума готівки, випущеної центральним банком і не поверненої в його фонди;
Р — сума грошових коштів (резервів), які перебувають на кореспондентських рахунках банків у центральному банку.
5. Швидкість обігу грошей
Швидкість обігу грошей характеризує частоту, з якою кожна одиниця наявних в обороті грошей використовується в середньому для реалізації товарів і послуг за певний період.
Виходячи з рівняння І. Фішера, величину швидкості обігу грошей можна визначити за формулою:
P Q
V = -----------
M
де V— швидкість обігу грошей;
Р — середній рівень цін на товари та послуги;
Q — фізичний обсяг товарів та послуг, що реалізовані в даному періоді;
M — середня маса грошей, що перебуває в обороті за даний період.
Визначений таким способом показник V характеризує насамперед інтенсивність використання запасу грошей в обороті (М) для оплати товарів та послуг, що реалізуються, тому величина V залежить передусім від частоти й обсягів товарних трансакцій кожним суб'єктом грошового обороту.
Показник швидкості обігу грошей можна визначати і за іншими критеріями: за середньою частотою використання грошової одиниці в оплаті доходів населення, тобто у формуванні національного доходу, він може бути визначений діленням обсягу національного доходу на масу грошей в обороті. Кількісно він майже збігатиметься з показником V, визначеним за ВВП.
НД
V = -----;
М
За середньою частотою використання грошової одиниці у здійсненні всіх видів платежів, тобто у формуванні всього грошового обороту, він може визначатися діленням загального обсягу грошового обороту на М.
Цей показник істотно відрізнятиметься від показника V, визначеного за ВВП, бо в ньому будуть враховані всі нетоварні платежі (фіскально-бюджетні, кредитні, спекулятивні тощо). Оскільки офіційна статистика загальний обсяг грошового обороту не визначає, розрахувати цей показник V практично неможливо.
Гоб.
V = -------
М
За частотою проходження готівки через каси банків, він може визначатися діленням загального обсягу касових оборотів усіх комерційних банків за рік на середньорічну суму готівки в обороті.
Коб.
V = -----------
Г
Швидкість обігу грошей перебуває під впливом багатьох чинників з різнонапрямленим характером дії:
- зміна попиту на гроші,
- розвиток структури споживання, культурних потреб населення
- розвиток суспільного виробництва, ринкових відносин, інфраструктури ринку
- розвиток кредитних відносин і банківської системи
- розвиток ринку цінних паперів тощо.
Швидкість обігу грошей, як і їх маса, впливає на економічні процеси не своєю абсолютною величиною, а її зміною протягом певного періоду — прискоренням чи уповільненням.
Зміна швидкості обігу грошей має істотні економічні наслідки: збільшує чи зменшує пропозицію грошей в обігу і цим впливає на платоспроможний попит і на витрати обігу; ускладнює чи полегшує регулювання грошового обігу; дає узагальнююче відображення зміни інтенсивності економічних процесів, що становлять основу грошового обігу.
Тому спостереження й аналіз її показників є важливими для визначення напрямів і методів регулювання грошового обороту.
Швидкість обігу грошей — явище об'єктивне, надзвичайно складне, його важко прогнозувати та регулювати. Тому практика не виробила дійових інструментів оперативного регулювання швидкості обігу грошей для впливу на кон'юнктуру ринку.
Iс.ц. = ------------ x 100
åPoQo
Де: Pt і Ро – ціни одиниці товарів (послуг) відповідно звітного та базового періоду;
Qo – кількість товарів в базовому періоді.
Індекс цін на засоби виробництва (цін виробника) характеризує зміну в часі загального рівня цін на засоби виробництва, які купують юридичні особи для виробничого споживання.
Цей індекс виражає зростання оптових цін, темпи якого не завжди збігаються з темпами зростання роздрібних цін, за якими визначається ІСЦ.
Індекс цін виробника чутливіший до зміни витрат на виробництво, ніж до зміни попиту. Тому його використовують при характеристиці інфляції витрат. Розраховується за тією – ж формулою Ласпейреса.
Дефлятор ВВП характеризує зміну в часі загального рівня цін на всі товари і послуги, що реалізовані кінцевим споживачам. Це найбільш широкий показник, який характеризує інфляційні зміни всіх цін. Тому дефлятор ВВП може помітно відхилятися від ІСП та ЩВ, оскільки він точніше враховує реальну структуру особистого і виробничого споживання, ніж попередні індекси. Визначити дефлятор ВВП можна за формулою агрегатного індексу цін Ласпейреса. Але в більшості країн світу використовується формула:
åPtQt (номінальний ВВП)
ДВВП = ---------- --------------------------- х 100
åPoQt (реальний ВВП)
Де: Pt i Po – ціни одиниці товару (послуги) відповідно в поточному та базовому році;
Qt – кількість товарів в поточному році.
Для розрахунку інфляції використовується індекс купівельної спроможності грошової одиниці, який показує, в скільки разів знецінилися гроші:
Ік.с. = -----
Ір
Де: Ір – індекс цін .
Наприклад, якщо індекс цін склав 125%, тобто ціни зросли на 25% порівняно з якимось базовим рівнем, то купівельна спроможність грошової одиниці за цей же період зменшиться на 20%:
-------- = 0.8; (1 – 0.8) х 100 = 20%
1.25
У найбільш загальному вигляді причини інфляції можна вивести з формули відомого «рівняння І. Фішера»
М• V = Q • Р
Звідки:
М х V
P = ------------
Q
Тобто зростання цін може бути спровокованим зростанням маси грошей (М), швидкості обігу грошей (V) і скороченням фізичного обсягу виробництва (Q).
Сучасна інфляція знаходиться під впливом як грошових так і не грошових факторів.
До грошових факторів відносяться фактори, що викликані перевищенням кількості грошей в обігу над товарною масою. До негрошових факторів відносяться фактори, що ведуть до попереднього підвищення витрат на виробництво та цін товарів з наступним підтягуванням грошової маси до необхідного рівня.
В залежності від переваги тих чи інших факторів розрізняють два типа інфляції: інфляцію попиту, та інфляцію витрат.
Інфляцію попиту викликають наступні грошові фактори:
1.Дефіціт державного бюджету, зростання внутрішнього боргу, та емісійний шлях їх покриття.
2.Мілітаризація економіки. Військова техніка, в основному, не може бути використана в цивільних галузях виробництва, тому грошові кошти використані для виробництва військової техніки, будуть зайвими для обігу.
3.Кредитна експансія банків.
4.Імпортована інфляція. Це емісія грошей понад потреби обігу при купівлі іноземної валюти.
5.Надмірні інвестиції в важку промисловість. При цьому з ринку вилучаються елементи виробничого капіталу, а в обіг поступають додаткові грошові кошти.
Інфляцію витрат можуть викликати наступні негрошові фактори.
1.Лідерство в цінах. Коли підприємства монополісти необгрунтовано підвищують ціни на свою продукцію.
2.Зниження продуктивності праці і зменшення обсягів виробництва.
3.Зростання обсягів сфери послуг. Воно характеризується з одного боку значно нижчою продуктивністю праці, а з іншого боку – більшою питомою вагою заробітньої плати в загальних витратах виробництва.
4.Енергетичні кризи.
На перший погляд, складається враження, що інфляція попиту розвивається цілком самостійно відносно інфляції витрат. Насправді вони між собою тісно пов'язані, по суті є двома проявами одного й того ж самого явища інфляції як глибокої і тривалої розбалансованості економіки. Тому поділ інфляції на два види — інфляцію витрат і інфляцію попиту — це скоріше прийом наукового аналізу, ніж реальність.
2. Класифікація інфляції.
У літературі зустрічаються десятки різних формулювань видів інфляції.
Найбільш коректною є класифікація видів інфляції за трьома критеріями: формами прояву, темпами знецінення грошей, чинниками інфляції.
За формами прояву інфляції можна виділити:
— цінову інфляцію, або відкриту інфляцію , що проявляється у формі зростання цін;
— інфляцію заощаджень, або приховану інфляцію, коли знецінення грошей проявляється у зростанні вимушених заощаджень при зафіксованих державою цінах і доходах;
— девальвацію, за якої знецінення грошей проявляється у падінні їх курсу до іноземних валют.
Основним видом інфляції в розвинутій ринковій економіці є цінова інфляція, оскільки в умовах лібералізованого ринку вимушені заощадження взагалі неможливі, а девальвація звичайно розглядається як відносно самостійне явище.
За темпами знецінення грошей звичайно виділяють чотирі види інфляції:
— повзучу, що характеризується прискореним зростанням маси грошей в обороті без помітного підвищення чи з незначним зростанням цін — до 5% на рік;
— помірну, яка проявляється у прискоренні знецінення грошей у формі зростання цін, що коливається в межах 5—20% на рік.
— галопуюча інфляція, коли зростання цін 20—50%, а інколи 100% на рік. Для цього виду інфляції характерне стрибкоподібне, вкрай нерівномірне зростання цін, яке важко передбачити і яке не піддається регулюванню. Від такої інфляції важко захиститися, і вплив її на економіку різко негативний;
— гіперінфляція, що характеризується надзвичайно високими темпами зростання цін — більш як 100% на рік. На цій стадії гроші починають втрачати свої функції, купюри низьких номіналів та розмінна монета зникають з обігу, падає роль грошей в економіці, поширюється бартер. Порушується кредитний механізм, посилюються стихійні процеси в економіці тощо.
3. Соціально – економічні наслідки інфляції
Інфляція призводить до відчутних наслідків у багатьох сферах суспільного життя, насамперед у соціальній та економічній.
У соціальній сфері інфляція створює передумови для перерозподілу доходів між найманими працівниками та підприємцями на користь останніх.
Є соціальні групи населення, які взагалі не мають можливості захистити себе від втрат унаслідок інфляції. Це пенсіонери, особи, що живуть за рахунок виплат по соціальному страхуванню, усі працівники з фіксованим доходом, зокрема службовці державних установ, науковці, студенти та ін.
Особливо негативно впливає інфляція на матеріальне становище людей похилого віку, що нерідко живуть за рахунок своїх заощаджень. Унаслідок інфляції ці заощадження помітно знецінюються чи навіть зникають зовсім.
Ще ширший діапазон негативних наслідків інфляції в економічній сфері.
Інфляція спричинює посилення хаотичності і диспропорціональності розвитку суспільного виробництва.
Позичкові капітали спрямовуються переважно в галузі зі швидким зростанням цін і відволікаються з інших галузей, де може настати застій і занепад виробництва.
Часті коливання і стрибки цін посилюють економічний ризик інвестицій, що викликає скорочення нових капіталовкладень і затухання науково-технічного прогресу.
Технічному регресу сприяє також те, що в період інфляції ціна робочої сили нерідко зростає повільніше, ніж ціна засобів виробництва, і застосування ручної праці виявляється вигіднішим, ніж техніки.
Скорочуючи платоспроможний попит населення.
Спад виробництва може зумовлюватися також відпливом капіталів з виробничої сфери в торгівлю, де інфляційне зростання цін підсилюється спекуляцією, яка зумовлює прискорення обігу капіталу та зростання прибутків.
У сферу спекулятивної торгівлі відволікається також значна частина робочої сили, що також стримує розвиток виробництва.
Гонитва за спекулятивною наживою призводить до розриву сталих господарських зв'язків між економічними суб'єктами, до значних нераціональних перевезень товарів, внаслідок чого дезорганізується виробництво, зростають витрати обігу.
Інфляція негативно впливає на структуру споживчого попиту, а також викликає перерозподіл багатства в суспільстві.
В умовах інфляції економічним суб'єктам невигідно тримати свої активи в грошовій формі. Це негативно впливає на кредитні відносини та грошовий обіг.
Згортається також комерційний кредит, оскільки кредиторам невигідно і ризиковане продавати свою продукцію з відстрочкою платежу.
Прагнення економічних суб'єктів швидше позбавитися «гарячих» грошей прискорює їх обіг, що зменшує необхідну для його обслуговування грошову масу.
Натуралізація обміну прискорює інфляційне знецінення грошей, оскільки звужується матеріальна основа їх обігу, а також спричинює розрив традиційних господарських зв'язків, уповільнює товарооборот та викликає додаткові витрати обігу.
Негативно впливає інфляція і на фінансову систему держави. Реальна вартість всієї суми державних доходів постійно зменшується. Тому держава змушена весь час використовувати друкарський верстат, щоб компенсувати фінансові втрати від інфляції. Оскільки постійно робити це неможливо, то їй доводиться так чи інакше зменшувати свої витрати, передусім на соціальні потреби, що ще більше загострює соціально-політичну нестабільність у країні.
Особливої уваги заслуговує питання впливу інфляції на зовнішньоекономічні зв'язки. Найбільш узагальненим наслідком її є падіння курсу національної валюти відносно валют країн, де інфляція відсутня чи розвивається нижчими темпами.
4. Антиінфляційне регулювання економіки.
Антиінфляційна політика більшості країн з розвинутою ринковою економікою проводиться за кількома напрямами — дефляційної політики (урегулювання попиту), політики доходів чи за одним і другим напрямами одночасно.
Дефляційна політика включає ряд методів обмеження платоспроможного попиту через фінансовий і кредитно-грошовий механізм. Для того щоб зменшити надходження зайвих грошей в обіг:
- скорочуються витрати державного бюджету;
- з метою вилучення з обігу зайвих грошей, які надійшли туди раніше, широко використовується посилення податкового тиску на доходи.
- для вилучення частини зайвих грошей форсується випуск державних позик.
- важливим інструментом дефляційної політики є кредитна рестрикція (політика “дорогих грошей”), та пряме лімітування (таргетування) випуску готівки в обіг.
Найбільш ефективне застосування дефляційної політики коли причиною інфляції є надлишковий грошовий попит.
Політика доходів — передбачає державний контроль за заробітною платою і цінами. Такий контроль може зводитися до фіксації зарплати і цін на певному рівні («заморожування»), або встановлення темпів їх зростання в певних межах, найчастіше в межах темпів приросту продуктивності праці або до того й іншого водночас.
Більшість країн відмовилася від прямого втручання в ціни і зарплату і спрямувала свої антиінфляційні заходи на створення сприятливих умов для дії законів ринку і всіляке стимулювання приватного підприємництва. Це, зокрема, проведення жорсткої антимонопольної політики, заохочення ринкової конкуренції, скорочення державної підтримки малорентабельних і слабоконкурентних підприємств і галузей, введення гнучкої податкової політики, стимулюючої підприємницьку активність і зростання грошових заощаджень населення.
Досвід державного регулювання інфляції, накопичений розвинутими країнами протягом 60—90-х років має велике значення для економічної теорії і практики.
По-перше, інфляція може легко з контрольованої перетворитися в неконтрольовану, досягти галопуючих темпів і призвести до тяжких економічних і соціальних наслідків.
По-друге, антиінфляційна політика дає тим більший ефект, чим менше вона вдається до прямого втручання у виробництво, чим кращі умови створюються в країні для розвитку підприємництва і дії ринкового механізму. Тому вона не може обмежуватися дефляційними заходами, а повинна бути комплексною, включати й заходи, спрямовані на всебічне сприяння розвитку виробництва на ринкових засадах.
По-третє, антиінфляційна політика теж може викликати певне напруження в економіці, незадоволення нею певних сил, які сподівалися на фінансову підтримку з боку держави і не одержали її. Тому проведення такої політики вимагає від її творців значної мужності і політичної волі, певних жертв з боку суспільства. Проте вони повністю окупляться завдяки забезпеченню економіки стабільними грошима.
5. Сутність та види грошових реформ.
Один з інструментів грошової політики — грошові реформи. Проведення грошових реформ, зміст яких зводиться до повної або часткової структурної перебудови державою наявної в країні грошової системи, завжди вимушене. Головною функцією монетарної реформи є стабілізація грошового обігу.
Цей найрадикальніший хірургічний метод використовується лише тоді, коли консервативні способи стабілізації грошей себе повністю вичерпали.
Грошові реформи, завжди пов'язані з ризиком.
Залежно від мети проведення та глибини перебудови державою наявної грошової системи реформи поділяються на два типи: грошові реформи у вузькому й широкому розумінні цього поняття.
У першому випадку йдеться про проведення заходів із заміни дійсної грошової одиниці та відповідної стабілізації грошей без якісної перебудови системи грошового обігу; у другому — про запровадження принципово нової за структурою і змістом системи функціонування та обігу грошей.
Грошові реформи у вузькому розумінні цього поняття мають кілька різновидів. Це:
1. Грошові реформи формального типу, що зводяться лише до впровадження нового зразка купюри з одночасним або поступовим вилученням тієї, що функціонує. Приводом до такої заміни може бути недостатня захищеність купюри старого зразка та її масова фальсифікація, зміна державної символіки тощо.
2.Грошові реформи з деномінацією грошового обігу. Це форма грошової реформи, метою якої є заміна через обмін грошових купюр дійсного масштабу цін.
3. Грошові реформи конфіскаційиого типу (з деномінацією грошового обігу або без його зміни).
За часовим лагом здійснення обмінних операцій розмежовують одномоментні грошові реформи (строк проведення обміну старих грошей на нові не перевищує 7—10 днів) і грошові реформи паралельного типу. Перші називають іще «шоковими» реформами.
Реформи паралельного, або, як їх ще називають, консервативного типу є реформи, коли нова грошова одиниця, розширюючи сферу свого функціонального застосування, витісняє старі гроші поступово.
Грошові реформи в широкому розумінні цього поняття відрізняються від розглянутих вище реформ тим, що вони передбачають не лише впровадження в обіг нової грошової одиниці, а й структурну перебудову дійсної системи грошово-валютних і кредитних відносин.
У зв'язку з масштабністю й різноплановістю структурних змін та інституційних перетворень грошові реформи в широкому розумінні є тривалими в часовому вимірі. Їх проведення обіймає, як правило, декілька років.
Прикладом такої реформи є грошова реформа Росії 1895—97 рр., автором якої був фінансист і державний діяч граф С.Ю.Вітте.
У світовій економічній літературі класичною за змістом та економічними наслідками визначається реформа в Росії 1922—24 рр.
– Конец работы –
Используемые теги: Тема, Роль, грошей, економіці, необхідність, сутність, функції0.1
Если Вам нужно дополнительный материал на эту тему, или Вы не нашли то, что искали, рекомендуем воспользоваться поиском по нашей базе работ: Тема 1. Роль грошей в економіці, їх необхідність, сутність та функції.
Если этот материал оказался полезным для Вас, Вы можете сохранить его на свою страничку в социальных сетях:
Твитнуть |
Новости и инфо для студентов