Тема 4. Грошовий ринок.

 

Питання, які необхідно розглянути.

1.Сутність та особливості функціонування грошового ринку.

2. Інституційна модель грошового ринку.

3. Структура грошового ринку.

4. Заощадження та інвестиції в механізмі грошового ринку.

1. Сутність та особливості функціонування грошового ринку

Грошовим ринком називають особливий се­ктор ринку, на якому здійснюється купівля та продаж грошей як специфічного товару, формуються попит, пропозиція та ціна на цей товар.

На перший погляд може скластися враження, що купівля-продаж грошей, а отже й особливий грошо­вий ринок, — це нонсенс, оскільки гроші слугують загальним еквівалентом і обмінювати їх на гроші не­має сенсу.

Специфіка грошей зумовлює специфіку їх переміщення між суб'єктами грошового ринку, а також інструментів та самого механізму функціону­вання цього ринку.

Передача грошей від одного суб'єкта грошового ринку до ін­шого набуває сенсу лише тоді, коли у одного з них вони є віль­ними, а в іншого їх немає Здійснюється та­ка передача або у формі прямої позички під зобов'язання повер­нути кошти у встановлений строк, або у формі купівлі особливих фінансових інструментів (облігацій, акцій, векселів, депозитних сертифікатів тощо). Таку передачу грошей лише умовно можна назвати купівлею чи продажем.

Ця умовність виявляється у тому, що власник гро­шей (продавець) при передачі їх своєму контрагентові не втрачає права власності на відповідну суму грошей (а тільки право роз­поряджатися ними) і може повернути їх у своє розпорядження на заздалегідь визначених умовах.

Більше того, у момент передачі грошей контрагенту продавець не одержує їх реального еквіва­лента, тобто продаж грошей не є еквівалентною операцією, як на товарних ринках.

На грошовому ринку влас­ник грошей хоче передати їх у чуже розпорядження прямо, а не в обмін на реальне благо, а покупець хоче одержати їх у своє роз­порядження на таких же засадах. Тому на цьому ринку вартість переміщується між його суб'єктами лише в грошовій формі, в односторонньому порядку з поверненням до власника. А метою такого переміщення грошей стає одержання додаткового доходу.

Такий механізм купівлі-продажу грошей зумовлює важливу роль спеціальних інструментів у функціонуванні грошового рин­ку, роль зазначених інстру­ментів аналогічна ролі грошей на товарних ринках.

Зале­жно від виду зобов'язання їх можна поділити на неборгові і бор­гові.

До неборгових належать зобов'язання з надання права участі в управлінні діяльністю покупця грошей та в його доходах. Такі зобов'язання мають форму акцій.

До цієї групи можна від­нести також деривативні інструменти, інші функціональні угоди (наприклад страхові).

До боргових відносять усі зобов'язання, за якими покупець грошей зобов'язується повернути продавцеві одержану від нього суму і сплатити по них дохід. До них відносяться облігації, ощадні сертифікати тощо.

Боргові зобов'язання можна поділити на кілька видів:

- депозитні зобов'язання, за якими продавці передають гроші у повне розпорядження покупцям за умови їх повернення і сплати процентного доходу. Такими зобов'язаннями оформляється пере­важно залучення грошей банками від їх клієнтів. Вони мають фор­му угод на відкриття поточних та строкових рахунків, угод депози­тних та ощадних вкладів (сертифікатів), трастових вкладів тощо;

-позичкові зобов'язання, за якими продавці, передаючи гро­ші покупцям, вносять певні обмеження в права останніх розпоря­джатися цими грошима: визначають, на які цілі вони можуть бути використані, вимагають особливих гарантій їх повернення, визна­чають ступінь ефективності (окупності) витрат чи проектів, що фі­нансуються за рахунок позичених коштів. Такі зобов'язання мають форму кредитних угод, облігацій, бондів, векселів тощо.

Інструменти грошового ринку, обслуговуючи переміщення грошей між його суб'єктами, самі набувають певної вартості і можуть ставати об'єктом купівлі-продажу у формі цінних папе­рів.

До інструментів грошового ринку з певною умовністю можна віднести та­кож іноземну валюту,

оскільки з її допомогою приводяться в односторонній рух національні гроші за тією ж схемою, що і з допомогою цінних паперів. Проте за економічною сутністю іноземна валюта істотно відрізняється від цін­них паперів, що зумовлює виділення валютних операцій в окремий вид рин­ку—валютний.

Умовний характер має і ціна на грошовому ринку. Ціна гро­шей має форму процента (процентного доходу). Розмір процента визначається не величиною вартості, яку містять у собі куплені (позичені чи залучені) гроші, а їх споживною вартістю — здатністю приносити покупцю додатко­вий дохід чи блага, необхідні для задоволення особистих чи ви­робничих потреб.

Суб'єктами цього ринку є юриди­чні та фізичні особи, які здійснюють операції купівлі-продажу грошей.

Усі ці операції можна розділити на три групи: з продажу грошей, з купівлі грошей і посередницькі.

В операціях з купівлі - продажу грошей беруть участь сімейні господарства, фірми і структури державного управління. У посередницьких операціях ключовими суб'­єктами є так звані фінансові посередники — банки, інвестиційні та фінансові компанії, страхові компанії, пенсійні фонди, кредитні то­вариства тощо.

Підсумовуючи розгляд сутності грошового ринку, слід заува­жити, що це питання є дискусійним і недостатньо висвітленим улітературі.

 

2. Інституційна модель грошового ринку

 

У загальному вигляді інституційну модель грошового ринку мо­жна подати як схему потоків грошей та інструментів між трьома групами економічних суб'єктів: тими, що заощаджують гроші; ти­ми, що запозичують гроші; фінансовими посередниками.

Кредиторами можуть бути будь-які економічні суб'єкти, що заощадили грошові кошти.

Позичальниками можуть бути ті ж види економічних суб'єктів, але на перше місце за частотою і обсягом запозичень слід поставити ділові фірми, а потім — урядові структури, сімей­ні господарства.

За інституційним критерієм грошовий ринок можна поділити на два сектори:

— сектор прямого фінансування;

— сектор опосередкованого фінансування.

У секторі прямого фінансування зв'язки між продавцями і покупцями грошей здійснюються безпосередньо, і всі питання купівлі-продажу вони вирішують самостійно один з одним.

У цьому секторі виділяють два канали руху грошей:

- канал капітального фінансування, по якому покупці назав­жди залучають кошти у свій оборот; для цього використовуються як інструмент акції;

- канал запозичень, по якому покупці тимчасово залучають кошти в свій оборот, використовуючи для цього як інструмент облігації та інші подібні цінні папери.

У секторі опосередкованого фінансування зв'язки між про­давцями і покупцями грошей реалізуються через фінансових по­середників, які спочатку акумулюють у себе ресурси, а потім продають їх кінцевим покупцям від свого імені. Вони створюють власні зобов'язання й вимоги, які можуть бути самостійними інструментами грошового ринку, зу­мовлювати появу нових грошових потоків.

За характером посередницьких операцій розрізняється багато видів фінансових посередників: банки, страхові компанії, інвести­ційні, фінансові та трастові компанії, пенсійні фонди, кредитні то­вариства тощо. За місцем на грошовому ринку їх можна розділити на дві групи: банки та небанківські фінансово-кредитні установи.

Виокремлення банків в окрему групу зумовлено тим, що вони мають значно ширші можливості оперувати на грошовому ринку, ніж інші інституції. Тому банки займають ключове положення в секторі опосередкованого фінансування. Це зумовлено двома ри­сами, притаманними банкам:

1) вони не тільки можуть акумулювати вільні кошти кредито­рів, а й самі створювати депозитні грошові кошти в процесі кре­дитної діяльності;

2) вони здійснюють розрахунково-касове обслуговування всіх інших фінансово-кредитних інституцій, а тому можуть мобілізу­вати, а отже — тимчасово використати, вільні кошти останніх.

 

 

3. Структура грошового ринку

Для вивчення механізму функціонування грошового ринку важливе значення має також його структуризація. Вичленення ок­ремих сегментів ринку можна здійснити за кількома критеріями:

1. За видами інструментів, що застосовуються для переміщен­ня грошей від продавців до покупців;

2. За інституціиними ознаками грошових потоків;

3. За економічним призначенням грошових коштів, що купу­ються на ринку.

За видами інструментів у гро­шовому ринку можна виділити три сегменти: ринок позичкових зобов'язань, ринок цінних паперів, валютний ринок.

За інституціиними ознаками грошових потоків можна виділи­ти такі сектори грошового ринку: фондовий ринок; ринок банків­ських кредитів; ринок послуг небанківських фінансово-кредит­них установ.

На фондовому ринку здійснюється переміщення небанківського позичкового капіталу, який приводиться в рух з допомогою фондових цінностей (акцій, середньо- і довгострокових облігацій, бондів, інших фінансових інструментів тривалої дії).

Усі фінансові інструменти, що застосовуються на фондовому ринку, можна розділити на дві групи:

1) акції, що є вимогами на ча­стку в чистому доході і в активах корпорації;

2) боргові зобов'я­зання середнього (від одного до 10 років) та тривалого (10 і більше років) термінів дії, що є зобов'язаннями емітентів перед власником виплачувати йому погоджену суму грошового доходу у формі про­центів через певні проміжки часу аж до повного погашення.

За третім критерієм — економічним призначенням купівлі грошей — грошовий ринок поділяють на два сектори:

• ринок грошей;

• ринок капіталів.

На ринку грошей купуються грошові кошти на короткий строк (до одного року).

Ринок грошей характерний тим, що він дуже чутливий до будь-яких змін в економіці та у фінансовій сфері, тому попит і пропозиція тут надто мінливі, а процент як ціна грошей часто змінюється під їх впливом.

На ринку капіталів купуються грошові кошти на тривалий (більше одного року) термін. Ці кошти використовуються для збільшення маси основного й оборотного капіталів, зайнятих в обороті позичальників.

Між усіма елементами грошового ринку, незалежно від того, за якими критеріями вони були вичле-нені, існує внутрішній взаємозв'язок, що підтверджує його внут­рішню єдність.

 

 

4. Заощадження та інвестиції в механізмі грошового ринку

Важливу роль у збалансуванні грошового обороту, а також попиту і пропозиції на грошовому ринку відіграють заощадження та інвестиції

Можна зробити кілька загальних висновків щодо вза­ємозв'язку заощаджень та інвестицій.

1. Заощадження сімейних господарств є єдиним джерелом чи­стих інвестицій у закритій економічній системі.

Якщо формування заощаджень уповільнюється чи зовсім зу­пиняється, починаються скорочення інвестицій та «проїдання» раніше нагромадженого капіталу.

Потік 5 набуває зворотної спрямованості, а витрати на споживання (потік 3) перевищать національний дохід. За таких умов зростання інвестицій у секторі «фірми» припиняється, що підриває основу для розвитку еконо­міки в майбутньому.

2. Зростання обсягу заощаджень створює верхню межу наро­щування інвестицій у секторі «фірми».

Проте зростання обсягу інвестицій, як правило, не досягає цієї верхньої межі. Частину коштів, що надійшли на грошовий ринок за потоком заощаджень, мобілізує уряд для державних закупівель та інших витрат.

Певна частина коштів, що надходять на грошовий ринок по каналу «заощадження», використовується для поповнення запасу грошей (збільшення обов'язкових резервів банків, поточної каси економічних суб'єктів) і не спрямовується в інвестиції.

3. Заощадження населення, що надійшли на грошовий ринок і не мобілізовані урядом для своїх потреб та не осіли в грошових запасах, мають бути позичені сектором «фірми» для інвестування.

Інакше на грошовому ринку виникне надлишок коштів, а на товарних ринках (на ринку продуктів передусім) — відсутність попиту на товари. Неінвестовані заощадження неминуче викли­чуть кризу збуту, скорочення виробництва, зниження доходів і заощаджень у секторі «сімейні господарства». У нереалізованих товарних запасах будуть «заморожені» значні капітали.

На підставі наведених трьох висновків можна формалізувати зв'язок між інвестиціями та заощадженнями в такому вигляді:

 

Ір = З – Дп

 

де Ір — інвестиційні ресурси, що надходять у розпорядження фірм;

З — загальна маса заощаджень, що надійшла на грошовий ринок;

Дп — сума приросту державних позик, розміщених на грошо­вому ринку.

Дотримання цієї рівності є необхідною передумовою збере­ження рівноваги на грошовому ринку, а отже — передумовою нормального функціонування банків та інших фінансових посе­редників, оскільки формування кредитних ресурсів буде відпові­дати попиту на кредит.

У проблемі «заощадження — інвестиції» важливе значення має не тільки нагромадження достатнього обсягу збережень у сі­мейному секторі, а й повна трансформація цих збережень в інвес­тиції. Грошовий ринок покликаний створити ефективний меха­нізм такої трансформації.